Постанова від 16 липня 2026 р. у справі №300/4775/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 300/4775/25 пров. № А/857/6502/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Кушнір В.О., Матковської З.М.

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області,

на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2025 року (суддя – Главач І.А., час ухвалення - не зазначено, місце ухвалення – м.Івано-Франківськ, дата складання повного тексту – не зазначено),

в адміністративній справі №300/4775/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області,

третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області,

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

У липні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача ГУ ПФУ у Київській області, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив: 1) визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області від 23.06.2025 №092550009015 щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні та виплаті пенсії по інвалідності відповідно до Закону України від 09.07.2003 року №1058-VI "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"; 2) зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 15.02.1989 по 05.01.2003 та здійснити призначення та виплату ОСОБА_1 пенсії по інвалідності відповідно до статті 32 Закону України від 09.07.2003 року № 1058-VI "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17.10.2025 позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області № 092550009015 від 23.06.2025 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії по інвалідності. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області, як орган, який за принципом екстериторіальності уповноважений на вирішення питання щодо призначення пенсії ОСОБА_1 , зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 15.02.1989 по 05.01.2003 р., відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 , з урахуванням довідок про заробітну плату ОСОБА_1 , та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії по інвалідності відповідно до статті 32 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 16.06.2025, з врахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача сплачений судовий збір в розмірі 968,96 гривень.

З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що оскаржене рішення суду підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт покликається на те, що судом першої інстанції не враховано, що питання призначення пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу. Адміністративний суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем. При цьому заява про призначення пенсії може бути розглянута як територіальним органом Пенсійного фонду, до якого заява була подана, так і іншим територіальним органом Пенсійного фонду.

За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржене рішення суду від 17.10.2025 2 та в позові відмовити в повному обсязі.

Позивачем поданий відзив на апеляційну скаргу, суть якого зводиться до того, що апеляційна скарга не містить обставин чи правових доводів, які б свідчили про порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, а тому не підлягає задоволенню. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Судом встановлено такі фактичні обставини справи.

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 15.05.2025 встановлено ІІІ (третю) групу інвалідності, що підтверджується витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 253/25/1988/Р від 15.05.2025 (а.с. 24).

ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою від 16.06.2025 про призначення пенсії по інвалідності відповідно до статті 30 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

За принципом екстериторіальності органом, уповноваженим розглянути заяву позивача та вирішити порушене в ній питання визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області, рішенням якого за №092550009015 від 23.06.2025 позивачу відмовлено у призначенні пенсії, у зв`язку із відсутністю необхідної тривалості страхового стажу. До страхового стажу не зараховано період роботи з 15.02.1989 по 05.01.2003 р., оскільки записи в трудовій книжці щодо даного періоду роботи і титульна сторінка цієї трудової книжки засвідчені нечітким відтиском печатки. Крім того, додані довідки про заробітну плату потребують уточнення первинними документами. Відповідач звертає увагу, що трудова книжка має бути належним чином заповнена для можливості зарахування відомостей у ній до страхового стажу (а.с. 28).

Вважаючи таке рішення відповідача протиправним, позивач звернувся до адміністративного суду із вказаним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача, колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.

Згідно з ч.1 ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Згідно з п.6 ст.92 Конституції України, виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі -Закон №1058-IV).

В розумінні ст.1 Закону №1058-IV, під поняттям пенсія розуміється щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом; страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Частиною першою ст.9 Закону №1058-ІV передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Умови призначення пенсії за віком встановлено ст.30 цього Закону. Пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону. Пенсія по інвалідності призначається незалежно від того, коли настала інвалідність: у період роботи, до влаштування на роботу чи після припинення роботи.

Зокрема, особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією: для осіб з інвалідністю III груп: від 56 років до досягнення особою 59 року включно - 14 років (ст.32 Закону №1058-ІV).

Крім того, суд зазначає, що Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII (далі Закон №1788-XII) відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій. Закон спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих. Закон гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв`язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.

Статтею 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Згідно з статтею 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення», за цим Законом призначаються трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Як встановлено судом, позивачу встановлено інвалідність ІІІ (третьої) групи. На момент встановлення інвалідності вік позивача становив 56 років 10 місяців 14 днів. Таким чином, виходячи із вищезазначених норм, для призначення пенсії по інвалідності страховий стаж позивача має становити не менше 14 років. Відповідно до відомостей форми РС-право, страховий стаж позивача становить 5 років 8 місяців 11 днів. Період роботи з 15.02.1989 по 05.01.2003 р. не було зараховано до страхового стажу позивача.

Позивачем при зверненні до органу Пенсійного фонду України із заявою від 16.06.2025 про призначення пенсії по інвалідності надано також пакет документів, зокрема копію трудової книжки серії НОМЕР_1 від 15.02.1989 року в якій містяться записи також щодо оспорюваного періоду роботи, який не було зараховано до страхового стажу з 15.02.1989 по 05.01.2003 р. про прийняття на роботу і звільнення з роботи підмінним водієм до Городенківського цукрокомбінату (пізніше – Городенківський бурякорадгосп, ВАТ "Еліта") (записи № 1-3). (а.с. 32). Дані записи виконані розбірливим почерком, містять підставу їх внесення та прослідковуваний слід печатки суб`єкта господарювання, вказано посаду та підпис уповноваженої особи.

Щодо відмови у зв`язку з тим, що записи в трудовій книжці щодо періоду роботи з 15.02.1989 по 05.01.2003 р. і титульна сторінка цієї трудової книжки засвідчені нечітким відтиском печатки, суд першої інстанції правильно звернув увагу на таке.

Інструкція № 58 діє лише з 1993 року, в той час коли трудову книжку було вперше заповнено у 1989 році.

Порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях на час первісного заповнення вказаної трудової книжки визначала Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 № 162 (надалі, також – Інструкція № 162).

Пунктом 1.1 Інструкції № 162 визначено, що трудова книжка являється основним документом про трудову діяльність робітників та службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних та громадських підприємств, установ і організацій, які пропрацювали більше 5 днів, в тому числі па сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників при умові, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Відповідно до пункту 1.2 Інструкції № 162 прийом на роботу без трудової книжки не допускається.

Відповідно до пунктів 2.2, 2.3 Інструкції № 162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу.

Відповідно до пункту 1.4 Інструкції № 162 питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання та обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 "Про трудові книжки робітників та службовців" та цією Інструкцією.

За змістом пункту 1 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 "Про трудові книжки робітників та службовців" встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Пунктом 13 вказаної постанови Про трудові книжки робітників та службовців при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.

При цьому, відповідно до пункту 18 вказаної постанови, відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.

З приводу запису про звільнення позивача суд звертає увагу на наступне.

Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 р. № 58 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, якою установлено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення – у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

За приписами пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (надалі, також – Інструкція № 58), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Відповідно до пункту 2.3 Інструкції № 58, записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Відповідно до пункту 2.4 Інструкції № 58, записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Разом з вказаним, як передбачено у пункті 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 "Про трудові книжки працівників", відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання.

Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Пунктом 3 зазначеного Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

За відсутності зазначених у згаданому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.

При цьому, чинним законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями про період роботи, що можуть міститися в інших документах, а також необхідність надання уточнюючих довідок, наказів, відомостей тощо підприємств, установ, організацій або їх правонаступників для підтвердження трудового стажу лише у випадку, коли в трудовій книжці відсутні відповідні відомості або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи.

Відповідно до частини 1 статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Суд зауважує, що відбиток печатки на титульній сторінці та записах в трудовій книжці є нечитабельним та не дає можливості встановити, якому суб`єкту господарювання належить дана печатка. Разом з тим, матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про недостовірність записів у трудовій книжці позивача. При цьому, відповідачем не заперечується їх достовірність, а вказується тільки на нечіткість відбитку печатки.

Відповідальність за наявність записів чи відомостей у трудовій книжці, їх правильність та повноту несе безпосередньо суб`єкт господарювання. Натомість відповідачем при вирішенні питання про призначення пенсії позивачу, покладено відповідальність за відсутність такої інформації на позивача. З огляду на те, що записи у трудовій книжці мають пріоритетне значення при визначенні страхового стажу особи, відмова відповідача у зв`язку з відсутністю тих чи інших відомостей суперечить нормативному регулюванню даних відносин.

Колегія суддів зазначає, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

В постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №687/975/17 викладена правова позиція, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку обіймав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці (неправильними чи не точними) щодо даних періодів роботи відповідачем суду не надано. При цьому, при вирішенні спору колегія суддів враховує, що позивач жодним чином не впливає на дотримання порядку заповнення трудової книжки та не може нести негативні наслідки за окремі недоліки у внесених в ній записах.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність. Таким чином, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

Тому правильно окружний суд вважав протиправними дії відповідача щодо не зарахування періоду роботи позивача з 15.02.1989 по 05.01.2003 р. до його страхового стажу, оскільки даний період роботи підтверджено достатніми та належними доказами.

Щодо аргументів відповідача про необхідність підтвердження інформації довідки про заробітну плату, суд приймає до уваги наступне.

Як встановлено судом, що позивачем при зверненні до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії надано, серед іншого, архівну довідку № Ю-7/12-20 від 09.06.2025, архівну довідку № Ю-8/12-20 від 09.06.2025, архівну довідку № Ю-9/12-20 від 09.06.2025 та архівну довідку № Ю-10/12-20 від 09.06.2025 (а.с. 33-36).

З приводу зазначення в архівній довідці № Ю-10/12-20 від 09.06.2025 про припинення господарської діяльності ВАТ "Еліта", то суд зазначає, що даний факт спростовується даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідно до даних якого, дане товариство ліквідовано в 2011 році (а.с. 37).

Відповідно до частини 3 статті 44 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Відповідно до підпункту 2 пункту 6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 № 28-2, Управління має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб-підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на управління Фонду завдань.

Таким чином, пенсійний орган має право, зокрема, у разі виникнення певних сумнівів щодо достовірності записів трудової книжки, чи відсутності окремих документів у архівних установах, для підтвердження стажу роботи, звертатися із відповідними листами, запитами до підприємств, установ, організацій, з метою отримання певної інформації, в тому числі, уточнюючої довідки чи документів, що містять відомості про періоди роботи.

В той же час, відповідачем не подано жодного доказу про вжиття певних заходів з метою отримання інформації щодо достовірності інформації зазначеної у трудовій книжці позивача та інформації у довідках про заробітну плату, натомість відмовлено у зарахуванні до страхового стажу спірний період його роботи та врахуванні довідок про заробітну плату.

Крім того, рішення про відмову у призначенні пенсії не містить деталізації того, які саме відомості довідок про заробітну плату підлягають уточненню, що свідчить про відсутність достатніх та належних аргументів у відповідача про необхідність надання додаткових документів для підтвердження викладених у таких довідках відомостей.

З огляду на встановлені вище обставини колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для не зарахування періодів роботи позивача, визначених у трудовій книжці серії НОМЕР_1 , а також неврахування довідок про заробітну плату, що вказує на протиправність оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області від 23.06.2025 № 092550009015, яке належить скасувати.

Колегія суддів відхиляє доводи відповідача про втручання судом в делеговані повноваження ПФУ на призначення пенсії. Так, відповідач у спірному випадку реалізував надані йому повноваження, приймаючи рішення, що оскаржив позивач, а саме про відмову у призначенні пенсії по інвалідності за відсутності необхідного стажу. Суд, встановивши протиправність спірного рішення, обрав ефективний спосіб захисту порушеного права позивача шляхом зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву щодо призначення пенсії по інвалідності, із зарахування стажу спірних періодів роботи, з врахуванням висновків суду, викладених у рішенні суду про визнання протиправним та скасувати рішення відповідача про відмову в призначенні позивачу пенсії по інвалідності.

Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість висновків суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог.

При цьому позивач не оскаржив рішення суду першої інстанції в частині обраного судом першої інстанції способу захисту порушеного права позивача.

Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що судом першої інстанції всебічно з`ясовано обставини справи, рішення суду першої інстанції винесено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому немає підстав для його скасування.

Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).

Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи, та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд –

постановив:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області – залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2025 року в адміністративній справі №300/4775/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя В. В. Гуляк

судді В. О. Кушнір

З. М. Матковська