Рішення від 01 червня 2026 р. у справі №361/5515/24 — Броварський міськрайонний суд Київської області

Справа № 361/5515/24

Провадження № 2/361/4088/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02.06.26

02 червня 2026 р. м.Бровари

Броварський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого судді Писанець Н.В.,

при секретарі – Михальова М.В.,

позивача – ОСОБА_1 ,

відповідача – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Бровари у загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно, -

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Броварського міськрайонного суду Київської області знаходилась вищевказана цивільна справа. В обґрунтування позовних вимог, ОСОБА_1 зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати – ОСОБА_3 . Після її смерті відкрилась спадщина на земельні ділянки площею 1,2277 га та 1,7780 га, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а також на частину квартири АДРЕСА_1 . За життя, спадкодавець ОСОБА_3 склала заповіт, відповідно до умов якого, належну їй частину вищевказаної квартири залишила онукові – відповідачу ОСОБА_2 . У встановлений строк, позивач звернулась до Першої Броварської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, внаслідок чого, 18.04.2024р. їй було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на земельні ділянки площею 1,2277 га та 1,7780 га, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які були не охоплені заповітом ОСОБА_3 .

Станом на день смерті, спадкодавцю ОСОБА_3 належало частини квартири АДРЕСА_1 . Вважаючи себе особою, яка має право на обов`язкову частку у спадщині, оскільки позивач є інвалідом 3 групи довічно, ОСОБА_1 просить суд визнати за нею право власності на 3/16 частки квартири АДРЕСА_1 .

Ухвалою судді Броварського міськрайонного суду Київської області Радзівіл А.Г. від 09.07.2024р. у справі було відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання.

13.02.2025р. відповідачем ОСОБА_2 було подано відзив, за змістом якого, позовні вимоги не визнав, зазначив, що дійсно після смерті його бабусі ОСОБА_3 , яка настала ІНФОРМАЦІЯ_1 , відкрилась спадщина на 2 земельні ділянки площею 1,2277 га кадастровий номер 3221284500:03:007:0007 та 1,7780 га кадастровий номер 3221284500:03:002:0010, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а також на частину квартири АДРЕСА_1 . Позивач дійсно оформила право власності на вищевказані земельні ділянки за процедурою спадкування та розпоряджається цим майном на власний розсуд.

За життя, спадкодавець ОСОБА_3 оформила заповіт, яким заповіла належну їй квартиру відповідачу, однак, відповідно до даних Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №375758020, сформована станом на 31.12.2012р., спадкодавцю належала не ціла квартира, а її частка, тому вимоги позивача ОСОБА_1 містять невірний розрахунок обов`язкової долі, яка могла б їй належати, а саме – 1/16 частина квартири.

При цьому, відповідачем зазначено, що не вважає наявним право позивача на обов`язкову частку у спадщині, оскільки вона отримала інше майно у якості спадщини, а також відомості з довідки про її інвалідність містять посилання на можливість здійснення нею праці без важкого фізичного навантаження, тому вона не може вважатись непрацездатною, а також вона не доглядала свою матір протягом кількох років, не опікувалась нею, виїхавши за кордон, та усе піклування взяв на себе відповідач. У задоволенні позову просив відмовити.

На підставі розпорядження №701 від 04.04.2025р. керівника апарату Броварського міськрайонного суду про здійснення повторного автоматизованого розподілу судової справи, справу було передано до провадження судді Писанець Н.В.

Ухвалою від 03.07.2025р. справу було прийнято до провадження судді Писанець Н.В. та призначено до підготовчого судового засідання.

Після чого, справу було призначено до судового розгляду ухвалою від 28.04.2026р.

Присутня у судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримала позовні вимоги, наполягала на їх задоволенні.

Присутній у судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги не визнав, надав пояснення, аналогічні змісту відзиву.

Заслухавши думку учасників процесу, дослідивши матеріали справи та спадкової справи, повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги у їх сукупності та взаємозв`язку, об`єктивно оцінивши усі наявні докази, які мають юридичне значення для розгляду справи по суті, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

У судовому засіданні встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерті серії НОМЕР_1 .

Позивач ОСОБА_1 є донькою померлої та інвалідом 3 групи довічно, відповідно до свідоцтва про її народження та пенсійного посвідчення, долучених до матеріалів справи.

Право власності на 2 земельні ділянки площею 1,2277 га кадастровий номер 3221284500:03:007:0007 та 1,7780 га кадастровий номер 3221284500:03:002:0010, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва – зареєстровано за позивачем ОСОБА_1 відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом за №№ 1-1032, 1-1033.

Відповідно до даних Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №375758020, сформована станом на 31.12.2012р., спадкодавцю ОСОБА_3 належала частка квартири АДРЕСА_1 .

Зі змісту спадкової справи №501/2023, відкритої до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , вбачається, що з заявами про прийняття спадщини звернулась 21.11.2023р. ОСОБА_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 . За змістом заповіту, складеному ОСОБА_3 21.05.2016р., спадкодавець зробила розпорядження на випадок своєї смерті щодо належного їй майна – квартири АДРЕСА_1 – заповівши її ОСОБА_2 .

Як спадкова справа, так й матеріали справи не містять документів, що посвідчують право власності на вищевказане спірне майно померлої ОСОБА_3 .

Вирішуючи по суті позовні вимоги ОСОБА_1 , суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється порядку іншого судочинства.

Згідно із ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст.ст. 77-80 Цивільного процесуального кодексу України.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Свідком може бути кожна особа, якій відомі будь-які обставини, що стосуються справи. (ч. 1 ст. 69, ст. 76 Цивільного процесуального кодексу України).

Статтями 1216, 1218 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою (частина друга статті 1220 ЦК України).

Відповідно до статті 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 ЦК України).

За правилами статті 1223 ЦК України, право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Право на обов`язкову частку у спадщині врегульовано статтею 1241 ЦК України, частиною першою якої передбачено, що право на обов`язкову частку у спадщині мають малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатні вдова (вдівець) та непрацездатні батьки, вони спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).

Право на обов`язкову частку - це суб`єктивне майнове право окремих спадкоємців першої черги (стаття 1261 ЦК України) отримати певну частку у спадщині, незалежно від змісту заповіту. Хоча норми про право на обов`язкову частку розміщені у главі, присвяченій спадкуванню за заповітом, за своєю сутністю право на обов`язкову частку належить до спадкування за законом. Тобто право на обов`язкову частку існує лише за наявності заповіту. Коло осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, визначене статтею 1241 ЦК України, є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає. При з`ясуванні чи відноситься певний суб`єкт до кола осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині слід враховувати, що непрацездатність особи повинна підтверджуватися відповідними документами. При цьому відповідна особа для віднесення її до кола суб`єктів, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, має бути непрацездатною саме на момент відкриття спадщини. Аналіз абзацу другого частини першої статті 1241 ЦК України дозволяє стверджувати, що зменшення розміру обов`язкової частки у спадщині можливе з урахуванням (а) характеру відносин між спадкоємцями і спадкодавцем; (б) наявності інших обставин, що мають істотне значення (зокрема, ними може вважатись тривала відсутність спілкування між спадкодавцем і спадкоємцем, неприязні відносини, зумовлені аморальною поведінкою спадкоємця, тощо). Позбавлення особи права на обов`язкову частку судом ЦК України не передбачено, хоча особа, яка має право на обов`язкову частку, може бути усунена від права на спадкування відповідно до статті 1224 ЦК України (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 серпня 2019 року в справі № 510/350/16-ц (провадження № 61-19810св18)).

Непрацездатність - це соціально-фізіологічний стан людини, який визначається її об`єктивною втратою чи зменшенням природних функцій організму або зниженням кваліфікації, значним зменшенням обсягу чи припиненням трудової діяльності, у разі настання якого особа втрачає засоби до існування та потребує матеріального соціального забезпечення (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 липня 2018 року в справі № 525/216/17-ц (провадження № 61-29933 св 18)).

При з`ясуванні чи відноситься певний суб`єкт до кола осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині слід враховувати, що непрацездатність особи повинна підтверджуватися відповідними документами. При цьому відповідна особа для віднесення її до кола суб`єктів, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, має бути непрацездатною саме на момент відкриття спадщини (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 серпня 2019 року в справі № 510/350/16-ц (провадження № 61-19810св18)).

Згідно із частиною третьою статті 75 СК України, непрацездатними вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є особою з інвалідністю I, II чи III групи.

Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (в редакції, що діяла на час смерті спадкодавця), непрацездатні громадяни - особи, які досягли встановленого статтею 26 цього Закону пенсійного віку, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до закону.

Згідно частини четвертої статті 1 Закону України «Про прожитковий мінімум», до осіб, які втратили працездатність, відносяться особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку, особи, які досягли пенсійного віку, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах, та непрацюючі особи, визнані особами з інвалідністю в установленому порядку.

В той же час, розкриваючи зміст поняття «повнолітні непрацездатні діти», що використовується в частині першій статті 1241 ЦК України щодо права на обов`язкову частку у спадщині, Конституційний Суд України у Рішенні від 11 лютого 2014 року № 1-рп/2014 (справа про право на обов`язкову частку у спадщині повнолітніх непрацездатних дітей спадкодавця) виходив із положень частини третьої статті 75 СК України, яка відносить до категорії «непрацездатні» інвалідів I, II та III групи, а також положень пенсійного законодавства та законів України, які регулюють соціальне страхування і визначають поняття «непрацездатний», а саме частини четвертої статті 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» та абзацу 17 частини першої статті 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та вирішив, що «в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 1241 ЦК України щодо права повнолітніх непрацездатних дітей спадкодавця на обов`язкову частку у спадщині необхідно розуміти так, що таке право мають, зокрема, повнолітні діти спадкодавця, визнані інвалідами в установленому законом порядку, незалежно від групи інвалідності.

При з`ясуванні чи відноситься певний суб`єкт до кола осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині слід враховувати, що непрацездатність особи повинна підтверджуватися відповідними документами. При цьому, відповідна особа для віднесення її до кола суб`єктів, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, має бути непрацездатною саме на момент відкриття спадщини.

Таким чином, спадкувати обов`язкову частку у спадщині до досягнення пенсійного віку має право лише повнолітній син чи дочка спадкодавця, який є непрацездатним у зв`язку з інвалідністю, яка встановлюється законом.

Судом враховано, що оскільки ОСОБА_1 на день смерті спадкодавця була непрацездатною, отже має право на обов`язкову частку у спадщині, розмір якої складає 1/16 частини від спадкового майна = 1/4 частина квартири АДРЕСА_1 - належала спадкодавцю ОСОБА_3 , по 1/8 частині у разі спадкування за законом мали спадкувати доньки померлої – ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , тому розмір обов`язкової частки становить половину (50%) тієї частки, яку особа отримала б у разі спадкування за законом = 1/16 частина.

Вартість цієї обов`язкової частки у спадщині складає, відповідно до висновку №07-07/24, складеному ТОВ «Інститут земельних реформ та раціонального землекористування», долученому позивачем ОСОБА_1 – ринкова вартість квартири – 2 230 000,00 грн.; вартість частини – 557 500,00 грн., вартість 1/8 частини = 69 687,50 грн.; вартість 1/16 частини = 34843,75 грн.

Якщо спадкоємець вже отримав частину майна за законом і вартість цього майна дорівнює або більша за його розрахункову обов`язкову частку, то право на виділення додаткової частки за заповітом у нього відсутнє. Якщо майно, отримане за законом, менше за розмір обов`язкової частки, спадкоємець має право вимагати від нотаріуса видачі свідоцтва на додаткову частку із заповіданого майна — стільки, щоб разом вони складали розмір обов`язкової частки.

У даному випадку, позивачем не долучено доказів вартості земельних ділянок, отриманих нею у порядку спадкування за законом, меншої за розмір обов`язкової частки.

Також позивачем не долучено доказів звернення нею до нотаріуса з заявою про видачу свідоцтва на додаткову частку із заповіданого майна — стільки, щоб разом вони складали розмір обов`язкової частки – та не долучено відмову нотаріуса у видачі цього свідоцтва, як підставу звернення до суду.

Вивчений зміст спадкової справи №501/2023 таких відмов не містить.

Згідно із п. 23Постанови Пленуму Верховного суду України від 30.05.2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування", за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутись до суду за правилами позовного провадження.

Враховуючи наведене, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Керуючись ст ст. 12,49,81,82,89,259,263-265,268,354 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасники справи, які не були присутні у судовому засіданні під час ухвалення судового рішення, мають право подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Писанець Н.В.