Рішення від 19 липня 2026 р. у справі №501/4768/25 — Чорноморський міський суд Одеської області

Дата документу 20.07.2026

Справа № 501/4768/25

2/501/967/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2026 року Чорноморський міський суд Одеської області у складі:

головуючого судді – Пушкарського Д.В.,

за участю секретаря судового засідання – Карпової Ю.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали цивільної справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 в якому просило стягнути заборгованість за кредитним договором № 1398-8124 від 23.05.2024 року у розмірі 62818,12 грн., з яких: 11925,55 грн. – заборгованість за кредитом; 50892,57 грн. – заборгованість за нарахованими процентами.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 23.05.2024 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 укладено договір про відкриття кредитної лінії № 1398-8124, підписаний одноразовим ідентифікатором С6366.

Відповідно до умов кредитного договору позивач надав відповідачу кредитні кошти на картковий рахунок, вказаний відповідачем в особистому кабінеті, на наступних умовах: сума кредиту 13900 грн., строк кредитування 365 днів, до 22.05.2025 року, базовий період 14 календарних, плата за користування кредитом – фіксована, знижена процентна ставка – 1,45% на ден, стандартна процентна ставка – 1,45% на день.

Того ж дня, позивач перерахував на картковий рахунок ОСОБА_1 кредитні кошти у розмірі 13900 грн., що слідує з довідки про перерахування суми кредиту, наданої сервісом платежів Liqpay.

Позивач зазначає, що ОСОБА_1 умови кредитного договору не виконував, заборгованість за тілом кредиту та відсотками не погашав, у зв`язку з чим у нього утворилась заборгованість у розмірі у розмірі 62818,12 грн., з яких: 11925,55 грн. – заборгованість за кредитом; 50892,57 грн. – заборгованість за нарахованими процентами.

На підставі викладеного, позивач просив стягнути зі ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 1398-8124 від 23.05.2024 року у розмірі 62818,12 грн. та судовий збір у розмірі 2662,40 грн.

Позивач ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та його представник про час та місце судового розгляду повідомлені в установленому законом порядку, у позові просили розгляд справи проводити за відсутності представника позивача.

Відповідач ОСОБА_1 у відзиві на позов позовні вимоги не визнав, просив відмовити у їх задоволенні та зменшити розмір заборгованості, посилаючись на те, що внаслідок пожежі було знищено його житловий будинок, кредитні кошти були використані на лікування, він переніс захворювання, а нараховані позивачем проценти є незаконними.

Суд, вивчивши письмові докази долучені до матеріалів справи, встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Положеннями ч. 1 ст. 13, ч. 2 ст. 264 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до положень ч. 1, 7 ст. 80 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з принципом juranovitcuria («суд знає закони»), неправильна юридична кваліфікація спірних правовідносин учасниками справи не звільняє суд від обов`язку застосовувати належні норми права.

Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) зазначає, що суди зобов`язані обґрунтовувати свої рішення, проте це не означає необхідності відповідати на кожен аргумент сторін. Обсяг цього обов`язку залежить від характеру справи та національних правових традицій (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, рішення від 18.07.2006).

Відповідно до ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та правових позицій ЄСПЛ (Бендерський проти України, № 22750/02, § 42), судові рішення мають достатньо висвітлювати мотиви, на яких вони ґрунтуються. Ефективність судового захисту передбачає реальний розгляд аргументів сторін.

23.05.2024 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 укладено договір про відкриття кредитної лінії № 1398-8124, підписаний одноразовим ідентифікатором С6366.

Відповідно до умов кредитного договору позивач надав відповідачу кредитні кошти на картковий рахунок, вказаний відповідачем в особистому кабінеті, на наступних умовах: сума кредиту 13900 грн., строк кредитування 365 днів, до 22.05.2025 року, базовий період 14 календарних, плата за користування кредитом – фіксована, знижена процентна ставка – 1,45% на ден, стандартна процентна ставка – 1,45% на день.

Того ж дня, позивач перерахував на картковий рахунок ОСОБА_1 кредитні кошти у розмірі 13900 грн., що слідує з довідки про перерахування суми кредиту, наданої сервісом платежів Liqpay.

Відповідно до розрахунку заборгованості наданого позивачем, встановлено що ОСОБА_1 умови кредитного договору не виконував, заборгованість за тілом кредиту та відсотками не погашав, у зв`язку з чим у нього утворилась заборгованість у розмірі 62818,12 грн., з яких: 11925,55 грн. – заборгованість за кредитом; 50892,57 грн. – заборгованість за нарахованими процентами.

Щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту, то суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Нормою статті 639 ЦК України передбачено, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Використання інших видів електронних підписів в електронному документообігу здійснюється суб`єктами електронного документообігу на договірних засадах.

Пунктами 5-7 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем.

Стаття 11 вказаного Закону передбачає порядок укладення електронного договору.

Так, пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.

Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору шляхом перенаправлення (відсилання) до них.

Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту.

У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Інформаційна система суб`єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

За змістом статті 12 цього Закону якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Встановлено, що між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 , 23.05.2024 року укладено договір про відкриття кредитної лінії № 1398-8124, підписаний одноразовим ідентифікатором С6366.

Відповідно до умов кредитного договору позивач надав відповідачу кредитні кошти на картковий рахунок, вказаний відповідачем в особистому кабінеті, на наступних умовах: сума кредиту 13900 грн., строк кредитування 365 днів, до 22.05.2025 року, базовий період 14 календарних, плата за користування кредитом – фіксована, знижена процентна ставка – 1,45% на ден, стандартна процентна ставка – 1,45% на день.

Того ж дня, позивач перерахував на картковий рахунок ОСОБА_1 кредитні кошти у розмірі 13900 грн., що слідує з довідки про перерахування суми кредиту, наданої сервісом платежів Liqpay.

Матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували, що відповідач не користувався кредитом.

ОСОБА_1 не надано жодних належних та допустимих підтверджень, які б спростовували цей факт.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що зі ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» підлягає стягненню заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії № 1398-8124 від 23.05.2024 року за тілом кредиту у розмірі 11925,55 грн.

З приводу нарахування процентів суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. При цьому припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України може застосовуватися лише в межах погодженого сторонами строку кредитування.

Так, відповідно до умов кредитного договору позивач надав відповідачу кредитні кошти на картковий рахунок, вказаний відповідачем в особистому кабінеті, на наступних умовах: сума кредиту 13900 грн., строк кредитування 365 днів, до 22.05.2025 року, базовий період 14 календарних, плата за користування кредитом – фіксована, знижена процентна ставка – 1,45% на ден, стандартна процентна ставка – 1,45% на день.

Перевіряючи доводи позивача та відповідача у цій частині, суд дійшов висновків, що розмір процентів, які просить стягнути позивач з відповідача, не є співмірним тілу кредиту, суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості) за користування коштами.

Так, у постанові Верховного Суду від 12.02.2025 у справі № 679/1103/23, зазначено, що принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №910/719/19 (пункт 6.20)).

Отже, сторони повинні сумлінно та добросовісно співпрацювати з метою належного виконання укладеного договору. Кредитор у зобов`язанні має створити умови для виконання боржником свого обов`язку, для чого вчиняє не тільки дії, визначені договором, актами цивільного законодавства, але й ті, які випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту (частина перша статті 613 ЦК України).

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 9.04.1985 №39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 9.04.1985 № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17.05.1973 № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11.05.2005 (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23.04.2008 про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11.05.2005 розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 №15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

У Рішенні від 11.07.2013 №7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 7.10.2020 у справі №132/1006/19.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

У постанові Верховного Суду від 12.02.2025 у справі № 679/1103/23 зазначено, що під час розгляду справи суд апеляційної інстанції не спростував доводів щодо несправедливих умов нарахування розміру відсотків за несвоєчасно виконане зобов`язання за кожен день прострочення, зазначивши лише про те, що позичальник із позовом про визнання недійсним договору про відкриття кредитної лінії не звертався. При цьому відсутність такого позову не є перешкодою для врахування інтересів відповідача у цій справі з метою дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

З огляду на зазначене, те, що заявлена позивачем до стягнення заборгованість за кредитним договором № 1398-8124 від 23.05.2024 року по відсотках у розмірі 50892,57 грн. не є співрозмірною сумі кредиту за договором в розмірі 13900 грн., є непропорційно великою сумою відсотків, суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором, суд дійшов висновку про те, що необхідно зменшити розмір процентів за вказаним договором до розміру заборгованості по тілу кредиту, тобто до 11925,00 грн.

За таких обставин заперечення відповідача ОСОБА_1 є такими, що заслуговують на увагу, а позовні ж вимоги ТОВ «Укр Кредит Фінанс» про стягнення процентів такими, що підлягають частковому задоволенню у розмірі 11925 грн.

Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України та ст. 4 Закону України «Про судовий збір» з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме в сумі 919,73 грн. (2422,40 грн. х 23850,55 грн. /62818,12 грн.).

Щодо заяви відповідача ОСОБА_1 про розстрочення виконання рішення суду, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення суду. Підставою для розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють його виконання або роблять його неможливим. При вирішенні цього питання суд враховує, зокрема, матеріальний стан боржника, тяжке захворювання, стихійне лихо чи інші надзвичайні події.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 розстрочення виконання судового рішення має ґрунтуватися на принципах співмірності та пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача та боржника.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 зазначила, що розстрочення виконання судового рішення не змінює природи зобов`язання, а впливає виключно на порядок його виконання.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Оцінюючи надані відповідачем докази, суд враховує його матеріальне становище, перенесене тяжке захворювання, знищення житлового будинку внаслідок пожежі, а також те, що відповідач не ухиляється від виконання своїх зобов`язань та має намір добровільно виконати рішення суду.

Разом із тим суд бере до уваги право позивача на своєчасне виконання судового рішення та отримання присуджених коштів.

Враховуючи наведені обставини, а також розмір присудженої до стягнення суми 23850,55 грн., суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви відповідача ОСОБА_1 про розстрочення виконання рішення суду та вважає за можливе розстрочити виконання рішення суду строком на десять місяців зі сплатою заборгованості рівними щомісячними платежами по 2385,06 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 263-265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості, – задовольнити частково.

Стягнути зі ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» (ЄДРПОУ 38548598) заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії № 1398-8124 від 23.05.2024 в розмірі 23850,55 грн., з яких: 11925,55 грн. – заборгованість за кредитом; 11925,00 грн. – заборгованість за нарахованими процентами.

Стягнути зі ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» (ЄДРПОУ 38548598) витрати по сплаті судового збору у розмірі 919,73 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог, - відмовити.

Розстрочити виконання рішення суду в частині стягнення зі ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії №1398-8124 від 23.05.2024 у розмірі 23850,55 грн. строком на десять місяців, шляхом сплати заборгованості рівними частинами у розмірі по 2385,06 грн. щомісячно.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя