Постанова від 15 липня 2026 р. у справі №635/7162/23 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Єдиний унікальний номер 635/7162/23

Номер провадження 22-ц/818/989/26

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 липня 2026 року м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Мальованого Ю.М.,

суддів: Маміної О.В., Яцини В.Б.,

за участю:

секретаря судового засідання Візіра О.В.,

представника позивача адвоката Тарасенко В. Ю.,

представника відповідача адвоката Токаренко Х. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 та Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Харківського районного суду Харківської області від 23 вересня 2025 року в складі судді Карасави І.О. по справі № 635/7162/23 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця в особі Регіональної філії «Південна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця в особі Регіональної філії «Південна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що 09 липня 2017 року о 01:00 годині біля залізничної станції «Зелений гай» в с. Південне Харківського району Харківської області стався наїзд невстановленим поїздом на пішохода – її сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , внаслідок чого останній від отриманих тілесних ушкоджень помер на місці.

Вказала, що відповідачем не було вжито всіх можливих заходів щодо забезпечення безпеки громадян, зокрема встановлення огорож, парканів тощо, та недопущення тяжких наслідків у вигляді загибелі її сина на залізничному перегоні внаслідок збиття рухомим складом залізничного транспорту.

У зв`язку зі смертю сина внаслідок наїзду на нього рухомого складу вона зазнала сильних душевних та моральних страждань, що полягали у порушені її нормальної життєдіяльності, душевному болю від втрати єдиного сина. Вважає, що при такій суттєвій спричиненій моральній шкоді, мільярдних прибутках відповідача та при фактично свавільному ставленні зі сторони відповідача до вжиття заходів безпеки на залізничному транспорті, щоб призвело б до зменшення кількості нещасних випадків, заявлений нею розмір моральної шкоди є належним.

Просила стягнути з АТ «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Українська залізниця» моральну шкоду у розмірі 992 400,00 грн без стягнення податків та обов`язкових платежів, судові витрати покласти на відповідача.

Представник відповідача надала відзив, в якому вказала, що відповідно до постанови про закриття кримінального провадження №120172200000000899 в момент первинного контакту з рейковим транспортом ОСОБА_2 знаходився у вертикальному положенні та був обернутий до нього задньою правою поверхнею тіла. Потерпілий порушив пункти 2.2; 2.3; 2.5; 2.6 Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України. ОСОБА_2 свідомо, нехтуючи правилами безпеки громадян на залізничному транспорті, знаходився на залізничній колії, що призвело до його загибелі. Позивачкою не надано жодних письмових доказів, які б підтверджували її моральні страждання, отже не доведений розмір моральної шкоди.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 23 вересня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 150 000,00 грн без урахування податків та обов`язкових платежів у відшкодування моральної шкоди, а також в дохід держави судовий збір 1499,52 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що з урахуванням глибини та тривалості моральних страждань позивачки, яких вона зазнала внаслідок смерті сина, а також грубої необережності потерпілого, що полягала у перебуванні у стані алкогольного сп`яніння на залізничних коліях, з відповідача на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 150 000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди без урахування податків та обов`язкових платежів.

На вказане судове рішення 03 жовтня 2025 року через систему «Електронний Суд» представник ОСОБА_1 адвокат Тарасенко В.Ю. та 22 жовтня 2025 року АТ «Українська залізниця» подали апеляційні скарги.

Представник ОСОБА_1 адвокат Тарасенко В.Ю. в апеляційній скарзі просила рішення суду скасувати частково, у частині відмови у стягненні моральної шкоди на суму 842 400,00 грн, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов повністю, судові витрати покласти на відповідача.

Апеляційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судом не були враховані ступінь вини власника джерела підвищеної небезпеки щодо убезпечення залізної дороги від таких випадків, глибина її страждань при втраті найближчої їй людини – єдиного сина, а також фінансовий стан відповідача і чинна практика Верховного Суду з розгляду справ з аналогічних питань, зокрема, правова позиція, викладена у постанові від 30 січня 2023 року по справі № 740/3561/21. Суд акцентував увагу на порушеннях з боку сина позивачки, проте не звернув достатньої уваги на порушення, вчинені відповідачем щодо незабезпечення належного рівня безпеки на залізничному транспорті, не повністю оцінив міру порушень, їх розповсюдженість та сталу халатність відповідача щодо правил безпеки. Заниження суми відшкодування до розміру 150 000,00 грн сприятиме халатному відношенню до забезпечення елементарних заходів безпеки зі сторони відповідача на залізничній колії і надалі. Також посилалась на висновки Верховного Суду, викладені у постановах по справах № 439/1213/18 від 17 червня 2020 року, № 520/11029/14-ц від 05 червня 2019 року, № 439/1218/18 від 05 серпня 2020 року, відповідно до яких судом касаційної інстанції визначено суму відшкодування у більшому розмірі.

АТ «Українська залізниця» в своїй апеляційній скарзі просила скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , стягнути з ОСОБА_1 сплачений за подання апеляційної скарги судовий збір у розмірі 1 799,42 грн.

Апеляційна скарга АТ «Українська залізниця» мотивована тим, що згідно з висновком експерта № 371-КЕ/2017, який міститься в матеріалах кримінального провадження, вірогідно мав місце наїзд рейкового транспорту. Достовірно встановити час настання смерті ОСОБА_2 не видається можливим. Матеріали справи також не містять жодних доказів, яким поїздом здійснено наїзд на загиблого, коли і за яких обставин сталася ця подія, що унеможливлює задоволення позовних вимог. Відсутність протиправності або неправомірності дій працівників відповідача встановлена постановою від 31 травня 2019 року про закриття кримінального провадження № 120172200000000899 від 09 липня 2017 року. Відсутність у діях відповідача неправомірності або протиправності виключає його обов`язок відшкодувати завдану шкоду. Розмір завданої моральної шкоди є недоведеним. Позивачкою не надано доказів, що підтверджують дійсність моральних страждань, їх тяжкість та зміну способу життя, зокрема, висновків психолога, показань свідків (свідчення друзів, колег), характеристики з місця роботи, виписки з лікарні, проходження курсів реабілітації тощо. При правомірності дій відповідача та наявності фактів грубої необережності потерпілого сума моральної шкоди, визначена рішенням суду, не відповідає засадам розумності, виваженості і справедливості. Посилався на висновки Верховного Суду у постанові від 05 жовтня 2022 року у справі № 357/2446/21, де розмір відшкодування моральної шкоди визначено в сумі 10 000,00 грн.

24 листопада 2025 року через систему «Електронний Суд» представник ОСОБА_1 адвокат Тарасенко В.Ю. подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення та задовольнити її апеляційну скаргу. Відзив мотивовано тим, що стягнута з відповідача за результатами розгляду справи у суді першої інстанції моральна шкода, завдана позивачці смертю її сина від дії джерела підвищеної небезпеки, у розмірі 150 000,00 грн, є не завищеною, а навпаки у рази заниженою. Твердження відповідача про відсутність письмових доказів, які б підтверджували моральні страждання позивачки, безпідставні, адже сама по собі смерть сина вже є беззаперечним доказом наявності цих моральних страждань. Те, що загибель сина позивачки сталась саме через наїзд на нього електропоїзду, підтверджується: постановою про закриття кримінального провадження за ч. 3 ст. 276 КК України; судово-медичною експертизою, в якій вказано, що характер травм загиблого свідчить про те, що вони були спричинені рейковим транспортом. Ніякого іншого рейкового транспорту, крім електропоїзду, на тій ділянці, де знайшли тіло загиблого, не було. Кримінальне провадження було закрите через відсутність ознак кримінального правопорушення, а не за фактом скоєння самогубства, тому посилатись на суїцид у відповідача немає підстав. У даній справі відповідач не довів, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Власники джерела підвищеної небезпеки, яким є відповідач, зобов`язанні відшкодовувати моральну шкоду незалежно від своєї вини.

26 листопада 2025 року через систему «Електронний Суд» АТ «Українська залізниця» подало відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просило відмовити у її задоволенні. Відзив мотивовано тим, що ані вина відповідача, ані його робітника не доведена. Відповідно до висновку експерта №1870-ДМ/17 при проведенні судово-медичної експертизи трупа громадянина ОСОБА_2 встановлено, що в крові та сечі трупа ОСОБА_2 виявлений етиловий спирт в кількості: в крові – 2.92%, в сечі 3.78%, що відповідає сильному алкогольному сп`янінню. Практика Верховного Суду, наведена представником позивачки в апеляційній скарзі, не є тотожною спору у справі № 635/7163/23 та не містить ознак аналогічності правовідносин. Відсутні будь-які докази на обґрунтування заявленого розміру відшкодування моральної шкоди.

Заслухавши суддю-доповідача, представник позивача адвокат Тарасенко В. Ю., яка підтримала апеляційну скаргу позивача, проти скарги відповідача заперечувала, представника відповідача адвоката Токаренко Х. О., яка підтримала апеляційну скаргу сторони відповідача, проти скарги позивача заперечувала, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу АТ «Українська залізниця» слід задовольнити частково, апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 15).

За даним фактом 09 липня 2017 року внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, номер кримінального провадження 12017220000000899 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 267 КК України.

Відповідно до висновку судово-медичної експертизи ХОБСМЕ ім засл. проф. Бокаріуса №1870-ДМ/17 від 24 липня 2017 року причиною смерті ОСОБА_2 , 1982 р.н., явилася тупа сукупна травма тіла, яка ускладнилася розвитком травматичного шоку. При проведенні судово- токсикологічної експертизи встановлено, що в крові та сечі трупа ОСОБА_2 виявлений етиловий спирт в кількості: в крові – 2.92%о, в сечі 3.78%о, що відповідає сильному алкогольному сп`янінню (а.с. 79-81).

Крім того, згідно висновку комісійної судово-медичної експертизи ХОБСМЕ ім засл. проф. Бокаріуса № 371-КЕ/2017 від 16 липня 2017 року причиною смерті ОСОБА_2 , 1982 р.н., явилася тупа сукупна травма тулуба та правої нижньої кінцівки, що супроводжувалася розвитком травматичного шоку та крововтратою. В даному випадку мав місце наїзд рейкового транспорту на постраждалого. В момент первинного контакту з рейковим транспортом, що рухався, ОСОБА_2 знаходився найбільш вірогідно у вертикальному чи близькому до нього положенні та був обернутий переважно задньою правою поверхнею тіла до поверхні транспорту, що рухався (а.с. 84-86).

За змістом постанови старшого слідчого ВР злочинів у сфері транспорту СУ ГУНП в Харківській області Корсун К.О. від 31 травня 2019 року про закриття кримінального провадження в ході досудового розслідування встановлено, що 09 липня 2017 року о 01:00 годині біля залізничної станції «Зелений гай» в с. Південне Харківського району Харківської області стався наїзд невстановленим поїздом на пішохода ОСОБА_2 , 1982 р.н., внаслідок чого останній від отриманих тілесних ушкоджень помер на місці. Оглядом місця події встановлено, що дана пригода мала місце в темний час доби, на горизонтальній ділянці, де рух поїздів організовано у двох напрямках. На момент пригоди машиніст знаходився у тверезому стані, а пішохід у сильному алкогольному сп`янінні. Згідно висновків судово-медичних експертиз причиною смерті ОСОБА_2 , 1982 р.н., явилася тупа сукупна травма тулуба та правої нижньої кінцівки, що супроводжувалася розвитком травматичного шоку та крововтратою. Проведеними оперативно-розшуковими заходами та слідчими діями встановити машиніста та поїзд, яким було здійснено наїзд, не вдалося можливим. Кримінальне провадження закрито за відсутністю ознак складу злочину (а.с. 16).

Вказані обставини підтверджуються протоколом огляду місця події від 09 липня 2017 року, схемою, доданою до протоколу, фототаблицею (а.с. 19-22, 73-78).

ОСОБА_1 є матір`ю загиблого ОСОБА_2 , вони були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 11, 13, 14).

Стаття 3 Конституції України визначає, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до статті 23 ЦК України кожна особа, має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою зокрема щодо членів її сім`ї.

Згідно з частинами третьою-четвертою статті 23 ЦК України, якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

За змістом статті 1167 ЦК України, якщо моральної шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, така моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.

Згідно частини другої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

При цьому слід враховувати, що особливі правила статті 1187 ЦК України діють тоді, коли шкоду завдано тими властивостями об`єкта, через які діяльність із ним визнається джерелом підвищеної небезпеки.

Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 426/16825/16-ц (провадження № 14-497цс18) зазначено, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець.

Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.

Згідно з частиною п`ятою статті 1187 ЦК України при завданні шкоди джерелом підвищеної небезпеки на особу, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не може бути покладено обов`язок з її відшкодування, якщо вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п`ята).

Під непереборною силою необхідно розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події (пункт 1 частини першої статті 263 ЦК України), тобто ті, які мають зовнішній характер. Під умислом потерпілого необхідно розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату (наприклад, суїцид).

Верховний Суд у постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 450/4163/18 зазначив, що особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки (крім випадку відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки), є те, що володілець такого джерела зобов`язаний відшкодувати завдану шкоду незалежно від його вини. Разом із цим, відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого. Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди. У той же час, чинне законодавство не передбачає такої підстави для звільнення від відповідальності в частині відшкодування моральної шкоди власника джерела підвищеної небезпеки, як вина потерпілого.

Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом (частина друга статті 1193 ЦК України).

Згідно з частиною четвертою статті 1193 ЦК України суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину.

Положення статті 1193 ЦК України про зменшення розміру відшкодування з урахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються і в інших випадках завдання шкоди майну, а також фізичній особі, однак у кожному разі підставою для цього може бути груба необережність потерпілого (перебування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо), а не проста необачність.

Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (частина друга статті 1193 ЦК України), у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо).

Відповідні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 15 червня 2022 року у справі № 748/702/21-ц, від 14 червня 2023 року у справі № 172/1026/21.

У пункті 100 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06 квітня 1998 року № 457, передбачено, що залізниці повинні забезпечувати потреби населення у пасажирських перевезеннях, безпеку користування залізничним транспортом, необхідні зручності, якісне обслуговування пасажирів на вокзалах і в поїздах, своєчасне перевезення і збереження багажу і вантажобагажу.

Водночас, Правилами безпеки громадян на залізничному транспорті України, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 19 лютого 1998 року № 54, пішоходам дозволено переходити залізничні колії тільки у встановлених місцях (пішохідні мости, переходи, тунелі, переїзди тощо); перед тим, як увійти в небезпечну зону (ступити на колію), потрібно впевнитись у відсутності поїзда (або локомотива, вагона, дрезини тощо); при наближенні поїзда (або локомотива, вагона, дрезини тощо) треба зупинитись поза межами небезпечної зони, пропустити його і, впевнившись у відсутності рухомого складу, що пересувається по сусідніх коліях, почати перехід (пункти, 2.1 - 2.3). Пішоходам заборонено ходити по залізничних коліях та наближатися до них на відстань менше п`яти метрів; переходити і перебігати через залізничні колії перед поїздом (або локомотивом, вагоном, дрезиною тощо), що наближається, якщо до нього залишилося менше ніж 400 м. (пункти, 2.5, 2.6), підходити ближче ніж на 0,5 метра до краю платформи після оголошення про подачу або прибуття поїзда до його повної зупинки; сидіти на краю посадкової платформи, перону; знаходитися на об`єктах залізничного транспорту в стані алкогольного сп`яніння (пункти 2.16, 2.19, 2.20).

Встановивши, що причиною загибелі ОСОБА_2 стали травми, завдані внаслідок наїзду на нього потягу, які були спричинені джерелом підвищеної небезпеки у зв`язку зі здійсненням його експлуатації (за недоведеності умислу потерпілого або існування обставин непереборної сили), суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для покладення на відповідача цивільно-правової відповідальності з відшкодування моральної шкоди, завданої матері загиблого ОСОБА_1 .

Факт загибелі сина позивачки саме через наїзд на нього поїзду підтверджується постановою про закриття кримінального провадження за ч. 3 ст. 276 КК України, в якій вказано про наїзд поїзду на ОСОБА_2 , та висновком судово-медичної експертизи, в якому вказано, що характер травм загиблого свідчить про те, що вони були спричинені рейковим транспортом. АТ «Укрзалізниця» не спростовано факти наїзду на ОСОБА_2 та причинно-наслідкового зв`язку між наїздом і його смертю, будь-яких доказів щодо інших причин його смерті суду не надано.

Оскільки АТ «Українська залізниця» є законним володільцем джерела підвищеної небезпеки, саме воно є суб`єктом, який несе відповідальність, завдану джерелом підвищеної небезпеки.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для відшкодування завданої позивачці моральної шкоди, яка пов`язана з глибокими емоційними переживаннями та моральними стражданнями через передчасну смерть сина, порушення укладу її життя. Факт загибелі ОСОБА_2 є безумовним свідченням спричинення позивачці глибоких моральних страждань.

Посилання АТ «Українська залізниця» на те, що матеріали справи не містять доказів глибини і тривалості моральних страждань позивачки, тяжкості вимушених змін у житті, зокрема, медичних висновків чи довідок про проходження лікування, є безпідставними, адже не звернення позивачки за фаховою медичною допомогою, зокрема, психологічною, не спростовує спричинення їй моральної шкоди та душевних страждань.

Суд першої інстанції також дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскільки ДТП сталася внаслідок грубої необережності потерпілого, а порушень Правил дорожнього руху з боку відповідача не встановлено, розмір відшкодування моральної шкоди, завданої позивачці смертю потерпілого, підлягає зменшенню.

Разом з тим, апеляційний суд звертає увагу на те, що виключно грубе порушення постраждалим ОСОБА_2 Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України стало причиною загибелі останнього.

З матеріалів справи вбачається, що постраждалий перебував у вертикальному положенні, задньою правою поверхнею тіла до поверхні транспорту, біля залізничної станції «Зелений Гай» в с. Південне Харківської області, де з обох боків примикають узбіччя та лісопосадки, тобто немає відповідних обладнаних місць для переходу, перебування пасажирів чи пішоходів, у темну пору доби, при цьому знаходився у стані сильного алкогольного сп`яніння, що підтверджується даними судово-токсикологічної експертизи.

Твердження позивачки про бездіяльність відповідача, який не вжив всіх можливих заходів щодо забезпечення безпеки громадян, зокрема встановлення огорож, парканів тощо, не спростовує того факту, що потерпіла особа – син позивачки припустився грубого порушення правил на залізничному транспорті, що було причиною його смерті.

Щодо доводів апеляційних скарг стосовно необґрунтовано завищеного/заниженого розміру моральної шкоди колегія суддів зауважує, що гроші виступають еквівалентом завданої моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та справедливої сатисфакції потерпілому. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.

Схожі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20, від 23 листопада 2022 року в справі № 686/13188/21, від 19 квітня 2023 року в справі № 336/10216/21.

Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19).

Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року).

Таким чином, розмір моральної шкоди не є конкретно визначеною сумою, а визначається судом в кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи.

При цьому визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Беручи до уваги наведене, з урахуванням відсутності доказів порушення працівниками залізниці правил безпеки руху або експлуатації транспорту, водночас за наявності особистої грубої необережності самого потерпілого, апеляційний суд вважає за необхідне зменшити розмір стягнутої судом першої інстанції моральної шкоди зі 150 000,00 грн до 30 000,00 грн.

Такий висновок узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 29 травня 2023 року у справі № 283/2536/21 (провадження № 61-2396св23), від 21 червня 2024 року в справі № 629/2372/23 (провадження № 61-2964св24), від 24 січня 2025 року у справі № 624/946/23 (провадження № 61-3291св24).

Доводи позову та апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо того, що належним розміром відшкодування є 992 400,00 грн, колегія суддів відхиляє з урахуванням фактичних обставин конкретної справи, а саме факту особистої недбалості та необережності потерпілого, його поведінки, перебування у стані алкогольного сп`яніння, а також характеру, глибини і тривалості душевних страждань позивачки.

При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди, завданої смертю потерпілого, та при зменшенні його з урахуванням власної недбалості загиблого, суд не зобов`язаний керуватись саме тим розміром відшкодування, про який просила позивачка, тому доводи ОСОБА_1 про безпідставне зменшення суми відшкодування колегія суддів відхиляє.

Посилання позивачки в апеляційній скарзі на постанови Верховного суду по справах №740/3561/21 від 30 січня 2023 року, № 439/1213/18 від 17 червня 2020 року, № 520/11029/14-ц від 05 червня 2019 року, № 439/1218/18 від 05 серпня 2020 року, а також відповідача на постанову Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 357/2446/21 колегія суддів не приймає, оскільки вони не є релевантними до обставин цієї справи. У кожній справі про відшкодування моральної шкоди суд керується конкретними обставинами справи та наданими сторонами доказами, оцінюючи їх у сукупності.

За наведених обставин апеляційна скарга АТ «Українська залізниця» підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга ОСОБА_1 - залишенню без змін.

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Частинами 6 та 10 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Оскільки позов ОСОБА_1 та апеляційну скаргу АТ «Українська залізниця» задоволено частково, і позивачка звільнена від сплати судового збору, з АТ «Українська залізниця» підлягає стягненню судовий збір за подачу позову у розмірі 297,72 грн (9 924,00*3%), а за подання апеляційної скарги йому необхідно компенсувати судовий збір в розмірі 1 439,54 грн (1 799,42 грн*80,00%). Шляхом взаємозаліку зазначених сум, АТ «Українська залізниця» слід компенсувати судовий збір в розмірі 1141,47 грн (1439,54 – 297,72) за рахунок держави у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити частково.

Рішення Харківського районного суду Харківської області від 23 вересня 2025 року в частині розміру відшкодування завданої ОСОБА_1 моральної шкоди змінити.

Зменшити розмір відшкодування моральної шкоди, що підлягає стягненню з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Південна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 , зі 150 000,00 грн до 30 000 (тридцять тисяч) грн 00 коп.

Змінити розподіл судових витрат.

Компенсувати Акціонерному товариству «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Південна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» судовий збір в розмірі 1141,47 (одна тисяча сто сорок одна) грн 47 коп за рахунок держави у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 20 липня 2026 року.

Головуючий Ю.М. Мальований

Судді О.В. Маміна

В.Б. Яцина