Постанова від 16 липня 2026 р. у справі №140/686/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 140/686/25 пров. № А/857/23422/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача: Гінди О.М.,

суддів: Матковської З.М., Заверухи О.Б.,

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 02 травня 2025 року (головуючий суддя: Андрусенко О.О., місце ухвалення - м. Луцьк) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити дії, -

встановив:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (відповідач-2) про визнання дій ГУ ПФУ у Львівській області протиправними щодо відмови в призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28.02.1991 №796-ХІІ та зобов`язання ГУ ПФУ у Волинській області зарахувати період проживання 3 роки станом на 01.01.1993 в зоні гарантованого добровільного відселення та призначити і виплачувати пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ з 22.06.2024.

Позов обґрунтований тим, що позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, та з дня народження по даний час постійно проживає у селі Полиці Камінь-Каширського району Волинської області, яке віднесено до зони гарантованого добровільного відселення. 30.12.2024 позивач звернувся до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII. Однак ГУ ПФУ у Львівській області прийняло рішення, яким відмовило у призначенні пенсії з підстав проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 менше трьох років. Підставою для прийняття такого рішення слугувало те, що позивач з 01.09.1987 по 29.06.1992 навчався у Володимир-Волинському технікумі гідромеліорації і механізації сільського господарства та у період з 22.06.1988 по 04.06.1990 проходив строкову військову службу, тому відповідачем-1 період його проживання станом на 01.01.1993 на території, яка відноситься до зони гарантованого добровільного відселення, обраховано лише 02 роки 01 місяць 03 дні згідно довідки органу місцевого самоврядування від 30.12.2014 №1429. Позивач не погоджується з такими діями ГУ ПФУ у Львівській області та зазначає, що наявне у нього посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи підтверджує факт його проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше трьох років та надає право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до вимог статті 55 Закону №796-ХІІ. Також позивач зазначає, що весь період не зайнятий навчанням (вихідні, святкові дні та під час канікул) він проводив у селі Полиці у батьків, що підтверджують свідки, які проживали та були прописані в одному населеному пункті з ним; з 15.07.1991 по 12.10.1991 та з 27.04.1992 по 06.06.1992 проходив виробничо-технологічну практику в колгоспі імені Калініна та переддипломну практику в КСП “Полиці”, які знаходяться в селі Полиці Камінь-Каширського району; з 08.06.1988 по 22.06.1988 він також перебував у батьків у зв`язку з академічною відпусткою перед призовом до лав армії, крім того, під час проходження військової служби в період з 11.11.1989 по 27.11.1989 перебував у відпустці. Документи, які підтверджують такі обставини були долучені до заяви про призначення пенсії, однак безпідставно не були взяті до уваги.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 02 травня 2025 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Із цим рішенням суду першої інстанції не погодився позивач та оскаржив в апеляційному порядку. Вважає його таким, що прийняте з порушенням норм матеріального права, а тому просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити повністю.

Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, апелянт покликається на те, що єдиним документом, який підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС та надає право користуватися пільгами, встановленими Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи». Зазначає, що його посвідчення недійсним не визнавалось та не анульовувалось, а доказів позбавлення його статусу потерпілої особи судом не встановлено. Також позивач зазначає, що весь період не зайнятий навчанням (вихідні, святкові дні та під час канікул) він проводив у селі Полиці у батьків, що підтверджують свідки, які проживали та були прописані в одному населеному пункті з ним. Вказує, що факт навчання та служби в армії не може позбавити позивача права на пенсію, оскільки 37 років позивач пропрацював в зоні гарантованого добровільного відселення. Наявність диплома лише підтверджує факт навчання, але не заперечує факту проживання, а сам факт, що позивач виконував обов`язок перед Батьківщиною, не може позбавити його права на пенсію.

Відповідачі відзиву на апеляційну скаргу не подали, що не перешкоджає розгляду справи по суті.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких мотивів.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має статус особи, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 10.12.1993 (а.с.15).

30.12.2024 позивач звернувся до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ, додавши до заяви перелік документів згідно із розпискою-повідомленням (а.с.104-105).

Вказана заява позивача за принципом екстериторіальності надійшла для розгляду до ГУ ПФУ у Львівській області, яким і прийнято рішення від 01.01.2025 № 032950010523 про відмову у призначенні пенсії. У вказаному рішенні зазначено, що вік позивача – 54 роки 06 місяців 09 днів; страховий стаж становить 33 роки 04 місяці 23 дні; до періоду проживання в зоні гарантованого добровільного відселення не зараховані період навчання та період проходження строкової служби; довідку про проходження практики № 23 від 10.05.2024 не взято до уваги, оскільки довідка не містить підстави видачі, також не взято до уваги пояснення жителів села Полиці Камінь-Каширського району Волинської області про періоди проживання заявника, оскільки для призначення пенсії, документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видаються органами місцевого самоврядування (підприємства, установами, організаціями) Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями. Згідно підтверджених документів заявник не має права на пенсію відповідно до Закону № 796-ХІІ, оскільки період проживання в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 становить 02 роки 01 місяць 03 дні (а.с. 27,82).

Не погоджуючись з таким рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи повністю у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що у відповідача ГУ ПФУ у Львівській області були відсутні правові та фактичні підстави для призначення позивачу пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ за заявою від 30.12.2024, оскільки за наявними доказами станом на 01.01.1993 період його фактичного постійного проживання у зоні гарантованого добровільного відселення менше трьох років, а наявність посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи не є безумовною і єдиною підставою для призначення пенсії на підставі положень статті 55 Закону №796-XII. Тому рішення ГУ ПФУ у Львівській області від 01.01.2025 № 032950010523 про відмову у призначенні пенсії є правомірним.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислуги років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави щодо тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Спірним у цій справі є наявність у позивача права на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до вимог частини першої статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII (далі - Закон №796-XII).

Закон № 796-ХІІ визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.

Відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 55 Закону № 796-XII передбачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Потерпілим від Чорнобильської катастрофи, особам, які особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років. Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період (абзац 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону № 796-XII).

Відповідно до примітки до цієї статті початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Отже, умовою зменшення пенсійного віку є наявність факту проживання та (або) праці особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років до 01.01.1993.

Згідно з частиною 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

З матеріалів справи встановлено, що страховий стаж позивача становить 33 роки 04 місяці 23 дні.

Пунктом 3 частини 1 статті 11 Закону №796-XII встановлено, що до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років.

Виходячи із змісту правовідносин, які регулюються Законом №796-ХІІ, для отримання особою статусу постраждалого від Чорнобильської катастрофи обов`язковий період проживання та роботи починає свій перебіг від дати аварії на Чорнобильській АЕС, тобто з 26 квітня 1986 року. Отже, щодо проживання та (або) праці потерпілої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом 3 років станом на 1 січня 1993 року, то його необхідно обраховувати з 26 квітня 1986 року по 1 січня 1993 року. Вказане пов`язане із поняттям виникнення зони гарантованого добровільного відселення, яке згідно чинного законодавства нерозривно пов`язано із моментом аварії на Чорнобильській АЕС.

З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що позивачу видано Волинською обласною державною адміністрацією посвідчення серія НОМЕР_1 від 10.12.1993 громадянина, який потерпів від Чорнобильської катастрофи (категорія 3).

Згідно з паспортними даними позивач народився в селі Полиці Камінь-Каширського району Волинської області, яке згідно з додатком 1 до Постанови №106 включено у перелік населених пунктів, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській AEC, і віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.

З долученої до заяви про призначення пенсії довідки Гуто-Боровенського старостинського округу №10 виконавчого комітету Камінь-Каширської міської ради Камінь-Каширського району Волинської області від 30.12.2024 №1429 слідує, що позивач зареєстрований та постійно проживає з дня народження по 28.08.1987, з 20.06.1990 по 27.08.1990, 10.06.1992 по даний час в селі Полиці Камінь-Каширського району Волинської області (а.с. 24, 81).

Відповідно до відомостей диплому серії НОМЕР_2 від 28.06.1992 слідує, що ОСОБА_1 у 1987 році вступив до Володимир-Волинського технікуму гідромеліорації і механізації сільського господарства та в 1992 році закінчив повний курс названого технікуму (а.с.20). Відповідно до довідки Володимир-Волинського фахового коледжу від 23.12.2024 №87/24 ОСОБА_1 дійсно навчався у Володимир-Волинському технікумі гідромеліорації і механізації сільського господарства з 01.09.1987, а 29.06.1992 був відрахованих з числа студентів у зв`язку з повним завершенням навчання; форма навчання – денна, під час навчання проживав у гуртожитку технікуму; при цьому, з 08.06.1998 була надана академічна відпустка у зв`язку із призивом в ряди Радянської Армії, з 04.09.1990 був поновлений учнем технікуму у зв`язку із поверненням з рядів Радянської Армії; з 15.07.1991 по 12.10.1991 був направлений на виробничо-технологічну практику до колгоспу імені Калініна Камінь-Каширського району Волинської області; з 27.04.1992 по 06.06.1992 був направлений на переддипломну практику до Полицівського господарства Камінь-Каширського району Волинської області; також у такій довідці зазначено, що у позивача були канікулярні канікули: з 01.12.1987 по 08.01.1988, з 02.12.1990 по 02.01.1991, з 29.11.1994 по 14.01.1992 (а.с. 25).

В матеріалах справи наявні довідки СВК “Полиці” від 10.05.2024 № 20, №21, №23, якими додатково підтверджено, що у періоди з 15.07.1991 по 12.10.1991 та з 27.04.1992 по 06.06.1992 позивач проходив практики в колгоспі імені Калініна Камінь-Каширського району Волинської області та у вказані періоди отримував заробітну плату (а.с. 31-33)

Також відповідно до військового квитка серії НОМЕР_3 позивач у зв`язку з призовом у період з 22.06.1988 по 04.06.1990 проходив строкову військову службу (а.с.16-17), про що свідчить також і довідка ІНФОРМАЦІЯ_2 від 22.03.2024 №3118 (а.с. 84). Зі змісту обліково-послужної картки до військового квитка серії НОМЕР_3 позивачу надавалась короткострокова відпустка з 11.11.1989 по 27.11.1989 (а.с. 18-19).

Не є спірною та обставина, що вище зазначений навчальний заклад, в якому позивач навчався, розташований у місті Володимир-Волинський Волинської області, та вказаний населений пункт не відноситься до зони гарантованого добровільного відселення. Також з наданих позивачем до заяви про призначення пенсії документів неможливо встановити відомості про місце розташування військової частини, де проходив військову строкову службу позивач (у військовому квитку зазначено лише найменування військових частин).

Відповідно до статті 15 Закону № 796-XII підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.

Згідно з частиною 3 статті 65 Закону № 796-XII посвідчення «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.

Зазначене кореспондується зі змістом пункту 2 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1992 №501.

Відповідно до абзацу 3 пункту 5 Порядку №501 потерпілим від Чорнобильської катастрофи (не віднесеним до категорії 2), які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які за станом на 1 січня 1993 р. прожили у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років і відселені або самостійно переселилися з цих територій, а також постійно проживають або постійно працюють у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, і віднесеним до категорії 3, видаються посвідчення зеленого кольору, серія Б.

Пунктом 10 Порядку №501 встановлено, що посвідчення видаються громадянам, які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які за станом на 1 січня 1993 р. прожили у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій, - на підставі довідки встановленого зразка.

Відповідач щодо наявності у позивача статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи та чинності посвідчення не заперечують.

Спірним є питання проживання (роботи) позивача не менше трьох років у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993.

Механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1).

Пунктом 4.7 розділу ІV Порядку №22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Відповідно до положень підпункту 7 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1 документами, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, для потерпілих від Чорнобильської катастрофи є:

Згідно з абзацом дев`ятим підпункту 5 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1, документами, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку потерпілим від Чорнобильської катастрофи є:

- для осіб, які постійно працювали (працюють) на територіях радіоактивного забруднення, додаються документи, видані підприємствами, установами, організаціями, органами місцевого самоврядування, що підтверджують період(и) постійної роботи в населених пунктах, віднесених до відповідних територій радіоактивного забруднення;

- для осіб, які постійно проживали (проживають) на територіях радіоактивного забруднення, додаються відомості про місце проживання, зазначені у пункті 2.22 цього розділу, та/або документи про проживання, видані органами місцевого самоврядування;

- для осіб, які евакуйовані із зони відчуження у 1986 році, додаються документи, видані Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями;

- посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).

Таким чином, підставою для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (роботи), а не реєстрації у зоні радіаційного забруднення.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 19 вересня 2024 року у справі № 460/23707/22, від 11 листопада 2024 року у справі № 460/19947/23.

У постановах від 19 вересня 2019 року у справі № 556/1172/17, від 11 березня 2024 року у справі № 500/2422/23, від 19 вересня 2024 року у справі № 460/23707/22, від 02 жовтня 2024 року у справі № 500/551/23 Верховний Суд також зазначив про те, що виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов`язує із фактом фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням, або у зв`язку з роботою в такій місцевості. При цьому зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.

Окрім того, Верховний Суд у постанові від 18 березня 2025 року у справі № 460/27065/23 вказав, що наявність у позивача посвідчення особи, яка постійно проживала на території зони гарантованого добровільного відселення (3 категорія) не є безумовною підставою, яка автоматично підтверджує право позивача на зменшення його пенсійного віку та призначення пенсії за пунктом 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII, позаяк положенням цієї норми чітко встановлені підстави за яких пенсійний вік зменшується, а пенсія призначається зі зменшенням пенсійного віку - а зокрема «якщо особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку - 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років».

Отже, період перебування особи (навчання, роботи) на території, яка не віднесена до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, не може бути зарахований до періоду проживання (навчання та період роботи) на території зони посиленого радіоекологічного контролю.

На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції, враховуючи наведені висновки Верховного Суду та встановлений абзацом 2 підпункту 7 пункту 2.1 розділу II Порядку № 22-1 перелік документів, що подається особою для призначення їй пенсії зі зниженням пенсійного віку, приходить до висновку, що навчання позивача у Володимир-Волинському технікуму гідромеліорації і механізації заперечує факт проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення в (селі Полиці Камінь-Каширського району Волинської області) у період з 01.09.1987 по 29.06.1992, а тому не підтверджено факт постійного проживання (роботи) позивача на території гарантованого добровільного відселення понад 3 роки станом на 01.01.1993.

Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, зважаючи на висловлену Верховним Судом правову позицію у такій категорії справ, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що станом на 01.01.1993 позивач не довів проживання (праці) у зоні гарантованого добровільного відселення понад три роки, а визнані Управлінням 2 роки 01 місяць 03 дні, не є достатнім для призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку, відповідно до статті 55 Закону № 796-XII, а тому відсутні правові підстави для задоволення позову.

Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах “Салов проти України” (заява № 65518/01; пункт 89), “Проніна проти України” (заява № 63566/00; пункт 23) та “Серявін та інші проти України” (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, рішення суду без змін.

Керуючись ст. ст. 311, 316, 321, 322, 325, 328, КАС України, суд –

постановив:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 02 травня 2025 року у справі № 140/686/25 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя О. М. Гінда

судді О. Б. Заверуха

З. М. Матковська