Постанова від 30 червня 2026 р. у справі №910/15027/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" липня 2026 р. Справа№ 910/15027/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Колесника Р.М.

суддів: Сковородіної О.М.

Горбасенка П.В.

при секретарі судового засідання: Михайлішині В.В.

за участю представників учасників справи: згідно з протоколом судового засідання

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства «Компанії «Діамет»

на рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2026 (повне рішення складено 27.03.2026)

у справі № 910/15027/25 (суддя - Головіна К.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Автолідер»

до Приватного підприємства «Компанія «Діамет»

про стягнення 316520,24 гривень

Короткий зміст позовних вимог

ТОВ «Автолідер» (надалі також позивач, постачальник) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до ПП «Компанія «Діамет» (надалі також відповідач, покупець, скаржник) про стягнення 198880,00 гривень основної заборгованості, 65630,40 гривень пені, 49720,00 гривень штрафу, 539,70 гривень 3% річних, 1750,14 гривень інфляційних втрат.

Позов обґрунтований тим, що відповідач неналежно виконав свої зобов`язання за договором поставки № 03-09/25 від 12.09.2025 в частині сплати вартості поставленого йому товару.

Короткий зміст судового рішення

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.03.2026 позов задоволено частково, присуджено до стягнення з ПП «Компанія «Діамет» на користь ТОВ «Автолідер» 198880,00 гривень основної заборгованості, 5574,09 гривень пені, 49720,00 гривень штрафу, 539,70 гривень 3% річних, 795,52 гривень інфляційних втрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване наступним:

- оскільки відповідач доказів належної оплати вартості товару не надав, доводів позивача не спростував, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з ПП «Компанія «Діамет» заборгованості в сумі 198880,00 гривень є правомірними та обґрунтованими;

- провівши власний розрахунок пені відповідно до подвійної облікової ставки Національного банку України, суд дійшов висновку, що з відповідача підлягає стягненню пеня за період з 30.10.2025 по 02.12.2025 в сумі 5574,09 гривень, тобто у меншому розмірі, ніж заявлено позивачем, оскільки ним не враховано, що розмір пені за порушення грошового зобов`язання не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня;

- перевіривши розрахунок штрафу, суд зазначає, що він є арифметично правильним, а тому стягненню з відповідача підлягає штраф у сумі 49720,00 гривень, як просив позивач;

- відповідач не довів наявності виняткових обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру пені та штрафу, та не навів поважних причин порушення зобов`язання;

- перевіривши розрахунок 3% річних у сумі 539,70 гривень суд встановив, що він є арифметично правильним, а тому стягненню з відповідача підлягає заявлена позивачем сума;

- розрахунок інфляційних втрат має здійснюватися виключно за повний місяць прострочення - листопад 2025 року (індекс 100,4%), відтак, здійснивши власний розрахунок, суд дійшов висновку, що стягненню з відповідача підлягають інфляційні втрати в сумі 795,52 гривень, тобто у меншому розмірі, ніж просив позивач.

Короткий зміст апеляційної скарги

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ПП «Компанія «Діамет» звернулось до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову, або змінити рішення у разі встановлення підстав для відмови у стягненні штрафних санкцій, або зменшення їх розміру.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач зазначає зокрема про те, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню у зв`язку з неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального права та норм процесуального права, а також неповним з`ясуванням обставин справи.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

12.09.2025 між позивачем та відповідачем було укладено договір, за умовами якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця обладнання, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар на умовах цього договору (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. 1.2, 1.3 договору найменування, кількість та ціна товару визначаються у специфікації (додаток № 1). Поставка товару здійснюється одноразово. Загальна ціна товару визначена у специфікації (п. 2.1 договору).

Пунктом 3.1 договору встановлений графік оплат: 20% від суми договору - до 21.09.2025; 40% від суми договору - до 30.10.2025; 40% від суми договору - до 30.11.2025. Оплата вважається здійсненою лише після зарахування коштів на рахунок постачальника (п. 3.2 договору).

Відповідно до п. 4.1 договору поставка товарів здійснюється постачальником на умовах EXW (міжнародні правила тлумачення термінів Інкотермс в редакції 2020 року) в частині, що не суперечить даному договору. Місце поставки - склад постачальника.

Згідно з п. 4.2 договору товар вважається поставленим постачальником і прийнятий покупцем в момент підписання акту приймання передачі товару.

Пунктом 5.4 договору визначено, що покупець зобов`язаний своєчасно оплатити товар і прийняти його згідно з умовами цього договору.

Відповідно до п. 9.1 договору даний договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін, засвідчення печатками (при наявності) і діє до 31.12.2025, а в частині невиконання зобов`язань і штрафних санкцій - до повного їхнього виконання і сплати. Датою укладення договору є дата, зазначена на його першій сторінці (12.09.2025).

Додатком № 1 до договору (специфікація) сторони погодили поставку товару на суму 248600,00 гривень; умови поставки - за рахунок постачальника на склад покупця за адресою: м. Хмельницький, вул. Тернопільська, 15/2.

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на суму 248600,00 гривень, що підтверджується видатковою накладною № 358247-1 від 15.09.2025.

Відповідач свої зобов`язання за договором виконав неналежним чином, сплатив перший платіж (20% вартості поставленого товару) - на суму 49720,00 гривень, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжної інструкції № 4001 від 22.09.2025 на суму 49720,00 гривень.

Позиція суду апеляційної інстанції

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши доводи, наведені у апеляційній скарзі та заперечення на них, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

Регулювання відносин, що виникають у зв`язку із купівлею-продажем товару здійснюється ЦК України, іншими нормативно-правовими актами і безпосередньо договором.

Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з положень ст. 712 цього ж кодексу за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (1). До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (2). Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки (3).

Згідно з ст. 655 цього ж кодексу за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 692 цього ж кодексу передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 ст. 530 цього ж кодексу закріплено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст. 610 цього ж кодексу порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 3) ч. 1 ст. 611 цього ж кодексу у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Положеннями ст. 549 цього ж кодексу передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (1). Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (2). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені (3).

Згідно з ч.3 ст. 551 цього ж кодексу розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 цього ж кодексу боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 2 ст. 625 цього ж кодексу передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, було встановлено місцевим господарським судом, а також перевірено судом апеляційної інстанції в процесі розгляду справи, у встановлений договором строк і станом на час розгляду справи відповідач свій обов`язок щодо оплати за поставлений йому товар у повному обсязі не виконав і його основна заборгованість перед позивачем складає 198880,00 гривень (248600,00 - 49720,00).

Відповідно до приписів ч. 3 ст. 13 та ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ст. 86 цього ж кодексу суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (1). Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (2). Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (3).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (вказаний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18).

У процесі розгляду справи, відповідачем у відповідності до приписів ч. 3 ст. 13 та ч. 1 ст. 74 ГПК України не було надано суду жодних належних та допустимих доказів, що б підтверджували належне виконання ним у встановлений договором строк і станом на час розгляду справи у повному обсязі свого обов`язку по оплаті за поставлений та прийнятий ним товар згідно з договором.

Отже, колегія суддів, дослідивши матеріали справи дійшла висновків, що суд першої інстанції повно та всебічно здійснив розгляд даної справи, дійшов правильних та обґрунтованих висновків про те, що заявлені вимоги позивача до відповідача про стягнення основної заборгованості у розмірі 198880,00 гривень за договором є законними і обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Колегія суддів звертає увагу на те, що оскільки матеріали справи беззаперечно свідчать, що сторонами був укладений письмовий договір поставки, який є дійсним та обов`язковим для виконання, і підписуючи цей договір відповідач погодився з усіма його умовами та своїми подальшими діями підтвердив існування договірних правовідносин, здійснивши оплату першого платежу із призначенням «за обладнання за договором № 03-09/25 від 12.09.2025», скаржник однозначно прийняв та схвалив всі умови договору, а тому аргументи відповідача щодо невстановлення судом першої інстанції факту поставки позивачем товару, моменту виникнення у відповідача обов`язку оплати за поставлений товар, а також розмір існуючої заборгованості ПП «Компанія «Діамет» перед ТОВ «Автолідер» є необґрунтованими та безпідставними, оскільки зміст укладеного договору чітко врегульовує всі вищезазначені правові аспекти спірних правовідносин, а причиною звернення позивача до суду із даним позовом була недобросовісна поведінка відповідача, що у свою чергу було в повній мірі досліджено, оцінено та в належний спосіб кваліфіковано Господарським судом міста Києва при ухваленні оскаржуваного рішення.

Таким чином, враховуючи положення ГПК України щодо стандарту доказування, в тому числі такого стандарту доказування, як «вірогідність доказів», проаналізувавши аргументи позивача та відповідача, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами докази, суд вважає за потрібне вказати, що у процесі розгляду справи відповідачем у відповідності до приписів ч. 3 ст. 13 та ч. 1 ст. 74 ГПК України не було надано суду жодних достатніх, належних, достовірних та вірогідних доказів, що підтверджують належне виконання ним у встановлений договором строк і станом на час розгляду справи у повному обсязі свого обов`язку по оплаті за поставлений та прийнятий ним товар згідно з договором.

За своєю суттю доводи скаржника зводяться до безпідставно-формальних недоліків оскаржуваного рішення, які за своєю суттю жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції, а також встановлених у такому рішенні обставин даної справи.

У процесі розгляду справи відповідач жодним чином не спростував встановлений місцевим господарським судом факт наявної у нього перед ТОВ «Автолідер» заборгованості за договором, факт прострочення виконання ним своїх зобов`язань за договором щодо оплати за поставлений та прийнятий товар, а також сам розмір присуджених до стягнення сум, -основної заборгованості, 3 % річних, штрафу, пені та інфляційних втрат, зокрема скаржником не було надано апеляційному суду відповідного контррозрахунку.

Крім того, апеляційний суд також беззаперечно погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що відповідачем у відповідності до ч. 3 ст. 13 та ч. 1 ст. 74 ГПК України не було надано суду жодних належних, допустимих та достатніх доказів, що б підтверджували наявність обставин, що є підставою у відповідності до положень ч. 3 ст. 551 ЦК України для реалізації судом права на зменшення розміру пені та штрафу.

Інші аргументи скаржника, викладені у апеляційній скарзі жодним чином не спростовують висновків колегії суддів зазначених у даній постанові щодо законності оскаржуваного судового рішення.

Таким чином, з огляду на все вищевикладене, колегія суддів в ході апеляційного провадження, дійшла висновку, що оскаржуване судове рішення у справі прийнято із додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачає.

Згідно з ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судові витрати з оплати судового збору відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Компанія «Діамет» залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2026 у справі № 910/15027/25 залишити без змін.

3. Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Повний текст постанови складено і підписано 20.07.2026.

Головуючий суддя Р.М. Колесник

Судді О.М. Сковородіна

П.В. Горбасенко