Постанова від 19 липня 2026 р. у справі №638/11350/26 — Шевченківський районний суд міста Харкова

Справа № 638/11350/26

Провадження № 3-зв/638/10/26

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 липня 2026 року м. Харків

Шевченківський районний суд міста Харкова в складі судді Латки І.П., розглянувши заяву ОСОБА_1 про відвід судді Яковлевої В.М. від розгляду справи про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 124, ст. 122-4 КУпАП,

в с т а н о в и в:

У провадженні судді Шевченківського районного суду міста Харкова судді Яковлевої В.М. перебуває справа про адміністративне правопорушення № 638/11350/26 щодо ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 124, ст. 122-4 КУпАП.

17 липня 2026 року ОСОБА_1 в судовому засіданні заявив відвід судді Яковлевій В.М. від розгляду справи, оскільки він підтримував публічні обвинувачення в даному складі суду в якості прокурора у 17 клопотаннях про звільнення від кримінальної відповідальності осіб за вчинення самовільного залишення військової частини або місця служби.

Чинним КУпАП не передбачено подання та порядок розгляду заяви про відвід судді від розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Разом з тим, відповідно до ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях неодноразово констатував, що норми КУпАП носять карний кримінально-правовий характер, а справи про адміністративні правопорушення за своєю суттю є кримінальними, тому адміністративні правопорушення підпадають під гарантії ст. 6 Конвенції (п. п. 21-22 рішення від 15.05.2008 у справі «Надточій проти України»).

Найближчою за правовою природою суміжною галуззю процесуального права є кримінальне процесуальне право.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 КПК України суддя не має право брати участь у кримінальному провадженні: 1) якщо він є заявником, потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, близьким родичем чи членом сім`ї слідчого, прокурора, підозрюваного, обвинуваченого, заявника, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача; 2) якщо він брав участь у цьому провадженні як свідок, експерт, спеціаліст, представник персоналу органу пробації, перекладач, слідчий, прокурор, захисник або представник; 3) якщо він особисто, його близькі родичі чи члени його сім`ї заінтересовані в результатах провадження; 4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у його неупередженості; 5) у випадку порушення встановленого частиною третьою статті 35 цього Кодексу порядку визначення слідчого судді, судді для розгляду справи.

Заява про відвід судді Яковлевій В.М. подана на підставі п. 4 ч. 1 ст. 75 КПК України, а саме у зв`язку з наявністю інших обставин, які викликають сумнів у його неупередженості.

При цьому, існування цієї підстави відводу Якубовський В.А. обґрунтовує винятково тими обставинами, що підтримував публічно обвинувачення в складі суду, в якому суддею-доповідачем була ОСОБА_2 , в якості прокурора у 17 клопотаннях про звільнення від кримінальної відповідальності осіб за вчинення самовільного залишення військової частини або місця служби.

Надаючи оцінку таким доводам захисника, суд зазначає наступне.

Головна мета відводу - гарантування безсторонності суду, зокрема, щоб запобігти упередженості судді (суддів) під час розгляду справи. Безумовно, сторони можуть побоюватися, що суддя є небезстороннім, але вирішальним є те, чи можна вважати такі побоювання об`єктивно обґрунтованими.

Саме тому не може бути підставою для відводу судді заява, яка містить тільки припущення про існування відповідних обставин, не підтверджених належними і допустимими доказами.

Суд звертає увагу на те, що стандарт безсторонності ґрунтується, насамперед, на тому, що судді мають розглядати справи на основі фактів та згідно з законом, без жодних обмежень, неналежного впливу, спонукання, тиску, погроз чи втручань, прямих чи непрямих, з будь-чийого боку або з будь-якої причини. Також неупередженість стосується способу мислення або ставлення суду до питань і сторін у конкретній справі. Тож слово "неупереджений" передбачає виключення (усунення) розумних та обґрунтованих сумнівів щодо упередженості судді, як реальної, так і суб`єктивної.

Варто зауважити, що жодна норма національного права не визначає зміст нормативної конструкції «неупередженість («безсторонність») судді», а тому під час з`ясування основних критеріїв неупередженості суд вважає за потрібне керуватися джерелами міжнародного права, зокрема принципами, сформульованими у практиці Європейського суду з прав людини.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини обґрунтованість підстав для надання висновку щодо безсторонності суду для мети пункту 1 статті 6 Конвенції має встановлюватися згідно з:

(і) "об`єктивним критерієм", який передбачає, що встановлення наявності упередженості суду (суддів) має бути визначено окремо від поведінки судді, тобто має бути з`ясовано, чи є очевидні факти, що можуть поставити під сумнів його безсторонність. Своєю чергою вирішальне значення має саме наявність відповідних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які свідчать про обґрунтованість сумніву в неупередженості суду, а позиція зацікавленої сторони є важливою, але не вирішальною;

(іі) "суб`єктивним критерієм", який вимагає оцінки реальних дій окремого судді під час розгляду конкретної справи і тільки після встановлення фактів у поведінці судді, які можна кваліфікувати як прояв упередженості, можливо поставити під сумнів його безсторонність. Тому особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів іншого.

Отже, для підтвердження порушення (або можливого порушення) суддею принципу неупередженості, заявнику потрібно довести наявність відповідних зазначених вище суб`єктивних та/або об`єктивних елементів стандарту неупередженості (зокрема, але не винятково, йдеться про такі ознаки як особисте переконання та поведінка конкретного судді, що вказують на його безпосередню зацікавленість у результатах розв`язання справи, неналежне забезпечення конкретним судом та його складом, визначеним для розгляду справи, дотримання процесуальних прав і свобод сторін та осіб, які беруть участь у справі тощо).

Водночас як указано в Бангалорських принципах поведінки судді від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 27 липня 2006 року № 2006/23, об`єктивність судді є потрібною умовою для належного виконання ним своїх обов`язків. Вона проявляється не тільки у змісті ухваленого рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його ухвалення.

Сприйняття об`єктивності визначається за допомогою критерію "розумного спостерігача". У разі, коли є підстави передбачати, що суддя є необ`єктивним (з різних причин) - це дискредитує суспільну довіру до судової влади. Тому суддя мусить уникати будь-яких дій, які дають підставу передбачати, що на його рішення можуть вплинути сторонні чинники, зокрема такі як зацікавленість у розв`язанні конкретної справи. З огляду на це навіть прояви неупередженості мають значення.

Тому коли сторони стверджують про те, що судді необ`єктивні, питання про наявність фактичного упередження не має значення, адже "правосуддя не тільки має бути здійснене, але й сприйматися як очевидно і без сумніву здійснене". Іншими словами, коли виникає питання про відвід, значення має не те, чи справді у судді є усвідомлене або неусвідомлене упередження, а те, чи виникла б у розумної та належним способом поінформованої особи підозра про існування такого упередження. У цьому сенсі обґрунтована підозра в упередженості не просто заміняє докази, яких бракує, чи доказовий засіб для встановлення вірогідності неусвідомленого упередження, а є виявом пильнішої уваги до іміджу правосуддя, тобто домінантної зацікавленості громадськості в тому, щоб існувала впевненість у чесності процесу.

Натомість, доводи ОСОБА_1 обґрунтовані винятково тими обставинами, що він підтримував публічні обвинувачення в складі суду, в якому суддею-доповідачем була Яковлева В.М., в якості прокурора в інших кримінальних справах. Разом з тим, розгляд справ і ухвалення процесуальних рішень суддею щодо клопотань учасників справи є складовою правозастосовної діяльності судді в межах дискреційних повноважень, та не може свідчити про його особисту упередженість чи необ`єктивність під час розгляду справи.

Аргументів, підтверджених відповідними фактами, які б викликали обґрунтований сумнівів у об`єктивності судді Яковлевої В.М., містили би належні, допустимі та достовірні дані щодо порушення гарантій неупередженості судді Яковлевою В.М. як з погляду «суб`єктивного критерію», так і з погляду «об`єктивного критерію», заява про відвід не містить.

З урахуванням викладеного, суд відмовляє ОСОБА_1 про відвід судді Яковлевої В.М. від розгляду справи про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 124, ст. 122-4 КУпАП.

Керуючись ст. 75 КПК України, суд,

п о с т а н о в и в:

Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Яковлевої В.М. від розгляду справи про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 124, ст. 122-4 .

Постанова набирає законної сили негайно після проголошення та оскарженню не підлягає.

Суддя І.П. Латка