Постанова від 19 липня 2026 р. у справі №914/2971/25 — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2026 року Справа № 914/2971/25

місто Львів

Західний апеляційний господарський суд у складі

головуючий суддя:Рим Т. Я.,

судді:Прядко О. В.,

Манюк П. Т.,

розглянув у письмовому провадженні без повідомлення сторін

апеляційні скарги: Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради та фізичної особи – підприємця Ареновича Івана Мирославовича,

на рішення:Господарського суду Львівської області від 04.05.2026 (повний текст рішення складено 04.05.2026, суддя Стороженко О. Ф.),

у справі:№ 914/2971/25,

за позовом:Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (надалі –Управління, Апелянт-1 або Позивач),

до відповідача:фізичної особи – підприємця Ареновича Івана Мирославовича (надалі – ФОП Аренович І. М., Апелянт-2 або Відповідач),

про:стягнення 214'935,84 грн неустойки.

I. ПРОЦЕДУРИ

Історія розгляду справи

1. Управління звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до ФОП Ареновича І. М. про стягнення 214'935,84 грн неустойки.

2. Позовні вимоги обґрунтовано недотриманням Відповідачем строку повернення об`єкту оренди (будівлі, розташованої за адресою: м. Львів, вул. У. Самчука, 12-А) після дострокового припинення дії Договору оренди № Г-13371-23(А) від 30.03.2023 (надалі – Договір оренди від 30.03.2023). Унаслідок цього Позивачем відповідно до умов договору було нараховано неустойку.

3. Предметом позову є стягнення 214'935,84 грн неустойки, нарахованої за період 03.05.24-11.06.24.

4. Підставою позову є прострочення повернення об`єкта оренди після дострокового припинення дії Договору оренди.

5. Рішенням від 04.05.2026 місцевий суд позов задовольнив частково:

5.1. Закрив провадження у справі в частині стягнення неустойки в сумі 10'000,00 гривень.

5.2. Стягнув 161'355,28 грн неустойки (за період 03.05.24-10.06.24) та 2'056,32 грн судового збору.

5.3. Відмовив у задоволенні решти позовних вимог.

5.4. Відмовив у задоволенні клопотання відповідача про зменшення неустойки.

6. Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що Відповідач після припинення договору оренди 29.04.2024 не повернув об`єкт оренди у встановлений законом і договором строк, а тому у Позивача виникло право на нарахування неустойки відповідно до частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України та пункту 4.4 договору оренди.

7. Суд частково відмовив у задоволенні позову через неправильне визначення Позивачем розміру неустойки. Зокрема, Позивач безпідставно включив до її розрахунку ПДВ, інфляційні донарахування, а також неустойку за 11.06.2024, тобто за день фактичного повернення майна. У зв`язку з цим суд визнав необґрунтованою частину заявлених вимог у розмірі 43'580,56 гривень. Суд відмовив у задоволенні клопотання Відповідача про зменшення неустойки на 45 %, оскільки Відповідач не довів наявності істотних обставин для застосування частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України. Крім того, суд закрив провадження у справі в частині стягнення 10'000,00 грн з огляду на відсутність предмету спору, адже Відповідач сплатив цю суму під час розгляду справи.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

8. Не погодившись із указаним судовим рішенням, Управління та ФОП Аренович І. М. подали апеляційні скарги до Західного апеляційного господарського суду.

9. Ухвалами від 01.06.2026 апеляційний суд відкрив провадження у справі за апеляційною скаргою ФОП Ареновича І. М., а апеляційну скаргу Управління залишив без руху та встановив строк для усунення її недоліків. Управління усунуло ці недоліки.

10. Частиною 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

11. Ухвалою від 15.06.2026 апеляційний суд відкрив провадження за апеляційною скаргою Управління та об`єднав її зі скаргою ФОП Ареновича І. М., постановив розглядати ці апеляційні скарги у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи та проведення судового засідання.

12. Учасники справи отримали ухвалу про відкриття апеляційного провадження у справі 01.06.2026 та 16.06.2026, про що свідчать долучені до матеріалів справи довідки про доставку електронних листів (том 2, а. с. 24, 25, 55, 56, 57).

13. Відповідно до частин 1 та 2 статті 271 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

14. Зважаючи на закінчення строку на подання відзивів на апеляційні скарги, суд вважає за можливе ухвалити цю постанову.

II. АРГУМЕНТИ СТОРІН

Позиція Апелянта-1 (Управління)

15. Рішення Господарського суду Львівської області від 04.05.2026 ухвалено з порушенням норм матеріального права (статей 837, 844, 849, 877, 882 Цивільного кодексу України), за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, та з неправильною оцінкою доказів.

16. Суд першої інстанції неправильно застосував норму статті 785 Цивільного кодексу України та безпідставно виключив із розрахунку неустойки суму ПДВ. Адже неустойка, передбачена частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України та пунктом 4.4 договору, визначається як подвійна плата за користування майном за час прострочення його повернення. Оскільки за умовами договору плата за користування об`єктом оренди нараховувалася з урахуванням ПДВ, то й подвійна плата за період неправомірного користування майном після припинення договору має визначатися з урахуванням цього податку.

17. Помилковим є висновок суду про відсутність підстав для нарахування неустойки за 11.06.2024. Якщо приміщення були повернені 11.06.2024, то згідно із процесуальним законодавством, зокрема статтею 116 Господарського процесуального кодексу України, приміщення вважаються вільними для подальшого розпорядження ними із 12.06.2024. Тобто 11.06.2024 ще вважається днем прострочення та орендодавець правомірно нараховує за нього неустойку.

18. Суд зробив необґрунтований висновок щодо неможливості застосування індексів інфляції до неустойки із посиланням на умову пункту 3.3 розділу ІІ Договору оренди від 30.03.2023, адже даним розділом під назвою «Орендна плата» регулюються умови нарахування лише орендної плати та норма даного пункту Договору не поширюється на процедуру нарахування неустойки.

Відзив ФОП Ареновича І. М.

19. ПДВ не включається до складу неустойки за частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, оскільки така неустойка не є товаром чи послугою та не генерує доданої вартості. Такий підхід відповідає сталій практиці Верховного Суду.

20. Неустойка за 11.06.2024 не підлягає нарахуванню, оскільки цього дня майно повернуто за актом приймання-передачі, а тому прострочення припинилося. День фактичного виконання обов`язку не є днем прострочення. Посилання на статтю 116 Господарського процесуального кодексу України є помилковим, оскільки ця норма регулює процесуальні строки, а не момент припинення матеріально-правового зобов`язання.

21. Індекси інфляції за травень і червень 2024 року також не підлягають застосуванню, оскільки договір припинився 29.04.2024. Після припинення договору орендна плата за його умовами вже не нараховується, а базою для розрахунку неустойки є орендна плата станом на день припинення договору.

Позиція Апелянта-2 (ФОП Ареновича І. М.)

22. Оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні клопотання про зменшення розміру неустойки та в частині стягнення частини неустойки в розмірі 72'609,88 грн є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а також без надання належної оцінки аргументам, заявленим Відповідачем у клопотанні.

23. Суд помилково зазначив, що визначення розміру можливих збитків Позивача не входить до предмета доказування у цій справі. При вирішенні питання про зменшення неустойки суд мав встановити співвідношення між розміром заявленої санкції та можливими збитками Позивача, оскільки саме це є однією з умов застосування частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України. Зокрема, суд не надав належної правової оцінки факту недоведеності збитків Позивача. Встановивши, що після повернення об`єкта оренди 11.06.2024 Позивач передав його новому орендарю лише 19.05.2025, тобто майже через рік, суд не врахував, що 39-денне прострочення повернення майна не спричинило Позивачу збитків у вигляді втраченої вигоди.

24. Суд першої інстанції формально відхилив доводи Відповідача щодо зменшення неустойки, обмежившись загальними посиланнями на відсутність істотних обставин, їх зв`язок із поточною господарською діяльністю та обізнаність Відповідача про технічний стан об`єкта оренди. Суд не пояснив, чому не врахував наведені Відповідачем обставини: незначний 39-денний період прострочення (порівняно з орендою), добровільне повернення майна, часткову сплату 10'000,00 грн, відсутність доведених збитків Позивача, невелику площу об`єкта (14,4 м2), а також відсутність доходу Відповідача від його використання. Крім того, суд без належного обґрунтування відхилив доводи про майновий стан Відповідача, хоча такий критерій підлягає оцінці при вирішенні питання про зменшення неустойки. Посилання ж суду на обізнаність Відповідача про технічний стан не стосується питання зменшення неустойки. Цей аргумент стосувався причин невикористання орендованої будівлі, а не співмірності неустойки наслідкам прострочення її повернення. Тому використання цієї обставини як підстави для відмови у зменшенні неустойки без пояснення її зв`язку з розміром відповідальності фактично підміняє предмет оцінки.

25. Стягнута судом сума неустойки є непропорційною наслідкам порушення. Ймовірні майнові втрати Позивача за 39 днів прострочення становлять 96'969,68 гривень. Ця сума визначена як одинарна орендна плата без ПДВ за період прострочення, а саме 71'039,49 грн за 29 днів травня 2024 року та 25'930,19 грн за 10 днів червня 2024 року. Водночас Позивач уже отримав або має право на отримання 30'391,35 грн, з яких: 11'891,35 грн – неустойка, стягнута у справі № 914/1623/24; 8'500,00 грн – фактично отримана сума; 10'000,00 грн – добровільна сплата Відповідача у цій справі. Крім того, оскаржуваним рішенням додатково стягнуто 161'355,28 гривень. Отже, загальна сума, яку отримає Позивач, становить 191'746,63 грн, що майже вдвічі перевищує ймовірні майнові втрати – 96'969,68 гривень. Натомість у разі зменшення неустойки на 45 % до 88'745,40 грн Позивач загалом отримає 119'136,75 грн, що все одно перевищує його ймовірні втрати на 22,9 %. Проте саме такий розмір забезпечує компенсаційну та превентивну функції неустойки і не перетворює її на засіб необґрунтованого збагачення.

Відзив Управління

26. Управління не подало відзиву на апеляційну скаргу.

III. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

27. Відповідно до приписів статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

28. Рішення Господарського суду Львівської області від 04.05.2026 у цій справі оскаржується Позивачем в частині часткової відмови в задоволенні позовних вимог.

29. Відповідач оскаржив рішення Господарського суду Львівської області від 04.05.2026 в частині відмови у задоволенні клопотання про зменшення неустойки та в частині стягнення неустойки в розмірі 72'609,88 гривень.

Договірні відносини сторін

30. Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди). У випадку передання в оренду комунального майна, такі особливості передбачені Законом України "Про оренду державного та комунального майна".

31. Відповідно до пункту 10 частини 1 статті 1 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є речове право на майно, відповідно до якого орендодавець передає або зобов`язується передати орендарю майно у користування за плату на певний строк.

32. Сторони уклали Договір оренди від 30.03.2023 (том 1, а. с. 13-26), згідно з пунктом 4.1 Змінюваних умов якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування нерухоме майно, а саме: будівлю під літерою "Ж-1", заг.пл. 14,4кв.м, розташованою за адресою: м. Львів, вул. У. Самчука, 12-а (надалі – Об`єкт оренди).

33. Відповідно до пункту 3.3 Змінюваних умов Договору оренди від 30.03.2023 балансоутримувачем Об`єкта оренди є Природоохоронна рекреаційна установа парк-пам`ятка садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення "Стрийський парк".

34. Цільове призначення будівлі: для кафе, продажу продовольчих та непродовольчих товарів, сувенірів (пункт 7.1 Змінюваних умов Договору оренди від 30.03.2023).

35. Згідно з пунктом 9.1 Змінюваних умов Договору оренди від 30.03.2023 місячна орендна плата, визначена за результатами проведення аукціону, складає 70'834,17 грн без ПДВ.

36. Відповідно до пункту 3.1 Незмінюваних умов Договору оренди від 30.03.2023 нарахування податку на додану вартість на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством України.

37. У пункті 3.3 Незмінюваних умов Договору оренди від 30.03.2023 сторони погодили, що орендна плата кожного наступного календарного року оренди визначається шляхом коригування місячної орендної плати, що сплачувалась у попередньому році, на індекс інфляції такого року. У разі припинення/розірвання договору оренди посеред календарного року, проводиться перерахунок орендної плати з врахуванням всіх індексів інфляції з період січня поточного року до дати припинення/розірвання договору оренди.

38. Згідно з пунктом 3.4 Незмінюваних умов Договору оренди від 30.03.2023 орендар сплачує орендну плату на рахунок орендодавця та балансоутримувача у співвідношенні, визначеному у пункті 16 Умов … щомісяця до 15 числа поточного місяця оренди.

39. Пунктом 16 Змінюваних умов Договору оренди від 30.03.2023 передбачено, що орендар сплачує орендну плату на рахунок орендодавця та балансоутримувача (у співвідношенні: 90 % балансоутримувачу та 10 % орендодавцю).

40. Податок на додану вартість нараховується на загальну суму орендної плати (пункт 3.4 Незмінюваних умов Договору оренди від 30.03.2023).

41. Відповідно до пункту 12.1 Змінюваних умов Договору оренди від 30.03.2023 строк його дії становив 5 років: з 30.03.2023 до 30.03.2028 включно.

42. Позивач передав Відповідачу в користування об`єкт оренди, що підтверджується Актом приймання-передачі від 30.03.2023 (том 1, а. с. 27).

43. В пункті 12.7.1 Незмінюваних умов Договору оренди від 30.03.2023 зазначено, що договір може бути достроково припинений на вимогу орендодавця, якщо орендар допустив прострочення сплати орендної плати на строк більше трьох місяців або сумарна заборгованість з орендної плати більша, ніж плата за три місяці.

44. Згідно із пунктом 12.8 Незмінюваних умов Договору оренди від 30.03.2023 про наявність однієї з підстав для дострокового припинення цього договору з ініціативи орендодавця, передбачених пунктом 12.7 цього договору, орендодавець або балансоутримувач повідомляє орендареві та іншій стороні договору листом із зазначенням опису порушення і вимогу про його усунення в строк не менш як 15 та не більш як 30 робочих днів з дати надсилання листа (у строк п`яти робочих днів, якщо, порушення стосується прострочення сплати орендної плати або перешкоджання у здійсненні орендодавцем або балансоутримувачем контролю за використанням майна). Якщо протягом встановленого у приписі часу орендар не усунув порушення, орендодавець надсилає орендарю лист, у якому повідомляє орендареві про дострокове припинення договору на вимогу орендодавця. У листі зазначається підстава припинення договору, посилання на вимогу про усунення порушення, а також посилання на обставини, які свідчать про те, що порушення триває після закінчення строку, відведеного для його усунення.

45. Управління 12.10.2023 скерувало на адресу ФОП Ареновича І. М. припис № 2302-вих-124944 від 11.10.2023 (том 1, а. с. 49-52) про усунення порушень договору оренди. У приписі зазначено, що станом на 10.10.2023 заборгованість Відповідача з орендної плати становить 51'548,99 грн, а прострочення її сплати перевищує 5 місяців, що відповідно до пункту 12.7.1 незмінюваних умов договору є підставою для його дострокового розірвання. Управління вимагало сплатити заборгованість у п`ятиденний строк та попередило, що у разі невиконання припису ініціюватиме дострокове припинення договору і звернення до суду щодо стягнення заборгованості та виселення з об`єкта оренди.

46. Оскільки у встановлений приписом строк ФОП Аренович І. М. не усунув порушень договору оренди, Управління скерувало йому припис № 2302-вих-56595 від 23.04.2024 (том 1, а. с. 53-59) про дострокове припинення Договору оренди від 30.03.2023.

47. У приписі Управління зазначило, що ФОП Аренович І. М. не усунув порушень договору, а його заборгованість з орендної плати станом на 18.04.2024 перевищує плату за дев`ять місяців: 83'580,14 грн перед Управлінням та 831'827,17 грн перед балансоутримувачем. У зв`язку з цим Управління повідомило про дострокове припинення Договору відповідно до пунктів 12.7.1, 12.8 його незмінюваних умов, а також про обов`язок Відповідача повернути об`єкт оренди балансоутримувачу протягом трьох робочих днів з дати припинення договору, сплатити заборгованість та виконати інші обов`язки, пов`язані з поверненням майна.

48. Відповідно до абзацу 3 пункту 12.8 Незмінюваних умов Договору оренди від 30.03.2023 договір вважається припиненим на п`ятий робочий день після надіслання орендодавцем або балансоутримувачем орендарю листа про дострокове припинення Договору.

49. Оскільки лист № 2302-вих-56595 від 23.04.2024 було скеровано 23.04.2024, договір оренди припинено 29.04.2024.

50. У разі припинення договору оренди орендар зобов`язаний звільнити протягом 3-х робочих днів орендоване майно від належних орендарю речей і повернути його відповідно до акта повернення з оренди орендованого майна у такому стані, в якому майно перебувало на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, а якщо орендарем були виконані невід`ємні поліпшення, то разом із такими поліпшеннями (пункт 4.1.1 Незмінюваних умов Договору оренди від 30.03.2023)

51. Згідно з пунктом 4.3 Незмінюваних умов Договору оренди від 30.03.2023 майно вважається повернутим з оренди з моменту підписання балансоутримувачем та орендарем акта повернення з оренди орендованого майна.

52. Відповідно до пункту 4.2 Незмінюваних умов Договору оренди від 30.03.2023 протягом трьох робочих днів з моменту припинення цього договору балансоутримувач зобов`язаний оглянути майно і зафіксувати його поточний стан, а також стан розрахунків за цим договором і за договором про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна в акті повернення з оренди орендованого майна. Не пізніше, ніж на четвертий робочий день після припинення договору балансоутримувач зобов`язаний надати орендодавцю примірник підписаного акта повернення з оренди орендованого майна або письмово повідомити орендодавця про відмову орендаря від підписання акта та/або створення перешкод орендарем у доступі до орендованого майна з метою його огляду, та/або про неповернення підписаних орендарем примірників акта.

53. Балансоутримувач 30.04.2024 скерував Відповідачу на електронну адресу, зазначену в договорі оренди, лист із повідомленням про необхідність з`явитися до орендованого приміщення для фіксації його стану та підписання акта повернення об`єкта оренди (том 1, а. с. 60). Однак орендар на огляд не з`явився та акт повернення не підписав.

54. Балансоутримувач 01.05.2024 скерував орендарю за місцем проживання та за адресою об`єкта оренди цінним листом із описом вкладення та СМС-повідомленням одержувача супровідний лист № 2407-вих-61428 від 01.05.2024 із трьома примірниками акту повернення (том 1, а. с. 61-64).

55. Із листа балансоутримувача № 4-2407-24748 від 07.05.2024 вбачається, що орендар у встановлений строк акти повернення орендованого майна не підписав та балансоутримувачу їх не повернув (том 1, а. с. 66).

56. Об`єкт оренди повернуто 11.06.2024, що підтверджується актом приймання-передачі (том 1, а. с. 67).

57. У зв`язку із простроченням повернення об`єкта із оренди Відповідачу із 03.05.2024 по 11.06.2024 орендодавцем та балансоутримувачем нараховувалась неустойка.

58. Згідно з розрахунком Позивача (том 1, а. с. 28) розмір цієї неустойки становить 214'935,84 гривень.

59. Судами у справі № 914/1623/24 вже розглядався спір за позовом Управління та Балансоутримувача до ФОП Ареновича І. М. про стягнення заборгованості з орендної плати та неустойки за Договором оренди від 30.03.2023 .

60. Рішенням Господарського суду Львівської області від 23.12.2024, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 08.04.2025 (том 1, а. с. 29-48), позов у цій справі задоволено частково. Ухвалою Верховного Суду від 26.05.2025 відмовлено у відкритті касаційного провадження.

61. У справі № 914/1623/24 суди встановили, що договір оренди припинився 29.04.2024, а майно повернуто лише 11.06.2024. Тому неустойка нараховувалась за період прострочення з 03.05.2024 до 11.06.2024.

62. У справі № 914/1623/24 на користь Управління стягнуто 66'482,15 грн, з яких 11'891,35 грн становила неустойка. На користь балансоутримувача стягнуто лише 562'529,37 грн орендної плати, а в частині неустойки відмовлено. Причиною відмови було те, що право вимагати неустойку за частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України належить орендодавцю, а не Балансоутримувачу.

63. У цій справі (№ 914/2971/25) Управління заявило до стягнення неустойку за прострочення повернення того самого майна, яка у справі № 914/1623/24 не була стягнута на користь Балансоутримувача.

64. Ці обставини суд першої інстанції встановив правильно, і сторонами вони не оспорюються. Водночас з огляду на доводи апеляційних скарг, суду апеляційної інстанції необхідно перевірити правильність висновків місцевого суду щодо: (1) нарахування неустойки за 11.06.2024 – день фактичного повернення об`єкта оренди; (2) включення до складу неустойки суми ПДВ та застосування індексів інфляції при її розрахунку; а також (3) наявності підстав для зменшення розміру неустойки на підставі частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України.

Щодо визначення періоду прострочення повернення об`єкта оренди

65. Управління в апеляційній скарзі вважає помилковим висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для нарахування неустойки за 11.06.2024, оскільки саме з 12.06.2024 приміщення могло вважатися вільним для подальшого розпорядження (див. пункт 17 цієї постанови). Колегія суддів з такими доводами не погоджується.

66. Оскільки Договір оренди припинився 29.04.2024, триденний строк для повернення об`єкта оренди сплив 02.05.2024. Відповідно, з 03.05.2024 Відповідач вважається таким, що прострочив виконання обов`язку з повернення майна, і саме з цієї дати у Позивача виникло право на нарахування неустойки за частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України.

67. Умовами договору визначено порядок повернення майна з оренди шляхом оформлення акта повернення (див. пункт 51 цієї постанови). Оскільки такий акт підписано 11.06.2024, саме цього дня об`єкт оренди вважається повернутим, а відповідний обов`язок Відповідача виконаним.

68. Зміст частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України свідчить, що неустойка нараховується за час невиконання обов`язку з повернення речі. Отже, день, у який цей обов`язок виконано, не може одночасно вважатися днем його прострочення. Інший підхід фактично означав би нарахування неустойки вже після припинення порушення.

69. Доводи Управління про те, що приміщення могло бути використане для подальшого розпорядження лише з 12.06.2024, колегія суддів відхиляє. Частина 2 статті 785 Цивільного кодексу України пов`язує право на неустойку не з моментом можливості подальшого використання майна орендодавцем, а саме з фактом його повернення орендарем.

70. Безпідставним є посилання Управління на статтю 116 Господарського процесуального кодексу України, оскільки ця норма регулює порядок обчислення процесуальних строків і не визначає момент припинення прострочення у матеріальному зобов`язанні.

71. Отже, суд першої інстанції правильно виходив з того, що прострочення повернення Об`єкта оренди розпочалося 03.05.2024 та припинилося 11.06.2024 у зв`язку з поверненням майна за актом, а тому підстав для нарахування неустойки за 11.06.2024 немає.

Щодо правильності визначення бази розрахунку неустойки

72. Управління в апеляційній скарзі вважає помилковим висновок суду першої інстанції про виключення з розрахунку неустойки суми ПДВ та інфляційних донарахувань за травень і червень 2024 року. Оскільки неустойка за частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України визначається як подвійна плата за користування майном, то при її розрахунку потрібно було враховувати ті самі складові, які входили до плати за користування об`єктом оренди під час дії договору.

73. Колегія суддів із такими доводами не погоджується.

74. Питання включення ПДВ до складу неустойки, передбаченої частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, вже було предметом оцінки Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 916/1319/19. У пунктах 46 та 47 цієї постанови зазначено:

"Виходячи з системного аналізу пункту 9.1 статті 9, підпункту 14.1.179 пункту 14.1 статті 14, статті 180, статті 188 ПК України, податок на додану вартість (ПДВ) – це загальнодержавний непрямий податок, який входить в ціну товарів (робіт, послуг) та сплачується покупцем (споживачем робіт, послуг), але його облік та перерахування до державного бюджету здійснює продавець (виробник, надавач послуг), тобто особа, що здійснює господарську діяльність (платник податку).

Основою для розрахунку ПДВ виступає додана вартість – знов створена вартість підприємством за рахунок його власних факторів виробництва (землі, капіталу, робочої сили, підприємництва тощо).

Додана вартість (Value Added) – це різниця між вартістю продукції, яку випускає підприємство, та вартістю засобів виробництва які ним використовуються; це вартість, яка додається в процесі виробництва товарів до вартості сировини, матеріалів, палива на кожній стадії руху товарів від виробника до споживача; це вартість послуги, яка надана юридичною особою до закупленої сировини та матеріалів своїми факторами виробництва; це чистий внесок фірми у створення товару.

Виходячи з аналізу частини другої статті 785 ЦК України, неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення її повернення, враховуючи природу її виникнення, не генерує додану вартість, оскільки не є товаром або послугою, її виникнення не пов`язане з впливом дій виробника/надавача послуг, розмір такої неустойки не залежить від вартості використаних продавцем/надавачем послуг сировини, інших товарів та додаткових послуг.

Неустойка, нарахована на підставі частини другої статті 785 ЦК України, є спеціальною санкцією за порушення законодавства, вона не може бути об`єктом оподаткування податком на додану вартість в силу своєї правової природи як міри відповідальності.

З огляду на таке Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що при розрахунку розміру неустойки згідно з частиною другою статті 785 ЦК України за неповернення майна з оренди після припинення дії договору найму до її складу не включається податок на додану вартість, який мав би сплачуватися орендарем орендодавцю у випадку правомірного користування майном".

75. Враховуючи наведену правову позицію Верховного Суду, суд першої інстанції обґрунтовано виключив ПДВ із розрахунку неустойки, відповідно доводи Управління, зазначені у пункті 16 цієї постанови, є безпідставними.

76. Питання застосування індексації при розрахунку неустойки за частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України було предметом оцінки Верховного Суду у постанові від 27.05.2025 у справі № 904/8325/21.

77. У пункті 4.8 цієї постанови Верховний Суд зазначив: "Після спливу строку дії договору оренди невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов`язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві … з моменту припинення договору оренди та до часу повернення орендарем майна, орендодавець має право здійснити нарахування неустойки відповідно до положень частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України у розмірі подвійної плати за найм речі, тобто орендної плати. При цьому розмір такої неустойки має розраховуватися виходячи із розміру орендної плати станом на день припинення договору оренди майна".

78. Крім того, у пункті 4.9 постанови Верховний Суд звернув увагу, що "суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги про стягнення неустойки відповідно до статті 785 Цивільного кодексу України, не звернули уваги на те, що позивачем розрахунок неустойки зроблено із застосуванням індексу інфляції, який нараховується, у свою чергу, на орендну плату", у зв`язку з чим визнав їхній висновок про стягнення неустойки передчасним та скерував справі на новий розгляд до місцевого суду.

79. Отже, із наведеної правової позиції випливає, що базою для розрахунку неустойки за частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України є орендна плата станом на день припинення договору, а не орендна плата, збільшена на індекси інфляції за період після припинення договору. Тому суд першої інстанції обґрунтовано виключив із розрахунку неустойки інфляційні донарахування за травень та червень 2024 року. Відтак колегія суддів відхиляє аргументи Управління, зазначені у пункті 18 цієї постанови.

Щодо наявності підстав для зменшення неустойки

80. Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

81. У пункті 7.2 постанови від 16.08.2024 у справі № 910/14706/22 Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду зазначив, що санкція, передбачена частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України є різновидом неустойки (штрафної санкції), яка є законною неустойкою і застосовується у разі, якщо наймач не виконує обов`язку з повернення речі. Отже, така неустойка, передбачена частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, може бути зменшена судом за правилами частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України.

82. Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

83. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, вирішуючи питання щодо зменшення неустойки, акумулювала правові позиції Верховного Суду з питань застосування статті 551 Цивільного кодексу України:

83.1. Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 Цивільного кодексу України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (постанова Верховного Суду від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20).

83.2. Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18, від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22)

83.3. У вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди беруть до уваги, зокрема, ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання (постанова Верховного Суду від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18).

83.4. При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19).

83.5. У вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер. Крім цього категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником (висновок сформульований в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 916/878/20).

83.6. У питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України (постанови від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, від 26.09.2023 у справі № 910/22026/21, від 02.11.2023 у справі № 910/13000/22, від 07.11.2023 у справі № 924/215/23, від 09.11.2023 у справі № 902/919/22).

84. Суд у задоволенні клопотання Відповідача про зменшення для стягнення неустойки (на 45 відсотків) відмовив з огляду на такі аргументи:

84.1. Відсутні докази наявності у Відповідача обставин, які мали б істотне значення і зумовлювали можливість зменшення неустойки.

84.2. Зазначені Відповідачем обставини не підтверджують наявності достатніх підстав для зменшення неустойки, оскільки пов`язані з його поточною господарською діяльністю, а визначення розміру можливих збитків Позивача не входить у предмет доказування в даній справі.

84.3. Відповідачу було відомо про дійсний технічний стан об`єкту оренди ще на час укладення Договору, що вже встановлено рішенням Господарського суду Львівської області від 23.12.2024 у справі № 914/1623/24.

85. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає, що вони не суперечать наведеним правовим позиціям Верховного Суду.

86. Доводи Відповідача про те, що суд першої інстанції, вирішуючи питання про зменшення неустойки, був зобов`язаний встановити конкретний розмір збитків Позивача (див. пункт 23 цієї постанови), є помилковими. Відповідно до частини 1 статті 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання. Те, що Позивач передав об`єкт новому орендарю лише 19.05.2025, тобто майже через рік після його повернення, не є підставою для зменшення неустойки. Відповідач не може обґрунтовувати зменшення власної відповідальності тим, яким чином Позивач розпоряджався майном після його повернення. Такий підхід фактично ставив би розмір відповідальності боржника у залежність від подальших дій кредитора, а не від самого порушення зобов`язання. Тому факт передачі майна новому орендарю майже через рік після його повернення не свідчить про наявність істотних обставин, які б зумовлювали зменшення неустойки.

87. Колегія суддів не погоджується з доводами Відповідача про формальний розгляд клопотання про зменшення неустойки (див. пункт 24 цієї постанови).

88. Саме лише наведення Відповідачем переліку обставин не означає, що кожна з них є істотною у розумінні частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України. Для зменшення неустойки Відповідач мав довести, що ці обставини у сукупності свідчать про очевидну неспівмірність заявленої санкції наслідкам порушення. Таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано не встановив.

89. Посилання Відповідача на неістотність 39-денного строку прострочення є лише його власною оцінкою та саме по собі не підтверджує неспівмірності визначеної судом неустойки наслідкам порушення. До того ж порівняння цього строку із загальною тривалістю оренди не має вирішального значення, оскільки оцінюється не період користування майном під час дії договору, а відповідальність за його неповернення після припинення орендних правовідносин.

90. Добровільне повернення майна після спливу встановленого строку не є винятковою обставиною, яка свідчить про добросовісність Відповідача у розумінні частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України. Повернення майна є обов`язком орендаря після припинення договору, а не поведінкою, яка сама по собі зменшує відповідальність за вже допущене прострочення. В будь-якому разі фактом залишається те, що Відповідач неправомірно після припинення договірних відносин оренди мав у користуванні чуже майно. Неустойка ж, передбачена статтею 785 Цивільного кодексу України, якраз і призначена для того, щоб стимулювати колишнього орендаря якомога швидше виконати обов`язок з повернення такого майна у володіння законного власника.

91. Часткова сплата 10'000,00 грн також не доводить неспівмірності неустойки. Ця сума була сплачена вже після виникнення спору, становить лише частину нарахованої неустойки та вже врахована судом при визначенні остаточної суми до стягнення.

92. Саме по собі посилання на площу об`єкта 14,4 м2 не пояснює, чому нарахована за прострочення його повернення неустойка є надмірною. Відповідач не навів жодного обґрунтування, яке б пов`язувало розмір площі приміщення з неспівмірністю відповідальності наслідкам порушення.

93. Доводи про технічний стан об`єкта також правильно відхилені судом першої інстанції. Відповідач був обізнаний із цим станом під час укладення Договору оренди від 30.03.2023, прийняв об`єкт в оренду та мав самостійно оцінити можливість його використання для здійснення господарської діяльності й отримання доходу. Отже, якщо використання об`єкта не принесло очікуваного доходу, це належить до підприємницького ризику самого Відповідача. Така обставина не може перекладатися на Позивача шляхом зменшення відповідальності за несвоєчасне повернення майна після припинення договору.

94. Не підтверджують винятковості і доводи про майновий стан Відповідача. Подані Відповідачем податковий розрахунок сум доходу за 2025 рік (том 1, а. с. 95-98), та банківська довідка про зобов`язання від 23.10.2025 (том 1, а. с. 100) відображають фінансові показники майнового стану Відповідача у 2025 році. Водночас ці документи не дають повного уявлення про майновий стан Відповідача, не підтверджують відсутності у нього інших доходів, майна чи активів станом на час вирішення спору, а тому не доводять неможливості сплати неустойки у цій справі.

95. Колегія суддів також відхиляє доводи Відповідача про математичну неспівмірність неустойки (див. пункт 25 цієї постанови).

96. Відповідач фактично порівнює суму стягнутої неустойки з одинарною орендною платою, яку Позивач міг би отримати за 39 днів користування майном. Однак після припинення договору йдеться вже не про орендну плату за правомірне користування майном, а про відповідальність за неповернення об`єкта оренди (неправомірне використання майна). Розмір такої відповідальності визначений частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України як подвійна плата за користування річчю за час прострочення. Тому те, що неустойка перевищує орендну плату, не свідчить про її непропорційність, а є наслідком застосування встановленого законом розміру відповідальності.

97. Отже, суд першої інстанції обґрунтовано встановив відсутність підстав для зменшення неустойки за частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України.

IV. ВИСНОВКИ

98. Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

99. Рішення Господарського суду Львівської області від 04.05.2026 у справі № 914/2971/25 прийнято з дотриманням вимог норм матеріального і процесуального права, а тому підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга – без задоволення

V. СУДОВІ ВИТРАТИ

Розподіл витрат на оплату судового збору

100. Відповідно до частини 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

101. Оскільки апеляційний суд залишає рішення місцевого суду без змін, витрати на оплату судового збору залишаються за Апелянтом на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи наведене, керуючись статтями 73, 74, 76, 77, 78, 79, 91, 114, 282, Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради та фізичної особи – підприємця Ареновича Івана Мирославовича залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 04.05.2026 у справі № 914/2971/25 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на постанову суду апеляційної інстанції в порядку та строки, визначені статтями 287, 288 Господарського процесуального кодексу України. Касаційну скаргу подають безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддяРим Т. Я.

СуддіПрядко О. В.

Манюк П. Т.