Рішення від 06 липня 2026 р. у справі №295/2988/26 — Богунський районний суд м. Житомира

Справа №295/2988/26

Категорія 65

2/295/2704/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.07.2026 року м. Житомир

Богунський районний суд м. Житомира у складі:

Головуючої-судді Стрілецької О.В.

за участі секретаря судового засідання Простибоженко Ю.М.

позивачки - ОСОБА_1

представника позивача - адвоката Дмитрієвої Ж.А.

відповідачки, яка діє у своїх інтересах та в інтересах недієздатного сина ОСОБА_2 , - Гречанюк Р.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом, поданим представником ОСОБА_1 – адвокатом Дмитрієвою Жанною Анатоліївною, до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст позовних вимог:

Адвокат Дмитрієва Ж.А. в інтересах позивача звернулась до суду з позовом, в якому просить визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , такими, що втратили право на користування квартирою АДРЕСА_1 .

Позов обгрунтований тим, що право власності на квартиру АДРЕСА_1 не зареєстровано. За вказаною адресою зареєстровано місце проживання позивачки, її доньки ОСОБА_4 , та відповідачів.

Адвокат Дмитрієва Ж.А. зазначає, що ОСОБА_3 є матір`ю покійного чоловіка позивачки, яка уклала шлюб з ОСОБА_5 , ОСОБА_2 є братом покійного чоловіка позивача, який є особою з інвалідністю, визнаний недієздатним, його мати ОСОБА_3 виконує обов`язки його опікуна.

У позові вказано, що відповідачі не проживають в квартирі з серпня 2007 року без поважних причин, ОСОБА_3 після розірвання шлюбу з тестем позивачки зібрала речі та разом з сином ОСОБА_2 з власної ініціативи виселились з житла.

Представник позивача вважає, що оскільки відповідачі понад шість місяців не проживають за місцем реєстрації, на підставі ст. 71, 72 ЖК України вони є такими, що втратили право користування вказаним житловим приміщенням.

ІІ. Процедура та позиції сторін

Відповідно до ухвали суду від 11.03.2026 відкрито провадження у справі та призначений її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Згідно з ухвалою суду від 20.05.2026, яка постановлена у судовому засіданні без виходу до нарадчої кімнати та занесена до протоколу судового засідання, задоволені клопотання представника позивача про виклик свідків та про витребування доказів (а. с. 63-64).

23.06.2026 на виконання вимог ухвали суду від 20.05.2026 з Управління ведення реєстру територіальної громади Житомирської міської ради надійшла інформація про зареєстрованих осіб за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 69-70).

У судовому засіданні позивач та її представник – адвокат Дмитрієва Ж.А. позов підтримали, просили його задоволити.

Додатково позивач пояснила, що квартиру для проживання з родиною отримав свекор - ОСОБА_6 , вона одружилась з його сином ОСОБА_7 , як член сім`ї основного наймача вселилась до квартири. Свекор та чоловік померли, на теперішній час у вказаній квартирі фактично вона проживає з донькою ОСОБА_8 .

Позивачка вважає, що відповідачі підлягають визнанню такими, що втратили право на користування квартирою, оскільки понад 10 років не проживають у ній без поважних причин, ОСОБА_3 має іншу сім`ю, перебуває у шлюбі з іншим чоловіком, у них є власне житло в с. Івниця Житомирського району. Підтвердила, що відповідач ОСОБА_2 за станом здоров`я не може проживати самостійно, потребує постійного стороннього догляду.

Представник позивача - адвокат Дмитрієва Ж.А. пояснила, що ОСОБА_3 разом з ОСОБА_2 виселилась з квартири в 2007 році з власної ініціативи, оскільки вийшла заміж і переїхала проживати до чоловіка, у с. Івниця будинок, в якому вони проживають, належить її теперішньому чоловікові. Вважає, що відповідачка не надала доказів, які підтверджують поважність причин не проживання в квартирі протягом 19 років, не надала медичну документацію, яка свідчить про те, що її син ОСОБА_9 , який визнаний недієздатним, не може проживати у багатоповерховому будинку. Адвокат звертала увагу, що квартиру утримує позивачка, проводить ремонтні роботи в ній, сплачує комунальні послуги, особовий рахунок переоформити на себе не має можливості, оскільки для цього необхідна згода всіх зареєстрованих осіб.

Відповідач ОСОБА_3 у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог, просила відмовити в їх задоволенні. Пояснила, що перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7 , разом з ним та двома малолітніми синами ОСОБА_9 та ОСОБА_10 на підставі ордеру отримали квартиру, вселились до неї і вона має право на користування нею разом із сином ОСОБА_9 , який є недієздатним. Відповідач підтвердила, що з 2008 року у квартирі разом з сином ОСОБА_9 вони постійно не проживають, комунальні послуги не сплачують, але зазначила, що періодично до квартири вона приїздила. Вказала, що син є особою з інвалідністю 1-ої групи, визнаний судом недієздатним, за станом здоров`я не може проживати в квартирі багатоповерхового будинку, заради сина вимушена була залишити зареєстроване місце проживання та переїхати до сільської місцевості до приватного будинку. Відповідачка зауважила, що перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 , разом з сином проживають по АДРЕСА_3 . Будинок, в якому вони проживають, належав матері ОСОБА_11 . Відповідачка зазначила, що її свекруха померла, чоловік зареєстрований у вказаному будинку, проте у спадщину після смерті матері не вступав. Відповідачка зауважила, що квартира АДРЕСА_1 , єдине житло, в якому вона може бути зареєстрована, у разі визнання їх з сином такими, що вони втратили право на користування нею, вони будуть позбавлені законного права на житло, яке було їм надане державою для проживання.

ІІІ. Фактичні обставини справи, встановлені судом, докази на їх підтвердження

Судом встановлено, що відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 04.02.2026 право власності на квартиру АДРЕСА_1 , не зареєстровано (а. с. 8).

Згідно з довідкою №65, виданою 17.12.2025 директором ПП «ВЖРЕП №15» Житлової керуючої компанії, за адресою: АДРЕСА_2 , склад осіб становлять ОСОБА_1 (позивачка) та її донька ОСОБА_4 (а. с. 9).

Відповідно до довідки про склад сім`ї та розмір платежів за житлово-комунальні послуги за адресою: АДРЕСА_2 , яка видана 16.10.2024, уповноваженим власником квартири є ОСОБА_6 , разом з ним зареєстровані його колишня дружина ОСОБА_3 , син ОСОБА_2 , невістка ОСОБА_1 , онука ОСОБА_4 (а. с. 10).

Зі змісту акту №29 від 18.12.2025 та акту №156 від 19.12.2025, складеного комісією ПП «ВЖРЕП №15» ЖКК, вбачається, що за адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на момент проведення обстеження о 7-35 год. 18.12.2025 та о 18-50 19.12.2025 у квартирі відсутні, їх особисті речі відсутні (а. с. 13, 14).

Згідно з довідкою №56, виданою 18.01.2016 виконавчим комітетом Івницької сільської ради Андрушівського району Житомирської області, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з 2007 року проживають без реєстрації за адресою: АДРЕСА_3 (а. с. 15).

Зі змісту виписки по банківському рахунку ОСОБА_1 за період з 29.12.2024 по 02.01.2025 вбачається, що позивач щомісячно здійснює оплату комунальних послуг (а. с. 17-33).

Технічна документація на квартиру АДРЕСА_1 (технічний паспорт, план квартири, експлікація приміщень квартири, характеристика квартири) виготовлена на замовлення ОСОБА_4 (а. с. 34-40).

ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_6 , чоловік позивачки, що підтверджується змістом копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 (а. с. 42).

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується змістом копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 (а. с. 41).

Зі змісту рішення Богунського районного суду м. Житомира від 07.06.2012 вбачається, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який мешкає за адресою : АДРЕСА_2 , визнаний недієздатним, над ним встановлена опіка, його опікуном призначена його матір - ОСОБА_3 (а. с. 60).

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є особою з інвалідністю першої групи з дитинства безстроково, без переогляду, потребує стороннього постійного нагляду та догляду, що підтверджується довідкою до акту огляду МСЕК серії ЖИА №067282 від 18.12.2008 (а. с. 61).

Відповідно до свідоцтва про шлюб, виданого 17.08.2007 Виконавчим комітетом Івницької сільської ради Андрушівського району Житомирської області, між ОСОБА_5 та ОСОБА_8 17.08.2007 укладений шлюб, після реєстрації шлюбу дружині присвоєно прізвище ОСОБА_12 (а. с. 62).

Зі змісту інформації, отриманої з Управління ведення реєстру територіальної громади Житомирської міської ради № 10-10/3885/2026 від 23.06.2026, за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровані: ОСОБА_4 , з 24.01.2019; ОСОБА_2 з 29.09.2007; ОСОБА_1 з 23.11.2005; ОСОБА_3 з 28.02.1997; ОСОБА_6 та ОСОБА_6 зняті з реєстрації у зв`язку зі смертю (а. с. 70).

У судовому засіданні в якості свідків були допитані ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , які є сусідами позивачки, а також ОСОБА_15 , яка є також двоюрідною сестрою свекра позивачки та кумою відповідачки, які всі проживають у будинку АДРЕСА_4 .

Свідки надали подібні за змістом покази, що не бачили відповідачів за адресою АДРЕСА_2 , протягом тривалого часу, вони тут постійно не проживають понад 10 років. За цією адресою постійно проживає ОСОБА_1 , її донька ОСОБА_16 , які постійно проживають у квартирі, проводять у ній ремонтні роботи.

У судовому засіданні 02.07.2026 відповідно до ст. 244 ЦПК України суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення, оголошення якого відкладено до 14-00 год. 07.07.2026

ІV. Національне законодавство, що підлягає застосуванню, оцінка та мотиви суду

Згідно з ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За правилами ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно з частиною першою статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

За правилами статті 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.

Відповідно до частин першої та другої статті 71 Житлового кодексу при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Згідно зі статтею 72 Житлового кодексу визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

У своїх правових висновках Верховний Суд виходить з того, що у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. При вирішенні спору про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, необхідно встановити факт відсутності особи у жилому приміщення понад шість місяців та поважність причин такої відсутності.

Поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначаються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та правил ЦПК України щодо оцінки доказів.

При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Суд має всебічно перевірити доводи сторін щодо поважності причин відсутності у жилому приміщенні понад зазначені у статті 71 ЖК Української РСР строки.

При вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого жилого приміщення.

Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 03.04.2019 у справі №454/2025/15-ц, від 09 грудня 2020 року у справі № 209/2642/18.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши доводи учасників судового розгляду, допитавши свідків, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають з огляду на таке.

Так, судом встановлено, що відповідачка ОСОБА_3 та її син ОСОБА_2 отримали право на проживання у спірній квартирі і вселились до неї у 1997 році на підставі ордеру, який був виданий її чоловікові - ОСОБА_7 , для проживання разом з родиною - дружиною ОСОБА_8 і синами - ОСОБА_7 та ОСОБА_2 , у зв`язку з їх переселенням із зони обов`язкового відселення після Чорнобильської катастрофи.

У матеріалах справи відсутній відповідний ордер, і позивач, і відповідач вказали, що ордер у них відсутній, клопотань про його витребування сторони суду не подавали, проте вказана обставина сторонами не заперечувалась і визнавалась, а тому не потребує додаткового доведення відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України.

Позивачка ОСОБА_1 набула право на проживання у спірній квартирі як дружина члена сім`я наймача - ОСОБА_7 , у зв`язку з її одруженням з його сином - ОСОБА_7 .

Також судом встановлено і не заперечувалось відповідачкою, що постійно вона у спірній квартирі дійсно не проживає, після одруження разом із сином, який визнаний недієздатним, переїхала проживати до чоловіка у сільську місцевість, що було обумовлено об`єктивними причинами, оскільки її син має психіатрічне захворювання і не може проживати у квартирі багатоквартирного будинку, з дитинства він проживав у сільській місцевості, там він краще себе почуває.

Зазначала, що в неї немає на праві користування іншого житла, оскільки будинок, в якому вони з чоловіком проживають, їм на праві власності не належить.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц зроблений висновок про застосування статей 71, 72 ЖК Української РСР, згідно з яким: «збереження жилого приміщення за тимчасово відсутнім наймачем або членом його сім`ї є одним із способів захисту житлових прав фізичних осіб. Відповідно до статті 72 ЖК Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку. Аналіз статей 71, 72 ЖК Української РСР дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: непроживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин. Саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК Української РСР строки у жилому приміщенні без поважних причин, що позивач не довів. Верховний Суд виходить з того, що початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності».

З огляду на те, що у спірних правовідносинах тягар доказування відсутності поважних причин відсутності відповідачів у місці проживання покладається саме на позивача, на підставі доказів, наявних у матеріалах справи, суд вважає, що позивачем не доведено, що відповідачі відсутні за місцем проживання без поважних причин, що такі обставини були викликані свідомим рішенням, яке свідчить про втрату відповідачами інтересу до житла.

Так, суд вважає не спростованими позивачем та її представником доводи, що відповідач ОСОБА_3 разом із сином залишили місце проживання з об`єктивних причин і переїхали до сільської місцевості для забезпечення ОСОБА_2 кращих умов проживання. Не спростовані доводи, що відповідач періодично приїздила до квартири.

Позивачем не доведено на підставі належних доказів, що відповідачі повністю втратили інтерес до житла та зв`язок із ним.

Суд критично ставиться до наданих позивачем доказів, які підтверджують відсутність у квартири будь-яких речей відповідачів.

Для підтвердження цієї обставини суду надані акти №29 від 18.12.2025 та №156 від 19.12.2025, складені комісією ПП «ВЖРЕП №15» ЖКК.

Так, в акті № 29 від 18.12.2025, який підписаний комісією у складі інженера Хмельовської О.С., бухгалтера ОСОБА_17 , робітника з комплексного прибирання та утримання будинків ОСОБА_18 , зазначено про те, що 18.12.2025 о 07-35 год. комісійно проведено обстеження на предмет проживання у кв. АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 і на момент проведення обстеження було виявлено, що ці особи в квартирі відсутні, також їх особистих речей у квартирі не було виявлено. Крім того, в акті від 18.12.2025 зазначено, що повторно обстеження квартири було проведено о 18-50 год. 19.12.2025, на момент другої перевірки вказані особи та їх речі у квартирі відсутні (а. с. 13).

При цьому, у матеріалах справи наявний акт від 19.12.2025, складений і підписаний економістом ОСОБА_17 та інженером ОСОБА_19 , без присутності робітника ОСОБА_18 , в якому зазначено, що за адресою АДРЕСА_2 ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не проживають з 2007 року, що підтверджують сусіди ОСОБА_14 та ОСОБА_20 . Разом з тим, у цьому акті не вказано, що проводилось обстеження квартири, не зазначений час, відсутнє посилання на те, чи з`ясовувалась наявність речей відповідачів у квартирі.

Суд критично ставиться до вказаних актів, оскільки вони є суперечливими за змістом, містять невідповідності у тому, ким, коли і які обстеження проводились. Крім того, суд ставить під обгрунтований сумнів можливість посилатися в акті від 18.12.2025 на те, що 19.12.2025, тобто на наступний день, було також проведено обстеження квартири о 18-50 год., під час якого була встановлена відсутність у квартирі ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та їх речей, у той час як в акті від 19.12.2025, складаного і підписаного двома з трьох осіб, така інформація відсутня взагалі.

За таких обставин суд відхиляє ці докази як недостовірні.

Крім того, у спірних правовідносинах суд вважає за необхідне також застосувати положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

У частині 4 статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - ЄСПЛ) на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.

Згідно зі статтею 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Поняття «житло» не обмежується приміщеннями, яке законно займають або законно створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення ЄСПЛ від 18 листопада 2004 року в справі «Прокопович проти Росії», заява № 58255/00, пункт 36). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява № 19009/04, пункт 50, рішення від 02 грудня 2010 року в справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» (заява № 30856/03)).

Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року в справі «Савіни проти України», заява № 39948/06, пункт 47).

У пункті 44 рішення від 02 грудня 2010 року в справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» (заява № 30856/03) ЄСПЛ визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.

Таким чином, суд, з`ясувавши обставини цієї справи, вважає за необхідне надати їм правову оцінку за допомогою «трискладового тесту» як юридичної конструкції, який є засобом перевірки необхідності втручання в права особи.

При цьому суд бере до уваги, що зміст «трискладового тесту» для оцінки відповідності втручання у право особи європейським стандартам правомірності такого втручання охоплює такі критерії, які мають оцінюватися у сукупності: 1) законність втручання; 2) легітимна мета (виправданість втручання загальним інтересом); 3) дотримання принципу пропорційності між використовуваними засобами і переслідуваною метою, тобто необхідність в демократичному суспільстві.

Суд констатує, що нормами Житлового кодексу України передбачена правова підстава для визнання відповідачів такими, що втратили право на користування житловим приміщенням - стаття 71.

Разом з тим, з огляду на обставини цієї справи, суд вважає, що таке втручання у право на користування житловим приміщенням немає легітимної мети, не є необхідним у демократичному суспільстві та не може вважатися пропорційним заходом втручання у право особи на житло, оскільки позивачем не доведено, що відповідачі протягом більше шести місяців не виявляють будь-якого інтересу до житлового приміщення, яке було та є їхнім житлом, а статусу житла як «покинутого» судом не встановлено.

Суд враховує, що у матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про те, що відповідачі мають будь-які права на інше житло, де вони можуть проживати на законних підставах і бути там зареєстрованими.

Суд визнає не підтвердженими доказами аргументи представника позивача, що відповідачка проживає у будинку, який фактично належить її чоловікові, оскільки відповідні докази у матеріалах справи відсутні. Водночас, наведена обставина не свідчить про те, що співвідповідач ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю, має якісь права на житло чоловіка своєї матері.

Суд бере до уваги, що саме відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 отримали право на проживання у спірній квартирі на підставі ордеру, виданого родині переселенців, позивачка ж вселилась і проживала у квартирі як дружина сина відповідачки ОСОБА_3 .

За життя ні її чоловік ОСОБА_6 , ні свекор, колишній чоловік ОСОБА_3 , як наймач, не вставили питання про визнання ОСОБА_3 з сином такими, що втратили право на користування квартирою у зв`язку з їх тривалим непроживанням.

За таких обставин суд визнає, що втручання позивачки у право відповідачки ОСОБА_3 та її сина ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю, на житло непропорційним заявленій меті.

Сам лише факт сплати позивачкою комунальних платежів не може бути самостійною підставою для визнання відповідачів такими, що втратили право користування квартирою.

Надаючи оцінку встановленим обставинам справи та визначеним відповідно до них правовідносинам, суд вважає, що позивачем не доведено, що відповідачі відсутні за зареєстрованим місцем проживання з неповажних причин, які обумовлені їх свідомою та недбалою поведінкою, яка свідчить про остаточну втрату ними інтересу до спірного житлового приміщення.

Крім того, суд вважає, що позбавлення відповідачів права на користування квартирою, яка є єдиним законним зареєстрованим місцем їх проживання і надає право на таке проживання, є порушенням ст. 8 Конвенції в контексті забезпечення кожному права на повагу до власного житла, є непропорційним втручанням у право на повагу до житла та є неспіврозмірним із переслідуваною метою.

На підставі викладеного вище, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає у зв`язку з недоведеністю та безпідставністю позовних вимог.

V. Розподіл судових витрат

Відповідно до ст. 141 ЦПК України у разі відмови у задоволенні позову судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 2, 10-13, 76-83, 141, 259, 263-265, 268, 273, 274, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 .

Представник позивача: адвокат Дмитрієва Жанна Анатоліївна, робоча адреса: м. Житомир, вул. Івана Кочерги, 2-А.

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ; місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ; місце проживання: АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_5 .

Повний текст рішення складений 17.07.2026.

Суддя О.В. Стрілецька