Рішення від 14 липня 2026 р. у справі №702/1102/24 — Монастирищенський районний суд Черкаської області

Справа № 702/1102/24

Провадження № 2/702/12/26 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

заочне

15.07.2026 м. Монастирище

Монастирищенський районний суд Черкаської області у складі

головуючого судді Нейло І.М.,

за участю

секретаря судового засідання Прилуцької О.І.,

позивача за первісним позовом ОСОБА_1

представника позича ОСОБА_2 ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Монастирище, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_2 (як правонаступника померлого позивача ОСОБА_1 ) до ОСОБА_4 , про визнання права власності.

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2024 року мати позивача ОСОБА_2 , - ОСОБА_1 звернулась з зазначеним позовом до відповідача ОСОБА_4 в якому просила: встановити факт проживання позивача та ОСОБА_4 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 01.01.1970 по ІНФОРМАЦІЯ_1 . Визнати земельну ділянку площею 0,06 га та житловий будинок, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 - спільною сумісною власністю позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .. Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку та 1/2 частину земельної ділянки площею 0,06 га, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що вона разом з відповідачемОСОБА_4 , в період з 1970 по 1975 роки проживали однією сім`єю як дружина та чоловік без реєстрації шлюбу. За час спільного проживання сторони вели спільне господарство, мали спільний сімейний бюджет, мали взаємні права та обов`язки, між ними склались відносини, що притаманні подружжю. ІНФОРМАЦІЯ_2 у позивача та відповідача народився син ОСОБА_5 . Позивач ОСОБА_1 , у період з 1972 по 1974 роки, офіційно працювала тим самим вносила свій вклад у сімейний бюджет. Сторони, за спільні кошти, 28.05.1974 придбали будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Договір було складено на ім`я чоловіка ОСОБА_4 , який 15.05.1974 отримав від Монастирищенської селищної ради присадибну земельну ділянку, площею 0,06 га. для будівництва, а 16.04.1975 було надано дозвіл на будівництво житлового будинку. Позивач та відповідач були зареєстровані за однією адресою у придбаному домоволодінні. ОСОБА_4 у 1975 році припинив реєстрацію, у вищевказаному домоволодінні залишивши дружину з сином. Будь-які зв`язки із ОСОБА_4 втрачено. Позивач з 1974 року проживає у спірному будинку, доглядає та облаштовує його. Іншого житла позивач не має.

Ухвалою від 27.12.2024 відкрито загальне позовне провадження з викликом сторін.

Ухвалою від 13.02.2025 закрито підготовче провадження у справі та призначено її до розгляду по суті.

Ухвалою від 14.05.2025 було зупинено провадження у справі до встановлення та вступу у справу правонаступника, у зв`язку зі смертю померлого позивача ОСОБА_1 ..

Ухвалою від 10.11.2025 поновлено провадження у справі та замінено померлого позивача ОСОБА_1 на правонаступника ОСОБА_2 .

Позивач за первісним позовом - ОСОБА_1 , за життя, позовні вимоги підтримала, з підстав викладених в позовній заяві, та просила їх задовольнити.

Залучений до участі у справі позивач ОСОБА_2 , як правонаступник ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилась. Представник позивача ОСОБА_2 подала заяву про розгляд справи у її відсутність, позовні вимоги підтримала та подала заяву про зміну позовних вимог.

Відповідно до змінених позовних вимог ОСОБА_2 , просила, в порядку спадкування, визнати за нею право власності на 1/2 частину житлового будинку та 1/2 частину земельної ділянки площею 0,06 га, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 .

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , а також допитана в якості свідка ОСОБА_2 підтвердили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 в період з 01.01.1970 по 01.01.1975 проживали однією сім`єю, вели спільне господарство, а також разом будували будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку. Таким чином, оскільки відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи, у встановлений судом строк відзив на позовну заяву не подав, суд зі згоди позивача, ухвалює заочне рішення, на підставі наявних у справі доказів, згідно ст. 280 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.

Згідно свідоцтва про встановлення батьківства серії НОМЕР_1 від 15.03.1972 р. у позивача та відповідача народився син ОСОБА_5 /а.с.10/.

Позивач ОСОБА_1 у період з 1972 по 1974 роки працювала на Заводоуправлінні будматеріалів Монастирищенського району, що підтверджує отримання позивачем у спірний період доходів /а.с.11/.

Відповідачем ОСОБА_4 28.05.1974 був придбаний житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією договору купівлі-продажу від 28.05.1974 /а.с.12-13/

Згідно копії виписки з протоколу № 4 загальних зборів членів колгоспу ім. Карла Маркса смт. Монастирище від 15.05.1974 Монастирищенською селищною Радою депутатів трудящих за заявою ОСОБА_4 , останньому було виділено 0.06 га присадибної ділянки землі для забудови, біля купленої у ОСОБА_8 хати/ а.с.14/.

Згідно витягу з протоколу засідання виконкому Монастирищенської селищної Ради депутатів трудящих № 8 від 16.04.1975 р., відповідач ОСОБА_5 , отримав дозвіл на житлове будівництво будинку на виділеній йому земельній ділянці 0.06 га., яка знаходиться по АДРЕСА_1 /а.с.15/.

На підставі зазначеного рішення виконавчого комітету Монастирищенської селищної Ради депутатів трудящих № 8 від 16.04.1975, відповідач ОСОБА_5 , отримав свідоцтво про дозвіл на будівництво житлового будинку, житловою площею 46,8 кв. м., зі строком будівництва 1975-1978 р. /а.с. 16/.

Згідно копії будинкової книги, позивач та відповідач були зареєстровані за однією адресою у спірному домоволодінні, /а.с. 17-25/.

До сімейних правовідносин, які існували до набуття чинності Сімейним Кодексом, тобто до 1 січня 2004 року, норми цього Кодексу застосовуються лише в частині тих прав і обов`язків, що виникли після набуття ним чинності (абз. 2 п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15 травня 2006 року № 3).

Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності та не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (ст. 5 ЦК України).

Положення Кодексу про шлюб та сім'ю Української РСР не містили норми про спільне проживання жінки та чоловіка однією сім`єю, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, зазначене положення передбачене ст. 74 СК України, який набрав чинності з 1 січня 2004 року, тому встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період до 1 січня 2004 року не ґрунтується на вимогах закону, відтак позовні вимоги, які були заявлені ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.

В частині позовних вимог щодо визнання права власності на частину земельної ділянки площею 0,06 га. яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , суд зазначає наступне.

Статтею 3 Земельного кодексу Української РСР (в редакції 1970 року) передбачалося, що земля є виключною власністю держави і надається тільки в користування. Дії, які в прямій або прихованій формі порушують право державної власності на землю, забороняються.

Ця правова норма кореспондувалася з положеннями ст. 90 Цивільного кодексу Української РСР (в редакції 1963 року), відповідно до яких земля, її надра, води і ліси є у виключній власності держави і надаються тільки в користування.

Згідно з пунктом 5 Постанови Верховної Ради Української РСР від 18 грудня 1990 року № 562-ХІІ "Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР" громадяни, підприємства, установи, організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними в установленому порядку прав власності на землю або землекористування.

Відповідно до статті 125 ЗК України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникають після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 372/5635/13-ц, зазначено правовий висновок, що відповідно до частини першої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до частин першої, другої статті 90 ЗК Української РСР 1970 року (в редакції, чинній на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_6 ) на землях міст при переході права власності на будівлю переходить також і право користування земельною ділянкою або її частиною. При переході будівлі у власність кількох осіб земельна ділянка переходить в користування всіх співвласників будівлі.

Таким чином в матеріалах справи відсутні належні докази передачі у власність ОСОБА_1 спірної земельної ділянки, частина якої перебувала у її безстроковому користуванні.

В частині позовних вимог щодо визнання права власності на частину житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , суд зазначає наступне.

На час виникнення спірних правовідносин питання набуття права власності регулювались Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року "Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків" та постановою Ради Міністрів СРСР від 26 серпня 1948 року "Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року "Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків" які визначали умови та правові наслідки будівництва.

Згідно статті 1 Указу від 26 серпня 1948 року кожен громадянин і кожна громадянка мали право купити або збудувати для себе на праві особистої власності жилий будинок на один або два поверхи з числом кімнат від однієї до п`яти як у місті, так і поза містом.

Пункт 2 Постанови від 26 серпня 1948 року визначав, що земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків відводяться за рахунок земель міст, селищ, держземфонду і земель держлісфонду у безстрокове користування, а збудовані на цих ділянках будинки є особистою власністю забудовника.

Отже, за Указом від 26 серпня 1948 року та Постановою від 26 серпня 1948 року підставою виникнення у громадянина права власності на жилий будинок був сам факт збудування ним його з додержанням вимог цих актів законодавства.

Як вбачається з будівельного паспорту, на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 знаходиться житловий будинок з господарськими спорудами. Забудовником будинку зазначено ОСОБА_4 , тобто правовстановлююча документація на спірний житловий будинок була оформлена на відповідача ОСОБА_4 /а.с.27/.

Відповідно до технічного паспорту від 12.03.2026 на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , за вказаною адресою знаходиться житловий будинок, споруджений в 1988 р. загальною площею 40,2 кв.м. з господарськими спорудами: прибудова, два сараї, навіс, альтанка, огорожа, ворота з хвірткою, колодязь, вимощення.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про власність" (який діяв на момент виникнення правовідносин) майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об`єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі.

Відповідно до частини першої статті 17 зазначеного Закону Української РСР майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Відповідно до статті 112 ЦК УРСР 1963 року майно може належати на праві спільної власності двом чи кільком громадянам. Розрізняється спільна власність з визначенням часток (часткова власність) або без визначення часток (сумісна власність).

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п. 12 постанови від 12 червня 1998 року № 16 "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю України" судам слід мати на увазі, що правила статей 22, 28, 29 КпШС не застосовують до спорів про поділ майна осіб, які живуть однією сім`єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі. Такі спори мають вирішуватися згідно з пункту 1 статті 17 Закону України "Про власність", відповідних норм Цивільного кодексу України і з урахуванням роз`яснень, даних Пленумом Верховного Суду України в пункту 5 постанови від 22 грудня 1995 року № 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності".

Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" передбачено, що, розглядаючи позови, пов`язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є: майно, нажите подружжям за час шлюбу (ст. 16 Закону "Про власність", ст. 22 КпШС), майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, чи майно, що є у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, якщо письмовою угодою між ними не передбачено інше, тощо. Частка учасника спільної сумісної власності визначається при поділі майна, виділі її із спільного майна, звернення стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті спадщини. Оскільки праця є основою створення і примноження власності громадян, розмір частки учасника спільної сумісної власності визначається ступенем його трудової участі, якщо інакше не випливає із законодавства України. За відсутності доказів про те, що участь когось із учасників спільної сумісної власності (крім сумісної власності подружжя) у надбанні майна була більшою або меншою, частки визначаються рівними.

В матеріалах справи є довідка Монастирищенської міської ради від 29.11.2024, згідно якої відповідач ОСОБА_4 з 1970 по 1975 р. проживав та вів спільне господарство з позивачем ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . /а.с.29/.

Таким чином подані позивачем докази, а також пояснення свідків свідчать, що ОСОБА_4 та ОСОБА_1 збудували та набули у спільну сумісну власність житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

Як вбачається з копії спадкової справи, після смерті ОСОБА_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 позивач ОСОБА_2 прийняла спадщину як єдиний спадкоємець за законом та звернулась до приватного нотаріуса Уманського районного нотаріального округу Бондаренко О.І. для оформлення прав на спадкове майно.

Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) та спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини, відповідно до ст. 1218 ЦК України, входять всі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості, в тому числі земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

Враховуючи, що ОСОБА_1 , на час смерті, набула права власності на частину спірного житлового будинку, тому позовні вимоги ОСОБА_2 в частині визнання права власності на частину житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог ОСОБА_2 , про визнання права власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,06 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , суд зазначає наступне.

Право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення, що передбачено ч. 1 ст. 1225 ЦК України.

Відповідно до положень ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають із моменту державної реєстрації цих прав.

Набуття права власності на земельну ділянку та перехід права власності на земельну ділянку в порядку спадкування має місце за наявності наступних юридичних фактів у їх сукупності:

- ухвалення рішення компетентного органу про передачу у власність земельної ділянки спадкодавцю; - виготовлення технічної документації на земельну ділянку; - визначення меж земельної ділянки в натурі; - погодження меж із суміжними землевласниками та землекористувачами; - одержання у встановленому порядку Державного акта на землю; - реєстрація права власності на земельну ділянку.

Позивачем не було надано належних та допустимих доказів які б підтверджували реєстрацію за ОСОБА_1 право власності на спірну земельну ділянку, тому в частині позовних вимог, про визнання права власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,06 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , необхідно відмовити.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 23, 76, 81,141, 258, 259, 265, 273,354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ :

Позов ОСОБА_2 (як правонаступника померлого позивача ОСОБА_1 ) до ОСОБА_4 , про визнання права власності, задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_2 , (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ), право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом, після смерті спадкодавця ОСОБА_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 .

В іншій частині позовних вимог, відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30-ти днів до Черкаського апеляційного суду через Монастирищенський районний суд Черкаської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.М. Нейло