Постанова від 30 червня 2026 р. у справі №910/5099/25 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2026 року

м. Київ

cправа № 910/5099/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,

секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Офісу Генерального прокурора - Колодяжної А.В.,

Київської міської ради - Ступака О.І.,

Товариства з обмеженою відповідальністю

«Фора» - Наконечного В.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника керівника Київської міської прокуратури

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2026 (у складі колегії суддів: Коробенко Г.П. (головуючий), Кравчук Г.А., Михальська Ю.Б.)

та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 06.11.2025 (суддя Марченко О.В.) (в частині)

у справі № 910/5099/25

за позовом Керівника Солом`янської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фора»

про розірвання договору оренди земельної ділянки та зобов`язання повернути земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2025 року Керівник Солом`янської окружної прокуратури міста Києва (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фора» (далі - ТОВ «Фора») про:

- розірвання договору оренди земельної ділянки від 15.06.2018, укладеного між Київською міською радою і ТОВ «Фора», посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М. 15.06.2018 та зареєстрованого в реєстрі за № 647;

- зобов`язання ТОВ «Фора» повернути територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради земельну ділянку площею 0,2065 (8000000000:72:393:0108) по вул. Ясній у Солом`янському районі міста Києва у стані не гіршому порівняно з тим, у якому земельна ділянка передана в оренду.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ТОВ «Фора» порушено умови договору оренди в частині використання земельної ділянки за її цільовим призначенням, оскільки земельну ділянку площею 0,2065 га (кадастровий номер 8000000000:72:393:0108) по вул. Ясній у Солом`янському районі міста Києва передано в оренду відповідачу для обслуговування об`єктів інженерної та транспортної інфраструктури (в тому числі гідротехнічних споруд), а не для експлуатації та обслуговування автостоянки (об`єкта дорожнього сервісу), що є підставою для розірвання договору та повернення земельної ділянки позивачу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.10.2025 у задоволенні позову відмовлено.

ТОВ «Фора» подало заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій просило суд стягнути з Київської міської прокуратури на свою користь 164 909,08 грн витрат на професійну правничу допомогу та 140 000,00 грн витрат, пов`язаних із залученням спеціалістів, експертів та проведенням експертизи.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 06.11.2025, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2026, стягнуто з Київської міської прокуратури на користь ТОВ «Фора» 50 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та 140 000,00 грн витрат, пов`язаних із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи. У задоволенні решти вимог відмовлено.

Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій у частині, у травні 2026 року Заступник керівника Київської міської прокуратури подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2026 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 06.11.2025 у частині стягнення з Київської міської прокуратури витрат, пов`язаних із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи, скасувати. Ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні заяви ТОВ «Фора» про стягнення витрат відмовити.

Ухвалою Верховного Суду від 25.05.2026 відкрито касаційне провадження у справі № 910/5099/25 за касаційною скаргою Заступника керівника Київської міської прокуратури з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 01.07.2026.

ТОВ «Фора» у відзиві на касаційну скаргу зазначає про правильне застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права при вирішенні питання розподілу судових витрат, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постановлені у справі судові рішення - без змін. Також ТОВ «Фора» просило стягнути з Київської міської прокуратури на свою користь судові витрати, які понесені в суді касаційної інстанції.

22.06.2026 ТОВ «Фора» через систему «Електронний суд» подало заяву про вирішення питання розподілу судових витрат, які понесені в суді касаційної інстанції, розмір яких орієнтовно становить 16 000,00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Відповідно до частин 1, 2 статті 2 ГПК завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (частина 3 статті 2 ГПК).

Впровадження зазначеного принципу має на меті забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору (такі висновки наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.11.2023 у справі № 712/4126/22).

Відповідно до частини 1 статті 123 ГПК судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (частина 3 статті 123 ГПК).

Суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати (пункт 3 частини 1 статті 244 ГПК).

У справі, що розглядається, судові рішення в частині, що стосується розподілу судових витрат на проведення експертизи, оскаржив у касаційному порядку прокурор.

Стверджував, зокрема, що суди першої та апеляційної інстанцій:

- у порушення статті 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», частини 4 статті 236 ГПК при прийнятті оскаржуваних рішень не врахували висновки Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 22.11.2023 у справі № 712/4126/22, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, що призвело до ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення про задоволення заяви про стягнення витрат, пов`язаних із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

- безпідставно задовільнили заяву ТОВ «Фора» про стягнення витрат на проведення експертизи від 28.07.2025 № С 2156/07-2025, не врахувавши, що зазначений висновок не відповідає вимогам статті 98 ГПК, оскільки дослідження обставин, які ставилися на вирішення експертизи, не входили до предмета доказування та не потребували спеціальних знань. Неправильність застосування норм процесуального права полягає у неправильному тлумаченні судами статей 98, 99, 101, 123, 127 ГПК, оскільки за умови, коли дослідження обставин, які ставилися на вирішення експертизи, не входили до предмета доказування та не потребували спеціальних знань, суд помилково дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування витрат, понесених ТОВ «Фора» на проведення експертизи.

Відповідно до статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах, передбачених статтею 300 ГПК, доводів та вимог касаційної скарги, виходить із такого.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати, пов`язані із залученням експертів та проведенням експертизи (частина 3 статті 123 ГПК).

Процесуальні питання розподілу судових витрат визначено статтею 129 ГПК, відповідно до частини 4 якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд враховує, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи. Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 ГПК).

У статті 124 ГПК передбачено обов`язок сторін попередньо визначити суми судових витрат. Зокрема, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (частина 1 цієї статті). У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору (частина 2 цієї статті). Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи (частина 3). Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов`язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи (частина 4).

Відповідно до частин 2, 3 статті 98 ГПК предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

Суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів (частина 1 статті 99 ГПК).

Згідно із частинами 1, 5-7 статті 101 ГПК учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права та обов`язки, що і експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду. За заявою учасника справи про наявність підстав для відводу експерта, який підготував висновок на замовлення іншої особи, такий висновок судом до розгляду не приймається, якщо суд визнає наявність таких підстав.

Частина 1 статті 1 Закону України «Про судову експертизу» визначає, що судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

Підставою проведення судової експертизи є відповідне судове рішення чи рішення органу досудового розслідування, або договір з експертом чи експертною установою - якщо експертиза проводиться на замовлення інших осіб (частина 1 статті 71 цього Закону).

Пункт 1.8 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5, передбачає, що підставою для проведення експертизи відповідно до чинного законодавства є процесуальний документ про призначення експертизи, складений уповноваженою на те особою (органом), або договір з експертом чи експертною установою, укладений за письмовим зверненням особи у випадках, передбачених законом, в якому обов`язково зазначаються її реквізити, номер справи або кримінального провадження або посилання на статтю закону, якою передбачено надання висновку експерта, перелік питань, що підлягають вирішенню, а також об`єкти, що підлягають дослідженню.

Системний аналіз наведених положень процесуального законодавства дозволяє констатувати таке: 1) витрати, пов`язані із залученням експертів та проведенням експертизи, належать до судових витрат; 2) висновок експерта може бути підготовлений як на підставі ухвали суду про призначення експертизи, так і на замовлення учасника справи; 3) у разі подання учасником справи до суду висновку експерта, складеного на його замовлення, у такому висновку має бути зазначено, що його підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. При цьому інша сторона може подати до суду заяву про наявність підстав для відводу експерта, який підготував висновок на замовлення іншої особи, і в разі, якщо суд визнає наявність таких підстав, зазначений висновок не приймається судом до розгляду; 4) при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує не те, коли замовлено експертизу та отримано висновок експерта - до чи після звернення позивача до суду із позовом, а те, чи пов`язані безпосередньо ці витрати з розглядом справи (такі висновки наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.11.2023 у справі № 712/4126/22).

Відтак сторона, на користь якої ухвалено рішення, має право на відшкодування витрат за експертизу, у тому числі проведену до подання позову, якщо такі витрати пов`язані з розглядом справи, зокрема якщо судом враховано відповідний висновок експерта як доказ.

Відмова у відшкодуванні судових витрат за проведення експертизи стороні, на користь якої ухвалене судове рішення (особливо, якщо суд врахував відповідний висновок експерта як доказ), не узгоджується із засадами розумності, добросовісності, справедливості та правової визначеності, а також не забезпечує конструкцію передбачуваності застосування процесуальних норм, отже, не є такою, що відповідає принципу верховенства права.

За таких обставин не вбачається будь-яких перешкод для відшкодування стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, витрат на складення експертного висновку, підготовленого та отриманого на замовлення сторони у справі, за умови, якщо він відповідає вимогам статі 98 ГПК, безпосередньо пов`язаний з розглядом справи та якщо суд врахував цей висновок експерта як доказ (такі висновки наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.11.2023 у справі № 712/4126/22).

Як свідчать матеріали справи та встановлено судами попередніх інстанцій, у тому числі рішенням Господарського суду міста Києва від 20.10.2025, предметом позову у справі, що розглядається, є вимога прокурора, заявлена в інтересах держави в особі Київської міської ради до ТОВ «Фора» про: - розірвання договору оренди земельної ділянки від 15.06.2018, укладеного між Київською міською радою і ТОВ «Фора», посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М. 15.06.2018 та зареєстрованого в реєстрі за № 647; - зобов`язання ТОВ «Фора» повернути територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради земельну ділянку площею 0,2065 (8000000000:72:393:0108) по вул. Ясній у Солом`янському районі міста Києва у стані не гіршому порівняно з тим, у якому земельна ділянка передана в оренду.

Такі вимоги було обґрунтовано тим, що ТОВ «Фора» порушено умови договору оренди в частині використання земельної ділянки за її цільовим призначенням, оскільки земельну ділянку площею 0,2065 га (кадастровий номер 8000000000:72:393:0108) по вул. Ясній у Солом`янському районі міста Києва передано в оренду відповідачу для обслуговування об`єктів інженерної та транспортної інфраструктури (в тому числі гідротехнічних споруд), а не для експлуатації та обслуговування автостоянки (об`єкта дорожнього сервісу), що є підставою для розірвання договору та повернення земельної ділянки позивачу. При цьому прокурор доводив, що земельна ділянка площею 0,2065 га (кадастровий номер 8000000000:72:393:0108) по вул. Ясній у Солом`янському районі міста Києва потрапляє у межі прибережної захисної смуги та належить до земель водного фонду; на земельній ділянці у Солом`янському районі м. Києва розташований струмок

Відповідач проти позову заперечив, а також заперечив обставини того, що на території земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:72:393:0108, площею 0,2065 га, яка знаходиться поруч з буд. 8 по вул. Ясна в м. Києва, протікає струмок, а також те, що частина земельної ділянки належить до земель водного фонду, зокрема, у зв`язку з її віднесенням до прибережної захисної смуги. За твердженнями відповідача, як на момент укладення договору № 647 (15.06.2018), так і на момент звернення прокурора до суду на земельній ділянці і поруч з нею відсутній будь-який струмок, а також відсутній і такий об`єкт як «Ставок без назви на струмку Совському, Совська балка», що відносяться до об`єктів водного фонду у Солом`янському районі м. Києва під № 178. Відповідно земельна ділянка не належить до земель водного фонду та не є частиною прибережних захисних смуг.

Як свідчить зміст рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2025 у справі № 910/5099/25, у підготовчому провадженні відповідач як доказ подав, зокрема, висновок експертів за результатами проведення земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою від 28.07.2025 № С2156/07-2025, проведеної на замовлення ТОВ «Фора»; висновок підготовлено для подання до суду в рамках господарської справи № 910/5099/25; експерти обізнані про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання покладених на них обов`язків (статті 384, 385 Кримінального кодексу України).

При вирішенні спору у справі, що розглядається, суд першої інстанції, як свідчить зміст рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2025, оцінив у сукупності подані сторонами докази в обґрунтування своїх вимог і заперечень, у тому числі висновок експертів від 28.07.2025 № С2156/07-2025, та дійшов висновку, зокрема, що твердження прокурора про те, що земельна ділянка знаходиться у межі прибережної захисної смуги, а тому належить до земель водного фонду, не відповідають дійсності; позовні вимоги прокурора є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Вирішуючи питання про відшкодування ТОВ «Фора» витрат, пов`язаних із залученням експертів та проведенням експертизи, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, оцінив подані відповідачем докази на підтвердження таких витрат: науково-технічний звіт про комплексні інженерно-геологічні вишукування (договір на надання послуг з проведення експертизи від 18.06.2025 № 18/06-2025, укладений між ТОВ «Фора» і Фізичною особою-підприємцем Свістуновим І.С. (кваліфікаційний сертифікат відповідального виконавця від 09.11.2017 серія АР № 013592), вартість якого склала 140 000,00 грн та була оплачена ТОВ «Фора» згідно з платіжними інструкціями від 30.05.2025 № 10305565 на суму 30 000,00 грн і від 25.06.2025 № 10380257 на суму 110 000,00 грн, та дійшов обґрунтованого висновку про доведення відповідачем належними і допустимими доказами обставини того, що такі витрати пов`язані з розглядом справи, зокрема висновок експертів від 28.07.2025 № С2156/07-2025 було враховано судом як доказ, а також доведено розмір витрат, пов`язаних із залученням експертів та проведенням експертизи.

Разом із тим, оскільки прокурору було відмовлено в задоволенні позову у справі № 910/5099/25, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про покладення витрат, пов`язаних із залученням експертів та проведенням експертизи, на Київську міську прокуратуру.

Такі висновки судів попередніх інстанцій при вирішенні питання відшкодування витрат, пов`язаних із залученням експертів та проведенням експертизи, не суперечать висновкам, наведеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.11.2023 у справі № 712/4126/22, на яку послався прокурор у касаційній скарзі в обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень.

Доводи касаційної скарги стосовно того, що висновок експертів від 28.07.2025 № С2156/07-2025 не відповідає положенням статті 98 ГПК, оскільки дослідження обставин, які ставилися на вирішення експертизи, не входили до предмета доказування та не потребували спеціальних знань, спростовуються змістом рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2025 у справі № 910/5099/25, про що зазначено вище.

З урахуванням встановлених фактичних обставин у справі, що розглядається, зазначені прокурором доводи про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при вирішенні питання розподілу судових витрат, пов`язаних із залученням експертів та проведенням експертизи, з огляду на підстави оскарження є необґрунтованими, отже, підстава касаційного оскарження судових рішень, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, не знайшла свого підтвердження під час розгляду справи.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, що стосуються процесу доказування, оцінки доказів судом, фактично спрямовані на спонукання Суду до необхідності переоцінки поданих учасниками справи доказів і встановлення нових обставин справи, проте відповідно до норм статті 300 ГПК зазначене виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 309 ГПК передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при прийнятті судових рішень в оскаржуваній частині не знайшли свого підтвердження, суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції та додаткового рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині - без змін.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Заступника керівника Київської міської прокуратури залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2026 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 06.11.2025 у справі № 910/5099/25 в оскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: В.А. Зуєв

І.С. Міщенко