Постанова від 16 липня 2026 р. у справі №380/25238/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/25238/25 пров. № А/857/19974/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Затолочного В.С.,

суддів: Глушка І.В.,

Судової-Хомюк Н.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження в електронній формі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2026 року у справі № 380/25238/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Міністерство оборони України про визнання протиправними дій (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Брильовським Р.М. в м. Львові у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження), -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі також - відповідач), за участю третьої особи - Міністерства оборони України (далі - третя особа) у якому просить:

- визнати бездіяльність відповідача протиправною;

- зобов`язати відповідача розглянути рапорт позивача про звільнення з військової служби за сімейними обставинами, а саме - у зв`язку із перебуванням на утриманні трьох дітей віком до 18 років;

- зобов`язати відповідача видати наказ про звільнення позивача з військової служби за сімейними обставинами, а саме - у зв`язку із перебуванням на утриманні трьох дітей віком до 18 років.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2026 року у позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив позивач, який покликаючись на те, що рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційних вимог, покликається на те, що факт надходження рапорту підтверджений самим відповідачем. У відзиві зазначено, що 25.11.2025 р. рапорт позивача був отриманий відповідачем. Отже, суб`єкт владних повноважень був зобов`язаний: розглянути рапорт по суті; надати мотивовану відповідь; прийняти процесуальне рішення (задовольнити або відмовити). Натомість відповідач не прийняв жодного владного рішення, що і становить протиправну бездіяльність. Посилання відповідача на неподання рапорту «по команді» не звільняє від обов`язку розгляду. Навіть у разі подання рапорту з порушенням підпорядкованості, відповідач був зобов`язаний: або передати рапорт за належністю; або надати мотивовану письмову відмову. Надання лише роз`яснення порядку подання рапорту не є належним способом реагування, не містить ознак управлінського рішення та не припиняє стан бездіяльності.

Відповідач скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу, просив у задоволенні такої відмовити, оскаржуване рішення залишити без змін.

Справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 КАС України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції правильно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ).

19.11.2025 позивач засобами поштового зв`язку надіслав на адресу відповідача рапорт про звільнення з військової у служби за сімейними обставинами, а саме у зв`язку із перебуванням на утриманні трьох дітей віком до 18 років (абзац п`ятий пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі – Закон № 2232-ХІІ)). До вказаного рапорту долучив копію паспорта громадянина України ОСОБА_1 (серія НОМЕР_2 , виданий Буським РВ УМВС України у Львівській області 18.02.1997 р.); копію картки фізичної особи – платника податків ОСОБА_1 від 10.03.2015 р.; нотаріально засвідчену копію Свідоцтва про народження ОСОБА_2 (серія НОМЕР_3 , видане 25.10.2025 р.); нотаріально засвідчену копію Свідоцтва про народження ОСОБА_3 (серія НОМЕР_4 , видане 01.10.2018 р.); нотаріально засвідчену копію Свідоцтва про народження ОСОБА_4 (серія НОМЕР_5 , видане 01.10.2018 р.); довідку Буського відділу ДВС у Золочівському районі Львівської області від 07.11.2025 р. № 28879 про відсутність виконавчих проваджень щодо стягнення аліментів; довідку Пустомитівського відділу ДВС у Львівському районі Львівської області від 17.11.2025 р. № 61281 про відсутність виконавчих проваджень щодо стягнення аліментів; інформацію з Єдиного реєстру боржників про відсутність в Реєстрі відомостей про військовослужбовця за категорією стягнення (характером зобов`язання) «стягнення аліментів».

Відповідно до трекінгу відправлень «Укрпошта» № 7906701577994 вказане відправлення вручено 25 листопада 2025 року.

За результатами розгляду рапорту від 19.11.2025 відповідач на адресу реєстрації позивача скерував лист № 307/13-П-102 від 04.12.2025. У вказаному листі роз`яснив позивачу порядок подання рапорту про звільнення з військової служби.

Згідно з довідкою про причини повернення/досилання (Ф. 20) лист № 307/13-П-102 від 04.12.2025 повернувся відправнику (відповідачу) у зв`язку з відсутністю адресата за вказаною адресою.

Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо нерозгляду рапорту протиправною, відтак звернувся із вказаним позовом до суду.

Оцінюючи спірні правовідносини, що виникли між сторонами, апеляційний суд виходить з наступних міркувань.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями статті 17 Конституції України встановлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом № 2232-ХІІ.

Згідно із частинами першою, другою та п`ятою статті 1 Закону № 2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

Відповідно до статті 2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Перелік підстав для звільнення з військової служби визначено статтею 26 Закону № 2232-ХІІ.

Відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема, у зв`язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років.

В контексті спірних правовідносин слід враховувати, що відповідно до пункту 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі – Положення № 1153/2008), військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення № 1153/2008, визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 року № 170 (далі – Інструкція № 170).

Згідно пункту 14.10 розділу XIV Інструкції № 170 звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.

Через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 р. № 413, та визначено підпунктом «г» пунктів 1, 2 частини четвертої, підпунктом «ґ» пункту 2 частини п`ятої, підпунктом «г» пункту 2 частини шостої статті 26 Закону № 2232-ХІІ, подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років) (пункт 5 Додатку 19 до Інструкції № 170).

Таким чином, розгляд рапорту про звільнення зі служби відбувається за встановленою процедурою, яка включає підготовку подання, перевірка документів, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин щодо дотримання вимог пункту 14.10 розділу XIV Інструкції № 170, уточнюються дані про проходження особою військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби. Проект наказу про звільнення зі служби до подання їх на підпис командирам перевіряється безпосереднім керівником кадрового органу або особою, на яку відповідно до письмового наказу покладено тимчасове виконання обов`язків за цією посадою та проходить правову експертизу в юридичній службі.

Подання рапорту «по команді» означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті. Лише у разі неприйняття, не розгляду чи незадоволення рапорту, цей рапорт подається непрямому, старшому командиру із поясненням причин такої подачі. І так до посадової особи, яка наділена правом звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів.

Поряд з цим, рапорт про звільнення з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ не був поданий позивачем прямому командиру військової частини.

Виходячи з обставин справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про не підтвердження протиправної бездіяльності стосовно прийняття рішення про звільнення позивача з військової служби, адже у даному випадку подання рапорту на звільнення з військової служби відбулось з порушенням установленого порядку.

Крім цього, слід зауважити, що військовослужбовець, який бажає звільнитися, разом із рапортом зобов`язаний подати документи, які підтверджують підстави звільнення.

При цьому, приписами Інструкції № 170 конкретизовано, що звільнення з військової служби здійснюється виключно за наявності оригіналів, що підтверджують підставу звільнення.

Визначена нормативно-правовим актом вимога щодо надання оригіналів доказів для звільнення є законною та передбачена для уникнення будь-яких сумнівів стосовно справжності документів.

Таким чином, колегія суддів вважає правильним висновок суду попередньої інстанції про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог.

Як убачається з апеляційної скарги, наведені в ній доводи щодо помилковості висновків суду у цій справі фактично зводяться до необхідності нової правової оцінки обставин у справі та дослідження наявних у матеріалах справи доказів. Водночас зазначеним доводам судом першої інстанції вже була надана належна правова оцінка.

Інших доводів на підтвердження обґрунтованості заявлених позовних вимог позивач не навів, що не дає підстав вважати висновки суду першої інстанцій помилковими, а застосування ним норм матеріального та процесуального права - неправильним.

Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши статтю 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанцій правильно встановив обставини справи, не допустив неправильного застосуванням норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 370 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2026 року у справі № 380/25238/25 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.

Головуючий суддя В. С. Затолочний

судді І. В. Глушко

Н. М. Судова-Хомюк