Постанова від 15 липня 2026 р. у справі №990/59/26 — Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2026 року

м. Київ

справа № 990/59/26

провадження № 11-191заі26

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідачки Стрелець Т. Г.,

суддів Банаська О. О., Білоконь О. В., Булейко О. Л., Губської О. А., Ємця А. А., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мартинюк Н. М., Пількова К. М., Погрібного С. О., Ступак О. В., Тітова М. Ю., Ткача І. В., Уркевича В. Ю.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 02 квітня 2026 року(судді Смокович М. І., Білак М. В., Желєзний І. В., Жук А. В., Єресько Л. О.) у справі № 990/59/26 за позовом ОСОБА_1 до Президента України Зеленського Володимира Олександровича про визнання бездіяльності протиправною і стягнення шкоди, зобов`язання до вчинення дій,

У С Т А Н О В И Л А:

Зміст позовної заяви та судового рішення, ухваленого щодо неї

1. У лютому 2026 року ОСОБА_1 (далі також - позивач, скаржник, апелянт) звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції (далі - Касаційний адміністративний суд) з позовною заявою до Президента України Зеленського В. О. (далі також - відповідач), у якій просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача як суб`єкта владних повноважень України за зверненням позивача від 09 серпня 2025 року;

- стягнути з відповідача на користь позивача 120 000 000,00 дол. США як відшкодування збитків (упущеної вигоди), завданих позивачеві протиправною бездіяльністю відповідача як суб`єкта владних повноважень;

- визнати невиконання відповідачем своєї передвиборчої обіцянки з деолігархізації України за зверненням позивача від 09 серпня 2025 року протиправною бездіяльністю відповідача як органу публічної влади України;

- зобов`язати відповідача як орган публічної влади України виконати передвиборчу обіцянку з деолігархізації України, а доказом виконання відповідачем цієї обіцянки вважати сплату олігархом ОСОБА_2 на користь позивача 120 000 000,00 дол. США компенсації за ушкодження здоров`я.

2. На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що дії Президента України спричинили ситуацію, за якої він пропустив строк подання заяви про перегляд за нововиявленими обставинами судового рішення у цивільній справі № 757/14149/17-ц за його позовом до ОСОБА_2 про компенсацію моральної шкоди у розмірі 120 млн дол. США.

3. За твердженнями ОСОБА_1 , строк звернення із зазначеною вище заявою у межах розгляду справи № 757/14149/17-ц він пропустив з об`єктивної причини - через необхідність виконання наказу Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України № 2 від 22 лютого 2022 року «Про призов резервістів на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період», на підставі якого його мобілізували до Збройних Сил України (далі - ЗСУ) для відсічі збройній агресії ворога.

4. Позивач вважає, що дії Президента України як Верховного Головнокомандувача ЗСУ щодо покладання на нього обов`язку військової служби, участі в бойових діях для захисту вітчизни є безпосередньою причиною, через яку він пропустив процесуальний строк подання заяви про перегляд судового рішення у справі № 757/14149/17-ц за нововиявленою обставиною.

5. Однак Шевченківський районний суд м. Києва ухвалою від 15 квітня 2024 року у справі № 757/14149/17 відмовив у відкритті провадження за нововиявленими обставинами.

6. На переконання ОСОБА_1 , відповідач є винним (відповідальним) у тому, що він не отримав 120 млн дол. США як компенсацію за ушкодження здоров`я.

7. Також позивач зазначив, що 09 серпня 2025 року він як громадянин України, який перебуває на службі у ЗСУ, звернувся до Президента України як відповідального у тому, що пропущено строк подання заяви про перегляд судового рішення у справі № 757/14149/17-ц за нововиявленими обставинами - про надання соціальної / правової допомоги в отриманні компенсації за завдану моральну шкоду від ОСОБА_2 .

8. У зазначеному зверненні від 09 серпня 2025 року ОСОБА_1 , зокрема, вказав, що судове рішення у справі № 757/14149/17-ц впливає на права та обов`язки Президента України як Верховного Головнокомандувача ЗСУ та автора наказу № 2 від 22 лютого 2022 року, що є причиною пропуску строку звернення до суду із заявою про перегляд судового рішення за ново виявленою обставиною, а тому Президент України є зобов`язаною стороною перед позивачем.

9. У цьому зверненні ОСОБА_1 просив відповідача вступити у цивільну справу № 757/14149/17-ц третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача; виступити гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянин та здійснити захист його прав як військовослужбовця ЗСУ та ветерана війни, з метою отримання ним від ОСОБА_2 компенсації відшкодування моральної шкоди, яка є його власністю; виконати своє передвиборче зобов`язання з деолігархізації та зменшити вплив олігарха ОСОБА_2 на прийняття судових рішень в Україні.

10. Водночас Президент України не з`явився 01 жовтня 2025 року в судове засідання до Київського апеляційного суду, в якому розглядалась апеляційна скарга позивача на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 15 квітня 2024 року у справі № 757/14149/17, як того просив ОСОБА_1 у зверненні від 09 серпня 2025 року, та не надав ніяких гарантій правового захисту.

11. Внаслідок відмови відповідача надати ОСОБА_1 гарантії правового захисту апеляційну скаргу на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 15 квітня 2024 року у справі № 757/14149/17 постановою Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2025 року залишено без задоволення, а зазначену ухвалу без змін.

12. Позивач зазначив, що 07 жовтня 2025 року він отримав (на електронну пошту) від Офісу Президента України лист у відповідь на звернення від 09 серпня 2025 року, в якому вказано: «Повідомляю, що Ваше звернення розглянуто і скеровано до Міністерства у справах ветеранів України для опрацювання, ужиття згідно із компетенцією відповідних заходів реагування та інформування Вас про результати».

13. На переконання позивача, спосіб розгляду його звернення від 09 серпня 2025 року свідчить про додаткове порушення відповідачем вимог Закону України від 02 жовтня 1996 року № 393/96-ВР «Про звернення громадян» (далі - Закон № 393/96-ВР), а саме відповідач: 1) безпідставно передав розгляд заяви від 09 серпня 2025 року іншому органу - Міністерству у справах ветеранів України, до повноважень якого не входить розгляд питань, що їх порушено у зверненні від 09 серпня 2025 року; 2) у встановлений максимальний сорокап`ятиденний строк не вирішив питання, порушені у зверненні позивача від 09 серпня 2025 року.

14. Наслідком зазначеної бездіяльності Президента України, на думку позивача, заподіяно йому збитків (упущеної вигоди) у розмірі 120 млн дол. США, що позивач інтерпретує як дохід, який він міг би реально одержати за звичайних обставин, тобто коли б не було протиправної бездіяльності відповідача.

15. Позивач зауважив, що його звернення від 09 серпня 2025 року містить пробуджене очікування, що відповідач, як орган публічної влади України виконає свою передвиборчу обіцянку з деолігархізації України, у разі обрання його на пост Президента України.

16. Однак відповідач листом від 07 жовтня 2025 року в односторонньому порядку відмовився від виконання своєї передвиборчої обіцянки.

17. Позивач вважає, що доказом виконання позивачем своєї передвиборчої обіцянки буде сплата олігархом ОСОБА_2 на його користь 120 млн дол. США компенсації за ушкодження здоров`я.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

18. Касаційний адміністративний суд ухвалою від 09 березня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 залишив без руху і встановив позивачу десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків позовної заяви шляхом уточнення позовних вимог.

19. Вказане суд першої інстанції пов`язує з усуненням вад у їхньому змістовому наповненні в аспекті протиправної бездіяльності відповідача у взаємозв`язку з підставами для стягнення моральної шкоди з ОСОБА_2 в сумі 120 млн дол. США та процесуального статусу самого ОСОБА_2 за цим позовом.

20. Касаційний адміністративний суд звернув увагу на необхідність аргументувати пов`язаність позовних вимог про стягнення моральної шкоди в розмірі 120 млн дол. США з позовними вимогами про неправомірність бездіяльності Президента України саме як суб`єкта владних повноважень у контексті нездійснення публічно-владних управлінських функцій, що зумовили порушення прав та інтересів позивача, зокрема у сфері національної безпеки, якій, на думку позивача, загрожує олігархія.

21. Стосовно позовних вимог про бездіяльність відповідача у питанні невиконання передвиборної обіцянки щодо деолігархізації України Касаційний адміністративний суд звернув увагу на неї в контексті статусу (компетенції) Президента України у питанні забезпечення національної безпеки України (як об`єкта захисту від впливу «олігархів») та, власне, змісту правовідносин у цій сфері за участі позивача, які останній позиціонує у площині невиконання передвиборної програми кандидата на пост Президента України, що потребують судового захисту.

22. 23 березня 2026 року до Касаційного адміністративного суду надійшла заява ОСОБА_1 про усунення недоліків позовної заяви, в якій він просив суд:

- визнати протиправною бездіяльністю відповідача як суб`єкта владних повноважень України невиконання відповідачем своїх обов`язків з розгляду звернення позивача від 09 серпня 2025 року;

- визнати протиправною бездіяльністю відповідача як органу публічної влади України невиконання відповідачем своєї передвиборчої обіцянки з деолігархізації України за зверненням позивача від 09 серпня 2025 року;

- стягнути з відповідача на користь позивача 120 000 000,00 доларів США в якості відшкодування збитків (упущеної вигоди), завданих позивачеві протиправною бездіяльністю відповідача.

23. Касаційний адміністративний суд ухвалою від 02 квітня 2026 року відмовив у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 в частині позовної вимоги «визнати протиправною бездіяльністю відповідача, як органу публічної влади України, невиконання відповідачем своєї передвиборчої обіцянки з деолігархізації України за зверненням позивача від 09 серпня 2025 року».

24. Іншою ухвалою від 02 квітня 2026 року Касаційний адміністративний суд відкрив провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 в частині вимог про визнання протиправною бездіяльністю відповідача як суб`єкта владних повноважень невиконання своїх обов`язків з розгляду звернення позивача від 09 серпня 2025 року і стягнення шкоди в сумі 120 млн дол. США, завданих протиправною бездіяльністю відповідача.

25. Касаційний адміністративний суд, відмовляючи у відкритті провадження в частині позовних вимог, виходив з того, що доводи уточненої позовної заяви, здебільшого повторюють мотиви первинної позовної заяви. Можна зрозуміти, що стягнення моральної шкоди з відповідача, яким, як уточнив ОСОБА_1 , є лише Президент України Зеленський В. О., він пов`язує одночасно як з протиправною бездіяльністю відповідача щодо розгляду звернення від 09 серпня 2025 року, так із невиконанням відповідачем передвиборної обіцянки, яку той задекларував ще в статусі кандидата на пост Президента України, про деолігархізацію України.

26. Оскільки вимогу про оскарження бездіяльності Президента України у виконуванні передвиборної обіцянки щодо деолігархізації України позивач виокремив як самостійний спосіб захисту порушеного права у сфері публічних правовідносин, зміст якого пов`язує з існуванням олігархів як джерела заподіяння шкоди його морально-психологічному здоров`ю, суд проаналізував її на відношення до публічно-правового спору.

27. Так, суд першої інстанції зазначив, що в порядку адміністративного судочинства до нього можна оскаржувати ті акти, дії чи бездіяльність глави держави, які витікають з правовідносин, в яких глава держави діє як суб`єкт владних повноважень, тобто реалізовує свої владні (управлінські) функції у відповідній сфері суспільних відносин на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

28. Водночас політичні програми й обіцянки / заяви політиків адже (саме у такому статусі Зеленський В. О. як кандидат на пост Президента України висловлював свої погляди щодо деолігархізації держави) є частиною політичного процесу, який не піддається юридичному оцінюванню і з якого, відтак, не може виникнути ані правовідносин, ані публічно-правового спору, зокрема й за участі виборця, який надає значення тому, як обраний Президент України виконує свої передвиборні обіцянки.

29. Суд не може перебирати на себе функції, які не ґрунтуються на законі; завданням суду, зокрема адміністративного, є вирішувати спори, що витікають з правовідносин, учасники яких взаємодіють між собою безпосередньо; у цьому контексті особливістю адміністративного судочинства є те, що рішення / дії владного суб`єкта наділені імперативом щодо підвладного суб`єкта, захист прав та інтересів якого, власне, і покликаний здійснити адміністративний суд.

30. Проте дії чи бездіяльність Президента України у вимірі суспільно-політичних реалій не є його «управлінською діяльністю», а незгода чи критичні судження із цього приводу не утворюють змісту правовідносин (учасниками яких мають бути сторони), відповідно й спорів, які може вирішувати суд.

Короткий зміст та обґрунтування вимог, наведених в апеляційній скарзі

31. ОСОБА_1 не погодився з ухвалою Касаційного адміністративного суду від 02 квітня 2026 року про відмову у відкритті провадження у справі, подав до Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) апеляційну скаргу, у якій просить скасувати її та ухвалити нове рішення, яким відкрити провадження у справі за вказаною позовною вимогою.

32. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, позивач зазначив, що ухвала Касаційного адміністративного суду не відповідає нормам матеріального права, а також фактичним обставинам справи.

33. ОСОБА_1 наполягає, що виконання передвиборчих обіцянок є обов`язковим для органу публічної влади, а тому спори щодо їх виконання вирішуються в судовому порядку.

34. На підтвердження своєї позиції ОСОБА_1 зауважив, що Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 18 червня 2020 року № 5-р(II)/2020 зробив висновок, що складовим елементом загального принципу юридичної визначеності як вимоги верховенства права (правовладдя) є принцип правомірних (легітимних) очікувань, що органи публічної влади повинні додержуватися не лише приписів актів права, а й своїх обіцянок та пробуджених очікувань.

35. Позивач вважає, що додержання Президентом України як органом публічної влади України своєї передвиборчої обіцянки з деолігархізації України є принципом правомірних (легітимних) очікувань, який є складовим елементом загального принципу юридичної визначеності, як вимоги верховенства права (правовладдя)

Рух апеляційної скарги

36. За результатом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Великої Палати 01 травня 2026 року доповідачем у справі визначено суддю Стрелець Т. Г.

37. Ухвалою Великої Палати від 07 травня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху на підставі норм статей 169, 296, 298 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у зв`язку з недолученням до апеляційної скарги документа на підтвердження сплати судового збору.

38. Після усунення скаржником зазначеного недоліку апеляційної скарги Велика Палата ухвалою від 27 травня 2026 року відкрила апеляційне провадження за його скаргою.

39. Ухвалою Великої Палати від 25 червня 2026 року призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи на 16 липня 2026 року.

Позиція відповідача щодо апеляційної скарги позивача

40. 22 червня 2026 року до Великої Палати надійшов відзив представниці Президента України на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому вона заперечувала проти її задоволення з підстав необґрунтованості наведених у ній аргументів. Доводи ж відзиву зводяться до підтримки висновків суду першої інстанції.

41. Заслухавши суддю-доповідачку, дослідивши матеріали справи та наведені в апеляційній скарзі доводи, Велика Палата дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, та висновки Великої Палати щодо їх застосування при вирішенні спору в цій справі

42. Згідно із частиною другою статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

43. Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцієюі законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

44. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституціїі законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

45. Отже, позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права та інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас гарантоване статтею 55 Конституції України та конкретизоване в законах України право на належний судовий захист прав та інтересів особи передбачає можливість звернення до суду лише в разі існування спірних правовідносин, тобто в разі встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин. Таке порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

46. Згідно із статтею 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

47. Відповідно до частин першої та п`ятої статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. З метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди.

48. Частина перша статті 2 КАС визначає, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

49. Пунктами 1 та 2 частини першої статті 4 КАС визначено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

50. Частиною першою статті 5 КАС передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

51. На підставі пункту 1 частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи в публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

52. Відповідно до частини четвертої статті 22 КАС Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи, зокрема, щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Президента України.

53. Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності, зокрема, Президента України визначені статтею 266 КАС.

54. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 266 КАС правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо, законності дій чи бездіяльності Президента України.

55. Адміністративні справи, зазначені у пунктах 1-3, 5 частини першої цієї статті, розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження Верховним Судом у складі колегії Касаційного адміністративного суду не менше ніж з п`яти суддів (частина друга вказаної статті КАС).

56. Нормами частини п`ятої статті 266 КАС встановлено, що судом апеляційної інстанції у справах, визначених частиною другою цієї статті, є Велика Палата. Судове рішення Верховного Суду у таких справах набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

57. Як вбачається з матеріалів справи, однією з вимог уточненої позовної заяви ОСОБА_1 є «визнати протиправною бездіяльністю відповідача, як органу публічної влади України, невиконання ним своєї передвиборчої обіцянки з деолігархізації України за зверненням позивача від 09 серпня 2025 року».

58. Вирішуючи питання можливості судового оскарження таких дій відповідача, необхідно зазначити про таке.

59. Велика Палата неодноразово звертала увагу на те, що положення частини першої статті 2, пункту 2 частини першої статті 4, статей 5, 19та частини першої статті 266 КАС необхідно розуміти так, що в порядку адміністративного судочинства до Верховного Суду як суду першої інстанції можуть оскаржуватися тільки ті правові акти, дії чи бездіяльність, зокрема, Президента України, які прийнято / вчинено / допущено у правовідносинах, у яких він реалізує свої владні (управлінські) функції (постанови Великої Палати від 03 липня 2019 року у справі № 9901/278/19, від 21 липня 2022 року у справі № 460/5132/22, від 01 вересня 2022 року у справі № 990/46/22).

60. Водночас Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці зауважував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заяви № 17160/06 та № 35548/06, пункт 33).

61. Важливо зазначити, що, незважаючи на те, що відповідачем у цій справі визначено саме Президента України Зеленського В. О. , спірні правовідносини пов`язані з його висловлюваннями як кандидата на цей пост під час виборчого процесу.

62. Станом на час цих виборів порядок їх проведення встановлював Закон України від 05 березня 1999 року № 474-XIV «Про вибори Президента України» (далі - Закон № 474-XIV).

63. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 51 Закону № 474-XIV Центральна виборча комісія реєструє кандидата на пост Президента України за умови отримання, зокрема, передвиборної програми кандидата, викладеної державною мовою, обсягом до дванадцяти тисяч друкованих знаків (на паперовому носієві та в електронному вигляді).

64. Норма частини першої статті 11 Закону № 474-XIV визначає, що виборчий процес - це здійснення суб`єктами, визначеними статтею 12 цього Закону (зокрема, кандидатом на пост Президента України, зареєстрованим у порядку, встановленому цим Законом), виборчих процедур, передбачених цим Законом.

65. Згідно з пунктом 3 частини четвертої статті 11 Закону № 474-XIV виборчий процес включає, зокрема, такий етап, як проведення передвиборної агітації.

66. Відповідно до частини першої статті 58 Закону № 474-XIV передвиборна агітація - це здійснення будь-якої діяльності з метою спонукання виборців голосувати за або не голосувати за певного кандидата на пост Президента України.

67. Передвиборна агітація може здійснюватися у будь-якій формі та будь-якими засобами, що не суперечать Конституції України та законам України.

68. 01 січня 2020 року набрав чинності Виборчий кодекс України від 19 грудня 2019 року № 396-IX, пунктом 2 розділу XXXXII «Прикінцеві та перехідні положення» якого визнано такими, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Кодексом, зокрема, Закон № 474-XIV.

69. Частина перша статті 51 Виборчого кодексу України містить аналогічне за змістом визначення такого етапу виборчого процесу, як передвиборна агітація, що і Закон № 474-XIV.

70. Тобто передвиборчі гасла, про які йде мова у позові ОСОБА_1 , висловлені кандидатом у президенти під час здійснення ним передвиборної агітації.

71. У процесі виборів, на етапі агітації, кандидати на зазначений пост висловлюють свої політичні погляди, на яких будуються їх передвиборчі програми, з метою отримання підтримки більшості виборців.

72. Водночас Велика Палата погоджується з висновком суду першої інстанції, що політичні програми й обіцянки / заяви політиків (саме у такому статусі Зеленський В. О. як кандидат на пост Президента України висловлював свої погляди щодо деолігархізації держави) є частиною політичного процесу, який не піддається юридичному оцінюванню і з якого не може виникнути ані правовідносин, ані публічно-правового спору, зокрема й за участі виборця.

73. У контексті питання про виконання главою держави передвиборних обіцянок як предмета спору важливо розуміти, що суд адміністративної юрисдикції не може втручатися у політичні питання, як і загалом впливати на політичні процеси.

74. Велика Палата звертає увагу, що суд не може перебирати на себе функції, які не ґрунтуються на законі. Завданням суду є вирішення спорів, що витікають з правовідносин, учасники яких безпосередньо взаємодіють між собою.

75. Дії чи бездіяльність Президента України, пов`язані з його передвиборчою агітацією, не стосуються реалізації ним своїх владних (управлінських) функціїй, а тому не можуть бути предметом розгляду в суді.

76. Стосовно посилань скаржника на висновки Конституційного Суду України у Рішенні від 18 червня 2020 року № 5-р(II)/2020 як на підставу для підсудності спірної позовної вимоги адміністративному суду, Велика Палата зазначає про таке.

77. Вказане Рішення Конституційний Суд України прийняв у справі за конституційною скаргою громадянки України ОСОБА_5 щодо відповідності Конституції України (конституційності) припису пункту 5 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України» від 2 березня 2015 року № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення (далі - Закон № 213-VIII).

78. За результатом розгляду цієї справи Конституційний Суд України визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), припис пункту 5 розділу III «Прикінцеві положення» Закону № 213-VIII.

79. У пункті 2.1.2 зазначеного Рішення Конституційний Суд України вказав, що «Складовим елементом загального принципу юридичної визначеності як вимоги верховенства права (правовладдя) також є принцип правомірних (легітимних) очікувань, який, за тлумаченням Венеційської комісії, „виражає ідею, що органи публічної влади повинні додержуватися не лише приписів актів права, а й своїх обіцянок та пробуджених очікувань" (спеціальне Дослідження Венеційської комісії «Мірило правовладдя», CDL-AD(2016)007, пункт II.В.5.61)».

80. Конституційний Суд України встановив, що припис пункту 5 розділу III «Прикінцеві положення» Закону № 213-VIII не відповідає вимогам юридичної визначеності як складника принципу верховенства права (правовладдя), установленого приписом частини першої статті 8 Конституції України, оскільки прийняття цього припису спричинило виникнення у певної категорії громадян (конкретно - прокурорів) відчуття краху легітимних очікувань, що є несумісним з вимогою юридичної визначеності як складовим елементом принципу верховенства права (правовладдя).

81. У контексті висновків Конституційного Суду України необхідно звернути увагу, що він у своєму Рішенні посилається на тлумачення Венеційської комісії, яке побудоване на тому, що принцип правомірних (легітимних) очікувань пов`язується з дотриманням саме органом публічної влади, зокрема, своїх обіцянок.

82. Таким чином, Велика Палата вважає, що правовідносини, які досліджував Конституційний Суд України у наведеному вище Рішенні, не є подібними до тих, що є предметом у цій справі.

83. З огляду на викладене Велика Палата погоджується з висновком суду першої інстанції, що спірні правовідносини не пов`язані з виконанням відповідачем владних управлінських функцій, а тому така позовна вимога ОСОБА_1 не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

84. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 КАС суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

85. У разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи (частина шоста вказаної статті КАС).

86. Зважаючи на обставини, у зв`язку з якими позивач звернувся до адміністративного суду з позовом, зміст позовної вимоги і наведене вище правове регулювання цих правовідносин, Велика Палата вважає правильним висновок Касаційного адміністративного суду про те, що спір, за вирішенням якого звернувся позивач, не підлягає судовому розгляду. Відтак суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 170 КАС.

87. При цьому суд першої інстанції аргументовано зазначив, що спірна позовна вимога не підлягає судовому розгляду, а тому й не вказав, до юрисдикції якого суду віднесено його вирішення.

88. Доводи позивача в апеляційній скарзі не спростовують правильності висновку суду першої інстанції та не дають підстав для оцінки ухвали Касаційного адміністративного суду від 02 квітня 2026 року як незаконної та/або необґрунтованої.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

89. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

90. Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

91. Оскільки суд першої інстанції, постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження в цій справі, правильно застосував норми процесуального права, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а ухвалу Касаційного адміністративного суду від 02 квітня 2026 року - без змін.

Керуючись статтями 243, 266, 315, 316, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 02 квітня 2026 року у справі № 990/59/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідачка Т. Г. Стрелець

Судді: О. О. Банасько Н. М. Мартинюк

О. В. Білоконь К. М. Пільков

О. Л. Булейко С. О. Погрібний

О. А. Губська О. В. Ступак

А. А. Ємець М. Ю. Тітов

В. В. Король І. В. Ткач

С. І. Кравченко В. Ю. Уркевич

О. В. Кривенда