Рішення від 16 липня 2026 р. у справі №161/2028/26 — Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/2028/26

Провадження № 2/161/2807/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 липня 2026 року м. Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого - судді Антіпової Т.А.

за участю секретаря судового засідання Семенової І.М., Остимчук О.М.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду у місті Луцьку в режимі відеоконференції (дистанційного судового провадження) цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, у якій просив стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ( АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) 750 000 гривень та 33 000 доларів США боргу, 46 664,38 грн. та 2 053,23 доларів США трьох процентів річних, 157 200 гривень інфляційних втрат, а всього 953864,38 гривень та 35053,23 доларів США.

Стягнути з відповідача 42 000 гривень витрат на правничу допомогу та 13 312 гривень судового збору.

Позов обґрунтовує тим, щоміж ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, за умовами якого ОСОБА_4 передав у власність ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 750 000,00 грн. та 33 000,00 доларів США, а ОСОБА_2 зобов`язувався повернути таку ж суму грошових коштів до 31.12.2023 року.

На підтвердження факту укладення договору та передачі грошей ОСОБА_2 надав ОСОБА_4 розписку про отримання коштів, у якій зобов`язувався повернути їх у встановлений строк.

Проте, у встановлений строк ОСОБА_2 суму позики не повернув, на звернення про їх повернення не реагував, чим порушив свої зобов`язання за договором позики.

Оригінал розписки ОСОБА_2 від 12.05.2023 року знаходиться у ОСОБА_4 як кредитора.

Оскільки кошти у розмірі 750 000,00 грн. та 33 000,00 доларів США, були передані відповідачу 12.05.2023 року і він зобов`язався повернути їх 31.12.2023 року, однак своєї зобов`язання не виконав, відтак, з відповідача, який не повернув суму позики у погоджений сторонами строк, підлягають стягненню три відсотки річних від простроченої суми за період 31.12.2023 року – 26.01.2026 року у розмірі :

750 000,00 грн. х 3% річних х 757 днів прострочення / 365 (366) = 46 664,38 грн.;

33 000,00 доларів США х3% річних х 757 днів прострочення / 365 (366) = 2 053,23 доларів США.

Окрім цього, відповідач повинен сплатити борг в розмірі 750 000,00 грн. з урахуванням встановленого індексу інфляції за час прострочення в розмірі:

за період з 01.01.2024 по 31.12.2024: 750 000,00 грн. х 112% - 750 000,00 грн. = 90 000,00 грн.;

за період з 01.01.2025 по 31.12.2025: 840 000,00 грн. (750 000,00 грн. + 90 000,00 грн.) х 108% - 840 000,00 грн. = 67 200,00 грн.

Всього, індекс інфляції за час прострочення становить 157 200,00 грн.

З наведених вище підстав, позивач просить суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 750 000 гривень та 33 000 доларів США боргу, 46 664,38 грн. та 2 053,23 доларів США трьох процентів річних, 157 200 гривень інфляційних втрат, а всього 953864,38 гривень та 35053,23 доларів США.

Стягнути з відповідача 42 000 гривень витрат на правничу допомогу та 13 312 гривень судового збору.

Відповідно до ухвали Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 лютого 2026 року відкрито провадження у даній справі та призначено її до судового розгляду в порядку загального позовного провадження (а.с.29).

18 лютого 2026 року на адресу суду від представника позивача надійшла заява про забезпечення позову, відповідно до якої просить суд вжити заходи забезпечення позову, а саме: накласти арешт в межах суми стягнення 2 465 545,44 гривень на грошові кошти ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) та житловий будинок загальною площею 204,3 кв. м. який знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2844310407080 (а.с.33-39).

Ухвалою судді Луцького міськрайонного суду Волинської області 20 лютого 2026 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_4 про вжиття заходів забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості (а.с.39-40).

06.04.2026 року на адресу суду від представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Пелецького С.Ю. надійшов відзив на позовну заяву, з якого вбачається, що сторона відповідача не визнає позовних вимог з підстав, викладених у відзиві (а.с. 58-60).

Так, позивач у своїй позовній заяві зазначає про укладення типового договору позики, фактично кошти у розмірі 750 000 грн. та 33 000 доларів США отримувалися відповідачем на виконання конкретної спільної мети - придбання та монтаж приміщення.

Відповідач стверджує, що кошти були використані за призначенням в інтересах спільного проекту, що ставить під сумнів кваліфікацію цих відносин як суто особистого боргу, який підлягає безумовному поверненню у зазначений у розписці спосіб.

Щодо валютного боргу зазначає, що позивач розраховує 3% річних на суму 33 000 доларів США проте, згідно з усталеною практикою Верховного Суду інфляційні втрати не нараховуються на борг - визначений в іноземній валюті, оскільки іноземна валюта не підлягає індексації. Враховуючи вищевикладене просив відмовити в задоволенні позову в частині стягнення інфляційних витрат та 3% річних (а.с.58- 60).

Ухвалою Луцького міськрайонного суд Волинської області від 07.04.2026 року закрито підготовче провадження та призначено дану цивільну справу до судового розгляду по суті (а.с. 65).

В судовому засіданні представник позивача надав пояснення, аналогічні за змістом, викладеному в позовній заяві. З урахування того, що станом на день розгляду справи в суді, відповідачем сума боргу не повернута, тому, наполягав на задоволенні позовних вимог в повному обсязі, та стягненні з відповідача 750 000 гривень та 33 000 доларів США боргу, 46 664,38 грн. та 2 053,23 доларів США трьох процентів річних, 157 200 гривень інфляційних втрат, а всього 953864,38 гривень та 35053,23 доларів США.

Окрім цього, просив стягнути з відповідача 42 000 гривень витрат на правничу допомогу та 13 312 гривень судового збору, проте зазначив, що докази понесених витрат на правничу допомогу будуть подані пізніше в порядку ч. 8 ст. 141 ЦПК України.

Відповідач та його представник в судовому засіданні фактично позовні вимоги визнали, не заперечували факту отримання від ОСОБА_4 грошових коштів в розмірі 750 000,00 грн. та 33 000,00 доларів США, як і не заперечували факт написання розписки 12.05.2023 року. Отже, не заперечували проти задоволення позовних вимог щодо стягнення суми боргу, проте не погодились із розміром судових витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, вважали її розмір та неспівмірним, та просили зменшити дану суму до 10 000,00 грн.

Заслухавши пояснення представника позивача, відповідача та його представника, перевіривши матеріали справи, оцінивши та дослідивши в сукупності докази у справі, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлені наступні обставини у справі та відповідні їм правовідносини.

Як вбачається з розписки від 12 травня 2023 року, ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_4 кошти 750 000,00 гривень та 33 000,00 доларів США (а.с.21).

Як вбачається з умов вказаної боргової розписки, відповідач зобов`язувався повернути отримані в борг суми до 31.12.2023 року (а.с. 21).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 12 та частиною 1статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є:

1)договори та інші правочини;

2)створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3)завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4)інші юридичні факти.

Виходячи з положень ч. ч. 1, 3 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі, якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 527 ЦК України, боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно з ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до закону, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у певних випадках.

Статтями 15 та 16 ЦК України передбачено право особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Згідно із ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво-чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За загальним правилом зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (ч. 1 та 2 ст. 598 ЦК України).

Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Якщо наявний факт існування розписки, у якій позичальник чітко зазначає отримання коштів, скріплює її своїм підписом, це свідчить про реальний характер договору позики. У назві боргової розписки не обов`язково зазначати слово «позика», адже ключовим є зміст цього документа. Отже, письмове застереження, яке складено окремо чи міститься в тексті договору, про завершену дію щодо передання коштів позичальнику не тільки засвідчує факт такого передання, а і є моментом виникнення зобов`язання за реальним договором позики. Розписка є підтвердженням укладення договору позики, якщо засвідчує факт отримання позики у борг і містить умови щодо її повернення.

Такий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах висловлений Верховним Судом у постановах від 05 вересня 2018 року у справі № 756/8630/14-ц, провадження № 61-8792св18, від 08 квітня, 2021 року у справі № 500/1755/17, провадження № 61-1899св20, від 22 вересня 2021 року у справі №761/29374/19 та від 16 лютого 2022 року у справі№ 520/19325/18.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 750 000,00 грн. та 33 000,00 доларів США, які ОСОБА_2 зобов`язувався повернути до 31.12.2023 року (а.с.21).

Пред`являючи даний позов, представник позивача зазначив, що у визначений розпискою строк відповідач борг не повернув, що зумовлює необхідність захисту порушених прав позивача.

Доказів відсутності заборгованості (повернення позики) відповідач не подав, про що свідчать оригінал розписки від 12.05.2023 року, яка була досліджена судом під час судового розгляду справи, окрім цього, відповідач і не заперечував факту наявності заборгованості по даній розписці.

З огляду на викладене, суд вважає позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача суми заборгованості за розпискою від 12.05.2023 року в загальному розмірі 750 000,00 грн. та 33 000,00 доларів США доведеними та такими, що підлягають до задоволення.

Що стосується позовних вимог про стягнення з відповідача нарахованих сум інфляційного збільшення та 3% річних, на підставі ст. 625 ЦК України, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Так, ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Частиною 2 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Проте, згідно із Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ), що набрав чинності 17 березня 2022 року, Прикінцеві та перехідні положення ЦК України доповнено пунктом 18, за змістом якого в період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та в тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Отже, Закон № 2120-ІХ виключив можливість нарахування сум за статтею 625 ЦК України з 24 лютого 2022 року.

Оскільки позивачем нараховані інфляційне збільшення та 3% річних на підставі ст. 625 ЦК України за заборгованістю за розпискою від 12.05.2023 року у загальному розмірі 203 864,38 грн. та 2 053,23 доларів США (157 200,00 грн. – інфляційне збільшення + 46 664,38 грн. і 2 053,23 доларів США – 3% річних) в період дії на території України воєнного стану, відповідач звільняється від обов`язку їх сплатити, а тому у задоволенні позовних вимог в цій частині необхідно відмовити.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_2 підлягають частковому задоволенню на загальну суму 2 173 134,90 грн., з яких основна сума боргу за розпискою від 12.05.2023 року становить 750 000,00 грн. та 33 000,00 доларів США.

При цьому, суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Щодо валюти зобов`язання та валюти платежу.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Водночас Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання на території України грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до вимог статті 192 ЦК України гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

За змістом статті 524 ЦК України грошовим визнається зобов`язання, виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Загальні положення виконання грошового зобов`язання закріплені у статті 533 ЦК України, зокрема: грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях; якщо в зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одним із елементів належного виконання зобов`язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами.

Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які укладаються та виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово висновувала, що у цивільному законодавстві відсутня заборона на укладення правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги.

Такий підхід до розуміння правової природи іноземної валюти як валюти зобов`язання є усталеним і послідовним у практиці Великої Палати Верховного Суду (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16, від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16, від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17), а підстав для відступу від нього відсутні.

Так, відповідно до тексту розписки від 12.05.2023 року сторони погодили, що сума боргу складає 750 000,00 грн. та 33 000,00 доларів США (а.с. 21).

Тому, суд дійшов висновку щодо застосування, в даному випадку, частини другої статті 533 ЦК України, оскільки, якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, що у випадку наявності спору між сторонами та його вирішення судом відповідає дню виконання судового рішення.

Таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.09.2024 року при розгляду справи № 500/5194/16.

Таким чином, суд вважає вірним стягнення з ОСОБА_2 750 000 (сімсот п`ятдесят тисяч) гривень 00 копійок та в розмірі еквівалентному 33 000 (тридцять три тисячі) доларів 00 центів США за курсом НБУ на день виконання рішення, що повністю узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду про те, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які підлягають стягненню з боржника, вносить двозначність у розуміння суті обов`язку боржника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 761/12665/14).

Водночас при стягненні судом заборгованості в еквіваленті іноземної валюти за курсом Національного банку України на день виконання рішення в судовому рішенні зазначається лише одна сума боргу (в іноземній валюті), а сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається державним/приватним виконавцем на момент здійснення боржником платежу в ході виконання судового рішення.

Щодо стягнення з відповідач на користь позивача сум сплаченого судового збору.

Згідно ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Оскільки позивачем була визначена ціна позову в розмірі 2 465 545,44 грн. (з урахуванням позовних вимог, визначених в доларах США із розрахунку офіційного курсу гривні щодо долара станом на день подання позовної заяви, 27.01.2026 року – 43,1253), отже, сума задоволених позовних вимог складає 2 173 134,90 грн.

Таким чином, відповідно ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення судовий збір у розмірі 11 733,21 гривень (2 173 134,90 гривень х 13 312,00 гривень/ 2 465 545,44 гривень) пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 10, 12, 77-81, 141, 259, 263-265, 352, 354 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,- задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 суми боргу у розмірі: 750 000 (сімсот п`ятдесят тисяч) гривень 00 копійок та в розмірі еквівалентному 33 000 (тридцять три тисячі) доларів 00 центів США за курсом НБУ на день виконання рішення.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 понесені ним судові витрати по сплаті судового збору в сумі 11 733 (одинадцять тисяч сімсот тридцять три) гривні 21 копійка.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_4 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКППНОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 ,адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Повний текст рішення суду складений 20 липня 2026 року

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області Т.А. Антіпова