Рішення від 08 липня 2026 р. у справі №277/552/26 — Ємільчинський районний суд Житомирської області

Справа № 277/552/26

РІШЕННЯ

іменем України

"09" липня 2026 р. селище Ємільчине

Ємільчинський районний суд Житомирської області у складі головуючого судді Т.Г. Корсун, за участю секретаря судового засідання М.М. Сороки, представника позивача – І.О. Довгаля, відповідача – не з`явився, розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду у селищі Ємільчине цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

До Ємільчинського районного суду Житомирської області через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява Акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 15 вересня 2025 року між Акціонерним товариством «ОТП БАНК» та ОСОБА_1 був укладений Кредитний договір №2040992278. Пунктом 1.1. Кредитного договору, зокрема, було встановлено, що Банк надає Позичальнику Кредит, відповідно до розділу «2.1. Кредитний договір (Кредит на загальні споживчі цілі)» Правил кредитування, а Позичальник отримує Кредит на наступних умовах, зокрема, загальний розмір Кредиту становить 382 000,00 грн, дата остаточного повернення кредиту 15 грудня 2032 року, протягом дії Кредитного договору для розрахунку процентів за користування Кредитом буде використовуватись: Фіксована процентна ставка у розмірі 30,00 (тридцять)% річних.

Внаслідок допущених порушень у ОСОБА_1 виникла заборгованість за Кредитним договором, що станом на 04 березня 2026 року становила 432 819,59 грн.

Згідно з п. 15.2. Правил кредитування, незважаючи на інші положення Правил кредитування, Банк має право вимагати дострокового виконання Боргових зобов`язань в цілому або у визначеній Банком частині у випадку невиконання Позичальником/ Основним Позичальником/Солідарним Боржником та/або Поручителем, та/або Майновим поручителем своїх Боргових та/чи інших зобов`язань за Кредитним договором чи іншими укладеними з Банком договорами та/або умов Документів забезпечення (надалі – Вимога). При цьому, зобов`язання Позичальника/ Основного Позичальника/Солідарного Боржника/Поручителя/Майнового поручителя щодо дострокового виконання Боргових зобов`язань в цілому настає з дати отримання Позичальником/Основним Позичальником/Солідарним Боржником/ Поручителем/Майновим поручителем відповідної письмової Вимоги (надалі – Дата отримання Вимоги) та повинно бути проведено Позичальником/Основним Позичальником/Солідарним Боржником/Поручителем/Майновим поручителем протягом 30-ти календарних днів з Дати отримання Вимоги, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла 60-ти календарних днів з Дати отримання Вимоги.

Відповідно до ч. 4 ст. 16 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/ або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит.

Кредитодавець зобов`язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені. Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.

Враховуючи наведені положення правил кредитування та Закону, позивач 16 березня 2026 року направив на адресу відповідача Вимогу Вих. №В00-01-71-2-73-1 2/66 від 16.03.2026 про погашення (виплату) заборгованості за Кредитним договором №2040992278 від 15 вересня 2025 року. Проте, вона не була виконана відповідачем, тому позивач звернувся до суду.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, де вказав, що Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування» (стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» споживчий кредит - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Зі змісту п. 1.1. Кредитного договору №2040992278 від 15.09.2025 кредит надано Позичальнику-фізичній особі «на загальні споживчі цілі», тобто кредитування здійснювалося на споживчі потреби, а тому до встановлених правовідносин підлягає застосуванню законодавство про захист прав споживачів та Закон України «Про споживче кредитування». Відповідно до вимог ч. 4 ст. 16 Закону України «Про споживче кредитування», у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла-щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит. Кредитодавець зобов`язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені. Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.

Таким чином, ч. 4 ст. 16 Закону України «Про споживче кредитування» встановлює обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту

Звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений Законом України «Про споживче кредитування» порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги ч. 4 ст. 16 Закону України «Про споживче кредитування», не дотримавши передбачений договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов`язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а у суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором . Вказане взаємоузгоджується із висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц.

Аналогічне положення міститься в п. 15.2 Правил кредитування, на яке посилається сам позивач: обов`язок дострокового виконання Боргових зобов`язань настає з Дати отримання Вимоги Позичальником та повинно бути проведено протягом 30-ти календарних днів з Дати отримання Вимоги.

Таким чином, ч. 4 ст. 16 Закону України «Про споживче кредитування» встановлює обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту, а право кредитодавця на звернення до суду з позовом про дострокове стягнення виникає виключно після спливу 30-денного строку, який обчислюється з моменту фактичного одержання позичальником письмової вимоги.

Позивач у позовній заяві стверджує, що 16.03.2026 направив на адресу Відповідача Вимогу Вих. №В00-01-71-2-73-1-2/66 про погашення заборгованості.

Натомість, Відповідач звертає увагу суду на наступні обставини, які підтверджуються офіційними даними АТ «Укрпошта» щодо поштового відправлення з трекінговим номером 2100904962610, - 16.03.2026 поштове відправлення прийнято до пересилання, а 03.04.2026 поштове відправлення повернуто відправнику з відміткою «Одержувач відсутній за вказаною адресою». Тобто Вимога позивача фактично не була вручена відповідачу, не була ним одержана, а відтак і Дата отримання Вимоги у розумінні п. 15.2 Правил кредитування та ч. 4 ст. 16 Закону України «Про споживче кредитування» не настала.

Більше того, навіть якщо припустити (з чим відповідач категорично не погоджується), що повернення листа з відміткою «Одержувач відсутній за вказаною адресою» прирівнюється до повідомлення, то 30-денний строк на усунення порушення мав би обчислюватися щонайменше з дати такого повернення - тобто з 03.04.2026, і спливати 03.05.2026. Натомість позовну заяву подано вже 24.04.2026, тобто до спливу 30-денного строку, передбаченого ч. 4 ст. 16 Закону України «Про споживче кредитування», навіть за найбільш сприятливого для Позивача обчислення, за відсутності факту вручення (одержання) Вимоги Відповідачем як такого.

Відповідач наголошує, що відмітка «Одержувач відсутній за вказаною адресою» не може вважатися належним повідомленням споживача в розумінні ч. 4 ст. 16 Закону України «Про споживче кредитування» з огляду на те, що Закон прямо встановлює, що 30-денний строк обчислюється «з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу». Правова конструкція «з дня одержання» означає, що йдеться саме про фактичне одержання, а не про направлення чи повернення відправлення. Іншого порядку обчислення строку для споживчих кредитів Закон не передбачає, а будь-яке тлумачення на користь кредитодавця погіршуватиме становище споживача порівняно з нормою Закону, відповідно є неприпустимим.

Враховуючи викладене, відповідач наголошує, що: позивачем не дотримано обов`язкового досудового порядку врегулювання спору, визначеного ч. 4 ст. 16 Закону України «Про споживче кредитування» та п. 15.2 Правил кредитування; у відповідача відсутній обов`язок достроково повернути кредитні кошти, оскільки Вимога ним не одержана, а строк, передбачений Законом і договором, не сплив на дату подання позову; дата остаточного повернення кредиту, погоджена сторонами в п. 1.1 Кредитного договору, - 15 грудня 2032 року, тобто строк виконання основного зобов`язання за договором не настав; за таких обставин у позивача відсутнє суб`єктивне право вимоги дострокового стягнення заборгованості, а у суду - підстави для задоволення позову.

Тому, відповідач просить суд відмовити в задоволенні позову.

Позивач подав відповідь на відзив, де зазначив, що п. 4 Кредитного договору №2040992278 від 15 вересня 2025 року було передбачено, що кредитний договір є невід`ємною частиною Тарифів Банку та Правил кредитування, які розміщені на Офіційному сайті Банку.

Згідно з п. 6.3. Кредитного договору встановлено, що з Правилами кредитування (зокрема з розділами 2.1. та 4-21) та Тарифами Банку, які є невід`ємною частиною Кредитного договору та які розміщені на Офіційному сайті Банку, Позичальник ознайомлений, і згоден, а також зобов`язуєься їх належно та неухильно виконувати.

Пунктом 1.1. Кредитного договору було передбачено, що Банк надає Позичальнику Кредиту відповідно до Правил кредитування.

Натомість, позивач вказує, що п. 15.2. Правил кредитування, які були розміщені на офіційному сайті Банку 07 березня 2025 року, було встановлено наступне: «15.2. Незважаючи на інші положення Правил кредитування, Банк має право вимагати дострокового виконання Боргових зобов`язань в цілому або у визначеній Банком частині у випадку невиконання Позичальником/ Основним Позичальником/ Солідарним Боржником та/або Поручителем, та/або Майновим поручителем своїх Боргових та/чи інших зобов`язань за Кредитним договором чи іншими укладеними з Банком договорами та/або умов Документів забезпечення (надалі – Вимога). При цьому, зобов`язання Позичальника/Основного Позичальника/Солідарного Боржника/ Поручителя/Майнового поручителя щодо дострокового виконання Боргових зобов`язань в цілому настає з дати отримання Позичальником/Основним Позичальником/Солідарним поручителем Боржником/Поручителем/Майновим відповідної письмової Вимоги (надалі – Дата отримання Вимоги) та повинно бути проведено Позичальником/Основним Позичальником/Солідарним Боржником/ Поручителем/Майновим поручителем протягом 30-ти календарних днів з Дати отримання Вимоги, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла – 60-ти календарних днів з Дати отримання Вимоги.

Застереження 1: Для цілей відправки Вимоги за допомогою засобів поштового зв`язку, Сторони дійшли згоди, що у випадку неотримання Позичальником/Основним Позичальником/Солідарним Боржником/Поручителем/ Майновим поручителем Вимоги, відправленої Банком рекомендованим листом на адресу Позичальника/Основного Позичальника/Солідарного Боржника/Поручителя/ Майнового поручителя, зазначену в Кредитному договорі/Договорі поруки/Договорі іпотеки/Договорі застави Транспортного засобу/ Договорі застави майнових прав вимоги/Договорі застави/ чи іншому укладеному договорі чи іншу відому Банку адресу Позичальника/Основного Позичальника/Солідарного Боржника/Поручителя/ Майнового поручителя, та повернення до Банку відповідного документа поштової організації з відміткою про неотримання Позичальником/Основним Позичальником/ Солідарним Боржником/Поручителем/Майновим поручителем листа з Вимогою, з будь-яких причин, зокрема ухилення Позичальника/Основного Позичальника/ Солідарного Боржника/Поручителя/Майнового поручителя від належного отримання Вимоги, з інших причин, тощо, Вимога вважається отриманою Позичальником/ Основним Позичальником/Солідарним Боржником /Поручителем /Майновим поручителем на 7-й календарний день з дати відправки Вимоги. Виконання Боргових зобов`язань в цілому, у випадку неотримання Позичальником/Основним Позичальником/Солідарним Боржником/ Поручителем/Майновим поручителем Вимоги, повинно бути проведено Позичальником/Основним Позичальником/ Солідарним Боржником/Поручителем/Майновим поручителем протягом 30-ти календарних днів з моменту, коли Вимога вважається отриманою, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла 60 календарних днів з моменту, коли Вимога вважається отриманою».

Враховуючи наведені приписи Правил кредитування, позивач 16 березня 2026 року, цінним листом з описом вкладення, направив засобами поштового зв`язку відповідачу за адресою, зазначеною в кредитному договорі Вимогу Вих. №В00-01-71-2-73-1-2/66 від 16.03.2026 про погашення (виплату) заборгованості за Кредитним договором №2040992278 від 15 вересня 2025 року.

Лист з вказаною Вимогою був повернутий Банку з вказівкою на причину не вручення: «Повернення Відправнику (Одержувач відсутній за вказаною адресою)».

У такому випадку, згідно Застереження 1 п. 15.2. Правил кредитування надіслана Позивачем Вимога вважається отриманою Відповідачем на 7-й календарний день з дати її відправки, тобто 23 березня 2026 року (а не 03 квітня 2026 року, як вказав ОСОБА_1 у своєму відзиві). Протягом 30-ти календарних днів з 23.03.2026 відповідач був зобов`язаний сплатити всю суму заборгованості за Кредитним договором. Цей строк сплинув відповідно 22 квітня 2026 року. Оскільки, відповідач не виконав вимогу у встановлений строк, після його завершення, 24 квітня 2026 року, АТ «ОТП БАНК» звернулося до суду з позовною заявою. Відтак, твердження відповідача про відсутність у Банку права заявляти вимогу про дострокове стягнення всієї суми заборгованості за Кредитним договором є безпідставним.

Тому, позивач просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою суду від 07.05.2026 позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження, справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 04.06.2026 підготовче провадження закрито, справу призначено до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідач у судові засідання не з`явився, хоча про час та місце судового розгляду повідомлений належним чином.

У судовому засіданні 02.07.2026 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення і відклав ухвалення та оголошення судового рішення на 09.07.2026.

У судовому засіданні 09.07.2026 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що 15 вересня 2025 року між Акціонерним товариством «ОТП БАНК» та ОСОБА_1 був укладений Кредитний договір №2040992278.

Згідно з п. 1.1. Кредитного договору встановлено, що Банк надає Позичальнику Кредит, відповідно до розділу «2.1. Кредитний договір (Кредит на загальні споживчі цілі)» Правил кредитування, а Позичальник отримує Кредит на наступних умовах, зокрема, загальний розмір Кредиту становить 382 000,00 (триста вісімдесят дві тисячі гривень, 00 копійок), дата остаточного повернення кредиту 15 грудня 2032 року, протягом дії Кредитного договору для розрахунку процентів за користування Кредитом буде використовуватись: Фіксована процентна ставка у розмірі 30,00 (тридцять)% річних.

Відповідно до п. 1.4. Кредитного договору визначено, що відповідно до умов розділу «1. Базові умови кредитування» Кредитного договору та із врахуванням умов, які зазначені у пунктах «2.1.1. Предмет Кредитного договору», «2.1.2. Умови кредитування», «2.1.3. Умови надання Кредиту», «2.1.4. Порядок надання Кредиту» Правил кредитування, Банк надає Позичальнику Кредит безготівково, шляхом зарахування кредитних коштів на поточний/картковий рахунок Позичальника або шляхом Рефінансування, або шляхом видачі готівкою суми Кредиту Позичальнику через касу Банку, зменшений на утриману Банком Комісійну винагороду за видачу Кредиту (якщо суму Комісійної винагороди за видачу Кредиту включено до суми Кредиту), а також на оплату Додаткових послуг Банку, страхової премії Страховій компанії, якщо вищезазначені суми включені до суми Кредиту та з подальшим перерахуванням цих сум за Цільовим використанням Кредиту згідно із дорученням Позичальника.

15 вересня 2025 року позивач надав відповідачу на підставі платіжної інструкції про видачу готівки №18700577 від 15.09.2025 382 000 грн 00 коп.

Пунктом 1.3. Кредитного договору передбачено, що повернення Кредиту та сплата процентів відбувається шляхом сплати Позичальником Ануїтетних Платежів. Згідно з 1.4. Кредитного договору, порядок повернення Кредиту та сплати процентів за користування Кредитом, включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення Сторони визначили у Графіку Платежів (Додаток №1 до Кредитного договору), а також у пунктах «2.1.5. Плата за користування Кредитом» та «2.1.6. Порядок виконання Боргових зобов`язань» Правил кредитування. Частина Кредиту та нараховані проценти сплачуються Позичальником одночасно, щомісяця, у розмірі та строки, визначені у Графіку Платежів, шляхом внесення готівки в касу Банку або безготівковим перерахуванням на Рахунок погашення Боргових зобов`язань, будь-яким доступним Позичальнику способом, у тому числі шляхом переказу коштів через банківські установи, в Операційний час для сплати Боргових зобов`язань.

Внаслідок несплати чергових платежів станом на 04 березня 2026 року у ОСОБА_1 виникла заборгованість за Кредитним договором, що становила 432819 грн 59 коп, а саме: заборгованість по кредиту 380607 грн 18 коп, заборгованість по відсотках 32212 грн 41 коп.

Позивач 16 березня 2026 року направив на адресу відповідача Вимогу №В00-01-71-2-73-1 2/66 від 16.03.2026 про погашення (виплату) заборгованості за Кредитним договором №2040992278 від 15 вересня 2025 року, та 24.04.2026 звернувся до суду про стягнення достроково всієї суми заборгованості за договором.

Вирішуючи цивільно-правовий спір, що виник між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до вимог ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в строк, встановлений в договорі, одностороння відмова від зобов`язання, якщо інше не встановлено договором, не допускається.

Одним з видів порушення зобов`язання є прострочення невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. За порушення зобов`язання винна особа несе цивільно-правову відповідальність, тобто зазнає основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні боржника певних прав або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтями 1046, 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Пред`явлення вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором обумовлює зміну строку виконання зобов`язання.

Визначаючи зміст правовідносин, які виникли між сторонами кредитного договору, суди повинні встановити: на які потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб. Установивши, що кредитування здійснювалось на споживчі потреби, суд повинен застосувати до встановлених правовідносин законодавство щодо захисту прав споживачів (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 14 вересня 2016 року у справі № 6-223цс16).

10 червня 2017 року набрав чинності Закону України «Про споживче кредитування», який визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні. Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування» (стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній з 10 червня 2017 року). Отже, регулювання правовідносин банку зі споживачем щодо кредитування для споживчих потреб до 10 червня 2017 року відбувалося з урахуванням приписів Закону України «Про захист прав споживачів». З 10 червня 2017 року на ці відносини поширюється Закон України «Про споживче кредитування», а у частині, що йому не суперечить, - також Закон України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до пунктів 10, 11 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» споживче кредитування - правовідносини щодо надання, обслуговування та повернення споживчого кредиту; споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Верховний Суд у постанові від 10 січня 2024 року у справі № 727/5461/23 (провадження №61-17096св23) дійшов висновку, що споживчим є будь-який кредит, наданий споживачу для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Отже, наданий за договором укладеним між позивачем та відповідачем кредит є споживчим.

Праву кредитора на дострокове стягнення в судовому порядку заборгованості за кредитним договором, має передувати реалізація ним права вимоги дострокового виконання основного зобов`язання, відповідно до вимог статті 16 Закону України «Про споживче кредитування».

Положеннями частини 4 статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит.

Кредитодавець зобов`язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.

Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.

Банк зсилається на те, що пунктом 4 Кредитного договору №2040992278 від 15 вересня 2025 року передбачено, що кредитний договір є невід`ємною частиною Тарифів Банку та Правил кредитування, які розміщені на Офіційному сайті Банку.

Відповідно до п. 15.2. Правил кредитування незважаючи на інші положення Правил кредитування, Банк має право вимагати дострокового виконання Боргових зобов`язань в цілому або у визначеній Банком частині у випадку невиконання Позичальником/ Основним Позичальником/ Солідарним Боржником та/або Поручителем, та/або Майновим поручителем своїх Боргових та/чи інших зобов`язань за Кредитним договором чи іншими укладеними з Банком договорами та/або умов Документів забезпечення (надалі – Вимога). При цьому, зобов`язання Позичальника/Основного Позичальника/Солідарного Боржника/ Поручителя/Майнового поручителя щодо дострокового виконання Боргових зобов`язань в цілому настає з дати отримання Позичальником/Основним Позичальником/Солідарним поручителем Боржником/Поручителем/Майновим відповідної письмової Вимоги (надалі – Дата отримання Вимоги) та повинно бути проведено Позичальником/Основним Позичальником/Солідарним Боржником/ Поручителем/Майновим поручителем протягом 30-ти календарних днів з Дати отримання Вимоги, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла – 60-ти календарних днів з Дати отримання Вимоги.

Таким чином, умовами укладеного договору передбачено право банку вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, у разі у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць.

При цьому, суд зазначає, що норма частини 4 статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» регламентує порядок дій кредитодавця у разі такої вимоги про дострокове повернення кредиту.

Зокрема, нормою врегульовано, що кредитодавець зобов`язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені, і якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі №638/13683/15-ц (провадження №14-680цс19) виснувала, що звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений вказаним Законом порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 Закону №1023-XII (у редакції, чинній до 10 червня 2017 року), не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов`язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а в суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову в частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором. Враховуючи наведене, порушення позивачем визначеного кредитними договорами порядку направлення юридично значимих повідомлень, факт отримання яких адресатами суди не встановили, не може мати наслідком покладення на відповідачів тягаря дострокового погашення заборгованості за кредитними договорами

У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду конкретизувала свій правовий висновок, висловлений у постанові від 27 березня 2019 року у справі №521/21255/13 (провадження №14-600цс18), вказавши, що суд, установивши, що кредитування відбулося для задоволення споживчих потреб позичальника, має застосувати до встановлених правовідносин приписи, які регулюють відносини споживчого кредитування, зокрема, частини десятої статті 11 Закону №1023-XII (у редакції, чинній до 10 червня 2017 року), в якій був установлений обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Одним з спірних питань у даних правовідносинах є питання наявності у банку права вимоги на дострокове погашення кредиту.

Суд зауважує, що звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений Закону України «Про споживче кредитування» порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги абз. 3 ч. 4 ст. 16 цього Закону, не дотримавши передбачений кредитним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов`язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а у суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором.

На виконання вищевказаних вимог законодавства та умов кредитного договору позивачем 16.03.2026 направлено на адресу відповідача, яку він вказав в договорі, Вимогу №В00-01-71-2-73-1-2/66 про погашення заборгованості станом на 04.03.2026 в розмірі 432819 грн 59 коп.

До позовної заяви позивач не надає докази особистого вручення такої вимоги відповідачу.

При цьому, позивачем взагалі не надано поштових розписок про отримання ОСОБА_1 досудової вимоги банку або конверта з рекомендованим повідомленням про невручення відповідачу цього листа банку з різних причин, зокрема у зв`язку із відсутністю адресата за вказаною адресою, закінченням терміну зберігання чи відмовою адресата від отримання поштового відправлення.

При цьому, суд зазначає, що саме направлення позичальнику досудової вимоги відправлень не свідчить про її отримання відповідачем.

Відповідно до поштового відстеження АТ «Укрпошта» щодо поштового відправлення з трекінговим номером 2100904962610, на що звернув увагу відповідач, поштове відправлення 16.03.2026 прийнято до пересилання, а 03.04.2026 поштове відправлення повернуто відправнику з відміткою «Одержувач відсутній за вказаною адресою».

Таким чином, фактично Вимога не була вручена відповідачу.

Крім того, суд зазначає, що повернення листа з відміткою «Одержувач відсутній за вказаною адресою» датується 03.04.2026, а до суду позивач звернувся з позовною заявою 24 квітня 2026 року.

Тобто, передбачений ч. 4 ст. 16 Закону України «Про споживче кредитування», 30-денний строк на усунення порушення споживачем станом на дату подання позову не пройшов.

Тому, позивач станом на 24.04.2026 не мав права на звернення до суду з вимогою про дострокове погашення суми кредитної заборгованості.

Суд дійшов висновку про те, що в порушення умов кредитного договору банк не надав суду достатніх та належних доказів настання у позичальника та поручителя обов`язку дострокового погашення заборгованості за кредитним договором, оскільки в матеріалах справи відсутні докази особистого вручення такої вимоги відповідача, а саме направлення позичальнику досудової вимоги відправлень не свідчить про її отримання відповідачем.

Так, визначальним для цієї справи є з`ясування обставин, чи настав (виник) у позичальника та поручителя обов`язок дострокового виконання основного зобов`язання за кредитним договором та договором поруки.

Звертаючись до суду з позовом про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором, позивач як кредитор мав довести, що настали обставини, за яких у позичальника припинилося право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, зокрема у зв`язку з невиконанням позичальником умов договору, за яких таке право існувало (наприклад, несплата чергових щомісячних платежів протягом певного періоду тощо), а у кредитора з цих підстав виникло право вимагати повернення несплаченої суми кредиту у повному обсязі.

Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги ст.16 Закону України «Про споживче кредитування», не дотримавши передбачений порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то у позичальника немає обов`язку достроково повертати кошти за договором про надання споживчого кредиту, а у суду немає підстав для задоволення відповідного позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором.

Такі обставини є фактичною підставою позову про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором.

Тому, застосовуючи умови кредитного договору, суд не має правових підстав для висновку, що строк кредитування достроково припинився та у позичальника виник обов`язок дострокового повернення усієї суми кредиту.

При цьому, суд критично оцінює посилання позивача на Застереження до п.15.2 Правил кредитування щодо того, що «Вимога вважається отриманою Позичальником/ Основним Позичальником/Солідарним Боржником /Поручителем /Майновим поручителем на 7-й календарний день з дати відправки Вимоги.»

Правова конструкція, яка застосовується у ч. 4 ст. 16 Закону України «Про споживче кредитування, щодо надання споживачу 30 календарних днів на повернення споживчого кредиту саме «з дня одержання» від кредитодавця повідомлення про таку вимогу, не може тлумачитися кредитодавцем як «7-й календарний день з дати відправки Вимоги».

Іншого порядку обчислення строку для споживчих кредитів Закон не передбачає, а будь-яке тлумачення на користь кредитодавця погіршуватиме становище споживача порівняно з нормою Закону, що є неприпустимим.

Враховуючи вищевикладені обставини справи в їх сукупності та взаємозв`язку, з огляду на те, що позивач не довів належними та допустимими доказами факт виникнення права на дострокове стягнення кредиту станом на дату звернення до суду, суд прийшов до висновку про відсутність правових підстав для стягнення всієї суми заборгованості достроково.

Суд зауважує, що позивач не позбавлений права повторно звернутися до суду із позовною заявою про дострокове стягнення з відповідача всієї суми заборгованості за вказаним вище кредитним договором у разі встановлення прострочення позичальником сплати відповідних платежів та виконання всіх передбачених кредитним договором та чинним законодавством вимог щодо обов`язкового досудового порядку врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.

Ще одним спірним питанням у даних правовідносинах є питання права банку на стягнення простроченої заборгованості.

Визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок заборгованості), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі №917/1739/17 (провадження №12-161гс19).

Суд зазначає, що частиною 2 ст. 1050 ЦК України встановлено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Тому, слід врахувати правовий висновок, викладений Верховним Судом у постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, згідно з яким право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 вересня 2022 року у справі № 225/3427/15-ц (провадження № 61-18053св21) зазначено, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Після спливу чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Отже підлягає стягненню прострочена заборгованість за кредитним договором станом на 04.03.2026 (дата розрахунку заборгованості, доданого до позовної заяви), яка відповідно до умов кредитного договору становить суму 56844 грн 21 коп: 4631 грн 80 коп заборгованість по тілу кредиту та 52212 грн 41 коп.

Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають до стягнення понесені і документально підтверджені судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (13,13%), а саме - судовий збір в розмірі 682 грн.

Керуючись ст. 3, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 280-282, 354 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов Акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «ОТП Банк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 56844 грн 21 коп.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «ОТП Банк» судові витрати в розмірі 682 грн 00 коп.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з часу складання повного судового рішення до Житомирського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач - Акціонерне товариство «ОТП Банк» (вул. Жилянська, 43, м. Київ, 01033, код ЄДРПОУ 21685166).

Відповідач – ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).

Повний текст рішення складений 17 липня 2026 року

Суддя Т. Г. Корсун