Постанова від 14 липня 2026 р. у справі №462/2510/25 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2026 року

м. Київ

справа № 462/2510/25

провадження № 61-6852св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Петрова Є. В.,

суддів: Грушицького А. І., Ігнатенка В. М., Калараша А. А., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

заявник (стягувач) - Акціонерне товариство «Банк Польська Каса Опіки» (Bank PolskaKasa OpiekiSpolka Akcyjna),

заінтересована особа (боржник) - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Левкович Тарас Володимирович, на ухвалу Залізничного районного суду міста Львова від 16 грудня 2025 року у складі судді Іванюк І. Д. та постанову Львівського апеляційного суду від 04 травня 2026 року у складі колегії суддів Цяцяка Р. П., Ванівського О. М., Шеремети Н. О. у справі за заявою Акціонерного товариства «Банк Польська Каса Опіки» (Bank PolskaKasa OpiekiSpolka Akcyjna), заінтересована особа - ОСОБА_1 , про визнання і надання дозволу на виконання рішення іноземного суду, що підлягає примусовому виконанню,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст заявлених вимог

У квітні 2025 року Акціонерне товариство «Банк Польська Каса Опіки» (Bank PolskaKasa OpiekiSpolka Akcyjna) (далі - АТ «Банк Польська Каса Опіки», Банк) звернулося до суду із заявою, у якій просило:

- визнати та надати дозвіл на примусове виконання рішення Окружного суду у Варшаві від 21 вересня 2023 року у справі № ХХ GC 784/22 про стягнення із ОСОБА_1 на користь АТ «Банк Польська Каса Опіки» 27 819 889,03 євро основної заборгованості та 8 844 247,60 євро відсотків, із визначенням їх еквівалента в національній валюті України за офіційним курсом Національного банку України (далі - НБУ) на день постановлення ухвали;

- стягнути 2 639 678,06 польських злотих основної заборгованості та 839 182,58 польських злотих відсотків, із визначенням їх еквівалента в національній валюті України за офіційним курсом НБУ на день постановлення ухвали;

- стягнути 225 017,00 польських злотих судових витрат та 36 341,79 польських злотих відсотків на зазначену суму судових витрат, із визначенням їх еквівалента в національній валюті України за офіційним курсом НБУ на день постановлення ухвали;

- видати виконавчий лист на примусове виконання рішення Окружного суду у Варшаві від 21 вересня 2023 року у справі № ХХ GC 784/22;

- вирішити питання про розподіл судових витрат.

Заяву мотивовано тим, що під час розгляду справи боржник мав зареєстроване місце проживання на території Республіки Польща та був належним чином повідомлений польським судом про розгляд справи.

Окружний суд у Варшаві рішенням від 21 вересня 2023 року позов Банку задовольнив, а 31 жовтня 2023 року це рішення набрало законної сили, що підтверджується відповідною відміткою суду.

Заявник зазначав, що станом на день звернення до суду рішення добровільно не виконано.

Між Україною та Республікою Польща діє Договір про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах, ратифікований постановою Верховної Ради України від 04 лютого 1994 року № 3941-XII та чинний з 14 серпня 1994 року, яким передбачено взаємне визнання та виконання судових рішень договірних сторін.

Посилаючись на положення статті 462 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та зазначений міжнародний договір, АТ «Банк Польська Каса Опіки» просило заяву задовольнити.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Залізничний районний суд міста Львова ухвалою від 16 грудня 2025 року заяву АТ «Банк Польська Каса Опіки» задовольнив частково.

Надав дозвіл на примусове виконання на території України рішення Окружного суду у Варшаві від 21 вересня 2023 року у справі № ХХ GC 784/22.

Стягнув із ОСОБА_1 на користь АТ «Банк Польська Каса Опіки» 27 819 889,03 євро заборгованості в національній валюті України за курсом НБУ на день постановлення ухвали, що згідно з офіційним курсом НБУ становить 1 381 257 490,34 грн, з передбаченими законом відсотками за прострочення у розмірі, що дорівнює референтній ставці Національного банку Польщі плюс 5,5 відсоткового пункту, починаючи з 18 липня 2022 року до дня сплати; 2 639 678,06 польських злотих заборгованості в національній валюті України за курсом НБУ на день постановлення ухвали, що згідно з офіційним курсом НБУ становить 31 055 812,40 грн, з передбаченими законом відсотками за прострочення у розмірі, що дорівнює референтній ставці Національного банку Польщі плюс 5,5 відсоткового пункту, починаючи з 18 липня 2022 року до дня сплати, а також 225 017,00 польських злотих витрат на судовий процес у національній валюті України за курсом НБУ на день постановлення ухвали, що згідно з офіційним курсом НБУ становить 2 646 199,92 грн, з відсотками у розмірі передбачених законом відсотків за прострочення від дня набрання рішенням Окружного суду у Варшаві від 21 вересня 2023 року у справі № ХХ GC 784/22 законної сили, тобто з 31 жовтня 2023 року, до дня сплати.

У задоволенні решти вимог заяви відмовив.

Суд першої інстанції мотивував ухвалу тим, що рішення Окружного суду у Варшаві від 21 вересня 2023 року у справі № ХХ GC 784/22 набрало законної сили, подане до примусового виконання в межах установленого законом строку, а між Україною та Республікою Польща діє міжнародний договір, який передбачає взаємне визнання та виконання судових рішень.

Суд також керувався тим, що подане клопотання відповідає вимогам статті 466 ЦПК України, до нього додано всі необхідні документи, передбачені законодавством та Договором між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах, а підстави для відмови у наданні дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду, визначені статтею 468 ЦПК України та зазначеним міжнародним договором, відсутні. Суд установив, що боржник був належним чином повідомлений про розгляд справи польським судом, а тому не був позбавлений можливості захисту своїх прав.

Надаючи дозвіл на примусове виконання рішення іноземного суду, суд першої інстанції визначив суми, присуджені до стягнення, у національній валюті України за офіційним курсом НБУ на день постановлення ухвали відповідно до частини восьмої статті 467 ЦПК України.

Водночас суд відмовив у задоволенні заяви в частині визначення та стягнення 8 844 247,60 євро відсотків на суму основної заборгованості, 839 182,58 польських злотих відсотків на суму заборгованості та 36 341,79 польських злотих відсотків на суму судових витрат, керуючись тим, що рішення Окружного суду у Варшаві не містить конкретно визначених сум таких відсотків, а передбачає їх нарахування до дня сплати боргу.

Суд зазначив, що під час розгляду заяви про визнання та надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду він не вправі змінювати зміст такого рішення або самостійно здійснювати розрахунок належних до стягнення сум, оскільки відповідно до пункту 11 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» остаточний розрахунок відсотків здійснюється виконавцем під час виконання рішення.

Львівський апеляційний суд постановою від 04 травня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Левкович Т. В., залишив без задоволення, а ухвалу Залізничного районного суду міста Львова від 16 грудня 2025 року - без змін.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновки суду першої інстанції є правильними, ґрунтуються на належних і допустимих доказах, яким надано належну правову оцінку.

Відхиляючи доводи апеляційної скарги про неналежне повідомлення ОСОБА_1 про розгляд справи польським судом, апеляційний суд зазначив, що порядок вручення судових документів визначається законодавством держави суду, який розглядає справу (lex fori), тобто законодавством Республіки Польща. При цьому суд врахував юридичний висновок з питань польського права від 12 березня 2025 року, відповідно до якого судові документи були вручені боржнику згідно з вимогами польського законодавства, а сам боржник був належним чином повідомлений про судовий розгляд справи. Апеляційний суд також звернув увагу на те, що сторона боржника не надала доказів, які б спростовували наведені у цьому висновку обставини.

Крім того, суд апеляційної інстанції врахував, що представник боржника не заперечував правильності адреси у Республіці Польща, на яку Окружний суд у Варшаві надсилав судові документи, а також підтвердив, що рішення польського суду боржник у Республіці Польща не оскаржував. За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що ОСОБА_1 був позбавлений можливості взяти участь у судовому процесі чи захистити свої права під час розгляду справи іноземним судом.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У травні 2026 року ОСОБА_1 через представника Левковича Т. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Залізничного районного суду міста Львова від 16 грудня 2025 року та постанову Львівського апеляційного суду від 04 травня 2026 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник зазначив, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19 та у постановах Верховного Суду від 10 грудня 2020 року у справі № 824/67/20, від 28 січня 2021 року у справі № 824/244/19, від 14 липня 2021 року у справі № 638/1720/20, від 09 червня 2022 року у справі № 824/224/21, від 22 червня 2023 року у справі № 824/103/22 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційну скаргу ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права, унаслідок чого дійшли помилкових висновків про наявність підстав для визнання та надання дозволу на примусове виконання на території України рішення Окружного суду у Варшаві від 21 вересня 2023 року у справі № ХХ GC 784/22.

Заявник посилається на те, що під час розгляду справи польським судом він був позбавлений можливості взяти участь у судовому процесі та реалізувати право на захист, оскільки не був належним чином повідомлений про розгляд справи. На його думку, як стягувачу, так і Окружному суду у Варшаві було відомо про його проживання на території України, проте судові документи надсилалися за адресою у Республіці Польща, де він фактично не проживав. При цьому виклик до суду не надсилався через механізми міжнародної правової допомоги та не вручався за місцем його проживання в Україні.

Апеляційний суд безпідставно послався на юридичний висновок з питань польського права від 12 березня 2025 року, не перевірив належним чином обставин повідомлення боржника про розгляд справи та фактично не дослідив подані ним докази щодо його перебування в Україні у період розгляду справи польським судом. На думку заявника, суди не врахували, що документи були вручені іншій особі, а не йому особисто, а тому дійшли передчасного висновку про належне повідомлення відповідача.

Крім того, апеляційний суд помилково ототожнив зареєстровану адресу проживання з фактичним місцем проживання, не надав належної оцінки доказам щодо його перебування в Україні та не врахував, що відсутність належного повідомлення про розгляд справи є самостійною підставою для відмови у наданні дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду відповідно до пункту 2 частини другої статті 468 ЦПК України та статті 50 Договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах.

Аргументи інших учасників справи

У червні 2026 року АТ «Банк Польська Каса Опіки» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити цю скаргу без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухвалені відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який перевірив їх та спростував відповідними висновками.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 01 червня 2026 рокувідкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали із Залізничного районного суду міста Львова.

30 червня 2026 року матеріали справи № 462/2510/253 надійшли до Верховного Суду.

Верховний Суд ухвалою від 03 липня 2026 року призначив справу до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, з`ясовані судами

Окружний суд у Варшаві заочним частковим рішенням від 21 вересня 2023 року у справі № ХХ GC 784/22 стягнув солідарно з ОСОБА_1 та компанії «Франкосо Корпорейшн Лімітед» (м. Нікосія, Республіка Кіпр), компанії «Авантіка Консалтінг Лімітед» (м. Ларнака, Республіка Кіпр) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Т.Б. Фрут Польська» (м. Пшеворськ, Республіка Польща) на користь АТ «Банк Польська Каса Опіки» (Bank Polska KasaOpieki Spolka Akcyjna):

- 27 819 889,03 євро із передбаченими законом відсотками за прострочення у розмірі, що дорівнює референтній ставці Національного банку Польщі плюс 5,5 відсоткового пункту, починаючи з 18 липня 2022 року до дня сплати;

- 2 639 678,06 польських злотих із передбаченими законом відсотками за прострочення у розмірі, що дорівнює референтній ставці Національного банку Польщі плюс 5,5 відсоткового пункту, починаючи з 18 липня 2022 року до дня сплати;

- 225 017,00 польських злотих судових витрат з передбаченими законом відсотками за прострочення від дня набрання рішенням законної сили до дня сплати.

09 липня 2024 року Окружний суд у Варшаві видав виконавчий титул, яким підтвердив, що рішення від 21 вересня 2023 року підлягає примусовому виконанню щодо ОСОБА_1 . У виконавчому титулі зазначено, що рішення набрало законної сили 31 жовтня 2023 року, відсотки на присуджені судові витрати нараховуються із 01 листопада 2023 року до дня сплати, а витрати виконавчого провадження становлять 140 польських злотих (том 1, а. с. 81).

Суди також з`ясували, що Окружний суд у Варшаві ухвалою (наказом) від 01 серпня 2022 року вирішив вручити відповідачам копію позовної заяви для подання відзиву протягом двох місяців із моменту її вручення (том 2, а. с. 115).

23 серпня 2022 року копію позовної заяви передано для відправлення ОСОБА_1 , а згідно з електронним підтвердженням вручення від 25 серпня 2022 року поштове відправлення отримано повнолітнім членом домогосподарства (том 2, а. с. 124, 130).

У матеріалах справи міститься юридичний висновок з питань польського права від 12 березня 2025 року, підготовлений доктором права та адвокатом Станіславом Ігнаци Міхаловським, відповідно до якого судові документи у справі № ХХ GC 784/22 були вручені ОСОБА_1 згідно з вимогами законодавства Республіки Польща, а сам він був належним чином повідомлений про розгляд справи польським судом (том 3, а. с. 47-66).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 4 абзацу першого частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 462 ЦПК України рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних справ) визнаються та виконуються в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності. У разі якщо визнання та виконання рішення іноземного суду залежить від принципу взаємності, вважається, що він існує, оскільки не доведено інше.

Рішення іноземного суду може бути пред`явлено до примусового виконання в Україні протягом трьох років з дня набрання ним законної сили, за винятком рішення про стягнення періодичних платежів, яке може бути пред`явлено до примусового виконання протягом усього строку проведення стягнення з погашенням заборгованості за останні три роки (стаття 463 ЦПК України).

Питання визнання та виконання на території України рішень судів Республіки Польща врегульовано Договором між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах від 24 травня 1993 року, ратифікованим постановою Верховної Ради України від 04 лютого 1994 року № 3941-XII.

Згідно зі статтею 49 зазначеного Договору Договірні Сторони визнають і виконують на своїй території, зокрема, рішення судів з цивільних справ.

Відповідно до пункту 3 статті 50 Договору рішення підлягає визнанню та виконанню на території іншої Договірної Сторони, якщо сторона не була позбавлена можливості захисту своїх прав, а сторона, яка не брала участі у розгляді справи, отримала виклик до суду своєчасно і належним чином.

У пункті 2 статті 51 Договору передбачено, що до клопотання про визнання і виконання рішення додається документ, який підтверджує, що сторона, відносно якої ухвалено рішення і яка не брала участі у розгляді справи, отримала виклик до суду своєчасно і належним чином відповідно до законодавства тієї Договірної Сторони, на території якої рішення було постановлено.

Аналогічні положення містяться у пункті 2 частини другої статті 468 ЦПК України, відповідно до якого у задоволенні клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду може бути відмовлено, якщо сторона, стосовно якої постановлено рішення іноземного суду, була позбавлена можливості взяти участь у судовому процесі через те, що їй не було належним чином і вчасно повідомлено про розгляд справи.

Отже, предметом перевірки суду України під час розгляду клопотання про визнання та надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду є не правильність вирішення спору по суті та не правильність застосування іноземним судом норм матеріального чи процесуального права, а виключно наявність або відсутність передбачених міжнародним договором та національним законодавством підстав для відмови у визнанні й виконанні такого рішення.

У справі, що переглядається, суди встановили, що Окружний суд у Варшаві заочним частковим рішенням від 21 вересня 2023 року у справі № ХХ GC 784/22 стягнув із ОСОБА_1 та інших солідарних боржників на користь АТ «Банк Польська Каса Опіки» заборгованість та судові витрати. Рішення набрало законної сили 31 жовтня 2023 року, а 09 липня 2024 року польський суд видав виконавчий титул щодо його примусового виконання.

Також суди встановили, що Окружний суд у Варшаві ухвалою від 01 серпня 2022 року вирішив вручити відповідачам копію позовної заяви для подання відзиву, 23 серпня 2022 року копію позову передано для відправлення ОСОБА_1 , а 25 серпня 2022 року її вручено повнолітньому члену домогосподарства за адресою проживання відповідача у Республіці Польща.

Крім того, у матеріалах справи міститься юридичний висновок з питань польського права від 12 березня 2025 року, підготовлений доктором права та адвокатом Станіславом Ігнаци Міхаловським, відповідно до якого вручення судових документів здійснено згідно з вимогами законодавства Республіки Польща, а відповідач вважався належним чином повідомленим про розгляд справи.

Отже, установивши, що рішення Окружного суду у Варшаві набрало законної сили та підлягає виконанню, а ОСОБА_1 був повідомлений про розгляд справи у порядку, передбаченому законодавством Республіки Польща, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про відсутність передбачених пунктом 3 статті 50 Договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах і пунктом 2 частини другої статті 468 ЦПК України підстав для відмови у визнанні та наданні дозволу на примусове виконання зазначеного рішення іноземного суду.

Доводи касаційної скарги про те, що заявник фактично проживав на території України, не був особисто повідомлений про розгляд справи польським судом та не мав можливості реалізувати право на захист, не спростовують правильності таких висновків з огляду на таке.

Відповідно до пункту 2 статті 51 Договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу належність повідомлення сторони оцінюється згідно із законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої рішення було постановлено.

Тому під час розгляду питання про визнання та виконання рішення іноземного суду суд України повинен перевірити не фактичне місце перебування відповідача у певний період часу, а те, чи здійснено його повідомлення відповідно до законодавства держави суду, який розглядав спір.

Матеріали справи не містять доказів того, що вручення судових документів відбулося з порушенням законодавства Республіки Польща. При цьому заявник не надав жодного висновку спеціаліста у галузі польського права чи інших належних та допустимих доказів, які б спростовували наведений у справі юридичний висновок щодо належного повідомлення відповідача.

Посилання касаційної скарги на те, що судові документи були вручені не особисто ОСОБА_1 , а повнолітньому члену домогосподарства, також не свідчать про порушення права на справедливий суд, оскільки самі собою не підтверджують недотримання порядку повідомлення, встановленого законодавством Республіки Польща.

Так само не заслуговують на увагу доводи про те, що польський суд повинен був здійснювати повідомлення заявника через механізми міжнародної правової допомоги на території України, оскільки перевірка правильності застосування іноземним судом норм процесуального права та оцінка законності його процесуальних дій не належать до повноважень українського суду під час вирішення питання про визнання та надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду.

При цьому Верховний Суд враховує, що рішення Окружного суду у Варшаві від 21 вересня 2023 року набрало законної сили та, як установлено апеляційним судом, не було оскаржене ОСОБА_1 у порядку, передбаченому законодавством Республіки Польща.

Фактично доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з оцінкою судами доказів та спрямовані на переоцінку встановлених судами обставин справи, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин Верховний Суд дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували норми матеріального права та не допустили порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування ухвалених ними судових рішень.

Отже, проаналізувавши зміст оскаржуваних судових рішень з точки зору правильності застосування норм права, колегія суддів доходить висновку, що суди попередніх інстанцій ухвалили рішення відповідно до встановлених ними обставин та на підставі належних і допустимих доказів, а їхні висновки не суперечать правовим позиціям Верховного Суду, на які посилається заявник у касаційній скарзі.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд керується тим, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків судів таза своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Левкович Тарас Володимирович, залишити без задоволення.

Ухвалу Залізничного районного суду міста Львова від 16 грудня 2025 року та постанову Львівського апеляційного суду від 04 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Є. В. Петров

Судді А. І. Грушицький

В. М. Ігнатенко

А. А. Калараш

І. В. Литвиненко