Рішення від 16 липня 2026 р. у справі №140/3461/26 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2026 року ЛуцькСправа № 140/3461/26

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Шепелюка В.Л., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправними, скасування наказу та рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) (далі – Військова частина НОМЕР_1 , відповідач) про визнання протиправним та скасування наказу від 14 червня 2025 року №589-ОС; визнання протиправним та скасування рішення від 14 березня 2026 року №08/22641/26-Вн про відмову у задоволенні рапорту про звільнення з військової служби; зобов`язання задовольнити рапорт та звільнити з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України 25 березня 1992 року №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі – Закон №2232-XII), у зв`язку із закінченням строку контракту.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 проходить військову службу Військовій частині НОМЕР_1 за контрактом, укладеним 13 червня 2024 року строком на 1 рік. Приписами абзацу п`ятнадцятого пункту 1 цього контракту передбачено, що за наявності бажання продовжити військову службу після закінчення строку дії контракту військовослужбовець зобов`язаний не пізніше ніж за 3 місяці до дня закінчення цього строку подати відповідний рапорт. Позивач зауважив, що такий рапорт не подавав, контракт не продовжував, новий не укладав та у лютому 2026 року подав рапорт на звільнення. Однак рішенням відповідача від 14 березня 2026 року №08/22641/26-Вн йому відмовлено у задоволенні рапорту та повідомлено, що наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 14 червня 2025 року №589-ОС продовжено термін контракту на період дії воєнного стану.

На переконання позивача, у нього виникло законне право на звільнення зі служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону №2232-ХІ, у зв`язку з цим він вважає вказаний наказ та рішення про відмову у задоволенні рапорту протиправними й просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України).

У поданому до суду відзиві на позовну заяву (а.с.21-23) відповідач позовних вимог не визнав та у їх задоволенні просив відмовити. Повідомив, що ОСОБА_1 дійсно проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Згідно із наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 14 червня 2025 року №589-ОС молодшому сержанту ОСОБА_1 продовжено дію контракту понад встановлені строки з 13 червня 2025 року на період дії воєнного стану. Звернув увагу, що в пункті 1 контракту, підписаного позивачем, вказано, що останній добровільно вступає на військову службу і бере на себе зобов`язання протягом дії контракту, а в разі настання особливого періоду – понад установлений в контракті строк проходити військову службу на посадах осіб сержантського та старшинського складу. Тобто позивач своїм підписом засвідчив власну згоду проходити військову службу понад встановлений строк у разі настання встановлених контрактом обставин.

Інших заяв по суті справи до суду не надходило.

Дослідивши письмові докази, перевіривши доводи сторін у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уклав із НОМЕР_2 прикордонним загоном Державної прикордонної служби України контракт про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України на посадах осіб сержантського та старшинського складу. Контракт набрав чинності з 13 червня 2024 року на підставі наказу від 13 червня 2024 року №587-ОС (а.с.6-7).

Наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 14 червня 2025 року №589-ОС молодшому сержанту ОСОБА_1 молодшому інспектору прикордонної служби 2 категорії – гранатометнику групи інспекторів прикордонної служби відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » (тип В) продовжено дію контракту понад встановлені строки з 13 червня 2025 року на період дії воєнного стану.

Підставою для видання наказу про продовження дії контракту слугував Указ Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (із змінами), затверджений Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, лист Адміністрації Державної прикордонної служби України від 16 травня 2024 року №08/3454-24 Вих (а.с.17 зворот).

27 лютого 2026 року позивач звернувся до начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України із рапортом, в якому просив звільнити його з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону №2232-XII, у зв`язку з закінченням строку контракту (а.с.29, зареєстрований у Військовій частині НОМЕР_1 05 березня 2026 року).

У відповідь на вказаний рапорт листом від 14 березня 2026 року №08/22641/26-Вн відповідач повідомив про відсутність підстав для звільнення за підпунктом «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону №2232-XII. Так, в умовах правового режиму воєнного стану, укладені контракти про проходження військової служби, строк дії яких сплинув, підлягають автоматичному продовженню понад установлену тривалість до завершення воєнного стану або до настання інших визначених законом підстав. Розірвання таких контрактів з підстави спливу строку не допускається.

Тут же, зазначено, що укладення контракту 13 червня 2024 року самостійно не утворює наявність підстав для звільнення військовослужбовця за підпунктом «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону №2232-XII у редакції Закону №3633-ІХ, оскільки позивач ще перебуває в районі здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії держави, а в Україні діє воєнний стан. З початку 2025 року рапорт щодо звільнення в запас в системі електронного документообігу ІНФОРМАЦІЯ_2 не зареєстрований. Відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 14 червня 2025 року №589-ОС було продовжено термін дії контракту на період дії воєнного стану (а.с.8-9).

Вважаючи наказ про продовження строку дії контракту та відмову відповідача у звільненні з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону №2232-XII протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

При вирішенні спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно із статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

У подальшому, указами Президента України воєнний стан неодноразово продовжувався та триває й на даний час.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом №2232-ХІІ.

Частинами першою, п`ятою статті 1 Закону №2232-ХІІ визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно із частиною другою статті 2 Закону №2232-XII проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України.

Частина шоста статті 2 Закону №2232-XII визначає такі види військової служби: базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону №2232-ХІІ Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направлення) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

Підстави та порядок звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII, а у частині п`ятій цієї статті наведені підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, зокрема: у мирний час (пункт 1), під час дії особливого періоду (крім періодів проведення мобілізації та дії воєнного стану) (пункт 2), під час проведення мобілізації та дії воєнного стану (пункт 3).

Законом України від 11 квітня 2024 року №3633-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» (далі – Закон №3633-ІХ), який набрав чинності 18 травня 2024 року, було внесено зміни до деяких законів України, зокрема викладено статтю 26 Закону №2232-ХІІ в новій редакції.

Так, підпунктом «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ (в редакції, чинній з 18 травня 2024 року) було встановлено нову підставу для припинення (розірвання) контракту та звільнення військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, під час проведення мобілізації та дії воєнного стану, а саме: у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.

Аналізуючи наведену правову норму, суд приходить до висновку, що право військовослужбовця на звільнення з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону №2232-ХІІ виникає на наявності таких обставин: 1) укладення контракту під час дії воєнного стану; 2) закінчення строку дії такого контракту; 3) відсутність у військовослужбовця бажання продовжувати військову службу.

Зміни внесені до Закону №2232-ХІІ Законом №3633-ІХ узгодили між собою положення статті 23 Закону №2232-ХІІ та підпункту ж пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону №2232-ХІІ.

Так, відповідно до пункту 2 частини восьмої статті 23 Закону №2232-ХІІ (у редакції чинній станом на час звернення позивача з рапортом про звільнення з військової служби), під час дії особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки:

на період проведення мобілізації, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону;

до дня завершення виконання завдань в інтересах оборони України, безпосередньої участі у веденні воєнних (бойових) дій, у тому числі на території проведення антитерористичної операції, а також у районах здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії держави, що формально чи фактично є учасником воєнних дій проти України;

на період дії воєнного стану, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону.

В особливий період, крім періодів проведення мобілізації та дії воєнного стану, військова служба для військовослужбовців, строк контракту яких закінчився, може бути продовжена за новими контрактами на строки, визначені частиною четвертою цієї статті.

Згідно з частиною сьомою статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби в Державній прикордонній службі України (далі - Держприкордонслужба) у мирний час та особливості проходження військової служби в ній в особливий період визначено Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженим Указом Президента України від 29 грудня 2009 року №1115/2009 (Положення №1115/2009).

Це Положення застосовується також до відносин, що виникають у зв`язку з проходженням в органах Держприкордонслужби кадрової військової служби особами офіцерського складу до їх переходу в установленому порядку на військову службу за контрактом або звільнення з військової служби.

Відповідно до пункту 2 Положення №1115/2009 громадяни проходять військову службу в Держприкордонслужбі (далі - військова служба) в добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.

Громадяни, які проходять військову службу в Держприкордонслужбі, є військовослужбовцями Держприкордонслужби (далі - військовослужбовці). Статус військовослужбовця підтверджується службовим або спеціальним посвідченням.

Згідно із пунктом 6 Положення №1115/2009 початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на військовій службі визначено Законом №2232-XII.

Нормами пункту 15 Положення №1115/2009 прийняття громадян на військову службу за контрактом здійснюється Головою Державної прикордонної служби України та начальниками органів Держприкордонслужби, які мають право видавати накази по особовому складу згідно з повноваженнями, визначеними пунктом 29 цього Положення.

Згідно із пунктом 17 Положення №1115/2009 з громадянином, який вступає на військову службу, укладається контракт - письмова угода, укладена відповідно до вимог, визначених цим Положенням, між громадянином і державою, від імені якої виступає уповноважений орган Держприкордонслужби, для встановлення правових відносин між сторонами під час проходження військової служби.

Відповідно до пункту 18 Положення №1115/2009 перший контракт про проходження військової служби укладається на строки, визначені частинами другою, третьою і п`ятою статті 23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

За змістом пункту 20 Положення №1115/2009, строк проходження військової служби може бути продовжено за новим контрактом до досягнення граничного віку перебування на військовій службі: для осіб рядового складу - на 3 роки; для осіб сержантського і старшинського складу - на строк від 3 до 5 років; для осіб офіцерського складу - на строк від 5 до 10 років.

Для осіб офіцерського складу, які мають право на пенсію за вислугу років, за їх бажанням строк проходження військової служби за новим контрактом може бути продовжено на строк від 2 до 10 років, але не більше ніж до досягнення граничного віку перебування на військовій службі.

Під час дії особливого періоду для військовослужбовців за їх бажанням строк проходження військової служби за новим контрактом може бути продовжено на строк від 1 до 10 років, але не більше ніж до досягнення граничного віку перебування на військовій службі.

Згідно із пунктом 26 Положення №1115/2009 контракт припиняється (розривається), а військовослужбовець, який проходить військову службу за контрактом, звільняється з військової служби з підстав, передбачених частиною п`ятою статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Нормами підпункту 1 пункту 27 Положення №1115/2009 визначено, що днем припинення (розірвання) контракту є, зокрема день закінчення строку контракту.

Нормами пункту 41 Положення №1115/2009 передбачено, що про продовження строку контракту про проходження військової служби видається наказ.

Під час дії особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки на період, визначений пунктом 2 частини дев`ятої статті 23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону.

Відповідно до пункту 267 Положення №1115/2009 контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці Держприкордонслужби, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби з підстав, визначених частиною п`ятою статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», зокрема з ініціативи військовослужбовця за наявності підстав, передбачених підпунктом ж пункту 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону.

Згідно з пунктом 270 Положення №1115/2009, звільнення військовослужбовців Держприкордонслужби здійснюється посадовими особами, визначеними цим Положенням, у межах наданих їм повноважень.

Звільнення військовослужбовців, крім Голови Державної прикордонної служби України, здійснюється лише тими посадовими особами, у яких вони перебувають у прямому підпорядкуванні згідно з номенклатурою посад.

Наказ про звільнення військовослужбовця з військової служби видається відповідною посадовою особою.

У разі прийняття рішення про звільнення військовослужбовець подає по команді рапорт та в разі необхідності документи, які підтверджують підстави звільнення.

У разі звільнення військовослужбовця з військової служби за рішенням командування за розпорядженням начальника органу Держприкордонслужби, в якому проходить службу військовослужбовець, кадровий підрозділ органу забезпечує підготовку подання про його звільнення.

Форма та порядок подання про звільнення військовослужбовців з військової служби та перелік документів, які додаються до нього у випадках, передбачених абзацами першим і другим цього пункту, визначаються наказом Міністерства внутрішніх справ України (пункт 288 Положення №1115/2009).

Судом встановлено, що згідно з пунктом 1 контракту, ОСОБА_1 , ознайомившись із законами та іншими нормативно-правовими актами України, які регулюють порядок проходження військової служби в Державній прикордонній службі України, добровільно бере на себе зобов`язання: протягом дії цього контракту, а в разі настання особливого періоду - понад установлений строк Контракту, проходити військову службу на посадах осіб сержантського складу.

Також згідно з пунктом 1 контракту, позивач добровільно взяв на себе зобов`язання, зокрема, за наявності бажання продовжити військову службу після закінчення строку дії контракту не пізніше ніж за три місяці до дня закінчення цього строку подати відповідний рапорт у порядку підпорядкування посадовій особі, уповноваженій укладати новий контракт.

Зазначений контракт згідно з пунктом 3 є строковим та укладається відповідно до строків, установлених законодавством, за погодженням сторін на 1 (один) рік з 13 червня 2024 року по 12 червня 2025 року.

Контракт може бути достроково припинено (розірвано) з ініціативи органу Державної прикордонної служби України або громадянина України в порядку та на підставах, визначених Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України.

Пунктом 6 контракту визначено, що під час вирішення питань, які безпосередньо не обумовлені цим контрактом, сторони керуються вимогами законодавства, що регулює порядок проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України.

Відповідно до пункту 6 Положення №1115/2009, початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на військовій службі визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Отже, під час розгляду рапорту позивача відповідач був зобов`язаний керуватись №2232-ХІІ, який відсилає до Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, яке визначено для вирішення відповідних питань у контракті.

Згідно з пунктом 23 Положення №1115/2009 строк контракту обчислюється з дня набрання ним чинності.

Перший контракт набирає чинності з дня зарахування до списків особового складу Держприкордонслужби або з дня видання наказу про прийняття військовослужбовця на військову службу за контрактом.

У розглядуваному випадку випадку контракт набрав чинності 13 червня 2024 року, є строковим та укладався на один рік, тобто до 12 червня 2025 року.

27 лютого 2026 року позивач подав рапорт на звільнення з військової служби; обставини подання рапорту сторонами не оспорюються.

Відмовляючи позивачу у задоволенні рапорту про звільнення з військової служби, відповідач фактично вказав, що у 2025 році позивач не звертався з рапортом про звільнення з військової служби по закінченню дії строку контракту, тому його дію було продовжено відповідачем в одноособовому порядку.

Так, абзацом 4 частини третьої статті 23 Закону №2232-ХІІ встановлено, що під час дії воєнного стану для осіб (крім осіб офіцерського складу), які приймаються на військову службу за контрактом, із числа громадян віком від 18 до 25 років, строк військової служби встановлюється один рік.

За змістом частини четвертої статті 23 Закону №2232-ХІІ строк проходження військової служби може бути продовжено за новим контрактом до досягнення граничного віку перебування на військовій службі, зокрема, для військовослужбовців, які проходять військову службу на посадах сержантського і старшинського складу, - на строк від 3 до 5 років.

Під час дії особливого періоду для військовослужбовців за їх бажанням строк проходження військової служби за новим контрактом може бути продовжено на строк від 1 до 10 років, але не більше ніж до досягнення граничного віку перебування на військовій службі.

Вказані норми права кореспондують нормативним приписам пункту 20 Положення №1115/2009, зокрема, відповідно до абзацу 6 пункту 20 вказаного Положення під час дії особливого періоду для військовослужбовців за їх бажанням строк проходження військової служби за новим контрактом може бути продовжено на строк від 1 до 10 років, але не більше ніж до досягнення граничного віку перебування на військовій службі.

Контракт припиняється (розривається), а військовослужбовець, який проходить військову службу за контрактом, звільняється з військової служби з підстав, передбачених частиною п`ятою статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (пункт 26 Положення №1115/2009).

За приписами підпункту 1 пункту 34 Положення №1115/2009 новий контракт про проходження військової служби повинен бути укладений уповноваженими на те посадовими особами з військовослужбовцями, в яких закінчується строк попереднього контракту, - не пізніше ніж за два місяці до закінчення строку чинного контракту.

Відповідно до пункту 35 Положення №1115/2009 для укладення нового контракту військовослужбовець, у якого закінчується строк попереднього контракту, не пізніше ніж за три місяці до закінчення зазначеного строку подає у порядку підпорядкування рапорт посадовій особі, зазначеній у пункті 29 цього Положення.

Начальник, уповноважений укласти новий контракт з військовослужбовцем, який виявив таке бажання, приймає рішення про укладення нового контракту або про відмову в його укладенні не пізніше ніж за два місяці до закінчення строку чинного контракту.

Строки, зазначені в абзацах першому та другому цього пункту, можуть бути скорочені за згодою сторін, але не менше ніж до двох тижнів.

Згідно із пунктом 39 Положення №1115/2009, військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом та своєчасно не виявили бажання укласти новий контракт, звільняються з військової служби в установленому порядку, крім випадків, визначених пунктом 2 частини восьмої статті 23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

У справі, що розглядається, судом встановлено, що позивачем не подавалися рапорти на продовження строку дії контракту від 13 червня 2024 року.

Суд наголошує, що за умовами контракту, такий може бути достроково припинено (розірвано) з ініціативи Державної прикордонної служби України або громадянина України в порядку та на підставах, визначених Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України. Зміни та доповнення до Контракту вносяться тільки за згодою сторін у письмовій формі та не можуть суперечити законодавству.

Однак, наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 14 червня 2025 року №589-ОС молодшому сержанту ОСОБА_1 молодшому інспектору прикордонної служби 2 категорії – гранатометнику групи інспекторів прикордонної служби відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » (тип В) продовжено дію контракту понад встановлені строки з 13 червня 2025 року на період дії воєнного стану.

Надалі, у лютому 2026 року позивач подав рапорт про звільнення у зв`язку із закінченням дії означеного контракту на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону №2232-XII.

Суд відхиляє доводи відповідача про продовження строку дії контракту з огляду на неповідомлення позивачем про небажання продовжувати військову службу не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку контракту, оскільки нормами пункту 35 Положення №1115/2009 визначено необхідність подання військовослужбовцем такого рапорту виключно для укладення нового контракту, якщо останній виявив таке бажання.

Водночас, пункт 39 Положення №1115/2009 встановлює обов`язок відповідачу у разі, якщо військовослужбовець своєчасно не виявив бажання укласти новий контракт, звільнити його з військової служби в установленому порядку, крім випадків, визначених пунктом 2 частини восьмої статті 23 Закону №2232-ХІІ.

Крім того, аналіз пунктів 30 та 31 Положення №1115/2009, якими нормативно врегульовано порядок укладення контракту, дає можливість суду дійти висновку, що оскільки контракт укладається у двох примірниках, підписується сторонами контракту, один примірник контракту зберігається в особовій справі військовослужбовця, другий - у військовослужбовця, а відтак будь які зміни, які вносяться у такий контракт, повинні узгоджуватись сторонами укладення такого, підписувати зміни повинні сторони, які погодили внести такі зміни, отримавши свій примірник, як доказ погодження волевиявлення.

Наведене кореспондує пункту 4 контракту, підписаного позивачем та відповідачем, де зазначено, що зміни та доповнення до контракту вносяться тільки за згодою сторін у письмовій формі та не можуть суперечити законодавству.

У даному випадку відповідач не довів, що позивач надавав згоду чи бажання укласти новий контракт з метою продовження військової служби. Будь-яких документів, які підтверджують вжиття відповідачем заходів узгодження з позивачем внесення змін та доповнень до контракту, а також досягнення між сторонами відповідної згоди на продовження дії контракту чи укладення нового, що засвідчується підписами сторін контракту, матеріали справи не містять.

Отже відповідач порушив процедуру пролонгування контракту та всупереч Положення №1115/2009 прийняв спірний наказ, яким в одноособовому порядку продовжив строк дії контракту, що не відповідає вимогам чинного законодавства.

За наведеного вище регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку про протиправність та скасування підпункту 3.3. пункту 3 наказу відповідача від 14 червня 2025 року №589-ОС, яким продовжено дію контракту позивача понад встановлені строки.

Також суд зазначає, що у даному випадку як укладення, так і закінчення строку контракту позивача відбулось під час дії положень законодавства, якими визначено, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.

Тож у зв`язку з закінченням строку дії контракту у військовослужбовця (позивача) виникає право на звільнення з військової служби, а у відповідного органу військового управління обов`язок забезпечити його реалізацію.

Враховуючи наведене правове регулювання та встановлені у цій справі обставини, суд приходить до висновку, що позивач станом на 27 лютого 2026 року (дата подачі рапорту про звільнення) мав право на звільнення зі служби за підпунктом «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону №2232-ХІІ (як такий, що уклав контракт під час дії воєнного стану), яке він і реалізував, звернувшись до відповідача з відповідним рапортом, а тому дії відповідача щодо відмови у звільненні позивача з військової служби є протиправними.

Обираючи спосіб захисту порушеного права позивача у спірних відносинах, суд враховує, що стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Верховний Суд у постанові від 24 грудня 2019 року у справі №823/59/17 зробив наступний правовий висновок:...повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року під дискреційним слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин.

Комітет Міністрів Ради Європи сформулював принципи, які слугують змістовими гарантіями ухвалення справедливого рішення. Здійснюючи дискреційні повноваження, адміністративний орган: переслідує лише ту мету, задля якої його наділено такими повноваженнями; дотримується принципу об`єктивності й безсторонності, враховуючи лише ті чинники, які стосуються конкретної справи; дотримується принципу рівності перед законом, не допускаючи несправедливої дискримінації; забезпечує належну рівновагу між несприятливими наслідками, які його рішення може мати для прав, свобод чи інтересів осіб, та переслідуваною при цьому метою; приймає своє рішення в межах строку, прийнятного під кутом зору питання, яке вирішується; забезпечує послідовне застосування загальних адміністративних приписів з одночасним врахуванням конкретних обставин кожної справи.

У пункті 2.4 Рішення Конституційного Суду України від 08 червня 2016 року №З-рп/2016 ідеться про те, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України), одним з елементів якого є правова визначеність положень законів та інших нормативно-правових актів.

За правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у Рішенні від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005, із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці, неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).

Конституційний Суд України виходить із того, що принцип правової визначеності не виключає визнання за органом державної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними. Цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості в особи передбачати дії цих органів.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність зобов`язання відповідача прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону №2232-ХІІ, у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.

Відповідно до статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд зауважує, що в ході розгляду справи відповідач не довів правомірності своєї позиції у спірних правовідносинах, натомість доводи позивача обґрунтовані, підтверджені належними та допустимими доказами, тому позов не підлягає до задоволення.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, то питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись статтями 2, 72-77, 243-246, 255, 262, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_4 ) про визнання протиправними, скасування наказу та рішення, зобов`язання вчинити дії. задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати підпункт 3.3 пункту 3 наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) від 14 червня 2025 року №589-ОС «По особовому складу» про продовження ОСОБА_1 дії контракту понад встановлені строки.

Визнати протиправною відмову ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) у звільненні ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», викладену в листі від 14 березня 2026 року №08/22641/26-Вн.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_5 (Військова частина НОМЕР_1 ) прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя В. Л. Шепелюк