Рішення від 15 червня 2026 р. у справі №711/3793/26 — Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/3793/26

Провадження №2/711/2403/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

заочне

16 червня 2026 року м. Черкаси

Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого – судді Позарецької С.М.,

при секретарі – Буйновській А.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Російська Федерація (суб`єкт міжнародних відносин) в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про стягнення моральної шкоди, -

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Російська Федерація (суб`єкт міжнародних відносин) в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про стягнення моральної шкоди. Свої позовні вимоги мотивує тим, що позивач до повномасштабного вторгнення Російської Федерації на територію України (24.02.2022) проживав зі своєю дружиною ОСОБА_2 в АДРЕСА_1 . Ця квартира належала йому і його дочці ОСОБА_3 на праві приватної власності.

У зв`язку з цим, як зазначено, позивач зі своєю дружиною, дочкою, зятем і онуком з першого дня війни тиждень переховувалися від обстрілів, - спочатку в підвалі гаражу за адресою: АДРЕСА_2 , а потім сім`єю повернулися до своєї квартири за адресою: АДРЕСА_1 , в якій витримали лише три дні, але там було дуже небезпечно і страшно, оскільки обстріли тривали цілодобово. Тому вони перебралися до будинку батьків дружини за адресою: АДРЕСА_3 , де було тепліше, а також можливо було разом переживати всі страхи війни. Також будинок був обладнаний підвалом, в якому можна було переховуватись від російських обстрілів.

Наприкінці лютого місяця в місті не стало електричної енергії, води та газу. Не стало також зв`язку, тому сім`я позивача опинилася в умовах повної ізоляції. Проблеми були в їжі і особливо, у воді, її зовсім не було. Збирали у відра сніг, що танув на сонці і капав з даху, фільтрували через марлю, додавали марганцю, кип`ятили і так використовували у всьому: для пиття, приготування їжі. Їсти готували на вогнищі, яке розпалювали зі зрізаних дерев та кущів. З початку березня місяця обстріли тривали цілодобово. Ситуація у місті стрімко погіршувалась. В місто заходила велика кількість озброєних диверсійних груп, посилювалися обстріли з артилерії та авіації, корабельної артилерії, та інших видів озброєння.

З кінця лютого місяця сім`я позивача переховувалася у підвалі, де було дуже холодно і страшно, і коли в березні до міста зійшли російські військові, почалися міські бої з використанням тяжкої техніки та озброєння, що зробило неможливим залишатися у рідному місті. Тоді, 15.03.2022 позивач із сім`єю вирвалися з окупації і на автомобільному транспорті, через страх, відчай вони виїхали з міста. При цьому, як вказує позивач, весь цей шлях він перебував у стані крайнього психічного виснаження, з підвищеним артеріальним тиском, у голові паморочилося і здавалося, що він ось-ось помре. Під час евакуації прийшлося проходити численні перевірки на окупаційних блок-постах на всьому шляху. Окупанти над ними знущалися, обшукували, роздягали, перевіряючи на наявність військової атрибутики та патріотичного татуювання. На виїзді з Маріуполя окупанти забрали у позивача документи і кинули до ями, де тримали 3 доби, оскільки їм стало відомо, що у минулому позивач обіймав посаду начальника кафедри бойової підготовки Маріупольського училища ПППМ ГО УМВС в Донецькій області. Три доби над позивачем знущалися морально ті фізично, піддавали тортурам: били током, вибили зуби. Звільнили позивача лише після того, як його дочка заплатила за нього викуп у розмірі 3 тисячі доларів США. Це повністю зруйнувало позивача як фізично, так і морально. Після проходження перевірки на черговому блок-посту і дозволу на подальший путь, їм часто стріляли навздогін поверх машини, що призводило до відчуття страху і жаху. Евакуація, триденний полон і пережиті страхи позначилися на здоров`ї позивача. Він постійно перебував в депресії і стані страху за своє життя і здоров`я, а також життя і здоров`я своїх рідних, страх переслідує його і досі, що стало причиною погіршення стану здоров`я, оскільки він мав серцево-судинне захворювання, переніс мозкові ішемічні інсульти у 2013 році і був визнаний особою з інвалідністю 2 групи, пов`язаної з проходженням служби в органах внутрішніх справ (втрата працездатності 80%).

Також у позові зазначено, що станом на день подачі позовної заяви до суду позивач перебуває у постійному стресі, депресії, має розлади сну, за останній рік схуднув на 20 кг, переживає часті панічні атаки, відчуває повну безвихідь, у зв`язку з чим лікується у психіатра. Діагноз 273.3 - стресовий стан, тривожний синдром із інсомнічним компонентом, що підтверджується відповідними медичними документами.

Згідно із Свідоцтвом про хворобу № 4515 від 11.09.2024 у позивача в анамнезі підтверджено такі захворювання: гіпертонічна хвороба III, ст.2; гіпертензивне серце; ІХС атеросклеротичний кардіосклероз; епізодична шлуночкова екстрасистолічна аритмія; недостатність МК І, ТК І зі збереженою ФЛ ЛШ (ФВ 56%); СН І ФК II 167.4 хронічна атеросклеротична, гіпертонічна дисциркуляторна енцефалопатія Н III на фоні перенесених МІІ (13.08.2013 та 15.10.2013) у вигляді правобічного рефлекторно-пірамідної недостатності і легкого лівобічного геміпарезу зі стійким цефалгічним, помірним вегето- вестибуло - атактичним, вираженим церебростенічним синдромами. 184 -хронічний геморой II ст.; М42.1 розповсюджений остеохондроз хребта з переважним ураженням шийного відділу хребта, больовий с-м з м`язево -тонічним компонентом; МІ9.1 ; остеартроз колінних суглобів II ст.

Відповідно до наказу Міністерства розвитку громад та територій України «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» № 376 від 28.02.2025, місто Маріуполь належало до територій активних бойових дій з 24.02.2022 по 30.04.2022.

24.02.2022 Російська Федерація здійснила широкомасштабну військову агресію проти України, що стало підставою для введення на території України з 05 год. 30 хв. 24.02.2022 воєнного стану, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».

02.03.2022 року збройну агресію РФ проти України у резолюції ES-11/1 «Агресія проти України» визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від рф негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі жінок і дітей.

27.04.2022 Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії російської федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи» №2433. Визнала, що агресія рф проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.

14.04.2022 Верховна Рада України визнала дії, вчинені збройними силами РФ та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24.02.2022, геноцидом Українського народу (Заява ВРУ «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні, схвалена постановою ВРУ №2188-ІХ).

РФ, вчинивши повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, а звернення позивача до українського суду слід вважати єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало б позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права.

Відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на РФ, як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприятиме відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди РФ. Діями з боку РФ було порушено гарантоване ст. 41 Конституції України право власності позивача, тобто безпосереднім суб`єктом, внаслідок дій якого, як вказано у позові, позивачу завдано шкоди, є РФ.

Факт пошкодження майна позивача внаслідок дій відповідача підтверджується долученими свідоцтвом про право власності на житло та повідомленням про пошкоджене або втрачене нерухоме майно.

Обґрунтовуючи завдану відповідачем моральну шкоду у позовній заяві позивачем зазначено таке: саме внаслідок збройної агресії РФ проти України, він зазнав значної моральної шкоди, яка полягає в душевних стражданнях, зумовлених перебуванням у межах населеного пункту, який на початку повномасштабного вторгнення опинився під постійними ворожими обстрілами, що становило безпосередню загрозу для його життя та здоров`я , а також для здоров`я і життя його близьких і рідних, стійкою втратою здоров`я, протиправним позбавленням права володіння, користування та вільного розпорядження всім належним майном: квартирою за адресою: АДРЕСА_1 та всім рухомим майном, на яке він заробляв все своє життя і змушений був залишити в цій квартирі. Це пригнічує і тривожить позивача, він не може спати, оскільки перебуває у важкій депресії внаслідок моральних страждань з - за понесених втрат.

Як вказує позивач, його історія не тільки про виживання, але й про незагойну рану, яка залишиться у серці назавжди. Перед виїздом він йшов по місту повільно, спираючись на палицю, і кожен крок здавався зрадою. Перед ним лежали люди — сусіди, земляки, ті, з ким ще вчора він вітався на вулиці. Він мусив переступати через них, щоб дістатися до життя. І кожен такий крок болів більше, ніж його старі рани. Позивач вижив, але, задається питанням, чи має право називати це порятунком? У пам`яті залишилися їхні обличчя, застиглі в тиші. Він не може забути, як холодний вітер торкався їхніх тіл, а він йшов далі, бо мусив. Бо інакше не було б сенсу у існуванні. Тепер він на вільній землі, але свобода не знімає тягар із душі. Він відчуває провину за те, що живе, коли вони залишилися там. Як вказує позивач, він є старим і немічним, але мусить носити цю пам`ять, як свідчення. Щоб світ знав, що Маріуполь кричав, навіть коли його намагалися змусити мовчати. Він не має сил забути і не має права забути, бо життя тепер - це пам`ять про тих, кого він переступив, щоб вийти до світла. З 24 лютого 2022 року позивач вказує, що відчуває значні та триваючі душевні страждання, що викликані позбавленням звичного ритму життя та налагодженого побуту, неможливістю володіти і користуватися належним йому на праві власності майном та вести повноцінне життя, втратою нормальних життєвих зв`язків, що вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя, вимушеним пристосуванням до нових життєвих умов та відновленням прийнятного для себе рівня життя, перебуванням у пригніченому стані, зниженням життєвого тонусу і погіршення загального самопочуття та стану здоров`я.

Отже, як вказує позивач, внаслідок збройної агресії РФ було порушено низку його прав, передбачених Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950, IV Женевською конвенцією 1949 року про захист цивільного населення під час збройного конфлікту. Зазначені дії призвели до втрати ним належного йому житла та майна, надії та повернення додому. Російська Федерація зіпсувала його життя і життя родини, що завдає невимовного душевного болю і страждань, які не вилікувати ніякими ліками, бо таких не існує в природі. Як вказує, немає такої хвилини, коли б він не думав про це. Його життя приречене на пекельні муки страждань, без будь - якої надії на майбутнє.

Отже, враховуючи характер та обсяг завданих моральних страждань, істотних порушень конституційних прав, умисного характеру агресивних дій РФ, завданий позивачу душевний біль, безперервні страждання через війну, втрату його майна, всього ним пережитого, що, в подальшому, відобразилося на стані його здоров`я, вважає, що йому спричинено моральну шкоду, справедливою компенсацією якої може бути стягнення грошового відшкодування з відповідача у розмірі 3 602 900,00 (три мільйона шістсот дві тисячі дев`ятсот) грн., що за офіційним курсом Національного банку України на 15 квітня 2026 року еквівалентно 70000,00(сімдесят тисяч) євро.

Таким чином, позивач просить суд, - стягнути з РФ в особі Міністерства юстиції РФ на свою користь відшкодування завданої моральної шкоди в розмірі 3602900,00грн. 00 коп., що за офіційним курсом Національного банку України на день подачі позовної заяви до суду (15.04.2026) становить 70 000,00 євро.

Ухвалою суду від 17.04.2026 прийнято, відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 22.05.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

Відповідачем відзив на позов подано не було.

В судове засідання позивач не з`явився, будучи належним чином повідомлений про час, дату та місце розгляду справи. Подано заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує. Не заперечує проти заочного розгляду справи.

В судове засіданні відповідач не з`явився, будучи належним чином повідомлений про час, дату та місце розгляду справи. Про поважність причин неявки не повідомлено.

Справу розглянуто за правилами заочного розгляду, передбаченими ст.ст. 280-282 ЦПК України, за відсутності відповідача, який повідомлявся судом у встановленому законом порядку про дату, час і місце розгляду справи та не з`явився у судове засідання без повідомлення причин, не подав відзиву проти позову, а позивач не заперечував проти такого порядку розгляду справи.

Враховуючи думку позивача, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи в їх сукупності, всебічно, повно та об`єктивно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються відповідно із нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрованим за місцем проживання: АДРЕСА_1 з 10.04.1991, про що свідчать дані його паспорту гр. України серія НОМЕР_1 , виданого Жовтневим РВ у м. Маріуполі ГУ ДМС України в Донецькій області 08.11.2013. Крім того, місце проживання, яке зареєстроване у встановленому порядку підтверджено і даними витягу з реєстру Маріупольської територіальної громади від 26.04.2023.

Відповідно до даних довідки від 26.04.2022 №7102-50011400438 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, фактичним місцем проживання позивача є адреса: АДРЕСА_4 .

Відповідно до даних трудової книжки НОМЕР_2 та витягу з наказу ГУ МВС України в Донецькій області №511/с від 27.11.2013, підполковник міліції ОСОБА_1 – начальник циклу вогневої та фізичної підготовки Маріупольського училища ПППМ ГУМВС області з 30.11.2013 звільнений з органів внутрішніх справ у зв`язку із відставкою, знято з військового обліку за п.65 б (через хворобу).

Відповідно до даних довідки до акту МСЕК серія 12ААГ №054537, з 27.03.2023 йому встановлена 2 група інвалідності безтерміново з причин захворювання, яке пов`язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ (втрата працездатності 80%).

Крім того, під час розгляду справи судом досліджені медичні документи, надані позивачем, а саме: консультативний висновок спеціаліста від 17.04.2024, результати огляду №13345923 від 25.02.2026, свідоцтво про хворобу №4515 від 11.09.2024 про наявні у нього хвороби, діагнози тощо.

Як вбачається з даних витягу з Державного реєстру речових прав від 16.09.2024, ОСОБА_1 є власником 1/3 частини квартири АДРЕСА_5 на підставі свідоцтва про право власності серія і номер НОМЕР_3 , що видане 24.01.1995 Маріупольським державним виробничим підприємством по ремонту та експлуатації житлового фонду «Житловик».

Як визначено ст. 55 Конституції України та ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Засада змагальності сторін у судовому процесі є однією з ключових принципів правосуддя. Вона передбачає, що судовий процес є своєрідним полем змагання між сторонами- позивачем і відповідачем у цивільних справах. Головною метою цього принципу є забезпечення справедливості та об`єктивності судового процесу. Змагальність сторін у судовому процесі дозволяє кожній стороні активно захищати свої права та інтереси. Сторони мають можливість представляти свідчення, докази та аргументи на підтримку своєї позиції перед судом. Суд, зі своєї сторони, має завдання ретельно розглянути всі аргументи та докази від обох сторін та прийняти об`єктивне рішення на підставі закону (постанова Верховного Суду 07.08.2024 в справі № 725/5693/21, від 21.06.2024 в справі №134/743/22).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 в справі № 129/1033/13-ц).

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч.ч. 3, 4 ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

Цивільне процесуальне законодавство закріплює положення щодо того, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. При цьому жодні докази для суду не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість та достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч.ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України).

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої, десятої статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

За вимогами частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як визначено статтею 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У ч. 2 ст. 16 ЦК України визначені способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом. До них належать: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18.09.2023 в справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).

24 лютого 2022 року розпочалось повномасштабне вторгнення РФ на території України, у зв`язку із чим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні»» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України», в Україні введено військовий стан, який діє й на час розгляду справи.

02 березня 2022 року збройну агресію РФ проти України у резолюції ES-11/1 «Агресія проти України» визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від РФ негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі жінок і дітей.

15 березня 2022 року Парламентська Асамблея ухвалила Висновок 300 (2022) щодо наслідків російської агресії проти України, в якому зазначила, що, продовжуючи агресивну війну, яку рф веде проти України з 20 лютого 2014 року, станом на 24 лютого 2022 року рф ескалувала свою військову діяльність проти України до безпрецедентного рівня, спричинивши тисячі жертв серед цивільного населення, переміщення мільйонів людей та спустошення країни.

27 квітня 2022 року Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії російської федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи» №2433. Визнала, що російська агресія проти України є безпрецедентним актом як сама собою, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.

14 квітня 2022 року Верховна Рада України визнала дії, вчинені збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні», схваленої постановою Верховної Ради України № 2188-IX).

Вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Тобто держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземними судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені злочини проти життя та здоров`я людини, а також нанесення шкоди її майну. Таку позицію щодо непоширення на РФ судового імунітету при розгляді справ щодо відшкодування шкоди, завданої збройною агресією РФ проти України, викладено в постанові Верховного Суд від 14.04.2022 у справі №308/9708/19, а також постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2022 у справі №635/6172/17.

Звернення позивача до українського суду визнано розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало б позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права (подібні правові висновки зроблено у постановах Верховного Суду від 18.05.2022 у справі № 428/11673/19, від 12.10.2022 у справі №463/14366/21, від 12.11.2025 в справі № 211/2449/24).

Відповідно до частини першої статті 49 Закону України від 23.06.2005 № 2709-IV «Про міжнародне приватне право» права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Згідно зі статтею 48 Закону № 2709-IV до зобов`язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням положень статей 49-51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оборону України» збройна агресія - застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема, - вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України.

Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб (п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 (з відповідними змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).

Частиною 2 статті 23 ЦК України визначено що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від: характеру правопорушення, глибини фізичних та духовних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, з урахуванням інших обставин, які мають суттєве значення (ч. 3 ст. 23 ЦК України). А також: стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих та виробничих обставинах, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, тощо (п. 9 постанови Пленуму ВСУ про моральну шкоду).

Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що ця норма поширюється на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав». Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться у залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22.04.2024 в справі № 279/1834/22).

Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. Під час визначення розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15.12.2020 в справі №752/17832/14-ц вказала, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності.

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25.05.2022 в справі № 487/6970/20 (провадження №61-1132св22), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.12.2022 в справі № 214/7462/20 (провадження №61-21130сво21)).

При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.

При визначенні грошової компенсації моральної шкоди, завданої внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України, слід враховувати те, що: дійсно внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України особа може зазнавати (зазнала) моральної шкоди; законодавець в статті 23 ЦК передбачив відкритий перелік обставин, які враховуються судом при визначенні розміру грошової компенсації (характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування; інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості); розмір грошової компенсації моральної шкоди завданій особі внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України може відрізнятися, залежно від того, на які обставини завдання моральної шкоди посилається позивач та які обставини враховані судом при визначенні розміру грошової компенсації моральної шкоди; такими обставинами може бути, зокрема: смерть близьких осіб, каліцтво особи чи близьких осіб; місце проживання особи (різняться відчуття осіб, що проживають на території проведення бойових дій чи осіб далеко від цієї території); пошкодження або знищення рухомого майна; права які порушені внаслідок військової агресії РФ проти України тощо. До таких висновків дійшов Верховний Суд в постанові від 20.06.2024 у справі №216/5657/22.

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова ОП КЦС ВС від 05.12.2022 у справі №214/7462/20).

Так, позивачем у позовній заяві зазначено, що відповідачем йому завдано моральної шкоди внаслідок збройної агресії РФ проти України, його перебування у межах населеного пункту, який на початку повномасштабного вторгнення опинився під постійними ворожими обстрілами, що становило безпосередню загрозу для його життя та здоров`я, а також для здоров`я і життя його близьких і рідних, стійкою втратою здоров`я, протиправним позбавленням права володіння, користування та вільного розпорядження всім належним йому майном: квартирою та всім рухомим майном, яке він змушений був залишити в цій квартирі; дії відповідача призвели до втрати житла і майна, яке йому належало, втрати надії та повернення додому; порушення його конституційних прав відобразилося на стані його здоров`я.

За результатами розгляду справи, суд вважає, що позивачем не доведені певні обставини, на які він посилається у позовній заяві, зокрема, про те, що його нерухоме та/або рухоме майно було пошкоджене/знищене; відсутні докази про наявність у нього близьких і родичів, які знаходилися з ним або перебували у м. Маріуполі під час подій 2022 року; відповідно до наданої ним медичної документації, ряд захворювань наявні у нього ще до початку повномасштабного вторгнення російських військ на територію України (вони зафіксовані ще з 2013 року); не є доведеною стійка втрата здоров`я; група інвалідності позивачу визначена з причин захворювань, пов`язаних із проходженням ним служби в органах внутрішніх справ.

Між тим, судом встановлено, що агресивна поведінка іншої держави по відношенні до громадян України, воєнні дії на території України, та той факт, що беззаперечно війна позначилася на житті і здоров`ї позивача, настання для нього негативних наслідків, з огляду на пережите ним (страх, фізичний біль, тривога, пригнічення, відчуття беззахисності, моральні страждання, емоційні хвилювання, стрес, зміна звичного способу життя, необхідність пристосування до нових умов та способу життя тощо), враховуючи обставини, які останнім викладені у позовній заяві, а також примусове позбавлення можливості жити у місті, де позивач мав своє коріння, оточення, помешкання та майно, якого він позбавлений відповідачем, оскільки не може ним повноцінно володіти, користуватися та розпоряджатися, не має вільного доступу до нього, вимушене переселення до іншої місцевості (позивач має статус внутрішньо переміщеної особи), - свідчать про спричинення позивачу моральної шкоди у вигляді моральних страждань, психологічних переживань.

Що стосується розміру відшкодування позивачу моральної шкоди, то слід зазначити, що позивач оцінив її у розмірі 3602900грн. 00коп., що відповідає 70000 євро, враховуючи офіційний курс НБУ станом на день подачі до суду позовної заяви (на 15.04.2026).

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12.07.2007).

Слід зазначити, що конкретний розмір моральної шкоди, у кожному окремому випадку, встановлюється індивідуально з урахуванням обставин справи та на підставі здійсненої судами правової оцінки доказів, наданих учасниками справи на підтвердження своїх вимог та заперечень. Він має бути не більшим, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.

На думку суду, з огляду на встановлені обставини, досліджені докази, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає розмір моральної шкоди 250000грн. 00коп., в іншій частині позову слід відмовити. При цьому, судом враховано характер та обсяг завданих позивачу моральних страждань, істотність порушення його конституційних прав, вимушених рішень та дій, пов`язаних із зміною його умов та способу життя, спричинених наслідків та їх невідворотність, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі, а також з урахуванням вимог розумності і справедливості.

При прийняття цього судового рішення судом також були враховані висновки Верховного Суду, що викладені у постанові від 29.12.2025 у справі № 947/15829/24, постанові від 16.04.2026 у справі № 757/27732/23.

Крім того, враховуючи норми ст. 141 ЦПК України та той факт, що позивач звільнений від сплати судового збору за подачу до суду цієї позовної заяви, то з відповідача в дохід держави слід стягнути судовий збір у розмірі 1154грн. 82коп., тобто пропорційно розміру задоволених позовних вимог (позовні вимоги задоволені на 6,94% від сумі 3602900грн., при умові, що позивачу слід було б сплатити судовий збір у розмірі 16640грн.00коп.).

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4,5 12, 13, 76-82, 141, 259, 268, 280 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Держави Російська Федерація (суб`єкт міжнародних відносин) в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (Російська Федерація, інд. 119991, м. Москва, вул.Житня, 14 корп. 1) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрований: АДРЕСА_1 , фактично проживає: АДРЕСА_4 ) в рахунок відшкодування моральної шкоди – 250000 (двісті п`ятдесят тисяч) грн. 00коп.

Стягнути з Держави Російська Федерація (суб`єкт міжнародних відносин) в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (Російська Федерація, інд. 119991, м. Москва, вул.Житня, 14 корп. 1) в дохід держави судовий збір у розмірі 1154 (одна тисяча сто п`ятдесят чотири) грн. 82коп.

В іншій частині відмовити.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Черкаського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складений 15.07.2026.

Головуючий суддя С.М. Позарецька