Рішення від 15 лютого 2026 р. у справі №761/44550/24 — Шевченківський районний суд міста Києва

Суд: Шевченківський районний суд міста Києва

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них

Дата: 15 лютого 2026 р.

Справа: №761/44550/24

Суддя: Пономаренко Н. В.

Справа № 761/44550/24

Провадження № 2/761/1430/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2026 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді: Пономаренко Н.В

за участю секретаря: Яцишина А.О.

представника позивача: ОСОБА_1

представника відповідача: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в загальному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ділелян Ліана Размиківна, про визнання недійсними договорів та скасування записів про державну реєстрацію, -

в с т а н о в и в :

у листопаді 2024 позивачка ОСОБА_6 звернулася до Шевченківського районного суду м. Києва із вказаним позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ділелян Ліана Размиківна, про визнання недійсними договорів та скасування записів про державну реєстрацію, в якому остаточно просила суд, із врахування поданої 21.02.2025 через систему «Електронний суд» заяви про зміну предмета позову (т.2 а.с.74):

-визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , серія та номер: 1417, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , посвідчений18.07.2024 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ДіленянЛ.Р.;

-скасувати запис про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, створений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер:74179966 від 18.07.2024 15:33:35, приватний нотаріус Діленян Л.Р., Київський міський нотаріальний округ, м. Київ у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;

-визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_2 , серія та номер: 1418, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , посвідчений 18.07.2024 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ДіленянЛ.Р.;

-скасувати запис про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, створений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер:74180397 від 18.07.2024 15:44:42, приватний нотаріус Діленян Л.Р., Київський міський нотаріальний округ, м. Київ у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;

-визнати недійсним договір дарування будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 ,розташованого на земельній ділянці кадастровий номер: 3220884001:01:021:0006,серія та номер: 1419, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , посвідчений 18.07.2024 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Діленян Л.Р.;

-скасувати запис про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, створений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер:74181220 від 18.07.2024 16:08:49, приватний нотаріус Діленян Л.Р., Київськийміський нотаріальний округ, м. Київ;

-визнати недійсним договір від 16.07.2024 № 3246/2024/4761759 дарування автомобіля марки TOYOTA, модель LAND CRUISER, номерний знак НОМЕР_1 , НОМЕР_6, укладений у ТСЦ між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ;

-скасувати державну перереєстрацію транспортного засобу - автомобіля марки TOYOTA, модель LAND CRUISER, номерний знак НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 за ОСОБА_4 на підставі договору від 16.07.2024 №3246/2024/4761759, укладеного у ТСЦ та внести інформацію про це у Єдиному державному реєстрі транспортних засобів;

Позов обґрунтовано тим, що позивачка ОСОБА_6 та відповідач ОСОБА_4 перебували в зареєстрованому шлюбі з 30.08.2005, який рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 15.10.2019 розірвано.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 05.02.2024 визнано право спільної сумісної власності подружжя на вищезазначені квартири, які були виділені у власність ОСОБА_4 , та стягнуто з нього на користь позивачки 9 638 891 грн. у рахунок компенсації вартості їх частки в цьому майні. Зазначене судове рішення залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 10.07.2024. Таким чином, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05.02.2024 набрало законної сили 10.07.2024.

Через 8 днів після набрання рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 05.02.2024 законної сили, відповідач 1 - ОСОБА_4 відчужив спірні квартири своєму батькові - відповідачу 2 - ОСОБА_5 на підставі договору дарування.

Також 18.07.2024 ОСОБА_4 відчужив ОСОБА_5 будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , розташованого на земельній ділянці кадастровий номер: 3220884001:01:021:0006.

16.07.2024 ОСОБА_4 відчужив ОСОБА_5 автомобіль марки TOYOTA, модель LAND CRUISER, державний номерний знак НОМЕР_1 .

У відповідь на адвокатський запит приватний виконавець Бандола О.О., який здійснює виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05.02.2024 на підставі виконавчих листів у зведеному виконавчому провадженні НОМЕР_7, повідомив, що згідно з отриманими відповідями у боржника ОСОБА_4 відсутнє нерухоме майно та кошти на рахунках, яких було б достатньо для задоволення вимог стягувача.

Позивачка вважає, що відчуження ОСОБА_4 вищевказаного майна на користь його батька ОСОБА_5 , - направлені на неправомірне приховування власного майна з метою перешкоджання виконанню рішення суду, яким з нього стягнуто грошові кошти в розмірі 9 638 891 грн.

Крім того, звернула увагу, що відповідач ОСОБА_4 ще до її звернення до суду з позовом про поділ спільного сумісного майна вчиняв дії, які направлені на уникнення поділу спільних квартир. Ним було використано інструментарій, що полягав в укладенні ланцюгу правочинів з метою утруднення, а ще й унеможливлення їх витребування. ОСОБА_4 спочатку було відчужено майнові права на нерухоме майно своєму батькові - відповідачу ОСОБА_5 , а потім набуто право власності на вже здані в експлуатацію квартири, що набули статусу об`єктів нерухомого майна, за договором дарування із останнім.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 02.12.2024 відкрито провадження у справі, розгляд якої вирішено проводити в порядку загального позовного провадження, встановлені процесуальні строки для подання заяв по суті справи.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 02.12.2024 заяву представника позивача про забезпечення позову повернуто заявнику.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 12.12.2024 за заявою представника позивача про забезпечення позову заборонено всім суб`єктам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно вчиняти будь-які реєстраційні дії, приймати будь-які рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно щодо квартири АДРЕСА_1 ; квартири АДРЕСА_2 ; будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , розташованого на земельній ділянці кадастровий номер: 3220884001:01:021:0006; транспортного засобу - автомобіля марки TOYOTA, модель LAND CRUISER, номерний знак НОМЕР_1 .

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 21.01.2025 задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів.

24.02.2025 від відповідача ОСОБА_4 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач, заперечуючи проти позову, зазначив, що позивачка, посилаючись на нібито фіктивність договорів дарування квартир, будинку та автомобіля та вимагаючи на цій підставі визнання їх недійсними, не надала жодних доказів саме фіктивності таких правочинів. Позивачка не надала абсолютно жодних доказів, що вказані об`єкти нерухомості та автомобіль не передавалися обдарованому, також вона не надала жодних доказів свого твердження, що нібито зазначеними об`єктами продовжує користуватися ОСОБА_4 .

Також у відзиві відповідач зауважив, що позивачка у своїй позовній заяві не може визначитися з яких же підстав вона просить визнати оспорювані договори дарування недійсними, з підстав фіктивності чи з підстав вчинення оспорюваних правочинів всупереч принципу добросовісності.

Крім того, відповідач вважає, що матеріали справи не містять доказів того, що у нього відсутні кошти, зокрема готівкові, для задоволення стягнення за виконавчим провадженням.

Відповідач ОСОБА_5 своїм правом щодо направлення відзиву на позовну заяву не скористався, відзив на позовні вимоги до суду не надіслав.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 12.03.2025 закрито підготовче провадження у справі та призначено її до судового розгляду по суті в загальному провадженні.

17.03.2025 від позивачки через систему «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив, відповідно до змісту якої, серед іншого, зазначено, що:відповідач ОСОБА_4 відчужив майно після пред`явлення до нього позову про поділ спільного майна подружжя, та навіть після прийняття постанови судом апеляційної інстанції (через 6 та 8 днів після такого); нерухоме та рухоме майно відчужене на підставі безвідплатних договорів, а саме, договорів дарування; майно відчужене на користь відповідача ОСОБА_5 - близького родича, батька відповідача ОСОБА_4 ; після відчуження спірного майна у відповідача ОСОБА_4 відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором та відсутнє у достатньому розмірі, адже з нього було стягнуто суму 9 638891грн, що за поточним курсом НБУ становить 234 181,02 дол. США, а інше належне йому на праві власності нерухоме майно, ним було відчужено на користь його батька; укладення договорів не призвело до настання реальних наслідків, адже відчужене майно в дійсності використовуються самим відповідачем ОСОБА_4 .

У судовому засіданні представник позивачки позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити, представник відповідача ОСОБА_4 заперечував проти позову, просив відмовити в його задоволенні.

Відповідач ОСОБА_5 та третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Діленян Л.В. у судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися в установленому законом порядку, відповідач ОСОБА_5 про причини неявки суду не повідомив, від третьої особи надійшла заява про розгляд справи без її участі.

Суд, заслухавши пояснення учасників справи, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення по суті, встановив наступні обставини та відповідні ним правовідносини.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно пункту 6 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Перевіряючи обставини справи, судом встановлено, що 30.08.2005 у Відділі реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві зареєстровано шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , про що зроблено відповідний актовий запис № 1584 від 30.08.2005.

За час подружнього життя у позивачки та відповідача народилося двоє дітей: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 15.10.2019 у справі №761/24584/18 шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 розірвано.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 05.02.2024 у справі №761/29288/22 позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа: ОСОБА_5 про поділ спільного сумісного майна - задоволено частково (т.1 а.с.131-146).

Вищевказаним рішенням суд визнав право спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на майно, а саме, об`єкти нерухомого майна:1) квартиру АДРЕСА_4 ; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2253015780000;2) квартиру АДРЕСА_5 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2253049780000.

Виділено у власність ОСОБА_4 спільне сумісне майно ОСОБА_3 та ОСОБА_4 вищевказані квартири; стягнуто із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 9 638 891 грн. у рахунок компенсації вартості майна на частин у праві спільної сумісної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на спірні квартири.

Також, цим рішенням стягнуто із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 8 325 грн. у рахунок компенсації вартості майна за частин від загальної вартості простих іменних акцій АТ «Азоттон», яка складає 16 650 грн.

Так, судом у справі №761/29288/22 встановлені наступні обставини.

28.11.2017 між ТОВ «Компанія з управління активами - Адміністратор пенсійних фондів «Укрсоц-Капітал» та ОСОБА_4 в інтересах сім`ї було укладено договір купівлі-продажу деривативу № 49601-А, за яким ТОВ «Мангус» засвідчує зобов`язання продати майнові права на квартиру АДРЕСА_6 , за яким ТОВ «Мангус» засвідчує зобов`язання продати майнові права на квартиру АДРЕСА_7 .

Згідно з договором купівлі-продажу деривативу № 49601-А та договором купівлі-продажу майнових прав № 177/А52 від 28.11.2017 подружжям сплачено повну суму коштів у розмірі 1 751 712,57 грн., що підтверджується відповідними квитанціями та актом звірки взаєморозрахунків, станом за період 01.09.2017-12.12.2017, між ТОВ «Мангус» та ОСОБА_4

28.11.2017 року між ТОВ «Мангус» та ОСОБА_4 укладено в інтересах сім`ї договір купівлі-продажу майнових прав № 177/А52 та договір купівлі-продажу майнових прав № 178/А52, за якими ТОВ «Мангус» продає, а ОСОБА_4 купує в інтересах сім`ї майнові права на квартири АДРЕСА_8 та АДРЕСА_7 ., які після набуття покупцем їх у власність реалізуються шляхом набуття права власності на вказані квартирі після прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію.

Згідно з договором купівлі-продажу деривативу № 49602-А та договором купівлі-продажу майнових прав № 178/А52 від 28.11.2017 подружжям сплачено повну суму коштів у розмірі 2 922 294,10 грн., що підтверджується відповідними квитанціями та актом звірки взаєморозрахунків за період 01.11.2017-14.12.2017 між ТОВ «Мангус» та ОСОБА_4 .

З наведеного вбачається, що подружжям було сплачено у повному обсязі грошові кошти за майнові права на квартири АДРЕСА_8 та АДРЕСА_7 .

Таким чином, суд дійшов висновку, що майнові права на спірні квартири АДРЕСА_9 були набуті спільно сторонами в період шлюбу, а джерелом набуття цих майнових прав були кошти обох сторін позову, як подружжям.

Відповідно до сертифікату серії IV №163201471620 від 26.05.2020, Державна архітектурно-будівельна інспекція України засвідчила відповідність закінчення будівництва об`єкта (черги, окремого пускового комплексу): житлового будинку за адресою: АДРЕСА_10 , проектній документації та підтвердила його готовність до експлуатації.

Розпорядженням від 11.08.2020 № 385 Шевченківська районна в м. Києві державна адміністрація присвоїла новозбудованому багатоквартирному житловому будинку за адресою: АДРЕСА_3 , поштову адресу: АДРЕСА_14 .

Отже, суд дійшов висновку, що адресою квартир АДРЕСА_2 , майнові права на які набуті подружжям у відповідності з договорами купівлі-продажу майнових прав № 177/А52 від 28.11.2017 та № 178/А52 від 28.11.2017, є буд. АДРЕСА_13 .

Згідно до інформаційної довідки № 304550986 з Державного реєстру прав на нерухоме майно, підставою для державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 були, серед іншого: Додаткова угода № 1 від 10.06.2019 до договору купівлі-продажу майнових прав (видавники: ТОВ «Магнус», ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ТОВ «Лотос ЛТД»); Додаткова угода № 2 від 23.10.2020 до договору купівлі-продажу майнових прав (видавники: ТОВ «Магнус», ОСОБА_5 та ТОВ «Лотос ЛТД»); акт від 29.10.2020 б/н приймання-передачі квартири (видавники: ТОВ «Магнус», ОСОБА_5 та ТОВ «Лотос ЛТД»); довідка від 29.10.2020 № 100 про оплату (видавник: ТОВ «Магнус»).

Згідно до з інформаційної довідки № 304552808 з Державного реєстру прав на нерухоме майно вбачається, що підставою для державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_2 були, серед іншого: Додаткова угода № 1 від 05.12.2017 до договору купівлі-продажу майнових прав (видавники: ТОВ «Магнус», ОСОБА_4 та ТОВ «Лотос ЛТД»); Додаткова угода № 2 від 10.06.2019 до договору купівлі-продажу майнових прав (видавники: ТОВ «Магнус», ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ТОВ «Лотос ЛТД»); Додаткова угода № 3 від 23.10.2020 до договору купівлі-продажу майнових прав (видавники: ТОВ «Магнус», ОСОБА_5 та ТОВ «Лотос ЛТД»); акт б/н від 29.10.2020 приймання-передачі квартири (видавники: ТОВ «Магнус», ОСОБА_5 та ТОВ «Лотос ЛТД»); довідка від 29.10.2020 № 103 про оплату (видавник: ТОВ «Магнус»).

За таких обставин, суд дійшов висновку, що після укладення договору купівлі-продажу майнових прав № 177/А52 та договору купівлі-продажу майнових прав № 178/А52, відповідачем ОСОБА_4 було укладено додаткові угоди, стороною яких виступає ОСОБА_5 , предметом яких було відступлення останньому майнових прав на квартири та в подальшому, після реєстрації права власності на нерухоме майно (вказані квартири) за ОСОБА_5 16.12.2020, останнім було подаровано квартири відповідачу ОСОБА_4 за договорами дарування від 27.05.2021.

Вирішуючи питання щодо спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на вищевказані квартири, Шевченківський районний суд м. Києва в рішенні від 05.02.2024 прийшов до висновку, що сторонами не додано до матеріалів справи докази нотаріально посвідченої згоди позивачки на відчуження ОСОБА_4 спірних квартир, які є спільною власністю подружжя.

У зв`язку із цим, суд відхилив доводи відповідача ОСОБА_4 про те, що спірні квартири перебувають у його приватній власності на підставі договорів дарування та не відносяться до спільної приватної власності подружжя.

Суд, встановивши, що сторони придбали спірне нерухоме майнопід час перебування у зареєстрованому шлюбі і, що відповідач ОСОБА_4 розпорядився зазначеним спільним майном подружжя на власний розсуд без повідомлення та письмової згоди ОСОБА_3 , суд дійшов висновку, що в такому випадку позивачка ОСОБА_3 має право на грошову компенсацію половини вартості спірного нерухомого майна.

Як вбачається з рішення суду про поділ спільного сумісного майна подружжя, висновком експерта Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України Кравченка С. №СЕ-19/111-23/43082-ОБ від 28.08.2023 встановлено, що:1. Ринкова вартість об`єкта нерухомого майна - квартири АДРЕСА_4 , станом на дату надання висновку експертом становить 7291968 грн.2. Ринкова вартість об`єкта нерухомого майна - квартири АДРЕСА_5 , станом на дату надання висновку експертом становить 11985814 грн.

Таким чином, загальна вартість квартир складає - 19 277 782 грн, з яких вартість становить - 9 638 891 грн.

У рішенні суду зазначено, що відповідач ОСОБА_4 не заперечував щодо вартості спірного нерухомого майна, встановленого на підставі проведеної експертизи.

Постановою Київського апеляційного суду від 10.07.2024 апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05.02.2024 залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції в постанові прийшов до висновку, оскільки ОСОБА_3 має на меті отримати грошову компенсацію вартості частки майна, а не повернути частку, суд першої інстанції, встановивши, що сторони придбали спірне нерухоме майно під час перебування у зареєстрованому шлюбі і що відповідач розпорядився зазначеним спільним майном подружжя на власний розсуд без повідомлення та письмової згоди ОСОБА_3 , дійшов обґрунтованого висновку, що в такому випадку позивачка має право на грошову компенсацію половини вартості спірного нерухомого майна в розмірі 9638891 грн., виходячи з висновку експерта Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центра Міністерства внутрішніх справ України Кравченка С. № СЕ-19/111-23/43082-ОБ від 28.02.2023 щодо ринкової вартості об`єктів нерухомого майна -спірних квартир.

Посилання ОСОБА_4 в апеляційній скарзі на те, що договори дарування від 27.05.2021 позивачкою не оспорюються, а тому квартири належать йому на праві приватної власності, колегією суддів було відхилене, оскільки позивачкою при зверненні до суду чітко визначено, що підставами для визнання права спільної сумісної власності на квартири є неправомірне відчуження майнових прав на них відповідачем на користь ОСОБА_5 , без згоди позивачки.

Щодо доводів апелянта ОСОБА_4 про те, що набуття подружжям у власність саме майнових прав на квартири, а не самі об`єкти нерухомого майна, унеможливлює компенсацію позиваці вартості її частки у самих квартирах, колегія суддів зауважила, що ОСОБА_3 після введення квартир в експлуатацію і набуття ними ознак об`єкту цивільних прав наділена правом на частку в такому об`єкті, як інвестор, який здійснив купівлю відповідних майнових прав, перебуваючи у шлюбі.

Також, колегія суддів відхилила посилання апелянта ОСОБА_4 на вихід суду першої інстанції за межі позовних вимог, зазначивши в постанові, що, задовольняючи позовні вимоги про відшкодування вартості частки одному з подружжя, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з ринкової вартості спільного сумісного майна на час розгляду справи, а не з розміру коштів, витрачених на придбання майнових прав.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.02.2025 касаційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05.02.2024, додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23.02.2024 та на постанову Київського апеляційного суду від 10.07.2024 року залишено без змін.

Верховний Суд у постанові прийшов до висновку, що вартість проінвестованих квартир сплачена в період шлюбу з відповідачем та за спільні кошти подружжя, на момент розгляду справи об`єкти інвестування завершені будівництвом і введені в експлуатацію, тому суди обґрунтовано здійснили поділ між сторонами квартир, а не майнових прав на них.

Зазначені вище обставини в даному випадку окремо доказуванню не підлягають на підставі о ч. 4 ст. 82 ЦПК України, відповідно до положень якої обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Постановами приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Бандоли О.О. від 20.09.2024на підставі виконавчих листів №761/29288/22, виданих 02.09.2024 Шевченківським районним судом м. Києва, відкрито виконавче провадження НОМЕР_8 про стягнення із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 9 638 891 грн. у рахунок компенсації вартості майна за частини у праві спільної сумісної власності на квартири та 8 325 грн у рахунок компенсації вартості майна за частини від загальної вартості простих іменних акцій та відкрито виконавче провадження НОМЕР_9 про стягнення із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судового збору в розмірі 7 802 грн., витрат за проведення судової оціночно-будівельної експертизи в розмірі 3 607 грн.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Бандоли О.О. від 20.09.2024 виконавчі провадженні НОМЕР_8, НОМЕР_9об`єднані у зведене виконавче провадження НОМЕР_10.

На адвокатський запит від 04.10.2024 адвоката Сингаївського С.С. - представника позивачки, приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Бандола О.О. листом від 09.10.2024 повідомив, зокрема, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна було встановлено, що за боржником ОСОБА_4 на праві власності нерухоме майно не зареєстровано. Крім того, приватним виконавцем було також встановлено, що у боржника ОСОБА_4 відсутнє рухоме майно та кошти на рахунках, яких було б достатньо для задоволення вимог.

Крім того, матеріалами справи встановлено, що 16.07.2024 між ОСОБА_4 (дарувальник) та ОСОБА_5 (обдарований) було укладено договір дарування транспортного засобу №3246/2024/4761498, який оформлений та підписаний сторонами в сервісному центрі №3246 РСЦ МВС в Київській області в присутності адміністратора, який перевірив відповідність інформації внесеної до цього договору документам, які надані сторонами договору. За цим договором дарувальник подарував обдарованому транспортний засіб - автомобіль TOYOTA, модель LAND CRUISER, номерний знак НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 .

18.07.2024 між ОСОБА_4 (дарувальник) та ОСОБА_5 (обдарований) було укладено договір дарування квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Діленян Л.Р. та зареєстровано в реєстрі за №1417. Згідно договору дарувальник подарував, а обдарований прийняв в дар квартиру АДРЕСА_4 . Квартира, яка дарується належить дарувальнику на праві приватної власності на підставі договору дарування квартири від 27.05.2021.

18.07.2024 між ОСОБА_4 (дарувальник) та ОСОБА_5 (обдарований) було укладено договір дарування квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Діленян Л.Р. та зареєстровано в реєстрі за №1418. Згідно договору дарувальник подарував, а обдарований прийняв в дар квартиру АДРЕСА_5 . Квартира, яка дарується належить дарувальнику на праві приватної власності на підставі договору дарування квартири від 27.05.2021.

18.07.2024 між ОСОБА_4 (дарувальник) та ОСОБА_5 (обдарований) було укладено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Діленян Л.Р. та зареєстровано в реєстрі за №1419. Згідно договору дарувальник подарував, а обдарований прийняв в дар житловий будинок, житловою площею 56.7 кв.м, з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_3 ; земельну ділянку, площею 0,2500 га, кадастровий номер -3220884001:01:021:0006. Житловий будинок належить дарувальнику на праві приватної власності на підставі договору дарування житлового будинку від 19.10.2013; земельна ділянка належить дарувальнику на праві приватної власності на підставі договору дарування земельної ділянки від 19.10.2013.

Отже, судом встановлено, що після набрання рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 05.02.2024 законної сили, яким відповідачу ОСОБА_4 виділено у власність вищевказані квартири та покладено на нього обов`язок виплатити позивачці компенсацію вартості майна в розмірі частин у праві спільної сумісної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на ці квартири, відповідач ОСОБА_4 уклав договори дарування цих квартир на користь свого батька - відповідача ОСОБА_5 .

З огляду на встановлені обставини, суд вважає за необхідне надати оцінку зазначеним правочинам на предмет їх відповідності вимогам цивільного законодавства та висновкам Верховного Суду щодо критеріїв визнання правочинів фраудаторними.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц висловила наступну позицію.

Фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в українському законодавстві регулюються тільки в певних сферах (зокрема: у банкрутстві (стаття 20 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом»); при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»; у виконавчому провадженні (частина четверта статті 9 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження»).

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили. Боржник (дарувальник), проти якого ухвалено вирок про стягнення коштів та відкрито виконавче провадження, та його сини (обдаровувані), які укладають договір дарування, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

Також, статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України. Підстави недійсності правочину визначені у статті 215 ЦК України.

На час звернення з позовом частиною другою статті 11 ЦПК України передбачався принцип диспозитивності, згідно з яким особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

У контексті статті 31 ЦПК України у зазначеній редакції саме позивач наділений правом визначення та зміни предмета та підстави позову. Обмеження щодо реалізації цих прав визначаються на певній стадії розгляду справи.

Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Саме такі правові висновки зроблені у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року (провадження № 6-1873цс16), від 23 серпня 2017 року у справі 306/2952/14-ц та від 09 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц, де вказано про неправильність застосування судами попередніх інстанцій статей 203, 215, 234 ЦК України у спорах, що виникли із договорів дарування нерухомого майна, укладених сторонами, які є близькими родичами, без перевірки, чи передбачали ці сторони реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами; чи направлені дії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, зокрема чи продовжував дарувальник фактично володіти та користуватися цим майном.

Велика Палата Верховного Суду не вбачала підстав для відступу від цих висновків.

Велика Палата Верховного Суду враховує, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.

Велика Палата Верховного Суду у цій справі № 369/11268/16-ц сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як: фіктивного (стаття 234 ЦК України); такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України); такого, що порушує публічний порядок (частини перша та друга статті 228 ЦК України).

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За змістом ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як вже зазначалось, відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Причому такі цілі можуть бути протизаконними або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, незалежно від того, в якій формі він вчинений, його нотаріального посвідчення та державної реєстрації.

Отже, позивач, який звертається з вимогою про визнання правочину фіктивним, має довести відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Відповідно до п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У даному випадку суд прийшов до висновку, що оспорювані договори дарування квартири вчинені між близькими родичами (син подарував квартири батькові) безоплатно, що ускладнює або робить неможливим виконання рішення суду у справі про поділ спільного сумісного майна подружжя в частині стягнення з відповідача ОСОБА_4 на користь позивачки 9 638 891 грн. у рахунок компенсації вартості майна за частини у праві спільної сумісної власності на квартири, що є значною сумою. Отже, укладені договори дарування квартир були спрямовані не на реальне відчуження майна, а спрямовані на приховання цього майна від можливого звернення стягнення на це майно при виконанні рішення суду.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що спірні договори дарування квартир мають ознаки фраудаторного правочину, оскільки укладені після виникнення грошового зобов`язання у відповідача ОСОБА_4 перед позивачкою, безоплатно, на користь близького родича.

Таким чином, позовні вимоги про визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_2 , укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , посвідчені 18.07.2024 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ДіленянЛ.Р., підлягають задоволенню.

За змістом ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (частина третя статті 26 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2255-IX від 12.05.2022; в редакції Закону № 3103-IX від 03.05.2023) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Державна реєстрація прав у випадках, передбачених цією частиною, проводиться у порядку, визначеному цим Законом, крім випадку визнання її вчиненою з порушенням цього Закону та анулювання рішення державного реєстратора про державну реєстрацію на підставі рішення Міністерства юстиції України, що виконується посадовою особою Міністерства юстиції України відповідно до статті 37 цього Закону.

Отже, у розумінні положень наведеної норми права у чинній редакції, на відміну від положень ч. 2 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, належними нині способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є саме скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав.

Таким чином, з 16.01.2020 законодавець вже виключив такий спосіб захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права. Належним нині способом судового захисту порушених прав та інтересів особи є саме скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав, визнання недійсним чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав.

До схожого висновку прийшов Верховний Суд у постанові від 17.08.2022 у справі №450/441/19.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Пунктом 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України визначено, відновлення становища, яке існувало до порушення є способами захисту цивільних прав та інтересів.

Позивачка просить скасувати записи про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, створений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно стосовно вищевказаних квартир. Тобто, разом із оскарженням договорів дарування квартир, позивачка фактично оспорює законність проведеної державної реєстрації прав та просить усунути її наслідки.

З огляду на заявлені позивачкою способи захисту свої прав, суд зазначає наступне.

Так, способи захисту прав та інтересів встановлюються матеріальним правом. Водночас якщо спосіб захисту прав або інтересів позивача застосовується судом, то таке застосування здійснюється на час ухвалення судового рішення, а, отже, способи захисту прав або інтересів визначаються правом, яке діє на час ухвалення судового рішення.

Водночас, вимогам частини третьої статті 26 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», передбачено за змістом якої способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

Згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») суд самостійно здійснює пошук і застосовує норми права для вирішення спору безвідносно до посилань сторін, але залежно від установлених обставин справи. Суд виявляє активну роль, самостійно надаючи юридичну кваліфікацію спірним правовідносинам, обираючи та застосовуючи до них належні норми права після повного та всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх позовних вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими у судовому засіданні. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній та резолютивній частинах. Отже, обов`язок надати юридичну кваліфікацію відносинам сторін спору, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яку юридичну норму необхідно застосувати для вирішення спору, виконує саме суд. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

Надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елементу права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції).

Згідно з практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним.

Отже, оскільки судом встановлено, що спірною реєстрацією дійсно порушенні права позивачки, то суд не позбавлений права замість скасування запису про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (як вказано в позові), - скасувати рішення суб`єкта державної реєстрації щодо державної реєстрації права власності на нерухоме майно, що не є зміною предмета позову чи виходом за межі позовних вимог, враховуючи аксіому цивільного судочинства jura novit curia - «суд знає закон», а також з огляду на те, що саме таке рішення суду є ефективним способом захисту порушених прав позивача.

Зазначене не суперечить правовим висновкам Верховного Суду, викладеними у Постанові від 22 травня 2024 року у справі № 391/666/21 (провадження № 61-2697св24), а також у Постанові від

02 липня 2025 року у справі № 932/12380/20 (провадження № 61-11205св23).

З врахуванням вищевикладеного, суд прийшов до висновку про задоволення похідних від визнання недійсним договорів позовних вимог та наявність правових підстав для скасування рішент державного реєстратора прав - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Діленян Л.Р. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 18.07.2024, індексний номер 74179966 та про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 18.07.2024, індексний номер 74180397.

Щодо позовних вимог про визнання недійсним договору дарування будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , розташованого на земельній ділянці кадастровий номер: 3220884001:01:021:0006, та договору дарування автомобіля марки TOYOTA, модель LAND CRUISER, номерний знак НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 , судом встановлено наступне.

Як вже встановлено судом, рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 05.02.2024 у справі №761/29288/22, яке набрало законної сили, за відповідачем ОСОБА_4 залишено право власності на дві вищевказані квартири та стягнуто з нього на користь позивачки ОСОБА_3 грошової компенсації вартості частки квартиру розмірі 9 638 891 грн.

У межах цивільної справи №761/29288/22 суд відмовив ОСОБА_3 в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_4 про визнання права спільної сумісної власності подружжя на майно, а саме будівельні матеріали на загальну суму 50 553,71 грн.; на майно, встановлене в будинку за адресою: АДРЕСА_3 , що перебуває у власності ОСОБА_4 за договором дарування №2213 від 19.10.2013.

Шевченківський районний суд м. Києва в рішенні від 05.02.2024 дійшов висновку, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині про визнання спільною сумісною власністю будівельних матеріалів та компенсації ОСОБА_3 вартості 3/4 частки вказаного майна, а також про визнання спільною сумісною власністю побутових приладів, меблів та іншого, а також компенсаці ОСОБА_3 вартості 3/4 частки вказаного майна, з огляду на те, що позивачем не було використано право на проведення експертизи та/або оцінки вказаного майна для визначення дійсної його вартості на час розгляду справи, а також до суду не надано доказів, які свідчать про використання даного майна за адресою: АДРЕСА_3 , як спільного майна подружжя, у зв`язку із чим, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено обставини викладені у позовній заяві, а тому в задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити.

Отже, виходячи із змісту рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05.02.2024, у відповідача ОСОБА_4 виникло грошове зобов`язання перед позивачкою виключно за квартири АДРЕСА_8 та АДРЕСА_2 , вартість яких покладена в основу визначення розміру грошової компенсації. Саме тому, їх подальше безоплатне відчуження відповідачем ОСОБА_4 на користь близького родича після набрання рішенням законної сили і свідчить про його недобросовісну поведінку, спрямовану на уникнення виконання судового рішення.

Натомість, підстав для визнання недійсним договору дарування будинку суд не вбачає, оскільки рішенням суду у справі про поділ спільного сумісного майна подружжя встановлено відсутність у позивачки будь-яких майнових прав щодо цього об`єкта. Крім того, враховуючи зміст судового рішенням, будинок не є тим майном за рахунок якого було встановлено обсяг грошових зобов`язань відповідача перед позивачкою.

Вищевказане обґрунтовується і щодо відсутності правових підстав для задоволення позову щодо транспортного засобу - автомобіля марки TOYOTA, модель LAND CRUISER, номерний знак НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 .

Відтак, рішення суду про поділ майна подружжя визначило обсяг майнових прав позивачки, відповідно до якого будинок та автомобіль не були предметом поділу майна подружжя.

Оскільки подальше відчуження будинку та автомобіля за договором дарування не свідчить про порушення прав позивачки, крім того, останньою не доведено, що без визнання недійсними цих договорів виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05.02.2024 є неможливим, суд вважає, що відсутні підстави для визнання недійсними договорів дарування будинку та автомобіля, також похідні вимоги про скасування записів про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, створені на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

У зв`язку з чим судом надане обґрунтування рішення саме за конкретними обставинами справи та аргументами сторін, які мають правове значення для вирішення спору, при цьому інші доводи сторін не впливають на вищевказані висновки суду.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, з огляду на предмет позову, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Так, при подачі до суду позову позивач сплатила судовий збір в розмірі 7267,20 грн., а тому з відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь позивачки ОСОБА_3 , з врахуванням пропорційності розміру задоволених вимог, підлягає стягненню судовий збір в розмірі 2 422, 40 грн. з кожного відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.3, 11, 13, 15, 16, 202, 203, 204, 215, 234, 717 ЦК України, ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст.ст.12, 13, 76-82, 89, 141, 229, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в :

позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ділелян Ліана Размиківна, про визнання недійсними договорів та скасування записів про державну реєстрацію, - задовольнити частково.

Визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , серія та номер: 1417, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , посвідчений 18.07.2024 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Діленян Ліаною Размиківною.

Скасувати рішення державного реєстратора прав - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Діленян Ліани Размиківни, про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 18.07.2024, індексний номер 74179966.

Визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_2 , серія та номер: 1418, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , посвідчений 18.07.2024 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Діленян Ліаною Размиківною.

В іншій частині позову - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 судовий збір в розмірі по 2422,40 грн. з кожного.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду .

Реквізити учасників:

Позивач: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_16 .

Відповідач: ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_17 .

Відповідач: ОСОБА_5 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_17 .

Третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Діленян Ліана Размирівна: 01004, м. Київ, бульвар Т. Шевченка, 10, оф.1. Повний текст складений 15.07.2026.

Суддя:

Оригінал: reyestr.court.gov.ua