Рішення від 16 липня 2026 р. у справі №340/3817/25 — Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 липня 2026 року справа № 340/3817/25

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого – судді Брегея Р.І., розглянувши у м.Кропивницький в порядку загального позовного провадження (у порядку письмового провадження) адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області (далі – Управління) про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду зі заявою до Управління про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень від 20 травня 2025 року, якими:

- збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, на 66801,92 грн і накладено штрафну санкцію у сумі 10646,72 грн;

- збільшено суму грошового зобов`язання з податку з доходів фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, на 801623,01 грн і накладено штрафну санкцію у сумі 127760,60 грн;

- накладено штраф у сумі 1020 грн;

У судовому засіданні представник ФОП ОСОБА_1 підтримав вимоги позову.

Пояснив, що платник податків не завищив витрати, оскільки зарахував до них лише вартість товару, котрий реалізував у звітному періоді.

Зазначив, що запит про надання документів і проведення інвентаризації товарно-матеріальних цінностей не відповідав вимогам ПК України, тому не зобов`язаний був відповідати на нього.

Заперечив можливість проведення інвентаризації товарно-матеріальних цінностей, пояснивши відсутністю найманих працівників, з яких можна було створити відповідну комісію.

Стверджував, що безпідставно віднесли до переліку суб`єктів, в яких запланували проведення документальної перевірки, оскільки не прийнято відповідного рішення про визнання ризиковим платником податків.

Управління заперечило стосовно задоволення позову, подавши відзив на нього (Том 1 а.с.77-80).

У судовому засіданні представниця пояснила, що платник податків щороку зараховував до витрат вартість товару, котрий не реалізував у звітному періоді.

Зазначила, що не всі загальні вимоги до оформлення запитів податкового органу стосуються, якщо їх складають під час перевірки.

Повідомила, що позивач віднесений до високого ступеню ризику не як платник податку на додану вартість, що не вимагає прийняття певного рішення.

Стверджувала, що до повноважень податкового органу відноситься зобов`язання платника податків провести інвентаризацію товарно-матеріальних цінностей під час проведення перевірки.

10 червня 2025 року суд відкрив загальне позовне провадження (Том 1 а.с.69-70).

17 червня 2026 року сторони до суду не з`явились, будучи належним чином сповіщенні про час і місце розгляду справи (Том 3 а.с.84-85, 101).

Представники сторін подали заяви про завершення розгляду справи у порядку письмового провадження (Том 3 а.с.86-88, 91).

Суд, керуючись приписами частини 9 статті 205 КАС України, зробив висновок про завершення розгляду справи у порядку письмового провадження.

Суд, вислухавши пояснення сторін і дослідивши матеріали справи, зробив висновок про відмову у задоволенні позову з таких підстав.

Встановлені обставини і факти, що стали підставами звернення до суду.

Так, з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2023 року ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа-підприємець (Том 1 а.с.9-53).

Перебував на загальній системі оподаткування і є платником податку на додану вартість.

Займався неспеціалізованою оптовою торгівлею (торгівля металопрокатом) (Том 1 а.с.54).

З 09 по 22 квітня 2025 року Управління на підставі свого наказу від 24 березня того ж року №299-п провело документальну планову виїзну перевірку позивача на предмет дотримання податкового і іншого законодавства з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2023 року (Том 1 а.с.9-53).

Підстава проведення перевірки – приписи підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 і пунктів 77.1, 77.4 статті 77 ПК України.

Проведення перевірки встановлено планом-графіком документальних планових перевірок платників податків на 2025 рік, який складено і оприлюднено Державною податковою службою України (далі – Служба) 24 грудня 2024 року (Том 1 а.с.185-199).

09 квітня 2025 року податковий інспектор склав і вручив уповноваженій особі позивача, яка діяла на підставі довіреності, запит про надання інформації про залишки товарно-матеріальних цінностей на 01 січня 2018 року, 31 грудня 2018 року, 31 грудня 2020 року, 31 грудня 2021 року, 31 грудня 2022 року, 31 грудня 2023 року (Том 1 а.с.109, 232).

Водночас зобов`язано провести інвентаризацію товарно-матеріальних цінностей і надати належним чином завірену копію відповідного акту (Том 1 а.с.109 (на звороті)).

Уповноважена особа позивача надала лише у формі таблиці показники діяльності за 2018-2023 роки, не повідомивши про залишки товару на кожну дату, які зазначено у запиті податкового органу (Том 1 а.с.106, 232-238).

ФОП ОСОБА_1 не виконав вимоги стосовно проведення інвентаризації товарно-матеріальних цінностей, що визнав у судовому засіданні його представник (Том 1 а.с.106).

18 квітня 2025 року податковий інспектор склав і вручив уповноваженій особі позивача запит про надання інформації і документів, що її підтверджують (Том 1 а.с.108).

Позивач не надав відповіді на запит.

Під час перевірки встановлено заниження оподаткованого доходу на загальну суму 4453461,15 грн (Том 1 а.с.24).

За 2018 рік – 591464,60 грн, 2019 рік – 756952,89 грн, за 2020 рік – 790270,61 грн, за 2021 рік – 824066,16 грн, 2022 рік – 464612,77 грн, 2023 рік – 1026094,12 грн.

Податкові інспектори зробили висновок, що заниженню доходу передувало завищення витрат.

Завищення витрат полягало у зарахуванні до витрат вартості придбаних товарів, які не реалізували у звітному періоді.

Керівник Управління погодився з такими висновками і 20 травня 2025 року прийняв податкові повідомлення-рішення, якими:

- збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, на 66801,92 грн і накладено штрафну санкцію у сумі 10646,72 грн;

- збільшено суму грошового зобов`язання з податку з доходів фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, на 801623,01 грн і накладено штрафну санкцію у сумі 127760,60 грн;

- накладено штраф у сумі 1020 грн (Том 1 а.с.57-62).

Штраф у сумі 1020 грн накладено за невиконання письмової вимоги про надання акту інвентаризації товарно-матеріальних цінностей.

За порушення з податку на доходи фізичних осіб і військового збору, які допущено за 2020-2021 роки, штрафну санкцію не застосували (обумовлено дією карантину) (Том 1 а.с.153-157).

За порушення з податку на доходи фізичних осіб і військового збору, які допущено у 2018-2019 і 2022-2023 роках, штрафну санкцію застосували у розмірі 25% грошового зобов`язання (Том 1 а.с.153-157).

Позивач не скористався процедурою адміністративного оскарження податкових повідомлень-рішень.

Позов подано до суду 06 червня 2025 року (Том 1 а.с.66).

Юридична оцінка, встановлених судом, фактів і обставин справи.

Перш за все, суд має відповісти на питання законності призначення і проведення планової документальної виїзної перевірки.

Приписами пунктів 77.1-77.2 статті 77 ПК України встановлено, що документальна планова перевірка повинна бути передбачена у плані-графіку проведення планових документальних перевірок.

План-графік документальних планових перевірок на поточний рік оприлюднюється на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, до 25 грудня року, що передує року, в якому будуть проводитися такі документальні планові перевірки.

До плану-графіка проведення документальних планових перевірок відбираються платники податків, які мають ризик щодо несплати податків та зборів, невиконання іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи.

Періодичність проведення документальних планових перевірок платників податків визначається залежно від ступеня ризику в діяльності таких платників податків, який поділяється на високий, середній та незначний. Платники податків з незначним ступенем ризику включаються до плану-графіка не частіше, ніж раз на три календарних роки, середнім - не частіше ніж раз на два календарних роки, високим - не частіше одного разу на календарний рік.

Порядок формування, затвердження плану-графіка та внесення змін до нього, а також перелік ризиків та їх поділ за ступенями встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Наказом Міністерства фінансів України від 02 червня 2015 року №524 затверджено Порядок формування плану-графіка проведення документальних планових перевірок платників податків (далі – Порядок).

Управління повідомило, що критеріями ризику платника податків, за якими позивача включено до плану-графіку документальних перевірок, є:

- декларування сум доходу на рівні або менше рівня витрат, які враховують при визначенні об`єкта оподаткування (2019-2023 роки на рівні 98,8%) (високий ступінь ризику);

- загальна сума витрат, відображених у декларації про майновий стан і доходи, становить 75% або і більше відсотків суми загального доходу, задекларованого у такій декларації (2019-2023 роки на рівні 98,8% (високий ступінь ризику) (Том 1 а.с.153-157).

Такі критерії відносяться до високого ступеню ризику платника податків – фізичної особи відповідно до приписів підпункту 4.1 пункту 4 розділу 4 Порядку.

Встановлення ступеню ризику платника податків впливає на періодичність проведення планових документальних перевірок.

Попередню планову перевірку провели у 2018 році за 2016 рік (Том 2 а.с.105-122).

Підсумовуючи, суд зробив висновок про правомірність дій Служби щодо включення позивача до плану-графіку проведення документальних перевірок.

Тому наказ Управління про проведення планової документальної перевірки від 24 березня 2025 року №299-п теж відповідає вимогам законодавства, оскільки є похідним.

Стосовно законності податкового повідомлення-рішення від 20 травня 2025 року, яким накладено штраф у сумі 1020 грн.

Так, штраф застосовано відповідно до приписів пункту 121.1 статті 121 ПК України за ненадання інформації на письмові запити про залишки товарів, формування складу витрат та інше і акту інвентаризації товарно-матеріальних цінностей (Том 1 а.с.61-62).

Представник ФОП ОСОБА_1 пояснив, що запити не відповідали вимогам ПК України, оскільки не підписані керівником податкового органу і відсутній відбиток мастичної печатки юридичної особи.

Стверджував, що позивач не міг провести інвентаризацію товарно-матеріальних цінностей, оскільки відсутні наймані працівники, з яких можна було створити відповідну комісію.

Приписами підпункту 20.1.9 пункту 20.1 статті 20 ПК України визначено, що контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, мають право вимагати під час проведення перевірок від платників податків, що перевіряються, проведення інвентаризації товарно-матеріальних цінностей, зняття залишків товарно-матеріальних цінностей з використанням інформації та документів щодо результатів такої інвентаризації за наслідками таких перевірок або під час наступних заходів податкового контролю.

Отже, вимоги письмових запитів, які склав і підписав податковий інспектор, що провів перевірку, ґрунтуються на законі (Том 1 а.с.108-109).

Уповноважена особа позивача отримала запити, однак не відповіла на другий запит і не надала повної відповіді на перший.

Якщо для проведення інвентаризації товарно-матеріальних цінностей треба створити комісію, то у разі відсутності найманих працівників ФОП ОСОБА_1 міг залучити до такої роботи інших осіб на разовій договірній основі.

Підсумовуючи, суд зробив висновок, що позивач не надав акту інвентаризації товарно-матеріальних цінностей і інформації про залишки товарів на певні дати, які охоплюються періодом, за котрий проводили перевірку.

Приписами пункту 73.3 статті 73 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб`єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про надання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження.

Такий запит підписується керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу і має містити:

1) підстави для надсилання запиту відповідно до цього пункту із зазначенням інформації, яка це підтверджує;

2) перелік інформації, яка запитується, та перелік документів, які пропонується надати;

3) печатку контролюючого органу.

Отже, запит про надання інформації може підписати і уповноважена особа.

Під час перевірки такою особою є податковий інспектор, який зазначений у направленні на її проведення.

Правильність такого висновку доводиться і наступним.

Так, згідно з приписами підпункту 11 пункту 3 розділу 3 Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків-юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20 липня 2015 №727, передбачено, що загальні положення акта (довідки) документальної планової перевірки (відповідні додатки до загальних положень) мають містити такі дані: інформацію про запити, які у разі потреби надані (надіслані) платнику податків або посадовим особам платника податків (керівнику платника податків або уповноваженій ним особі) щодо надання для проведення перевірки документів (копій документів), пояснень, довідок, інформації тощо. Такі запити підписуються посадовими особами, що проводять перевірку, та вручаються платнику податків (керівнику платника податків або уповноваженій ним особі) під підпис.

Відсутність відбитку мастичної печатки контролюючого органу на запитах пояснюється тим, що нею скріплюється підпис лише керівника.

Під час документальної виїзної перевірки запит про надання інформації складає і підписує податковий інспектор, повноваження якого підтверджено направленням на її проведення, на якому міститься підпис керівника та відбиток мастичної печатки юридичної особи.

Таким чином зміст запитів відповідав вимогам податкового законодавства.

Тому у ФОП ОСОБА_1 виник обов`язок надати вичерпну інформацію і документи, що її підтверджують, відповідно до приписів підпункту 16.1.5 пункту 16.1 статті 16 ПК України.

Цією нормою права встановлено, що платник податків зобов`язаний подавати на належним чином оформлену письмову вимогу контролюючих органів (у випадках, визначених законодавством) документи з обліку доходів, витрат та інших показників, пов`язаних із визначенням об`єктів оподаткування (податкових зобов`язань), первинні документи, регістри бухгалтерського обліку, фінансову звітність, інші документи, пов`язані з обчисленням та сплатою податків та зборів. У письмовій вимозі обов`язково зазначаються конкретний перелік документів, які повинен надати платник податків, та підстави для їх надання.

Підсумовуючи, суд зробив висновок, що позивач не виконав такого обов`язку, за що податковий орган наклав штраф відповідно до приписів пункту 121.1 статті 121 ПК України (Том 1 а.с.61-62).

Розмір штрафу не перевищує санкцію норми права.

Отже, податкове повідомлення-рішення відповідає закону, що виключає задоволення позову в цій частині вимог.

Стосовно законності податкових повідомлень-рішень від 20 травня 2025 року, якими визначено податкове зобов`язання і накладено штраф з податку на доходи фізичних осіб і військового збору.

Перш за все, підставою прийняття податкових повідомлень-рішень став висновок про заниження оподаткованого доходу на загальну суму 4453461,15 грн (Том 1 а.с.24).

За 2018 рік – 591464,60 грн, 2019 рік – 756952,89 грн, за 2020 рік – 790270,61 грн, за 2021 рік – 824066,16 грн, 2022 рік – 464612,77 грн, 2023 рік – 1026094,12 грн.

Податкові інспектори зробили висновок, що заниженню доходу передувало завищення витрат.

Завищення витрат полягало у зарахуванні до витрат вартості придбаних товарів, які не реалізували у звітному періоді.

ФОП ОСОБА_1 відмовив у наданні інформації про залишки товарно-матеріальних цінностей на 01 січня 2018 року, 31 грудня 2018 року, 31 грудня 2020 року, 31 грудня 2021 року, 31 грудня 2022 року, 31 грудня 2023 року, пояснивши тим, що не зобов`язаний вести бухгалтерський облік.

Водночас позивач безпідставно відмовив у наданні акту інвентаризації товарно-матеріальних цінностей.

Отже, не сприяв проведенню документальної перевірки.

Приписами підпункту 177.4.1 пункту 177.4 статті 177 ПК України визначено, що до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать: витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат.

Таким чином до витрат звітного періоду (року) зараховують вартість товару, який реалізували у цьому ж році.

Вартість залишків товару на кінець року може бути зараховано до витрат наступних звітних періодів, в яких їх реалізують.

Отже, платник податків – фізична особа підприємець, яка перебуває на загальній системі оподаткування, зобов`язана вести облік доходів і витрат (у тому числі залишків товару на кінець звітного періоду).

До перевірки ФОП ОСОБА_1 надав Книгу обліку доходів і витрат (Том 2 а.с.149-230).

Дослідивши її і співставивши записи про витрати з банківськими платіжними документами про оплату за товар, податкові інспектори встановили, що зразу ж після оплати всю суму коштів зараховували до витрат (не чекаючи реалізації).

Представник позивача не спростовував цей факт, тому суд визнав його доведеним.

Отже, платник податків не дотримувався приписів підпункту 177.4.1 пункту 177.4 статті 177 ПК України.

Більше того позивач не надав інформації на запити податкового органу від 09 і 18 квітня 2025 року, яка би пролила світло на формування складу витрат у податкових деклараціях з врахуванням залишків нереалізованого товару і про залишки товару на початок та кінець кожного звітного періоду, які перевіряли.

Якщо би платників податків дотримувався приписів підпункту 177.4.1 пункту 177.4 статті 177 ПК України, то володів би згаданою інформацією, оскільки зобов`язаний враховувати її при складанні податкової декларації про доходи, формуючи витрати.

У такому випадку податковий орган самостійно встановив залишки (нереалізовані) товарів на 01 січня 2018, 2019, 2020, 2021, 2022, 2023, 2024 років.

Спочатку податковий інспектор встановив залишки товарів на 01 січня 2018 року.

Для цього використав інформацію з акту попередньої планової документальної перевірки за 2016 рік (Том 2 а.с.105-122).

У цьому акті перевірки зазначено, що за даними ФОП ОСОБА_1 на кінець 2016 року залишки товарно-матеріальних цінностей становили 683140 грн (з урахуванням податку на додану вартість) (Том 2 а.с.109).

Без урахування податку на додану вартість залишки товарів склали 569283,33 грн.

Податкові інспектори відповідно до Єдиного реєстру податкових накладних (далі – Реєстр) визначили суму придбання товарів у 2017 році (без врахування податку на додану вартість).

Придбали товар на суму 3718945,45 грн (Том 2 а.с.1-5).

У розрахунку податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб та військового збору з доходів, отриманих самозайнятою особою, (далі – розрахунок) за 2017 рік платник податків повідомив, що вартість придбаних товарно-матеріальних цінностей, що реалізовані, склала 3560959,16 грн (Том 3 а.с.24).

Відповідно до приписів підпункту 177.3 статті 177 ПК України така сума декларується без врахування податку на додану вартість.

Під час судового розгляду позивач не повідомив суд про наявність дебіторської заборгованості на 31 грудня 2017 року.

Не повідомив про таку заборгованість і під час подання заперечень на акт перевірки.

Отже, залишок товарно-матеріальних цінностей на 01 січня 2018 року склав 727269,62 (569283,33+3718945,45-3560959,16) грн (Том 2 а.с.1-5).

У такий же самий спосіб з врахуванням наданої платником податків інформації про дебіторську заборгованість лише за 2018 і 2022 рік (150000 і 455000 грн (без врахування податку на додану вартість)) встановлено залишки товарно-матеріальних цінностей станом на 01 січня 2019 – 2023 років і 31 грудня 2023 року (Том 2 а.с.1-5, 82).

Залишки склали:

- на 01 січня 2019 року – 591464,60 грн;

- на 01 січня 2020 року – 756952,89 грн;

- на 01 січня 2021 року – 790270,61 грн;

- на 01 січня 2022 року – 824066,16 грн;

- на 01 січня 2023 року – 464612,77 грн;

- на 31 грудня 2023 року – 1026094,12 грн (Том 2 а.с.1-5).

Обчислюючи суму залишків товарів, податковий орган використав інформацію з Реєстру і розрахунків за 2018-2023 роки (Том 2 а.с.42-81).

Суд не виявив арифметичних помилок в обчислені залишку товарів.

Про такі помилки не повідомив і ФОП ОСОБА_1 .

Позивач під час перевірки за 2016 рік надав інформацію про залишки товарно-матеріальних цінностей на початок і кінець періоду, який перевіряли, а під час перевірки за 2018-2023 роки відмовив у її наданні.

Така відмова, як суд зазначив вище за текстом, обумовлена невиконанням приписів підпункту 177.4.1 пункту 177.4 статті 177 ПК України.

Варто нагадати, що, дослідивши Книгу обліку доходів і витрат та співставивши записи про витрати з банківськими платіжними документами про оплату за товар, податкові інспектори встановили, що зразу ж після оплати всю суму коштів зараховували до витрат (не чекаючи реалізації).

Підсумовуючи, суд зробив висновок, що вартість залишків товарно-матеріальних цінностей ФОП ОСОБА_1 безпідставно зараховував до витрат 2018-2023 років.

Отже, занизив оподаткований дохід на загальну суму 4453461,15 грн.

З цієї суми треба нарахувати податок на доходи фізичних осіб і військовий збір.

Ставки – 18% і 1,5%.

Грошові зобов`язання і штрафні санкції (25%) обчислено правильно.

Штраф не нараховували за порушення, які допущено у 2020-2021 роках (обумовлено дією карантину).

Податкові повідомлення-рішення прийняті з урахуванням приписів статті 102 ПК України.

Так, відповідно до приписів пункту 52-2 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України на період з 18 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), зупиняється перебіг строків давності, передбачених статтею 102 цього Кодексу.

Норма права набрала чинності 29 травня 2020 року.

Карантин встановлено з 12 березня 2020 року на підставі постанови Уряду України від 11 березня 2020 року №201.

Постанова набрала чинності 12 березня 2020 року.

Дія карантину неодноразово продовжувалось і відмінена на підставі постанови Уряду України від 27 червня 2023 року №651.

Карантин почав діяти до завершення строку, який встановлено приписами статті 102 ПК України.

Отже, згаданий строк зупинено з 18 березня 2020 року до 01 липня 2023 року.

З 24 лютого 2022 року в країні діє воєнний стан (загальновідомий факт).

Відповідно до приписів пункту 102.9 статті 102 ПК України (станом на 26 липня 2023 року) на період дії правового режиму воєнного, надзвичайного стану, що вводиться в Україні, зупиняється перебіг строків, визначених цим Кодексом, іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо особливостей оподаткування у період дії воєнного стану» (далі – Закон) від 30 червня 2023 року виключено припис пункту 102.9 статті 102 ПК України.

Закон набрав чинності 01 серпня 2023 року.

Підсумовуючи, суд зробив висновок, що перебіг строку визначення грошового зобов`язання (1095 днів), який встановлено приписами пункту 102.1 статті 102 ПК України, зупинявся у період з 18 березня 2020 року до 01 серпня 2023 року.

Отже, податкові повідомлення-рішення прийнято законно.

Підсумовуючи, суд зробив висновок про відмову у задоволенні позову і в цій частині вимог.

Судові витрати становлять сплату судового збору у сумі 10078,52 грн (Том 1 а.с.64).

Суд розподіляє їх відповідно до приписів статті 139 КАС України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.139, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Відмовити фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 у задоволенні позову.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську, Запорізьку та Кіровоградську області, протягом тридцяти днів з дня його складення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду Р.І. БРЕГЕЙ