Постанова від 16 липня 2026 р. у справі №240/230/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/230/25

Головуючий у 1-й інстанції: Чернова Ганна Валеріївна

Суддя-доповідач: Смілянець Е. С.

17 липня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Смілянця Е. С.

суддів: Полотнянка Ю.П. Драчук Т. О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Департаменту з питань виконання кримінальних покарань на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту з питань виконання кримінальних покарань про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

позивач звернувся в суд із позовом, у якому просив:

- визнати протиправними дії Департаменту з питань виконання кримінальних покарань щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;

- зобов`язати Департамент з питань виконання кримінальних покарань нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за 686 днів затримки розрахунку при звільненні за період з 10.02.2023 по 26.12.2024 включно, обчислений шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на кількість днів затримки виплати розрахунку при звільненні.

Житомирський окружний адміністративний суд рішенням від 21.10.2025 позов задовольнив частково. Визнав протиправною бездіяльність Департаменту з питань виконання кримінальних покарань, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнув з Департаменту з питань виконання кримінальних покарань на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 137266 (сто тридцять сім тисяч двісті шістдесят шість) грн. 78 коп. У задоволенні решти позовних вимог - відмовив.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.

Аргументами на підтвердження вимог скарги зазначає, що судом першої інстанції не враховано висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 8 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23.

Позивач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу відповідно до ст. 304 КАС України.

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України), суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Виходячи з приписів ст.ст. 311, 263 КАС України, вищезазначена апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач проходив військову службу у воєнізованому формуванні "Циклон" Департаменту з питань виконання кримінальних покарань (далі - відповідач) та наказом начальника від 09.02.2023 №113/ОС-23 його було звільнено з військової служби і виключено зі списків особового складу з 09.02.2023.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 20.05.2024 у справі №240/32559/23 зобов`язано Департамент з питань виконання кримінальних покарань здійснити ОСОБА_1 перерахунок з 01.05.2020 по 09.02.2023 сум грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічних оплачуваних відпусток, грошової допомоги при звільненні обчисливши їх із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (в редакції чинній з 29.01.2020) шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 та Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт, провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

На виконання вказаного судового рішення відповідач 27.12.2024 перерахував на картковий рахунок позивача кошти у сумі 215320,79 грн.

Позивач вважає, що оскільки остаточний розрахунок у сумі 215320,79 грн. відповідач провів з ним лише 27.12.2024, а не в день звільнення - 09.02.2023, то він повинен виплатити середній заробіток за 686 днів затримки розрахунку при звільненні.

На звернення позивача щодо проведення остаточного розрахунку відповідач відповіді не надав і кошти не виплатив.

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо невиплати середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.

Так, Законом України від 01.07.2022 №2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" (далі - Закон №2352-ІХ) положення статті 117 Кодексу законів про працю України викладені в такій редакції:

"У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті".

Закон №2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 Кодексу законів про працю України набрали чинності з 19.07.2022.

Як встановлено судом першої інстанції, відповідно до наданої відповідачем довідки від 10.10.2025 №9/1-59, середньоденний заробіток позивача становить 758,38 грн.

Кількість днів затримки розрахунку із 10.02.2023 по 09.08.2023 становить 181 день (в межах шестимісячного строку).

Враховуючи редакцію статті 117 КЗпП України, викладену відповідно до Закону №2352-ІХ, на користь позивача слід стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 137266,78 грн (758,38 грн х 181 календарних дні).

Таким чином, суд дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивача буде визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення повного розрахунку при звільнені зі служби та стягнення з відповідача середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 137266,78 грн. (в межах шестимісячного строку).

Судом апеляційної інстанції враховується, що Судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22, відступаючи від попередніх позицій Верховного Суду щодо можливості зменшення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення після 19.07.2022, зазначила, необхідно враховувати норми статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.

У вказаній постанові Судова палата констатувала, що якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 КЗпП України, у редакції Закону України «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України», та були припинені на момент чинності дії статті 117 КЗпП України, у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином:

– правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 КЗпП України (у попередній редакції);

– у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 117 КЗпП України (у новій редакції).

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 8 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 дійшла висновку що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо не застосування судом першої інстанції принципу співмірності до розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за спірний період є обґрунтованими.

Колегія суддів враховує, що при визначенні розміру середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні позивача, загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 336 318,15 грн. (64 964,52 грн. грошового забезпечення виплачено у день звільнення, згідно рішення у справі №240/32559/23 - 215320,79 грн, згідно рішення у справі №240/833/25 - 56032,84 грн)

Отже, несвоєчасно виплачені суми грошового забезпечення (215320,79 грн) становлять 64,02 % ( 215320,79 грн х 100 : (64 964,52 грн+215320,79 грн+ 56032,84 грн).

Тому, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за оскаржуваний період складає 87 878,19 грн (758,38 грн х 181 календарних дні х 64,02 %).

З урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду у постанові від 8 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23, колегія суддів вважає що рішення суду першої інстанції підлягає зміні в мотивувальній частині щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні який становить 87 878,19 грн.

Стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов`язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов`язкових платежів. Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а.

Зважаючи на те, що резолютивна частина рішення суду першої інстанції містить загальний розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тому рішення суду підлягає зміні в цій частині з урахуванням зміненої оскаржуваної частини рішення суду.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Департаменту з питань виконання кримінальних покарань задовольнити частково.

Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2025 року змінити виклавши абзац третій рішення суду наступного змісту:

"Стягнути з Департаменту з питань виконання кримінальних покарань на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 87878 (вісімдесят сім тисяч вісімсот сімдесят вісім) грн. 19 коп., з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів."

В іншій частині рішення суду залишити без змін .

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

Головуючий Смілянець Е. С.

Судді Полотнянко Ю.П. Драчук Т. О.