Постанова від 16 липня 2026 р. у справі №380/238/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військової служби

Дата: 16 липня 2026 р.

Справа: №380/238/24

Суддя: Шавель Руслан Миронович

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/238/24 пров. № А/857/20842/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Шавеля Р.М.,

суддів Бруновської Н.В. та Хобор Р.Б.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07.05.2025р. в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання провести нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати, стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (суддя суду І інстанції: Кисильова О.Й., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 07.05.2025р., м.Львів; дата складання повного рішення суду І інстанції: не зазначена),-

В С Т А Н О В И В:

22.12.2023р. (згідно з відбитком календарного штемпеля на поштовому відправленні) позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення повного розрахунку з позивачем при звільненні; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за шість місяців у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, обчисленого з урахуванням середньоденного грошового забезпечення станом на дату звільнення - 20.12.2019р. та відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затв. постановою Кабінету Міністрів /КМ/ України № 100 від 08.02.1995р., без застосування принципу співмірності; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із затримкою виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016р. (період початку припинення виплати індексації грошового забезпечення) по 28.02.2018р. включно (закінчення періоду невиплати індексації, встановлений на підставі рішення суду в справі № 380/286/23) (а.с.1-5, 15).

Розгляд справи проведено судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні) за наявними матеріалами справи (а.с.18 і на звороті).

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 07.05.2025р. заявлений позов задоволено частково; стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 83727 грн. 30 коп.; визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування ОСОБА_1 передбаченої Законом України № 2050-ІІІ від 19.10.2000р. «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з січня 2016 року по день її фактичної виплати - 25.11.2023р.; зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з січня 2016 року по день її фактичної виплати - 25.11.2023р., відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затв. постановою КМ України № 59 від 21.02.2001р.; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено (а.с.42-48).

Не погодившись із рішенням суду, його оскаржив відповідач Військова частина НОМЕР_1 , який покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні заявленого позову відмовити (а.с.52-53).

В обґрунтування вимог апеляційної скарги покликається на те, що необхідною умовою для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їхньої виплати є звернення особи до підприємства, установи або організації із заявою про виплату відповідної компенсації, за наслідками розгляду якої власник чи уповноважений ним орган (особа) може: або задовольнити таку заяву та виплатити відповідну компенсацію, або відмовити у її виплаті. А тому тільки у разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію особа набуває право на звернення до суду з позовом про зобов`язання в судовому порядку виплатити відповідну компенсацію.

Водночас, із відповідною заявою про виплату компенсації позивач до Військової частини НОМЕР_1 не звертався; відповідач не відмовляв позивачу стосовно виплати компенсації втрати частини грошових доходів.

Відтак, порушення прав позивача є відсутніми, через що немає підстав для задоволення позовних вимог.

Інший учасник справи не подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Апеляційний розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Як встановлено під час судового розгляду, позивач ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 за № 286 від 20.12.2019р. прапорщик ОСОБА_1 виключений з 21.12.2019р. зі списків особового складу частини та з усіх видів забезпечення (а.с.5).

На виконання рішення суду від 01.05.2023р. у справі № 380/2658/23 відповідач 25.11.2023р. здійснив виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення у розмірі 48761 грн. 40 коп., що підтверджується випискою банку по картковому рахунку позивача АТ «ОщадБанк» (а.с.6-8, 9).

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, позивач звернувся до суду із розглядуваним позовом.

Приймаючи рішення та частково задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що підставою для звернення до суду позивача слугував факт несвоєчасного проведення відповідачем остаточного розрахунку при звільненні позивача.

Встановлені судом обставини на підставі досліджених письмових доказів підтверджують факт непроведення з позивачем остаточного розрахунку при звільненні.

Спеціальним законодавством, яке регулює питання грошового забезпечення військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, тому суд прийшов до висновку про можливість застосування норм ст.ст.116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Отже, у розглядуваному випадку мало місце звільнення позивача з військової служби без проведення остаточного розрахунку, тому відповідно до норми ст.117 КЗпП України позивач має право на виплату середнього заробітку за період затримки такого розрахунку.

Враховуючи фактичні обставини справи, зокрема, час невиплати суми заборгованості, суд визначив суму середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі 83727 грн. 30 коп. (виходячи з суми середньоденної заробітної плати – 452 грн. 58 коп.).

Окрім цього, компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001р. Компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема на суму індексації грошових доходів громадян.

При цьому, право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Оскільки індексація грошового забезпечення, належить до доходу, який позивач одержує на території України і який не має разового характеру, та враховуючи те, що відповідач здійснив її виплату з порушенням строків, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на виплату йому компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків виплати сум індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати за період з січня 2016 року по день її фактичної виплати - 25.11.2023р.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Аналіз поданої апеляційної скарги вказує на те, що доводи апелянта фактично зводяться до незгоди з рішенням суду в частині, яка стосується компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Згідно із роз`ясненнями, які наведені в п.13.1 постанови Пленуму ВАС України № 7 від 20.05.2013р. «Про судове рішення в адміністративній справі», у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.

Рішення суду першої інстанції в частині, що не оскаржена особою, яка подала апеляційну скаргу, не може бути скасовано або змінено апеляційним судом (п.13.2 цієї постанови).

Декларуючи свою незгоду із іншою частиною рішення суду, що торкається стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, будь-яких доводів на спростування висновків суду апелянт не наводить.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції фактично не оскаржується в частині позовних вимог щодо стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, тому колегія суддів розглядає заявлені доводи апеляційної скарги щодо компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, при цьому не знаходить підстав для застосування приписів ч.2 ст.308 КАС України.

Стосовно решти позовних вимог колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильних та обґрунтованих висновків про наявність підстав для часткового задоволення позову із визначеним способом захисту позивача, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.2 ст.9 Закону України № 2011-XII від 20.12.1991р. «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (ч.3 ст.9 вказаного Закону).

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України № 2050-ІІІ від 19.10.2000р. «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» /Закон № 2050-ІІІ/ та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затв. постановою КМ України № 159 від 21.02.2001р. /Порядок № 159/.

Згідно зі ст.ст.1, 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Відповідно до ст.3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно зі ст.4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Отже, дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - пенсійним органом) добровільно чи на виконання судового рішення.

Згідно з п.3 Порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

Аналіз наведених положень дає підстави вважати, що основною умовою для виплати громадянину, передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком № 159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем пенсії, що носило триваючий характер. У зв`язку з цим виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема у постанові від 14.04.2021р. у справі № 465/322/17.

У постанові від 05.03.2020р. у справі № 140/1547/19 Верховний Суд зазначив, що згідно з положеннями ст.4 Закону № 2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Відповідно до ст.6 Закону № 2050-III компенсацію виплачують за рахунок коштів Пенсійного фонду України, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету. З системного аналізу правових норм вбачається, що основними умовами для виплати суми компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.

Звідси, звернення особи до підприємства, установи або організації із заявою про виплату відповідної компенсації не можна вважати необхідною умовою для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їхньої виплати.

Встановлено, що на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 01.05.2023р. у справі № 380/2658/23 відповідач виплатив 25.11.2023р. позивачу суму індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016р. по 28.02.2018р. в розмірі 48761 грн. 40 коп., що підтверджується банківською випискою з АТ «ОщадБанк».

Вказані обставини не заперечуються сторонами.

Отже, несвоєчасне отримання позивачем індексації грошового забезпечення відбулось у зв`язку з протиправним ненарахуванням та невиплатою відповідачем такої під час проходження ОСОБА_1 служби, невиплати останньої під час звільнення з служби, тобто, з вини органу, що нараховує і виплачує грошове забезпечення, а тому позивач має право на отримання компенсації втрати частини грошового забезпечення у зв`язку з порушенням строків його виплати.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 24.01.2019р. у справі № 159/1615/17, від 29.04.2020р. у справі № 420/2093/16-а, від 16.12.2020 у справі № 521/21718/16-а, від 23.12.2020р. у справі № 640/7975/15-а, від 21.09.2022р. у справі № 816/1627/18.

Також колегія суддів звертає увагу на те, що оскільки позивачу остаточно виплачено індексацію грошового забезпечення 25.11.2023р. за період з 01.01.2016р. по 28.02.2018р., тому судом першої інстанції правильно задоволено позовні вимоги шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми грошового забезпечення за весь час затримки виплати, починаючи з січня 2016 року по день фактичної виплати – 25.11.2023р.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, якими вимоги позивача задоволено частково у визначений спосіб.

Колегія суддів відхиляє решту доводів апелянта, які наведені у поданій ним апеляційній скарзі, оскільки такі на правильність висновків суду не впливають, а відтак останні не можуть покладатися в основу скасування чи зміни оскарженого судового рішення.

Приймаючи до уваги викладене, суд першої інстанції правильно та повно встановив обставини справи, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.

З огляду на результат апеляційного розгляду та відповідно до ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта Військову частину НОМЕР_1 .

Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07.05.2025р. в адміністративній справі № 380/238/24 залишити без задоволення, а вказане рішення суду – без змін.

Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Військову частину НОМЕР_1 .

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення, та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. М. Шавель

судді Н. В. Бруновська

Р. Б. Хобор

Дата складання повного судового рішення: 17.07.2026р.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua