Постанова від 16 липня 2026 р. у справі №300/344/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 300/344/25 пров. № А/857/9679/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача: Гінди О.М.,

суддів: Заверухи О.Б., Матковської З.М.,

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2025 року (головуючий суддя: Могила А.Б., місце ухвалення - м. Івано-Франківськ) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити дії, -

встановив:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення від 20.12.2024 №926090169328 про відмову в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, зобов`язання здійснити позивачу з 01.01.2022, 01.01.2023, 01.01.2024 перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з врахуванням суддівської винагороди, визначеної у довідках Територіального управління ДСА України в Івано-Франківської області від 12.09.2024 за №№248, 249, 250 відповідно, з урахуванням виплачених сум.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 21.09.2016 року позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та отримує щомісячне довічне грошове утримання, як суддя у відставці, відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів». На виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.05.2024 у справі №300/2073/24, Територіальним управлінням ДСА України в Івано-Франківської області видано довідки за №№248, 249, 250 від 12.09.2024 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, станом на 01.01.2022, 01.01.2023, 01.01.2024. У зв`язку із цим, позивач 12.12.2024 звернулася до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області з заявою про перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці на підставі зазначених довідок. Проте, спірним рішенням отримала відмову в проведенні такого перерахунку у зв`язку із відсутністю законних підстав для його проведення. Як підставу відмови відповідач вказав незмінність після 2020 року розміру складових суддівської винагороди, оскільки згідно із законами України про Державні бюджети України на 2021-2024 роки розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді становив 2102 грн. Позивач вважає спірне рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом №1402-VIII.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2025 року позов задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 20.12.2024 №926090169328.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві провести з 01.01.2022 перерахунок і виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці позивачу з урахуванням складових суддівської винагороди, зазначених у довідці Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області від 12.09.2024 за №248 та з урахуванням раніше проведених виплат.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві провести з 01.01.2023 перерахунок і виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці позивачу з урахуванням складових суддівської винагороди, зазначених у довідці Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області від 12.09.2024 за №249 та з урахуванням раніше проведених виплат.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві провести з 01.01.2024 перерахунок і виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці позивачу з урахуванням складових суддівської винагороди, зазначених у довідці Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області від 12.09.2024 за №250 та з урахуванням раніше проведених виплат.

Із цим рішенням суду першої інстанції не погодилося - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та оскаржило в апеляційному порядку. Вважає його таким, що прийняте з порушенням норм матеріального права, а тому просять його скасувати та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, апелянт покликається на те, що збільшення розміру складових суддівської винагороди з 01.01.2021 року не відбувалося, у зв`язку із чим на даний момент немає підстав для проведення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подав, що не перешкоджає розгляду справи по суті.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких мотивів.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці.

На виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.05.2024 у справі №300/2073/24, Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області позивачу видано довідки від 12.09.2024 за №№248, 249, 250 про суддівську винагороду відповідно станом на 01.01.2022, 01.01.2023, 01.01.2024 для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Позивач 12.12.2024 звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про здійснення перерахунку щомісячного утримання судді у відставці на підставі довідок Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області від 12.09.2024 за №№248, 249, 250.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду в м. Києві від 20.12.2024 №926090169328 відмовлено позивачу в проведенні перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з підстав незмінності 2020 року розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.

Позивач, вважаючи протиправним рішення відповідача звернулася до суду з цим позовом для захисту свого порушеного права.

Задовольняючи повністю позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до статей 130 Конституції України, 135, 142 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці підлягає перерахунку у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. Суд першої інстанції виходив з того, що для визначення суддівської винагороди підлягає застосуванню прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений на 1 січня календарного року, а не спеціальний показник прожиткового мінімуму для визначення базового розміру посадового окладу судді, передбачений законами про Державний бюджет України, оскільки суддівська винагорода регулюється виключно Законом України “Про судоустрій і статус суддів”, а зміни до нього в цій частині не вносилися.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 43 Конституції України, серед іншого, визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

При цьому, статтею 130 Конституції України передбачено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України “Про судоустрій і статус суддів” від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII).

Частиною 3 статті 142 Закону № 1402-VIII встановлено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на 2 % грошового утримання судді.

У разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання (частина 4 статті 142 Закону № 1402-VIII).

Відтак, розмір отримуваного суддею у відставці щомісячного довічного грошового утримання залежить від розміру суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, відповідно до вимог чинного законодавства. І при цьому, у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.

За змістом частини 1 статті 4 Закону № 1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (частина 2 статті 4 Закону № 1402-VIII).

Відповідно до частини 1 статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною 2 статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Пунктом 1 частини 3 статті 135 Закону № 1402-VI (в редакції Закону № 1774-VIII) передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді становить, зокрема судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

До базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовується регіональний коефіцієнт 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб (частина 4 статті 135 Закону № 1402-VI).

Отже, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, напряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

В статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2021 встановлено в розмірі 2 270,00 гривень. Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" передбачено у 2022 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2022 у розмірі 2 481,00 гривень. В статті 7 Закону України "Про Держаний бюджет України на 2023 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2023 встановлено в розмірі 2 684 гривень. Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" передбачено, що в 2024 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2024 становить 3 028,00 гривень.

Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України від 15.07.1999 за № 966-XIV "Про прожитковий мінімум" (надалі, також - Закон № 966-XIV).

Прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості (стаття 1 Закону № 966-XIV).

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

У змісті наведеної норми Закону № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, відносно яких визначається прожитковий мінімум.

Приписами статті 4 Закону № 966-XIV передбачено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

В Законі України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", зокрема в статті 7, разом із встановленням на 01 січня 2021 року прожиткових мінімумів, у тому числі для працездатних осіб в розмірі 2 270,00 гривень, був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як "прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді", розмір якого становить 2 102,00 гривень.

Аналогічні норми містяться в законах України про Державний бюджет на 2022, 2023 та 2024 роки.

Таким чином, цими нормами фактично змінено складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною 2 статті 130 Конституції України і частиною 3 статті 135 Закону № 1402-VIII.

Натомість, Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як "прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді", тобто цим законом судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

Відтак, зміни до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди, а також до Закону № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму, не вносилися, а тому відсутні законні підстави для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди.

Для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII, які мають пріоритет стосовно пізніших положень законів України про Державний бюджет України на 2021-2024 роки.

Закони України про Державний бюджет України на 2021-2024 роки не повинні містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Отже, Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України "Про судоустрій і статус суддів", а тому посилання відповідача є безпідставними.

Правова позиція щодо застосування статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" викладена у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 400/2031/21, від 30 листопада 2021 року у справі № 360/503/21, від 22 червня 2023 року у справі № 400/4904/21, від 12 липня 2023 року у справі № 140/5481/22, від 24 липня 2023 року в справі № 280/9563/21 та від 13.09.2023 у справі № 240/44080/21.

Так, Верховний Суд у постанові від 13 вересня 2023 року у справі № 240/44080/21 сформулював такі правові висновки:

- Законом України "Про судоустрій і статус суддів" закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

- суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України "Про судоустрій і статус суддів";

- зміна Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" складової для визначення базового розміру посадового окладу судді, є порушенням гарантії незалежності суддів.

Отже, зміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено: на 01 січня 2021 року 2 270,00 гривень; на 01 січня 2022 року 2 481,00 гривень; 01 січня 2023 року 2 684,00 гривень; 01 січня 2024 року 3 028,00 гривень, - на іншу розрахункову величину, яка Законом № 1402-VIII не передбачена, а саме на прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2 102,00 гривні згідно з положенням статті 7 Закону № 1082-ІХ, статті 7 Закону № 1928-ІХ, статті 7 Закону № 2710-ІХ, не є правомірною.

Зміни до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди, а також в Закон № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.

Таким чином, суд апеляційної інстанції зауважує, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII.

Водночас, Закон України “Про Державний бюджет України на 2024 рік” фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною 2 статті 130 Конституції України і частиною 3 статті 135 Закону № 1402-VIII.

Колегія суддів також звертає увагу на позицію Конституційного Суду України, висловлену у Рішенні від 18.02.2020 № 2-р/2020 (частина 6 пункту 16) про “автоматичне” здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у разі збільшення розміру такої винагороди.

При цьому, постановою правління Пенсійного фонду України від 25.01.2008 № 3-1 затверджено Порядок подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України (далі Порядок № 3-1) (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 1 розділу II Порядку заява про призначення (перерахунок) щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці (додаток 1) (далі щомісячне довічне утримання) подається до управлінь Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також об`єднаних управлінь (далі органи, що призначають щомісячне довічне утримання) через уповноважену особу суду за останнім місцем роботи (далі - уповноважена особа).

Пунктом 1 розділу II Порядку № 3-1 визначено, що заява про перерахунок щомісячного довічного утримання та довідка про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці (додаток 2) (далі довідка про суддівську винагороду) або довідка про винагороду судді Конституційного Суду України для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді Конституційного Суду України у відставці (додаток 3) (далі довідка про винагороду судді КСУ) подається до органів, що призначають щомісячне довічне утримання.

У разі надсилання заяви і документів для перерахунку щомісячного довічного утримання поштою, днем звернення за перерахунком вважається дата, що зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви (пункт 2 розділу II Порядку № 3-1).

Відповідно до пунктів 3, 4 розділу II Порядку № 3-1, звернення за перерахунком щомісячного довічного утримання проводиться в разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді (в разі збільшення розміру винагороди судді Конституційного Суду України), який працює на відповідній посаді. Перерахунок щомісячного довічного утримання проводиться з дня виникнення права на відповідний перерахунок.

Пунктом 2 розділу III Порядку № 3-1 визначено, що до заяви про перерахунок щомісячного довічного утримання додається довідка про суддівську винагороду (довідка про винагороду судді КСУ) працюючого судді за відповідною посадою станом на дату, з якої відбулось підвищення розміру суддівської винагороди.

Таким чином, приписи Порядку № 3-1 регламентують, що правовою підставою для перерахунку раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці є обставини зміни грошового утримання/складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.

Водночас, суд апеляційної інстанції зазначає, що приписи пунктів 1, 3 Розділу II та пункту 2 Розділу III Порядку № 3-1, які передбачають необхідність звернення судді та надання довідки про суддівську винагороду працюючого судді за відповідною посадою для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання, не узгоджуються з принципом “автоматичності” перерахунку, про який йдеться у Рішенні Конституційного Суду України від 18.02.2020.

Отже, Пенсійний фонд України та/або його органи повинен проводити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у разі зміни розміру складових суддівської винагороди працюючого судді, автоматично, незалежно від подання довідки про суддівську винагороду судді, що працює на відповідній посаді.

Аналогічний правий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 27.10.2022 у справі № 640/10564/21, від 12.09.2023 у справі № 540/7777/21, від 28.11.2023 у справі № 640/16655/21.

Суд апеляційної інстанції бере до уваги, що у постанові від 17 лютого 2026 року в справі № 200/2309/25 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду відступив від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 17 листопада 2025 року у справі № 520/32171/24, у якій викладено правовий висновок про те, що для визначення базового розміру посадового окладу судді, який враховується при розрахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, повинен застосовуватись прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2102,00 грн відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" та, відповідно, що з 01 січня 2024 року не відбулась зміна розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, а отже відсутні правові підстави для здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання позивачці як судді у відставці та сформував такий висновок:

у зв`язку зі збільшенням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного законом про Державний бюджет України на відповідний рік станом на 1 січня, а також зумовленим цим зростанням розміру суддівської винагороди, розрахунок якої здійснюється на основі прожиткового мінімуму, у суддів у відставці виникає право на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання;

для визначення базового розміру посадового окладу судді, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, підлягає застосуванню прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі, встановленому законом про Державний бюджет України на відповідний рік та, відповідно, у разі його збільшення порівняно з попереднім роком з 01 січня наявні правові підстави для здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що позивач має право на здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового судді у відставці, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2022, 01.01.2023 та 01.01.2024 та який взятий до уваги Державною судовою адміністрацією України при видачі довідок від 12.09.2024 №248, № 249, №250.

Суд апеляційної інстанції враховує, що позивач отримала довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області від 12.09.2024 №248, № 249, №250 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01 січня 2022 року, на 01 січня 2023 року та 01 січня 2024 року та невідкладно 12.12.2024 звернулася до органу Пенсійного фонду із заявою про проведення перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці. Відтак, позивач не пропустила строку звернення до суду.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції, що порушені права позивача підлягають поновленню шляхом визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в м. Києві від 20.12.2024 № 926090169328 про відмову позивачу у перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та зобов`язання ГУ ПФУ в м. Києві здійснити з 01.01.2022, з 01.01.2023, з 01.01.2024 перерахунок позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідок Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області від 12.09.2024 №248, №249, №250 з урахуванням виплачених сум.

Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах “Салов проти України” (заява № 65518/01; пункт 89), “Проніна проти України” (заява № 63566/00; пункт 23) та “Серявін та інші проти України” (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, рішення суду без змін.

Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст. ст. 311, 316, 321, 322, 325, 328, КАС України, суд, –

постановив:

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2025 року у справі №300/344/25 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя О. М. Гінда

судді О. Б. Заверуха

З. М. Матковська