Постанова від 14 липня 2026 р. у справі №712/9254/20 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2026 року

м. Київ

справа № 712/9254/20

провадження № 51-185км26

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду

у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

у режимі відеоконференції

захисника ОСОБА_6 ,

засудженої ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженої ОСОБА_7 з доповненнями на вирок Соснівського районного суду м. Черкаси від 02 квітня 2025 року й ухвалу Черкаського апеляційного суду від 03 листопада 2025 року щодо

ОСОБА_7 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки м. Шпола Черкаської області, зареєстрованої у цьому АДРЕСА_1 , жительки АДРЕСА_2 , раніше не судимої,

засудженої за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1-3 ст. 307 Кримінального кодексу України (надалі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Соснівського районного суду м. Черкаси від 02 квітня 2025 року ОСОБА_8 визнано винуватою і засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 1 ст. 307 КК на строк 4 роки, за ч. 2 ст. 307 цього Кодексу на строк 6 років з конфіскацією майна, за ч. 3 ст. 307 указаного Кодексу на строк 9 років з конфіскацією майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років з конфіскацією майна.

Згідно з ч. 7 ст. 72 КК строк попереднього ув`язнення ОСОБА_7 вирішено зарахувати у строк відбутого покарання час її перебування під цілодобовим домашнім арештом з 18 червня по 17 вересня 2020 включно з розрахунку, що три дні цілодобового домашнього арешту відповідають одному дню позбавлення волі та зарахувати у строк відбутого покарання час її затримання з 16 по 17 червня 2020 року включно з розрахунку, що одному дню тримання під вартою відповідає один день позбавлення волі.

Початок строку відбування покарання вирішено обчислювати з дня набрання вироком законної сили.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат.

Згідно з обставинами, детально наведеними у вироку, ОСОБА_7 у невстановлений слідством період часу та місці умисно придбала задля подальшого збуту у невстановлений спосіб та у невстановленої особи розфасовані згортки з фольги із порошкоподібною речовиною, яка містить у своєму складі психотропну речовину, обіг якої обмежено - амфетамін, котру з моменту придбання зберігала до 11:30 27 травня 2020 року. Реалізуючи свій умисел, того ж дня і в той же час, ОСОБА_7 , перебуваючи у приміщенні квартири АДРЕСА_3 незаконно збула 2 згортки з фольги із вказаною речовиною (амфетаміном) ОСОБА_9 , маса якого становить 0,318 г, за що отримала грошові кошти у розмірі 300 грн. Після чого придбані згортки із речовиною ОСОБА_9 були добровільно видані працівникам поліції.

Діючи з аналогічним умислом, способом і мотивом ОСОБА_7 повторно 16 червня 2020 року близько 09:20, перебуваючи у квартирі АДРЕСА_4 за вищевказаною адресою, з метою власного матеріального збагачення, незаконно збула 2 згортки з фольги із вказаною речовиною (амфетаміном) ОСОБА_10 , маса якого становить 0,4127 г, за що отримала грошові кошти у розмірі 300 грн. Після чого придбані згортки із речовиною ОСОБА_10 були добровільно видані працівникам поліції.

Крім того, ОСОБА_7 , маючи умисел на незаконне придбання та зберігання з метою збуту особливо небезпечного наркотичного засобу - «канабіс», у невстановлений слідством період часу та місці придбала його та незаконно зберігала за місцем проживання за адресою: АДРЕСА_5 , до 15:15 16 червня 2020 року з метою збуту для особистого матеріального збагачення, який розфасовано до поліетиленових пакетів. Того ж дня за місцем проживання ОСОБА_11 за вищевказаною адресою, у ході проведення санкціонованого обшуку у період часу з 15:15 по 17:09 було виявлено: 10 поліетиленових пакетів із подрібненою речовиною рослинного походження, яка є особливо небезпечним наркотичним засобом, обіг якого заборонено - канабіс, загальною масою 8,041 г; 27 поліетиленових пакетів із подрібненою речовиною рослинного походження, яка є особливо небезпечним наркотичним засобом, обіг якого заборонено - канабіс, загальною масою 23,283 г, загальна маса виявленого особливо небезпечного наркотичного засобу становить 31,324 г.

ОСОБА_7 діючи повторно, маючи умисел на незаконне придбання та зберігання з метою збуту психотропної речовини «амфетамін», діючи цілеспрямовано, усвідомлюючи суспільну небезпеку свого діяння і бажаючи настання суспільно небезпечних наслідків, у невстановлений слідством період часу та місці умисно придбала психотропну речовину та незаконно зберігала за місцем свого проживання за вищевказаною адресою до 15:15 16 червня 2020 року з метою збуту для особистого матеріального збагачення, який знаходився у згортках з фольги та поліетиленових пакетів. Того ж дня, за вищевказаним місцем проживання ОСОБА_7 у ході проведення санкціонованого обшуку у період часу з 15:15 по 17:09 було виявлено: пакунок із речовиною, яка містить у своєму складі психотропну речовину, обіг якого обмежено - амфетамін, маса якого становить 27,989 г; 2 згортки з фольги із порошкоподібною речовиною, яка містить у своєму складі психотропну речовину, обіг якої обмежено - амфетамін, загальна маса якого складає 0,452 г; 3 згортки з фольги із порошкоподібною речовиною, яка містить у своєму складі психотропну речовину, обіг якої обмежено - амфетамін, загальна маса якого складає 1,333 г, загальна маса виявленої психотропної речовини складає 29,774 г, що є особливо великим розміром психотропної речовини.

Черкаський апеляційний суд ухвалою від 03 листопада 2025 року залишив без змін вирок місцевого суду.

Вимоги та узагальнені доводи, викладені в касаційній скарзі

У касаційній скарзі з доповненнями засуджена, покликаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої внаслідок суворості, просить змінити судові рішення в частині призначеного їй покарання і призначити їй покарання з урахуванням ст. 70 КК із застосуванням статей 69, 69-1 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років, звільнивши її від відбування цього покарання, на підставі ст. 75 КК з визначенням іспитового строку тривалістю 2 роки і покладенням обов`язків, встановлених ст. 76 КК.

Засуджена детально наводить власні аргументи щодо незгоди із розміром призначеного покарання, оскільки суди, всупереч наявності обґрунтованих підстав, не застосували положення статей 69, 69-1 КК, що призвело до призначення надто суворого покарання.

Акцентує на наявності обставин, які пом`якшують покарання, зокрема, щирому каятті, повному визнанню вини й активному сприянню розкриттю злочину, проте, на її думку, вони повною мірою не враховані судами, під час його призначення. Так само як і не враховано даних про її особу.

Водночас засуджена звертає увагу на недопустимості зібраних доказів, адже, як вона уважає, слідчим не було дотримано вимог ст. 214 КПК і вчасно не внесено відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань (надалі - ЄРДР) за кожним з епізодів інкримінованих їй правопорушень, а всі слідчі дії було проведено в первинному провадженні, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Крім цього, просить застосувати Закон України № 838-VIII і перерахувати строк тримання під вартою з розрахунку один день тримання під вартою за два дні позбавлення волі, через незадовільні санітарні умови.

Понад те, акцентує на тому, що ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає приписам ст. 419 Кримінального процесуального кодексу (надалі - КПК), адже апеляційний суд взагалі залишив поза увагою доводи щодо призначення покарання, не дав їм належної правової оцінки, обмежившись загальним формулюванням, що покарання узгоджується з вимогам статей 50, 65 КК.

Зазначає, що сторона захисту в апеляційній скарзі із посиланням на відповідну практику суду касаційної інстанції ставила питання про те, що місцевий суд належним чином не виконав імперативних вимог ст. 69-1 КК, не зважив на дані про особу обвинуваченої і не застосував ст. 69 цього Кодексу, проте ці доводи апеляційним судом не розглянуті.

Позиції учасників судового провадження

До початку касаційного розгляду надійшли заперечення від прокурора в яких він висловлює свою незгоду щодо аргументів, зазначених у касаційній скарзі.

У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 і засуджена ОСОБА_7 підтримали касаційну скаргу з доповненнями і просили її задовольнити з викладених у ній підстав, прокурор ОСОБА_5 заперечила щодо задоволення скарги і просила судові рішення залишити без змін.

Мотиви Суду

За приписами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставині не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.Він є судом права, а не факту і під час перевірки доводів, наведених у касаційній скарзі, виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.

Як визначено у ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Проте суди попередніх інстанцій під час перегляду кримінального провадження щодо ОСОБА_12 цих вимог кримінального процесуального закону дотримались не повною мірою у зв`язку з таким.

Згідно з ч. 1 ст. 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

За сталою практикою Верховного Суду, вчинення двох або більше кримінальних правопорушень, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу, за ч. 1 ст. 32 КК визнається повторністю кримінальних правопорушень, які в цьому випадку підпадають під кваліфікацію ч. 2 ст. 307 цього Кодексу.

Положеннями ч. 2 ст. 32 КК визначено, що повторність відсутня при вчиненні продовжуваного злочину, який складається з двох або більше тотожних діянь, об`єднаних єдиним наміром. Отже, продовжуваний злочин це діяння, ознаки якого передбачені однією статтею або частиною статті КК і складаються з двох або більше тотожних злочинних дій, що мають єдиний злочинний намір (єдиний умисел та загальну мету) і утворюють у своїй сукупності єдиний злочин. Можливість кваліфікації кількох діянь як одного продовжуваного злочину залежить від конкретних обставин того чи іншого кримінального провадження.

За приписами ч. 1 ст. 214 КПК досудове розслідування всієї злочинної діяльності конкретної особи, яку утворюють окремі повторні самостійні кримінальні правопорушення (за відсутності ознак єдиного триваючого або продовжуваного кримінального правопорушення), в межах кримінального провадження, де до ЄРДР внесено відомості лише про обставини першого із вчинених самостійних (окремих) правопорушень, КПК України не передбачає.

Водночас положення ст. 217 КПК визначають підстави здійснення досудового розслідування в об`єднаному кримінальному провадженні щодо декількох правопорушень, відомості про які внесені до ЄРДР з дотриманням встановленого порядку.

Проведення негласних слідчих (розшукових) дій (надалі - НСРД) - контроль за вчиненням повторного злочину без внесення відомостей до ЄРДР щодо розслідування кожного самостійного одиничного кримінального правопорушення за наявності розірваної повторності тотожних злочинів у кримінальному провадженні, де до ЄРДР внесено відомості лише про перший із послідовно вчинених злочинів, є здійсненням досудового розслідування другого і наступних злочинів до внесення відомостей до ЄРДР, що тягне за собою правові наслідки, передбачені ч. 2 ст. 86, ч. 3 ст. 214 КПК.

Згідно з матеріалами кримінального провадження 08 серпня 2019 року було внесено відомості до ЄРДР за фактом збуту психотропної речовини, обіг якої обмежено (№ 12019251010004376).

Унаслідок проведення НСРД у вказаному кримінальному провадженні було встановлено причетність до вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_7 .

Зокрема, 13 травня 2020 року було винесено постанову про проведення контролю за вчиненням злочину у виді оперативної закупки, яку було реалізовано і 27 травня 2020 року було складено відповідний протокол (т. 2, а. п. 15, 16; 24, 25).

Разом із цим на підставі зазначеної постанови було повторно проведено оперативну закупку і 16 червня 2020 року складено відповідний протокол, після чого 17 червня 2020 року було внесено відомості до ЄРДР за № 12020251010002573 про вчинення ОСОБА_13 окремого кримінального правопорушення повторно, з правовою кваліфікацією, передбаченою ч. 2 ст. 307 КК (т. 2 а. п. 56, 57).

Проте, на переконання колегії суддів, проведення повторної оперативної закупки на підстави однієї постанови, яка була винесена в первинному провадженні, без окремого внесення відомостей до ЄРДР про вчинення самостійного кримінального правопорушення є істотним порушенням вимог КПК.

У зв`язку з цим дані обшуку, який було реалізовано після повторної оперативної закупки, яка фактично була проведена з порушеннями КПК, є недопустимими доказами, а відповідно й експертизи речовин, які були вилучені у ході проведення згаданого обшуку, на підставі яких встановлено особливо великий розмір (ч. 3 ст. 307 КК) і вид психотропної і наркотичної речовин (ч. 2 ст. 307 КПК) теж є недопустимими доказами за доктриною «плодів отруєного дерева».

Враховуючи наведене вище, епізоди, які інкриміновані ОСОБА_7 і кваліфіковані за частинами 2, 3 ст. 307 КПК підлягають виключенню зі скасуванням судових рішень в цій частині і закриття кримінального провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК.

Аналогічний підхід Верховний Суд застосував у справах № 742/502/24 (провадження № 51- 3381км25), № 711/5536/20 (провадження № 51-3409км25).

Що стосується виду і розміру покарання і необхідності застосування положень статей 69, 69-1, 75 КК, колегія суддів бере до уваги виключення епізодів за частинами 2, 3 ст. 307 КК і зважає на таке.

Як передбачено вимогами статей 50, 65 КК, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а при його призначенні суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Відповідно до принципів співмірності та індивідуалізації покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67цього Кодексу.

Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.

Загальні засади призначення покарання, визначені у ст. 65 КК, наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо призначено покарання певного виду і розміру, враховано тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, і всі ці дані в сукупності спонукають до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Процес призначення покарання, а саме врахування всіх факторів, які мають бути взяті до уваги для обрання виду та розміру покарання, слід розцінювати як сукупність етапів, послідовність яких повинен значення для прийняття обґрунтованого судового рішення в цій частині. При цьому первинним етапом має бути оцінка ступеня тяжкості злочину, який має значною мірою звузити межі для прийняття конкретного рішення щодо виду та розміру покарання. Своєю чергою, наступним етапом вже є врахування обставин, які позитивно або негативно характеризують особу винного, та обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання.

Враховуючи тяжкість вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 307 КК, обставину, що пом`якшує покарання, а саме щире каяття, особу засудженої, яка раніше не судима, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, за місцем проживання характеризується посередньо, не працює, колегія суддів уважає, що виправлення та перевиховання засудженої можливе тільки при призначенні їй покарання у виді позбавлення волі, але в мінімальних межах санкції зазначеної частини статті.

На думку Суду покарання, в мінімальних межах санкції ч. 1 ст. 307 КК, є справедливим, необхідним та достатнім для виправленої засудженої, попередження вчинення нею нових злочинів.

Підстав для застосування статей 69, 75 колегія суддів не убачає.

Крім того, приписами ч. 1 ст. 69-1 КК визначено, що за наявності обставин, що пом`якшують покарання, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 66 цього Кодексу, відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також при визнанні обвинуваченим своєї вини, строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 травня 2026 року справа № 214/2983/24 сформувала висновок про застосування норм права, згідно з яким частина перша статті 69-1 КК України застосовується за обов`язкової наявності таких підстав: а) наявність не менше як по одній обставині, що пом`якшує покарання, з пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 66 цього Кодексу; б) відсутність обставин, які обтяжують покарання; в) визнання обвинуваченим своєї вини.

Як убачається зі змісту вироку, суд першої інстанції визнав обставиною, що пом`якшує покарання - щире каяття. Жодних інших обставин, що пом`якшують покарання, ані під час досудового розслідування, ані під час судового розгляду судами не встановлено.

Беручи до уваги наведене, колегія суддів уважає, що відсутні правові підстави для застосування положень статті 69-1 КК.

Також колегія суддів відхиляє доводи засудженої про необхідність перерахунку строку тримання під вартою з розрахунку один день тримання під вартою за два дні позбавлення волі, через незадовільні санітарні умови, оскільки до останньої було застосовано запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту і суд під час ухвалення рішення правильно зарахував їй строк тримання під домашнім арештом у строк відбування покарання на підставі ч. 7 ст. 72 КК.

Водночас суд у відповідності до вимог КК зарахував ОСОБА_7 у строк покарання строк перебування під вартою після затримання, а саме 16 і 17 червня 2020 року.

До того ж можливість перерахування строку тримання під вартою через незадовільні санітарні умови не передбачена кримінальним процесуальним законом.

У зв`язку з викладеним вище, колегія суддів уважає, що касаційна скарга засудженої належить до часткового задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд,

ухвалив:

Касаційну скаргу з доповненнями засудженої ОСОБА_11 задовольнити частково.

Вирок Соснівського районного суду м. Черкаси від 02 квітня 2025 року і ухвалу Черкаського апеляційного суду від 03 листопада 2025 року щодо ОСОБА_7 змінити.

Скасувати вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду в частині засудження ОСОБА_7 за частинами 2; 3 ст. 307 КК, а кримінальне провадження в цій частині закрити на підставі п. 3 ч.1 ст. 284 КПК.

Призначити ОСОБА_7 за ч.1 ст. 307 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки.

Виключити з судових рішень покликання на призначення покарання на підставі ч.1 ст. 70 КК.

У решті судові рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3