Вирок від 16 липня 2026 р. у справі №636/2813/21 — Чугуївський міський суд Харківської області

ЧУГУЇВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________________________________________________________

Справа № 636/2813/21 Провадження№ 1-кп/636/287/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2026 року Чугуївський міський суд Харківської області у складі: головуючого – судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання – ОСОБА_2 , прокурора – ОСОБА_3 , обвинуваченого – ОСОБА_4 , захисника обвинуваченого – адвоката ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду м. Чугуїв кримінальне провадження №62021170020000135, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 30 квітня 2024 року за обвинуваченням,

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Інгулець Дніпропетровської області, українця, громадянина України, з неповною вищою освітою, не одруженого, особи з інвалідністю 3-ї групи, обіймаючого посаду гранатометника 1 механізованого відділення 3 механізованого взводу 2 механізованої роти 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат», зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення – злочину, передбаченого ч. 4 ст. 407 КК України,

встановив:

ОСОБА_4 , в умовах особливого періоду, який уведено Указом Президента України № 405/2014 від 14 квітня 2014 року, на підставі рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози та збереження територіальної цілісності України», вчинив кримінальне правопорушення за встановлених, в судовому засіданні, обставин.

Так, згідно з вимогами ст. 20, 23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» солдат ОСОБА_4 в добровільному порядку призваний на військову службу за контрактом до військової частини НОМЕР_1 строком на 3 роки на посаду осіб рядового складу, за яким був зобов`язаний проходити військову службу у Збройних Силах України протягом строку контракту, а в разі настання особливого періоду - понад установлений строк, знати та сумлінно виконувати службові обов`язки за посадами, які займатиме протягом строку контракту, а також особливі обов`язки, визначені статутами Збройних Сил України (п. 1 означеного контракту).

Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 12.06.2020 №112-РС ОСОБА_4 призначено на посаду гранатометника 1 механізованого відділення 3 механічного взводу 2 механізованої роти НОМЕР_3 механізованого батальйону зараховано для проходження військової служби за контрактом строком на 3 роки до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 12.06.2020 №121 ОСОБА_4 зараховано до списків особового складу військової частини та на всі види забезпечення, визнано таким, що з 12.06.2020 справи прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою.

Відповідно до вимог ст. ст. 17, 65 Конституції України, ст. ст. 1, 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», положень Військової присяги, ст. ст. 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України солдат ОСОБА_4 під час проходження військової служби повинен свято та непорушно дотримуватись Конституції України і законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, вивчати військову справу, зразково виконувати свої службові обов`язки та бути готовим до виконання завдань, пов`язаних із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, забезпечувати недоторканність державного кордону та охорону суверенних прав України, не допускати негідних вчинків та стримувати від них інших, про все, що сталося з ним і стосується виконання службових обов`язків, та про зроблені йому зауваження зобов`язаний доповідати безпосередньому начальникові. Крім цього, згідно вищевказаних положень нормативно-правових актів, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до статей 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обов`язків, зобов`язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місці служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника).

Відповідно до п.п. 1, 3 ч. 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять), чи поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).

Згідно з вимогами ст. 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України виїзд військовослужбовців, що проходять військову службу за контрактом, за межі гарнізону здійснюється з дозволу командира військової частини.

Відповідно до ст. ст. 200, 363 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, наказом командира військової частини НОМЕР_2 , встановлено розпорядок дня військової частини, в якому визначено, що о 08 год. 00 хв. у рядового і сержантського складу контрактної служби починається ранковий огляд та о 17 год. 00. хв. завершується робочий день.

Однак, солдат ОСОБА_4 під час проходження військової служби в Збройних Силах України у лютому 2021 року вирішив стати на злочинний шлях, та діючи умисно, в умовах особливого періоду, без дозволу командування та поважних причин тимчасово, незаконно ухилитися від проходження військової служби та провести час на власний розсуд.

Реалізуючи свій злочинний умисел, солдат ОСОБА_4 в порушення вищевказаних нормативно-правових актів, діючи з прямим умислом, а саме усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою тимчасово ухилитися від військової служби та з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов`язків, без відповідних дозволів командирів та начальників, за відсутності законних підстав та поважних причин 24 лютого 2021 самовільно залишив місце дислокації підрозділу військової частини НОМЕР_2 , розташованого в АДРЕСА_2 .

Доводячи свій злочинний умисел до кінця, солдат ОСОБА_4 в період часу з 24 лютого 2021 року до 09 квітня 2021 року, в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, незаконно перебував поза межами території військової частини НОМЕР_1 , яка дислокується за адресою: АДРЕСА_2 , та проводив час за місцем проживання, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , на власний розсуд, не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби та без поважних причин.

На протязі зазначеного періоду часу солдат ОСОБА_4 обов`язки з військової служби за посадою не виконував. Перебуваючи поза межами території військової частини НОМЕР_1 в медичні установи не звертався, правоохоронні органи, органи державної влади або органи місцевого самоврядування про свою належність до військової служби, про вчинене ним ухилення від військової служби та про його причини не повідомляв, вільний час проводив на власний розсуд до 10 год 00 хв, 09 квітня 2021 року, після чого самостійно повернувся до військової частини НОМЕР_1 в пункт постійної дислокації ( АДРЕСА_2 ).

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч. 4 ст. 407 КК України визнав повністю, не оспорював фактичні обставини справи та пояснив, що дійсно вчинив злочин, який йому інкриміновано. Надав свідчення щодо місця, часу, способу вчинення злочину, підтвердивши правильність викладених в обвинувальному акті обставин. В скоєному щиро каявся.

За таких обставин справи, згідно положень ч. 3 ст. 349 КПК України, враховуючи, що проти цього не заперечували обвинувачений та інші учасники судового провадження, суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин справи, які ніким не оспорюються. При цьому судом встановлено, що зазначені особи правильно розуміють зміст цих обставин, добровільність їх позицій не викликає сумнівів. Судом роз`яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

За змістом ст. 62 Конституції України під час розгляду кримінальних проваджень суд має суворо додержуватись принципу презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують Європейську конвенцію з прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно ч. 5 ст. 9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини у п. 65 справи «Коробов проти України» (заява № 39598/03, остаточне рішення від 21.10.2011) зазначив, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), n.161, Series А заява № 25). Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.

Згідно з вимогами ст. 91 КПК України, доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення. Обов`язок доказування зазначених обставин покладається на слідчого, прокурора та, в установлених КПК випадках, - на потерпілого.

Вина обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні вищезазначеного кримінального правопорушення – злочину, доведена в повному обсязі і підтверджується доказами, які наявні в матеріалах кримінального провадження, і обвинуваченим не оспорюються.

Суд вважає доведеною винуватість ОСОБА_4 у самовільному залишенні військової частини військовослужбовцем (крім строкової служби), вчиненому в умовах особливого періоду, крім воєнного стану. Його дії правильно кваліфіковані за ч. 4 ст. 407 КК України.

За таких обставин справи, враховуючи, що ОСОБА_4 є осудним, суд вважає, що він підлягає покаранню за вчинене ним кримінальне правопорушення.

При вирішенні питання про вид та міру покарання винному ОСОБА_4 , суд враховує його з`явлення із зізнанням, яке виразилося у самостійному поверненні до військової частини, перебуваючої в постійному місці дислокації та добровільному зверненні до правоохоронних органів із повідомленням про злочин, щире каяття, яке виразилось у повному визнанні своєї вини, правдивій розповіді про обставини скоєного злочину, критичній оцінці своєї протиправної поведінки та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, яке полягало в тому, що обвинувачений надавав органам досудового розслідування всіляку допомогу у встановленні невідомих їм обставин справи і визнає ці обставини, відповідно до ч. 1 ст. 66 КК України такими, що пом`якшують його покарання. Обставин, що обтяжують покарання винного, передбачених ст. 67 КК України, судом не встановлено. Окрім того суд враховує, що ОСОБА_4 приймав безпосередню участь в зоні активних бойових дій, направлених на захист незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_4 від 24 червня 2024 року, нагороджений відзнакою Захисника Вітчизни та відзнакою НОМЕР_5 окремої танкової бригади Міністерства оборони України, має поранення, яке пов`язане з виконанням своїх службових обов`язків під час несення військової служби, є особою з інвалідністю 3-ї групи, на обліку у лікаря-нарколога та лікаря–психіатра не перебуває, вчинив кримінальне правопорушення вперше.

Виходячи з положень ст. 65 КК України, а саме - принципів законності, справедливості, індивідуалізації, а також достатності покарання для подальшого виправлення та попередження скоєння нових кримінальних правопорушень, суд враховує характер та ступінь тяжкості скоєного кримінального правопорушення, віднесеного законодавством до тяжкого злочину, особу винного, який має постійне місце проживання, має поранення, яке пов`язане з виконанням своїх службових обов`язків під час несення військової служби, є особою з інвалідністю 3-ї групи, ту обставину, що обвинувачений є вільним від хворобливих звичок, які становлять небезпеку для оточення, його вік, що свідчить на користь здатності переоцінити зміст своєї згубної поведінки та повернутися до справжніх духовних і соціальних цінностей та в цілому вказує на достатньо високий рівень соціалізації ОСОБА_4 , декілька обставин, що пом`якшують та відсутність обставин, що обтяжують покарання, його ставлення до скоєного кримінального правопорушення та вважає, що зазначені обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і з метою виправлення та попередження вчинення обвинуваченим нових кримінальних правопорушень, ОСОБА_4 слід призначити покарання у виді позбавлення волі мінімальних межах санкції відповідної частини статті.

За таких обставин справи суд вважає за необхідне призначити обвинуваченому ОСОБА_4 покарання за ч. 4 ст. 407 КК України у виді позбавлення волі в межах санкції відповідної частини статті.

Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи; ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

Таким чином, ця норма визначає один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.

Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом`якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.

Питання дії закону про кримінальну відповідальність у часі врегульовано також статтями 4 та 5 КК України, положення яких доповнюють одне одного і мають тлумачитися та застосовуватися в їх взаємозв`язку.

Зокрема, якщо новим законом передбачено суворіше покарання за певне кримінальне правопорушення, ніж це було визначено раніше, то до кримінальних правопорушень, вчинених (і закінчених) до набрання новим законом чинності, в силу положень ч. 2 ст. 4 КК України повинен застосовуватися закон про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння, тоді як новий закон, з огляду на положення ч. 2 ст. 5 КК України, не має зворотної дії. Іншими словами, для того, щоб із посиланням на принцип заборони зворотної дії нормативно-правових актів зробити висновок про неможливість застосування до певних фактів чи правовідносин нового закону після того, як він набрав чинності, необхідно, щоб згідно з положеннями ч. 2 ст. 4 КК України до вказаних фактів та правовідносин застосовувалися норми попереднього закону.

27 січня 2023 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо особливостей несення військової служби в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці» № 2839-IX від 13 грудня 2022 року (далі - Закон № 2839-IX), який погіршує становище особи у розумінні ст. 5 КК України, оскільки встановлює заборону призначення покарання із звільненням від відбування покарання з визначенням іспитового строку (ст. 75 КК України) щодо вчинення особами кримінальних правопорушень, передбачених статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинених в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.

Вирішуючи питання про те, якою редакцією ст. 75 КК України належить керуватися у конкретному випадку, варто враховувати час вчинення особою діяння, як це визначено у частинах 2 і 3 статті 4 КК України, тобто застосовувати правила дії у часі закону України про кримінальну відповідальність, а не правила дії у часі кримінального процесуального закону.

Таким чином, враховуючи, що обвинувачений ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення – злочин, передбачений ч. 4 ст. 407 КК України у період часу з 24 лютого 2021 року по 09 квітня 2021року, тобто до прийняття вищевказаного Закону, який погіршує його становище, то вказаний Закон не має зворотної дії в часі та не може бути застосований в цьому випадку.

Враховуючи наявність декількох пом`якшуючих обставини, даних про особу винного, а також те, що згідно зі ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність, суд вважає за можливе виправлення ОСОБА_4 без реального відбування покарання і застосовує ст. 75 КК України із встановленням іспитового строку та покладенням на нього на цей строк обов`язків, передбачених ч. 1 та п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України.

При цьому, судом також враховано і позитивну посткримінальну поведінку обвинуваченого, а саме, усвідомлення протиправності своєї злочинної поведінки та намір в подальшому суворо дотримуватись закону, що на думку суду, також істотно знижує ступінь тяжкості, вчиненого нею злочину.

На переконання суду, призначення обвинуваченому такого покарання буде справедливим, співрозмірним і достатнім для його виправлення, кари та запобігання вчинення нових злочинів, як самим обвинуваченим, так і іншими особами, а також буде відповідати таким принципам Європейської конвенції з захисту прав людини і основоположних свобод як пропорційність обмеження прав людини, легітимна мета та невідворотність покарання.

Речові докази та процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні.

Відповідно до ч. 4 ст. 176 КПК України, у зв`язку з відсутністю клопотання прокурора, суд не вбачає підстав для обрання обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу.

Керуючись ст. 368, 369, 370, 373, 374, 394, 395 КПК України, суд

ухвалив:

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення – злочину, передбаченого ч. 4 ст. 407 КК України, та призначити покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 (один) рік.

Згідно з ч. 1 та п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_4 наступні обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок суду не набрав законної сили.

Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених статтею 394 КПК України, до Харківського апеляційного суду через Чугуївський міський суд Харківської області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Копію вироку вручити негайно після його проголошення обвинуваченому та прокурору.

Копію вироку не пізніше наступного дня після його ухвалення надіслати учасникам судового провадження, які не були присутніми в судовому засіданні.

Суддя ОСОБА_1