Суд: Дніпровський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них
Дата: 19 липня 2026 р.
Справа: №175/19472/25
Суддя: Свистунова О. В.
ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/4838/26 Справа № 175/19472/25 Суддя у 1-й інстанції - Васюченко О.Г. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 липня 2026 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді – Свистунової О.В.,
суддів: Ткаченко І.Ю., Пищиди М.М.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі
апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 28 січня 2026 року
у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, –
В С Т А Н О В И Л А:
У червні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (далі – ТОВ «Діджи Фінанс») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 11 квітня 2016 року між Публічним акціонерним товариством «Банк Михайлівський» (далі – ПАТ «Банк Михайлівський», Банк) та відповідачкою ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 200500916 шляхом підписання заяви позичальника, відповідно до умов якого Банк надав позичальнику у користування кредитні кошти в розмірі 12 396,00 грн., зі строком користування з 11 квітня 2016 року по 11 січня 2018 року, а позичальник зобов`язався повернути отримані кошти у встановлений в кредитному договорі строк та сплатити відсотки за користування кредитними коштами.
20 липня 2020 року ТОВ «Діджи Фінанс» набуто право вимоги за кредитними договорами, укладеними з позичальниками ПАТ «Банк Михайлівський» на підставі договору № 7_БМ від 20 липня 2020 року, укладеному за результатами публічних торгів (аукціону) лоту № GL16N618071 проведеного 15 червня 2020 року.
23 травня 2016 року згідно з рішенням Правління Національного банку України № 14/БТ ПАТ «Банк Михайлівський» віднесено до категорії неплатоспроможних, а відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 812 розпочато процедуру виведення ПАТ «Банк Михайлівський» з ринку шляхом запровадження у ньому тимчасової адміністрації. Фактично управління банком перейшло до Фонду. Фонд має право передати право грошової вимоги до позичальника (боржника) за кредитним договором іншому банку на підставі договору про відступлений права вимоги. При цьому згода відповідного боржника (позичальника) на укладення такого договору не вимагається.
Банк, правонаступником якого є позивач, виконав свої зобов`язання за кредитним договором належним чином, в той же час відповідачка порушила умови кредитного договору щодо повернення кредитних коштів та сплати відсотків за користування кредитними коштами.
Станом на 18 червня 2025 року загальний розмір заборгованості відповідачки за кредитним договором становить 28 897,82 грн., яка складається із: заборгованості по тілу кредиту – 9 859,74 грн.; заборгованості по відсоткам за користування кредитом – 19 038,08 грн.
Заборгованість розрахована станом на дату укладання до договору факторингу № 7_БМ від 20 липня 2020 року, укладеного між ПАТ «Банк Михайлівський» та ТОВ «Діджи Фінанс», та зафіксована у додатку до договору – реєстрі кредитних договорів.
З урахуванням частини другої статті 625 ЦК України сума збитків з урахуванням 3 % річних становить 2 603,18 грн., а інфляційні втрати за несвоєчасне виконання кредитних зобов`язань – 19 038,08 грн.
Ураховуючи викладене, позивач просив суд стягнути з відповідачки на його користь заборгованість за кредитним договором № 200500916 від 11 квітня 2016 року в розмірі 42 531,81 грн., а також судові витрати, що складаються із судового збору в розмірі 2 422,40 грн. та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000,00 грн.
Рішенням Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 28 січня 2026 року позовні вимоги ТОВ «Діджи Фінанс» – задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» заборгованість за кредитним договором № 200500916 від 11 квітня 2016 року в розмірі 42 531,81 грн., яка складається із: заборгованості за тілом кредиту – 9 859,74 грн.; заборгованості по відсоткам за користування кредитом – 19 038,08 грн.; інфляційних втрат – 11 030,81 грн.; 3 % річних – 2 603,18 грн.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
У поданій 17 лютого 2026 року апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтовувалась тим, що відповідачка, діючи в добросовісний спосіб, як боржник за кредитним договором, сплатила наявну заборгованість на рахунок ТОВ «ФК «Фагор», що стало підставою для закриття кредитного договору як виконаного. Подальше визнання позивача ТОВ «Діджи Фінанс» єдиним та належним кредитором за кредитними договорами, укладеними з позичальниками ПАТ «Банк Михайлівський» не може нівелювати факт виконання відповідачкою свого обов`язку, як позичальника та слугувати підставою для повторного стягнення з неї даної кредитної заборгованості.
Позивач своїм правом, передбаченим статтею 360 ЦПК України, не скористався та відзиву на апеляційну скаргу не подавав.
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно пункту 1 частини першої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідками про отримання документів в Електронному суді, а також оголошенням на веб-порталі Судової влади України.
Сторони у встановлений законом строк не звернулися до суду з заявою із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У справі встановлено, що 11 квітня 2016 року між ПАТ «Банк Михайлівський» та відповідачкою ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 200500916 шляхом підписання Заяви позичальника, відповідно до умов якого Банк надав позичальнику у користування кредитні кошти в розмірі 12 396,00 грн., зі строком користування з 11 квітня 2016 року по 11 січня 2018 року, а позичальник зобов`язався повернути отримані кошти у встановлений в кредитному договорі строк та сплатити відсотки за користування кредитними коштами.
20 липня 2020 року ТОВ «Діджи Фінанс» набуто право вимоги за кредитними договорами, укладеними з позичальниками ПАТ «Банк Михайлівський» на підставі договору № 7_БМ від 20 липня 2020 року, укладеному за результатами публічних торгів (аукціону) лоту № GL16N618071 проведеного 15 червня 2020 року.
23 травня 2016 року згідно з рішенням Правління Національного банку України № 14/БТ ПАТ «Банк Михайлівський» віднесено до категорії неплатоспроможних, а відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 812 розпочато процедуру виведення ПАТ «Банк Михайлівський» з ринку шляхом запровадження у ньому тимчасової адміністрації. Фактично управління банком перейшло до Фонду. Фонд має право передати право грошової вимоги до позичальника (боржника) за кредитним договором іншому банку на підставі договору про відступлений права вимоги. При цьому згода відповідного боржника (позичальника) на укладення такого договору не вимагається.
Банк, правонаступником якого є позивач, виконав свої зобов`язання за кредитним договором належним чином, в той же час відповідачка порушила умови кредитного договору щодо повернення кредитних коштів та сплати відсотків за користування кредитними коштами.
Станом на 18 червня 2025 року загальний розмір заборгованості відповідачки за кредитним договором становить 28 897,82 грн., яка складається із: заборгованості по тілу кредиту – 9 859,74 грн.; заборгованості по відсоткам за користування кредитом – 19 038,08 грн.
Заборгованість розрахована станом на дату укладання до договору факторингу № 7_БМ від 20 липня 2020 року, укладеного між ПАТ «Банк Михайлівський» та ТОВ «Діджи Фінанс», та зафіксована у додатку до договору – реєстрі кредитних договорів.
З урахуванням частини другої статті 625 ЦК України сума збитків з урахуванням 3 % річних становить 2 603,18 грн., а інфляційні втрати за несвоєчасне виконання кредитних зобов`язань – 19 038,08 грн.
Згідно довідки від 15 листопада 2017 року, виданої ТОВ «ФК «Фагор», станом на 15 листопада 2017 року заборгованість за договором № 200500916 від 11 квітня 2016 року, укладеним між ПАТ «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 погашена в повному обсязі та договір закритий.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зробив висновок про те, що Банк та відповідачка уклали договір шляхом підписання заяви позичальника та суд вважав, що є підтвердженими обставини щодо отриманих позичальником кредитних коштів в розмірі згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості, які відповідачкою не повернуті.
Заразом, на думку суду позивачем підтверджені обставини щодо існування домовленості про розмір процентів за користування кредитними коштами.
Однак, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона – підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов`язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.
За приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).
Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).
Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», у якій зазначено, що факторинг – це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.
Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Отже, положеннями статей 512, 1077 ЦК України проведено розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу.
За змістом статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
Відмежування вказаного договору від інших подібних договорів, зокрема договору про відступлення права вимоги, визначає необхідність застосування спеціальних вимог законодавства, в тому числі відносно осіб, які можуть виступати фактором.
Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
Таким чином, укладаючи відповідний договір факторингу сторони у договорі визначають конкретний перелік зобов`язань, право на вимоги яких переходять до нового кредитора.
З метою визначення переліку таких зобов`язань сторони складають та погоджують відповідний реєстр, який є документальним підтвердженням переходу права вимоги за відчужуваними договорами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 зроблено висновок, що відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором.
Для вирішення спору в даній справі обов`язковим є з`ясування обставин щодо виникнення зобов`язання боржника сплатити певну суму отриманих в кредит коштів та процентів на користь іншої сторони у строк та в порядку відповідно до цивільно-правового договору.
Відповідно до статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до частини першої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
За приписами статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Колегією суддів встановлено, що постановою Північного апеляційного господарського суду від 01 липня 2021 року у справі № 910/11298/16 апеляційну скаргу ТОВ «Діджи Фінанс» задоволено. Рішення Господарського суду міста Києва від 04 березня 2021 року скасовано в частині немайнових вимог та ухвалено нове рішення про задоволення позову ТОВ «Діджи Фінанс» в цій частині. Застосовано наслідки нікчемності договору факторингу від 19 травня 2016 року № 1905, а саме: зобов`язано ТОВ «ФК «Плеяда» передати ТОВ «Діджи Фінанс» документи, отримані ним від ПАТ «Банк Михайлівський» згідно з договором факторингу від 19 травня 2016 року № 1905 та актів прийому-передачі від 20 травня 2016 року № 1 і № 2. Визнано відсутніми у ТОВ «ФК «Плеяда» будь-яких майнових прав (прав вимоги) до боржників, перелік яких зазначено у договорі факторингу від 19 травня 2016 року № 1905, реєстрах прав вимог від 19 травня 2016 року № 1 та від 20 травня 2016 року № 2 до цього договору та актах прийому-передачі від 20 травня 2016 року № 1 і № 2 до зазначеного договору факторингу. Визнано недійсним договір факторингу від 20 травня 2016 року № 1, укладений між ТОВ «ФК «Плеяда» та ТОВ «ФК «Фагор». Зобов`язано ТОВ «ФК «Фагор» передати ТОВ «Діджи Фінанс» документи, отримані ним від ПАТ «Банк Михайлівський» згідно договору факторингу від 19 травня 2016 року № 1905 та актів прийому-передачі до нього від 20 травня 2016 року № 1 і № 2. Визнано відсутніми у ТОВ «ФК «Фагор» будь-яких майнових прав (прав вимоги) до боржників, перелік яких зазначено у договорі факторингу від 19 травня 2016 року № 1905, реєстрах прав вимог до нього від 19 травня 2016 року № 1 та від 20 травня 2016 року № 2, актах прийому-передачі від 20 травня 2016 року до зазначеного договору факторингу № 1 і № 2, та в договорі факторингу від 20 травня 2016 року № 1 та додатках до нього. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
При розгляді вказаної справи встановлено, що постановою НБУ від 22 грудня 2015 року № 917/ БТ «Про віднесення ПАТ «Банк Михайлівський» до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку» ПАТ «Банк Михайлівський» віднесено до категорії проблемних. Указаною постановою, зокрема, було віднесено ПАТ «Банк Михайлівський» до категорії проблемних строком до 180 днів. Також, установлено певні обмеження, зокрема, не здійснювати кредитних операцій в обсязі, що перевищує обсяг таких операцій на дату прийняття даної постанови (у розрізі валют) без урахування нарахованих доходів за цими операціями та обсягу зобов`язань з кредитування, що надані банкам і клієнтам.
19 травня 2016 року між ПАТ «Банк Михайлівський» (клієнт) і ТОВ «ФК «Плеяда» (фактор) укладено договір факторингу № 1905, за умовами якого фактор зобов`язався передати грошові кошти у розпорядження клієнта, а банк зобов`язався відступити на користь ТОВ «ФК «Плеяда» право вимоги до третіх осіб (боржників).
20 травня 2016 року між ТОВ «ФК «Плеяда» і ТОВ «ФК «Фагор» укладено договір факторингу № 1, за умовами якого ТОВ «ФК «Плеяда» за плату відступило на користь ТОВ «ФК «Фагор» права вимоги, отримані ним від ПАТ «Банк Михайлівський» на підставі договору факторингу № 1905.
23 травня 2016 року згідно з рішенням Правління Національного банку України № 14/БТ ПАТ «Банк Михайлівський» віднесено до категорії неплатоспроможних, а відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 812 розпочато процедуру виведення ПАТ «Банк Михайлівський» з ринку шляхом запровадження у ньому тимчасової адміністрації.
Колегія суддів звертає увагу, що під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачка ОСОБА_1 до відзиву на позовну заяву надала довідку від 15 листопада 2017 року, складену директором ТОВ «ФК «Фагор», з якої вбачається, що станом на 15 листопада 2017 року ТОВ «ФК «Фагор» є єдиним законним кредитором за кредитом, який був наданий ПАТ «Банк Михайлівський» клієнту ОСОБА_1 за договором № 200500916 від 11 квітня 2016 року. Станом на 15 листопада 2017 року заборгованість за договором погашена в повному обсязі та договір закритий (а.с.142).
Також у вказаній довідці зазначено, що відповідно до діючого законодавства України дії боржників по виконанню обов`язку на користь ТОВ «ФК «Фагор» будуть вважатися належним виконанням зобов`язання за договором.
Оскільки договір факторингу від 20 травня 2016 року № 1, укладений між ТОВ «ФК «Плеяда» та ТОВ «ФК «Фагор» визнано недійсним рішенням суду від 01 липня 2021 року, на час виконання зобов`язань відповідачка ОСОБА_1 не знала та не могла знати про його недійсність.
На підставі договору № 7_БМ від 20 липня 2020 року ПАТ «Банк Михайлівський» відступило ТОВ «Діджи Фінанс» право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором. Водночас на момент переходу цього права остання повністю сплатила борг за кредитним договором, у зв`язку з чим право вимоги за цим договором було припиненим.
Тому таке погашення заборгованості є належним виконанням зобов`язань.
Враховуючи, що відповідачка ОСОБА_1 виконала свої зобов`язання за кредитним договором № 200500916 від 11 квітня 2016 року перед особою, яка на той час була кредитором, подальше визнання договорів недійсними не є підставою для покладення на відповідачку обов`язку щодо повторної сплати заборгованості.
При цьому станом на час виконання своїх кредитних зобов`язань в 2017 році ТОВ «Діджи Фінанс» ще не набуло прав вимоги за цим договором, а подальше визнання останнього єдиним та належним кредитором за кредитними договорами, укладеними з позичальниками ПАТ «Банк Михайлівський», не може нівелювати факт виконання відповідачкою свого обов`язку, як позичальника та слугувати підставою для повторного стягнення з неї кредитної заборгованості.
Водночас, позивач не позбавлений права звернутися з вимогою до ТОВ «ФК «Фагор» про повернення безпідставно отриманих коштів у випадку доведеності таких вимог.
Отже, висновки суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за кредитним договором не відповідають фактичним обставинам справи.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить колегія суддів, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про обґрунтованість та законність рішення суду.
На викладене вище місцевий суд уваги не звернув, у повному обсязі фактичні обставини не встановив, тому рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 28 січня 2026 року підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ТОВ «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи (пункти 1, 3 частини першої статті 376 ЦПК України).
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Відповідно до положень частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Статтею 141 ЦПК України закріплено порядок розподілу судових витрат між сторонами.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).
Оскільки ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 02 березня 2026 року було відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору за подання апеляційної скарги до ухвалення судового рішення у справі, з позивача ТОВ «Діджи Фінанс» на користь держави слід стягнути судові витрати, що складаються із судового збору за подачу апеляційної скарги в розмірі 3 633,60 грн.
Керуючись статтями 259, 268, 374, 376, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, –
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити.
Рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 28 січня 2026 року – скасувати та ухвалити нове судове рішення.
У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» на користь держави судові витрати, що складаються із судового збору в розмірі 3 633,60 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 20 липня 2026 року.
Головуючий О.В. Свистунова
Судді: І.Ю. Ткаченко
М.М. Пищида
Оригінал: reyestr.court.gov.ua