Постанова від 14 липня 2026 р. у справі №175/3635/22 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2026 року

м. Київ

справа № 175/3635/22

провадження № 61-2423св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Ігнатенка В. М.,

суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 12 лютого 2024 року у складі судді Бойко О. М., постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 січня 2025 року у складі колегії суддів Петешенкової М. Ю., Макарова М. О., Свистунової О. В. та касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 24 квітня 2024 року у складі судді Бойко О. М. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 січня 2025 року у складі колегії суддів Петешенкової М. Ю., Городничої В. С., Макарова М. О.

у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Аршава Інна Олександрівна, про визнання права власності в порядку спадкування за законом,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2022 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом

до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про внесення змін до свідоцтв про право на спадщину за законом.

У грудні 2022 року позивач змінила предмет позову та просила визнати за нею в порядку спадкування за законом після смерті її сина ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на спадкове майно, до складу якого входять: домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 ; 1/2 частина земельної ділянки площею 0,1200 га, кадастровий номер 1221486200:01:021:0016, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , разом із розташованим на ній житловим будинком; автомобіль марки «ЗАЗ 110558-44», 2008 року випуску; мотоцикл марки «HONDA SCV 100FE», 2006 року випуску; частка у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпроавтотехкомплект» (далі - ТОВ «Дніпроавтотехкомплект») у розмірі 97,8219 % статутного капіталу; частка у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртехпром-Центр» (далі - ТОВ «Укртехпром-Центр») у розмірі 9,276 % статутного капіталу, а також грошові кошти, що знаходяться на рахунках в Акціонерному товаристві комерційному банку «ПриватБанк» (далі -

АТ КБ «ПриватБанк»).

Під час розгляду справи, ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 померла.

У липні 2023 року ОСОБА_6 також звернувся до суду із самостійним позовом до тих самих відповідачів, у якому просив визнати за ним у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 право власності на 1/4 частину спадкового майна, а саме: домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 ; 1/8 частину земельної ділянки площею 0,1200 га, кадастровий номер 1221486200:01:021:0016, та розташованого на ній житлового будинку; 1/4 частину автомобіля марки «ЗАЗ 110558-44»; 1/4 частину мотоцикла марки «HONDA SCV 100FE»; 1/4 частину частки у статутному капіталі ТОВ «Дніпроавтотехкомплект»; 1/4 частину частки у статутному капіталі ТОВ «Укртехпром-Центр», а також 1/4 частину грошових коштів, що належали спадкодавцю на момент смерті та знаходилися на рахунках в АТ КБ «ПриватБанк».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 відкрилася спадщина на належне йому майно. Спадкоємцями першої черги за законом після його смерті були дружина ОСОБА_1 , діти ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , а також його мати ОСОБА_3

25 червня 2018 року та 19 вересня 2018 року відповідачі звернулися до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Аршави І. О. із заявами про прийняття спадщини після смерті спадкодавця. 19 вересня 2018 року між ними було укладено договір про поділ спадкового майна, на підставі якого кожен зі спадкоємців отримав відповідну частину спадкового майна та свідоцтва про право на спадщину за законом.

ОСОБА_3 , як мати померлого та спадкоємець першої черги за законом, також звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, однак приватний нотаріус постановою від 24 червня 2020 року відмовив їй у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з пропуском встановленого законом шестимісячного строку для її прийняття.

Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області рішенням від 27 квітня 2022 року у справі № 175/3199/21, яке набрало законної сили 26 жовтня 2022 року, визначив ОСОБА_3 додатковий строк тривалістю два місяці для подання заяви про прийняття спадщини після смерті сина.

На виконання зазначеного рішення суду 01 грудня 2022 року ОСОБА_3 подала приватному нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Разом із тим нотаріус постановою від 27 грудня 2022 року відмовив їй у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом з підстав того, що право власності на все спадкове майно спадкодавця вже було оформлено за іншими спадкоємцями та зареєстровано у встановленому законом порядку.

Посилаючись на те, що відмова нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину унеможливлює реалізацію спадкових прав ОСОБА_3 , а після її смерті - її правонаступника ОСОБА_6 , позивач вважав, що його право на спадкування порушене, у зв`язку з чим звернувся до суду з цим позовом про визнання права власності на відповідну частку спадкового майна в судовому порядку.

У лютому 2024 року до суду від ОСОБА_6 надійшла заява про його залучення до участі у справі як процесуального правонаступника позивача ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Заява мотивована тим, що за життя ОСОБА_3 склала заповіт, відповідно до якого заповіла ОСОБА_6 усе належне їй на день смерті майно, а також усі майнові права та обов`язки, які належатимуть їй у майбутньому. До складу такого спадкового майна, на думку заявника, входило й право на прийняття спадщини після смерті її сина ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також пов`язані

з реалізацією цього права майнові вимоги щодо спадкового майна.

Посилаючись на те, що він прийняв спадщину після смерті ОСОБА_3 та є її спадкоємцем за заповітом, ОСОБА_6 просив залучити його до участі у справі як правонаступника померлого позивача, зазначаючи, що до нього перейшли всі належні спадкодавцю майнові права, у тому числі право на судовий захист спадкових прав та право на продовження розгляду справи, розпочатої ОСОБА_3 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області ухвалою від 12 лютого 2024 року залучив ОСОБА_6 до участі у справі як процесуального правонаступника позивача ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Суд першої інстанції мотивував ухвалу тим, що відповідно до заповіту від 16 листопада 2021 року ОСОБА_3 заповіла все належне їй майно ОСОБА_6 .

Крім того, поданими до суду свідоцтвами про право на спадщину за заповітом від 14 липня 2023 року, матеріалами спадкової справи № 12/2023 та довідкою приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу підтверджено, що ОСОБА_6 прийняв спадщину після смерті ОСОБА_3 та набув статусу її спадкоємця.

Врахувавши надані докази прийняття спадщини та статтю 55 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), суд дійшов висновку, що до ОСОБА_6 перейшли права та обов`язки померлого позивача у спірних правовідносинах, у зв`язку з чим наявні правові підстави для його залучення до участі у справі як процесуального правонаступника ОСОБА_3

Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області рішенням від 24 квітня 2024 року позов ОСОБА_6 задовольнив.

Визнав за ОСОБА_6 у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на 1/4 частину спадкового майна, а саме:

- 1/4 частину домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ;

- 1/8 частину земельної ділянки площею 0,1200 га, кадастровий номер 1221486200:01:021:0016, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , разом із розташованим на ній житловим будинком, загальною площею 296,5 кв. м;

- 1/4 частину автомобіля марки «ЗАЗ 110558-44», 2008 року випуску;

- 1/4 частину мотоцикла марки «HONDA SCV 100FE», 2006 року випуску;

- 1/4 частину частки у статутному капіталі ТОВ «Дніпроавтотехкомплект» у розмірі 97,8219 % статутного капіталу;

- 1/4 частину частки у статутному капіталі ТОВ «Укртехпром-Центр» у розмірі

9,276 % статутного капіталу;

- 1/4 частину грошових коштів, що знаходилися на рахунках в АТ КБ «ПриватБанк» та належали спадкодавцю на момент смерті.

Стягнув пропорційно до задоволених позовних вимог із ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 витрати зі сплати судового збору в загальному розмірі 10 294,29 грн, тобто по 3 431,43 грн з кожного відповідача.

Стягнув із ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь держави судовий збір, не сплачений позивачем під час звернення до суду, у загальному розмірі 3 125,71 грн, тобто по 1 041,90 грн з кожного відповідача.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що ОСОБА_3 була спадкоємцем першої черги за законом після смерті свого сина ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області рішенням від 27 квітня 2022 року, яке набрало законної сили, визначив їй додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, яким вона скористалася, подавши 01 грудня 2022 року відповідну заяву нотаріусу.

Суд установив, що приватний нотаріус постановою від 27 грудня 2022 року відмовив ОСОБА_3 у видачі свідоцтва про право на спадщину з тих підстав, що спадкове майно вже було оформлене на інших спадкоємців. У зв`язку з неможливістю оформити спадкові права в нотаріальному порядку позивач набула право на судовий захист шляхом звернення із вимогою про визнання права власності на спадкове майно.

Також суд дійшов висновку про наявність підстав для процесуального правонаступництва, оскільки після смерті ОСОБА_3 її спадкоємцем за заповітом став ОСОБА_6 , який прийняв спадщину, що підтверджується матеріалами спадкової справи та виданими на його ім`я свідоцтвами про право на спадщину за заповітом. У зв`язку з цим ухвалою від 12 лютого 2024 року його було залучено

до участі у справі як правонаступника первісного позивача.

Відхиляючи заперечення відповідачів щодо пропуску позовної давності, суд керувався тим, що про порушення свого права ОСОБА_3 дізналася лише після отримання постанови нотаріуса від 27 грудня 2022 року про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину. З позовом вона звернулася до суду у межах позовної давності.

Суд також не взяв до уваги доводи відповідачів щодо відсутності у ОСОБА_6 права на процесуальне правонаступництво, зазначивши, що до спадкоємця переходять усі майнові права та обов`язки спадкодавця, які не припинилися внаслідок його смерті, у тому числі право на судовий захист спадкових прав.

Заперечення відповідачів щодо необхідності зупинення провадження у справі до вирішення спору про недійсність заповіту ОСОБА_3 суд визнав необґрунтованими, оскільки на момент розгляду справи заповіт залишався чинним, а об`єктивна неможливість розгляду спору до вирішення іншої справи відсутня.

Крім того, суд відхилив доводи відповідачів щодо необхідності призначення посмертної почеркознавчої експертизи та витребування додаткових доказів, вказавши, що аналогічні клопотання вже були предметом судового розгляду та їм надано належну процесуальну оцінку, а повторне подання таких клопотань фактично спрямоване на затягування розгляду справи.

Оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що ОСОБА_3 набула право на частку у спадщині після смерті ОСОБА_4 , а після її смерті це право увійшло до складу спадщини та перейшло до ОСОБА_6 як спадкоємця за заповітом. З огляду на це суд визнав за ОСОБА_6 право власності на 1/4 частину спадкового майна, яке залишилося після смерті ОСОБА_4 .

Дніпровський апеляційний суд постановою від 15 січня 2025 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_2 залишив без задоволення, а ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 12 лютого 2024 року - без змін.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що суд першої інстанції правильно застосував статтю 55 ЦПК України та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для залучення ОСОБА_6 до участі у справі як процесуального правонаступника померлого позивача ОСОБА_3 .

Після скасування попередньої ухвали про процесуальне правонаступництво ОСОБА_6 повторно звернувся із відповідною заявою та надав належні докази прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , а саме заповіт від 16 листопада 2021 року, свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 14 липня 2023 року, матеріали спадкової справи № 12/2023 та довідку приватного нотаріуса. Зазначені докази підтверджують, що ОСОБА_6 прийняв спадщину після смерті ОСОБА_3 та набув права й обов`язки спадкоємця.

Відхиляючи доводи апеляційної скарги про передчасність залучення ОСОБА_6 як правонаступника у зв`язку з наявністю судового спору щодо дійсності заповіту, апеляційний суд зазначив, що на момент вирішення питання про процесуальне правонаступництво заповіт залишався чинним, не був визнаний недійсним у судовому порядку та породжував відповідні правові наслідки. Сам факт існування іншого судового спору не спростовує набуття ОСОБА_6 статусу спадкоємця та не виключає можливості його залучення до участі у справі як правонаступника позивача.

Апеляційний суд також визнав безпідставними посилання заявника на висновки почеркознавчого дослідження, проведеного в межах кримінального провадження, щодо непідписання ОСОБА_3 окремих процесуальних документів. Суд керувався тим, що зазначені обставини не впливають на факт переходу до спадкоємця матеріальних прав та обов`язків спадкодавця, а також не спростовують чинності заповіту і факту прийняття спадщини ОСОБА_6 .

Урахувавши наявність чинного заповіту, підтвердження прийняття спадщини та відсутність доказів, які б спростовували право ОСОБА_6 на спадкування після смерті ОСОБА_3 , апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно залучив його до участі у справі як правонаступника первісного позивача, а доводи апеляційної скарги не свідчать про порушення норм процесуального права та не дають підстав для скасування ухвали суду першої інстанції.

Дніпровський апеляційний суд постановою від 15 січня 2025 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_2 , до якої приєдналася ОСОБА_1 , залишив без задоволення,

а рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 24 квітня 2024 року - без змін.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, повно і всебічно дослідив надані сторонами докази, належним чином оцінив їх у сукупності та дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_6

як правонаступника ОСОБА_3 та спадкоємця її прав і обов`язків.

Суд апеляційної інстанції керувався тим, що Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області рішенням від 27 квітня 2022 року, яке набрало законної сили 26 жовтня 2022 року, визначив ОСОБА_3 додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті її сина ОСОБА_4 . У межах цього строку вона подала відповідну заяву нотаріусу, однак постановою приватного нотаріуса від 27 грудня 2022 року їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину через те, що спадкове майно вже було оформлене на інших спадкоємців.

За таких обставин суд дійшов висновку, що право ОСОБА_3 на спадкування було порушене, а тому підлягало судовому захисту.

Апеляційний суд також погодився з висновком суду першої інстанції про правомірність залучення ОСОБА_6 до участі у справі як правонаступника первісного позивача, оскільки матеріалами справи підтверджується, що він прийняв спадщину після смерті ОСОБА_3 на підставі заповіту та отримав відповідні свідоцтва про право на спадщину. Отже, до нього перейшли усі майнові права та обов`язки спадкодавця,

у тому числі право на захист спадкових прав у судовому порядку.

Відхиляючи доводи апеляційної скарги щодо порушення правил виключної територіальної підсудності, апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції правильно визначив підсудність спору відповідно до статті 30 ЦПК України, а наведені відповідачами доводи щодо іншої вартості спірного нерухомого майна ґрунтуються на власній оцінці доказів та не спростовують правильності висновків суду щодо належної територіальної юрисдикції спору.

Суд апеляційної інстанції визнав безпідставними доводи відповідачів щодо необхідності призначення посмертної почеркознавчої експертизи, витребування додаткових доказів, зупинення провадження у справі та наявності підстав для відводу судді, зазначивши, що відповідні клопотання неодноразово розглядалися судами першої та апеляційної інстанцій, їм уже була надана належна процесуальна оцінка,

а повторне їх заявлення фактично було спрямоване на затягування розгляду справи.

Крім того, апеляційний суд відхилив посилання відповідачів на висновок експерта, складений у межах кримінального провадження, щодо можливого непідписання ОСОБА_3 окремих процесуальних документів. Суд керувався тим, що навіть такі обставини не спростовують факту існування у неї спадкових прав після смерті сина,

її звернення за їх захистом та подальшого переходу цих прав до ОСОБА_6 як спадкоємця та процесуального правонаступника.

Також апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що житловий будинок, розташований на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_2 , входив до складу спадщини після смерті ОСОБА_4 , оскільки був фактично збудований за його життя, а оформлення права власності після смерті спадкодавця не змінює правового режиму цього майна як об`єкта спадкування.

Урахувавши, що ОСОБА_3 належним чином прийняла спадщину після смерті сина, а її спадкові права після смерті перейшли до ОСОБА_6 , який не має можливості оформити їх у нотаріальному порядку через заперечення інших спадкоємців та оформлення ними спадкового майна на своє ім`я, апеляційний суд дійшов висновку про правильність обраного способу захисту та наявність підстав для визнання за позивачем права власності на відповідну частку спадкового майна.

Короткий зміст вимог та доводів касаційних скарг

24 лютого 2025 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали до Верховного Суду касаційну скаргуна ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 12 лютого 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 січня 2025 року, у якій просять скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, заявники зазначили, що суди не врахували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду

від 04 вересня 2019 року у справі № 177/1138/17, від 27 січня 2020 року у справі № 761/26815/17, від 12 лютого 2020 року у справі № 214/2502/16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, суд апеляційної інстанції, порушивши норми процесуального права, розглянув справу неповноважним складом суду

(пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини першої статті 411 ЦПК України).

Касаційну скаргу заявникиобґрунтовують тим, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків про наявність підстав для залучення ОСОБА_6 до участі у справі як правонаступника позивача ОСОБА_3 , хоча питання про його процесуальне правонаступництво безпосередньо залежить

від результатів розгляду іншої цивільної справи № 201/8409/23 за позовом про визнання недійсним заповіту від 16 листопада 2021 року, на підставі якого він вважається єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_3 . На думку заявників, до вирішення спору щодо дійсності цього заповіту суд не мав правових підстав визнавати ОСОБА_6 правонаступником позивача у цій справі.

Заявники також зазначають, що суд першої інстанції не виконав вказівок, викладених у постанові Дніпровського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року, якою було скасовано попередню ухвалу про залучення ОСОБА_6 як правонаступника та направлено справу на новий розгляд. На їх переконання, суд мав повторно розглянути заяву ОСОБА_6 від 07 березня 2023 року, натомість фактично розглянув нову заяву від 07 лютого 2024 року, не повідомивши належним чином інших учасників справи про її подання та не надавши їм можливості подати заперечення щодо неї. У зв`язку з цим заявники вважають, що було порушено принципи змагальності сторін та рівності учасників процесу.

Крім того, заявники вказують, що під час розгляду апеляційної скарги на ухвалу про залучення правонаступника вони заявили відвід колегії суддів Дніпровського апеляційного суду у складі Петешенкової М. Ю., Свистунової О. В. та Макарова М. О., оскільки цього ж дня зазначена колегія вже розглянула апеляційну скаргу на рішення суду по суті спору та висловила свою правову позицію щодо обставин справи, у тому числі щодо правомірності участі ОСОБА_6 у процесі. На їхню думку, за таких обставин існували об`єктивні підстави сумніватися у безсторонності складу суду під час подальшого розгляду питання про правонаступництво.

Також заявники посилаються на те, що наявність заповіту сама собою не є безумовною підставою для встановлення правонаступництва, якщо існує спір щодо його дійсності. На їх переконання, апеляційний суд фактично виходив із презумпції чинності заповіту та не врахував, що його дійсність оспорюється в окремому судовому провадженні, а тому передчасно визнав ОСОБА_6 правонаступником позивача.

26 лютого 2025 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали до Верховного Суду касаційну скаргуна рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 24 квітня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 січня 2025 року, в якій, з урахуванням поданих уточнень, просять скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд за територіальною підсудністю до Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, заявники зазначили, що:

- суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 761/310/17, від 19 березня 2021 року у справі № 199/1478/17, від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, від 07 грудня 2022 року у справі № 753/8006/20, від 09 жовтня 2024 року у справі № 753/939/24 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

- відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 30 ЦПК України під час визначення територіальної підсудності спору про визнання права власності в порядку спадкування за законом, предметом якого є різні частки у кількох об`єктах нерухомого майна, розташованих на території різних адміністративно-територіальних одиниць (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України);

- суд першої інстанції, порушивши норми процесуального права, розглянув справу неповноважним складом суду (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини першої статті 411 ЦПК України);

- суд першої інстанції розглянув справу з порушенням правил виключної територіальної підсудності (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 6 частини першої статті 411 ЦПК України);

- суди не дослідили зібрані у справі докази, зокрема висновок експерта Дніпропетровського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України (далі - Дніпропетровський НДЕКЦ МВС України) від 13 лютого 2024 року № СЕ-19/104-24/5909-ПЧ, який, на думку заявників, підтверджує підроблення підписів у документах, що мають значення для правильного вирішення спору (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України);

- суд апеляційної інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотань про призначення оціночно-будівельної та посмертної почеркознавчої експертиз, чим позбавив заявників можливості подати докази на підтвердження своїх доводів і заперечень (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України);

- суди встановили обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи, на підставі недопустимих доказів, а саме звітів про оцінку спірного майна, поданих позивачем, які, на переконання заявників, не відповідають вимогам належності та допустимості доказів (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Уточнену касаційну скаргу заявники обґрунтовують тим, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права, унаслідок чого дійшли помилкових висновків про наявність підстав для задоволення позову.

На думку заявників, справу розглянуто з порушенням правил виключної територіальної підсудності, оскільки спір підлягав розгляду за місцезнаходженням об`єкта нерухомого майна, вартість якого є найвищою. При цьому суди безпідставно врахували сукупну вартість об`єктів нерухомості, а не вартість часток майна, щодо яких заявлено позовні вимоги.

Заявники також зазначають, що суди поклали в основу своїх висновків недопустимі та недостовірні звіти про оцінку майна, подані позивачем, не надали належної оцінки доказам, поданим відповідачами, та не врахували правових висновків Верховного Суду щодо подання і оцінки доказів, а також визначення територіальної підсудності спорів, пов`язаних із нерухомим майном.

Крім того, заявники вважають, що суд першої інстанції розглянув справу неповноважним складом суду, оскільки безпідставно відмовив у задоволенні заяв про відвід судді, а суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки відповідним доводам апеляційної скарги.

Також заявники посилаються на те, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотань про призначення оціночно-будівельної та посмертної почеркознавчої експертиз, унаслідок чого вони були позбавлені можливості подати докази, необхідні для правильного вирішення спору.

Окрім цього, заявники стверджують, що суди не дослідили належним чином усі наявні у справі докази.

Також заявники вказують на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 30 ЦПК України у справах про визнання права власності в порядку спадкування за законом, предметом яких є різні частки кількох об`єктів нерухомого майна, та вважають за необхідне формування єдиної правозастосовної практики з цього питання.

31 жовтня 2025 року та 03 листопада 2025 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ,

в інтересах яких діє адвокат Тропіна О. М. направили до Верховного Суду засобами поштового зв`язку та через підсистему «Електронний Суд»додаткові пояснення, які по суті є доповненнями до касаційної скарги, поданими поза строком, визначеним у статті 398 ЦПК України, тому суд залишає їх без розгляду.

Аргументи інших учасників справи

21 квітня 2025 року ОСОБА_6 через свого представника Юрченка І. О. подав до Верховного Суду відзиви на касаційні скарги, в яких просив залишити ці скарги без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухвалені відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Наведені у касаційних скаргах доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який перевірив їх та спростував відповідними висновками.

У відзивах на касаційні скарги ОСОБА_6 зазначав, що доводи заявників про порушення судами правил територіальної підсудності є безпідставними, оскільки спір підлягав розгляду за місцезнаходженням об`єкта нерухомого майна, вартість якого є найвищою. На його думку, як вартість спірних часток нерухомого майна, так і вартість відповідних об`єктів нерухомості в цілому свідчать про те, що більш вартісне майно розташоване на території Дніпровського району Дніпропетровської області, а тому справа правильно розглянута Дніпропетровським районним судом Дніпропетровської області. Також вказав, що доводи відповідачів щодо недопустимості звітів про оцінку майна ґрунтуються на довільному тлумаченні законодавства про оцінку майна та не підтверджені належними доказами.

Крім того, ОСОБА_6 посилався на те, що житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , обґрунтовано був включений до предмета спору та врахований при визначенні територіальної підсудності, оскільки будівництво цього будинку було завершено за життя спадкодавця, а право власності на нього після смерті ОСОБА_4 було зареєстроване за відповідачами. На його думку, обставини належності цього будинку до складу спадщини були встановлені судами під час розгляду попередньої справи про визначення додаткового строку для прийняття спадщини та не були належним чином спростовані відповідачами.

Щодо доводів касаційної скарги про неправомірність процесуального правонаступництва ОСОБА_6 зазначав, що після смерті ОСОБА_3 він прийняв спадщину за заповітом від 16 листопада 2021 року, яким йому було заповідано все належне спадкодавцю майно, а також майнові права на частку у спадщині після смерті ОСОБА_4 . Вказував, що факт прийняття ним спадщини підтверджується матеріалами спадкової справи та виданими на його ім`я свідоцтвами про право на спадщину, а тому суди обґрунтовано залучили його до участі у справі як правонаступника померлого позивача. Також звертав увагу на те, що дійсність заповіту на момент вирішення питання про правонаступництво не була спростована, а в іншій справі проведеною почеркознавчою експертизою підтверджено виконання підпису в заповіті особисто ОСОБА_3 .

Також ОСОБА_6 зазначав, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильних висновків щодо наявності у ОСОБА_3 , а в подальшому і у нього як її спадкоємця та правонаступника, права на відповідну частку спадкового майна.

20 лютого 2026 року ОСОБА_6 , в інтересах якого діє адвокат Юрченко І. О., надіслав до Верховного Суду через підсистему «Електронний Суд» додаткові пояснення, які по суті є доповненнями до відзиву, поданими поза строком, визначеним у статті 395 ЦПК України, тому суд залишає їх без розгляду.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 25 березня 2025 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на ухвалу Дніпропетровського районного суду від 12 лютого 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 січня 2025 року та витребував матеріали цієї справи із суду першої інстанції.

Верховний Суд ухвалою від 31 березня 2025 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою заявників на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 24 квітня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 січня 2025 року.

12 травня 2025 року матеріали справи № 175/3635/22 надійшли до Верховного Суду.

Верховний Суд ухвалою від 24 червня 2026 року призначив справу до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

Згідно протоколу автоматизованого визначення складу колегії суддів

від 13 липня 2026 року у зв`язку із перебуванням у відпустці суддів

Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Ситнік О. М., Фаловської І. М. для розгляду касаційної скарги визначено колегію суддів: головуючий суддя - Ігнатенко В. М., склад колегії суддів: Грушицький А. І., Калараш А. А., Литвиненко І. В., Петров Є. В.

Фактичні обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , після смерті якого відкрилася спадщина на належне йому майно, до складу якої входили: домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 ; 1/2 частина земельної ділянки з кадастровим номером 1221486200:01:021:0016, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , разом із розташованим на ній житловим будинком, загальною площею 296,5 кв. м; автомобіль марки «ЗАЗ 110558-44», 2008 року випуску; мотоцикл марки «HONDA SCV 100FE», 2006 року випуску; частка у статутному капіталі ТОВ «Дніпроавтотехкомплект» у розмірі 97,8219 % статутного капіталу; частка у статутному капіталі ТОВ «Укртехпром-Центр» у розмірі 9,276 % статутного капіталу, а також грошові кошти, що знаходилися на рахунках в АТ КБ «ПриватБанк».

Спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_4 були його дружина ОСОБА_1 , діти ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , а також його мати ОСОБА_3 .

25 червня 2018 року ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , а 19 вересня 2018 року ОСОБА_1 звернулися до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Аршави І. О. із заявами про прийняття спадщини після смерті спадкодавця. 19 вересня 2018 року між ними було укладено договір про поділ спадкового майна, на підставі якого вони отримали відповідні свідоцтва про право

на спадщину за законом.

ОСОБА_3 також звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті сина, однак приватний нотаріус постановою від 24 червня 2020 року відмовив їй у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з пропуском строку для прийняття спадщини.

Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області рішенням від 27 квітня 2022 року у справі № 175/3199/21, яке набрало законної сили 26 жовтня 2022 року, визначив ОСОБА_3 додатковий строк тривалістю два місяці для подання заяви про прийняття спадщини після смерті сина.

01 грудня 2022 року ОСОБА_3 у межах визначеного судом додаткового строку подала заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 27 грудня 2022 року приватний нотаріус відмовив їй у видачі свідоцтва про право на спадщину, пославшись на те, що право власності на спадкове майно вже зареєстровано за іншими спадкоємцями.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 померла. За життя, 16 листопада 2021 року, вона склала заповіт, яким заповіла ОСОБА_6 усе належне їй майно, а також майнові права, які належатимуть їй у майбутньому, зокрема право на частку у спадщині після смерті ОСОБА_4 та право на участь у судових справах як правонаступника.

14 липня 2023 року ОСОБА_6 прийняв спадщину після смерті ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвами про право на спадщину за заповітом та матеріалами спадкової справи № 12/2023.

Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області ухвалою від 18 квітня 2023 року зупинив провадження у справі до залучення правонаступника позивача. Ухвалою цього ж суду від 12 лютого 2024 року ОСОБА_6 залучено до участі у справі як процесуального правонаступника ОСОБА_3 на підставі статті 55 ЦПК України.

21 липня 2023 року ОСОБА_6 звернувся до суду із самостійним позовом про визнання за ним права власності на 1/4 частину спадкового майна після смерті ОСОБА_4 у порядку спадкування за законом.

Для підтвердження вартості спірного нерухомого майна відповідачі подали звіт про оцінку житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до якого його ринкова вартість становить 6 439 400,00 грн, а вартість спірної 1/4 частини - 1 609 850,00 грн.

Також відповідачі подали звіт про оцінку земельної ділянки площею 0,1200 га, кадастровий номер 1221486200:01:021:0016, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , відповідно до якого її ринкова вартість становить 462 000,00 грн, а вартість спірної 1/8 частини - 57 750,00 грн, а також звіт про оцінку розташованого на цій земельній ділянці житлового будинку, згідно з яким його ринкова вартість становить 3 946 700,00 грн, а вартість спірної 1/4 частини - 986 675,00 грн.

На підтвердження вартості спірного майна позивач подав звіт про оцінку земельної ділянки з кадастровим номером 1221486200:01:021:0016 від 23 лютого 2024 року, відповідно до якого її ринкова вартість становить 498 562,78 грн, та звіт про оцінку житлового будинку загальною площею 296,5 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , згідно з яким його ринкова вартість становить 6 657 908,72 грн.

Крім того, позивач подав звіт про оцінку домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до якого його ринкова вартість становить 2 290 662,00 грн.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 3, 4 абзацу першого частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відповідно до частин першої та другої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється під час розгляду справи по суті та є підставою для ухвалення судом рішення про відмову в позові (постанова Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 1340/4630/18).

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5)). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15 (пункт 14)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права / інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).

Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

У статтях 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Згідно зі статтею 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Згідно з частинами першою-третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до частини першої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину і на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, повинен подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Згідно з частиною третьою статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

У справі, що переглядається, суди встановили, що ОСОБА_3 є матір`ю ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а тому відповідно до статті 1261 ЦК України належала до спадкоємців першої черги за законом після його смерті.

Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області рішенням від 27 квітня 2022 року, яке набрало законної сили 26 жовтня 2022 року, визначив ОСОБА_3 додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті сина. У межах цього строку вона звернулася до нотаріуса із відповідною заявою.

Отже, оскільки спадкоємець, який подав заяву про прийняття спадщини в межах додаткового строку, визначеного судом, вважається таким, що прийняв спадщину,

то після подання такої заяви ОСОБА_3 набула права спадкоємця щодо майна, яке залишилося після смерті ОСОБА_4 .

Разом із тим, приватний нотаріус постановою від 27 грудня 2022 року відмовив ОСОБА_3 у видачі свідоцтва про право на спадщину з підстав того, що спадкове майно вже було оформлено за іншими спадкоємцями.

Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

У постанові від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що позивач самостійно визначає порушене, невизнане або оспорюване право чи охоронюваний законом інтерес, за захистом якого звертається до суду, а суд під час розгляду справи перевіряє обґрунтованість обраного способу захисту та його ефективність щодо відновлення порушеного права.

Велика Палата Верховного Суду також неодноразово наголошувала, що надміру формалізований підхід до заявлених позовних вимог суперечить завданням цивільного судочинства щодо ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав та інтересів особи. Диспозитивність як одна з основних засад цивільного судочинства передбачає право позивача самостійно визначати спосіб судового захисту, тоді як суд не вправі формулювати позовні вимоги замість нього. Якщо заявлена вимога здатна забезпечити ефективний захист порушеного права, суд не повинен відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань, оскільки це призведе до необхідності повторного звернення до суду та не відповідатиме принципам верховенства права і процесуальної економії (постанова Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 496/1059/18).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду наголосила, що сам собою факт існування іншого способу захисту не свідчить про неналежність обраного позивачем способу захисту. Залежно від характеру порушення права особа може вимагати його захисту різними способами, зокрема шляхом визнання права, відновлення становища, яке існувало до порушення права, або скасування державної реєстрації речового права.

Верховний Суд у постанові від 26 листопада 2025 року у справі № 496/1225/17 (провадження № 61-3248св25) зазначив, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу відкриття спадщини, а відсутність свідоцтва про право на спадщину чи державної реєстрації права власності не позбавляє його прав щодо спадкового майна. Такий спадкоємець вправі захищати свої порушені права із застосуванням способів захисту, передбачених цивільним законодавством, залежно від характеру допущеного порушення.

Установивши, що після прийняття спадщини ОСОБА_3 була позбавлена можливості оформити свої спадкові права у нотаріальному порядку у зв`язку з відмовою нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину та оформленням спадкового майна на інших спадкоємців, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованих висновків, що звернення до суду з позовом про визнання права власності на спадкове майно є належним та ефективним способом захисту її порушеного права.

Після смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 відкрилася спадщина.

Суди встановили, що відповідно до заповіту від 16 листопада 2021 року ОСОБА_3 заповіла все належне їй майно ОСОБА_6 , який у встановленому законом порядку прийняв спадщину після її смерті, що підтверджується матеріалами спадкової справи та виданими на його ім`я свідоцтвами про право на спадщину за заповітом.

Оскільки на момент смерті ОСОБА_3 вже прийняла спадщину після смерті свого сина ОСОБА_4 , належне їй право на відповідну частку спадкового майна, а також право на оформлення такого права входили до складу її спадщини та перейшли до ОСОБА_6 як спадкоємця за заповітом.

Відповідно до статті 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку він замінив.

Враховуючи встановлені обставини, суди обґрунтовано залучили ОСОБА_6

до участі у справі як процесуального правонаступника позивача.

Доводи касаційних скарг про неможливість вирішення питання щодо процесуального правонаступництва до закінчення розгляду справи про визнання заповіту недійсним є безпідставними.

За змістом статті 55 ЦПК України процесуальне правонаступництво допускається у разі смерті фізичної особи, якщо спірні матеріальні правовідносини допускають правонаступництво.

Вирішуючи питання про процесуальне правонаступництво, суд перевіряє наявність належних правових підстав для переходу спірних матеріальних прав та обов`язків

до іншої особи, однак не вирішує по суті спір щодо існування чи обсягу цих прав.

Сам собою факт оспорювання заповіту не припиняє його чинності та не позбавляє його юридичної сили до набрання законної сили рішенням суду про визнання такого заповіту недійсним. До цього часу діє презумпція правомірності правочину, встановлена статтею 204 ЦК України, що породжує передбачені законом правові наслідки.

На момент постановлення ухвали про залучення ОСОБА_6 до участі у справі як процесуального правонаступника, а також під час її перегляду судом апеляційної інстанції заповіт від 16 листопада 2021 року був чинним і не був визнаний недійсним у встановленому законом порядку. За таких обставин суди правильно врахували його як належну правову підставу для вирішення питання про процесуальне правонаступництво.

Саме лише існування іншого судового спору щодо дійсності заповіту не є передбаченою законом підставою для відмови у процесуальному правонаступництві або відкладення вирішення цього питання до набрання законної сили рішенням в іншій справі. Стаття 55 ЦПК України не ставить можливість процесуального правонаступництва у залежність від відсутності спору щодо документа, який підтверджує статус спадкоємця.

У разі визнання заповіту недійсним рішенням суду, яке набере законної сили, відповідні правові наслідки можуть бути реалізовані у порядку, визначеному процесуальним законом. Водночас сама лише наявність спору щодо дійсності заповіту не перешкоджала судам вирішити питання про процесуальне правонаступництво у цій справі.

Отже, суди правильно застосували статтю 55 ЦПК України, а доводи касаційних скарг у цій частині ґрунтуються на помилковому ототожненні спору про дійсність заповіту з процесуальним питанням правонаступництва.

Додатково Верховний Суд бере до уваги, що за відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень Соборний районний суд міста Дніпра рішенням від 03 грудня 2025 року у справі № 201/8409/23 відмовив у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_6 про визнання заповіту недійсним. При цьому суд у зазначеній справі, зокрема, дослідив висновок судової почеркознавчої експертизи, яким встановлено, що рукописний текст і підпис у заповіті виконані безпосередньо ОСОБА_3 .

Не заслуговують на увагу й доводи касаційних скарг про пропуск позовної давності.

За статтями 256, 257, 261 ЦК України загальна позовна давність становить три роки і починає перебіг від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.

У цій справі порушення права ОСОБА_3 пов`язане не з самим фактом відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4 , а з неможливістю реалізувати успадковане право після прийняття спадщини, зокрема у зв`язку з відмовою нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Суди встановили, що постанову нотаріуса про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину винесено 27 грудня 2022 року. Саме з цього часу ОСОБА_3 дізналася про порушення свого права та необхідність його судового захисту.

Отже, висновки судів про відсутність підстав для застосування наслідків спливу позовної давності є правильними.

Верховний Суд також відхиляє доводи касаційних скарг про порушення правил виключної територіальної підсудності.

Відповідно до частини першої статті 30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою.

Згідно з частиною першою статтею 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Системний аналіз частини першої статті 30 ЦПК України у взаємозв`язку

зі статтею 181 ЦК України дає підстави для висновку, що у разі пред`явлення пов`язаних між собою вимог щодо кількох об`єктів нерухомого майна територіальна підсудність визначається за місцезнаходженням того об`єкта нерухомості, вартість якого є найвищою як цілісного об`єкта цивільних прав, а не за розміром частки у праві власності на нього чи вартістю заявлених щодо нього позовних вимог.

Закон використовує категорію «об`єкт, вартість якого є найвищою», а не категорію «ціна позовних вимог», тому для визначення виключної територіальної підсудності враховується вартість відповідного об`єкта нерухомого майна в цілому.

Такий підхід відповідає меті правил виключної територіальної підсудності, забезпечує стабільність судової юрисдикції та узгоджується з принципом процесуальної економії, оскільки розмір позовних вимог або частка у праві власності можуть змінюватися під час розгляду справи, тоді як місцезнаходження і вартість об`єкта нерухомості як критерії визначення компетентного суду залишаються сталими.

У цій справі суди першої та апеляційної інстанцій дослідили подані сторонами звіти про оцінку нерухомого майна, оцінили їх у сукупності з іншими доказами та дійшли обґрунтованих висновків про належність спору до територіальної юрисдикції Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області.

Доводи касаційних скарг у цій частині фактично зводяться до незгоди з оцінкою судами доказів щодо вартості спірного майна та не свідчать про неправильне застосування частини першої статті 30 ЦПК України.

Також є безпідставними доводи заявників про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 30 ЦПК України у подібних правовідносинах, оскільки порушене ними питання стосується не тлумачення цієї норми права, а встановлення фактичних обставин справи та оцінки доказів щодо вартості об`єктів нерухомого майна.

Аргументи касаційних скарг про те, що суд першої інстанції розглянув справу неповноважним складом суду, також не заслуговують на увагу.

Наведені заявниками обставини не свідчать про наявність передбачених статтями 36-40 ЦПК України підстав для відводу судді, а фактично зводяться до незгоди з процесуальними рішеннями суду першої інстанції та висновками, викладеними у судових рішеннях.

Верховний Суд відхиляє і доводи касаційних скарг про те, що апеляційний суд розглянув справу неповноважним складом суду у зв`язку з безпідставною, на думку заявників, відмовою у задоволенні заяви про відвід колегії суддів.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу, якщо існують інші обставини, які викликають сумнів у його неупередженості або об`єктивності.

Разом із тим підставою для відводу можуть бути лише такі обставини, які об`єктивно свідчать про можливу упередженість судді. Водночас згідно з частиною четвертою статті 36 ЦПК України незгода сторони з процесуальними рішеннями суду, рішення або окрема думка судді в інших справах, а також висловлена суддею правова позиція щодо юридичного питання не можуть бути підставою для відводу.

З матеріалів справи відомо, що підставою для заявленого відводу було те, що колегія суддів Дніпровського апеляційного суду цього ж дня спочатку розглянула апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, а після цього - апеляційну скаргу на ухвалу про залучення процесуального правонаступника.

Однак сама собою послідовність розгляду апеляційних скарг у межах однієї цивільної справи не свідчить про упередженість суддів та не є обставиною, яка відповідно до статті 36 ЦПК України виключає їх участь у розгляді справи.

Розгляд різних процесуальних питань одним і тим самим складом суду в межах одного судового провадження є наслідком визначення складу суду автоматизованою системою документообігу суду та не може свідчити про порушення принципів незалежності й безсторонності суду.

Крім того, процесуальне законодавство не встановлює обов`язкової послідовності розгляду апеляційних скарг на ухвали та рішення суду першої інстанції, якщо вони перебувають у провадженні одного й того самого суду апеляційної інстанції.

Посилання заявників на те, що під час перегляду рішення по суті спору апеляційний суд фактично сформував правову позицію щодо питання процесуального правонаступництва, є припущенням, яке не підтверджується матеріалами справи та не свідчить про наявність передбачених статтею 36 ЦПК України підстав для відводу.

Не заслуговують на увагу й доводи касаційних скарг про порушення апеляційним судом порядку вирішення заяви про відвід.

Відповідно до частини третьої статті 40 ЦПК України питання про передачу заяви про відвід іншому судді виникає лише тоді, коли суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу та така заява надійшла до суду не пізніше ніж за три робочі дні до наступного судового засідання. Якщо ж заяву про відвід подано пізніше або безпосередньо під час судового засідання, вона не підлягає передачі іншому судді, а вирішується судом, який розглядає справу.

Оскільки заяву про відвід було заявлено під час судового засідання, апеляційний суд вирішив її відповідно до вимог статті 40 ЦПК України, а тому підстав для висновку про розгляд справи неповноважним складом суду немає.

Посилання заявників на постанови Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 177/1138/17 та від 12 лютого 2020 року у справі № 214/2502/16-ц є безпідставними, оскільки наведені у них правові висновки стосуються випадків порушення порядку вирішення заяв про відвід за інших фактичних обставин і не є релевантними до спірних правовідносин у цій справі.

Верховний Суд також відхиляє доводи касаційних скарг про те, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотань про призначення оціночно-будівельної та посмертної почеркознавчої експертиз, унаслідок чого заявники, на їхню думку, були позбавлені можливості подати докази, необхідні для правильного вирішення спору, а також про те, що суди не дослідили висновок експерта Дніпропетровського НДЕКЦ МВС України від 13 лютого 2024 року № СЕ-19/104-24/5909-ПЧ.

За змістом статей 76, 77, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а доказуванню підлягають лише ті обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно зі статтею 103 ЦПК України суд призначає експертизу лише тоді, коли для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання, без яких встановити відповідні обставини неможливо.

Вирішення питання про призначення експертизи належить до дискреційних повноважень суду, який, оцінюючи предмет доказування, наявні у справі докази та їх достатність, визначає необхідність застосування спеціальних знань для встановлення обставин, що входять до предмета доказування.

Предметом спору у цій справі є визнання права власності на спадкове майно у порядку спадкування після прийняття спадщини спадкодавцем та переходу відповідних майнових прав до його спадкоємця у порядку спадкового правонаступництва.

Апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність необхідності у призначенні оціночно-будівельної експертизи, оскільки питання ринкової вартості нерухомого майна мало значення лише для визначення територіальної підсудності спору. При цьому суд дослідив подані сторонами звіти про оцінку нерухомого майна, надав їм оцінку відповідно до статті 89 ЦПК України та встановив, що справа належить до територіальної юрисдикції Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області.

Як відомо з матеріалів справи, відповідачі вважали, що первісна позовна заява та заява про зміну предмета позову нібито були підписані не ОСОБА_3 , а іншою особою, у зв`язку з чим просили позов залишити без розгляду.

Водночас суди встановили, що після смерті ОСОБА_3 до участі у справі було залучено її процесуального правонаступника - ОСОБА_6 , який у липні 2023 року також подав самостійний позов до тих самих відповідачів з аналогічними вимогами про визнання права власності на спадкове майно. Цей позов суд першої інстанції прийняв до розгляду як такий, що відповідає вимогам статей 175, 177 ЦПК України.

За таких обставин навіть у разі підтвердження доводів відповідачів щодо виконання підписів на первісній позовній заяві та заяві про зміну предмета позову іншою особою, це саме собою не могло вплинути на правильність вирішення спору, оскільки предметом судового розгляду були також вимоги, заявлені самим ОСОБА_6 як належним позивачем і процесуальним правонаступником, який підтримав вимоги щодо захисту спадкових прав.

Отже, обставини, для встановлення яких заявники просили призначити посмертну почеркознавчу експертизу, не мали вирішального значення для правильного вирішення спору, а тому суди обґрунтовано відмовили у задоволенні відповідного клопотання.

За таких обставин посилання заявників на висновок експерта Дніпропетровського НДЕКЦ МВС України від 13 лютого 2024 року № СЕ-19/104-24/5909-ПЧ не спростовують правильності висновків судів та не свідчать про наявність підстав, передбачених пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Не заслуговують на увагу й доводи про встановлення судами обставин справи на підставі недопустимих доказів, а саме звітів про оцінку майна.

Зазначені звіти були досліджені судами разом з іншими доказами у справі та оцінені відповідно до вимог статті 89 ЦПК України у сукупності з іншими доказами. Аргументи заявників у цій частині фактично спрямовані на переоцінку доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Інші доводи касаційних скарг не спростовують правильності висновків судів, зводяться до незгоди з установленими судами обставинами справи та необхідності повторної оцінки доказів.

Таким чином, проаналізувавши зміст оскаржуваних судових рішень з точки зору застосування норм права, які стали підставою для вирішення справи по суті, колегія суддів дійшла висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили судові рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Висновки судів у цій справі не суперечать правовим висновкам, викладеним у постановах суду касаційної інстанції, на які послалися заявники у касаційній скарзі.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявників та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд керується тим, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційних скаргах, не спростовують висновків судів та за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційних скарг

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційні скарги залишено без задоволення, то судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявників.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Додаткові пояснення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_6 залишити без розгляду.

Касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 12 лютого 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 січня 2025 року про залучення до участі у справі правонаступника позивача залишити без змін.

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 24 квітня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 січня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідачВ. М. Ігнатенко

СуддіА. І. Грушицький

А. А. Калараш

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров