Рішення від 19 липня 2026 р. у справі №922/1612/26 — Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8-й під`їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_______________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" липня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/1612/26

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Рильової В.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Фізичної особи-підприємця Сорокіна Сергія Тимофійовича (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 )

до Фізичної особи-підприємця Вовчанчин Тетяни Ярославівни (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_2 )

про стягнення 134 693,79 грн.

без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Сорокін Сергій Тимофійович (позивач) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Фізичної особи-підприємця Вовчанчин Тетяни Ярославівни (відповідач) заборгованості за договором суборенди нежитлових приміщень №АА/С-12 від 01.03.2025 у розмірі 134 693,79 грн.

Також позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 18.05.2026 судом позовну заяву Фізичної особи-підприємця Сорокіна Сергія Тимофійовича прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі № 922/1612/26. Справу № 922/1612/26 постановлено розглядати без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, в порядку частини п`ятої статті 252 Господарського процесуального кодексу України. Відповідачу, згідно з частиною першою статті 251 Господарського процесуального кодексу України, встановити п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання до суду відзиву на позовну заяву.

02.06.2026 до Господарського суду Харківської області від відповідача надійшов відзив (вх.№13275 від 02.06.2026), в якому останній зазначає таке. Відповідач зазначає, що твердження Позивача про її ухилення від повернення приміщення, умисне припинення діяльності та залишення об`єкта суборенди не відповідають дійсності та мають маніпулятивний характер. Відповідач звертає увагу суду, що його позбавили доступу до орендованого приміщення, оскільки позивач в односторонньому порядку самовільно змінив замки на дверях приміщення, порушивши вимоги ст. 3, 509, 759 Цивільного кодексу України (ЦК України) та умови п. 3.2.3 Договору суборенди щодо зобов`язання не чинити перешкод у користуванні майном. Акт про звільнення (залишення) суборендованого приміщення від 22.03.2026 року, складений Позивачем в односторонньому порядку із залученням обраних ним самостійно свідків та без завчасного виклику Відповідача, на його думку, є неналежним та недопустимим доказом у розумінні ст. 77 Господарського процесуального кодексу України (ГПК України). Надалі відповідач вказує, що направлені Позивачем поштою документи від 24.03.2026 року (повідомлення про розірвання договору, акт, претензія) були повернуті відправнику, що виключило об`єктивну можливість Відповідача ознайомитися з ними до моменту отримання позову в суді. Крім того, відповідач зазначає, що належним чином та в повному обсязі виконувала обов`язок із внесення орендної плати за ставкою 10 000,00 грн на місяць (п. 4.1 Договору), сплативши загалом 114 688,86 грн, що підтверджується банківськими квитанціями та відсутністю претензій в історії листування у месенджері WhatsApp на момент здійснення транзакцій. Зокрема, на банківський рахунок Позивача безпосередньо Відповідачем було перераховано кошти в сумі 74 000,00 грн згідно з 19 платіжними інструкціями за період з 28.04.2025 року по 23.01.2026 року. Інша частина оплати в загальній сумі 40 688,86 грн за погодженням сторін була перерахована на рахунок Позивача третьою особою — Трутком Сергієм Володимировичем на пдіставі укланого між ним та відповідачем договору та у порядку ст. 528 ЦК України на підставі 12 платіжних документів за період з 11.03.2025 року по 27.10.2025 року. Відтак, зобов`язання з оплати, на думку відповідача, виконано належним чином відповідно до вимог ст. 526 ЦК України. Щодо заборгованості за комунальні послуги, відповідач вказує, що Позивач ігнорував звернення Відповідача та не надавав первинних розрахунків, квитанцій постачальників чи деталізованих рахунків. Також, вимогу про стягнення компенсації за прибирання у розмірі 4 000,00 грн Відповідач вважає безпідставною та такою, що суперечить п. 2.8 Договору, оскільки зазначена сплата є правом («за бажанням»), а не безумовним обов`язком суборендаря. Самовільно змінивши замки, Позивач сам позбавив Відповідача можливості самостійно здійснити прибирання приміщення перед передачею. Крім того, Відповідач стверджує, що оскільки вона не вчиняла жодних порушень договору (суборендна плата сплачувалася, а рахунки на комунальні послуги не виставлялися), у Позивача не було жодних правових підстав для застосування п. 7.4 Договору щодо негайного дострокового одностороннього розірвання договору. Також відповідач заперечує проти стягнення витрат на правничу допомогу та посилається на численну практику Верховного суду стосовно всіх свої заперечень. На підставі зазанченого, відповідач просить суд в задоволенні вимог позивача відмовити повністю.

08.06.2026 до Господарського суду Харківської області від позивача надійшла відповідь на відзив (вх.№13763 від 08.06.2026), в якій останній зазначає таке. Щодо заперечень проти Акта про звільнення приміщення та тверджень про те, що Позивач «самовільно змінив замки» та «протиправно позбавив доступу до приміщення», Позивач звертає увагу суду, що Відповідачем не надано суду доказів звернення до правоохоронних органів із приводу фактів самоправства, а також будь-яких письмових претензій чи вимог на адресу Позивача щодо надання доступу до об`єкта оренди протягом березня 2026 року. Крім того, на переконання позивача, Відповідач задовго до складання Акта повністю припинила ведення господарської діяльності, припинила виходити на зв`язок та в односторонньому порядку без відома Позивача вивезла торговельне обладнання і товарні залишки.Складений Позивачем Акт про звільнення (залишення) суборендованого приміщення від 22.03.2026 року із залученням двох незалежних свідків лише зафіксував фактичний стан покинутого об`єкта. Позивач заперечує факт отримання суми 40 688,86 грн від третьої особи — Трутка С.В.. оскільки у наданих квитанціях у графі «Призначення платежу» відсутні будь-які посилання на оплату за ФОП Вовчанчин Т.Я. чи за Договором суборенди № АА/С-12. Крім того, позивач зазначає, що зазначені кошти перераховувалися не на офіційний рахунок Позивача, а на платіжну картку сторонньої фізичної особи, повноваження якої на приймання платежів жодним чином не підтверджені. Позивая також звертає увагу суду, що відповідач посилвється на судову практику яка або не існує взагалі, або стосується зовсям інших питань та не має відношення до вказаного спору. На підставі заначеного, поизвач просить суд позовні вимоги задоіольнити.

11.06.2026 до Господарського суду Харківської області від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив (вх.№14173 від 11.06.2026). Відповідач вказує, що допущена у тексті відзиву технічні описки у цифрових номерах судових справ (як наприклад № 910/17154/19 замість вірного) не нівелює чинного законодавства та базової судової практики щодо неможливості оцінки односторонніх актів як безспірних доказів. Крім того, Відповідач наполягає на належному виконанні зобов`язань та сплаті суми 114 688,86 грн. З цієї суми 74 000,00 грн перераховано безпосередньо з рахунку Відповідача (що підтверджується випискою та платіжними інструкціями), а 40 688,86 грн сплачено третьою особою — ОСОБА_1 на підставі ст. 528 ЦК України та внутрішнього договору про покладення виконання обов`язку від 01.03.2025 року. Сплата здійснювалася на платіжну картку особи, ідентифікованої в месенджері "WhatsApp" як « ІНФОРМАЦІЯ_1 », яка діяла, на думку відповідача, від імені Позивача та надавала реквізити. Заперечення Позивача проти цих платежів суперечать принципу заборони суперечливої поведінки (venire contra На думку відповідача, роздруківки листування є належними електронними доказами. Крім того, відповідач зазначає, що Позивач першим здійснив несанкціонований доступ до приміщення та змінив замки без погодження з суборендарем, що виключило можливість стандартного повернення майна. Цей факт підтверджується наявними у Відповідача електронними доказами (відеозаписом та скріншотами листування в месенджері «WhatsApp» відповідно до ст. 96 ГПК України). На підставі зазначеного, відповідач просить суд в задоволенні позову відмовити.

19.06.2026 до Господарського суду Харківської області від позивача надійшли додаткові пояснення (вх.№15003 від 19.06.2026). Позивач зазначає, що відповідно до п. 7.4. Договору суборенди № АА/С-12 від 01.03.2025 року суборендодавець наділений правом достроково розірвати договір в односторонньому порядку негайно у разі зафіксованого невиконання суборендарем будь-яких умов договору. На переконання позивача, систематична несплата Відповідачем суборендної плати та комунальних платежів стала підставою для направлення йому 22.03.2026 року претензії та повідомлення про розірвання договору. Позивач наголошує, що наданий самим Відповідачем відеозапис до заперечень на відповідь на відзив повністю спростовує його ж правову позицію та беззаперечно підтверджує доводи позову. На цьому відео чітко зафіксовано, що на момент заміни замків приміщення було абсолютно порожнім, торговельне обладнання, товарні запаси та інше майно суборендаря були повністю вивезені. Це свідчить про фактичне припинення користування об`єктом суборенди та добровільне його звільнення Відповідачем, а подання такого доказу з метою доведення протилежного є процесуальною недобросовісністю в розумінні ст. 43 ГПК України. На підставі зазанченого позивач просить суд позовні вимоги задовольнити.

Згідно статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини другої статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Частиною четвертою статті 240 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши справу № 922/1612/26 в межах строку, встановленого статтею 248 Господарського процесуального кодексу України; всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Як зазначає позивач, 01 березня 2025 року між фізичною особою-підприємцем Сорокіним Сергієм Тимофійовичем (далі - Позивач) та фізичною особою-підприємцем Вовчанчин Тетяною Ярославівною (далі - Відповідач) був укладений Договір суборенди нежитлових приміщень № АА/С-12 (далі - Договір).

Пунктом 1.1. Договору було передбачено, що за цим Договором Суборендодавець (Позивач) передає, а Суборендар (Відповідач) приймає у строкове платне користування нежитлове приміщення №2, загальною площею 19,2 м2 (об`єкт суборенди) для використання його у господарській діяльності.

Згідно п. 1.1. Договору під об`єктом суборенди розуміється нежитлове приміщення №2, яке знаходиться за адресою: м. Харків, проспект Архітектора Альошина, 3-А, «АГ-1». Загальна площа об`єкта суборенди становить 19,2 м2.

Пунктами 2.2-2.4 Договору суборенди передбачено, що Сторони погодили, що фактична передача Приміщення в суборенду з підписанням відповідного Акту приймання - передачі, має відбутися не пізніш «01» березня 2025 року. Приміщення вважається переданим в суборенду з моменту підписання Сторонами Акту приймання - передачі. СУБОРЕНДАР повертає Приміщення СУБОРЕНДОДАВЦЮ, в порядку, встановленому при передачі Приміщення СУБОРЕНДАРЮ за цим Договором, протягом одного календарного дня з дати закінчення Договору (п.7.1 Договору) або його дострокового розірвання (якщо цей Договір не продовжено на новий термін). СУБОРЕНДАР повинен звільнити Приміщення, що суборендується, та передати Приміщення СУБОРЕНДОДАВЦЮ за Актом приймання - передачі. Приміщення вважається поверненим СУБОРЕНДАРЕМ з моменту підписання Сторонами Акту приймання - передачі.

На виконання вищезазначених умов Позивачем був переданий, а Відповідачем прийнятий у користування об`єкт суборенди, про що свідчить підписаний сторонами Акт приймання-передачі приміщення від 01 березня 2025 року, який є невід`ємною частиною Договору.

Відповідно до п. 2.8. Договору Суборендар може компенсувати Суборендодавцю проведення Генерального прибирання приміщення у розмірі 4 000,00 грн.

Згідно п. 2.5 Договору Обов`язок по складанню Акту приймання - передачі покладається на Сторону, яка передає Приміщення іншій стороні Договору.

Відповідно до п.2.7 Договору Обов`язковою умовою для передачі (повернення) Приміщення від СУБОРЕНДАРЯ СУБОРЕНДОДАВЦЮ, є проведення СУБОРЕНДАРЕМ за свій рахунок Генерального прибирання Приміщення, яке включає: миття вікон з двох сторін; миття підлоги; прибирання пилу зі стін, стель, підвіконня, меблів, миттдфадіаторів, вивіз побутового сміття з території.

Згідно п.2.8 Договору, Сторони домовилися, що СУБОРЕНДАР за бажанням, може компенсувати СУБОРЕНДОДАВЦЮ проведення Генерального прибирання грошима, при цьому, сума компенсації становить 4 000 (чотири тисячі) гривень. В такому випадку СУБОРЕНДАР звільняється від проведення Генерального прибирання Приміщення, як обов`язкової умови передачі Приміщення СУБОРЕНДОДАВЦЮ.

Положеннями п.3.4.3 Договору передбачено, що У разі невиконання або неналежного виконання СУБОРЕНДАРЕМ умов Договору, у односторонньому порядку ініціювати розірвання цього Договору з СУБОРЕНДАРЕМ, в порядку та на умовах, визначених даним Договором.

Пунктом 4.1. Договору передбачено, що суборендна плата становить 10 000,00 грн за повний календарний місяць.

Згідно п. 4.3. Договору суборендна плата сплачується Суборендарем щомісячно до 5-го числа місяця, в якому будуть надаватися послуги за цим Договором.

Відповідно до п. 4.4. Договору за прострочення сплати суборендної плати Суборендар сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен календарний день прострочення.

Пунктом 6.3 Договору передбачено, що у разі прострочення сплати суборендної плати більш ніж на 10 календарних днів Суборендар сплачує неустойку в розмірі 0,5 % від щомісячної суми суборенди за кожен день прострочення платежу.

Крім цього, відповідно до п. 4.6. Договору окремо від суборендної плати Суборендар здійснює компенсацію за фактично спожиті комунальні послуги. Під час виконання розрахунків за п. 4.6. Договору сторонами було погоджено оформлення відповідних платежів за компенсацію комунальних послуг Актами про надання динамічної частини оренди.

Згідно п. 7.1 Договору, цуй Договір вважається укладеним з дати його підписання Сторонами та діє до «31» грудня 2025 року.

Відповідно до п. 7.7 Договору Закінчення строку цього Договору не звільняє Сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього Договору.

Договір підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено печатками.

Як зазначає позивач, Протягом дії Договору Відповідач неодноразово порушував умови щодо строків та повноти внесення суборендної плати та компенсації комунальних послуг, допускаючи систематичну заборгованість. У березні 2026 року Відповідач, так і не виконавши своїх зобов`язань з оплати заборгованості, яка виникла, фактично припинив господарську діяльність та залишив суборендоване приміщення, вивізши власне майно. При цьому Відповідач ухилився від належного оформлення повернення об`єкта суборенди: не повідомив Позивача про звільнення приміщення, не підписав Акт повернення та не передав ключі від приміщення. Факт залишення приміщення без офіційного розірвання Договору було зафіксовано Позивачем в Акті про звільнення (залишення) суборендованого приміщення від 22 березня 2026 року, який додано до позову.

У зв`язку із вищезазначеним систематичним невиконанням умов Договору, фактичним залишенням Відповідачем приміщення та припиненням ним власної господарської діяльності в орендованому приміщенні, керуючись п. 7.4. Договору та статтею 651 Цивільного кодексу України, Позивач 22 березня 2026 року направив на адресу Відповідача Повідомлення про дострокове розірвання Договору суборенди № АА/С-12 разом із Претензією про негайне погашення накопиченої заборгованості за суборенду, комунальні послуги, компенсації за прибирання та нарахованих штрафних санкцій, докази надіслання такої претензції та повідомлення додані позивачем до позовної заяви.

В порушення взятих на себе зобов`язань, незважаючи на направлену Позивачем претензію від 22 березня 2026 року, Відповідач продовжив ухилятись від виконання взятих на себе зобов`язань та станом на день звернення до суду із цим позовом не здійснив оплату суборендної плати, комунальних послуг, компенсації за прибирання, штрафних санкцій та інфляційних витрат.

В результаті порушення умов Договору у Відповідача перед Позивачем станом на 22 березня 2026 року виникла заборгованість на загальну суму 134 693,79 грн, з яких: заборгованість за суборендною платою становить 53 096,77 грн; заборгованість за комунальними послугами (динамічна частина оренди) становить 45 960,33 грн;

компенсація за генеральне прибирання приміщення становить 4 000,00 грн; пеня (у виді подвійної ставки НБУ) становить 9 764,83 грн;

неустойка (0,5% від щомісячної суми суборенди за кожен день прострочення) становить 19 200,00 грн;

інфляційні витрати становлять 2 672,63 грн.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Правовідносини сторін регулюються нормами Цивільного кодексу України (далі ЦК України).

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України, зокрема, на підставі договорів та інших правочинів.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 774 ЦК України врегульовано відносини щодо піднайму (суборенди) майна. Так, передання наймачем речі у володіння та користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом.

До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Внаслідок укладення Договору суборенди №АА/С-12 від 01.03.2025 року між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов`язки.

За змістом пункту 3 частини першої статті 3 (свобода договору як засада цивільного законодавства), пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 509, частини першої статті 627 ЦК України укладення договору із погодженням сторонами його умов, що визначені на розсуд сторін з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, та становлять зміст договору, зобов`язує сторони виконувати зобов`язання за цим договором належним чином відповідно до його умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526, частина перша статті 628, стаття 629 ЦК України).

Правовідносини оренди (найму) врегульовані положеннями глави 58 "Найм (оренда)" розділу ІІІ "Окремі види зобов`язань" книги п`ятої "Зобов`язальне право" ЦК України та статей 283- 291 Господарського кодексу України (далі ГК України, який був чинний на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно із частиною першою статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частинами першою та шостою статті 283 ГК (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин) України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У частині першій статті 284 ГК (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин) України законодавець як істотні умови договору оренди, визначив, зокрема, строк, на який укладається договір оренди; орендну плату з урахуванням її індексації; умови повернення орендованого майна або викупу.

За частиною першою статті 773 ЦК України на наймача покладений обов`язок користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору.

Частиною першою статті 763 ЦК України встановлене загальне правило, за яким договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Аналогічні за змістом положення містить частина четверта статті 284 ГК України, відповідно до якої строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Частиною першою статті 762 ЦК України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до частини першої статті 286 ГК (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин) України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

За змістом наведених норм, Договір є підставою виникнення права наймача (орендаря) користуватися орендованим майном упродовж строку дії Договору зі сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами Договору; а припинення Договору є підставою виникнення обов`язку наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в Договорі.

Користування майном за Договором є правомірним, якщо воно відповідає умовам укладеного Договору та положенням чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини з урахуванням особливостей предмета найму та суб`єктів договірних правовідносин.

Відносини найму (оренди) у разі неправомірного користування майном можуть регулюватися умовами Договору, що визначають наслідки неправомірного користування майном, та нормами законодавства, які застосовуються до осіб, які порушили зобов`язання у сфері орендних відносин.

Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов`язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов`язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 ЦК України, статей 283, 284, 286 ГК України.

Відповідно до статті 6 цього ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Пунктами 2.2, Договору суборенди передбачено, що Сторони погодили, що фактична передача Приміщення в суборенду з підписанням відповідного Акту приймання - передачі, має відбутися не пізніш « 01» березня 2025 року. Приміщення вважається переданим в суборенду з моменту підписання Сторонами Акту приймання - передачі.

Згідно п. 2.5 Договору Обов`язок по складанню Акту приймання - передачі покладається на Сторону, яка передає Приміщення іншій стороні Договору.

За приписами ч. 1 ст. 637 Цивільного кодексу України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього Кодексу.

Статтею 213 Цивільного кодексу України встановлено, що при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з`ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ст. 795 Цивільного кодексу України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Тобто законодавець передбачив загальне правило, за яким визначається як початок, так і припинення договірних правовідносин з оренди будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини).

Фактом початку правовідносин є підписання акта приймання-передачі нерухомого майна як від орендаря до орендодавця, так і від орендодавця до орендаря.

Сторони можуть установити й інший момент відліку строку, однак цю обставину вони повинні узгодити та викласти у договорі оренди.

З урахуванням однакового для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйнятого у відповідній сфері відносин значення термінів, Суд зазначає, що Сторони у Договорі суборенди №АА/С-12 від 01.03.2025 року передбачили, що початок строку оренди пов`язується саме з підписанням Сторонами Акта приймання-передачі, іншого строку, з яким пов`язується дата початку оренди приміщення Сторонами у Договорі не було визначено.

Статтею 629 цього ж Кодексу встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 762 Цивільного кодексу України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Пунктом 4.1. Договору передбачено, що суборендна плата становить 10 000,00 грн за повний календарний місяць.

Згідно п. 4.3. Договору суборендна плата сплачується Суборендарем щомісячно до 5- го числа місяця, в якому будуть надаватися послуги за цим Договором.

Як зазначає позивач, відповідач здійснив платежі з оредної плати частково, що підвтерджується вільтрованою банківською випискою за період з 01.01.2025 по 30.04.2026 надану позивачеві АТ КБ "Приватбанк" за його поточним рахунком.

Відповідач, заперечуючи проти звборгованості вказує, що заборгованість погашена ним в понвому обсязі про що свідчать платіжні інструкції де платником є відповідач, та платіжні інстркції де платником є ОСОБА_1 . При цьому, відповідач вказує, що з Трутко С.В. у неї укладено договір про покладення виконання зобов`язання зі сплати орендної плати від 01.03.2025 відповідно до якого Трутко С.В. як виконавець прийняв на себе обов`язок здійснити виконання грошового зобов`язання боржника перед кредитором - ФОП Сорокіним у відповідності до договору суборенди №АА/С-12.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст.528 ЦК України виконання обов`язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов`язання не випливає обов`язок боржника виконати зобов`язання особисто. У цьому разі кредитор зобов`язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою.

Разом з цим, дослідивши зміст платіжних інструкції (в яких платником є ОСОБА_1 ) і які містяться в матеріалах справі на арк.107-113) суд заначає, суми переведні за цими платіжніми інструкціями не на рахунок позивача (вказаний у договорі суборенди - UA64 305299 00000 26004025923815, а на інший рахунок - НОМЕР_3 , призначення платежу - переказ власних коштів.

Суд констатує, що у вказаних вище платіжних інструкціях повністю відсутні будь-які посилання на Договір суборенди № АА/С-12 від 01.03.2025 року, період нарахування орендної плати чи вказівка на те, що оплата здійснюється саме за Відповідача (ФОП Вовчанчин Т.Я.) у межах договірних зобов`язань. Отже, здійснення переказу коштів сторонньою особою ( ОСОБА_1 ) на невідомий рахунок фізичної особи із призначенням платежу «переказ власних коштів» унеможливлює встановлення правового зв`язку між цими транзакціями та спірними правовідносинами сторін за Договором суборенди.За таких обставин, згадані платіжні інструкції (арк. спр. 107–113) не є належними, допустимими та достовірними доказами у розумінні ст. 76, 77, 78 ГПК України на підтвердження факту сплати орендної плати, а тому вказані суми не можуть бути зараховані судом у погашення заборгованості Відповідача за Договором суборенди № АА/С-12 від 01.03.2025 року.

Натомість платіжні інструкції (в яких платником є відповідач) повністю співпадають з фільтрованою випискою Приват Банка (яка надана позивачем) та дають змогу суду встановити ячасткові оплати, які були проведені відповілачем на рахунок позивача.

Щодо оцінки наданого Відповідачем листування у месенджері WhatsApp як доказу належної оплати.

Розглянувши надані Відповідачем скріншоти електронного листування у месенджері WhatsApp з невідомою особою (яку Відповідач підписав у своєму списку контактів як «Антон Оренда Альошина») та оцінивши їх у сукупності з іншими матеріалами справи, суд зазначає таке.

Господарський суд не може взяти до уваги як належний доказ листування, оскільки згідно з практикою Верховного Суду, зокрема, постанова від 19 січня 2022 року у справі № 202/2965/21, роздруківка електронного листування не може вважатись електронним документом (копією електронного документа) в розумінні положень ч. 1 ст. 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", тобто не може вважатися доказом, бо не містить електронного підпису, який є обов`язковим реквізитом електронного документа, оскільки в такому разі неможливо ідентифікувати відправника повідомлення і зміст такого документа не захищений від внесення правок і викривлення».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21 (провадження № 12-8гс23) зазначила, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст.

У постанові від 28 червня 2022 року у справі № 922/1280/21 Касаційний господарський суд зазначив, що підприємством надано до матеріалів справи роздруківку з його електронної пошти та фотокопії листування з мобільного додатка «Viber» як доказ на підтвердження замовлення відповідачем в`язальної машини діаметром 13 дюймів. Надана підприємством роздруківка з електронної пошти та фотокопії листування з мобільного додатка не є належними доказами замовлення товариством товару, оскільки відсутні докази підписання цього листа електронним цифровим підписом товариства. При цьому відсутність електронного цифрового підпису на електронному доказі свідчить про те, що зміст такого документа не захищений від внесення правок та викривлення інформації. За умовами укладеного сторонами договору погоджено чітку форму, в якій має відбуватись замовлення покупцем виробничого обладнання, а саме письмову форму шляхом підписання специфікації до договору, а не будь-яке листування.

Отже суд послідовно додержується правової позиції про те, що роздруківки електронного листування не є ані письмовими доказами, ані електронними документами (копіями електронних документів) в розумінні частини першої статті 5 Закону № 851-IV, які могли б, з урахуванням інших наявних у справі доказів, достовірно підтвердити факти укладення між сторонами договорів та їх виконання у конкретних відносинах.

Якщо зурахуванням конкретних обставин справи суд дійде висновку про те, що відповідне листування дає змогу встановити його учасників та може підтверджувати ті чи інші доводи сторін, наприклад, щодо наявності між ними відповідних відносин, ведення певних перемовин тощо, суд може прийняти таке листування як доказ і в такому разі надати йому оцінку сукупно з іншими доказами у справі.

Однак, з наданих роздруківок неможливо встановити ким та з ким саме велося листування.

Відтак суд не приймає скріншоти з листування, додані позивачем до позову, оскільки останні не є належним та допустимим доказом в розумінні ГПК України.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, що відповідачем в повному обсязі виконано не було.

Відтак суд доходить висновку про те, що заборгованість за суборендною платою у розмірі 53 096,77 грн. є підтвердженою належними та допустимими доказами, відповідачем не спростована, а тому підлягає задоволенню.

Щодо заборгованості за комунальні послуги (динамічну частину суборедної плати), суд зазаначає таке.

Відповідно до п.4.6 Договору Окремо від суборендної плати СУБОРЕНДАР здійснює компенсацію за фактично спожиту вартість електричної енергії згідно приладу обліку електричної енергії та компенсує наступні комунальні послуги: витрати з прибирання прилеглої території, вивозу сміття та обслуговування біотуалету. Оплата здійснюється СУБОРЕНДАРЕМ на підставі пред`явлених рахунків на відшкодування та сплачується СУБОРЕНДАРЕМ щомісячно, до 20-го числа місяця, в якому будуть надаватися послуги за цим Договором суборенди.

Суд зазанчає, що в даному пункті договору не конкретизовано, як саме вказані рахунки повинні пред`являтись (надіслані поштою, електронно поштою, надані нарочно).

Позивачем разом із матеріалами позову було надано суду належні, допустимі та достовірні докази: деталізовані розрахунки (калькуляцію) спожитої електроенергії за приладами обліку та акти щодо інших комунальних послуг (прибирання, вивіз сміття, обслуговування біотуалету)(арк.спр.26-34).

У відзиві на позов, відповідач заперечує проти заборгованості з оплати комунальних платежів на підставі того, що тарифи є завищеними, а позивач ігнорував численні прохання відповідача надати первинні розрахунки та квитанції постачальників щодо відшкодування комунальних послуг.

Суд наголошує, що в господарському процесі будь-яка фактична обставина (у тому числі факт направлення вимог чи запитів іншій стороні договору) має підтверджуватися письмово або за допомогою інших допустимих доказів (ст. 77 ГПК України).

Відповідач не надав суду жодного належного та допустимого доказу (як-от порівняльних розрахунків, офіційних тарифів постачальників послуг для відповідного класу споживачів чи альтернативних калькуляцій), які б підтверджували факт завищення тарифів Позивачем або їх невідповідність фактичним витратам. За таких обставин ці твердження Відповідача оцінюються судом як суто суб`єктивні припущення, що не мають під собою доказової бази.

З огляду на те, що Позивач надав деталізовані акти та розрахунки разом із позовною заявою, а Відповідач не надав суду доказів їх спростування чи доказів своїх попередніх звернень до Позивача, суд відхиляє зазначені аргументи Відповідача як безпідставні та документально не підтверджені. А тому позов в частині стягнення з відповідача заборгованості за комунальними послугами у сумі 45 960,33 грн. підлягає задоволенню.

Щодо стягнення пені, штрафу та інфляційних втрат.

У разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами частин 1, 2 статті 551 Цивільного кодексу України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно зі статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 4.4. Договору за прострочення сплати суборендної плати Суборендар сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен календарний день прострочення.

Оскільки невиконання зобов`язання відповідачем за договором підтверджується матеріалами справи, обставин, які є підставою для звільнення відповідача від відповідальності не наведено, позовна вимога про стягнення з відповідача пені, нарахованої на підставі п. 4.4. договору за несвоєчасне здійснення розрахунків, визнається судом обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Перевіривши наданий позивачем за первісним позовом розрахунок пені суд встановив його арифметичну вірність, тому позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 9 764,83 грн підлягають задоволенню.

Частиною 2 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пунктом 6.3 Договору передбачено, що у разі прострочення сплати суборендної плати більш ніж на 10 календарних днів Суборендар сплачує неустойку в розмірі 0,5 % від щомісячної суми суборенди за кожен день прострочення платежу.

Оскільки невиконання зобов`язання відповідачем за договором підтверджується матеріалами справи, обставин, які є підставою для звільнення відповідача від відповідальності не наведено, позовна вимога про стягнення з відповідача штрафу, нарахованої на підставі п. 6.3. договору за несвоєчасне здійснення розрахунків, визнається судом обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Перевіривши наданий позивачем за первісним позовом розрахунок штрафу суд встановив його арифметичну вірність, тому позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 19 200,83 грн підлягають задоволенню.

Суд додатково зазначає, що відповідно до принципу свободи договору (ст. 6, 627 ЦК України), сторони є вільними у визначенні умов договору, в тому числі й у встановленні заходів цивільно-правової відповідальності. Пунктом [вказати номер пункту договору] Договору суборенди сторони погодили комбіновану неустойку за порушення строків оплати, яка складається з пені (за кожен день прострочення) та штрафу (за тривале прострочення). Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19, одночасне стягнення штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки вони є лише формами одного виду відповідальності (неустойки), і їх спільне застосування за згодою сторін спрямоване на забезпечення належного виконання договірних зобов`язань боржником. Тому вимоги Позивача в частині стягнення як пені, так і штрафу є обґрунтованими.

Щодо нарахування інфляційних втрат суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З огляду на те, що Відповідач свої зобов`язання в частині оплати заборгованості не виконав у встановлений законом строк, то відповідно він вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, що в свою чергу тягне за собою відповідні правові наслідки.

Виходячи з системного аналізу законодавства, обов`язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки випливає з вимог ст. 625 Цивільного кодексу України.

Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Виходячи з положень ст. 625 Цивільного кодексу України, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат не залежить від моменту пред`явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов`язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.

Враховуючи те, що Відповідачем не були виконані зобов`язання зі сплати заборгованості з суборенди, суд вважає, що Позивач правомірно нараховує інфляційні втрати.

Перевіривши правомірність та правильність здійсненого позивачем детального розрахунку інфляційних втрат у розмірі 2 672,63 грн. за допомогою калькулятора "Ліга Закон", суд зазначає, що здійснене нарахування відповідає обставинам справи, вимогам законодавства, розрахунок виконано арифметично вірно, з урахуванням чого, позовна вимога в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 2 672,63 грн. визнається судом обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача компенсації за генеральне прибирання приміщення у сумі 4000,00 грн., суд зазначає таке.

Відповідно до п.2.7 Договору Обов`язковою умовою для передачі (повернення) Приміщення від СУБОРЕНДАРЯ СУБОРЕНДОДАВЦЮ, є проведення СУБОРЕНДАРЕМ за свій рахунок Генерального прибирання Приміщення, яке включає: миття вікон з двох сторін; миття підлоги; прибирання пилу зі стін, стель, підвіконня, меблів, вивіз побутового сміття з території.

Згідно п.2.8 Договору, Сторони домовилися, що СУБОРЕНДАР за бажанням, може компенсувати СУБОРЕНДОДАВЦЮ проведення Генерального прибирання грошима, при цьому, сума компенсації становить 4 000 (чотири тисячі) гривень. В такому випадку СУБОРЕНДАР звільняється від проведення Генерального прибирання Приміщення, як обов`язкової умови передачі Приміщення СУБОРЕНДОДАВЦЮ.

За змістом статей 74, 76 ГПК України, на Позивача покладається обов`язок довести сам факт невиконання Відповідачем обов`язку з прибирання приміщення на момент його фактичного звільнення.

Разом з цим, позивачем до матеріалів справи не додано доказів, які б свідчили про те, що відповідач не прибирав за собою приміщення перед датою фактичного залишення (яка невідома) також позивачем не надано доказів наявності пилу, павутиння чи дрібного осаду на підвіконнях та меблях на момент складання одностороннього Акта від 22.03.2026 року. За відсутності спільного (двостороннього) акта огляду приміщення безпосередньо в день його звільнення Відповідачем, або інших беззаперечних доказів (наприклад, детальної відеофіксації процесу залишення приміщення саме в неналежному стані), суд не може з достатньою мірою вірогідності встановити факт порушення Відповідачем умов п. 2.7 Договору. З огляду на неотримання Позивачем згоди Відповідача на компенсацію прибирання грошовими коштами за правилами п. 2.8 Договору та недоведеність факту залишення приміщення брудним з вини суборендаря, суд відмовляє у задоволенні позову в цій частині.

Щодо оцінки посилань Відповідача на судову практику Верховного Суду.

Дослідивши наведені Відповідачем у процесуальних документах посилання на постанови Верховного Суду, якими останній обґрунтовував свою правову позицію, а також оцінивши заперечення Позивача з цього приводу, суд зазначає таке.

У відзиві на позовну заяву Відповідач посилався на низку постанов Верховного Суду як на джерело обов`язкових правових висновків у подібних правовідносинах. Здійсненим судом аналізом матеріалів справи та перевіркою через Єдиний державний реєстр судових рішень (ЄДРСР) встановлено, що зазначені Відповідачем номери судових справ та безпосередньо самі тексти судових рішень у реєстрі відсутні, або не стосуються предмету спору в даній справі. Наприклад, у відзиві на позов відповідач посилається на постанову КГС у складі ВС від 03.10.2019 у справі №922/379/19, в якій суд нібито наголосив, що під час визначення суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат. Разом з цим, перевіривши вказаний номер справи в ЄДРСР суд вбачає, що в даній справі взагалі відстуня Постанова КГС у складі ВС, наявні 2 ухвали судді Господарського суду Харківської області Ольшанченка В.І.: одна ухвала про залишення позовної заяви без руху, інша- про повернення позовної заяви.

Відповідач у своїх запереченнях на відповідь на відзив намагався виправдати зазначені невідповідності, стверджуючи, що використання неіснуючих прецедентів є виключно «друкарською помилкою» (технічною опискою). Суд відхиляє ці доводи Відповідача як абсолютно неспроможні. Друкарська помилка за своєю природою є випадковим викривленням знаків чи символів у тексті. Натомість у матеріалах справи вбачається системне цитування детальних правових висновків та вигаданих обставин справ із прив`язкою до вигаданих номерів проваджень. Наявність цілої низки штучно створених юридичних прецедентів вказує не на технічну помилку, а на умисне конструювання викривленої правової реальності з метою штучного підтвердження своєї позиції та введення суду в оману.

За таких обставин, суд повністю відхиляє посилання Відповідача на зазначену ним «судову практику» як безпідставні, такі, що не відповідають дійсності та матеріалам справи, а саму поведінку Відповідача оцінює як суперечливу та таку, що спрямована на зловживання процесуальними правами.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Ураховуючи, що відповідачем не наведено жодних аргументів та не надано доказів на спростування встановлених судом обставин, позовні вимоги визнаються судом обґрунтованими з огляду на більшу вірогідність наданих позивачем доказів.

Щодо решти пояснень та доводів учасників справи суд зауважує таке.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд із цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи документів та доводів учасників процесу була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для задоволення позову у даній справі не спростовує.

Враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді усіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Суд задовольняє позовні вимоги в частині щодо стягнення:

заборгованості за суборендною платою у сумі 53 096,77 грн;

заборгованості за комунальними послугами (динамічна частина оренди) у сумі 45 960,33 грн;

пені (у виді подвійної ставки НБУ) у сумі 9 764,83 грн;

неустойки (0,5% від щомісячної суми суборенди за кожен день прострочення) у сумі 19 200,00 грн;

інфляційних втрати у сумі 2 672,63 грн.

а всього:130 693,79 грн.

В задоволенні позову в частині стягнення компенсації за генеральне прибирання приміщення у сумі 4 000,00 грн. - суд відмовляє.

Щодо розподілу судового збору, суд зазначає наступне.

Вирішуючи питання розподілу судового збору, суд керується частинами першою та дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, якими визначено, що судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог; якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Враховуючи обґрунтованість заявлених позовних вимог, судовий збір в мінімальному розмірі, що визначений Законом України "Про судовий збір" - 3 328,00 грн. покладається судом на відповідача, з вини якої виник спір, та підлягає стягненню на користь позивача у даній справі.

У зв`язку з перебуванням судді Рильової В.В. у щорічній відпустці у період з 03.07.2026 - 17.07.2026, повне рішення підписано в перший робочий день судді після виходу з відпустки - 20.07.2026.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Вовчанчин Тетяни Ярославівни (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь Фізичної особи-підприємця Сорокіна Сергія Тимофійовича (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) 130 693,79 грн. з яких: заборгованість за суборендною платою у сумі 53 096,77 грн; заборгованість за комунальними послугами (динамічна частина оренди) у сумі 45 960,33 грн; пеня (у виді подвійної ставки НБУ) у сумі 9 764,83 грн; неустойка (0,5% від щомісячної суми суборенди за кожен день прострочення) у сумі 19 200,00 грн; інфляційні втрати у сумі 2 672,63 грн., а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 328,00 грн.

В задоволенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості з послуг генерального прибирання у розмірі 4000,00 грн. - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "20" липня 2026 р.

СуддяВ.В. Рильова

Справа №922/1612/26