Окрема думка від 09 червня 2026 р. у справі №990/230/25 — Велика Палата Верховного Суду

ОКРЕМА ДУМКА

суддів Великої Палати Верховного Суду Кривенди О. В., Губської О. А., Короля В. В., Стрелець Т. Г.

на постанову Великої Палати Верховного Суду від 10 червня 2026 року у справі № 990/230/25 (провадження № 11-143заі26) за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправними та скасування рішень у частині, зобов'язання вчинити певні дії

за апеляційною скаргою Вищої кваліфікаційної комісії суддів України на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 березня 2026 року.

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. 19 травня 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулась до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, у якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія) від 17 квітня 2025 року № 87/зп-25 «Про затвердження кодованих результатів практичного завдання, виконаного 03-07, 10 та 11 лютого 2025 року (цивільна спеціалізація), 12-14 та 17-21 лютого 2025 року (кримінальна спеціалізація) кандидатами на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних загальних судах у межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами)» у частині, що стосується ОСОБА_1 , де згідно з додатком до цього рішення № з/п 500, код кандидата 0038402, набрала 48,5 бала, та код кандидата 0038402, набрала 56,5 бала;

- визнати протиправним та скасувати пункти 1, 2 та 4 рішення ВККС від 17 квітня 2025 року № 89/зп-25 «Про затвердження декодованих результатів виконання практичного завдання учасниками конкурсу 03-07, 10 та 11 лютого 2025 року (цивільна спеціалізація), 12-14 та 17-21 лютого 2025 року (кримінальна спеціалізація), визначення загальних результатів першого етапу кваліфікаційного оцінювання «Складання кваліфікаційного іспиту», допуск до другого етапу «Дослідження досьє та проведення співбесіди» у межах оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами) конкурсу на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних загальних судах» у частині, що стосується ОСОБА_1 , де відповідно до:

- додатка 1 до цього рішення за № з/п 500, код кандидата (перше судове рішення) 0038402, набрала 48,5 бала, код кандидата (друге судове рішення) 0009907, набрала 56,5 бала; загальний бал кандидата за виконання практичного завдання 105, результат етапу кваліфікаційного іспиту - не складено;

- додатка 2 до цього рішення за № з/п 829, код кандидата (перше судове рішення) 0038402, набрала 48,5 бала, код кандидата (друге судове рішення) 0009907, набрала 56,5 бала; загальний бал кандидата за виконання практичного завдання 105, результат етапу кваліфікаційного іспиту - не складено, загальний бал кандидата за кваліфікаційний іспит 297,4, результат кваліфікаційного іспиту - не складено;

- додатка 4 до цього рішення за № з/п 446 відмовлено у допуску до другого етапу кваліфікаційного оцінювання «Дослідження досьє та проведення співбесіди», визнано таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя в апеляційних загальних судах, припинено участь у кваліфікаційному оцінюванні та оголошеному рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами) конкурсі на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних судах;

- зобов`язати ВККС відновити участь ОСОБА_1 у конкурсі для кандидатів на зайняття вакантних посад суддів апеляційних загальних судів (цивільна спеціалізація), оголошеного рішенням ВККС від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами), зі стадії перевірки практичних завдань у складі інших членів ВККС зі здійсненням фіксації балів в екзаменаційній відомості за кожен елемент практичного завдання відповідно до Методичних вказівок з оцінювання практичного завдання з адміністративної, господарської та цивільної спеціалізацій, виконаних кандидатами на посади суддів апеляційних судів під час кваліфікаційного іспиту, затверджених рішенням Комісії від 17 липня 2024 року № 228/зп-24, та з урахуванням висновків суду у справі за цим позовом.

2. На обґрунтування позовних вимог позивачка зазначала, що оскаржувані рішення Комісії суперечать частині другій статті 19 Конституції України, частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а також не відповідають вимогам частини першої статті 88, частини п`ятої статті 101 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) щодо вмотивованості.

3. При цьому ОСОБА_1 вказувала, що ВККС протиправно застосувала процедуру конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23, відмінну від тієї, яка існувала на час його оголошення та подання нею документів.

4. Крім того позивачка зазначала, що оскаржувані рішення Комісії не відповідають установленим критеріям оцінки виконання практичного завдання, які викладені у Методичних вказівках з оцінювання практичного завдання, виконаного кандидатами на посади суддів апеляційних судів під час кваліфікаційного іспиту, затверджених рішенням ВККС від 17 липня 2024 року № 228/зп-24 (далі - Методичні вказівки № 228/зп-24).

5. А тому, на думку ОСОБА_1 , рішення Комісії з приводу визначення негативних для особи результатів оцінки виконання практичного завдання не можуть бути вмотивовані виключно посиланням на показник арифметичного значення результату оцінювання, оскільки такого порядку та способу реалізації відповідного повноваження відповідача Закон № 1402-VIII не передбачає, тож ВККС зобов`язана забезпечити певний рівень юридичної визначеності для зацікавленої особи в частині обізнаності з мотивами його ухвалення.

6. Касаційний адміністративний суду складі Верховного Суду рішенням від 19 березня 2026 року позов ОСОБА_1 задовольнив частково:

- визнав протиправним та скасував рішення ВККС від 17 квітня 2025 року

№ 87/зп-25 «Про затвердження кодованих результатів практичного завдання, виконаного 03 - 07, 10 та 11 лютого 2025 року (цивільна спеціалізація), 12-14 та 17 - 21 лютого 2025 року (кримінальна спеціалізація) кандидатами на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних загальних судах у межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами)» в частині, що стосується ОСОБА_1 ;

- визнав протиправним та скасував пункти 1, 2 та 4 рішення ВККС від 17 квітня 2025 року № 89/зп-25 «Про затвердження декодованих результатів виконання практичного завдання учасниками конкурсу 03-07, 10 та 11 лютого 2025 року (цивільна спеціалізація), 12-14 та 17-21 лютого 2025 року (кримінальна спеціалізація), визначення загальних результатів першого етапу кваліфікаційного оцінювання «Складання кваліфікаційного іспиту», допуск до другого етапу «Дослідження досьє та проведення співбесіди» у межах оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами) конкурсу на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних загальних судах» у частині, що стосується ОСОБА_1 ;

- зобов`язав Комісію повторно оцінити практичні завдання, виконані ОСОБА_1 , з урахуванням Методичних вказівок № 228/зп-24;

- у іншій частині в задоволенні позову відмовив.

7. Своє рішення Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду мотивував тим, що ВККС є спеціально уповноваженим державним органом суддівського врядування, якому законом делеговано повноваження організовувати та проводити кваліфікаційне оцінювання кандидатів на посади суддів, зокрема, шляхом затвердження порядку складання кваліфікаційного іспиту, методики його оцінювання та положення про проведення конкурсу на зайняття вакантних посад суддів. Комісія зобов`язана діяти виключно в межах визначених законом повноважень, суворо дотримуючись затверджених нею внутрішніх регламентів та процедурних актів, що встановлюють порядок проведення конкурсу на зайняття посади судді, що покликано гарантувати об`єктивність, прозорість та законність прийнятих нею рішень.

8. Суд першої інстанції зазначив, що розробка методики оцінювання кандидатів є обов`язком Комісії, а не її правом, і метою розробки такої методики є однаковий підхід до оцінювання усіх учасників відповідного конкурсу та за результатами такої оцінки отримання кандидатом зрозумілого обґрунтування виставлення відповідної оцінки. У цьому контексті особливого значення набуває дотримання належного документування результатів оцінювання та їх повноцінного відображення у матеріалах конкурсу, що є запорукою довіри до процедури відбору кандидатів на посаду судді.

9. Суд вважав, що оцінювання виконаного практичного завдання має здійснюватися шляхом перевірки кожного визначеного Методичними вказівками № 228/зп-24 елемента, зокрема мотивувальної та резолютивної частин судового рішення, дотримання стилістики, орфографії та пунктуації. Такий деталізований підхід спрямований на забезпечення всебічної та об`єктивної оцінки якості роботи учасника, що, натомість, гарантує належну перевірку рівня його професійних знань, аналітичних здібностей і вміння застосовувати норми права у конкретній правовій ситуації.

10. Суд першої інстанції вважав, що запровадження Методичних вказівок

№ 228/зп-24 є новелою у правозастосовній діяльності Комісії, спрямованою на практичну реалізацію принципів відкритості та доступності. На відміну від попередніх конкурсних процедур, де деталізована шкала оцінювання не оприлюднювалася, чинний підхід встановлює заздалегідь визначені межі для реалізації дискреційних повноважень, що мінімізує ризики суб`єктивізму та забезпечує єдність стандартів оцінювання.

Нормативне закріплення поелементної шкали оцінювання у поєднанні з вимогами пункту 5.5.5 Положення про порядок складання кваліфікаційного іспиту та методику оцінювання кандидатів, затвердженого рішенням ВККС від 19 червня 2024 року № 185/зп-24 (далі - Положення № 185/зп-24) накладає на Комісію юридичне зобов`язання встановлювати та фіксувати відповідність змісту виконаного учасником завдання кожному окремому показнику (елементу), визначеному у згаданих методичних актах. Ухилення від такої деталізації не лише нівелює функціональне призначення Методичних вказівок № 228/зп-24, а й призводить до порушення стандарту «якості закону» та права кандидата на отримання належно вмотивованого рішення.

11. Суд першої інстанції дійшов висновку про невмотивованість оскаржуваних рішень Комісії від 17 квітня 2025 року № 87зп-25 та № 89/зп-25 у частині визнання позивачки такою, що не пройшла перший етап «Складання кваліфікаційного іспиту» кваліфікаційного оцінювання в межах цього конкурсу, та є самостійною підставою для їх скасування на підставі пункту 4 частини третьої статті 88 Закону № 1402-VIII.

12. До того ж суд першої інстанції зазначив, що застосування ВККС під час конкурсу оновлених правил і показників (зокрема, Положення № 185/зп-24 та Методичних вказівок № 228/зп-24) відповідало чинному законодавству, здійснювалося у межах наданих повноважень та саме по собі не призвело до порушення прав чи законних інтересів ОСОБА_1 . Отже, доводи позивачки про те, що незастосування Комісією під час визначення результатів її кваліфікаційного оцінювання Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням Комісії від 03 листопада 2016 року № 143/зп-16 (зі змінами від 13 лютого 2018 року) та Порядку проведення іспиту та методику встановлення його результатів у процедурі кваліфікаційного оцінювання, затвердженого рішенням ВККС від 04 листопада 2016 року № 144/зп-16, є погіршенням її становища як учасниці конкурсу, що порушило її легітимні очікування суд визнав необґрунтованими.

13. З огляду на встановлені обставини суд дійшов висновку, що констатоване у цій справі порушення процедурних гарантій не може бути усунуте шляхом суто декларативного скасування оскаржуваних актів без забезпечення реального та ефективного поновлення права позивачки на справедливе оцінювання.

14. А тому, на думку суду, співмірним та належним способом захисту позивачки є зобов`язання ВККС повторно оцінити її практичні завдання, із неухильним дотриманням алгоритму, визначеного Методичними вказівками № 228/зп-24.

15. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ВККС подала до Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу в якій просила скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

16. ВККС зазначила, що розробила та затвердила Положення № 185/зп-24 на виконання та відповідно до приписів Закону № 1402-VIII, яким визначено дискреційні повноваження Комісії (як органу, відповідального за формування суддівського корпусу), зокрема, щодо затвердження правил проведення однієї зі стадій кваліфікаційного оцінювання - іспиту, порядку його складання та методики оцінювання учасників.

17. При цьому відповідач вказував про те, що методика оцінювання учасників іспиту визначена розділом 5 Положення № 185/зп-24, водночас пункт 5.5 зазначеного розділу встановлює порядок оцінювання результатів виконання практичного завдання. За змістом цього пункту кожний член екзаменаційної комісії після встановлення відповідності виконаного учасником іспиту практичного завдання показникам оцінювання, закріпленим у Методичних вказівках № 228/зп-24, виставляє один загальний підсумковий бал - індивідуальну оцінку.

18. Крім того, відповідач зазначав, що після оцінювання практичного завдання усіма членами екзаменаційної комісії за допомогою певної програми виводиться остаточна оцінка учасника конкурсу шляхом визначення середнього арифметичного бала на підставі індивідуальних оцінок з округленням до наближеного цілого числа або числа з десятковою частиною 0,5.

19. Відповідач наголошував, що рішенням Комісії від 17 липня 2024 року затверджено Методичні вказівки № 228/зп-24, відповідно до яких максимально можливий бал за кожне модельне судове рішення складає 75 балів. Методичні вказівки № 228/зп-24 є документом, який визначає підходи до оцінювання практичного завдання, виконаного кандидатами на посаду судді. Зазначені вказівки містять орієнтовні показники оцінювання, елементи практичного завдання, що підлягають оцінюванню, та можливу кількість балів, оцінювання відповідного елемента в загальній оцінці (тобто можливу фактичну питому вагу бала у загальній оцінці роботи).

20. До того ж відповідач переконував, що затвердження цих Методичних вказівок № 228/зп-24 не встановлює обов`язку для членів екзаменаційної комісії здійснювати поелементне нарахування балів, оскільки така деталізована процедура не передбачена ані чинним законодавством, ані нормами затвердженого Комісією Положення № 185/зп-24.

21. Водночас відповідач вказував, щоневстановлення істотних розбіжностей між індивідуальними балами, виставленими кожним членом екзаменаційної комісії за результатами перевірки практичного завдання позивача, та виставлення балів в межах загальної кількості балів (75), що передбачена Методичними вказівками № 228/зп-24, підтверджує дотримання ВККС єдиних та уніфікованих підходів до оцінювання відповідно до затвердженої методики. Це, на думку Комісії, підтверджує застосування Методичних вказівок № 228/зп-24 та виключає наявність ознак суб`єктивності, упередженості або дискримінації під час проведення оцінювання.

22. Крім того відповідач зазначав, що суд першої інстанції не врахував, що Закон № 1402-VIII визначив межі дискреційних повноважень Комісії щодо проведення конкурсних процедур, зокрема на зайняття посади судді апеляційного суду, та реалізацію визначеного їй на підставі цього Закону обов`язку встановити правила проведення кваліфікаційного оцінювання для участі у такому конкурсі та правила проведення однієї із таких стадій кваліфікаційного оцінювання, як іспит. Ці правила не встановлюють обов`язку для членів екзаменаційної комісії здійснювати поелементне нарахування балів за кожним елементом практичного завдання відповідно до Методичних вказівок № 228/зп-24.

23. А тому, на думку Комісії, оскаржувані рішення містять усі обов`язкові елементи, зокрема підстави та мотиви, які ґрунтуються на фактичних обставинах справи. У рішеннях викладено опис процедури, в якій брала участь позивачка, наведено перелік основних рішень, що мають значення для проведення конкурсу, а також відповідне нормативно-правове регулювання та іншу релевантну інформацію, що оцінивши сукупно, формує юридичні підстави для ухвалення відповідних рішень.

Встановлені обставини справи

24. Рішенням від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами) Комісія оголосила конкурс на зайняття 550 вакантних посад суддів в апеляційних судах, зокрема й в апеляційних загальних судах (далі - конкурс), із заявою про участь у якому звернулася ОСОБА_1 .

25. Рішенням від 19 червня 2024 року № 184/зп-24 ВККС призначила кваліфікаційне оцінювання на посаду судді апеляційного загального суду та встановила черговість етапів кваліфікаційного оцінювання: перший - складання кваліфікаційного іспиту; другий - дослідження досьє та проведення співбесіди.

26. Рішенням від 11 вересня 2024 року № 270/зп-24 (зі змінами) ВККС призначила кваліфікаційний іспит під час кваліфікаційного оцінювання у конкурсі на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних судах, оголошеному рішенням комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами), та визначила черговість етапів його проведення:

- перший етап - тестування загальних знань у сфері права та знань зі спеціалізації відповідного суду;

- другий етап - тестування когнітивних здібностей;

- третій етап - виконання практичного завдання зі спеціалізації відповідного суду.

27. ВККС рішенням від 16 жовтня 2024 року № 319/зп-24 затвердила кодовані та декодовані результати тестування загальних знань у сфері права та знань зі спеціалізації загального апеляційного суду (цивільна спеціалізація). Згідно з додатком 1 до зазначеного рішення за результатом тестування ОСОБА_1 набрала 149 балів - успішно складено.

28. Рішенням ВККС від 13 січня 2025 року № 9/зп-25 затверджено кодовані та декодовані результати тестування когнітивних здібностей, складеного кандидатами на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних судах (цивільна спеціалізація). Згідно з додатком 2 до зазначеного рішення за результатом тестування когнітивних здібностей позивачка набрала 43,4 бала - успішно складено.

29. Цим рішенням ВККС також визначила особливості виконання практичного завдання кандидатами на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних загальних судах (цивільна спеціалізація). Зокрема, ВККС установила, що виконання практичного завдання кандидатами на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних загальних судах (цивільна спеціалізація) у конкурсі здійснюватиметься з використанням комп`ютерної техніки. Визначила, що максимально можливий бал за виконання практичного завдання кандидатами на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних загальних судах (цивільна спеціалізація) у межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами), - 150, та встановила, що прохідний бал за виконання практичного завдання - 75 відсотків максимально можливого бала, або 112,5 бала.

30. Рішенням від 17 квітня 2025 року № 87/зп-25 Комісія затвердила кодовані результати практичного завдання, виконаного з 03 по 11 лютого та з 12 по 21 лютого 2025 року кандидатами на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних загальних судах (кримінальна та цивільна спеціалізація) у межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23.

31. Рішенням від 17 квітня 2025 року № 89/зп-25 ВККС:

- затвердила декодовані результати практичного завдання, виконаного 03-07, 10 та 11 лютого 2025 року (цивільна спеціалізація), 12-14 та 17-21 лютого 2025 року (кримінальна спеціалізація) кандидатами на посади суддів апеляційних загальних судів у межах конкурсу, оголошеного рішенням відповідача від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами), зокрема і ОСОБА_1 , яка за результатами оцінювання першого судового рішення (код кандидата 0038402) отримала 48,5 бала, а за результатами другого (код кандидата 0009907) 56,5 бала, що в сумі становить 105 балів (додаток 1 до рішення);

- затвердила загальні результати першого етапу «Складання кваліфікаційного іспиту» кваліфікаційного оцінювання кандидатів на посади суддів апеляційних загальних судів, зокрема і ОСОБА_1 , яка не склала відповідний етап кваліфікаційного оцінювання (додаток 2 до рішення);

- відмовила в допуску до другого етапу кваліфікаційного оцінювання «Дослідження досьє та проведення співбесіди», визнала такими, що не підтвердили здатності здійснювати правосуддя в апеляційних загальних судах, та припинила участь у кваліфікаційному оцінюванні та оголошеному рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами) конкурсі на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних судах 780 кандидатів на посади суддів, зокрема і ОСОБА_1.(додаток 4 до рішення).

Основні мотиви, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду

32. Постановою від 10 червня 2026 року Велика Палата Верховного Суду апеляційну скаргу ВККС задовольнила. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 березня 2026 року у справі № 990/230/25 скасувала в частині задоволених позовних вимог та ухвалила нове рішення, яким відмовила у задоволенні позову ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішень у частині, зобов`язання вчинити певні дії.

33. Велика Палата Верховного Суду не погодилася з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, натомість визнала, що в межах спірних правовідносин відповідач діяв у межах та в спосіб, що визначені законом, з дотриманням принципів обґрунтованості, пропорційності та законності.

34. Постанову Велика Палата Верховного Суду мотивувала, зокрема тим, що в оспорюваному рішенні відповідно до чинного нормативного регулювання процедури кваліфікаційного іспиту ВККС навела підстави, на яких воно ґрунтується, послалася на відповідні правові норми й описала обставини, щодо яких вони (норми) застосовані.

35. Так, Велика Палата Верховного Суду наголосила, що як вона, так і Касаційний адміністративний суд вже неодноразово надавали оцінку діям ВККС у процедурах кваліфікаційного оцінювання на такій стадії кваліфікаційного іспиту, як виконання практичного завдання, та Велика Палата сформувала усталений підхід до вирішення подібної категорії спорів у постановах від 21 серпня 2018 року у справі № 800/166/17, від 8 жовтня 2019 року у справі № 9901/49/19, від 19 листопада 2019 року у справі № 9901/90/19, від 16 вересня 2020 року у справі № 9901/100/19, від 27 квітня 2019 року у справі № 9901/260/19.

36. Водночас Велика Палата Верховного Суду зауважила, що зміст здійснюваних процедур Комісією на зазначеному етапі не зазнав істотних змін, а доводи скаржників і тоді здебільшого стосувалися необхідності фіксації / відображення міркувань / висновків членів Комісії, які проводили оцінювання практичного завдання.

37. Велика Палата Верховного Суду також урахувала, що Комісія, відреагувавши на численні зауваження скаржників про відсутність методики оцінювання результатів іспиту, показників та критеріїв оцінки практичного завдання, затвердила своїм рішенням від 17 липня 2024 року Методичні вказівки № 228/зп-24.

38. У цьому контексті Велика Палата Верховного Суду врахувала пояснення ВККС, згідно з якими Методичні вказівки № 228/зп-24 є документом, що визначає підходи до оцінювання практичного завдання, виконаного кандидатами на посаду судді. Вони містять орієнтовні показники оцінювання, елементи практичного завдання, що підлягають оцінюванню, та можливу кількість балів, оцінювання відповідного елемента в загальній оцінці і покликані забезпечити певний стандартизований підхід членів екзаменаційної комісії до перевірки робіт та уніфікацію оцінювання, а також бути певним орієнтиром для кандидатів (учасників іспиту) і допомогою під час підготовки до виконання практичного завдання з урахуванням можливості розуміти критерії розподілу балів.

39. На доводи позивачки, що затвердження Методичних вказівок зобов`язує Комісію не лише їх дотримуватися, але й докладно документувати свої міркування / висновки щодо оцінки практичних завдань відповідно до шкали балів, визначеної згаданими вказівками, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що затвердження Методичних вказівок загалом та концептуально не змінило правового врегулювання процедури кваліфікаційного іспиту і методики визначення його результатів та відповідно й обсягу дискреційних повноважень членів ВККС на цьому етапі.

40. Велика Палата Верховного Суду погодилася із зауваженнями позивачки про необхідність і важливість дотримання суб`єктом владних повноважень установлених ним правил у нормативних документах, що регулюють його діяльність. Проте вказала, що з огляду на пояснену Комісією мету затвердження Методичних вказівок та невнесення відповідних змін до форми і змісту документів і рішень, які ВККС ухвалює в процедурі кваліфікаційного іспиту на стадії виконання практичного завдання, немає підстав вважати позицію Комісії про допоміжний характер згаданого документа неправильною чи нераціональною.

41. Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції про обов`язок Комісії відображати поелементне оцінювання (відповідно до шкали балів за Методичними вказівками) практичних робіт у негативних рішеннях щодо кандидатів, які не склали кваліфікаційний іспит, Велика Палата Верховного Суду констатувала, що визначений пунктом 5.5 розділу 5 Положення № 185/зп-24 порядок оцінювання не містить вимог щодо виставлення оцінки окремо за певні елементи практичного завдання, як і не містить таких вимог Закон № 1402-VIII.

42. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що незазначення в оскарженому рішенні Комісії інформації про кількість балів, виставлених за кожен із визначених Методичними вказівками № 228/зп-24 елементів оцінювання, абсолютно не свідчить про порушення відповідачем порядку оцінювання учасників іспиту.

43. При цьому Велика Палата Верховного Суду зауважила, що Методичні вказівки № 228/зп-24 складаються зі шкали оцінювання, визначають елементи практичного завдання, що підлягають оцінюванню, та показники оцінювання. Водночас обов`язку та способу фіксації балів окремо за кожен елемент практичного завдання Методичні вказівки № 228/зп-24 не містять.

44. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що сама лише наявність затверджених Методичних вказівок № 228/зп-24 не означає, що в оскарженому рішенні члени екзаменаційної комісії повинні були відобразити, крім остаточної оцінки практичного завдання, також і бали за кожний його елемент.

45. Твердження позивачки про те, що вона не розуміє, за якими критеріями члени екзаменаційної комісії виставили йому бали, Велика Палата Верховного Суду оцінила як її суб`єктивне негативне ставлення до результату кваліфікаційного оцінювання загалом та фактично є висловленням її особистих сумнівів щодо об`єктивності членів екзаменаційної комісії.

46.Також Велика Палата Верховного Суду зазначила, що висловлені суб`єктивні сумніви позивача не можна визнати обґрунтованими й з огляду на анонімний спосіб складання практичного завдання.

47. Крім того, Велика Палата Верховного Суду підкреслила, що саме анонімність кваліфікаційного іспиту, що узгоджується із частиною третьою статті 74 Закону № 1402-VIII, є основною гарантією для учасників щодо дотримання відповідачем загальних принципів проведення іспиту та забезпечення відповідно до пункту 1.6 Положення № 185/зп-24 об`єктивності, неупередженості, прозорості та рівності.

48. При цьому Велика Палата Верховного Суду підсумувала: результати оцінювання практичного завдання визначаються за бальною шкалою від 0 до 150 (позивачка складала практичне завдання типу 2, тому шкала оцінювання за кожним завданням складала від 0 до 75 балів); нормативне врегулювання процедури кваліфікаційного іспиту не запровадило для Комісії обов`язку з відображення в підсумковому на цьому етапі кваліфікаційного оцінювання рішенні поелементного оцінювання практичного завдання відповідно до шкали балів, визначених у Методичних вказівках; за своїм змістом Методичні вказівки теж визначають сукупність (за шкалою) балів, які можна отримати за виконання практичного завдання, та визначення яких, як і загального бала за складання практичного завдання, відбувається за внутрішнім переконанням членів екзаменаційної комісії в межах їхніх дискреційних повноважень. Відображення цих балів у рішенні Комісії саме собою не вплине на вмотивованість цього рішення.

49. Також Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що за обставинами цієї справи суб`єктивні сумніви позивачки, обґрунтованість яких вона не довела, не можуть превалювати над публічно проголошеними принципами проведення кваліфікаційного іспиту для кандидатів на посади суддів, оскільки ВККС визначила перелік осіб, допущених до другого етапу кваліфікаційного оцінювання «Дослідження досьє та проведення співбесіди», тому задоволення позову ОСОБА_1 з огляду на те, що оскаржуване рішення Комісії стосовно нього не має ознак очевидної свавільності та протиправності, призведе до порушення прав усіх цих осіб як переможців відповідного етапу конкурсної процедури.

50. Щодо необхідності наведення всебічного обґрунтування процесу оцінювання практичного завдання, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що було б об`єктивно недоцільно робити це в оспорюваному рішенні, яке стосується затвердження результатів кваліфікаційного іспиту щодо всіх осіб, які його складали, адже це потребувало б ухвалення персональних (індивідуальних) рішень щодо кожного окремого кандидата незалежно від того, був результат негативний чи позитивний.

51. Як констатувала Велика Палата Верховного Суду, започаткування такого підходу істотно змінило б строки, потрібні для проведення відповідних конкурсних (але не виключно) процедур, та насамперед потребувало б відповідних змін до нормативно-правового регулювання процедури кваліфікаційного оцінювання.

52. Водночас Велика Палата Верховного Суду зазначила, що не надає оцінки доцільності відповідних змін до нормативно-правового регулювання процедури кваліфікаційного оцінювання, зокрема й щодо відображення балів поелементного оцінювання практичного завдання, позаяк не є суб`єктом, до компетенції якого належить упорядкування такої процедури. Натомість у межах апеляційного розгляду Велика Палата Верховного Суду дала відповідь на питання, чи вплинуло незазначення такої інформації (відповідно до чинного нормативно-правового врегулювання процедури кваліфікаційного оцінювання, зокрема і стадії кваліфікаційного іспиту) на права позивача як учасника цієї процедури, і відповідь на це питання є негативною.

53. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення Комісії від 17 квітня 2025 року № 89/зп-25 у частині, що стосується позивачки, відповідає критеріям законності та обґрунтованості, визначеним статтею 2 КАС України, та не встановила розумних і справедливих підстав для визнання його протиправним і скасування.

Підстави і мотиви для викладення окремої думки

54. Відповідно до частини третьої статті 34 КАС України суддя, не згодний із судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку.

55. Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

56. Тож у контексті визначених частиною першою статті 2 КАС України завдань адміністративного судочинства звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів позивача. Права, свободи та інтереси, які належать конкретній особі (особам), є предметом судового захисту.

57. Неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб`єктивних прав та обов`язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

58. Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, зокрема, шляхом: визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

59. Статтею 6 Конституції України передбачено, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

60. На підставі частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

61. Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

62. Частини перша та друга статті 55 Конституції України гарантують, що права і свободи громадян захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

63. За правилами частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

64. Стаття 9 Конституції України визначає, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

65. Статтею 19 Закону України від 29 червня 2004 року № 1906-IV «Про міжнародні договори України» конкретизовано, що чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

66. Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), взявши на себе зобов`язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції (стаття 1 розділу І Конвенції).

67. Так, частиною першою статті 6 Конвенції гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

68. Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

69. Частиною першою статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

70. Крім того, частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ.

71. Відповідно до практики ЄСПЛ приватне життя включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, зокрема стосунків професійного або ділового характеру (див. mutatis mutandis рішення від 7 серпня 1996 року у справі «С. проти Бельгії» (С. v. Belgium), заява № 21794/93, параграф 25). А обмеження, накладені на доступ до професії, визнані цим судом такими, що впливають на приватне життя (див. mutatis mutandis рішення від 27 липня 2004 року у справі «Сідабрас та Джяутас проти Литви» (Sidabras and Dziautas v. Lithuania), заяви № 55480/00 та № 59330/00, параграф 47).

72. У рішенні від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» (Kraska v. Switzerland) ЄСПЛ визначив, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. До того ж такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Інакше кажучи, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

73. У цій справі позивачка оскаржувала рішення ВККС, прийняте щодо неї за результатами виконання практичного завдання у межах конкурсу на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних загальних судах, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23.

74. Відповідно рішення відповідача безпосередньо зачіпають право позивача на повагу до приватного життя, гарантоване статтею 8 Конвенції, в аспекті доступу до обраної професії та можливості встановлювати і розвивати стосунки професійного характеру.

75. Водночас втручання у право на повагу до приватного життя є таким, що порушує статтю 8 Конвенції, якщо воно не є виправданим за пунктом 2 статті 8 Конвенції як таке, що було здійснене «згідно із законом», переслідує одну або декілька законних цілей, перелічених у ньому, і є «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення цієї цілі / цих цілей.

76. Отже, в цій справі перед судом постало завдання оцінити рішення ВККС, за яким відбулося втручання у приватне життя позивачки, за трьома наведеними аспектами за статтею 8 Конвенції (оцінка законності, законної мети та необхідності такого «втручання»).

77. Спірні правовідносини стосуються оцінювання практичного завдання за цивільною спеціалізацією, яке позивачка виконувала у межах проходження зазначеної вище конкурсної процедури.

78. Рішенням від 13 січня 2025 року № 9/зп-25 Комісія визначила особливості виконання практичного завдання кандидатами на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних загальних судах. Серед іншого, встановлено, що виконання практичного завдання кандидатами на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних загальних судах (цивільна спеціалізація) у межах конкурсу здійснюватиметься з використанням комп`ютерної техніки. Визначила, що максимально можливий бал за виконання практичного завдання кандидатами на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних загальних судах (цивільна спеціалізація) у межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами), - 150 та встановлено, що прохідний бал за виконання практичного завдання - 75 відсотків максимально можливого бала, або 112,5 бала.

79. Згідно з пунктом 6 частини першої статті 93 Закону № 1402-VІІІ ВККС уповноважена затвердити порядок складання кваліфікаційного іспиту та методику оцінювання кандидатів, положення про проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді, порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання.

80. На виконання зазначених повноважень ВККС затвердила Положення № 185/зп-24, в якому визначила організаційно-правові засади підготовки та проведення кваліфікаційного іспиту.

81. Пунктом 5.5 розділу 5 Положення № 185/зп-24 визначено порядок оцінювання результатів виконання практичного завдання.

82. Так, відповідно до підпункту 5.5.1 пункту 5.5 розділу 5 Положення № 185/зп-24 практичне завдання оцінюється екзаменаційною комісією, склад якої затверджується рішенням Комісії.

83. Підпунктом 5.5.4 пункту 5.5 розділу 5 Положення № 185/зп-24 передбачено, що методичні вказівки з оцінювання практичного завдання затверджуються Комісією та оприлюднюються на її офіційному вебсайті.

84. Згідно з підпунктами 5.5.5, 5.5.6 пункту 5.5. розділу 5 Положення № 185/зп-24 перевірка практичного завдання полягає у встановленні відповідності змісту виконаного учасником завдання показникам (методичним вказівкам) з оцінювання цього завдання. За результатами перевірки практичного завдання кожним членом екзаменаційної комісії виставляється індивідуальна оцінка роботи від 0 до 150 балів.

85. Після оцінювання практичного завдання усіма членами екзаменаційної комісії програмою виводиться остаточна оцінка учасника шляхом визначення середнього арифметичного бала на підставі індивідуальних оцінок з округленням до наближеного цілого числа або числа з десятковою частиною 0,5 (підпункт 5.5.8 пункту 5.5. розділу 5 Положення № 185/зп-24).

86. Пунктом 5.6 розділу 5 Положення № 185/зп-24 передбачено, що бали за кожен етап іспиту визначаються окремо.

87. Кількість балів за кожне модельне судове рішення у разі виконання під час іспиту практичного завдання типу 2 визначається методичними вказівками з оцінювання практичного завдання (пункт 5.8 розділу 5 Положення № 185/зп-24).

88. Стадії встановлення результатів іспиту визначає пункт 6.1 розділу 6 Положення № 185/зп-24, якими є: затвердження кодованих результатів кожного етапу іспиту; затвердження декодованих результатів кожного етапу іспиту; затвердження загальних результатів іспиту.

89. Суд першої інстанції цілком слушно зазначив, що оцінювання виконаного практичного завдання має здійснюватися шляхом перевірки кожного визначеного Методичними вказівками № 228/зп-24 елемента, зокрема мотивувальної та резолютивної частин судового рішення, дотримання стилістики, орфографії та пунктуації.

90. Такий підхід до оцінювання вимагає наявності належної доказової бази, яка дає можливість як учаснику конкурсу, так і суду, що здійснює перевірку правомірності рішень Комісії, пересвідчитися у дотриманні екзаменаційною комісією вимог Положення № 185/зп-24 та Методичних вказівок № 228/зп-24, обґрунтованості виставлених балів та відсутності ознак суб`єктивного або дискримінаційного підходу під час оцінювання.

91. Оскільки позивачка за результатом виконання практичного завдання набрала 105 балів, що є меншим за 75 відсотків від максимально можливого бала, то у ВККС були формальні підстави визнати його таким, що не склав іспит, і, відповідно, не допустити його до другого етапу кваліфікаційного оцінювання «Дослідження досьє та проведення співбесіди» з одночасним припиненням його участі в зазначеному конкурсі.

92. Своєю чергою позивачка у позовній заяві посилалась на протиправність такого рішення відповідача, стверджуючи про невмотивованість оцінювання його практичного завдання.

93. З урахуванням цих доводів позивачки спірне рішення потребувало всебічної оцінки суду на предмет відповідності вимогам, визначеним у пункті 4 частини третьої статті 88 Закону № 1402-VIII, щодо вмотивованості висновків ВККС.

94. Велика Палата Верховного Суду у своїх рішеннях сформувала сталу практику щодо оцінювання рішень ВККС на предмет відповідності пункту 4 частини третьої статті 88 Закону № 1402-VIII (постанови від 14 листопада 2024 року у справі № 990/139/21, від 20 березня 2025 року у справі № 990/134/21, від 5 червня 2025 року у справі № 990/117/24, від 4 вересня 2025 року у справі № 990/123/24), згідно з якою повноваження Комісії стосовно оцінювання кандидата на посаду судді є дискреційними та виключною компетенцією її як уповноваженого органу, який на постійній основі діє в національній системі судоустрою. Жоден суб`єкт, у тому числі й суд, не вправі втручатися в здійснення Комісією компетенції щодо оцінювання кандидатів на посаду судді в межах конкурсу на зайняття вакантних посад суддів.

95. Також Велика Палата Верховного Суду наголошувала, що відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, передбаченими у цій статті й інших законах, зокрема в Законі № 1402-VIII. Водночас оцінка Верховним Судом мотивів та обґрунтованості оспорюваного рішення ВККС не є втручанням у її дискреційні повноваження.

96. Такий висновок Велика Палата Верховного Суду аргументувала, зокрема тим, що вимога стосовно обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень означає, що таке рішення повинне прийматися з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття. Цей критерій вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так й інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків. Несприятливе для особи рішення повинне бути вмотивованим.

97. Отже, відповідаючи на порушені в апеляційній скарзі питання, Велика Палата Верховного Суду мала перевірити висновки ВККС (що стосується позивача) на предмет їх об`єктивності та обґрунтованості, оскільки це є ключовим питанням правового спору в розглядуваній справі в межах апеляційної скарги.

98. Щодо цього слід зазначити, що в Методичних вказівках № 228/зп-24, які ВККС затвердила на виконання наведених вище приписів Положення № 185/зп-24, вона визначила елементи практичного завдання, що підлягають оцінюванню, та кількість балів за кожен елемент оцінювання, а саме:

1) мотивувальна частина оцінюється від 0 до 45 балів, з яких:

- доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився / не погодився з висновками суду першої інстанції 0-16;

- мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі 0-14;

- чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду 0-5;

- висновки за результатами розгляду апеляційної скарги 0-10;

2) резолютивна частина - від 0 до 22 балів, з яких:

- висновки суду апеляційної інстанції по суті вимог апеляційної скарги 0-10;

- розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, та розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції 0-5;

- строк і порядок набрання постановою законної сили 0-4;

- порядок і строк оскарження постанови 0-3;

3) дотримання стилістики судового рішення - від 0 до 5 балів;

4) дотримання правил орфографії та пунктуації - від 0 до 3 балів.

99. Поряд із цим у примітці до Методичних вказівок № 228/зп-24 зазначено, що залежно від обставин справи, викладених в описовій частині постанови суду апеляційної інстанції, та виду судового рішення (про залишення оскарженого рішення без змін, його зміну чи скасування) ВККС може відступити від наведеної у Методичних вказівках структури та кількості виставлених балів за одним чи кількома елементами оцінювання, але не більше як на 10 %. У такому разі Комісія не може виходити за межі загальної кількості балів (75).

100. На наше переконання, аналіз змісту Методичних вказівок № 228/зп-24 дає змогу констатувати, що в них ВККС обмежила дискрецію членів її екзаменаційної комісії щодо оцінювання практичного завдання та виставлення балів за нього, визначивши, яку саме кількість балів і за який конкретний елемент оцінювання вони можуть виставити. У виключних випадках, зумовлених особливостями обставин справи, модельне судове рішення у якій стало елементом практичного завдання, члени екзаменаційної комісії можуть відступити від наведеної у Методичних вказівках структури та кількості виставлених балів за одним чи кількома елементами оцінювання, але не більше як на 10 % та за умови, що загальна кількість балів лишатиметься 75.

101. До того ж ані зміст підпункту 5.5.5 пункту 5.5. розділу 5 Положення № 185/зп-24, ані зміст Методичних вказівок № 228/зп-24 не дають змогу дійти висновку, що ці Методичні вказівки, які ВККС затвердила для цілей перевірки практичного завдання, містять орієнтовні показники оцінювання, адже у них цілком однозначно та імперативно вказано, що перевірка практичного завдання здійснюється поелементно за чітко визначеною структурою та шкалою балів. Тобто Методичні вказівки № 228/зп-24 за їх суттю є керівною настановою (інструкцією) організаційно-методичного характеру, обов`язковою до виконання для екзаменаційної комісії на стадії перевірки й оцінювання практичного завдання.

102. Отже, оцінювання практичного завдання, яке виконав кандидат, має здійснюватися шляхом перевірки кожного визначеного в Методичних вказівках № 228/зп-24 елемента, зокрема мотивувальної та резолютивної частин судового рішення (за їх конкретними, визначеними цими Методичними вказівками, елементами), дотримання стилістики, орфографії та пунктуації.

103. Такий деталізований підхід має сприяти забезпеченню всебічної та об`єктивної оцінки якості роботи учасника, що, у свою чергу, гарантує належну перевірку рівня його професійних знань, аналітичних здібностей і вміння застосовувати норми права в конкретній правовій ситуації.

104. Водночас такий підхід до оцінювання вимагає і відображення у рішенні Комісії відомостей про оцінку кожного елемента практичного завдання та кількості балів за кожен елемент оцінювання, що дасть змогу як учаснику конкурсу, так і суду, який перевіряє правомірність рішень Комісії, пересвідчитися в дотриманні екзаменаційною комісією вимог Положення № 185/зп-24 та Методичних вказівок № 228/зп-24, а отже, в обґрунтованості виставлених балів та відсутності ознак суб`єктивного підходу під час оцінювання.

105. Як слушно зауважив суд першої інстанції, в цьому контексті особливого значення набуває дотримання з боку екзаменаційної комісії принципів належного документування результатів оцінювання та їх повноцінного відображення у матеріалах конкурсу, що є запорукою довіри до процедури добору кандидатів на посаду судді. Натомість відсутність деталізації в оцінюванні може викликати сумніви щодо об`єктивності процесу оцінювання та призвести до недостатньої обґрунтованості виставленого балу.

106. Крім того, відсутність деталізації в оцінюванні перешкоджає суду перевірити, чи дотрималася ВККС меж розсуду в оцінюванні практичного завдання та чи здійснено перевірку практичного завдання у спосіб, визначений підпунктами 5.5.5, 5.5.6 пункту 5.5. розділу 5 Положення № 185/зп-24.

107. З доданих до матеріалів цієї справи документів (копій екзаменаційних відомостей та рішення ВККС від 17 квітня 2025 року № 89/зп-25) неможливо встановити, які недоліки містило практичне завдання, що виконувала позивачка, які його елементи члени екзаменаційної комісії оцінили за низьким / високим балом, а отже, неможливо встановити, чому Комісія визнала позивачку такою, що не підтвердила здатності здійснювати правосуддя в апеляційних загальних судах, та припинила його участь у кваліфікаційному оцінюванні та в конкурсі на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних судах.

108. Відсутність такої деталізації унеможливлює перевірку того, чи дотрималася екзаменаційна комісія затверджених критеріїв та підходів до оцінювання практичного завдання, і не дає змоги встановити, чи діяла екзаменаційна комісія в межах наданих їй дискреційних повноважень та, відповідно, чи не діяла вона свавільно. Отже, за таких обставин суд позбавлений можливості пересвідчитись, чи була забезпечена послідовність, обґрунтованість і повнота оцінювання практичного завдання, яке виконував позивач.

109. Необхідно враховувати, що частиною п`ятою статті 101 Закону № 1402-VIII прямо передбачено обов`язок ВККС викласти в рішенні мотиви його прийняття.

110. Отже, перевіряти правомірність прийнятого ВККС рішення щодо позивача на відповідність пункту 4 частини третьої статті 88 Закону № 1402-VIII суд має шляхом аналізу критеріїв та мотивів, які слугували підставою для його прийняття та відображені в цьому рішенні.

111. У зв`язку з цим вважаємо за необхідне звернути увагу на один із складових елементів загального принципу верховенства права - принцип «належного врядування», який широко застосовується у судовій практиці.

112. У рішенні від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) ЄСПЛ зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. На них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов`язків. Дії або рішення суб`єкта владних повноважень вважаються такими, що суперечать принципу верховенства права, не тільки у тих випадках, коли такими діями порушуються суб`єктивні права і процесуальні гарантії, прямо передбачені чинним законодавством, але й у тих випадках, коли такі дії не задовольняють правомірних очікувань осіб, стосовно яких вони вчиняються (ухвалюються). Правомірне очікування виникає в особи в тому випадку, коли внаслідок правового регулювання зі сторони суб`єкта владних повноважень в особи наявне розумне сподівання, що стосовно неї суб`єкт владних повноважень буде діяти саме так, а не інакше.

113. Ураховуючи зміст статті 8 Конституції України, можна зробити висновок, що верховенство права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю за використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій державної влади.

114. Конституційний Суд України у своїх рішеннях також неодноразово наголошував на тому, що одним з елементів конституційного принципу верховенства права є принцип правової визначеності. Юридична визначеність є ключовою у питанні розуміння верховенства права; держава зобов`язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; юридична визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин. Принцип юридичної визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності. У контексті статті 8 Конституції України юридична визначеність забезпечує адаптацію суб`єкта правозастосування до нормативних умов правової дійсності та його впевненість у своєму правовому становищі, а також захист від свавільного втручання з боку держави (рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017, від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018, від 20 червня 2019 року № 6-р/2019).

115. У Рішенні від 11 жовтня 2018 року № 7-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що принцип юридичної визначеності як один з елементів верховенства права не виключає визнання за органом публічної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними.

116. Згідно з Рекомендацією № R(80)2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року під дискреційним слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин.

117. У цій Рекомендації Комітет Міністрів Ради Європи сформулював основні принципи, які слугують змістовними гарантіями ухвалення справедливого рішення. Так, здійснюючи дискреційні повноваження, адміністративний орган: не переслідує жодної іншої мети, окрім тієї, для якої було надано повноваження; дотримується об`єктивності та неупередженості, враховуючи лише чинники, що стосуються конкретної справи; дотримується принципу рівності перед законом, уникаючи несправедливої дискримінації; забезпечує належний баланс між будь-якими негативними наслідками, які можуть виникнути внаслідок рішення стосовно прав, свобод або інтересів осіб та метою, яку таке рішення переслідує; приймає своє рішення в розумний строк з урахуванням суті питання, що розглядається; застосовує будь-які загальні адміністративні практики послідовним чином, враховуючи конкретні обставини кожного випадку.

118. Подібні за своєю суттю принципи щодо дотримання мети повноваження, безсторонності, рівності та недискримінації, пропорційності, розумності строку, обґрунтованості закріплені у частині другій статті 2 КАС України.

119. Зв`язаність дискреції адміністративного органу законом (правом) робить можливим здійснення судом перевірки рішень (дій), прийнятих адміністративним органом унаслідок реалізації дискреційних повноважень.

120. Європейська комісія «За демократію через право» на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25-26 березня 2011 року) (CDL-AD(2011)003rev) схвалила Доповідь «Верховенство права» (далі - Доповідь), у якій до елементів верховенства права віднесено, зокрема, юридичну визначеність та заборону свавілля (пункт 41).

121. У пункті 45 Доповіді зазначено, що потреба у визначеності не означає, що органові, який ухвалює рішення, не повинні надаватись дискреційні повноваження (де це необхідно) за умови наявності процедур, що унеможливлюють зловживання ними; у цьому контексті закон, яким надаються дискреційні повноваження певному державному органові, повинен вказати чітко і зрозуміло на обсяг такої дискреції; не відповідатиме верховенству права, якщо надана законом виконавчій владі дискреція матиме характер необмеженої влади; отже, закон повинен вказати на обсяг будь-якої дискреції та на спосіб її здійснення з достатньою чіткістю, аби особа мала змогу відповідним чином захистити себе від свавільних дій влади.

122. Щодо заборони свавілля у пункті 52 Доповіді йдеться про те, що хоча дискреційні повноваження є необхідними для здійснення всього діапазону владних функцій у сучасних складних суспільствах, ці повноваження не мають здійснюватись у свавільний спосіб; їх здійснення у такий спосіб уможливлює ухвалення суттєво несправедливих, необґрунтованих, нерозумних чи деспотичних рішень, що є несумісним із поняттям верховенства права.

123. Отже, правова процедура є складовою принципу законності та принципу верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів / вчинення дій адміністративними органами.

124. Встановлена правова процедура як складова принципу законності та принципу верховенства права є важливою гарантією недопущення зловживання з боку органів публічної влади під час прийняття рішень та вчинення дій.

125. ЄСПЛ у питанні здійснення судового контролю за реалізацією державними органами їхніх дискреційних повноважень послідовно висловлює правову позицію, згідно з якою надання правової дискреції органам влади у вигляді необмежених повноважень є несумісним з принципом верховенства права, і закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, та порядок її здійснення з урахуванням законної мети цього заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання (рішення від 2 листопада 2006 року у справі «Волохи проти України», від 2 серпня 1984 року у справі «Мелоун проти Сполученого Королівства»).

126. Таким чином, наділення ВККС свободою розсуду під час оцінки кандидата на посаду судді на предмет його відповідності встановленим законом критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності не означає, що такий розсуд не має меж. У будь-якому випадку межа розсуду виключає свавільність дій та використання наданих повноважень не з легітимною метою, тобто не з метою, задля досягнення якої повноваження надані. Інакше кажучи, процедура оцінювання кандидата повинна бути правовою.

127. Таку правову позицію Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово викладала у своїх постановах, зокрема від 18 листопада 2024 року у справі № 990/92/24, від 20 березня 2025 року у справі № 990/85/24.

128. Наведене дає підстави стверджувати, що межі дискреції ВККС у конкурсній процедурі добору кандидатів на посаду судді, зокрема і прийняття рішення за результатами виконання кандидатами практичного завдання з відповідної спеціалізації, не можуть бути неосяжними та повинні підлягати зовнішньому публічному контролю. Процес розгляду Комісією питання про підтвердження / непідтвердження кандидатами здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді, як і прийняте за результатом цього процесу рішення, мають бути зрозумілим як кандидатам на посаду судді, питання щодо яких розглядалося ВККС, так і незалежному сторонньому спостерігачу.

129. У будь-якому випадку прийняті ВККС щодо кандидата на посаду судді рішення мають демонструвати, чим конкретно керувалася Комісія, коли оцінювала цього кандидата.

130. З огляду на викладене переконані, що вмотивованість рішення ВККС та викладення його змісту в такий спосіб, що надає можливість оцінити, чи дотрималася Комісія вимог Методичних вказівок № 228/зп-24, є не лише формальним дотриманням вимог закону, а повинна забезпечити дотримання принципу правової визначеності.

131. Затвердження Методичних вказівок № 228/зп-24 із чітким визначенням можливої кількості балів, що виставляється за виконання кожного елемента практичного завдання, з урахуванням вимог пунктів 5.5.4, 5.5.5 пункту 5.5 розділу 5 Положення № 185/зп-24 зобов`язує Комісію встановлювати відповідність змісту практичного завдання, що виконав учасник, саме за кожним з елементів практичного завдання окремо з подальшим виставленням загальної кількості балів.

132. У цьому контексті доцільно підкреслити, як це зробила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 4 вересня 2025 року у справі № 990/123/24, що здійснення суб`єктом владних повноважень своїх повноважень у спосіб, що призводить до виразно несправедливих, невмотивованих, нерозумних або деспотичних рішень, є порушенням правовладдя, яке вимагає, щоб жодна дискреція не була настільки необмеженою, щоб стати потенційно свавільною. Жодна дискреція не може бути юридично безмежною. Незабезпечення та недотримання наведених умов може свідчити про свавільність і необґрунтованість рішення ВККС.

133. До того ж частина друга статті 19 Конституції України зобов`язує органи державної влади та їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

134. Однак, як обґрунтовано зауважив суд першої інстанції, у спірному випадку ВККС не надала доказів на підтвердження того, що екзаменаційна комісія під час перевірки практичного завдання, виконаного позивачем, дотримувалась положень Методичних вказівок № 228/зп-24.

135. Слід також наголосити, що в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень саме на нього покладено обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, які були наявні та враховувались на момент прийняття оскаржуваного рішення, вчинення дії або бездіяльності, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивачки про порушення її прав, свобод чи інтересів.

136. Отже, саме відповідач повинен доводити в суді правомірність прийняття своїх рішень.

137. Однак, на наше переконання, у цій справі ВККС, яка є суб`єктом владних повноважень, не довела, що втручання за спірними рішеннями у гарантоване статтею 8 Конвенції право позивачки на повагу до особистого життя, в аспекті доступу до обраної професії та можливості встановлювати й розвивати стосунки професійного характеру, відбулося на підставі закону та було необхідним і пропорційним.

138. На підставі наведеного, висловлюючи окрему думку, переконані, що рішення Комісії від 17 квітня 2025 року № 87/зп-25 та від 17 квітня 2025 року № 89/зп-25 у частині, що стосується позивачки,не відповідають критеріям законності та обґрунтованості, визначеним статтею 2 КАС України, що є самостійною та достатньою підставою для визнання їх протиправними, як це зробив суд першої інстанції.

142. Натомість Велика Палата Верховного Суду помилково переклала на позивачку обов`язок спростовувати доводи відповідача щодо обґрунтованості оспорюваного рішення.

Судді О. В. Кривенда

О. А. Губська

В. В. Король

Т. Г. Стрелець