Рішення від 19 липня 2026 р. у справі №650/3456/26 — Великоолександрівський районний суд Херсонської області

Справа № 650/3456/26

провадження № 2-о/650/126/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 липня 2026 рокуселище Велика Олександрівка

Великоолександрівський районний суд Херсонської області у складі:

головуючого – судді Сікори О.О.,

за участю секретаря судового засідання Завістовської Л.А.,

представника заявниці – адвоката Буженка Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа – Міністерство оборони України, про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без шлюбу та факту перебування фізичної особи на утриманні,

встановив:

30 березня 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Буженко Юрій Сергійович, звернулася до суду із заявою, у якій просить встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та жінки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , без шлюбу з 14 листопада 2023 року по 29 грудня 2023 року, а також встановити факт перебування ОСОБА_1 на утриманні ОСОБА_2 по день його зникнення безвісти – 29 грудня 2023 року.

Заяву обґрунтовано тим, що 24 вересня 2022 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було зареєстровано шлюб. ОСОБА_2 з 25 лютого 2022 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Від попередніх відносин він має сина ОСОБА_3 , місце проживання якого рішенням Великобагачанського районного суду Полтавської області від 29 лютого 2016 року визначено разом із батьком.

За твердженням заявниці, у зв`язку з наміром ОСОБА_2 звільнитися з військової служби за сімейними обставинами, пов`язаними з вихованням неповнолітнього сина, 14 листопада 2023 року шлюб між нею та ОСОБА_2 було розірвано. Водночас фактичні сімейні відносини після державної реєстрації розірвання шлюбу не припинилися: вони продовжували підтримувати стосунки як чоловік і жінка, дбали про сім`ю, ОСОБА_2 матеріально забезпечував сім`ю, а заявниця продовжувала опікуватися його сином ОСОБА_4 . Після звільнення ОСОБА_2 з військової служби вони планували повторно зареєструвати шлюб та придбати спільне житло.

Заявниця також посилається на те, що ОСОБА_2 як до розірвання шлюбу, так і після 14 листопада 2023 року переказував їй грошові кошти, вона офіційно не працювала, займалася дітьми, а його дохід був джерелом матеріального забезпечення сім`ї. Встановлення заявлених фактів, на її думку, має юридичне значення для реалізації прав, пов`язаних зі статусом ОСОБА_2 як військовослужбовця, зниклого безвісти за особливих обставин, та можливим отриманням передбачених законом соціальних виплат.

Ухвалою Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 25 травня 2026 року відкрито провадження у справі в порядку окремого провадження.

16 червня 2026 року Міністерство оборони України подало письмові пояснення, у яких заперечило проти задоволення заяви. Заінтересована особа вказала, що для встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без шлюбу необхідно довести сукупність обставин, які характеризують усталені сімейні відносини: ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету та витрат, взаємне піклування, наявність взаємних прав та обов`язків. На думку Міністерства оборони України, самі по собі близькі стосунки, перекази коштів або показання свідків не є достатніми для встановлення такого факту.

Щодо вимоги про встановлення факту перебування на утриманні Міністерство оборони України зазначило, що заявницею не доведено її повного утримання ОСОБА_2 або того, що одержувана від нього допомога була для неї постійним та основним джерелом засобів до існування. Також заінтересована особа посилалася на наявність спору про право, просила залучити до участі у справі як заінтересовану особу військову частину НОМЕР_1 та залишити заяву без задоволення.

Питання щодо залучення військової частини НОМЕР_1 до участі у справі було вирішено судом протокольною ухвалою. Суд не встановив підстав для її окремого залучення, оскільки предметом цього провадження є виключно встановлення юридичних фактів, а не вирішення питання про нарахування чи виплату грошового забезпечення або одноразової грошової допомоги та не покладення на військову частину будь-якого обов`язку. Міністерство оборони України залучене до участі у справі як заінтересована особа та мало можливість подати всі наявні у нього доводи й докази. Необхідності одержання від військової частини НОМЕР_1 додаткових відомостей, без яких неможливо вирішити заявлені вимоги, під час розгляду справи судом не встановлено.

На судовому засіданні представник заявниці ОСОБА_5 заяву підтримав. Пояснив, що розірвання шлюбу не супроводжувалося фактичним припиненням сімейних відносин: ОСОБА_2 продовжував матеріально забезпечувати сім`ю, заявниця доглядала за дітьми, у тому числі за його сином ОСОБА_4 , сторони підтримували постійне спілкування та планували після звільнення ОСОБА_2 з військової служби знову зареєструвати шлюб і придбати житло. Просив заяву задовольнити.

На судовому засіданні допитано свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

Свідок ОСОБА_6 показала, що добре знає ОСОБА_1 та ОСОБА_2 приблизно з 2022 року, підтримувала з ними близьке спілкування та була присутня на їхньому весіллі. За її словами, після призову ОСОБА_2 на військову службу ОСОБА_1 певний час винаймала квартиру у Миргороді, а ОСОБА_2 , коли приїздив у відпустку, приїжджав до неї. Свідку було відомо про розірвання ними шлюбу, яке вона пов`язувала з наміром ОСОБА_2 звільнитися з військової служби у зв`язку з вихованням неповнолітнього сина. Після розірвання шлюбу фактичні сімейні відносини між ними не припинилися: вони продовжували спілкуватися, їздили один до одного та жили як сім`я.

ОСОБА_6 також показала, що ОСОБА_2 після розірвання шлюбу матеріально допомагав ОСОБА_1 , надсилав їй кошти та підтримував її і дітей. Про здійснення таких переказів їй повідомляли як ОСОБА_1 , так і ОСОБА_2 . Отримані кошти заявниця переважно витрачала на дітей, продукти харчування, одяг, взуття та ліки. Свідок зазначила, що заявниця офіційно не працювала, продовжувала піклуватися про сина ОСОБА_2 ОСОБА_4 , а після виїзду за кордон забрала його із собою. Також свідок повідомила про спільні плани ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повторно зареєструвати шлюб і придбати будинок.

Свідок ОСОБА_7 показав, що ОСОБА_2 був його близьким другом, а ОСОБА_1 він знає як його дружину. Після розірвання шлюбу відносини між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 залишилися такими самими, як і під час зареєстрованого шлюбу: вони продовжували спілкуватися та підтримувати одне одного. ОСОБА_2 , перебуваючи на військовій службі, надсилав заявниці кошти для забезпечення проживання сім`ї як у період її перебування у Миргороді, так і після виїзду за кордон. Свідок зазначив, що ОСОБА_1 не працювала, займалася вихованням дітей, а сім`я жила за рахунок коштів, які надсилав ОСОБА_2 . Також він підтвердив, що заявниця опікувалася ОСОБА_4 як власною дитиною, а ОСОБА_2 та ОСОБА_1 планували надалі проживати разом, придбати будинок та повторно зареєструвати шлюб.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника заявниці та показання свідків, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов таких висновків.

З копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 вбачається, що 24 вересня 2022 року ОСОБА_2 та ОСОБА_8 зареєстрували шлюб, після державної реєстрації якого дружина змінила прізвище на ОСОБА_9 .

Зі свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_3 вбачається, що 14 листопада 2023 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано, про що складено актовий запис № 11.

Військовим квитком серії НОМЕР_4 та довідкою військової частини НОМЕР_1 № 974 від 02 червня 2022 року підтверджується, що ОСОБА_2 з 25 лютого 2022 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Заочним рішенням Великобагачанського районного суду Полтавської області від 29 лютого 2016 року у справі № 525/1250/15-ц визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом із його батьком ОСОБА_2 та стягнуто на користь останнього аліменти на утримання сина.

09 травня 2023 року ОСОБА_2 нотаріально посвідченою заявою надав згоду на тимчасовий виїзд свого неповнолітнього сина ОСОБА_3 за межі України та його тимчасове проживання у Федеративній Республіці Німеччина у супроводі ОСОБА_1 , поклавши на неї здійснення фактичного догляду за сином та вирішення широкого кола питань, пов`язаних з його проживанням, навчанням, лікуванням і оформленням документів. Цей доказ, хоча й складений до розірвання шлюбу, підтверджує усталений характер сімейних зв`язків заявниці із сином ОСОБА_2 та покладення на неї сімейних обов`язків щодо дитини.

Медичними документами підтверджується вагітність ОСОБА_1 , а зі свідоцтва про народження, виданого органом реєстрації актів цивільного стану міста Фюрт, вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_4 народилася ОСОБА_10 , батьком якої зазначений ОСОБА_2 , а матір`ю – ОСОБА_1 . Орієнтовна дата зачаття, зазначена у медичних документах, припадає на період до розірвання шлюбу. Тому сама по собі ця обставина не є доказом проживання однією сім`єю після 14 листопада 2023 року, однак у сукупності з іншими доказами підтверджує збереження між ними тривалих сімейних зв`язків.

Матеріали справи містять платіжні інструкції про переказ Шипошею С.А. на рахунок ОСОБА_1 07 вересня 2023 року 10 050 грн, 30 вересня 2023 року 10 050 грн, 13 жовтня 2023 року 7 236,18 грн, 08 грудня 2023 року 15 050 грн, 16 грудня 2023 року 10 050 грн та 20 грудня 2023 року 50 050 грн. Загальна сума переказів становить 102 486,18 грн, з яких після розірвання шлюбу та до зникнення ОСОБА_2 безвісти перераховано 75 150 грн. Призначення платежів зазначено як «Переказ власних коштів».

Зі сповіщення сім`ї, витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 30 грудня 2023 року № 374 та витягу з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, вбачається, що ОСОБА_2 під час виконання бойового завдання зник безвісти 29 грудня 2023 року в районі населеного пункту Степове Покровського району Донецької області. Відомості про підтверджене перебування його у полоні держави-агресора відсутні.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження є видом непозовного цивільного судочинства, у порядку якого розглядаються справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав.

Пунктами 2 та 5 частини першої статті 315 ЦПК України прямо передбачено можливість судового встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні та факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу.

Заперечення Міністерства оборони України щодо неможливості розгляду справи в порядку окремого провадження у зв`язку з наявністю спору про право суд відхиляє. Саме по собі заперечення заінтересованої особи проти доведеності юридичного факту не утворює спору про суб`єктивне цивільне право. У цій справі суд не вирішує питання про призначення конкретної виплати, її розмір, розподіл між можливими отримувачами чи обов`язок певного органу здійснити виплату, а лише перевіряє наявність юридичних фактів.

Такий підхід узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 11 лютого 2026 року у справі № 308/17634/23, відповідно до якого справи про встановлення факту перебування особи на утриманні військовослужбовця з метою реалізації права на одноразову грошову допомогу, у яких заінтересованою особою є орган військового управління, підлягають розгляду в порядку окремого провадження. Орган, який у подальшому вирішує питання про соціальну виплату, не є отримувачем такої допомоги, а тому саме між ним і заявником спору про право на допомогу не виникає. Аналогічно встановлення факту проживання однією сім`єю без шлюбу як самостійного юридичного факту належить до цивільної юрисдикції та прямо передбачено статтею 315 ЦПК України.

Посилання Міністерства оборони України на Порядок № 884 щодо виплати грошового забезпечення військовослужбовців, зниклих безвісти, не впливає на можливість встановлення заявленого юридичного факту. У цій справі суд не визнає заявницю дружиною ОСОБА_2 у розумінні зареєстрованого шлюбу та не вирішує питання про виплату їй грошового забезпечення за цим Порядком.

Згідно з частиною другою статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Для встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без шлюбу суд має оцінити не окремий доказ ізольовано, а сукупність ознак, характерних для сімейних відносин: спільність побуту та бюджету, участь у забезпеченні повсякденних потреб, взаємну турботу і допомогу, виконання взаємних обов`язків, спрямованість поведінки на підтримання спільного сімейного життя.

Суд враховує правовий висновок Верховного Суду, на який посилається Міністерство оборони України, про те, що самі по собі близькі стосунки, періодичне проживання за однією адресою, спільний відпочинок або окремі перекази коштів без інших ознак сім`ї не є достатніми. Разом з тим у цій справі висновок суду ґрунтується не на одному з перелічених фактів, а на їх взаємопов`язаній сукупності.

Після розірвання шлюбу 14 листопада 2023 року і до зникнення ОСОБА_2 безвісти минуло лише близько півтора місяця. Протягом цього часу ОСОБА_2 продовжував проходити військову службу, що об`єктивно обмежувало можливість постійного фізичного проживання разом. Однак вимушене окреме перебування, зумовлене військовою службою та воєнними обставинами, саме по собі не спростовує існування сім`ї, якщо інші докази підтверджують збереження спільного побуту, взаємного піклування та виконання сімейних обов`язків.

У цьому випадку після розірвання шлюбу ОСОБА_2 протягом грудня 2023 року тричі перерахував заявниці значні суми коштів – загалом 75 150 грн. Показання обох свідків узгоджуються між собою в тому, що матеріальне забезпечення сім`ї з боку ОСОБА_2 після розірвання шлюбу не припинилося. Одночасно заявниця продовжувала виконувати фактичні сімейні обов`язки щодо його сина ОСОБА_4 , про якого піклувалася та якого не залишила після розірвання шлюбу. Свідки також послідовно підтвердили, що характер взаємовідносин між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 після 14 листопада 2023 року не змінився, а їхні плани були спрямовані на подальше спільне життя, повторну реєстрацію шлюбу та придбання житла.

Таким чином, матеріали справи свідчать про фактичний розподіл сімейних обов`язків: ОСОБА_2 , перебуваючи на військовій службі, продовжував матеріально забезпечувати сім`ю, а ОСОБА_1 забезпечувала повсякденний догляд за дітьми, у тому числі за сином ОСОБА_2 від попередніх відносин. Такі обставини, разом із регулярним матеріальним зв`язком, взаємною турботою та спільними планами на майбутнє, дають підстави для висновку про збереження між ними у період з 14 листопада 2023 року по 29 грудня 2023 року відносин, притаманних сім`ї.

Окремо суд надає оцінку значенню судових рішень у справі № 525/290/24 за позовом ОСОБА_1 про визнання розірвання шлюбу фіктивним. Рішенням Великобагачанського районного суду Полтавської області від 13 листопада 2024 року у задоволенні такого позову відмовлено; постановою Полтавського апеляційного суду від 27 травня 2025 року рішення змінено лише в частині виключення посилань на смерть ОСОБА_2 ; постановою Верховного Суду від 08 грудня 2025 року судові рішення в іншій частині залишено без змін.

Предметом попередньої справи було застосування статті 108 СК України та визнання державної реєстрації розірвання шлюбу фіктивною. Для задоволення такої вимоги необхідно було встановити сукупність умов, зокрема продовження проживання однією сім`єю та відсутність в обох осіб наміру припинити шлюбні відносини. Натомість предметом цієї справи є самостійний юридичний факт, прямо передбачений пунктом 5 частини першої статті 315 ЦПК України, за конкретний період після припинення зареєстрованого шлюбу. Актовий запис про розірвання шлюбу залишається чинним і в цій справі його дійсність не ставиться під сумнів.

Відмова у задоволенні позову у справі № 525/290/24 з мотивів недоведення необхідної сукупності умов для визнання розірвання шлюбу фіктивним не є судовим встановленням протилежного юридичного факту – безумовної відсутності будь-яких сімейних відносин між цими особами після 14 листопада 2023 року. При цьому апеляційний суд у тій справі, оцінюючи показання свідків, окремо зазначав, що вони стосувалися підтвердження факту спільного проживання, а не доведення фіктивності розірвання шлюбу. Верховний Суд перевіряв правильність вирішення саме заявленого тоді позову і не встановлював у резолютивній частині судового рішення факту відсутності проживання однією сім`єю.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України преюдиційне значення мають обставини, встановлені рішенням суду, яке набрало законної сили, а згідно з частиною сьомою цієї статті правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду. Суд у цій справі не переоцінює встановлені у попередньому провадженні факти реєстрації та розірвання шлюбу, проходження військової служби, наявності у ОСОБА_2 сина та його зникнення безвісти. Водночас достатність доказів для встановлення іншого юридичного факту оцінюється з урахуванням предмета доказування саме у цій справі та доказів, безпосередньо досліджених судом, серед яких, зокрема, свідоцтво про народження спільної дитини із зазначенням ОСОБА_2 її батьком, платіжні інструкції за період після розірвання шлюбу та безпосередньо отримані судом показання двох свідків.

За таких обставин суд дійшов висновку, що вимога про встановлення факту проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 однією сім`єю без шлюбу з 14 листопада 2023 року по 29 грудня 2023 року є доведеною та підлягає задоволенню.

Встановлення цього факту має для заявниці юридичне значення. Зокрема, пункт 4 статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відносить до кола осіб, які за передбачених законом умов можуть мати право на одноразову грошову допомогу, жінку або чоловіка, з якими загибла чи померла особа проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі, за умови встановлення цього факту рішенням суду, яке набрало законної сили. Разом з тим цим рішенням суд не встановлює наявності у заявниці права на конкретну виплату та не вирішує питання про її призначення, оскільки такі питання належать до компетенції відповідних органів за наявності передбачених законом підстав.

Щодо вимоги про встановлення факту перебування ОСОБА_1 на утриманні ОСОБА_2 суд виходить з такого.

Відповідно до статті 31 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» члени сім`ї вважаються такими, що перебували на утриманні, якщо вони були на повному утриманні особи або одержували від неї допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Суд погоджується, що надані платіжні інструкції та показання свідків підтверджують факт надання ОСОБА_2 заявниці істотної матеріальної допомоги, у тому числі після розірвання шлюбу. Однак факт матеріальної допомоги сім`ї не є тотожним юридичному факту перебування конкретної особи на повному утриманні.

Зміст платіжних інструкцій не дає можливості встановити конкретне призначення коштів, оскільки в них зазначено лише «Переказ власних коштів». Свідок ОСОБА_6 показала, що заявниця переважно витрачала кошти на дітей, продукти, одяг, взуття та ліки, а свідок ОСОБА_7 характеризував ці перекази як кошти на проживання всієї сім`ї. При цьому разом із заявницею перебували діти, у тому числі син ОСОБА_2 ОСОБА_4 , утримання якого було обов`язком його батька.

До матеріалів справи не подано достатніх об`єктивних відомостей про всі джерела доходів заявниці у спірний період, отримання чи неотримання нею соціальних виплат, допомоги або інших надходжень, розмір її особистих витрат та співвідношення цих витрат із коштами, які надавав ОСОБА_2 . Сам факт того, що заявниця офіційно не працювала, не є достатнім для висновку, що вона перебувала на повному утриманні ОСОБА_2 або що саме його допомога була для неї особисто постійним і основним джерелом засобів до існування.

Показання свідків у цій частині також не усувають зазначеної невизначеності, оскільки вони підтверджують загальне матеріальне забезпечення сім`ї, але не містять конкретних відомостей, які дали б можливість відмежувати кошти, призначені на утримання самої заявниці, від коштів на потреби дітей та спільні сімейні витрати, а також встановити співвідношення такої допомоги з іншими можливими джерелами її існування.

Отже, хоча матеріалами справи підтверджено надання ОСОБА_2 матеріальної допомоги заявниці та сім`ї, належних і достатніх доказів того, що ОСОБА_1 перебувала саме на його повному утриманні або одержувана від нього допомога була для неї постійним і основним джерелом засобів до існування у розумінні статті 31 зазначеного Закону, суду не надано. Тому в цій частині заява задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини сьомої статті 294 ЦПК України при ухваленні рішення у справі окремого провадження судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом.

Керуючись статтями 3, 21 СК України, статтями 76–82, 89, 263–265, 293, 294, 315, 319 ЦПК України, статтею 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 31 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», суд

вирішив:

Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа – Міністерство оборони України, про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без шлюбу та факту перебування фізичної особи на утриманні – задовольнити частково.

Встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та жінки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , без шлюбу з 14 листопада 2023 року по ІНФОРМАЦІЯ_5 .

У задоволенні заяви в частині встановлення факту перебування ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на утриманні ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , по день його зникнення безвісти – 29 грудня 2023 року – відмовити.

Судові витрати не відшкодовуються.

Рішення може бути оскаржено до Херсонського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу подано протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 20 липня 2026 року.

Суддя: О.О. Сікора