Постанова від 14 липня 2026 р. у справі №487/4471/19 — Миколаївський апеляційний суд

15.07.26

22-ц/812/1073/26

Провадження № 22-ц/812/1073/26

П О С Т А Н О В А

іменем України

15 липня 2026 року м. Миколаїв

справа № 487/4471/19

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Лівінського І.В.,

суддів: Кушнірової Т.Б., Царюк Л.М.,

із секретарем судового засідання Соловйовим М.А.,

за участі представника позивача ОСОБА_1 , відповідачки ОСОБА_2 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційну скаргу

ОСОБА_2

на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 29 квітня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Сухаревич З.М., в приміщенні цього ж суду, повне судове рішення складене 08 травня 2020 року, у цивільній справі

за позовом

ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні нерухомим майном та вселення, стягнення моральної шкоди,

у с т а н о в и в:

1.Описова частина

Короткий зміст вимог позовної заяви

У червні 2019 року ОСОБА_3 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні нерухомим майном та вселення, стягнення моральної шкоди.

Позивач зазначав, що на підставі рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 21 жовтня 1997 року позивач є власником частки квартири АДРЕСА_1 . Другим співвласником цієї квартири тим же рішенням суду визнано ОСОБА_4 , спадкоємцем після смерті якого є його дружина ОСОБА_2 .

Зазначав, що ОСОБА_2 перешкоджає йому у користуванні квартирою, зокрема, не дає ключі від квартири. У зв`язку із такими її діями, позивач звернувся до Заводського ВП НПУ ГУНП України в Миколаївській області із заявою про неправомірні дії відповідачки. Для вирішення ситуації, йому рекомендовано звернутися до суду.

Посилаючись на те, що він не має іншого житла, зареєстрований у спірній квартирі, а відповідачка у цій квартирі не проживає, має інше житло та квартирою не користується, позивач просив суд усунути перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1 , яка належить йому на праві власності, шляхом його вселення.

В лютому 2020 року позивач подав заяву про уточнення позовних вимог, в якій просив суд стягнути з відповідачки на його користь моральну шкоду у розмірі 15000 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 29 квітня 2020 року позов задоволений частково.

Постановлено усунути перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом вселення ОСОБА_3 в квартиру АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 моральну шкоду у розмірі 2000 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки судом встановлено, що відповідачка своїми діями створює ОСОБА_3 , як власнику майна, перешкоди у здійсненні останнім права користування та розпорядження своїм майном, тому це право підлягає захисту у суді та усуненням перешкод шляхом вселення позивача у спірну квартиру.

Щодо стягнення моральної шкоди, суд виходив з того, що відповідачем не спростовано презумпцію його вини у настанні негативних наслідків для позивача, а тому внаслідок винних дій ОСОБА_2 завдано моральної шкоди позивачу, яка виразилася в тому, що неправомірні дії відповідача призвели до душевних страждань позивача, стану постійного стресу. Все це спричинило позивачу не лише моральні страждання, а ще й змушує звертатися до суду та правоохоронних органів за захистом своїх порушених прав, що потребує не лише матеріальних витрат, а й витрат часу та емоційних затрат, що негативно впливає на здоров`я. Виходячи із засад розумності та виваженості, з врахуванням тривалості часу моральних страждань, суд вважав, що моральна шкода підлягає частковому задоволенню з урахуванням обставин, що мають істотне значення для встановлення розміру такої, і на погляд суду, з врахуванням принципу справедливості, в конкретному випадку становить 2 000 грн, що є справедливою сатисфакцією позивачу спричинених відповідачем моральних страждань.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду, просила рішення суду скасувати.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідачка зазначала, що позивач ввів суд в оману, що обставини у позовній заяві не відповідають дійсності.

ОСОБА_2 зазначала, що з 2014 по 2017 рік в спірній квартирі ніхто не проживав, ключі від квартири були у позивача та його матері.

У зв`язку із тим, що попередня квартира, у якій вона проживала (по АДРЕСА_2 ), стала не придатна для проживання (обвалилася стеля у всіх кімнатах), у 2018 році відповідачці довелося переїхати у спірну квартиру, в якій вона зробила капітальний ремонт за свої кошти. Позивач на той час проживав у квартирі своєї матері. Вказує, що позивач почекав поки вона зробить ремонт у квартирі, а потім вирішив вселитися у цю квартиру.

Апелянт зазначає, що були погрози в її сторону від імені позивача. До цього часу позивач ніколи до неї не звертався з приводу вселення і щоб вона давала йому ключі від квартири. Ще до ремонту, мова, у рідких випадках, йшла про продаж квартири та поділу грошей.

Вважає, що позивач намагається незаконним шляхом заволодіти спадщиною.

Узагальнені доводи інших учасників справи

На вказану апеляційну скаргу від позивача надійшов відзив, який поданий його представником – адвокатом Чуб Т.В., в якому вона просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити в силі.

У відзиві зазначала, що протиправна поведінка ОСОБА_2 щодо створення перешкод позивачу у користуванні квартирою, зумовлена тим, що відповідачка відмовляється визнавати ОСОБА_3 власником частини квартири та не визнає за ним права на володіння та користування квартирою.

Не зважаючи на судові рішення про визнання ОСОБА_3 власником 1/2 частини спірної квартири, відповідачка продовжує заперечувати право позивача на користування квартирою, чим порушує його законні права та інтереси. Наразі оскаржуване рішення не виконане та перебуває на виконанні в Заводському відділі ДВС у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

Зазначає, що на відміну від відповідачки, обов`язок по утриманню квартири позивач виконує, сплачуючи кошти за свою частину квартири та за частку відповідачки.

2. Мотивувальна частина

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень частин 1-3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами, та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла такого.

Фактичні обставини справи

Судом встановлено, що рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 21 жовтня 1997 року встановлений факт прийняття спадщини ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_5 за її заповітом від 23 листопада 1993 року та визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 право власності по 1/2 частині квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 .

30 квітня 2013 року ОСОБА_2 (дружина ОСОБА_4 ) звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , в якій зазначала, крім іншого спадкового майна, наявність частки у спірній квартирі.

Рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 11 вересня 2015 року відновлено втрачене судове провадження № 2-1625/1997.

Не погоджуючись із рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 21 жовтня 1997 року, ОСОБА_2 у червні 2015 року подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.

Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 14 грудня 2015 року ОСОБА_2 поновлений строк на апеляційне оскарження рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 21 жовтня 1997 року, відкрито апеляційне провадження у справі.

Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 08 лютого 2016 року апеляційне провадження у справі закрито з підстав, передбачених частиною першою статті 292 ЦПК України 2004 року.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 червня 2016 року ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 08 лютого 2016 року скасовано, справу передано до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 15 серпня 2016 року апеляційне провадження закрито.

Постановою Верховного Суду від 27 березня 2019 року вказану ухвалу залишено без змін.

26 травня 2019 року ОСОБА_3 звернувся до Заводського відділу поліції ГУНП в Миколаївській області із заявою щодо вжиття заходів до ОСОБА_2 , яка перешкоджає доступу до кв. АДРЕСА_1 .

27 травня 2019 року Заводським ВП ГУНП в Миколаївській області повідомлено, що відносини, які склалися між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 відносяться до категорії цивільно-правових.

Позиція апеляційного суду

Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Згідно зі статтею 319 ЦК власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Згідно із частинами першою, другою статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина перша статті 356 ЦК України).

У статті 358 ЦК України визначено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Відповідно до статті 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.

Власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва (частина перша статті 383 ЦК України).

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Установивши, що 1/2 частина спірної квартири належить на праві власності ОСОБА_3 і він як співвласник майна, має право користуватися та розпоряджатися належним йому майном, проте ОСОБА_2 (як інший співвласник) чинить йому перешкоди у користуванні таким майном, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом вселення його до квартири.

Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 28 травня 2026 року у справі № 336/8684/23.

Верховний Суд у постановах від 20 листопада 2023 року у справі № 397/355/22 та від 18 листопада 2024 року в справі № 727/8103/23 виснував, що заперечення співвласника щодо задоволення позову про усунення перешкод у користуванні майном або заперечення щодо вселення співвласника та відсутність можливості у власника самостійно без звернення до співвласників реалізувати свої права (відсутність ключів від квартири тощо) за відсутності вільного доступу до належного йому майна є підставою вважати, що інший співвласник чинить перешкоди у користуванні належною позивачу власністю.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач не має права вселятись в спірну квартиру, оскільки, на думку відповідачки, він не є власником частини цієї квартири, колегія суддів вважає необґрунтованими та таким, що суперечать доказам по справі, зокрема, витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 105 зворот).

Твердження ОСОБА_2 про те, що вона зробила в спірній квартирі капітальний ремонт за свої кошти, а позивач не приймав участі у ремонті, не можуть бути достатніми для відмови в задоволенні позову співвласника про вселення в належну йому квартиру.

Доводи апелянта про те, що позивач не є належним спадкоємцем частини квартири, та намагається незаконним шляхом заволодіти спадщиною, апеляційним судом не можуть бути прийняті до уваги, оскільки не стосуються предмету спору у цій справі.

Щодо позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди

Відповідно до частин першої - третьої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (постанова Верховного Суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц).

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанови Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20, від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20).

Згідно з частиною третьою статті 23 ЦК України якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (абзац 2 частини третьої статті 23 ЦК України).

Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін "інші обставини, які мають істотне значення" саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19).

Згідно із частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Завдання моральної шкоди явище завжди негативне. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи. Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні "трансформують" шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування "обчислює" шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду від 03 серпня 2022 року у справі № 607/11755/20).

Звертаючись із цим позовом, позивач просив суд стягнути із відповідачки на його користь моральну шкоду у розмірі 15000 грн. В обґрунтування зазначав, що тривалий час відповідачка чинить йому перешкоди у користування своєю власністю, чим порушений його звичайний уклад життя, звернення до відповідних органів.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що оскільки внаслідок протиправних дій відповідачки у позивача порушився звичний спосіб життя, він був вимушений відновлювати своє порушене право, звертатись до правоохоронних органів та суду, що потребує не лише матеріальних витрат, а й витрат часу та емоційних затрат, що негативно впливає на здоров`я; такі обставини завдали позивачу душевних страждань, стану постійного стресу, то позивач має право на відшкодування моральної шкоди за рахунок відповідачки.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди позивачу у цій справі, виходячи із засад розумності та виваженості, з врахуванням тривалості часу моральних страждань, суд вважав, що моральна шкода підлягає частковому задоволенню з урахуванням обставин, що мають істотне значення для встановлення розміру такої, і на погляд суду, з врахуванням принципу справедливості, в конкретному випадку становить 2000 грн, що є справедливою сатисфакцією позивачу спричинених відповідачем моральних страждань.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду, керуючись принципами справедливості та розумності, ступенем вини відповідачки, вважає обґрунтованим стягнення з відповідачки на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди 2000 грн.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Доводи апеляційної скарги та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а тому рішення суду підлягає залишенню без зміни відповідно до положень статті 375 ЦПК України.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 18 травня 2026 року ОСОБА_2 було поновлено строк на апеляційне оскарження рішення суду, відкрито апеляційне провадження та зупинено дію оскаржуваного рішення.

Враховуючи те, що апеляційний суд дійшов висновку про залишення рішення суду без змін, то дію оскаржуваного рішення належить відновити.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 382 ЦПК України,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 29 квітня 2020 року залишити без змін.

Відновити дію рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 29 квітня 2020 року.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

ГоловуючийІ.В. Лівінський

Судді: Т. Б. Кушнірова Л.М. Царюк

Повне судове рішення складене 20 липня 2026 року