Рішення від 19 липня 2026 р. у справі №120/1215/26 — Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

20 липня 2026 р. Справа № 120/1215/26

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Бошкової Ю.М., розглянувши у письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання рішення протиправними та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_2 ) про визнання рішення протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач, як військовозобов`язаний, перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_3 , 28.11.2025 звернувся із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", у зв`язку з наявністю тещі, особи з інвалідністю ІІ групи. Вважає, що відповідач безпідставно відмовив йому у наданні відстрочки від призову на військову службу. Так, з огляду на те, що його дружина також є військовозобов`язаною, позивач має право на отримання відстрочки від призову на військову службу, у зв`язку із наявністю тещі особи з інвалідністю ІІ групи, оскільки з двох військовозобов`язаних осіб, позивача та його дружини, особа з інвалідністю обрала для здійснення догляду саме позивача, тоді як інші особи, які не є військовозобов`язаними та могли б здійснювати такий догляд, відсутні. З наведених підстав, просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою суду від 20.02.2026 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження, в якій містяться відомості про порядок і строк подання відзиву на позов, відповіді на відзив, заперечення.

26.02.2026 через підсистему "Електронний суд" надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник заперечив проти задоволення позову. За результатами розгляду заяви від 28.11.2025 протоколом від 02.12.2025 позивачу відмовлено у наданні відстрочки у зв`язку із ненаданням підтверджуючих документів про відсутність інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані утримувати одного із своїх батьків з інвалідністю І чи ІІ групи.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, вивчивши адміністративний позов, відзив на позовну заяву, дослідивши і оцінивши зібрані по справі докази, в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 28.11.2028 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_4 із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Відповідно до повідомлення від 02.12.2025, позивача було сповіщено про те, що комісією ІНФОРМАЦІЯ_4 протоколом від 02.12.2025 №59 ухвалено рішення про відмову у наданні відстрочки з причин відсутності інформації про інших членів сім`ї.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.

Згідно із вимогами пункту 3 частини 1 статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.

Статтею 65 Конституції України передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25.03.1992 № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі Закон № 2232-ХІІ).

Згідно з частинами 1, 2 статті 1 Закону № 2232-ХІІ, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та діє дотепер.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України від 21.10.1993 № 3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (далі Закон № 3543-XII).

При цьому, підстави відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації передбачені статтею 23 Закону № 3543-XII.

Зокрема, згідно із пункту 13 частини 1 статті 23 Закону № 3543-XII, не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов`язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов`язаних за вибором такої особи з інвалідністю.

Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 затверджений Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі Порядок № 560), яким, серед іншого, врегульовано процедуру надання військовозобов`язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення.

Додатком 5 Порядку № 560 передбачено перелік документів, що підтверджують право на відстрочку.

Так, у випадку подання заяви про відстрочку на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону № 3543-XII документами, що підтверджують право на відстрочку, зокрема, є:

- для батьків військовозобов`язаного з числа осіб з інвалідністю I чи II групи або батьків дружини (чоловіка) військовозобов`язаного з числа осіб з інвалідністю I чи II групи - один із таких документів, що підтверджує інвалідність: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або пенсійне посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю", "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю", в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики; заява за формою згідно з додатком 15 (у разі потреби) із зазначенням прізвища, ім`я та по батькові (за наявності) особи, яку вона обирає для здійснення свого утримання;

- для військовозобов`язаного, який має одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи, - документи, що підтверджують родинні зв`язки (свідоцтво про народження);

- для військовозобов`язаного, який має одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, - документи, що підтверджують родинні зв`язки (свідоцтво про народження дружини (чоловіка) та свідоцтво про шлюб);

- для військовозобов`язаного, який має одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, - один із таких документів, що підтверджує неможливість інших осіб, які не є військовозобов`язаними та зобов`язані за законом утримувати одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я про потребу в постійному догляді за формою, затвердженою МОЗ, або документ, що підтверджує перебування під арештом (крім домашнього арешту), або відбування покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі

Таким чином, положення Постанови № 560 уточнюють, які документи мають бути подані військовозобов`язаним для реалізації права на відстрочку від призову під час мобілізації відповідно до пункту 13 частини 1 статті 23 Закону № 3543-XII.

Позивач обґрунтовує своє право на отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації саме на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону № 3543-XII, посилаючись на те, що його теща ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується довідкою до акту огляду МСЕК серії РВН №0170056 від 05.02.2010, та з двох військовозобов`язаних осіб позивача та його дружини, обрала саме позивача для здійснення свого утримання.

Надаючи оцінку наявності у позивача права на отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону № 3543-XII, суд зазначає наступне.

Так, відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії МСЕК серії РВН №0170056 від 05.02.2010, ОСОБА_2 встановлено ІІ групу інвалідності довічно.

Крім того, ОСОБА_2 має доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Оцінюючи доводи позивача, суд звертає увагу на те, що за змістом положень пункту 13 частини 1 статті 23 Закону № 3543-XII умовами для реалізації права на відстрочку є:

по-перше, наявність одного із батьків з інвалідністю I чи II групи або ж одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи;

по-друге, відсутність інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані утримувати вищезазначених осіб з інвалідністю;

а у разі наявності декількох військовозобов`язаних осіб здійснення особою з інвалідністю вибору лише однієї з таких осіб для здійснення її утримання, що має бути підтверджено відповідною заявою цієї особи.

Тобто, лише сукупність наведених обов`язкових обставин (фактів) надають законні підстави для отримання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Так, на переконання відповідача, позивачем не доведено відсутності інших осіб, які не є військовозобов`язаними та які відповідно до закону зобов`язані утримувати одного зі своїх батьків з інвалідністю І чи ІІ групи.

Відповідно до частини 1 статті 202 Сімейного кодексу України, повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Крім того, згідно із частиною 1 статтею 76 Сімейного кодексу України, дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного.

Пунктами 2, 3 частини 1 статті 76 Сімейного кодексу України встановлено, що право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу. Непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є особою з інвалідністю I, II чи III групи.

Аналіз положень пункту 13 частини 1 статті 23 Закону № 3543-XII та статей 76 і 202 Сімейного кодексу України дає підстави для висновку, що під "іншими особами, які відповідно до закону зобов`язані утримувати" у пункту 13 частини 1 статті 23 Закону № 3543-XII слід розуміти доньку, сина, дружину, чоловіка.

Оцінюючи оскаржувану відмову, суд зазначає, що відповідно до пункту 59, 60 Порядку № 560, відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації може оформлятися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз даних, які підтверджують, що військовозобов`язаний має право на відстрочку з підстав, визначених статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". Комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.

У даному випадку суд зауважує, що ані Законом № 3543-XII, ані Порядком № 560 не передбачено перелік документів, які має подати особа, яка має намір реалізувати своє право на отримання відстрочки, для підтвердження відсутності інших осіб, які не є військовозобов`язаними та які зобов`язані за законом утримувати особу з інвалідністю І та ІІ групи.

Разом із тим, відповідачем не надано доказів на підтвердження наявності таких осіб. Аналіз Порядку №560 вказує на те, що заяви з доданими до них документами військовозобов`язаних про надання відстрочки, перед прийняттям рішення, підлягають попередньому вивченню та оцінці комісією, а у випадку надання відстрочки з підстав, передбачених пунктом 13 частини першої статті 23 Закону №3543-XII, перевірці підлягають, зокрема, родинні зв`язки військовозобов`язаного та особи, яку відповідно до законодавства зобов`язаний утримувати військовозобов`язаний, на наявність інших осіб, які є невійськовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані утримувати особу з інвалідністю, з використанням відомостей відповідних державних реєстрів.

Суд наголошує, що у разі виникнення сумнівів у достовірності наданих заявником документів, які підтверджують право на відстрочку від призову, відповідач має право самостійно звертатися із запитами до відповідних органів державної влади. Мета таких запитів - перевірка або спростування права позивача на відстрочку.

Водночас, матеріали справи не містять жодних відомостей про те, що відповідачем здійснювалися запити або проводилися дії, спрямовані на встановлення наявності чи відсутності інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до вимог закону зобов`язані утримувати тещу позивача. За відсутності результатів такої перевірки відповідач не надав суду належних і допустимих доказів подання позивачем недостовірної інформації, а також доказів існування інших осіб, на яких може бути покладено обов`язок утримання зазначеної особи.

При цьому, матеріали справи свідчать про наявність декількох осіб, які мають однаковий правовий статус військовозобов`язаних та потенційно можуть здійснювати утримання особи з інвалідністю позивача та його дружини ОСОБА_3 , яка перебуває на військовому обліку військовозобов`язаних у ІНФОРМАЦІЯ_6 , має військове звання "молошого лейтенанта" та військово-облікову спеціальність 902100, що підтверджується копією військово-облікового документа.

З цього приводу, суд зауважує, що положеннями пункту 13 частини 1 статті 23 Закону № 3543-XII чітко передбачено, що у разі відсутності невійськовозобов`язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов`язаних за вибором такої особи з інвалідністю.

Отже, за наявності у особи з інвалідністю військовозобов`язаних доньки, сина або їхнього чоловіка чи дружини, саме ця особа має право самостійно визначити, хто з них здійснюватиме догляд.

Як уже встановлено, ОСОБА_3 є військовозобов`язаною особою, а тому єдиною обов`язковою умовою для реалізації права на відстрочку у випадку наявності декількох військовозобов`язаних осіб є заява особи з інвалідністю щодо вибору конкретної особи, яка здійснюватиме догляд та утримання.

Факт дотримання цієї умови, а саме подання такої заяви ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 , не заперечується відповідачем і підтверджується матеріалами справи.

Крім того, щодо інших членів сім`ї, суд враховує, що відповідно до довідки про склад сім`ї ОСОБА_2 проживає зі своїм чоловіком, якому згідно витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 25.09.2025 встановлено ІІІ групу інвалідності.

Враховуючи зазначене, суд наголошує, що відмова у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації повинна бути пропорційною та не створювати необґрунтованих перешкод для реалізації права особи на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що рішення, оформлене протоколом ІНФОРМАЦІЯ_4 про відмову в наданні відстрочки від призову під час мобілізації ОСОБА_1 від 02.12.2025 № 59 є протиправним та підлягає скасуванню.

В силу вимог частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

У разі задоволення позову суд, застосовуючи припису пункту 10 частина 2 статті 245 КАС України, може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні (абзац 2 частини 4 статті 245 КАС України).

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, зважаючи на встановлення у справі не виконання відповідачем при розгляді заяви позивача власних повноважень в належному і повному обсязі, суд дійшов висновку, що ефективним способом відновлення порушених відповідачем прав позивача буде зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 прийняти рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 за №3543-XII, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (частини 1, 2 статті 77 КАС України).

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд за правилами статті 90 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Розподіляючи між сторонами судові витрати суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Сторонами не подано до суду будь-яких доказів про понесення ними інших витрат, пов`язаних з розглядом справи, відтак у суду відсутні підстави для вирішення питання щодо їх розподілу.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 про відмову у наданні відстрочки від призову на особливий період під час мобілізації ОСОБА_1 , оформлене протоколом № 59 від 02.12.2025.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_7 прийняти рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 відповідно до пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 за №3543-XII, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 1331,20 (одна тисяча триста тридцять одна гривня двадцять одна копійка) за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_7 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ).

Рішення суду складене 20.07.2026.

Суддя Бошкова Юлія Миколаївна