Рішення від 12 липня 2026 р. у справі №718/617/26 — Кіцманський районний суд Чернівецької області

Справа № 718/617/26

Провадження 2/718/295/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" липня 2026 р. м.Кіцмань Чернівецька область

Кіцманський районний суд Чернівецької області в особі судді Нагорного В.В.,

за участю секретаря судового засідання Якубівської В.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - ОСОБА_2 в режимі відеоконференції,

відповідач - не з`явився,

представник відповідача - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Кіцманського районного суду Чернівецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про виселення, -

в с т а н о в и в:

До Кіцманського районного суду Чернівецької області через свого представника – адвоката Паскар А.Л. звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) із позовною заявою до ОСОБА_3 (далі - відповідач)про виселення.

Короткий зміст заяв по суті справи.

У позовній заяві представник позивача просить виселити відповідача, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з належного позивачу на праві приватної власності будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , без надання йому іншого житла, стягнути з відповідача судові витрати.

Обгрунтовуючи позовну заяву, представник позивача зазначає, що ОСОБА_1 володіє на праві власності житловим будинком, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

У позовній заяві представник позивача стверджує, що восени 2025 року позивач усно дозволила відповідачу тимчасово поселитися у даному будинку протягом кількох тижнів, доки він знайде власне житло, без надання відповідачу жодних прав на постійне користування житлом; після вселення відповідач почав систематично порушувати громадський порядок, поводитися агресивно, провокувати конфліктні ситуації, що завдавало позивачу значних психологічних страждань, оскільки відповідач усиновлений і формально є її сином.

За змістом позовної заяви, відповідач запевнив, що протягом лютого 2026 року звільнить приміщення, яке належить ОСОБА_1 , однак на початку березня відповідач продовжує самовільно проживати у будинку всупереч заборони власниці, хоча вона безуспішно неодноразово намагалася виселити його самостійно та зверталася до органів поліції.

Відзив на позовну заяву у визначений судом строк до суду не надходив.

Процесуальні дії у справі. Аргументи учасників справи.

Ухвалою Кіцманського районного суду Чернівецької області від 16.03.2026 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків заяви.

Ухвалою Кіцманського районного суду Чернівецької області від 20.03.2026 прийнято до розгляду позовну заяву, відкрито загальне позовне провадження у цивільній справі, розпочато підготовче провадження у справі, призначено підготовче судове засідання з участю сторін на 20 квітня 2026 року о 12:00 год.

Ухвалою Кіцманського районного суду Чернівецької області від 20.04.2026 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 19травня 2026 року о 14:30 год.

Ухвалою Кіцманського районного суду Чернівецької області від 19.05.2026 задоволено клопотання ОСОБА_3 про відкладення розгляду справи з метою отримання ним безоплатної вторинної правничої допомоги, відкладено розгляд справи на 09 червня 2026 року о 14:30 год.

Судове засідання, призначене на 09 червня 2026 року о 14:30 год., не відбулось у зв`язку з перебуванням головуючого судді у нарадчій кімнаті у кримінальній справі.

Після виходу судді з нарадчої кімнаті судове засідання у справі призначене на 13 липня 2026 року о 15:00 год.

У судове засідання, призначене на 13 липня 2026 року о 15:00 год., відповідач та його представник не з`явилися, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.

При цьому, 13.07.2026 року до суду надійшло клопотання представника відповідача – адвоката Андрюка А.М. про відкладення розгляду справи, яке обґрунтовано тим, що він 13.07.2026 має здійснювати захист підозрюваного в кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №12026262020000494 від 19.02.2026 в Шевченківському районному суді міста Чернівці під час розгляду клопотання про продовження строку досудового розслідування.

Оскільки представник відповідача не долучив до вказаного клопотання жодного доказу на підтвердження вказаних обставин, суд не вбачає підстав для визнання причин неявки представника відповідача поважними, а відтак клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи підлягає відхиленню.

Позиція учасників справи у судовому засіданні.

Позивач у судовому засіданні та її представник в режимі відеоконференції підтримали позовні вимоги у повному обсязі з підстав, зазначених у позовній заяві, просили позов задоволити.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, заслухавши у судовому засіданні позивача та її представника, судом встановлено наступне.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Проданчук ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьки: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 14 листопада 1993 року, актовий запис № 2369 від 10 листопада 1993 року.

У свідоцтві про народження серії НОМЕР_2 , виданому повторно 13 лютого 2008 року, батьками ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , є: ОСОБА_1 та ОСОБА_1 , актовий запис № 2369 від 10 листопада 1993 року.

Як вбачається із розпорядження від 18.02.2008 № 664563 на підставі рішення суду про усиновлення відбулась зміна прізвища дитини – інваліда ОСОБА_7 на ОСОБА_3 .

У довідці до акта огляду МСЕК серії 10 ААБ № 551386 від 06.11.2012 зазначено, що ОСОБА_3 має третю групу інвалідності з дитинства.

Вироком Кіцманського районного суду Чернівецької області від 16.11.2023 у справі № 718/3714/23 визнано ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.126-1 КК України, та призначено йому покарання у виді 200 годин громадських робіт.

Вищевказаним вироком встановлено, що ОСОБА_3 протягом тривалого часу проживає зі своєю матір`ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 . Вони між собою пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки, тобто ОСОБА_3 перебуває з ОСОБА_1 у сімейних відносинах. За змістом вироку, ОСОБА_3 на порушення вимог ст. 28 Конституції України, згідно з якою кожен має право на повагу до його гідності, а також в порушення Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», знаходячись за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_2 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою приниження своєї матері ОСОБА_1 з особистих мотивів, маючи прямий умисел на вчинення домашнього насильства, систематично вчиняв психологічне насильство по відношенню до останньої, зокрема ображав її нецензурною лайкою, погрожував фізичною розправою, що призвело до психологічних страждань ОСОБА_1 . У зв`язку з чим, за вказані протиправні дії відносно своєї матері ОСОБА_1 , ОСОБА_3 постановою Кіцманського районного суду Чернівецької області від 12.05.2023 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП та постановою Кіцманського районного суду Чернівецької області від 12.09.2023 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 173-2 КУпАП. Відносно ОСОБА_3 також застосовувались такі заходи протидії та запобігання вчиненню домашнього насильства як профілактичні бесіди з працівниками Відділення поліції № 2 (м. Кіцмань) Чернівецького РУП ГУНП в Чернівецькій області; стосовно ОСОБА_3 виписувався терміновий заборонний припис кривдника. Однак, ОСОБА_3 , незважаючи на те, що за вчинення вказаних дій його неодноразово притягнуто до адміністративної відповідальності та застосовано щодо нього інші заходів протидії та запобігання вчиненню домашнього насильства, продовжував свої умисні систематичні дії, спрямовані на вчинення домашнього насильства стосовно своєї матері ОСОБА_1 . Зокрема, 05.10.2023 приблизно о 20:00 год. ОСОБА_3 , перебуваючи за місцем свого проживання, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , умисно, грубо виражався на адресу своєї матері ОСОБА_1 нецензурною лайкою, ображав її, погрожував фізичною розправою, чим принижував її гідність, спричинив психічний дискомфорт, зумовивши інтенсивні психічні страждання своєю поведінкою, тим самим завдав її психологічної травми. Систематичне вчинення ОСОБА_3 довготривалого домашнього насильства щодо потерпілої призвело до виникнення у ОСОБА_1 ознак психічного розладу у формі розладу адаптації, змішаного розладу емоцій та поведінки. Наявні розлади у психічному стані підекспертної є розладами невротичного рівня, що виникли у особи є певними характерологічними особистісними рисами внаслідок ситуації по справі, тобто, внаслідок вчинення її сином систематичних сварок, погроз застосування фізичного насильства та психологічного насильства, тобто психічному здоров`ю потерпілої ОСОБА_1 було завдано шкоду.

Зазначеним вироком встановлено, що таким чином, ОСОБА_3 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ст. 126-1 КК України, тобто домашнє насильство - систематичне вчинення психологічного насильства щодо матері ОСОБА_1 , з якою він перебуває у сімейних відносинах, що призводить до психологічних страждань потерпілої.

Згідно повідомлення про зняття з реєстрації місця проживання від 21.11.2023 № 2218 ОСОБА_3 знято з реєстрації з 15 листопада 2023 року за адресою: АДРЕСА_2 у зв`язку із заявою власника житла ОСОБА_1 .

У витягу з Державного реєстру речових прав № 456840927, сформованим 16.12.2025, зазначено, що ухвалою суду від 04.07.2022 у справі №718/1339/22 накладено арешт нерухомого майна на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , особа, майно якої обтяжується: ОСОБА_1 , обтяжував: ОСОБА_8 .

У відповідь на звернення Янтарової О.І., ВП № 2 (м. Кіцмань) ЧРУП ГУНП в Чернівецькій області листом від 02.02.2026 №9191-2026 повідомило ОСОБА_1 про те, що під час додаткового розгляду цієї справи було попереджено громадянина Проданчука ОСОБА_9 про необхідність звільнення будинку заявниці, під час чого ОСОБА_7 запевнив, що протягом лютого 2026 року звільнить приміщення, яке належить ОСОБА_1 .

У відповідь на адвокатський запит від 17.02.2026 в інтересах ОСОБА_1 , ВП № 2 (м. Кіцмань) ЧРУП ГУНП в Чернівецькій області листом від 26.02.2026 №18883-2026 повідомило адвокату Паскар А.Л. про те, що три письмові заяви ОСОБА_1 про вчинення правопорушення, які мали місце за адресою: АДРЕСА_1 розглянуто відповідно до ЗУ «Про звернення громадян».

Норми права, які підлягають застосуванню при вирішенні спору та мотиви їх застосування.

За змістом статей 15 і 16 ЦК Україникожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року в справі № 925/642/19 зазначено, що порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

При зверненні до суду з даним позовом, представник позивача покликалась на те, що ОСОБА_1 володіє на праві власності житловим будинком, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Однак, у матеріалах справи відсутній будь-який правовстановлюючий документ на підтвердження права власності ОСОБА_1 на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Витяг з Державного реєстру речових прав № 456840927, сформований 16.12.2025, не є актуальним на дату подання даного позову та підтверджує лише накладення арешту на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , особа, майно якої обтяжується: ОСОБА_1 , обтяжував: ОСОБА_8 .

Враховуючи вищезазначене, вказаний витяг не є належним доказом на підтвердження права власності ОСОБА_1 на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , а інших доказів на підтвердження права власності ОСОБА_1 на зазначений будинок суду не надано.

Частиною 1 ст. 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства (ч.ч. 1, 2 ст.319 ЦК України).

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч.1 ст.321 ЦК України).

У статті 391 ЦК Українипередбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду (стаття 47 Конституції України).

Ніхто не може бути виселений із займаного житлового приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій (стаття 9 ЖК України).

Будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватися в судовому порядку.

За приписами статті 3 СК України передбачено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Відповідно до статті 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Згідно зі статтею 156 ЖК України члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. За згодою власника будинку (квартири) член його сім`ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім`ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно. До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.

Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8 Конвенції, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.

Розглядаючи справу «Кривіцька та Кривіцький проти України» (№ 8863/06), ЄСПЛ у рішенні від 02 грудня 2010 року установив порушення статті 8 Конвенції, зазначивши, що в процесі прийняття рішення щодо права заявників на житло останні були позбавлені процесуальних гарантій. Установлено порушення національними судами прав заявників на житло, оскільки суди не надали адекватного обґрунтування для відхилення аргументів заявників стосовно застосування відповідного законодавства та не здійснили оцінку виселення в контексті пропорційності застосування такого заходу.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.

Зокрема, згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, у свою чергу, мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодуванняу зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (заява № 43768/07)).

Отже, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст.2 ЦПК України).

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ЦПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити. Близький за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц.

Аналіз наведених норм свідчить про те, щопідставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту.Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Оскільки лише власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном, а право власності ОСОБА_1 на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , належними доказами у даній цивільній справі не підтверджено, суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати порушеним право ОСОБА_1 вимагати усунення перешкод у здійсненні нею права користування та розпоряджання своїм майном, шляхом виселення свого сина ОСОБА_3 , а відтак у задоволенні позову слід відмовити.

Розподіл судових витрат між сторонами.

Згідно зі ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, оскільки суд прийшов до переконання, що в задоволенні позову слід відмовити, судові витрати слід залишити за позивачем.

Керуючись ст.ст.12, 13, 76-81, 247, 258, 259, 264, 265, 268, 354 ЦПК України, суд -

у х в а л и в:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про виселення.

На рішення може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Чернівецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_2 ;

відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Повне судове рішення складено 20 липня 2026 року.

Суддя В.В. Нагорний