Постанова від 16 липня 2026 р. у справі №260/3132/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 260/3132/26 пров. № А/857/30024/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Затолочного В.С.,

суддів: Глушка І.В., Судової-Хомюк Н.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 травня 2026 року про повернення позовної заяви у справі № 260/3132/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій (ухвала постановлена суддею Микуляком П.П. у м. Ужгороді), -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

18 травня 2026 року Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду позовну заяву було залишено без руху та надано строк для усунення виявлених порушень шляхом надання заяви на усунення недоліків позовної заяви, до якої долучити:

- позовну заяву у новій редакції із зазначенням доказів, що підтверджують обставини справи та обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача;

- докази порушення відповідачем прав позивача.

22 травня 2026 року позивачем було подано заяву про усунення недоліків позовної заяви у якій зазначив, що надані ним документи є достатніми для встановлення наявності спору.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 травня 2026 року позовну заяву повернуто позивачу.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про повернення позовної заяви та порушив норми процесуального права, що є підставою для скасування ухвали та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що питання про те, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджуються, відповідно до пункту 1 частин першої статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) вирішується судом під час ухвалення рішення по суті справи, а оцінка наданих стороною позивача обґрунтувань та доказів на предмет їх достатності на стадії відкриття провадження у справі законом не передбачена.

Справа розглянута в порядку письмового провадження у відповідності до вимог частини другої статті 312 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до переконання, що подана апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких мотивів.

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції зазначив, що процесуальним законодавством обов`язок щодо надання доказів порушеного права покладений саме на позивача. Представником позивача не надано жодного документу, який би свідчив про звернення до відповідача для отримання документів, відтак, суд позбавлений можливості встановити, чи між сторонами дійсно виник спір та чи має право позивач на перерахунок грошового забезпечення і на виплату індексації із застосуванням щомісячної фіксованої різниці між сумою індексації та розміром підвищення грошового забезпечення. Оскільки позивач, у наданий суддею строк, не усунув недоліки позовної заяви, яка залишена без руху, зазначена позовна заява та додані до неї матеріали підлягають поверненню згідно з пункту 1 частини четвертої стптті 169 КАС України.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, та, перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм процесуального права і правової оцінки обставин справи у межах, визначених статтею 308 КАС України, зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).

Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Згідно з частиною першою статті 168 КАС України позов пред`являється шляхом подання позовної заяви в суд першої інстанції, де вона реєструється та не пізніше наступного дня передається судді.

Відповідно до частини першої статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху (частина друга статті 169 КАС України).

Отже, залишення позовної заяви без руху - це тимчасовий захід, який застосовується судом, з метою усунення позивачем недоліків позовної заяви та дотримання порядку її подання. В ухвалі зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб їх усунення і встановлюється строк, тривалість якого визначається в кожному конкретному випадку з урахуванням характеру недоліків, реальної можливості отримання копії ухвали, яка повинна бути надіслана заявнику негайно, та їх виправлення.

Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Отже, чинним законодавством передбачено повернення позовної заяви, якщо у встановлений судом строк позивачем не виконано вимоги ухвали про залишення позовної заяви без руху. Повернення позовної заяви - це процесуальна дія, яка припиняє розгляд конкретної позовної заяви на стадії відкриття провадження без вирішення спору по суті, у випадку неможливості її розгляду з підстав, які можуть бути усунуті особою, яка звернулася до суду.

Позивач вважається таким, що не усунув недоліки, якщо до закінчення встановленого судом строку не усунув усіх або хоча б одного недоліку, зазначеного в ухвалі суду про залишення позовної заяви без руху.

Фактично підставою для повернення даної позовної заяви були обставини щодо ненадання доказів порушеного права.

При цьому, слід зазначити, що питання щодо витребування доказів суд може вирішити, як на стадії відкриття провадження у справі, так і під час підготовчого засідання шляхом зазначення про це або в ухвалі про відкриття провадження у справі, або в ухвалі про підготовку справи до розгляду.

Відповідно до пунктів 5, 7 частини другої статті 180 КАС України у підготовчому засіданні суд: роз`яснює учасникам справи, які обставини входять до предмета доказування, які докази мають бути подані тим чи іншим учасником справи; з`ясовує, чи надали сторони докази, на які вони посилаються у позові і відзиві, а також докази, витребувані судом, чи причини їх неподання; пропонує учасникам справи надати суду додаткові докази або пояснення; вирішує питання про проведення огляду письмових, речових та електронних доказів за їх місцезнаходженням; вирішує питання про витребування додаткових доказів та визначає строки їх подання; вирішує питання про забезпечення доказів, якщо ці питання не були вирішені раніше.

Разом з тим, у випадку виникнення у суду будь-яких питань щодо з`ясування доказів, якими сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення, нормами КАС України передбачена можливість проведення попереднього судового засідання, де вищезазначені питання і мають бути з`ясовані.

Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд першої інстанції при вирішенні питання про відкриття провадження у справі не може надати оцінку достатності або недостатності всіх обставин, наявності або відсутності доказів . Ці всі питання можуть вирішуватись на інших стадіях адміністративного процесу. Такі обставини не можуть виступати підставою для залишення позовної заяви без руху та підставами повернення позовної заяви позивачу.

Наразі є сформованою позиція Верховного Суду по застосуванню статей 160, 161 КАС України, яка зводиться до того, що на етапі відкриття провадження не оцінюється допустимість та достатність наданих доказів.

Так, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 25.01.2024 по справі № 320/14843/23 зазначено, що на стадії відкриття провадження не з`ясовується питання достатності доказів:

Зокрема, Верховний Суд у цій справі вказав, що відповідно до частини першої статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (частина перша статті 9 КАС України). Відкриття провадження у справі регламентовано нормами глави 2 розділу ІІ КАС, які не наділяють суд повноваженнями при вирішенні питання про відкриття провадження у справі давати оцінку обраному позивачем способу захисту порушеного права, належності, допустимості та достатності доказів, на які посилається позивач у позовній заяві, визначати належних учасників справи. Ці питання можуть вирішуватись на інших стадіях адміністративного процесу. Неповнота, навіть очевидна з точки зору професійного судді, з якою позивач обґрунтував позовні вимоги, в тому числі й щодо правової підстави позову, а також ненадання доказів на підтвердження позовних вимог не можуть бути підставою для залишення позовної заяви без руху та повернення позовної заяви позивачу в подальшому. 6.33. Після відкриття провадження у справі суд першої інстанції (в разі наявності підстав, визначених нормами КАС України) може провести підготовче судове засідання для з`ясування відповідно до частини другої статті 173 цього Кодексу, зокрема, питань щодо остаточної визначеності предмета спору, характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів.

У постанові від 18.10.2023 року по справі № 380/14605/22 Верховний Суд зазначив, що з метою з`ясування усіх обставин у справі, суд може витребувати докази, які мають значення для справи. При цьому суд повинен указувати, які саме докази необхідно надати. Під час вирішення питання про відкриття провадження у справі суд обмежений процесуальними можливостями з`ясувати, чи дійсно у позивача відсутні докази чи має місце зловживання процесуальними правами. При цьому, позивач при зверненні до суду самостійно визначає обсяг доказів, які потрібно долучити до позовної заяви і якими підтверджуються позовні вимоги. Не долучення до позовної заяви окремих доказів не може бути перешкодою у судовому захисті. Таким чином, перекладання обов`язку, на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі щодо надання доказів на позивача є необґрунтованим.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 18 травня 2023 року у справі № 120/8759/22.

Беручи до уваги завдання суду забезпечити розгляд і вирішення справи в розумний строк, суд може не залишати позовну заяву без руху, якщо недоліки є неістотними, і можуть бути усунуті в процесі підготовки справи до судового розгляду.

Колегія суддів зазначає, що на стадії прийняття позовної заяви та відкриття провадження у справі суд позбавлений можливості надати оцінку тим чи іншим доказам, з`ясувати їх достатність для вирішення справи, їх належність та допустимість, а тому повернення позовної заяви з підстав ненадання тих чи інших доказів, не можна визнати обґрунтованим.

Крім того, існує позиція Верховного Суду, що викладена у постанові від 14.04.2021 по справі № 320/2670/20, згідно до якої залишення позовної заяви без руху та подальше повернення через не надання певних доказів може порушувати тягар доказування. В ній містяться наступні висновки:

Згідно частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відтак саме відповідач повинен доводити, що здійснив відповідні виплати позивачеві, а позиція суб`єкта владних повноважень щодо правомірності своєї бездіяльності чи дій може бути викладена у відзиві на позовну заяву, який подається після відкриття провадження у справі разом із необхідними, на думку відповідача, доказами (частина третя статті 79 КАС України). Покладення обов`язку доказування на позивача - фізичну особу не допускається і встановлення відповідних вимог в ухвалі про залишення позовної заяви без руху, внаслідок невиконання якої позов було повернуто, свідчить про порушення судом вимог частини другої статті 77 КАС України.

Вказані обставини у сукупності з аналізом чинного законодавства та судової практики свідчать, що в даному конкретному випадку, повертаючи позовну заяву з підстав відсутності доказів, що підтверджують обставини позову, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про повернення позовної заяви.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції діяв не у спосіб, визначений процесуальним законом, передчасно повернув позовну заяву з підстав неусунення недоліків такої, що не відповідає дійсним обставинам справи, внаслідок чого було обмежено право позивача на звернення до суду.

Згідно з частиною другою статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї (далі також - Конвенція) і практики Європейського суду з прав людини (далі також – ЄСПЛ) як джерела права.

ЄСПЛ провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Натомість надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.

У справі «Bellet v. France» ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Разом з тим, ЄСПЛ зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним (Рішення ЄСПЛ у справі «Жоффре де ля Прадель проти Франції» від 16.12.1992 року).

Відповідно до статті 6 Конвенції кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії» від 1 березня 2002).

Згідно з практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

Адміністративний суд керуючись принципом верховенства права, має розглядати право не як закон чи систему нормативних актів, а як втілення справедливості. Суд має спрямовувати своє провадження на досягнення справедливості, що і є правосуддям, а тому повернення позовної заяви не повинно створювати штучні перешкоди для доступу до правосуддя в адміністративній справі.

Зокрема, у рішенні від 13.01.2000 в справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» («Miragall Escolano v. Spain», заява №38366/97, пункти 38-39) ЄСПЛ вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням статті 6 Конвенції.

Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог статті 6 Конвенції щодо справедливого судового розгляду, врахувавши статтю 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов неправильного висновку щодо повернення позовної заяви.

Відповідно до статті 320 КАС підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

З огляду на викладене, враховуючи положення статті 320 КАС України, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суддя суду першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали дійшов передчасного висновку про повернення позовної заяви, що унеможливило доступ позивача до правосуддя, а тому оскаржувана ухвала судді суду першої інстанції підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 308, 312, 320, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 травня 2026 року про повернення позовної заяви у справі № 260/3132/26 скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.

Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.

Головуючий суддя В. С. Затолочний

судді І. В. Глушко

Н. М. Судова-Хомюк