Постанова від 16 липня 2026 р. у справі №500/3047/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 500/3047/25 пров. № А/857/40070/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача: Гінди О.М.,

суддів: Заверухи О.Б., Курильця А.Р.,

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2025 року (головуючий суддя: Мартиць О.І., місце ухвалення - м. Тернопіль) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, -

встановив:

ОСОБА_1 , 19.05.2025 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 про призов на військову службу під час мобілізації в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації;

- визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини Військової частини НОМЕР_1 про зарахування до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 , на відповідну посаду;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 , зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що позивач проходить службу у Військовій частині НОМЕР_1 з 04.04.2025, що підтверджується довідкою від 29.04.2025 за № 1172 та був призваний на військову службу підчас мобілізації на особливий період під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_2 . Позивач, 03.04.2025 був затриманий працівниками територіального центру комплектування та соціальної підтримки та доставлений до ІНФОРМАЦІЯ_1 для уточнення військово-облікових даних. Як слідує із відповіді ІНФОРМАЦІЯ_3 від 01.05.2025 вих. № 2723 на адвокатський запит, позивач не міг пред`явити військово-обліковий документ, оскільки пристрій, в якому він знаходився був розряджений, що не відповідає дійсності та не підтверджена жодними доказами, оскільки позивач пред`явив військово-обліковий документ на мобільному телефоні із застосунку «Резерв+».

Крім того, відповідно до довідки ІНФОРМАЦІЯ_4 від 07.03.2025 № 3184 ОСОБА_1 отримав відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період на підставі пункту 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», як особа, яка має одного із своїх батьків з інвалідністю І чи ІІ групи.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

В апеляційній скарзі покликається на аналогічні підстави викладені в позовній заяві.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з таких мотивів.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відсутність в матеріалах справи відомостей про те, що позивач повідомляв ІНФОРМАЦІЯ_5 про обставини, які надають йому право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, свідчить, що позивач можливістю реалізації права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації та оформлення його у відповідний спосіб не скористався.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 03.04.2025 позивач був супроводжений працівниками Національної поліції України до ІНФОРМАЦІЯ_3 для уточнення військово-облікових даних.

У відповіді ІНФОРМАЦІЯ_5 від 01.05.2025 вих. № 2723 (на вх. 3060 від 29.04.2025) на адвокатський запит вказано, що позивач не зміг пред`явити військово-обліковий документ, посилаючись на те, що пристрій, в якому він знаходився розряджений.

У подальшому, у відповідності до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 № 402, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2008 року за № 1109/15800 було проведено медичний огляд військово-лікарською комісією при ІНФОРМАЦІЯ_6 за результатами якого ОСОБА_1 визнаний придатним до військової служби, (довідка військово-лікарської комісії від 03.04.2025 № 1309) та був призваний на військову службу під час мобілізації.

Зі змісту довідки від 29.04.2025 № 1172 видно, що ОСОБА_1 , перебуває на військовій службі у Військовій частині НОМЕР_1 з 04.04.2025 по теперішній час.

Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 04.04.2025 № 95 солдат ОСОБА_1 , який був призваний на військову службу під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_5 , з 04 квітня 2025 року зарахований в списки особового складу Військової частини НОМЕР_1 і призначений на посаду курсанта.

Вважаючи наказ начальника про призов на військову службу під час мобілізації в частині призову ОСОБА_1 та наказ командира Військової частини НОМЕР_1 про зарахування до списків особового складу військової частини солдата ОСОБА_1 на відповідну посаду протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» № 389-VІІІ від 12.05.2015, (далі – Закон № 389-VІІІ) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України (ст. 2 Закон № 389-VIII).

Так, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

У подальшому, воєнний стан неодноразово продовжувався та діяв на момент виникнення спірних правовідносин.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію», у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.

Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII, (далі – Закон № 3543-XII) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

Відповідно до абз. 4, 5 ч. 1 ст. 1 Закону № 3543-XII: мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано;

особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що зі змісту довідки від 29.04.2025 № 1172 видно, що ОСОБА_1 , перебуває на військовій службі у Військовій частині НОМЕР_1 з 04.04.2025 по теперішній час.

Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 04.04.2025 № 95, солдат ОСОБА_1 , який був призваний на військову службу під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_5 , з 04 квітня 2025 року зарахований в списки особового складу Військової частини НОМЕР_1 і призначений на посаду курсанта.

Позивач покликається на те, що його безпідставно та з порушенням вимог чинного законодавства мобілізовано ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Суд апеляційної інстанції зазначає, що статтею 23 Закон № 3543-XII визначено виключний перелік військовозобов`язаних осіб, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації.

Так, відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543-XII, не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані:

які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов`язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов`язаних за вибором такої особи з інвалідністю.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до довідки ІНФОРМАЦІЯ_4 від 07.03.2025 № 3184 ОСОБА_1 1984 р. н. на строк до 09.05.2025 отримав відстрочку від призову на військову службу підчас мобілізації на особливий період на підставі пункту 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», як особа, яка має одного із своїх батьків з інвалідністю І чи ІІ групи (а. с. 21 зворот).

Отже, за встановлених обставин, у контексті наведених вимог законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що на момент призову позивача на військову службу під час мобілізації (04.04.2025), ОСОБА_1 не підлягав призову на військову службу за мобілізацією, у відповідності до вимог п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543-XII оскільки йому ІНФОРМАЦІЯ_7 надано відстрочку від призову на військову службу на період мобілізації на строк до 09.05.2025.

Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції вважає, що наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 про призов на військову службу під час мобілізації в частині призову ОСОБА_1 , на військову службу під час мобілізації є протиправним та підлягає скасування.

Щодо покликання ІНФОРМАЦІЯ_3 , що на момент мобілізації позивача, згідно єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Оберіг», він мав статус - «підлягають призову на військову службу під час мобілізації» (а. с. 14 зворот), то суд апеляційної інстанції не бере до уваги такі покликання. Оскільки відповідачем не зазначено станом на який момент сформовано такий витяг (відсутня дата, прізвище особи, яка такий документ видала), натомість суд апеляційної інстанції зауважує, що згідно довідки ІНФОРМАЦІЯ_4 від 07.03.2025 № 3184, ОСОБА_1 на момент мобілізації мав чинну відстрочку від проходження служби.

Щодо визнання протиправним та скасування наказу командира Військової частини НОМЕР_1 про зарахування до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 , на відповідну посаду та зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 , зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , то суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач призваний на військову службу під час мобілізації, що підтверджується наказом від 04.04.2025 № 95 (а. с. 36).

Тобто, після видання цього наказу, виникли правовідносини щодо проходження військової служби, особливості якої визначаються Законом № 2232-ХІІ та Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008.

Пунктом 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ передбачено виключний перелік підстав звільнення військовослужбовці, які проходять військову службу під час дії воєнного стану.

Так, згідно з п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ, під час воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби:

а) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі;

б) за станом здоров`я:

на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби або про тимчасову непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців;

за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу);

в) у зв`язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі;

г) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу);

д) у зв`язку із звільненням з полону (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу);

е) у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі (для осіб вищого офіцерського складу);

з) у зв`язку із призначенням (обранням) на посаду або перебуванням на посаді судді, судді Конституційного Суду України, члена Вищої ради правосуддя, члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, керівника служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя, його заступника, дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя.

Згідно з ч. 7 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ, звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Указом Президента України № 1153/2008 від 10.12.2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення № 1153/2008), яке визначається порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі. Це Положення застосовується також до відносин, що виникають у зв`язку з проходженням у Збройних Силах України кадрової військової служби особами офіцерського складу до їх переходу в установленому порядку на військову службу за контрактом або звільнення з військової служби.

Відповідно до пункту 233 Положення № 1153/2008, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:

підстави звільнення з військової служби;

думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;

районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 1905.2009 за № 438/16454, відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (із змінами і доповненнями) та Указу Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153 «Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затверджено Інструкцію про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Інструкція).

Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначає механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (п. 1.1 Інструкції).

Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України (абз. 13. п. 14.10 Інструкції).

Аналіз наведених вище норм свідчить про те, що звільнення військовослужбовців з військової служби під час воєнного стану, здійснюється військовослужбовцем, шляхом подання рапорту та документів, які підтверджують підстави для звільнення.

Разом з тим, судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач жодного рапорту на звільнення з військової служби, із зазначенням підстав визначених п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ, до командування військової частини не подавав.

Як зазначалося вище, після видання наказу про призов на військову службу під час мобілізації від 04.04.2025 № 95, виникли правовідносини щодо проходження військової служби, особливості якої визначаються Законом № 2232-ХІІ та Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008.

Натомість, цими актами законодавства не передбачено звільнення з військової служби у зв`язку з визнанням незаконним рішення щодо призову на військову службу під час мобілізації на особливий період.

Отже, враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки доказів звернення до військової частини НОМЕР_1 з рапортом про звільнення з військової служби на підставі ст. 26 Закону № 2232-ХІІ, яка визначає підставі звільнення з військової служби під час дії воєнного стану позивач не подавав, а тому правові підстави для задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу командира Військової частини Військової частини НОМЕР_1 про зарахування до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 , на відповідну посаду та зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 , зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , відсутні.

Враховуючи вишенаведене, суд апеляційної інстанції вважає, що оскільки за результатом розгляду справи, судом апеляційної інстанції встановлено, що оскаржуваний наказ в частині, що стосується призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, на особливий період та скерування його для проходження військової служби не узгоджується із вимогами законодавства, а тому вимоги позивача в частині визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 про призов на військову службу під час мобілізації в частині призову ОСОБА_1 , на військову службу під час мобілізації підлягають задоволенню. У задоволенні решту позовних вимог слід відмовити.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позову, допустив невідповідність своїх висновків обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права, що відповідно до приписів ст. 317 КАС України є підставою для скасування судового рішення та прийняття постанови про часткове задоволення позову.

Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст. ст. 311, 317, 321, 322, 325, 328, КАС України, суд –

постановив:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2025 року у справі № 500/3047/25 скасувати та ухвалити нову постанову, якою позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 про призов на військову службу під час мобілізації в частині призову ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_8 на військову службу під час мобілізації.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя О. М. Гінда

судді О. Б. Заверуха

А. Р. Курилець