Рішення від 06 липня 2026 р. у справі №490/9777/25 — Центральний районний суд м. Миколаєва

н\п 2/490/1222/2026 Справа № 490/9777/25

Центральний районний суд м. Миколаєва

__________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2026 року м.Миколаїв

Центральний районний суд міста Миколаєва у складі головуючого судді Гуденко О.А., при секретарі судового засідання Романової К.Т., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в м. Миколаєві цивільну справу за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2025 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» (далі - ТОВ «ФК «Еліт Фінанс»), в особі свого представника, звернувся до Центрального районного суду м.Миколаєва з даним позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором у сумі 26183,67 грн та судові витрати, які складаються з судового збору у розмірі 3028,00 грн та витрати на правову допомогу у сумі 9200,00 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог, позивач посилався на те, що 15.10.2014 року між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 , шляхом акцептування банком пропозиції клієнта (оферти) укладено угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії. Мета Кредиту - для особистих потреб. Ліміт кредитної лінії у розмірі 75000,00 грн. Процентна ставка 24%. Тип процентної ставки - фіксований. Обов`язковий мінімальний платіж запропоновано встановити у розмірі від 7% від суми загальної заборгованості за кредитною лінією, але не менше 50 грн.

Представник позивача вказує, що взяті на себе зобов`язання за кредитним договором Банк виконав своєчасно і в повному обсязі, надавши відповідачу у розпорядження кредитні кошти. Станом на 20.09.2021 року за кредитним договором загальна сума заборгованості становить 26183,67 грн.

20.09.2021 року між АТ «Альфа-Банк» та ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» укладено договір факторингу, на підставі якого відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором до відповідача. Таким чином, ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» набуло статусу кредитора за кредитним договором від 15.10.2014 року, укладеним між АТ «Альфа-Банк» та відповідачем.

Отже, представник позивача зазначає, що у порушення умов договору, відповідач, свої зобов`язання належним чином не виконав, в результаті чого, станом на 20.09.2021 року, має заборгованість у сумі 26183,67 грн. Враховуючи, що відповідач кредит та відсотки за кредитом не сплачує, позивач звертається до суду з даним позовом.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.11.2025 року дану справу передано на розгляд судді Гуденко О.А.

Ухвалою судді Гуденко О.А. від 26.11.2025 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

02.02.2025 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому з вимогами позову не погодився та вважав, що даний позов не підлягає задоволенню, мотивуючи це наступним.

Так відповідач вважає, що відносно вказаних позовних вимог сплив строк позовної давності, оскільки право пред`явити вимогу до суду про виконання кредитного зобов`язання виникло у АТ «АЛЬФА-БАНК» згідно наданих копій документів ще у 2019 р. (останній рух за кредитним договором за думкою позивача було здійснено згідно наданої ним виписки з розрахунку 17.09.2019 р.), а у самого позивача була можливість звернутись за стягненням нібито виниклої заборгованості ще з 20.09.2021 року коли між АТ «АЛЬФА-БАНК» та ТОВ «Фінансова компанія «ЕЛІТ ФІНАНС» нібито було укладено договір факторингу за кредитним договором. Позивач звернувся до суду з пропуском позовної давності, що має наслідком відмову в задоволенні позову.

Також відповідач стверджує, що позивач не надав доказів, які б достовірно ідентифікували саме відповідача як особу, яка прийняла умови оферти, тобто вчинила юридично значимі дії, що складають акцепт. Позивачем також не надано належного доказу вчинення саме відповідачем юридично значимої дії з ініціювання переказу або підтвердження факту зарахування грошових коштів на рахунок відповідача, у розумінні ст. 13 Закону України «Про електронну комерцію» та ст. ст. 41, 49 Закону України «Про платіжні послуги».

Також відповідач зазначає, що відсутній документ, який би підтверджував факт завершення платіжної операції зокрема - квитанція або інший первинний обліковий документ, який би містив інформацію про отримувача коштів, дату та суму переказу. Відтак вважає, що у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували факт належного виконання зобов`язання щодо передачі грошових коштів відповідачеві як кредит отримувачеві, що унеможливлює визнання договору укладеним у стороною правовідносин, що розумінні ст. 638 ЦК України, а самого відповідача виникли на підставі такого правочину.

Отже відповідач вважає, що позивач не довів обставину набрання чинності кредитним договором, а відповідно і зобов`язання за таким договором виконуватися не можуть, оскільки невиконані обов`язки банку.

Крім того, ОСОБА_1 зазначає, що у витягу з Додатку 1-1 до Договору факторингу № 3 вбачається, що до ТОВ «Фінансова Компанія «Еліт Фінанс» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за Договором CCNG-630223016 від 15.10.2014. Разом з тим, матеріали цивільної справи не містять належних та допустимих доказів того, що між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 укладено саме Договір CCNG-630223016.

Також відповідач зазначає, що відсутній детальний розрахунок заборгованості (тіла кредиту, відсотків, комісій тощо), з якого було б зрозуміло виходячи з яких обставин формувалися суми грошових коштів, які просить стягнути Позивач і які складають ціну позову.

Крім того, на думку відповідача, позивачем не доведений факт отримання ним права вимоги до відповідача, а саме в матеріалах справи відсутній оригінал договору про передання права вимоги та оригинали додаткових угод до цього договору, що виключає можливість впевнитися, що право вимоги до відповідача передавалося позивачу. При цьому, будь-яких належних доказів, що перехід права вимоги щодо ОСОБА_1 за кредитним договором, не надано. Додаток 1-1, додаток 1-2 до договору факторингу в якому начебто зазначений відповідач серед реєстру боржників не в оригіналі, ні в копії не наданий, хоча він є невідємною частиною договору факторингу згідно пп. 1, 2 договору факторингу. В самому ж договорі факторингу відповідач також не казаний. У договорі факторингу від 20.09.2021 року між АТ «АЛЬФА-БАНК» та ТОВ «Фінансова компанія «ЕЛІТ ФІНАНС» ні у додатковій угоді до договору не зазначена ціна, за яку відбулося відступлення права вимоги та не зазначений розмір вимоги до боржника, яка відступається. Окрім того Первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Проте, відповідач зазначає, що він не був повідомлений про укладання договорів факторингу. Також у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження обставин здійснення повної оплати за договорами факторингу на час або після їх укладення, тобто доказів, які б підтверджували належність виконання заявником своїх зобов`язань за договором.

За таких обставин, відповідач констатує відсутність належних та допустимих доказів того, що між ним та АТ «Альфа-Банк» укладено Договір CCNG- 630223016, що йому відкрито рахунок, надані кредитні кошти, що він користувався ними та порушив свої зобов`язання з повернення кредитних коштів, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість. Отже, не підтверджено і перехід права вимоги до позивача.

Щодо заявленого позивачем розміру витрат на правову допомогу, відповідач вважав такий розмір неспівмірним зі складністю справи, а визначення такого розміру порушує принцип розумності та обгрунтованості.

За такого, враховуючи вищевказане відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі, з вищевикладених підстав.

Також, до відзиву відповідач додав заяву про застосування строків позовної давності, в якому вважав, що перебіг позовної давності розпочався 17.09.2019 року та закінчився 17.09.2022 року, а позов поданий 12.11.2025 року, тобто поза межами трирічного строку.

Ухвалою суду від 02.02.2026 року постановлено клопотання представника відповідача - задовольнити частково, здійснити перехід до розгляду справи в порядку спрощеного провадження з викликом (повідомленням) сторін - цивільної справи за позовною заявою Товариство з обмеженою відповідальністю "Еліт Фінанс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

23.02.2026 року від представника ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» надійшла відповідь на відзив, в якій вважав доводи відповідача безпідставними та необгрунтованими, мотивуючи це наступним.

Так, щодо доводів відповідача про пропущений строк позовної давності, сторона позивача вказує, що починаючи з березня 2020 року строк позовної давності продовжився на строк дії карантину, який тривав до 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року, а починаючи з 24 лютого 2022 року строк позовної давності продовжився на строк дії в Україні воєнного стану, який діє на даний час. Таким чином, з урахуванням наведених вище правових норм, строк позовної давності позивачем не пропущено

Щодо незгоди відповідача із розміром заборгованості та доказами видачі кредиту сторона позивача зазначає, що надані позивачем виписки по рахунку є доказами наявності заборгованості відповідача у розумінні вимог законодавства.

Щодо незгоди відповідача із набуттям позивачем права вимоги, представник ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» зазначає, що факт виконання умов договору факторингу від 20.09.2021 року підтверджується актом приймання-передачі реєстру боржників від 20.09.2021 року та платіжним дорученням, за яким ТОВ "ФК "ЕЛІТ ФІНАНС" перераховано на рахунок АТ "АЛЬФА- БАНК" зазначені у п. 4.2. договору факторингу суму грошових коштів. Вказане свідчить про беззаперечний факт набуття позивачем права вимоги до відповідача за спірним кредитним договором.

Додатково сторона позивача звертає увагу суду, що у відповідності до Глави 50 ЦК України не повідомлення боржника про заміну кредитора не припиняє зобов`язань боржника. Самі наслідки не повідомлення боржника про заміну кредитора чітко вказані у ч. 2 ст. 516 ЦК України а саме якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням. Вказане свідчить, що відсутність/наявність повідомлення про заміну кредитора жодним чином не спростовує факту наявності боргу відповідача та, як наслідок, не спростовує позовних вимог позивача до відповідача та обов`язку відповідача повернути грошові кошти.

Більше того, сторона позивача стверджує, що всі документи, які посвідчують права вимоги позивача до відповідача (більше ніж повідомлення про заміну кредитора) надано позивачем разом із позовом, проте, відповідачем, не дивлячись на це, жодних дій на виконання своїх зобов`язань так і не вчиняється. Як наслідок, твердження відповідача в цій частині є лише спробою не виконувати прийняті на себе зобов`язання перед Новим кредитором.

Сторони до судового засідання не з`явилися, про час та місце слухання справи повідомлені належним чином, клополтань про відкладення розгляду справи не надходило.

Позивач подав до суду клопотання про розгляд справи за відсутності їх представника.

Згідно ч. 8 ст. 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

Згідно ч. 8 ст. 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

Статтею 174 ЦПК України визначено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

Так, за ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Договір, в тому числі і договір кредиту, є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

15.10.2014 року ОСОБА_1 підписано Анкету-заяву про акцепт Публічної пропозиції ПАТ «Альфа-Банк» на укладення договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб в рамках продукту «Максимум».

Вказна анкета-заява містить детальні відомості про відповідача, зокрема, відомості про дату народження, паспорт, місце проживання, доходи тощо.

Крім того, підписанням Анкети-заяви, відповідач у пункті 1 підтвердив, що ця Анкета-заява про акцепт публічної пропозиції ПАТ «Альфа-Банк» на укладення Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб та підтверджує, що ця Анкета-заява є акцептуванням Публічної пропозиції ПАТ «Альфа-Банк» в розумінні статті ст. 642 ЦК України; він надає банку свою письмову згоду на обробку персональних даних в порядку та на умовах, визначених умовами публічної пропозиції ПАТ «Альфа-Банк»; також беззаперечно підтверджує те, що приймає пропозицію банку на оформлення «Максимум» і йому зрозумілі та не потребують додаткового тлумачення всі умови договору, в т.ч. умови отримання та обслуговування картки.

Із п. 2 Анкети-заяви вбачається, що ОСОБА_1 висловив бажання відкрити в банку рахунок ЕПЗ та отримати картку; отримати від банку кредит шляхом встановлення відновлювальної кредитної лінії з лімітом в межах 75000 грн по її рахунку ЕПЗ на умовах, що вказуються в договорі та додатку до договору, що підписується в рамках обслуговування продукту «Максимум» з урахуванням умов публічної пропозиції.

Також ОСОБА_1 15.10.2014 року підписано Довідку про умови кредитування з використанням картки «Максимум» з якої вбачається, що максимальна сума наданого ОСОБА_1 кредиту становить 75000 грн; мета кредиту споживчі потреби, тип процентної ставки фіксована; обов`язковий мінімальний платіж 7 % від суми заборгованості за кредитною лінією, але не менше 50 грн.

Водночас, суд зауважує, що оферти на укладання угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії від 22.01.2014 матеріали справи не містять.

20.09.2021 між АТ «Альфа-Банк» та ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» укладено договір факторингу №3, згідно якого, в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату, а Клієнт відступає Фактору, а Фактор набуває належне Клієнтові Право Вимоги до Боржників за договорами.

Згідно п. 2.4. Договору факторингу, з моменту переходу до Фактора Права Вимоги, відповідно до умов п. 2.3 цього Договору, всі гарантії, надані Боржниками щодо заборгованості за Основними договорами, стають дійсними для Фактора та вважаються наданими Фактору. Разом з Правом Вимоги Фактор переходять всі інші пов`язані з ними права, в обсязі та на умовах, що існували на момент переход цих прав, зокрема, право на звернення до суду за встановленою в Основному договорі підсудність спорів, право на всі суми, які Фактор одержить від Боржників на виконання його вимог, та інші, врахуванням обмежень встановлених цим Договором.

Дослідивши надані позивачем докази переходу до нього права вимоги до відповідача, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності у нього права вимоги до боржника ОСОБА_1 за Крединим договором від 15.10.2014 року, а також порушення його прав у зв`язку з невиконанням боржником свого обов`язку з повернення кредитних коштів, з наступних підстав.

За приписами пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (частин перша статті 513 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).

Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину.

Угода, в якій відбувається заміна однієї зі сторін, є уступкою права вимоги. Факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги), у якому відбувається заміна кредитора, є різновидом таких угод. Тобто, факторинг - це комплекс кредитно-фінансових операцій з продажу боргових прав одного підприємства іншому суб`єкту-фактору за плату (ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» визначено, що факторинг є фінансовою послугою). Фактором можуть виступати банки, інвестиційні та кредитні організації, що мають ліцензію на надання кредитів іншим особам під відсотки. Поняттю продаж боргових прав тотожні поняття «продаж дебіторської заборгованості» та «продаж прав боргових вимог».

Частиною 1 ст. 1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

За змістом ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Належними доказами, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

Згідно зі ст. 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Згідно позиції Верховного Суду, викладеною у постановах від 02.11.2021 року та 18.10.2023 року у справі №905/306/17, для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанова Верховного Суду від 29.06.2021 року у справі №753/20537/18, від 21.07.2021 року у справі №334/6972/17, від 27.09.2021 року у справі №5026/886/2012 тощо).

На підтвердження своїх вимог позивачем надано витяг з додатку до Договору факторингу №3 від 20.09.2021 р. (Реєстру договорів, права вимоги за якими відступаються, та боржники за такими договороами), з якого вбачається, що ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» набуло права грошової вимоги до відповідача за Кредитним договором №CCNG-630223016 від 15.10.2014 р. у сумі 26183,67 грн, з яких: 22475,72 грн - залишок по тілу кредиту; 3707,95 грн - залишок заборгованості за штрафними санкціями.

Разом з тим, позивач ТОВ «Еліт Фінанс» не надав суду Кредитний договір №CCNG-630223016 від 15.10.2014 р., а надані суду докази не свідчать про те, що вони стосуються цього кредитного договору.

При цьому, суд зазначає, що Анкета-заява про акцепт Публічної пропозиції ПАТ «Альфа-Банк» на укладення договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб в рамках продукту «Максимум» та довідка про умови кредитування з використанням картки «Максимум» не є належними та допустимими доказами, які підтверджують факт укладення між сторонами Кредитного договору №CCNG-630223016.

Враховуючи викладене, надані позивачем докази можуть свідчити про наявність певних кредитних правовідносин між відповідачем і банком, однак не підтверджують існування саме того зобов`язання, право вимоги за яким заявлено позивачем.

Крім того, дослідивши надані позивачем докази, суд дійшов висновку, що ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» не доведений факт наявності у ОСОБА_1 заборгованості за Кредитним боговором №б/н від 15.10.2014 року, виходячи з наступного.

На підтвердження факту надання первісним кедитором відповідачу грошових коштів у вигляді встановлення кредитного ліміту та розміру заборгованості позивачем надано виписку з рахунку за період з 15.10.2014 по 20.09.2021, складеною АТ «Сенс Банк».

Виписки по рахункам або касовий документ - заява про видачу готівки можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором, в разі якщо останні відповідають вимогам первинних документів.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.04.2021 у справі №752/9423/15-ц, від 16.09.2020 у справі №200/5647/18.

17 грудня 2020 року Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи №278/2177/15-ц, провадження № 61-22158св19 (ЄДРСРУ № 93630925) підтвердив раніше висловлену правову позицію стосовно належних доказів, які підтверджують факт видачі кредитних коштів.

Згідно ч.1 ст.1050 ЦК України з урахуванням положень статей 526,527,530 ЦК України, кредитор має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором (що узгоджується з позицією викладеною в Постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року по справі №161/16891/15-ц).

Суд звертає увагу, що належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Підпункт 14 пункту 3 Розділу 1 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України №75 від 04 липня 2018 року (далі Положення), що діяло на час виникнення кредитних відносин між сторонами по даній справі, вказує, що первинний документ документ, який містить відомості про операцію.

Пункт 50 Розділу 3 Положення встановлює, що первинні документи складаються на бланках форм, затверджених відповідно до законодавства України. Документування операцій може здійснюватися з використанням бланків, виготовлених банком самостійно, які повинні містити обов`язкові реквізити чи реквізити форм, затверджених відповідно до законодавства України.

Первинні та зведені облікові документи в паперовій/електронній формі повинні мати такі обов`язкові реквізити: 1) назву документа (форми); 2) дату складання; 3) найменування банку, від імені якого складений документ; 4) зміст та обсяг операції (підстави для її здійснення) та одиницю її виміру; 5) посади осіб, відповідальних за здійснення операції та правильність її оформлення; 6) особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні операції. Банк має право самостійно визначати інші додаткові реквізити первинних документів у паперовій/електронній формі (п. 51 Розділу 3 Положення).

Також пункт 52 Положення вказує, що первинні документи, які не містять обов`язкових реквізитів, є недійсними і не можуть бути підставою для бухгалтерського обліку, а внесення виправлень до первинних документів не допускається (п. 53).

Як вбачається з підписаної 15.10.2014 року відповідачем Довідки про умови кредитування з використанням картки «Максимум», ОСОБА_1 відкрито поточний рахунок № НОМЕР_1 .

Водночас, надана позивачем виписка з рахунку приватного клієнта №694010-2025/1009 за період з 15.10.2014 року по 20.09.2021 року, із зазначенням руху коштів по рахунку НОМЕР_2 не є належним доказом надання коштів за спірним кредитним договором, зокрема, зважаючи на те, що вона зроблена за поточним рахунком, який не зазначений в жодному з інших наданих позивачем доказів, крім того, за період, який виходить за межі дії строку дії картки (2 роки), зазначеного у довідці про умови кредитування.

Крім того, згідно Анкети-заяви та Довідки про умови кредитування з використанням картки «Максимум» від 15.10.2014 року, сторонами погоджено встановлення максимальної суми кредитного ліміту у розмірі 75 000,00 грн.

Однак, в наданій виписці перша операція по рахунку зазначена 15.10.2014 року «Збільшення кредитного ліміту. Новий кредитний ліміт» у розмірі 1000,00 грн.

Тобто точних даних щодо початкового розміру кредитного ліміту, який згідно погодженими сторонами умовами повинен становити 75 000,00 грн, з вказаної виписки не можливо встановити.

Зазначені обставини унеможливлюють перевірку правильності нарахування заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором на підставі наданої виписки, та доведення на підставі такої наявності заборгованості взагалі.

У постанові Верховного Суду від 13 жовтня 2021 року у справі № 209/3046/20 зазначено, що виписка по картковому рахунку, що міститься в матеріалах справи, є належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, яка повинна досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами.

Щодо наданого позивачем розрахунку заборгованості, суд зазначає, що він є внутрішнім документом фінансової установи та не містить відомостей, що дозволили б суду пересвідчитися, чи передавалися в дійсності кошти позичальнику в кредит.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 13 травня 2020 року, справа № 219/1704/17, провадження № 61-1211св19.

Розрахунок заборгованості, наданий позивачем, не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані в позовній заяві, а тому не є належним доказом наявності заборгованості.

Зазначений розрахунок із зазначенням конкретних розмірів заборгованості є документом, що створений самим позивачем, а відтак інформація, що зазначена в ньому, за відсутності первинних документів, на підставі яких він був складений, не може бути доказом наявності заборгованості, на якій наполягає позивач.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) зазначила, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18(пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).

У постанові від 27.05.2020 у справі № 2-879/13 Верховний Суд зазначив, що сторона має довести ті обставини, на які вона посилається, і саме такі, належним чином вчинені дії позивача, за загальним правилом, є підставою для задоволення його позову. Натомість відсутність належного спростування іншою стороною обставин, на які посилається сторона без належного їх доведення, сама по собі не є підставою для задоволення позову, оскільки суперечить загальним принципам доказування у цивільних справах, встановлених процесуальним законом.

Крім того, у постанові від 01.11.2023 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду (справа № 462/2056/20, провадження № 61-3758св23) зазначає, що засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог. Саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції.

Отже, позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Обґрунтування наявності обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції то захист драв людини і основоположних, свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Сторони у процесі користуються своїми правами на власний розсуд, обирають спосіб захисту порушених прав, надають суду докази на підтвердження своєї правової позиції та спростування заперечень іншої сторони, при цьому тягар доказування повністю покладається на сторони.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (Постанова ВП ВС від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц)

Крім того, відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Згідно зі ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи вищенаведений аналіз поданих позивачем доказів, приписів чинного законодавства та правових позицій Верховного Суду, які є обов`язковими до застосування, суд дійшов висновку, що позивачем не підтверджено належними, достатніми та допустимими доказами ні факт отримання ним права вимоги до відповідача за Кредитним договором б/н від 15.10.2014 року, ні факт наявності заборгованості за вказаним договором.

З огляду на викладене суд вважає безпідставними вимоги позивача про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за Кредитним договором б/н від 15.10.2014 року, у зв`язку з чим у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Щодо застосування строків позовної давності, заявлених відповідачем суд зазначає, що у відповідності до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Тобто, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, що звернені позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності.

Оскільки у даній справі відсутні підстави для задоволення позовних вимог та відповідач не заявив про необхідність застосування позовної давності, а тому дане питання судом не досліджується.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 526, 549, 610-612, 625, 1049-1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 13, 77-81, 259, 263-265, 247, 280-285 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – відмовити.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Суддя О.А. Гуденко