Постанова від 14 липня 2026 р. у справі №701/1413/25 — Черкаський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2026 року

м.Черкаси

Справа № 701/1413/25

Провадження № 22-ц/821/1567,1568/26

Категорія: 310020000

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Карпенко О.В.

суддів: Василенко Л.І., Сіренка Ю.В.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача – адвокат Левицький Вадим Андрійович,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргупредставника ОСОБА_1 – адвоката Левицького Вадима Андрійовича на рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 22 квітня 2026 року та на додаткове рішення від 07 травня 2026 (ухвалених під головуванням судді Калієвського І.Д. в приміщенні Маньківського районного суду Черкаської області ) у справі за позовомОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів, -

в с т а н о в и в :

Короткий зміст позовних вимог

23 грудня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів.

Подана заява мотивована тим, що 05 квітня 2022 року було зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Від шлюбу мають спільну дитину, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вказує, що з часом відносини між подружжям стали погіршуватися, внаслідок чого вона на вимогу чоловіка переїхала в інше місце проживання. Сторони проживають окремо з січня місяця 2025 року.

Їй відомо, що відповідач вже має стосунки з іншою жінкою. Відносини між сторонами припинені і подальшого сенсу їх підтримувати немає, а збереження шлюбу суперечить її інтересам та інтересам дитини. Шлюб є лише формальним, оскільки особисті відносини між сторонами уже тривалий час просто відсутні. Продовжувати такі шлюбні відносини вона не бажає.

Спільна дитина проживає з нею. На даний час спори з приводу визначення місця проживання дитини відсутні, а також відсутні майнові спори.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача аліментів на утримання неповнолітнього сина, зазначає, що спільна дитина, як зазначалось раніше - проживає з нею.

Між сторонами не досягнуто згоди з приводу матеріального утримання та виховання спільної дитини - сина - ОСОБА_3 .

Вона змушена сама утримувати та виховувати малолітнього сина, одночасно працювати задля матеріального забезпечення себе та спільної з відповідачем дитини. Позивачка працює, однак її доходи не дозволяють на даний час в повній мірі забезпечити найкращі інтереси дитини, оскільки це потребує періодичних значних для неї витрат: на медичне обслуговування, щеплення, виявлення та розвиток здібностей дитини, не кажучи про побутові потреби, розваги, дитячі свята та ін.

Дитина відвідує початкову школу «Барвінок».

Позивачка вказує, що відповідач є здоровою та працездатною особою, має стабільний високий дохід і має можливість сплачувати достойний розмір аліментів, який вона визначила у розмірі 15 000,00 грн.

Відповідач є достатньо забезпеченою людиною, активно займається бізнесом і має пристойні доходи. Це підтверджується тим, що відповідач є засновником та директором ТОВ «Даркіс», яке зареєстроване 24.01.2022.

Також, відповідач здійснює підприємницьку діяльність як фізична особа - підприємець (зареєстрований як ФОП 11.06.2025). Ці обставини вказують на те, що відповідач має достатньо забезпечене матеріальне становище, оскільки займається активно підприємницькою діяльністю та має значні суми вільних коштів, за рахунок яких покриває витрати товариства.

Відповідач проживає за адресою: АДРЕСА_1 . За наявною у неї інформацією, вказує позивачка, відповідач уклав договір про купівлю цього житла на умовах розстрочки і вже здійснює відповідні виплати, однак, документально вона позбавлена можливості підтвердити вказані обставини.

У відповідача відсутні непрацездатні дружина, батьки, дочка, син.

Також відповідач є власником двох автомобілів MERCEDES-BENZ VITO 115 CDI 2005 року випуску та MERCEDES-BENZ GL 450 2008 року випуску та земельної ділянки, кадастровий номер 3221484000:07:012:0072, для індивідуального садівництва, місце розташування: Київська область, Васильківський район, Крушинська сільська рада.

Окрім цього, відповідач є власником корпоративних прав, зокрема частки розміром 49% у вищезгаданому ТОВ «Даркіс», вартістю 73 500,00 грн.

На підставі наведеного, позивачка просить суд:

розірвати шлюб, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 05.04.2022 Маньківським відділом реєстрації актів цивільного стану в Уманському районі Черкаської області Центрального міжрайонного управління міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис №23;

залишити їй дошлюбне прізвище « ОСОБА_4 »;

стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти в сумі 15 000,00 грн на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щомісячно до досягнення ним повноліття.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Маньківського районного суду Черкаської області від 22 квітня 2026 року позов - задоволено частково.

Шлюб, зареєстрований 05 квітня 2022 року Маньківським відділом реєстрації актів цивільного стану в Уманському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), про що зроблено відповідний актовий запис №23 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 – розірвано.

Позивачці ОСОБА_1 після розірвання шлюбу відновлено прізвище – « ОСОБА_4 ».

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти у твердій грошовій сумі 8 000,00 грн, щомісячно, на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з 24.12.2025 і до досягнення ним повноліття.

Стягнуто з ОСОБА_2 судовий збір у сумі 1 331,20 грн.

В решті позову - відмовлено.

Рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць допущено до негайного виконання.

Задовольняючи позовні вимоги в частині розірвання шлюбу, суд першої інстанції встановивши, що шлюб між сторонами на даний час носить формальний характер, збереження шлюбу суперечать інтересам сторін, дійшов висновку про неможливість збереження шлюбу та наявності підстав для його розірвання.

Вирішуючи спір в частині стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини, суд першої інстанції виходив з того, що батьки дітей повинні забезпечити для них утримання у розмірі, не меншому половини прожиткового мінімуму на місяць, встановленого на відповідний період для певного віку дитини, як мінімальної гарантії загального рівня забезпеченості повноцінним харчуванням для розвитку організму дитини, збереження її здоров`я.

Цей мінімум стягується з батьків навіть при наявності доходу лише в межах державних соціальних гарантій, призначених батькам (пенсій, допомог тощо) і не є достатнім для задоволення потреб дитини, тому при наявності більших доходів у батьків, відповідно й аліменти повинні визначатися у більшому розмірі від мінімальної межі.

Встановивши, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що щомісячні витрати на дитину становлять 15 000,00 грн, а також врахувавши стан здоров`я та матеріальне становище відповідача та вважав, що сума в 8 000,00 грн. буде справедливою, відповідатиме інтересам дитини та не буде надмірним тягарем для платника аліментів.

Додатковим рішенням Маньківського районного суду Черкаської області від 07 травня 2026 року заяву представника заявника: ОСОБА_5 про ухвалення додаткового рішення по цивільній справі №701/1413/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів - задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати за надання правничої допомоги ОСОБА_1 на підставі Договору про надання правничої допомоги від 31.10.2025 у розмірі 15 000,00 грн.

В решті заявлених вимог- відмовлено.

Додаткове рішення суду мотивовано тим, що під час винесення рішення Маньківським районним судом Черкаської області від 22 квітня 2026 року, питання щодо стягнення судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу, не вирішувалось.

Дослідивши матеріали справи, врахувавши думку відповідача щодо даних витрат під час судового розгляду справи, категорію позову та зміст заявлених позовних вимог, вважав, що витрати на правничу допомогу в сумі 27 000,00 грн (27 год., погодинна ставка 1 000,00 грн) є завищеними та не відповідають вищенаведеним критеріям, що дає суду підстави до зменшення даних витрат до суми 15 000,00 грн, яку слід стягнути з відповідача, і які в даному випадку будуть співмірними та відповідатимуть критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Короткий зміст вимог апеляційних скарг

В апеляційній скарзі, поданій 29 травня 2026 року через систему «Електронний суд», представник ОСОБА_1 – адвокат Левицький В.А., вважаючи рішення суду від 22.04.2026 в частині визначення розміру аліментів незаконним, необгрунтованим, прийнятим при неповному з`ясуванні судом обставин, які мають значення для справи, при недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, ухваленим з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, просив скасувати рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 22 квітня 2026 року в частині визначення розміру аліментів та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача аліменти у твердій грошовій сумі 15 000,00 грн щомісячно на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з 24.12.2025 і до досягнення дитиною повноліття.

Також просив скасувати додаткове рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 07 травня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції у повному розмірі 27 000,00 грн.

Апеляційна скарга, зокрема, мотивована тим, що позивач обгрунтовувала вимогу про стягнення аліментів у твердій грошовій сумі в розмірі 15 000,00 грн системним аналізом всіх обставин, передбачених ст. 182 СК України, з наданням сукупних документальних доказів матеріального становища відповідача: витяг з єдиного державного реєстру юридичних осіб щодо ТОВ «Даркіс»; витяг з єдиного державного реєстру юридичних осіб щодо реєстрації відповідача як фізичної особи-підприємця; інформацію з Державного земельного кадастру про наявність у власності відповідача земельної ділянки; витяг з єдиного державного реєстру МВС про реєстрацію за відповідачем транспортних засобів; банківську виписку про рух коштів за рахунком ТОВ «Даркіс» за період з 08.01.2022 по 12.10.2025.

Відповідач не надав суду жодних доказів свого матеріального становища, проте суд першої інстанції зменшив визначений позивачкою розмір та поклав в основу рішення усні твердження відповідача.

Вказує, що в позові і в матеріалах справи зафіксовано за ТОВ «Даркіс» за період 2022-2024 роки фінансових надходжень на загальну суму 1 450 812,00 грн, що спростовує висновок про «несталий» характер фінансових потоків.

Вважає, що суд першої інстанції безпідставно поклав на позивачку неіснуючий тягар доведення «суми місячних потреб дитини, оскільки закон використовує поняття «гармонійного розвитку» дитини, а не «доведення суми місячних витрат».

На думку позивача, вона надала докази про стан здоров`я та матеріальне становище дитини.

Звуження тлумачення аліментів призвело до того, що суд проігнорував докази підвищення витрат, пов`язаних із проживанням позивачки з дитиною у м. Києві в орендованій квартирі, що додатково обгрунтовувало розмір аліментних потреб.

Також суд проігнорував обставину, передбачену п. 5 ч. 1 ст. 182 СК України.

Висновки суду суперечать дійсним обставинам справи, що підтверджується новими доказами, зокрема тим, що після проголошення вступної та резолютивної частини рішення відповідач придбав 19.05.2026 транспортний засіб Toyota Siеnna, 2012 р.в., вартістю приблизно 729 630,00 грн.

В обгрунтування апеляційної скарги на додаткове рішення, сторона позивача посилалась на те, що суд першої інстанції зменшив розмір витрат на правничу допомогу за відсутності належно поданого та обгрунтованого клопотання відповідача про таке зменшення.

Суд першої інстанції не навів жодних мотивів, які саме з 13 пунктів акту приймання-передачі є завищеними і чому.

Вважає, що заявлений позивачкою розмір витрат відповідає критеріям співмірності, передбаченим ч. 4 ст. 137 ЦПК України і заявлений розмір 27 000,00 грн – є реальним, необхідним і розумним.

Також просить суд прийняти до розгляду нові докази: витяг з Єдиного реєстру МВС стосовно автомобіля Toyota Siеnna, 2012 р.в.; витяг з Єдиного реєстру МВС стосовно автомобіля Mercedes-Benz Vito 115 CDI 2005; витяг з Єдиного реєстру МВС стосовно автомобіля Mercedes-Benz GL 450 2008 р.в., посилаючись на те, що ці докази об`єктивно не могли бути подані до суду першої інстанції в наявному вигляді, оскільки відображають фактичне майнове становище відповідача станом на 29.05.2026 і вважає, що ці докази мають істотне значення для правильного вирішення справи, оскільки в сукупності спростовують будь-які можливі твердження відповідача про придбання Toyota Siеnna, 2012 р.в. за рахунок продажу одного з раніше належних йому транспортних засобів.

Придбання автомобіля підтверджує його належний фінансовий стан.

Відзив на апеляційну скаргу на адресу Черкаського апеляційного суду не надходив

Фактичні обставини справи

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 05 квітня 2022 року укладено шлюб між позивачем та відповідачем який зареєстрований у Маньківському відділі реєстрації актів цивільного стану в Уманському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ). (а.с.9).

Позивачка в шлюбі народила дитину: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьком якого є відповідач (а.с.10).

Згідно витягу з реєстру територіальної громади від 11.07.2023 вбачається, що ОСОБА_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , з 26.12.2003 ( а.с. 19).

Згідно довідки №182 від 26.11.2025, виданої директором початкової школи «Барвінок» м. Києва Є.Цапенко, вбачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дійсно зарахований до молодшої групи №08 початкової шкоди «Барвінок» м. Києва з 26.11.2025 ( а.с. 14).

Згідно Довідки № 48 від 28.10.2025 вбачається, що ОСОБА_1 працює в ТОВ «Свіфт Гарант» з 03.02.2025 на посаді головного економіста і її дохід за період з 03.02.2025 по 30.09.2025 склав 95 131,81 грн. ( а.с. 15).

Стороною позивача в якості доказів позовних вимог в частині стягнення аліментів в твердій грошовій сумі надано, зокрема:

витяг з ЄДРЮО, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з якого вбачається, що ОСОБА_2 є засновником ТОВ «Даркіс» (а.с.16-18);

інформацію з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, з якої вбачається що у власності ОСОБА_2 знаходиться земельна ділянка, площею 0,12 га (землі сільськогосподарського призначення) (а.с.20);

витяг з Єдиного державного реєстру Міністерства внутрішніх справ стосовно зареєстрованих транспортних засобів від 03.11.2025, згідно якого вбачається наявність у власності ОСОБА_3 транспортного засобу «Мерседес-Бенц» 2008 р.в. (а.с.21);

витяг з Єдиного державного реєстру Міністерства внутрішніх справ стосовно зареєстрованих транспортних засобів від 03.11.2025 р., згідно якого вбачається наявність у власності ОСОБА_3 транспортного засобу «Мерседес-Бенц» 2005 р.в. (а.с.22);

виписку з ЄДРЮО щодо реєстрації ОСОБА_3 як фізичної особи-підприємця (а.с.23);

банківську виписку про рух коштів по рахунку ТОВ «Даркіс» за період з 08.01.2022 по 12.10.2025 (а.с.25-34, 35).

Мотивувальна частина

Позиція Черкаського апеляційного суду

Відповідно до ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Згідно ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищезазначене, розгляд даної справи з ознаками малозначності згідно із ч. ч. 4, 6 ст. 19, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Мотиви, з яких виходить Черкаський апеляційний суд, та застосовані норми права

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).

Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції оскаржується в частині вирішення вимог про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини та додаткове рішення, тому рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимог про розірвання шлюбу колегією суддів не переглядається.

Рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідають зазначеним вимогам, виходячи з наступного.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Обов`язок батьків щодо утримання своїх дітей є одним з головних конституційних обов`язків (частина друга статі 51 Конституції України) і закріплюється в сімейному законодавстві, зокрема статтею 180 СК України, якою на батьків покладено обов`язок утримувати дітей до досягнення ними повноліття.

Сплата аліментів за рішенням суду є одним зі способів виконання обов`язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.

Відповідно до частини третьої статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Колегія суддів зауважує, що чинне законодавство не визначає, у якому розмірі мають стягуватись аліменти, закріплюючи виключно мінімальний розмір останніх.

Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.

Положеннями статті 27 Конвенції ООН про права дитини визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового та духовного розвитку. Сюди входить належне харчування, житло, одяг. Батьки несуть відповідальність за забезпечення належного життєвого рівня дитини. Держава має вживати необхідних заходів щодо надання допомоги батькам у здійсненні цього права.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно зі статтею 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі, на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати (ч.3 ст. 182 СК України).

Зміст вищевказаних норм дає підстави для висновку, що суди, визначаючи розмір аліментів, мають враховувати вищевказані обставини у їх сукупності, перелік яких, у свою чергу, не є вичерпним.

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 89 ЦПК України).

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції урахував, що обов`язок щодо утримання дитини несе кожен із батьків, встановив, що дитина сторін проживає із матір`ю та перебуває на її утриманні, прийняв до уваги часткове визнання відповідачем вимог позивачки щодо стягнення аліментів і не заперечував проти стягнення із нього аліментів в твердій грошовій сумі 7 000,00 грн, та керуючись принципом балансу між потребами дитини та реальними можливостями відповідача, дійшов висновку про часткове задоволення таких вимог, а саме у розмірі 8 000,00 грн, щомісячно, до досягнення дитиною повнолітнього віку, починаючи з 24.12.2025.

Визначаючи розмір аліментів, який підлягає стягненню з відповідача, суд першої інстанції врахував, що позивач належним чином не надала доказів того, що дитина щомісячно на забезпечення потреб потребує саме аліментів в сумі 15 000,00 грн, а також, врахувавши стан здоров`я і матеріальне становище відповідача , дійшов висновку що сума 8 000,00 грн. буде справедливою, відповідатиме інтересам дитини та не буде надмірним тягарем для відповідача, і колегія суддів вважає такі висновки суду вірними.

Є неаргументованими доводи апеляційної скарги, що суд не звернув належної уваги на те, що позивачка обгрунтовувала вимогу про стягнення аліментів у твердій грошовій сумі в розмірі 15 000,00 грн системним аналізом всіх обставин, передбачених ст. 182 СК України, з наданням сукупних документальних доказів матеріального становища відповідача: витягом з єдиного державного реєстру юридичних осіб щодо ТОВ «Даркіс»; витягом з єдиного державного реєстру юридичних осіб щодо реєстрації відповідача як фізичної особи-підприємця; інформацією з Державного земельного кадастру про наявність у власності відповідача земельної ділянки; витягом з єдиного державного реєстру МВС про реєстрацію за відповідачем транспортних засобів; банківською випискою про рух коштів за рахунком ТОВ «Даркіс» за період з 08.01.2022 по 12.10.2025, оскільки наявність рухомого/нерухомого майна, землі та реєстрація ФОП самі по собі не підтверджують отримання стабільного високого доходу у розмірі, який дозволяв би щомісяця сплачувати 15 000,00 грн, а банківські виписки по рахунках юридичної особи (ТОВ) не є доходом самого відповідача, як фізичної особи. Кошти підприємства не тотожні особистим доходам.

Безпідставними є посилання скаржника, що суд першої інстанції необгрунтовано поклав на позивачку неіснуючий тягар доведення «суми місячних потреб дитини, при тому, що закон використовує поняття «гармонійний розвиток» дитини, а не «доведення суми місячних витрат», оскільки при визначенні розміру аліментів у твердій грошовій сумі, суд першої інстанції виходить не лише з вимог, викладених у позові, а враховує положення, зазначені у ст. 182 СК України.

Згідно зі статтею 182 СК України, суд зобов`язаний звернути увагу на матеріальне становище платника аліментів. Якщо витрати відповідача (наприклад, на рухоме/нерухоме майно) значно перевищують його офіційний дохід, це є підставою для визначення аліментів у твердій грошовій сумі в більшому розмірі, оскільки до уваги береться фактична спроможність відповідача, проте із долучених до матеріалів справи доказів вбачається, що майно, на яке посилається позивачка, було придбане відповідачем ще до укладення шлюбу. Відповідно, джерела набуття цього майна не можуть свідчити про наявність у відповідача поточних високих доходів, які він намагається приховати, ухиляючись від сплати аліментів.

Крім того, хоча закон оперує поняттям «гармонійний розвиток», проте на практиці позивачу слід надавати докази реальних потреб дитини для обґрунтування аліментів у твердій грошовій сумі у розмірі більшому, ніж визначений мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину.

Колегія суддів зауважує, що витрати, пов`язані із обстеженням, лікуванням та оздоровленням дитини є додатковими витратами і підлягають вирішенню зверненням до суду із окремим позовом та не є складовою аліментних платежів.

Також є безпідставними посилання в апеляційній скарзі на суперечність висновків суду дійсним обставинам справи, що підтверджується новими доказами, зокрема,придбанням відповідачем після проголошення вступної та резолютивної частин рішення 19.05.2026 транспортного засобу Toyota Siеnna, 2012 р.в., вартістю приблизно 729 630,00 грн, по наступних підставах.

Щодо долучених стороною позивача нових доказів до апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви (ч. 2 ст. 83 ЦПК України).

Згідно з ч. 8 ст. 83 ЦПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Отже, єдиний винятковий випадок, коли є можливим прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом строку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких також покладений на учасника справи, у цьому випадку на позивача.

Пунктом 6 ч. 2 ст. 356 ЦПК України передбачено, що в апеляційний скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.

Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Системний аналіз змісту п. 6 ч. 2 ст. 356, частин 1-3 ст. 367 ЦПК України вказує на те, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі подання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.

Витяг з Єдиного реєстру МВС стосовно автомобіля Toyota Siеnna, 2012 р.в., який підтверджує набуття відповідачем у власність даного транспортного засобу, був отриманий 29.06.2026, тобто після прийняття рішення по суті.

Відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, незалежно від причин неподання позивачем таких доказів.

Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 10 вересня 2025 року у cправі № 906/127/24.

Враховуючи, що доказ, який просить сторона позивача у апеляційній скарзі прийняти до розгляду, не приймається колегією суддів, оскільки вказаний доказ був отриманий вже після прийняття рішення по суті спору.

Водночас, слід зазначити, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом (стаття 192 СК України).

Інші доводи апеляційної скарги сторони позивача були предметом апеляційного перегляду, однак на правильність висновків суду першої інстанції щодо вирішення спору про стягнення аліментів по суті не впливають.

Щодо доводів апеляційної скарги в частині скасування додаткового рішення

Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції, дослідивши матеріали справи, врахувавши думку відповідача щодо даних витрат під час судового розгляду справи, категорію позову та види позовних вимог, вважав, що витрати на правничу допомогу в сумі 27 000,00 грн (27 год., погодинна ставка 1 000,00 грн) є завищеними та не відповідають вищенаведеним критеріям, що дає суду підстави до зменшення даних витрат до суми 15 000,00 грн, і які в даному випадку будуть співмірними та відповідатимуть критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (частина перша статті 133 ЦПК України).

Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, віднесено витрати на професійну правничу допомогу.

У частині першій статті 59 Конституції України закріплено право кожного на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України таке право є гарантованою Конституцією України можливістю фізичної особи одержати юридичні (правові) послуги (абзац другий пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000). Це право є одним із конституційних, невід`ємних прав людини і має загальний характер; реалізація права на правову допомогу не може залежати від статусу особи та характеру її правовідносин з іншими суб`єктами права; вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати; конституційне право кожного на правову допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість (абзаци третій, четвертий, п`ятий підпункту 3.1, абзац перший підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009).

Кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, визначених законом, держава забезпечує надання професійної правничої допомоги безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав та особи, яка надає правничу допомогу. Для надання професійної правничої допомоги діє адвокатура. Забезпечення права на захист від кримінального обвинувачення та представництво в суді здійснюються адвокатом, за винятком випадків, установлених законом. Витрати учасників судового процесу на професійну правничу допомогу відшкодовуються в порядку, визначеному законом (стаття 10 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року).

Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Статтею 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Згідно з частинами першою-шостою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності).

Отже, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України).

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).

Із матеріалів справи вбачається, що позивачці ОСОБА_1 правничу допомогу у даній справі надавав адвокат Левицький В.А., що підтверджується : ордером адвоката Левицького В.А.., серії ВК №1200997 від 10.12.2025 року на представництво інтересів ОСОБА_1 в Маньківському районному суді Черкаської області; копією договору про надання правничої допомоги від 31.10.2025 р., укладеного між ОСОБА_1 та адвокатським бюро «Вадима Левицького»; копією акту прийому - передачі наданих послуг від 24 квітня 2026 року, згідно якого зазначено витрачений час в кількості 27 годин сукупно при ставці за 1 год. – 1 000,00 грн; копією рахунку на оплату №3110 від 31.10.2025; копією платіжної інструкції від 03.11.2025 про оплату гонорару за надання правничої допомоги відповідно до договору про надання правничої допомоги від 31.10.2025 в сумі 27 000,00 грн.

Надані стороною позивача документи відповідно до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України є належними доказами понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу у даній справі.

Відповідач у судовому засіданні при вирішенні спору по суті заперечував проти стягнення з нього витрат на правничу допомогу в заявленій сумі.

Отже, відповідач був повідомлений про заявлений позивачем розмір витрат, які вона понесла в суді першої інстанції і які просила стягнути, та скористався своїм правом на надання заперечення щодо вимоги про стягнення витрат на оплату правничої допомоги.

Вирішуючи вимоги розподілу витрат на правничу допомогу, понесену в суді першої інстанції, суд першої інстанції виходив із урахуванням практики Європейського суду з прав людини, згідно якої заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише в разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обгрунтований, а також врахувавши думку відповідача щодо даних витрат під час судового розгляду справи, категорію позову та види позовних вимог, вважав, що витрати на правничу допомогу в заявленій сумі 27 000,00 грн є завищеними та не відповідають вищенаведеним критеріям, і дійшов обгрунтованого висновку про зменшення даних витрат до суми 15 000,00 грн.

Відхиляються колегією суддів доводи скаржника в апеляційній скарзі, що суд першої інстанції не навів жодних мотивів, які саме з 13 пунктів акту приймання-передачі є завищеними і чому, оскільки у частинах четвертій - шостій статті 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що: «при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

З вищенаведеного можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи, що й було зроблено судом першої інстанції.

Колегія суддів зауважує, що справи про розірвання шлюбу та стягнення аліментів не визнаються судом складними, що враховується при оцінці обсягу наданих послуг.

Аналіз акту приймання –передачі наданих послуг свідчить, що до витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції адвокатом було включено послугу первинна правова консультація клієнта, з`ясування фактичних обставин справи, аналіз та формування правової позиції у спорі про розірвання шлюбу та стягнення аліментів, вартість яких становить 2 000,00 грн, правовий аналіз нормативно-правової бази та релевантної судової практики у спорах про розірвання шлюбу, визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі, вартість яких становить 2 000,00 грн, збір та правовий аналіз доказів матеріального становища клієнта, рівня витрат та потреб дитини , вартість яких становить 2 000,00 грн, розрахунок та обгрунтування орієнтовного розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, вартість яких становить 1 000,00 грн, а також аналіз ухвалення судового рішення, надання клієнту правових роз`яснень щодо порядку набрання рішенням законної сили, порядку виконання …, вартість яких становить 1 000,00 грн, проте перелічені послуги вважаються підготовчою роботою. Відповідно до усталеної практики, вони не є витратами на безпосередній розгляд справи по суті, тому вони не можуть бути відшкодовані як витрати на професійну правничу допомогу, надану безпосередньо в суді першої інстанції.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що у акті приймання передачі міститься пункт : правовий аналіз нормативно-правової бази та релевантної судової практики у спорах про розірвання шлюбу, визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі, проте позовна заява не містить жодного посилання на практику Верховного Суду у подібних спорах.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постановлене у справі додаткове рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами, не вбачає.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до пункту 1 частини 1статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

У відповідності до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постановлені у справі рішення є законними та обґрунтованими і підстав для їх зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами не вбачає, оскільки її доводи суттєвими не являються, носять суб`єктивний характер і правильності висновків суду не спростовують.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом судових рішень в апеляційній інстанції, розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381- 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Левицького Вадима Андрійовича - залишити без задоволення.

Рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 22 квітня 2026 року та додаткове рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 07 травня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів- залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.

Головуюча О.В. Карпенко

Судді: Ю.В. Сіренко

Л.І. Василенко