Рішення від 19 липня 2026 р. у справі №760/25284/25 — Солом'янський районний суд міста Києва

760/25284/25

СОЛОМ`ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2026 року Солом`янський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Кицюк В.С., за участю: секретаря Губар Ю.В.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , третя особа ОСОБА_6 , про визнання права на користування житловим приміщенням,-

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2025 року позивач звернувся до суду із вищезазначеним позовом, у якому просив визнати за ОСОБА_3 право на користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування заявлених вимог зазначає, що позивач з народження проживає за адресою: АДРЕСА_1 та з 25 квітня 1998 року зареєстрований за вказаною адресою. Власником спірної квартири був батько позивача ОСОБА_7 . Рішенням суду з батька позивача на користь матері позивача стягувались аліменти на утримання позивача, під час здійснення ВП накладався арешт на спірну квартиру. 25.03.2016 після повноліття позивача, батько позивача ОСОБА_7 продає спірну квартиру ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу. Як вважає позивач, продаж квартири відбувся фіктивно. Зауважує, що 06 та 07 серпня 2025 року група невідомих осіб намагалась потрапити до квартири, у зв`язку з чим позивачем та його матір`ю викликалась поліція. Крім того, відповідач ОСОБА_4 за договором 01 лютого 2021 року подарував спірну квартиру ОСОБА_5 . Відтак, за твердженням позивача, дії відповідача ОСОБА_4 у серпні 2025 року порушують права користування позивача спірною квартирою, позивач вселений у спірну квартиру у 1998 році колишнім власником квартири - своїм батьком, а також позивач не має іншого житла. Відтак, позивач має достатні та триваючі зв`язки з конкретним місцем проживання.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 03 листопада 2025 року відкрито спрощене позовне провадження з викликом сторін.

26.03.2026 через систему «Електронний суд» надійшло клопотання представника відповідача ОСОБА_4 про долучення доказів.

01.04.2026 через систему «Електронний суд» надійшов відзив, у якому представник відповідача ОСОБА_4 просив відмовити у задоволенні позову. В обгрунтування зазначає, що право користування членів сім`ї власника є похідним від права власності, після відчуження квартири у 2016 році попередній власник втратив право власності, разом з цим припинились і похідні права членів його сім`ї. Право власності відповідача на спірну квартиру зареєстровано у встановленому законом порядку, договір купівлі-продажу оскаржувався третьою особою, однак суд підтвердив законність правочину. Крім того, безпідставним є твердження позивача про наявність арешту на спірну квартиру. Факт проживання позивача без законної підстави не створює речового права на житло, не є підставою для безстрокового користування майном нового власника. Фактично, позивач намагається обмежити право власності відповідача.

04.05.2026 через систему «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив, у якій представник позивача зазначає, що позивач з народження проживає в спірній квартирі, попередній власник спірної квартири не сплачував аліменти на утримання позивача, спірна квартира продана 25 березня 2016 року за 56000 дол США, новий власник у спірній квартирі ніколи не був.

05.05.2026 через систему «Електронний суд» надійшли заперечення, у яких представник відповідача ОСОБА_4 зазначає, що проживання позивача з народження в спірній квартирі не є доказом відсутності підстав для відчуження спірної квартири від батька позивача до відповідача. Наразі власником квартири є ОСОБА_5 , відтак незрозуміло яким чином ОСОБА_4 порушив право позивача. Позивач не є членом сім`ї чинного власника квартири, отже не має самостійного речового права користування.

08.06.2026 через систему «Електронний суд» надійшли додаткові пояснення від представника позивача.

У судовому засіданні представник позивача просив позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві. Додатково звернула увагу, що позивач з народження проживає у спірній квартирі та має з цим житлом сталі зв`язки. Позивач має тільки це майно для проживання, натомість, один із відповідачів має багато об`єктів нерухомості у власності.

Представник відповідача ОСОБА_4 у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позову. Зазначив, що позивач не є членом сім`ї чинного власника квартири, отже не має самостійного речового права користування.

Інші особи у судове засідання не з`явились, повідомлялись належним чином. Відповідач ОСОБА_5 та третя особа своїми правами не скористались, відзив та пояснення відповідно до суду не подали.

Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду і вирішення справи, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, відповідно до копії договору купівлі-продажу нерухомості від 19 серпня 1994 року, який зареєстрований на Київській Універсальній Біржі №3782/2307, ОСОБА_8 (продавець) та ОСОБА_7 (покупець) уклали договір, предметом якого є те, що продавець продав, а покупець купив квартиру АДРЕСА_2 .

Згідно з копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 27 грудня 1997 року, ОСОБА_7 та ОСОБА_9 зареєстрували шлюб 27 грудня 1997 року, прізвище після укладення шлюбу: ОСОБА_10 та ОСОБА_10 .

Відповідно до копії свідоцтва про народження мерії НОМЕР_2 від 25 квітня 1998 року, ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьком якого є ОСОБА_7 , матір`ю - ОСОБА_11 .

Згідно з копією свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_3 від 31 липня 2008 року, 01 серпня 2000 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_11 розірвано шлюб.

Відповідно до копії договору купівлі-продажу квартири від 25 березня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Лосєвим В.В., зареєстровано в реєстрі за №159, укладеного між ОСОБА_7 (продавець) та ОСОБА_4 (покупець), ОСОБА_7 продав та передав у власність, а ОСОБА_4 купив та прийняв у власність належну продавцю квартиру АДРЕСА_2 .

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 16 травня 2019 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_3 , приватний нотаріус КМНО Лосєв В.В. про визнання недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , укладений 25 березня 2016 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом КМНО Лосевим В.В., зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за №159.

Відповідно до інформації з реєстру нерухомості від 10 серпня 2025 року, власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 , є ОСОБА_5 , підстава державної реєстрації: договір дарування квартири, серія та номер 357, виданий 01.02.2021, видавник приватний нотаріус КМНО Лосєв В.В.

Так, згідно зі ст.41 Конституції України та ст.ст.316, 317, 319 ЦК України право власності є непорушним, а власник володіє, користується та розпоряджається належним йому майном на власний розсуд.

Відповідно до ч.1 ст.383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

Члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону (ч.1 ст.405 ЦК України).

Право користування житлом членом сім`ї власника є похідним від права власності та виникає саме у зв`язку із сімейними відносинами з власником житла. Після припинення права власності особи, членом сім`ї якої був користувач, саме по собі таке користування не породжує самостійного речового права щодо нового власника, якщо інше не встановлено законом або договором.

Судом встановлено, що з 25 березня 2016 року право власності на спірну квартиру перейшло від батька позивача ОСОБА_7 до ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу, а з 01 лютого 2021 року власником квартири є ОСОБА_5 . Вказані правочини у встановленому законом порядку недійсними не визнані. Більше того, рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 16 травня 2019 року у задоволенні позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири відмовлено, що підтверджує чинність правової підстави набуття права власності.

Реєстрація місця проживання відповідно до вимог законодавства лише фіксує місце проживання особи та не породжує, не змінює і не припиняє цивільних прав щодо нерухомого майна.

Доводи позивача про фіктивність договору купівлі-продажу квартири також не беруться судом до уваги, оскільки вже були предметом іншого судового розгляду у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_3 , приватний нотаріус КМНО Лосєв В.В. про визнання недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , укладений 25 березня 2016 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом КМНО Лосевим В.В., зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за №159.

Також суд враховує, що належних доказів вчинення саме відповідачами дій, які б свідчили про порушення права позивача на користування житлом у спосіб, який є підставою для визнання такого права судом, матеріали справи не містять. Самі по собі посилання на виклик поліції у серпні 2025 року не підтверджують виникнення у позивача речового права користування квартирою.

Відповідно до вимог ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст.81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Крім того, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий п.9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп\2003).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи викладене, позов задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст.4, 7, 8, 12, 13, 76 - 81, 89, 263-265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , третя особа ОСОБА_6 , про визнання права на користування житловим приміщенням - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Вікторія КИЦЮК