Рішення від 12 липня 2026 р. у справі №759/5212/25 — Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

ун. № 759/5212/25

пр. № 2-а/759/22/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2026 року суддя Святошинського районного суду м. Києва Єросова І.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ) про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності,

ВСТАНОВИВ:

11.03.2025 адвокат Гайдай О.М., яка представляє інтереси позивача, через систему «Електронний суд» звернулася до Святошинського районного суду м. Києва з позовом, у якому просить визнати протиправною та скасувати постанову №579 від 06.03.2025 у справі про адміністративне правопорушення, якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17000 грн. 00 коп.

Даний позов адвокат обґрунтовує тим, що позивач перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_2 , має відстрочку від несення служби за п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», яка підлягає продовженню строком до 08.05.2025 року. 08.05.2025 відповідна заява про продовження дії відстрочки була подана до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Дані ним також було оновлено своєчасно, що підтверджується витягом з ВОД застосунку Резерв +. 12.02.2025 позивач, оновивши застосунок Резерв +, побачив повідомлення про можливе порушення ним правил військового обліку та наявність у застосунку червоної стрічки. ОСОБА_1 невідкладно записався до електронної черги на 26.02.2025 року о 09:00 до ІНФОРМАЦІЯ_3 з метою самостійного та вчасного проходження ВЛК та з`ясування обставин такого повідомлення у цифровому ВОД.

26.02.2025 року ОСОБА_1 пройшов ВЛК та саме в ІНФОРМАЦІЯ_2 відповідач повідомив, що на адресу позивача 06.11.2024 року було направлено повістку засобами Укрпошти, за якою ОСОБА_1 повинен був прибути до ІНФОРМАЦІЯ_3 19.11.2024 року для уточнення даних. Оскільки в зазначену дату військовозобов`язаний не прибув, то він порушив ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», отже вчинив правопорушення передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП України.

ОСОБА_1 повідомив відповідачу, що фактично проживає за своїм місцем реєстрації, адреса повністю співпадає з адресою, яка наявна в ТЦК, проте жодних повісток він не отримував, повідомлень від Укрпошти щодо необхідності отримання повістки також. У протоколі, який було складено 26.02.2025 року, військовозобов`язаний також надав аналогічні пояснення щодо не надходження на його адресу будь-яких повісток від Укрпошти. Відповідачем в приміщенні ТЦК та СП ОСОБА_1 було надано для ознайомлення повістку (номер невідомий) від 06.11.2024, але можливості сфотографувати її і інші матеріали адміністративної справи не надано. Опис вкладення до рекомендованого поштового відправлення, рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення та довідку про причини повернення/досилання не надано.

Позивач отримав пояснення від працівників ТЦК, що згідно з довідкою Укрпошти поштове відправлення повернулось назад до ТЦК та СП з позначкою «за закінченням терміну зберігання», позначки, що «адресат відмовився» або «адресат відсутній за вказаною адресою» не було, що підтверджує необізнаність громадянина щодо повістки. Всі доводи, які наводив ОСОБА_1 щодо неотримання повістки залишились поза увагою відповідача, тим більш, що постанову про адміністративне правопорушення та постанову було надано 06.03.2025 року для ознайомлення та підпису позивачу (знову з відмовою ознайомитись з матеріалами адміністрптивного провадження та зняти фотокопії), що свідчить про повністю формальний підхід при розгляді справи про адміністративне правопорушення та порушення порядку розгляду справи.

Постанову ІНФОРМАЦІЯ_3 від 06.03.2025 року, якою накладено штраф у розмірі 17000 грн. на ОСОБА_1 за неявку за повісткою до ТЦК та СП, сторона позивача вважає необґрунтованою та незаконною, такою що підлягає скасуванню, оскільки повістка, яка нібито була направлена на адресу позивача, містить QR-код, при скануванні якого отримується вся додаткова інформація щодо даних: кому видана повістка, коли, ким її підписано, час та інші дані. При скануванні цього QR-код відображається інформація, що зазначена вище повістка на ім`я позивача була підписана начальником РТЦК та СП., час та дата підписання. Можливості це перевірити в приміщенні ТЦК та СП позивачу не надали. Відповідних документів Укрпошти про направлення повістки, її вручення або повернення також не надали. Зазначені факти підтверджують позицію позивача щодо ненадходження на його адресу повістки засобами Укрпошти, що свідчить про відсутність складу адміністративного правопорушення та наявність обставин, що виключають адміністративну відповідальність.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.03.2025 для розгляду даного позову визначено суддю Святошинського районного суду м. Києва Єросову І.Ю.

Ухвалою від 14.03.2025 позовну заяву залишено без руху.

24.03.2025 представником позивача скеровано до суду заяву, якою усунено допущені недоліки.

Ухвалою від 26.03.2025 провадження відкрито, розгляд справи вирішено проводити у порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників провадження.

На виконання вимог ухвали про відкриття провадження судом скеровано сторонам справи копію ухвали про відкриття провадження. Як вбачається із системи «Електронний суд», відповідач отримав копію позовної заяви з додатками 12.03.2025, а ухвалу про відкриття провадження 29.03.2025 року.

Разом з тим, у визначений судом строк відповідач не скористався наданим йому правом на подачу відзиву та доказів, якими він обґрунтовує свою позицію.

Суд вважає за необхідне нагадати, що відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Водночас, передбачене ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Відтак, практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні Європейського Суду з прав людини в справі «Пономарьов проти України», сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

У свою чергу, згідно зі ст. 2 КАС України завданням цивільного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень..

Учасники справи мають рівні процесуальні права та обов`язки. Учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки. (ч. 1, 2 ст. 44 КАС України).

До основних засад судочинства ч. 3 ст. 2 КАС України віднесено верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі; обов`язковість судового рішення; забезпечення права на апеляційний перегляд справи; забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом; розумність строків розгляду справи судом; неприпустимість зловживання процесуальними правами; відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.

Виходячи зі змісту ст. 8, 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Усі учасники судового процесу є рівними перед законом і судом.

Таким чином, суд доходить висновку про належне сповіщення відповідача ІНФОРМАЦІЯ_4 про розгляд даного провадження, забезпечення останньому можливості скористуватися наданим КАС України правом на подачу відзиву на позовну заяву.

Ухвалою від 07.04.2025 судом відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про перехід до розгляду даної справи за правилами загального позовного провадження.

Суд, взявши до уваги доводи позивача, викладені у позовній заяві, оцінивши в сукупності надані останнім докази, доходить таких висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, зокрема, шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

В силу положень п. 3 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративним судом є суд, до компетенції якого цим Кодексом віднесено розгляд і вирішення адміністративних справ.

Так, п. 1 ч. 1 ст. 20 КАС України визначено, що місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні, зокрема, адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що 06.03.2025 начальник ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2 , виявивши порушення ОСОБА_1 вимог законодавства про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, склав протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, притягнувши останнього до адміністративної відповідальності шляхом накладення адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі 17 000 грн. 00 коп.

Так, приписами ч. 3 ст. 210-1 КУпАП встановлено адміністративну відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинене в особливий період.

Зі змісту протоколу №496 від 26.02.2025, складеного стосовно ОСОБА_1 , вбачається, що останній 19.11.2024 порушив обов`язок, встановлений ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», що проявилося у тому, що він не з`явився до ІНФОРМАЦІЯ_3 для уточнення військово-облікових даних. Таким чином, ОСОБА_1 порушив законодавство про мобілізацію під час особливого періоду.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій.

Загальновідомий факт, що Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан.

Крім того, Указом Президента України №69/2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України оголошено та проведено загальну мобілізацію.

Приписами ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено, що під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися:

- військовозобов`язані та резервісти, які приписані до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, - на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях;

- резервісти, які проходять службу у військовому резерві, - до військових частин у строки, визначені командирами військових частин;

- військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку;

- військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом керівників відповідних підрозділів;

- особи, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.

В силу приписів ст. 235 КУпАП, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).

Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Так, відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно зі ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Приписами ст. 245 КУпАП визначено, що завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Як встановлено ст. 278 КУпАП, орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання: 1) чи належить до його компетенції розгляд даної справи; 2) чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; 3) чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; 4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали; 5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.

Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність.

Згідно зі ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Розгляд кожного протоколу завершується винесенням постанови, яка згідно з ч. 2 ст. 283 КУпАП повинна містити: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.

Постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності є офіційним документом - рішенням суб`єкта владних повноважень за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, в якому, зокрема, має бути чітко зазначено опис обставин, установлених при розгляді справи і посилання на норму закону, яка передбачає відповідальність за це адміністративне правопорушення. Дотримання цих вимог має виключне значення для встановлення об`єктивної істини при оскарженні такої постанови в судовому порядку. Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12.05.2020 у справі №513/899/16-а.

Суд зауважує на тому, що стороною позивача не надано доказів, якими підтверджуються обставини, викладені у позовній заяві. Складений щодо ОСОБА_1 протокол про адміністративне правопорушення №496 від 26.02.2025 та постанова про притягнення до адміністративної відповідальності від 06.03.2025 стосуються обставин, які мали місце 19.11.2024 року. Водночас, представник позивача обґрунтовує своєчасність оновлення військово-облікових даних у застосунку «Резерв+», при цьому, жодним чином не акцентує увагу на даті, нез`явлення до уповноваженого органу в яку інкриміновано позивачу, а лише вказує, що жодних повісток позивач на свою поштову адресу не отримував. Такі доводи не знайшли свого підтвердження наявними у справі матеріалами, зокрема, стороною позивача не зроблено жодних запитів до АТ «Укрпошта» та не долучено до позову відповідей чи було скеровано на поштову адресу ОСОБА_1 повітку про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_3 та чи повернулася вона неотриманою відправнику.

Так само суд звертає увагу на те, що при подачі позовної заяви сторона позивача, не маючи у своєму розпорядженні достатніх доказів для підтвердження та обґрунтування своєї позиції, не ініціювала перед судом питання про витребування матеріалів справи про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 у ІНФОРМАЦІЯ_3 , а лише проміжно вказала на таку необхідність, обґрунтовуючи заявлене 01.04.2025 клопотання про здійснення переходу до розгляду даної справи за правилами загального позовного провадження. Отримавши відмову у задоволенні клопотання про перехід, позивач та його уповноважений представник не заявляли окремого клопотання про витребування доказів у даній справі, вважаючи, що наданих суду для оцінки доказів достатньо для обґрунтування їх позиції.

За таких обставин, суд доходить висновку, що ОСОБА_1 19.11.2024 не з`явився до ІНФОРМАЦІЯ_3 по повістці, яка була скерована останньому засобами поштового зв`язку 06.11.2024, а відтак, наявні підстави стверджувати, що він порушив вимоги ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», за що передбачена адміністративна відповідальність за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Суд вважає за необхідне нагадати, що відповідно до ст. 79 КАС України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом із поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом із поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

У свою чергу, приписи ст. 77 Кодексу закріплюють, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що позивачем не доведено неправомірності винесення оскаржуваної постанови. Матеріали справи містять сукупність належних, допустимих, достовірних доказів, з яких вбачається, що позивач у визначений строк не виконав вимогу ІНФОРМАЦІЯ_3 про явку з метою уточнення військово-облікових даних.

Таким чином, враховуючи, що позивачем не доведено обставини, на які він посилається у своїй позовній заяві, більше того, долучені до позовної заяви докази спростовують такі твердження та свідчать про неправомірність винесеної начальником ІНФОРМАЦІЯ_4 постанови від 06.03.2025 стосовно ОСОБА_1 .

З огляду на відсутність у суду доказів, зі змісту яких можна було б дійти висновку, що постанова №579 від 06.03.2025, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, не ґрунтується на низці допустимих, достатніх та достовірних доказів, які у своїй сукупності поза розумним сумнівом свідчать про наявність у діях ОСОБА_1 вини у вчиненні інкримінованого діяння, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 19, 20, 44, 72-79, 241-246, 250, 255, 268-269, 286 КАС України, ст.ст. 38, 210-1, 247, 268 КУпАП, суд

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ) про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду через Святошинський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 (десяти) днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Єросова І.Ю.