Вирок від 15 липня 2026 р. у справі №636/11253/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа №636/11253/25 Головуючий 1-ої інстанції: ОСОБА_1

Провадження №11-кп/818/914/26 Доповідач: ОСОБА_2

Категорія: ч. 1 ст. 389 КК України

ВИРОК

Іменем України

16 липня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду в складі:

головуючого - ОСОБА_2 ,

суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю секретаря - ОСОБА_5 ,

прокурора - ОСОБА_6 ,

захисника - ОСОБА_7 ,

обвинуваченого - ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду м. Харкова кримінальне провадження за апеляційними скаргами захисника та прокурора на вирок Чугуївського міського суду Харківської області від 06 січня 2026 року стосовно ОСОБА_8 ,-

встановила:

Вказаним вироком:

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с. Тернова Чугуївського району Харківської області, громадянин України, має середню освіту, фізична особа – підприємець, зареєстрований та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимий:

- 03.04.2025 Харківським районним судом Харківської області за ч. 2 ст. 286 КК України до трьох років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на два роки, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком 2 роки;

визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 389 КК України, та призначено покарання у виді 1 (одного) року обмеження волі.

На підставі ч. 1 ст. 71, з урахуванням встановлених п.п. б, п.1, ч.1 ст.72 КК України правил складання покарань, згідно з якими одному дню позбавлення волі відповідає два дні обмеження волі, до призначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Харківського районного суду Харківської області від 03 квітня 2025 року та призначено ОСОБА_8 остаточне покарання у виді 3 (трьох) років і 1 (одного) місяця позбавлення волі.

Строк відбування покарання ОСОБА_8 відраховувати з моменту його фактичного затримання у порядку виконання вироку суду.

Згідно вироку, ОСОБА_8 , будучи засудженим за вироком Харківського районного суду Харківської області від 03 квітня 2025 року за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, до покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 (два) роки, на підставі ст. 75 КК України звільненим від відбування покарання з іспитовим строком 2 (два) роки, судимість у встановленому законом порядку не знята та не погашена, перебуваючи на волі, належних висновків для себе не зробив, на шлях виправлення і перевиховання не став та в період тривання правових наслідків не погашеної та не знятої судимості знову вчинив умисне кримінальне правопорушення за наступних обставин.

Так, відповідно вироку Харківського районного суду Харківської області від 03 квітня 2025 року (справа №635/985/24), ОСОБА_8 , визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого за ч. 2 ст. 286 КК України та призначено покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 (два) роки, на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 (два) роки.

Зазначений вирок суду набрав законної сили 05.05.2025 та був переданий до Харківського РВ №1 філії ДУ «Центр пробації» в Харківській області, 02.06.2025 направлений для виконання до Чугуївського районного відділу № 3 філії Державної установи «Центр пробації» в Харківській області за територіальністю.

09.06.2025 засуджений ОСОБА_8 під особистий підпис був ознайомлений з порядком та умовами відбування покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами строком на 2 (два) роки, а також попереджений, що у разі ухилення від відбування покарання може бути притягнутий до кримінальної відповідальності відповідно до статті 389 КК України.

Однак, незважаючи на попередження та всупереч вироку Харківського районного суду Харківської області (справа № 635/985/24) від 03.04.2025, яким призначено додаткове покарання у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами строком на 2 (два) роки, розуміючи наслідки ухилення від відбування покарання, 23.05.2025 близько о 17 годині 09 хвилин за адресою: Харківська обл., с-ще Рогань, вул. Весела (Жовтнева), 115, ОСОБА_8 керуючи автомобілем марки «IVECO ML80E», з державними номерними знаками НОМЕР_1 був зупинений співробітником поліції, так як останній керував транспортним засобом обладнаним засобами пасивної безпеки та був непристебнутий ременем безпеки. На ОСОБА_8 було складено постанову про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху ЕНА №4801478 від 23.05.2025 за ч. 5 ст. 121 КУпАП.

03.06.2025 близько о 13 годині 19 хвилин за адресою: Харківська обл., м. Харків, просп. Героїв Харкова, 271 А, ОСОБА_8 керуючи автомобілем марки «IVECO ML80E», з державними номерними знаками НОМЕР_1 був зупинений працівником поліції, так як останній керував вантажним транспортним засобом повною масою понад 3,5 т, що використовується для перевезення вантажів ФОП ОСОБА_8 з метою прибутку, при цьому у ТЗ не було обладнано справним та перевіреним тахографом, водій не вів індивідуальну контрольну книжку водія та не мав копію графіка змінності водіїв. На ОСОБА_8 було складено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху ЕНА №4883049 від 03.06.2025 за ч. 6 ст. 133-1 КУпАП.

19.06.2025 близько о 11 годині 10 хвилин за адресою: Харківська обл., Харківський р-н, с-ще Безлюдівка, вул. Зміївська, 1 г, ОСОБА_8 , керуючи автомобілем марки «Volkswagen Transporter», з державними номерними знаками НОМЕР_2 був зупинений співробітником поліції, так як останній керував транспортним засобом обладнаним засобами пасивної безпеки та був непристебнутий ременем безпеки. На ОСОБА_8 було складено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху ЕНА №5014913 від 19.06.2025 за ч. 5 ст. 121 КУпАП.

Таким чином, засуджений ОСОБА_8 , діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, ухилився від відбування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами строком на 2 (два) роки призначеному йому вироком Харківського районного суду Харківської області (справа №635/985/24 від 03.04.2025).

В апеляційній скарзі захисник просить скасувати вирок Чугуївського міського суду Харківської області і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що при винесенні вироку судом першої інстанції не враховано обставини (поряд з щирим каяттям), які можуть бути визнані такими, що пом`якшують покарання ОСОБА_8 , а саме те, що він має на утриманні неповнолітніх дітей: ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , а також сина – ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . На обліку у лікаря психіатра та лікаря нарколога не перебуває. Також ОСОБА_8 за місцем мешкання характеризується виключно з позитивного боку. Має на утриманні хворих батьків похилого віку, які потребують стороннього догляду – ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_6 та ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Захисник вважав, що відповідно до положень ст. 69 КПК України суд мав би призначити ОСОБА_8 більш м`яке покарання, ніж передбачено законом, в тому числі у вигляді штрафу, а вирок Харківського районного суду Харківської області від 03.04.2025 мав би бути виконаний самостійно.

Крім того, як на підставу для скасування оскаржуваного вироку та призначення нового розгляду у суді першої інстанції, захисник посилався на те, що судове провадження здійснено за відсутності обвинуваченого та захисника, а також судом першої інстанції не виконано вимоги про фіксування судового провадження за допомогою технічних засобів фіксування кримінального провадження.

Прокурор в апеляційній скарзі просить вирок стосовно ОСОБА_8 скасувати у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а саме – незастосуванням закону, що підлягає застосуванню – ст. 71 КК України, а також невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості.

Ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_8 покарання за ч. 1 ст. 389 КК України у виді обмеження волі строком на 1 рік.

На підставі ст. 71 КК України, з урахуванням встановлених пп. б п. 1 ч. 1 ст. 72 КК України правил складання покарань, згідно з якими одному дню позбавлення волі відповідає два дні обмеження волі, до призначеного покарання частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Харківського районного суду Харківської області від 03.04.2025 та призначити остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки 1 місяць, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік 3 місяці 29 днів.

Заслухавши доповідача, прокурора та захисника, які підтримали подані кожним апеляційні скарги з підстав викладених у них, думку обвинуваченого та його захисника, а також прокурора щодо поданих апеляційних скарг, перевіривши матеріали кримінального провадження, апеляційний суд доходить наступного висновку.

Згідно ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Параграфом 1 глави 30 КПК України регламентовано порядок проведення спрощеного провадження щодо кримінальних проступків.

Відповідно до приписів ст. 381 КПК України суд розглядає обвинувальний акт щодо вчинення кримінального проступку без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження, якщо обвинувачений не оспорює встановлені під час дізнання обставини і згоден з розглядом обвинувального акту. Спрощене провадження щодо кримінальних проступків здійснюється згідно із загальними правилами судового провадження, передбаченими цим Кодексом, з урахуванням положень цього параграфа.

Згідно з ч. 2 ст. 382 КПК України вирок суду за результатами спрощеного провадження ухвалюється в порядку, визначеному цим Кодексом, та повинен відповідати загальним вимогам до вироку суду. У вироку суду за результатами спрощеного провадження замість доказів на підтвердження встановлених судом обставин зазначаються встановлені органом досудового розслідування обставини, які не оспорюються учасниками судового провадження.

На думку колегії суддів судом першої інстанції вказані вимоги закону були дотримані належним чином.

Як убачається з наданих матеріалів, судовий розгляд кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_8 розглянуто у спрощеному порядку, без проведення судового розгляду і виклику учасників кримінального провадження у відповідності до вимог статей 381-382 КПК України, оскільки до обвинувального акту долучена письмова заява обвинуваченого за його згодою у присутності захисника ОСОБА_15 , відповідно до якої він беззаперечно визнає свою винуватість у вчиненні інкримінованого йому кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 389 КК України, не оспорює встановлені досудовим розслідуванням обставини, згоден на розгляд обвинувального акту в спрощеному провадженні без проведення судового розгляду в судовому засіданні та без його участі.

З огляду на вищевикладене доводи апеляційної скарги захисника про розгляд справи за відсутності обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника, та не фіксування судового провадження за допомогою технічних засобів фіксування кримінального провадження є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на вимогах ст. 381-382, ч. 1 ст. 394 КПК України.

Разом з тим, на переконання колегії суддів апеляційного суду, доводи апеляційної скарги прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме ст. 71 КК України при призначенні ОСОБА_8 покарання, заслуговують на увагу з огляду на таке.

Положеннями ч. 1 ст. 71 КК України встановлено, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

Згідно ч. 3 ст. 71 КК України, якщо призначене хоча б за одним із вироків додаткове покарання або невідбута його частина за попереднім вироком підлягає приєднанню до основного покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків.

У п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання» роз`яснено, що при визначенні покарання за правилами ст. 71 КК до покарання за новим вироком повністю або частково приєднується невідбута частина покарання за попереднім вироком.

В такому разі суди повинні точно встановлювати невідбуту частину основного й додаткового покарань і зазначати їх вид та розмір у новому вироку.

Відповідно до ч. 3 ст. 55 КК України при призначенні позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткового покарання до арешту, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі на певний строк – воно поширюється на увесь час відбування основного покарання і, крім цього, на строк, встановлений вироком суду, що набрав законної сили. При цьому строк додаткового покарання обчислюється з моменту відбуття основного покарання, а при призначенні покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткове до інших основних покарань, а також у разі застосування ст. 77 КК України – моменту набрання законної сили вироком.

Апеляційним переглядом встановлено, що ОСОБА_8 у даному кримінальному провадженні вчинив кримінальний проступок, передбачений ч. 1 ст. 389 КК України, після ухвалення попереднього вироку Харківського районного суду Харківської області від 03.04.2025 за ч. 2 ст. 2 ст. 286 КК України до 3 років позбавлення волі, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки, на підставі ст. 75 КК України звільненого від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком на 2 роки.

Однак на зазначені обставини суд першої інстанції уваги не звернув та помилково при призначенні остаточного покарання обвинуваченому не вирішив питання щодо невідбутого за попереднім вироком додаткового покарання – позбавлення права керування транспортними засобами.

При цьому, апеляційний суд бере до уваги, що обвинуваченого ОСОБА_8 визнано винним саме за те, що він фактично не відбував покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами. Дана обставина підтверджується і самим обвинуваченим, а тому колегія суддів приходить до висновку, що згадане додаткове покарання не відбуте у повному обсязі.

Що стосується доводів апеляційної скарги захисника про невідповідність призначеного обвинуваченому ОСОБА_8 покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, та можливість застосування вимог ст. 69 КК України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_8 , суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості кримінального правопорушення, яке згідно зі ст. 12 КК України, відноситься до категорії кримінальних проступків, обставини його вчинення, враховував, що ОСОБА_8 позитивно характеризується за місцем проживання, має на утриманні неповнолітніх дітей: доньок – ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , а також сина – ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , на обліку у лікаря психіатра та лікаря нарколога не перебуває.

Обставиною, яка пом`якшує покарання обвинуваченого, суд визнав щире каяття, а обтяжуючих покарання обставин судом встановлено не було.

На підставі вищевикладених обставин, суд першої інстанції призначив ОСОБА_8 покарання у виді обмеження волі строком на 1 (один) рік, яке не є максимальним за розміром, передбаченим санкцією ч.1 ст. 389 КК України, з яким погоджується й суд апеляційної інстанції.

При цьому, на підставі ст. 71 КК України до призначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Харківського районного суду Харківської області від 03.04.2025 та, з урахуванням встановлених пп. б п. 1 ч. 1 ст. 72 КК України правил складання покарань, згідно з якими одному дню позбавлення волі відповідає два дні обмеження волі, призначено остаточно покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки 1 місяць.

На думку апеляційного суду, саме таке покарання, відповідатиме вимогам ст. 50, 65 КК України, буде необхідним і достатнім для виправлення та перевиховання обвинуваченого ОСОБА_16 , попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, а також відповідатиме принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Отже, вищезазначені доводи апеляційної скарги сторони захисту колегія суддів вважає безпідставними.

З огляду на вищевикладене, у задоволенні апеляційної скарги захисника слід відмовити, а апеляційну скаргу прокурора слід задовольнити частково, вирок Чугуївського міського суду Харківської області від 06.01.2026 стосовно ОСОБА_8 в частині призначеного покарання – скасувати та ухвалити новий.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.404, 405, 407, 409 КПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу захисника залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу прокурора задовольнити частково.

Вирок Чугуївського міського суду Харківської області від 06 січня 2026 року стосовно ОСОБА_8 в частині призначеного покарання - скасувати.

Призначити ОСОБА_8 покарання за ч.1 ст.389 КК України у виді обмеження волі строком на 1 рік.

На підставі ст.71 КК України, з урахуванням встановлених пп. б п. 1 ч. 1 ст. 72 КК України правил складання покарань, згідно з якими одному дню позбавлення волі відповідає два дні обмеження волі, до призначеного покарання частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Харківського районного суду Харківської області від 03.04.2025 та призначити остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки 1 місяць, з позбавлення права керувати транспортними засобам строком на 2 роки.

В решті вирок суду залишити без змін.

Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення.

Касаційна скарга на вирок може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.

Головуючий –

Судді: