Рішення від 05 липня 2026 р. у справі №463/2657/26 — Тульчинський районний суд Вінницької області

Справа №: 463/2657/26

Провадження № 2/148/1341/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2026 року Тульчинський районний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Дамчука О.О.

за участю секретаря Носулько К.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в спрощеному порядку з повідомленням сторін в м. Тульчині цивільну справу за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ “АРТЕМІДА-Ф”» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача звернувся до суду з позовом посилаючись на те, що ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФК “АРТЕМІДА-Ф”» набуло права вимоги до відповідачки за зазначеними нижче підставами:

27.11.2019 між ТОВ «КФ.ЮА» та відповідачкою укладено договір про надання позики на умовах фінансового кредиту № 1-1-204872. Договір укладено в електронній формі на умовах пропозиції (оферти) укладення договору про надання кредиту, що опублікована на веб-сайті www.kf.com.ua, підписана електронним цифровим підписом ТОВ «КФ.ЮА» та акцептована відповідачкою 27 листопада 2019 року шляхом підписання електронним підписом. Відповідачка здійснивши дії, спрямовані на укладання договору позики шляхом заповнення заявки на сайті, з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору, та зазначенням інформації щодо реквізитів електронного гаманця підключеного до її номеру мобільного телефону, вказаного останньою під час оформлення договору, на який в подальшому було перераховано грошові кошти у розмірі 4298,00 грн. 16 червня 2020 року між ТОВ «КФ.ЮА» та ТОВ «ФК “Форза”» укладено договір факторингу № 20200616-К, відповідно до якого ТОВ «ФК “Форза”» набуло право нового кредитора до відповідача за кредитним договором. 26 лютого 2021 року між ТОВ «ФК “Форза”» та ТОВ «ФК “Артеміда–Ф”» укладено договір факторингу № 20210226-К/2, відповідно до якого ТОВ «ФК “Артеміда-Ф”» набуло право нового кредитора до відповідачки за кредитним договором. Відповідачка не виконала свої зобов`язання за договором та не повернула грошові кошти ТОВ «КФ.ЮА», у зв`язку з чим загальна сума заборгованості, на момент подання позовної заяви, за договором про надання позики на умовах фінансового кредиту № 1-1-204872 від 27.11.2019, становить 16291,94 грн, яка складається з наступного: 4298,00 грн - заборгованість по кредиту; 1282,95 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом; 9670,50 грн – заборгованість по простроченим процентам за користування кредитом поза межами строку дії договору (у порядку ч.2 ст. 625 ЦКУ за період з 27.02.2021 по 27.05.2021); інфляційне збільшення (у порядку ч.2 ст. 625 ЦКУ за період з 12.12.2019 по 23.02.2022). Просить стягнути з відповідачки на користь ТОВ «ФК “АРТЕМІДА-Ф”» заборгованість за договором № 1-1-204872 від 27.11.2019 у розмірі 16291,94 грн, відшкодувати витрати зі сплати судового збору при зверненні до суду та витрати на правничу допомогу в розмірі 7000,00 грн.

Представник позивача ТОВ «ФК “АРТЕМІДА-Ф”», що діє на підставі ордеру на надання правничої допомоги серії ВС № 1407459 ОСОБА_2 (а.с.16) у судове засідання не з`явився, із змісту прохальної частини позовної заяви вбачається, що представник позивача просить розглянути справу в спрощеному проваджені без його участі (а.с.4 зворот).

Відповідачка та її представниця в судове засідання не з`явилися, у відзиві на позовну заяву та у запереченні просить провести розгляд справи за відсутності сторони позивача.

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

22.06.2026 від представниці відповідачки надійшов відзив на позовну заяву, у якому остання заперечує укладення кредитного договору між ТОВ «КФ.ЮА» та відповідачкою, та отримання останньою кредитних коштів, окрім того вказує, що у договорі прізвище позичальника відміно від прізвища відповідачки. Зазначає, що позивачем не надано необхідних доказів переходу права вимоги до відповідачки. Також зауважує, що проценти нараховані поза межами строку дії договору. Посилаючись на ч.4 ст. 137 ЦПК України, заявляє про не співмірність витрат на правничу допомогу зі складністю справи та обсягом фактично наданих послуг. Просить у задоволенні позовних вимог відмовити.

У відповіді на відзив від 29.06.2026 представник позивача вказує, що договір підписаний відповідачкою електронним ідентифікатором, який був відправлений на вказаний позичальницею при укладанні договору номер мобільного телефону, що прирівнюється до особистого підпису. Зауважує, що електронний гаманець – це цифровий інструмент, який дозволяє зберігати банківські картки, віртуальні гроші або квитки у смартфоні, використовуючи технологію безконтактної передачі даних. Відповідачкою не доведено, що номер телефону, електронної пошти, РНОКПП та номер електронного гаманця, зазначені під час укладання договору позики та зазначені у договорі, їй не належали. Зазначає, що ТОВ «КФ.ЮА» не є банківською установою, а тому первинні документи переказу коштів у позивача відсутні. Також посилається на те, що позичальник та ТОВ «ФК “ФОРЗА”» - фактор, працюють на єдиній Інтернет платформі та користувалися єдиним брендом групи «Форза». Вказує, що перехід права вимоги відбувся на законних підставах, оскільки ТОВ «КФ.ЮА» мало право вимоги до відповідачки, яке і було відступлено з початку ТОВ «ФК “ФОРЗА”», а в подальшому позивачу, вимога є дійсною та відповідачкою не доведено, що договірні зобов`язання були нею повністю виконані позичальнику, фактору або позивачу. Просить задовольнити позовні вимоги та стягнути процесуальні витрати, в повному обсязі.

01.07.2026 від представниці відповідачки надійшли заперечення в яких остання зазначає, що ТОВ «КФ.ЮА» та ТОВ «ФК “ФОРЗА”» є різними самостійними юридичними особами, тому довідка ТОВ «ФК “ФОРЗА”» не доводить ані видачі коштів, ані переходу права вимоги. Наполягає, що номер телефону та електронний гаманець зазначені у договорі ніколи не належали відповідачці, яка не реєструвала жодного особистого кабінету на сайті позикодавця, не верифікувала жодного номера телефону та не брала позики у ТОВ «КФ.ЮА». Заперечує проти задоволення позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги не підлягаючими задоволенню за таких підстав.

Відповідно до ст.ст. 13, 43, 81 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом; учасники сторін зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З огляду на наведене вище, суд розглядає справу на підставі тих доказів, які є у матеріалах справи і вважає, що їх достатньо для розгляду цієї справи по суті.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими обставинами вони підтверджуються (п. 1 ч. 1 ст. 264 ЦПК України).

Отже, сторони по справі на власний розсуд розпорядились своїми правами щодо предмета спору, а тому несуть ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням ними відповідних процесуальних дій (ч. 4 ст. 12 ЦПК України).

При укладанні Договору про надання позики на умовах фінансового кредиту сторони керувались статтями 641, 644 ЦК України, відповідно до яких зазначений договір є публічною пропозицією (офертою) на укладення договору кредиту та визначає порядок і умови кредитування, права та обов`язки сторін, іншу інформацію для укладення договорів.

Судом установлено, що 27.11.2019 відповідачка уклала з ТОВ «КФ.ЮА» договір про надання позики на умовах фінансового кредиту № 1-1-204872 від 27.11.2019 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «КФ.ЮА» (а.с.17) у формі електронного документа з використанням електронного ідентифікатора.

Посилання представниці відповідачки на те, що ОСОБА_3 не укладала з ТОВ «КФ.ЮА» договору позики не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, оскільки спростовується матеріалами ідентифікації позивачки, які були виготовлені останньою під час укладання договору, тобто фото матеріалами наданими позивачем, а саме: фото паспорту відповідачки, який остання тримає в руках та в якому зазначено, що паспорт виданий саме ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та карти платника податків (а.с.18-20).

Зазначене представницею відповідачки, як на підставу не укладення договору те, що у договорі зазначено прізвище іншої особи, не спростовує факт укладання договору про надання позики на умовах фінансового кредиту № 1-1-204872 від 27.11.2019 між ТОВ «КФ.ЮА» та ОСОБА_3 , оскільки зазначені в договорі особисті дані, а саме серія та номер паспорту, дата його видачі, РНОКПП, дата народження, належать відповідачці.

Умовами договору про надання позики на умовах фінансового кредиту № 1-1-204872 від 27.11.2019 передбачено, що акцептуючи через сайт Товариства (відповідно до програмних налаштувань) або шляхом введення через програмно-технічний комплекс товариства електронного підтвердження – динамічного паролю, направленого на номер мобільного телефону відповідачки, публічну пропозицію на укладення договору про використання електронних грошей XPAY, розміщену за посиланням https://www/sichbank.com.ua/ru/chastnyim-litsam/elektronni-groshi/, доручила товариству направити суму кредиту, виданого їй безготівковим шляхом, на оплату за випуск відповідних електронних грошей, після оплати за рахунок яких отриманих нею послуг третіх осіб, надати інформацію емітенту електронних грошей про необхідність погашення їх залишку шляхом безготівкового зарахування коштів на банківський рахунок, реквізити якого (реквізити картки до якого), зазначені в п. 1.6 Договору.

Відповідно до п. 3.1 договору № 1-1-204872 від 27.11.2019 товариство на умовах цього договору та правил надає клієнту грошові кошти в сумі визначеній п.5 Договору, а клієнт у свою чергу зобов`язується повернути грошові кошти у встановлений цим Договором строк та сплатити проценти згідно відсоткової ставки за кожен день користування, визначеної п. 5.3 даного Договору.

Згідно з пунктом 5 договору № 1-1-204872 від 27.11.2019 загальний розмір кредиту 4298,00 грн; вид кредиту – акція 0,01 % _ 15 днів; схема погашення – класична; дата видачі 27.11.2019; строк дії договору з 27.11.2019 по 11.12.2019, але в будь-якому випадку до повного виконання зобов`язань за договором; можливість пролонгації – дозволено, у разі пролонгації 1,99 %; процентна ставка в день - 0,01%; процентна ставка за кожен день у разі прострочення – 2,5 %.

У п. 5.3 договору передбачено, що процентна ставка в день – 0,01%, що в гривнях складає – 0,43 грн; процентна ставка пільгового періоду в день – відсутня; платіж за використання коштів, отриманих у кредит, разовий – нульовий; реальна річна процентна ставка 3,65 %; загальна (орієнтовна) вартість кредиту – 4304,45 грн; тип процентної ставки – фіксований.

Пунктом 8 договору передбачено відповідальність за невиконання зобов`язань, а саме зазначено, що виконання зобов`язань клієнта перед товариством за договором забезпечується неустойкою (пеня та штраф). У випадку порушення клієнтом умов договору, Товариство має право нараховувати такі види неустойки: схема погашення – класична; база нарахувань – прострочена заборгованість; період нарахування – з 41 календарного дня прострочення кредиту; пеня – 2,5% за кожен день прострочення.

Також у п. 9 договору зазначений графік платежів, який передбачає один платіж, дата платежу – 11.12.2019; період користування – 15 днів; сума платежу – 4304,45 грн; сума основного боргу 4298,00 грн; сума процентів – 6,45 грн.

З урахуваннями викладеного, сторонами узгоджено розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідачки для укладення такого електронного договору шляхом його підписання за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

16.06.2020 ТОВ «КФ.ЮА» та ТОВ «ФК “ФОРЗА”» уклали Договір факторингу №20200616-К (а.с.21-25).

Предметом Договору факторингу №20200616-К від 16.06.2020 є відступлення прав вимоги, зазначених у відповідних Реєстрах прав вимоги.

Відповідно до п. 1.4. Договору під правом вимоги розуміється всі права Клієнта за Кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до Боржників по сплаті суми Боргу за Кредитними Договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.

Із п. 2.1 зазначеного договору вбачається, що згідно умов цього Договору Клієнт зобов`язується відступити Фактору Права вимоги, зазначені в Реєстрі прав вимоги, а Фактор зобов`язується їх прийняти та сплатити Клієнту суму фінансування за таке відступлення на умовах, визначених цим Договором.

Таким чином відступлення прав вимоги до Відповідачки на користь ТОВ «ФК “ФОРЗА”» відбулося відповідно до Договору факторингу №20200616-К від 16.06.2020.

Пунктом 5.3.3 Договору передбачено, що фактор має право розпоряджатися правом вимоги на свій власний розсуд, в тому числі відступати право вимоги на користь третіх осіб.

Як вбачається умовами даного договору факт переходу права вимоги виникає, відповідно до п. 4.1 Договору факторингу №20200616-К від 16.06.2020, з моменту підписання сторонами відповідного реєстру прав вимог у формі наведеної в додатку № 1 до цього договору.

Водночас позивачем до матеріалів справи не додано зазначеного реєстру прав вимоги або витягу з нього, у зв`язку з чим суд не може пересвідчитися, що за Договором факторингу №20200616-К від 16.06.2020, було передано вимогу саме до відповідачки.

26.02.2021 між ТОВ «ФК “ФОРЗА”» та ТОВ «ФК “АРТЕМІДА-Ф”» укладено Договір факторингу № 20210226-К/2 (а.с.26-21).

Відповідно до п. 2.1 Договору факторингу № 20210226-К/2 від 26.02.2021 клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та сплатити клієнту суму фінансування за таке відступлення, на умовах визначених цим договором.

Згідно п. 4.1 договору право вимоги переходить від клієнта до фактора з моменту підписання ними відповідного реєстру прав вимог у формі наведеної в додатку № 1 до цього договору.

У п.2.2 Договору зазначено, що разом з правом вимоги до фактора переходить всі інші права та обов`язки клієнта за кредитним договором.

Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги № 1 від 31.05.2024 до Договору факторингу № 20210226-К/2 від 26.02.2021 від ТОВ «ФК “ФОРЗА”» до ТОВ «ФК “АРТЕМІДА-Ф”» передано право вимоги до відповідачки на загальну суму 5580,95 грн. (а.с.30 зворот), що також підтверджується копією платіжного доручення № 184 від 02.03.2021 у якому в призначенні платежу зазначено – Оплата згідно договору факторингу № 20210226-К/2 від 26.02.2021 (а.с.30).

Правовідносини, що виникли між сторонами, є зобов`язальними і регулюються нормами глав 47-49 ЦК України, а також спеціальними нормами параграфа 2 глави 71 та главою 73 ЦК України.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законам; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року

у справі № 932/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.

Відповідно до ч.ч. 1, 3-4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у різі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання, як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п.6 ч. 1 ст. З Закону України «Про електронну комерцію»). Таким чином, сторони узгодили розмір Позики, грошову одиницю, в якій надано позику, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі Відповідачки для укладення таких Договорів, на таких умовах шляхом підписання Договорів за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Згідно ч. 1 ст. 641 ЦК України ПРОПОЗИЦІЮ укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього ДОГОВОРУ. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Відповідно до ч. 2 ст. 642 ПК України якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), які засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказано у пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Статтями 526, 527, 530 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати заборгованості за кредитом. Відповідачка порушує зобов`язання за даним договором.

Статтею 525 ЦК України передбачена недопустимість односторонньої відмови від зобов`язання.

Згідно ч. 2 ст. 615 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Статтею 599 передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином або частково чи у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідно до ч.1 ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

На підтвердження факту перерахування грошей на підставі договору про надання позики на умовах фінансового кредиту № 1-1-204872 від 27.11.2019 надано довідку про ідентифікацію у змісті якої міститься посилання на те, що ТОВ «ФК “ФОРЗА”» здійснено успішний переказ в сумі 4298,00 на електронний гаманець НОМЕР_1 (а.с.33), яка складена не первісним кредитором, а фактором за договором факторингу № 20200616-К від 16.06.2020, яка не є належним доказом факту перерахування грошових коштів до електронного гаманця відповідачки, оскільки така довідка не є первинним документом, у зв`язку з чим не доводить факту надання позики.

Суд погоджується з позицією сторони відповідачки, що ТОВ «ФК “ФОРЗА”» та ТОВ «КФ.ЮА» є окремими юридичними особами/фінансовими установами, оскільки вони мають різні ЄДРПОУ та кінцевих бенефіціарів власників, також в них відрізняються види економічної діяльності, а тому посилання позивача, що ці товариства працювали на одній Інтернет платформі та користувалися єдиним брендом групи «Форза» в зв`язку з чим надана довідка, про перерахування коштів відповідачці, є актуальною, суд до уваги не бере, враховуючи те, що дійсно така довідка була б актуальною лише в разі надання до суду договору між ТОВ «КФ.ЮА» та ТОВ «ФК “ФОРЗА”», в якому ТОВ «КФ.ЮА» надає доручення ТОВ «ФК “ФОРЗА”» про перерахування грошових коштів на рахунки позичальників.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах ВС України.

Згідно сталої позиції ВС довідки на підтвердження факту перерахунку грошових котів на рахунок відповідача можуть розглядатися як доказ лише в сукупності з первинними документами, що доводять факт перерахування коштів, а саме виписками по рахунку.

Виписки з особового рахунка клієнта банку (банківські виписки з рахунку позичальника) є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2019 у справі №910/10254/18, від 19.02.2020 у справі №910/16143/18, від 26.02.2020 у справі №911/1348/16, від 19.11.2020 у справі №910/21578/16, постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №554/4300/16-ц, від 21.09.2022 у справі №381/1647/21, від 07.12.2022 у справі №298/825/15-ц).

Отже, виписки з особових рахунків є документом, який суду необхідно оцінити відповідно до вимог процесуального закону при перевірці доводів про реальне виконання кредитного договору, позики або надання фінансової допомоги тощо.

Позивачем не було заявлено клопотання про витребування доказів у розпорядника інформації, який відповідає за технічну підтримку електронних гаманців та надходження коштів до електронних гаманців XPAY, оскільки відповідно до договору про надання позики на умовах фінансового кредиту № 1-1-204872 від 27.11.2019 позика надавалася, саме за допомогою електронних грошей XPAY.

У постанові Верховний Суд від 31.01.2024 р. у справі № 448/852/21, виснував, що в разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.

Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, та постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц (провадження № 61-5020св18), від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15 (провадження № 61-42915св18), від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17 (провадження № 61-9694св20), від 14 липня 2022 року у справі № 204/4341/17 (провадження № 61-4389св21).

Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або речей, у разі відсутності цієї істотної умови договір вважається неукладеним. Сам по собі факт підписання сторонами тексту договору, без передачі грошей або речей, не породжує у майбутнього позичальника обов`язку повернути обумовлену угодою суму грошей або кількість визначених родовими ознаками речей.

Таким чином, факт отримання позичальником грошових коштів, момент їх отримання (як певний проміжок часу) є обов`язковою та істотною умовою договору позики, яку повинен встановити суд у справах цієї категорії.

При встановленні факту неотримання позичальником грошей або речей від позикодавця договір позики вважається неукладеним.

Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 629/5364/13-ц (провадження № 61-22477св18), від 26 лютого 2020 року у справі № 205/5292/15-ц (провадження № 61-3741св19), від 04 березня 2020 року у справі № 632/2209/16 (провадження № 61-41934св18), від 26 травня 2021 року у справі № 405/8280/19 (провадження № 61-3411св21), від 09 серпня 2023 року у справі № 755/16831/19 (провадження № 61-17567св21).

У постанові від 12.09.2019 р. у справі № 520/5889/18 Верховний Суд зазначив, що якщо позивач не довів самого факту передачі грошей, договір позики вважається неукладеним і жодних зобов`язань не виникає.

Необхідною умовою для відступлення права вимоги є існування самого зобов`язання за яким відступається право, яке й підтверджує дійсність вимог (постанова Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 761/33403/17 (провадження № 61-12551св20).

Права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача (пункт 132 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20, пункт 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 серпня 2023 року у справі № 910/19199/21 ).

З наведених норм вбачається, що права вимоги (майнові права) можуть бути відступлені (продані) лише за існуючим зобов`язанням; первісний кредитор може відступити (продати) тільки ті права вимоги (майнові права), які дійсно існують та йому належать; відступлення (продаж) прав вимоги (майнових прав) здійснюється виключно в межах того обсягу прав, який має в такому зобов`язанні кредитор, що має бути доведено суду саме позивачем.

Таким чином, суд висновує, що згідно з нормами чинного законодавства відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав, однак в даній справі це позивачем не доведено, на підтвердження факту укладення договору про надання позики на умовах фінансового кредиту № 1_1-204872 від 27.11.2019 не надано доказів перерахування електронних грошей XPAY на електронний гаманець відповідачки та відсутній реєстр прав вимоги до договору факторингу № 20210226-К/2 від 26.02.2021.

Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 6-459цс17, яка є актуальною, що підтверджено ухвалою Великої Палати Верховного Суду у справі № 761/33403/17 від 22 квітня 2021 року.

У розрізі викладеного, ураховуючи сталу практику Верховного Суду, яка регулює правовідносини із відступлення права вимоги (цесії) вбачається, що саме на первісного кредитора покладено обов`язок представити новому кредитору всі документі, які слугували підставою виникнення боргового зобов`язання у боржника, оскільки правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що відступлення права вимоги може здійснюватися лише відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.

Так, відповідно до ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання йому доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

З урахуванням приписів ст. 517 ЦК України, доказами прав нового кредитора у зобов`язанні є документи, які засвідчують права, що передаються, та інформація, яка є важливою для їх здійснення. Договір про відступлення права вимоги є реальним договором, тому право вимоги виникає і може бути визнано судом лише після передачі документів (як майна) про право вимоги (ч. 1 ст. 517 ЦК України).

Передача таких документів має на меті перевірку існування у кредитора права вимагати виконання боржником відповідних обов`язків, а також змісту та обсягу таких обов`язків (п. 41 постанови Верховного Суду від 27.09.2021 у справі №5026/886/2012).

Тому обставина не передачі новому кредитору документів, які засвідчують права, що передаються, створює певні ризики для нового кредитора, пов`язані із невиконанням боржником своїх зобов`язань на користь саме нового кредитора.

Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно положень ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позов ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ “АРТЕМІДА-Ф”» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором є необґрунтованим, та таким, що не підлягає задоволенню в повному обсязі.

Окрім того, відповідно до пункту 6 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Із ч. 1 та п.2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України вбачається, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, у разі відмови в позові – на позивача.

Керуючись ст. ст. 212, 525-527, 530, 598-599, 610, 615, 626, 628-629, 634, 1054 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 81, 89, 141, 211, 247, 258, 259, 263, 265, 268, 280, 354 ЦПК України, Закону України «Про споживче кредитування», Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про електронну комерцію», Закону України «Про електронний цифровий підпис», суд,

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ “АРТЕМІДА-Ф”» до ОСОБА_3 , відмовити.

Судові витрати, залишити за позивачем.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Дамчук О.О.