Рішення від 09 липня 2026 р. у справі №579/523/26 — Кролевецький районний суд Сумської області

Справа № 579/523/26

2/579/432/26

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

10 липня 2026 року Кролевецький районний суд Сумської області

в складі головуючого судді - Моргуна О.В.,

за участі секретаря - Сергієнко Ж.М.

з участю позивача - ОСОБА_1

представника позивача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Кролевець справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя,-

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_3 , в якій просить суд провести поділ майна подружжя, а саме, виділити в користування відповідачу ОСОБА_3 вантажний загальний бортовий малотонажний автомобіль ГАЗ моделі 33023, державний номер НОМЕР_1 , а йому, ОСОБА_1 , половину його вартості в сумі 43413,00 грн. Просить поновити строк позовної давності для звернення до суду.

Позивач та його представник в судове засідання з`явилися , позов підтримали .

Відповідач подав відзив на позовну заяву, за змістом якого позов в частині виділу позивачу 1/2 частки автомобіля та одержання ним грошової компенсації в сумі 43413 грн. визнала. В іншій частині позову просить відмовити.

Суд, заслухавши пояснення позивача , вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступних висновків.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 12 травня 1990 року (а.с.7), 9 лютого 2021 року шлюб між ними розірвано (а.с. 6).

Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів:

автомобіль марки ГАЗ моделі 33023, 2008 року випуску, синього кольору, ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_2 реєстраційний номер НОМЕР_1 зареєстрований 11.08.2008 року власник ОСОБА_3 (а.с.15-16)

Відповідно до звіту про оцінку ринкової вартості транспортного засобу, складеного 2.03.2026 року, ринкова вартість транспортного засобу ГАЗ моделі 33023, 2008 року випуску, ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_2 реєстраційний номер НОМЕР_1 складає 86846 грн. 00 коп. (а.с.10-14).

За час шлюбу сторонами придбано майно, а саме транспортний засіб ГАЗ моделі 33023, 2008 року випуску, ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_2 реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Дане майно є об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_1 і їх частки у праві спільної сумісної власності є рівними і становлять по 1/2 за кожним. Докази того, що інше встановлено домовленістю між ними або законом відсутні.

Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Той факт, що вищевказане майно було придбано сторонами в період шлюбу і є об`єктом спільної сумісної власності, підтверджується копією витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про реєстрацію шлюбу , копією свідоцтва про розірвання шлюбу , копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (а.с. 6-8)

Частиною 1 ст. 61 СК України передбачено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Згідно із ст. 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно із ч.1 ст. 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Статті 69-71 СК України передбачають, що дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина та чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема, на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбаченим ЦК України.

Статтями 316 та 317 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Статтями 368, 372 ЦК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється (ч.2 ст.367 ЦК України ) і на його основі виникає право власності кожного з колишніх співвласників на окреме майно, тобто, кожна зі сторін стає одноособовим власником певного майна.

Відповідно до п.п. 22-24 Постанови Пленуму ВСУ № 11 від 21.12.2007 р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК та ст.372 ЦК. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60,69 СК України, ч. 3ст. 368 ЦК України), відповідно до ч.ч. 2,3ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

Згідно ч. 2 ст. 364 ЦК України якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

За змістом ч. 1 ст. 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Вартість всього спільного сумісного майна становить 86846 грн. Розмір 1/2 частини майна у грошовому виразі становить 43413 грн,. частка позивача у майні, яке він просить виділити становить 43413 грн.

Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Суд вважає , що порушене право позивача підлягає захисту шляхом:

визнання рухомого майна транспортного засобу засіб ГАЗ моделі 33023, 2008 року випуску, ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_2 реєстраційний номер НОМЕР_1 спільною сумісною власністю позивача та відповідача в рівних частках по 1/2 частині за кожним;

виділення ОСОБА_3 як частки у спільному майні транспортного засобу марки ГАЗ моделі 33023, 2008 року випуску, ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_2 реєстраційний номер НОМЕР_1 та визнати за нею право власності на зазначене майно;

стягнення з відповідача на користь позивача матеріальної компенсації вартості його частки в розмірі 43413 грн. та шляхом припинення права спільної сумісної власності сторін на зазначене майно.

Відповідно до ч. 1 ч. 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Сторонам, зокрема відповідачу, надано можливість повно реалізувати процесуальні права, надані йому законом, в тому числі надати докази.

На позивача покладений обов`язок з врахуванням предмету і підстав позову довести в суді ті обставини, на які він посилається, як на підставу своїх вимог. Тобто, відповідно до вимог ст.ст.12, 13 ЦПК України — позивач повинен був довести за допомогою належних та допустимих доказів, з урахуванням положень ст. ст. 78-80 ЦПК України, зазначені ним обставини про понесння витрат пов`язаних з вартістю спірного майна.

Позивач доказів про понесення витрат пов`язаних з вартістю спірного майна не надав.

Правові норми та судова практика мають застосовуватися таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

Як зазначено, зокрема, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.08.2023 у справі № 752/2177/22 (провадження № 61-4447св23) доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута. Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21.10.2010).

Суди у цивільних справах не оцінюють професійність, якість чи своєчасність правової допомоги, яка перешкодила особі, якій вона надається, отримати ефективний доступ до суду (див. ухвалу Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15.02.2023 у справі № 554/4001/17, провадження № 61-20093ск21).

Матеріали справи не містять доказів та й доводів, які б свідчили про наявність перешкод для ОСОБА_1 щодо своєчасного звернення за професійною правничої допомогою.

Тобто час такого звернення залежав виключно від його волевиявлення.

Частиною 4 статті 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За змістом постанови ВП ВС від 2 липня 2025 року у справі № 903/602/24 коли позовна давність не спливла станом на 2 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року — на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року — на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану. Тому звернення до суду з позовними вимогами не обмежено останніми трьома роками, що передували подачі позову, є обґрунтованим, у разі якщо позовна давність за такими вимогами не спливла станом на 2 квітня 2020 року.

Інші доводи сторін, не спростовують встановлених у справі фактичних обставин та зроблених на підставі них висновків.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною.

Як зазначено в п. 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом встановлено , що ОСОБА_3 є особою з інвалідністю 2 групи , що підтверджується копією витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи (а.с.50).

Згідно п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судові витрати покласти на позивача у розмірі, який ним понесено.

Відповідно до ст.ст. 15, 16, 328, 355-358, 364, 367, 368, 370 ЦК України, керуючись ст.ст. 2, 5, 10-13, 19, 76-81, 133, 141, 247, 258, 259, 265, 268, 273 ЦПК України,-

у х в а л и в:

позовну заяву ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , до ОСОБА_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , про поділ спільного майна задовольнити .

Виділити в натурі ОСОБА_3 рухоме майно транспортний засіб ГАЗ моделі 33023, 2008 року випуску, ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , та визнати за нею право власності на зазначене майно.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 матеріальну компенсацію вартості його частки в розмірі 43413 грн.

Припинити право спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на зазначене майно.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено безпосередньо до Сумського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення. В разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст.273 ЦПК України.

Повне рішення суду складено 17 липня 2026 року.

Суддя О. В. Моргун