Постанова від 15 липня 2026 р. у справі №307/1103/26 — Закарпатський апеляційний суд

Справа № 307/1103/26

Закарпатський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16.07.2026 м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд в особі судді Феєра І. С., за участю захисника-адвоката Плиски Ю. С., розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді справу про адміністративне правопорушення № 33/4806/319/26 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_1 – адвоката Плиски Ю. С. на постанову судді Тячівського районного суду Закарпатської області від 13.05.2026.

Цією постановою:

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканка АДРЕСА_1 , громадянка України, непрацююча, визнана винною у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 7 ст. 121, ч. 5 ст. 126 КУпАП, та на неї в порядку ст. 36 КУпАП накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 40800 (сорок тисяч вісімсот) грн з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 05 (п`ять) років.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 665 грн 60 коп.

З протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 608803 від 07.03.2026 та постанови судді від 13.05.2026 вбачається, що ОСОБА_1 07.03.2026 о 18 год 42 хв, в селищі Дубове по вул. Миру, Тячівського району Закарпатської області, повторно протягом року, керувала транспортним засобом «Honda», не маючи права керувати транспортним засобом, чим порушила п. 2.1 «а» Правил дорожнього руху України, та вчинила правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 126 КУпАП.

Окрім того, з протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 608809 від 07.03.2026 та постанови судді від 13.05.2026 вбачається, що ОСОБА_1 07.03.2026 о 18 год 42 хв, в селищі Дубове по вул. Миру, Тячівського району Закарпатської області, повторно протягом року, керувала транспортним засобом «Honda», не зареєстрованим в установленому порядку, чим порушила п. 30.1 Правил дорожнього руху України, та вчинила правопорушення, передбачене ч. 7 ст. 121 КУпАП.

В апеляційній скарзі захисник-адвокат Плиска Ю. С. просить постанову суду від 13.05.2026 скасувати, а провадження у справі закрити за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративних правопорушень. Суддя першої інстанції, в порушення практики ЄСПЛ, в ході розгляду справи відшуковував докази на користь сторони обвинувачення шляхом виклику в судове засідання працівника поліції, який 13.05.2026 в день винесення постанови про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення, долучив до справи DVD- диск із відеозаписом нібито з місця події, який в порушення ст. 251 КУпАП раніше не був приєднаний до матеріалів справи. Крім того, поліцейський ОСОБА_3 є зацікавленою особою, а його свідчення не можуть вважатися об`єктивним та допустимим доказом. Інформація, яка міститься на відеозаписі має двозначний характер

-2-

та не доводить вчинення ОСОБА_1 правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 126 та ч. 7 ст. 121 КУпАП. Відповідно до постанови БАБ № 093611 від 22.02.2026, ОСОБА_1 вчинила адміністративні правопорушення передбачені ч. 2 ст. 126, ч. 1 ст. 126, ч. 6 ст. 121 КУпАП та на неї накладено адміністративне стягнення. Однак, ОСОБА_1 вказану постанову не отримувала, натомість у відповідних графах вказаної постанови міститься напис «відмовилася». З матеріалів справи не вбачається, що ОСОБА_1 була обізнана про наявність постанови про притягнення її до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП, а також відомостей про дату набрання законної сили постановою від 22.02.2026, що впливає на кваліфікуючу ознаку передбачену ч. 5 ст. 126 КУпАП - повторність. Щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності передбаченої ч. 7 ст. 121 КУпАП, то відповідно до п. 30.1 Правил дорожнього руху України, порушення якого їй інкримінується, саме на власників механічних транспортних засобів покладено обов`язок зареєструвати їх в уповноваженому органі МВС. У матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що саме ОСОБА_1 є власником транспортного засобу «Honda».

Будучи належним чином повідомленою про час та місце розгляду апеляційної скарги, ОСОБА_1 на розгляд справи щодо неї не з`явилася, клопотання про відкладення розгляду справи не заявляла, відомостей про поважність причин неявки не надала. При цьому, за змістом ст. 294 КУпАП явка особи, яка притягується до відповідальності, у судове засідання на апеляційний розгляд справи не є обов`язковою. Тому враховуючи вимоги закону про розгляд справи в розумні строки, а також рішення Європейського суду з прав людини «Юніон Адіментаріа проти Іспанії » від 07.07.1989 про те, що у випадках коли поведінка учасників судового засідання свідчить про умисний характер їх дій направлений на невиправдане затягування процесу чи зловживання своїм процесуальним правом, суд має реагувати на вказані випадки законними засобами, аби не було знівельовано ключовий принцип - верховенство права, в тому числі проводити судове засідання у відсутність особи, якщо таке затягування може нашкодити справі чи іншим учасникам справи, а тому апеляційний суд вважає за можливе роз глянути справу за відсутності ОСОБА_1 , що не може розцінюватись як порушення її прав, передбачених ст. 268 КУпАП. При цьому, враховується думка захисника-адвоката Плиски Ю. С., яка не заперечила щодо розгляду справи без участі ОСОБА_1 підтвердивши, що останній відомо про час та місце її розгляду.

Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника-адвоката Плиски Ю. С., яка підтримав апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, дослідивши зібрані в справі докази, апеляційний суд приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Згідно ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності. За змістом вказаної норми закону, провадження в справах про адміністративні правопорушення повинно здійснюватися на основі суворого дотримання законності.

Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративне правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом.

Статтею 280 КУпАП регламентовано, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення, зобов`язаний, зокрема, з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність особи, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

-3-

Доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи та інших обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення. Ці фактичні дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, речовими доказами, а також іншими документами, як наголошується в ст. 251 КУпАП.

Суд, відповідно до приписів ст. 252 КУпАП, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Апеляційний суд вважає, що вищевказані вимоги закону при розгляді матеріалів за протоколом про адміністративне правопорушення судом першої інстанції дотримані і висновок суду про визнання ОСОБА_1 винуватою у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 7 ст. 121, ч. 5 ст. 126 КУпАП, є правильним, а зміст постанови відповідає вимогам, передбаченими ст. 283 КУпАП, оскільки в ній наведені докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення ОСОБА_1 цих адміністративних правопорушень.

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 608803 від 07.03.2026, ОСОБА_1 07.03.2026 о 18 год 42 хв, в селищі Дубове по вул. Миру, Тячівського району Закарпатської області, повторно протягом року, керувала транспортним засобом «Honda», не маючи права керувати транспортним засобом, чим порушила п. 2.1 «а» Правил дорожнього руху України, та вчинила правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 126 КУпАП.

Всупереч доводів апеляційної скарги, в матеріалах справи міститься інформація, за якою ОСОБА_1 28.12.2023 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП та на неї накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 3400 грн. Факт наявності цієї постанови працівники поліції з`ясували на місці зупинки за допомогою планшета, і при цьому, матеріали не містять відомостей про те, що така постанова оскаржувалась чи скасована.

Вищенаведені докази є належними, достовірними та достатніми, у своїй сукупності свідчать про те, що ОСОБА_1 своїми діями порушила вимоги п. 2.1 «а» Правил дорожнього руху України та вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 126 КУпАП.

Всупереч доводів апеляційної скарги, під час розгляду справи апеляційним судом не встановлено будь-яких даних, які би давали підстави вважати, що працівник патрульної поліції ОСОБА_3 , який оформляв матеріали справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 був упереджений під час складання щодо неї протоколу про адміністративне правопорушення за ч. 5 ст. 126 КУпАП та оформленні інших матеріалів справи.

У матеріалах справи про адміністративне правопорушення також відсутні будь-які дані, які би свідчили про зацікавленість поліцейського у результатах розгляду справи, - у підтвердження таких даних також відсутні які-небудь належні докази як у матеріалах справи, так їх і не додано до апеляційної скарги.

Не встановлено під час розгляду апеляційної скарги й будь-яких відомостей про застосування щодо ОСОБА_1 незаконних методів, примусу чи інших дій, які призвели до відмови підписати протокол про адміністративне правопорушення, – на такі дані також не вказується в апеляційній скарзі.

Тому, апеляційний суд приходить до висновку проте, що поліцейський при виконанні свої посадових обов`язків діяв виключно у межах наданих йому повноважень.

-4-

Відповідно до пп. «а» п. 2.1 Правил дорожнього руху України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Зазначені вимоги кореспондуються з положеннями ст. 15 Закону України «Про дорожній рух» № 3353-XII вiд 30.06.1993.

Частина 5 статті 126 КУпАП передбачає відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, вчинене повторно протягом року.

На переконання апеляційного суду, винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення за ч. 5 ст. 126 КУпАП доведена наявними в матеріалах справи доказами, а саме: протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 608803 від 07.03.2026, складеним з дотриманням вимог, передбачених ст. 254-256 КУпАП і засвідченим підписами уповноваженої особи; копією протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР 1 № 608809 від 07.03.2026, складеного щодо ОСОБА_1 за ч. 7 ст. 121 КУпАП; довідками начальника САП Тячівського РВП ГУ НП в Закарпатській області Лучка В. від 13.03.2026, відповідно до яких ОСОБА_1 не отримувала посвідчення водія відповідної категорії; та про те, що 22.02.2026 щодо неї винесено адміністративну постанову серії БАБ за ч. 2 ст. 126, ч. 1 ст. 126 та ч. 6 ст. 121 КУпАП; відеозаписом, що мало місце за участі ОСОБА_1 .

Доводи сторони захисту про недоведеність у діях ОСОБА_1 ознак повторності через відсутність даних про набрання чинності постави про накладення стягнення, є непереконливими.

Повторним відповідно до ст. 35 КУпАП визнається вчинене особою протягом року однорідне правопорушення, за яке її вже було піддано адміністративному стягненню.

Згідно пунктом 3 Розділу І «Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі», затвердженої наказом МВС України 07.11.2015 № 1395, повторність правопорушення - повторне вчинення протягом року адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена відповідними статтями КУпАП та визначається за фактами винесених постанов у справах про адміністративні правопорушення, які набрали законної сили (крім правопорушень, відповідальність за які передбачена частиною третьою статті 130 КУпАП).

З наведеного слідує, що для наявності такої кваліфікуючої ознаки, визначеної ч. 5 ст. 126 КУпАП, як повторне протягом року керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, особу вже має бути піддано адміністративному стягнення за вчинення однорідного правопорушення (у даному випадку адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП).

Відповідно до ст. 289 КУпАП на постанову по справі про адміністративне правопорушення протягом десяти днів з дня винесення постанови може бути подано скаргу, а згідно ч. 1 ст. 291 КУпАП, постанова адміністративного органу (посадової особи) у справі про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку оскарження цієї постанови.

З матеріалів справи вбачається, що 22.02.2026 постановою серії БАБ № 093611 від 22.02.2026 на ОСОБА_1 накладено стягнення за ч. 2 ст. 126, ч. 1 ст. 126 та ч. 6 ст. 121 КУпАП, у постанові міститься відмітка про те, що ОСОБА_1 відмовилася від отримання копії постанови, а також копію постанови надіслано їй рекомендованим листом вих № 28805 від 27.02.2026. Зазначене підтверджується у тому числі й відеозаписом із місця події, з якого вбачається, що мав місце факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом «Honda» 07.03.2026 о 18 год 42 хв в селищі Дубове по вул. Миру, Тячівського району Закарпатської області і такого факту ОСОБА_1 не заперечувала під час її спілкування з працівниками поліції.

-5-

При цьому матеріали справи не містять даних про те, що зазначена постанова скасована, а посилання захисника про необізнаність ОСОБА_1 щодо наявності такої постанови спростовується відеозаписом та змістом самої постанови, про що зазначено вище.

Із цих же підстав, визнаються голослівними і доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не є суб`єктом указаного правопорушення.

Відхиляючи доводи апеляційної скарги в цій частині, апеляційний суд звертає увагу на те, що з відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 не заперечувала факту керування транспортним засобом.

Доказів про те, що на момент керування транспортним засобом у ОСОБА_1 було наявне посвідчення водія немає.

Безпідставними апеляційний суд визнає і доводи апеляційної скарги про те, що відеозапис не може бути взятий до уваги як доказ вини ОСОБА_1 , оскільки є неповним і не доводить вчинення ОСОБА_1 інкримінованого їй правопорушення.

Відхиляючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд звертає увагу на таке.

Згідно пунктів 4, 5 розділу ІІ Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої наказом МВС України від 18.12.2018 № 1026, під час здійснення повноважень поліцейськими портативний відеореєстратор закріплюється на його форменому одязі на грудях (ближче до плечового суглоба) так, щоб не створювати перешкод діям поліцейського. У випадках, пов`язаних з необхідністю якісної фіксації подій, поліцейські можуть тримати портативний відеореєстратор у руках. Дозволяється закріплення портативного відеореєстратора на екіпіруванні (шоломі) або зброї, якщо їх конструкцією передбачені відповідні кріплення. Включення портативного відеореєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов`язків та/або спеціальної поліцейської операції, а відеозйомка ведеться безперервно до її завершення, крім випадків, пов`язаних з виникненням у поліцейського особистого приватного становища (відвідування вбиральні, перерви для приймання їжі тощо). У процесі включення портативного відеореєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу.

Розділом ІІІ вищевказаної Інструкції передбачено порядок застосування відеореєстраторів, встановлених на службових транспортних засобах, а саме: відеореєстратор може бути встановлений усередині салону службового транспортного засобу та/або зовні для максимальної фіксації навколишньої обстановки та/або внутрішньої частини салону в спосіб, що не заважає огляду водія; включення відеореєстратора здійснюється з моменту початку виконання службових обов`язків або спеціальної поліцейської операції, а відеозапис ведеться безперервно до її завершення, при цьому в процесі включення відеореєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу. Залежно від наявних режимів відеореєстратора та освітлення відеозапис здійснюється у відповідному режимі денної або нічної зйомки.

Той факт, що наявний в матеріалах справи відеозапис є неповним, а відеофіксація не здійснювалася безперервно, не є підставою для закриття провадження по справі, оскільки цим відеозаписом чітко підтверджено, що мав місце факт порушення ОСОБА_1 вимог п. 2.3 «а» Правил дорожнього руху України, за що її було зупинено. Отже, підстав піддавати сумніву зміст даного відеозапису немає, а тому такі твердження сторони захисту апеляційний суд відхиляє як необґрунтовані та безпідставні.

У зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для визнання недопустимим доказом відеозапису долученого працівником поліції, оскільки такий відповідає вимогам п. 5 Інструкції про застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки,

-6-

відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, затвердженої наказом МВС України № 1026 від 18.12.2018, згідно якого включення портативного відеореєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов`язків або спеціальної поліцейської операції, а відеозйомка ведеться безперервно до її завершення, крім випадків, пов`язаних із виникненням у поліцейського особистого приватного становища.

Частина 2 статті 30 Закону України «Про національну поліцію» визначає, що поліцейські можуть застосовувати превентивні заходи, до яких відповідно до ст. 31 цього Закону віднесено застосування засобів відеозапису.

Відеозапис віднесений ч. 1 ст. 251 КУпАП до джерел доказів. Таким чином, поліцейські, здійснюючи відеофіксацію правопорушення, діяли відповідно до вимог ч. 1 ст. 30 Закону України «Про національну поліцію» та положень КУпАП.

Посилання в апеляційній скарзі на недопустимість відеозаписів з нагрудних камер поліцейських, як на неналежний доказ у зв`язку з тим, що вказаний запис є неповним, визнаються необґрунтованими, оскільки усі необхідні факти, які мають важливе значення при розгляді даної справи та з якими законодавство пов`язує настання відповідальності за вчинене правопорушення, чітко зафіксовані нагрудними камерами поліцейських та використані як доказ вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, яке ставиться їй за провину.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги в цій частині не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до приписів ст. 251 КУпАП відеофіксація є одним із доказів у справі про адміністративне правопорушення, який оцінюється у сукупності з іншими доказами по справі, а обставини, що містяться на вказаному відеозаписі, повністю узгоджуються зі змістом обставин, викладених як у протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 608803 від 07.03.2026, так і у долучених до нього доказах, а тому відсутні будь-які сумніви в належності та допустимості відеозапису.

Всупереч доводам сторони захисту, апеляційний суд вважає даний відеозапис належним та допустимим доказом у справі.

З цих підстав апеляційним судом відхиляються і доводи апеляційної скарги про те, що відеозапис не може бути належним доказом, оскільки був наданий працівником поліції у день розгляду справи. З постанови судді вбачається, що захисник ОСОБА_1 - адвокат Плиска Ю. С. брала участь у судовому засіданні під час дослідження судом першої інстанції наданого поліцейським відеозапису та була ознайомлена з його змістом.

Крім того, за статтею ч. 7 ст. 121 КУпАП особа несе відповідальність за повторне протягом року керування водієм транспортним засобом, не зареєстрованим або не перереєстрованим в Україні в установленому порядку

Згідно пункту 30.1 Правил дорожнього руху України, власники механічних транспортних засобів і причепів до них повинні зареєструвати (перереєструвати) їх в уповноваженому органі МВС або провести відомчу реєстрацію в разі, якщо законом установлена обов`язковість проведення такої реєстрації, незалежно від їхнього технічного стану протягом 10 діб з моменту придбання (отримання), митного оформлення або переобладнання чи ремонту, якщо необхідно внести зміни до реєстраційних документів

Пунктом 2.9.в Правил дорожнього руху передбачено, що водієві забороняється, зокрема, керувати транспортним засобом, не зареєстрованим в уповноваженому органі МВС, або таким, що не пройшов відомчу реєстрацію в разі, якщо законом встановлена обов`язковість її проведення.

З матеріалів справи та досліджених доказів апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 07.03.2026 о 18 год 42 хв, в селищі Дубове по вул. Миру, Тячівського району Закарпатської області, повторно протягом року, керувала транспортним засобом «Honda», не зареєстрованим в установленому порядку, чим порушила п. 30.1 Правил дорожнього руху України, та вчинила правопорушення, передбачене ч. 7 ст. 121 КУпАП.

-7-

Незважаючи на заперечення ОСОБА_1 своєї вини у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 121 КУпАП, вина останньої у вчиненні вказаного адміністративного правопорушення, підтверджується сукупністю зібраних по справі, досліджених суддею місцевого суду та наведених у постанові доказів.

Приймаючи оскаржувану постанову, суд першої інстанції виходив з того, що вина водія ОСОБА_1 підтверджується дослідженими доказами та матеріалами справи, а саме: протоколами серії ЕПР 1 № 608809 та ЕПР 1 № 608803 від 07.03.2026, копією постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАБ № 093611 від 22.02.2026 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 121 та ч. 1, 2 ст. 126 КУпАП, та відеозаписом події.

Таким чином, ОСОБА_1 постановою від 22.02.2026 серії БАБ № 093611 притягалась до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення, передбачене ч. 6 ч. 121 КУпАП, а саме за керування незареєстрованим транспортним засобом.

Окрім того, з дослідженого відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 не заперечувала факт керування транспортним засобом, повідомила, що номерний знак має, однак до транспортного засобу його не прикріпила.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 повторно протягом року вчинено адміністративне правопорушення, передбачене ч. 6 ст. 121 КУпАП.

Обґрунтування вимог апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції законодавства при винесенні постанови, яке полягало у не з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, не знайшло свого підтвердження при апеляційному перегляді.

Доводи сторони захисту про те, що саме на власників механічних транспортних засобів покладено обов`язок зареєструвати їх в уповноваженому органі МВС, апеляційний суд визнає необґрунтованими та відхиляє, оскільки положеннями ст. 37 Закону України «Про дорожній рух» регламентовано, що експлуатація незареєстрованих транспортних засобів забороняється. Аналогічна правова норма закріплена у п. 2.9 «в» Правил дорожнього руху України, відповідно до приписів якої саме водієві забороняється керувати транспортним засобом, не зареєстрованим в уповноваженому органі МВС.

Отже, суддею першої інстанції досліджені та перевірені доказами обставини, які поза розумним сумнівом свідчать про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні вищевказаних адміністративних правопорушень.

Вищенаведене свідчить про те, що доводи апеляційної скарги, які є безпідставними та надуманими, спрямовані виключно на ухилення ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності за вчинені ним адміністративні правопорушення.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2007 у справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» (O'Halloran and Francis v. the United Kingdom), заяви № 15809/02 і № 25624/02) наголосив, що «будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі».

Враховуючи вищезазначене, апеляційний суд приходить до висновку, що адміністративне стягнення накладено на ОСОБА_1 згідно вимог ст. 32-35 КУпАП, є таким, що відповідає як характеру та ступеню адміністративних правопорушень, так і

-8-

особі ОСОБА_1 , а також передбаченій ст. 23 КУпАП меті адміністративного стягнення, та не суперечить приписам ст. 36 цього Кодексу. При цьому, судом першої інстанції наведено обґрунтовані мотиви, з яких суд прийшов до висновку про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення саме у межах санкції ч. 2 ст. 126 КУпАП, з чим погоджується апеляційний суд, беручи до уваги те, що сторона захисту в апеляційній скарзі не наводить доводів про незаконність висновків суду першої інстанції при вирішенні питання про накладення адміністративного стягнення.

Тому, на думку апеляційного суду, оскаржувана постанова, як законна та обґрунтована, підлягає залишенню без зміни, а подану захисником-адвокатом Плискою Ю. С. апеляційну скаргу, доводи якої не знайшли свого підтвердження та є безпідставними, слід залишити без задоволення.

Приймаючи рішення беруться до уваги положення передбаченого нормативно-правовими актами України принципу диспозитивності, відповідно до якого сторони провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених нормативно-правовими актами; що суд, за відсутності клопотань, не вправі самостійно витребовувати докази, викликати свідків тощо; ст. 294 КУпАП у частині перегляду судового рішення в межах апеляційної скарги; те, що до апеляційної скарги не додано належних та допустимих доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції та підтверджували доводи апеляційної скарги, і будь-яких обґрунтованих клопотань із цього приводу стороною захисту не заявлено.

Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу захисника-адвоката Плиски Ю. С. залишити без задоволення, а постанову судді Тячівського районного суду Закарпатської області від 13.05.2026 щодо ОСОБА_4 , - без змін.

Постанова апеляційного суду оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Суддя