Постанова від 15 липня 2026 р. у справі №320/7289/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/7289/25 Суддя (судді) першої інстанції: Дудін С.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Аліменка В.О.,

суддів Терези Ю.О., Файдюка В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 червня 2025 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, у якому просив суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови позивачу у нарахуванні та виплаті з 01.03.2024 року пенсії без обмеження максимальним розміром з урахуванням індексації, передбаченої Постановою КМУ №118 від 16 лютого 2022 року «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році», з урахуванням індексації, передбаченої Постановою КМУ від 24 лютого 2023 року №168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році» та з урахуванням індексації, передбаченої Постановою КМУ від 23 лютого 2024 року №185 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві нарахувати та виплатити з 01.03.2024 року позивачу пенсію без обмеження максимальним розміром з урахуванням індексації, передбаченої Постановою КМУ № l18 від 16 лютого 2022 року «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році», з урахуванням індексації, передбаченої Постановою КМУ від 24 лютого 2023 року № 168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році» та з урахуванням індексації, передбаченої Постановою КМУ від 23 лютого 2024 року № 185 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році» з основним розміром 80% грошового забезпечення.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що є пенсіонером, перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду України та отримує пенсійне забезпечення відповідно до положень Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262).

Позивач вказує, що після проведення індексації пенсії з 01.03.2024 відповідачем застосовано обмеження її максимального розміру шляхом встановлення виплати в межах десяти прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність, з чим він не погоджується та вважає такі дії незаконними.

На переконання позивача, застосування відповідачем зазначеного обмеження суперечить вимогам чинного законодавства, порушує його право на належний перерахунок та виплату пенсії у повному розмірі, у зв`язку з чим він був змушений звернутися до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 20 червня 2025 року позов задоволено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

За змістом частини першої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції має бути розглянута протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

За приписами частини другої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п`ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу.

Згідно з частиною четвертою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі.

Пунктом 1 статті 6, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17 липня 1997 року, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку.

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду, з метою забезпечення повного та всебічного розгляду справи, а також прийняття законного та обґрунтованого рішення з дотриманням процесуальних прав усіх учасників судового процесу, дійшла висновку про наявність підстав для продовження строку розгляду апеляційної скарги на розумний строк.

Переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги на предмет законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з наступного.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію відповідно до Закону №2262.

З матеріалів справи вбачається, що позивачу при проведенні індексації пенсії з 01.03.2024 її виплата обмежена десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, що позивач вважає неправомірним.

Не погоджуючись з такими діями, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України гарантовано право громадян на соціальний захист, яке охоплює право на забезпечення у випадках повної, часткової чи тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від особи причин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до преамбули Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262-XII (далі - Закон №2262), цей нормативно-правовий акт визначає підстави, умови, норми та порядок здійснення пенсійного забезпечення громадян України з числа осіб, які проходили військову службу, службу в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України, Державній кримінально-виконавчій службі України, а також інших осіб, яким відповідно до цього Закону гарантовано право на пенсійне забезпечення.

Обмеження максимального розміру пенсії, призначеної відповідно до положень Закону №2262, на рівні десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, уперше було запроваджено Законом України від 08 липня 2011 року №3668-VІ «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (далі - Закон №3668-VІ), який набрав чинності 01 жовтня 2011 року.

Так, статтею 2 Закону №3668-VІ передбачено, що максимальний розмір пенсії (за винятком пенсійних виплат, які здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання, з урахуванням усіх встановлених законодавством надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, крім доплат до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, призначених чи перерахованих відповідно до Митного кодексу України та низки спеціальних законів України, зокрема Законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення», «Про судоустрій і статус суддів», а також Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Одночасно із прийняттям Закону №3668-VІ було внесено зміни і до статті 43 Закону №2262. У новій редакції цієї статті було встановлено, що максимальний розмір пенсії, визначений з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших передбачених законодавством доплат до пенсії, за винятком доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність.

Рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016 положення частини сьомої статті 43 Закону №2262 було визнано таким, що не відповідає Конституції України, тобто неконституційним.

У пункті 2 резолютивної частини зазначеного Рішення Конституційний Суд України визначив, що положення частини сьомої статті 43 Закону №2262, які були визнані неконституційними, втрачають чинність із дня ухвалення цього Рішення, а саме з 20 грудня 2016 року.

Обґрунтовуючи свою правову позицію, Конституційний Суд України у Рішенні від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016 виходив із того, що положення частини п`ятої статті 17 Конституції України, які покладають на державу обов`язок забезпечувати соціальний захист громадян України, що перебувають на службі у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей, мають пріоритетний та безумовний характер. Конституційний Суд України наголосив, що заходи соціального захисту цієї категорії громадян не можуть бути скасовані або звужені з мотивів економічної доцільності чи з огляду на складну соціально-економічну ситуацію в державі. При цьому Суд дійшов висновку, що встановлення обмеження максимального розміру пенсії для осіб, право яких на пенсійне забезпечення визначене Законом №2262, фактично нівелює зміст конституційних гарантій соціального захисту, передбачених частиною п`ятою статті 17 Конституції України, щодо осіб, які виконують обов`язок із захисту суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності України.

Отже, починаючи з 20 грудня 2016 року, з урахуванням правових наслідків Рішення Конституційного Суду України №7-рп/2016, у Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» відсутня чинна частина сьома статті 43, а зміни, які надалі вносилися до цієї норми шляхом заміни окремих слів та цифрових показників, фактично не можуть бути реалізовані, оскільки стосуються положення, яке втратило чинність унаслідок визнання його неконституційним.

Наведений висновок відповідає усталеній правозастосовній практиці Верховного Суду, викладеній, зокрема, у постановах від 03 жовтня 2018 року у справі №127/4267/17, від 16 жовтня 2018 року у справі №522/16882/17, від 06 листопада 2018 року у справі №522/3093/17, від 31 січня 2019 року у справі №638/6363/17, від 12 березня 2019 року у справі №522/3049/17, від 14 травня 2019 року у справі №591/2109/17, від 08 серпня 2019 року у справі №522/3271/17, від 10 жовтня 2019 року у справі №522/22798/17, від 30 жовтня 2020 року у справі №522/16881/17 та від 17 травня 2021 року у справі №343/870/17.

При цьому обмеження максимального розміру пенсії, призначеної відповідно до Закону №2262, десятьма прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність, було одночасно закріплено як у частині сьомій статті 43 Закону №2262, так і в положеннях статті 2 Закону №3668-VІ, прийнятих у межах одного законодавчого акта та спрямованих на регулювання одного й того самого кола суспільних відносин.

Таким чином, положення частини сьомої статті 43 Закону №2262 та положення частини першої статті 2 Закону №3668-VІ в частині поширення їх дії на пенсії, призначені відповідно до Закону №2262, були прийняті одночасно, регулювали однакові правовідносини та фактично містили тотожне за змістом нормативне регулювання щодо встановлення граничного розміру пенсійного забезпечення.

Конституційний Суд України у Рішенні від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016 надав правову оцінку саме такому способу законодавчого регулювання спірних правовідносин та дійшов висновку про невідповідність положень частини сьомої статті 43 Закону №2262 вимогам статті 17 Конституції України.

Водночас положення статті 2 Закону №3668-VІ в частині поширення встановленого нею обмеження на пенсії, призначені відповідно до Закону №2262, хоча і не були предметом окремого конституційного контролю, залишилися незмінними та продовжували містити аналогічне за змістом правове регулювання. Фактично зазначені положення дублювали зміст частини сьомої статті 43 Закону №2262, були однопредметними з нею, прийнятими одночасно та спрямованими на врегулювання тих самих правовідносин щодо обмеження максимального розміру пенсій осіб, пенсійне забезпечення яких здійснюється відповідно до Закону №2262.

Отже, на час виникнення спірних правовідносин існує правова колізія між положеннями Закону №2262 з урахуванням правових наслідків Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016 та положеннями Закону №3668-VІ у частині врегулювання питання щодо обмеження максимальним розміром пенсії осіб, яким пенсія призначена відповідно до Закону №2262.

Враховуючи те, що приписи зазначених законодавчих актів по-різному регулюють одні й ті самі правовідносини, пов`язані з пенсійним забезпеченням осіб, які отримують пенсію відповідно до Закону №2262, у частині встановлення граничного розміру пенсійних виплат, суд дійшов висновку про наявність між ними очевидної суперечності.

Європейський суд з прав людини у пунктах 52 та 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення та застосування норм національного законодавства належить до компетенції національних органів. Разом з тим Суд наголосив, що він повинен пересвідчитися у тому, що спосіб тлумачення та застосування національного законодавства призводить до наслідків, які є сумісними з вимогами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практикою її застосування. ЄСПЛ звернув увагу, що відсутність у національному законодавстві достатньої чіткості та передбачуваності, яка допускає неоднозначне тлумачення правових норм, не відповідає вимозі «якості закону» та не забезпечує належного захисту особи від свавільного втручання державних органів у її майнові права. У зв`язку з цим Суд сформулював правовий підхід, відповідно до якого у випадку неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи органи державної влади повинні застосовувати найбільш сприятливий для особи підхід.

Разом із тим статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд під час здійснення правосуддя керується принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищою соціальною цінністю та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. При цьому суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. Крім того, звернення до адміністративного суду з метою захисту прав і свобод людини та громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується законом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 листопада 2018 року у справі №812/292/18 зазначила, що у разі існування законодавчих норм, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, такі норми підлягають застосуванню у спосіб, найбільш сприятливий для особи.

Аналогічний підхід викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 лютого 2019 року у зразковій справі №822/524/18. Посилаючись на положення статей 1, 8 та 92 Конституції України, а також статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у разі наявності неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи у національному законодавстві, а також у випадку існування прогалин у правовому регулюванні, які можуть впливати на реалізацію прав і свобод людини, зокрема у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов`язані застосовувати той підхід, який є найбільш сприятливим для особи.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що при вирішенні цього спору підлягають застосуванню саме положення Закону №2262 з урахуванням правової позиції, викладеної у Рішенні Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016, а не положення Закону №3668-VІ.

Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку, що застосування відповідачем обмеження максимального розміру пенсії позивача, право на пенсійне забезпечення якого визначене Законом №2262, є протиправним.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування зазначених норм права у подібних правовідносинах неодноразово викладений Верховним Судом, зокрема у постановах від 25 липня 2022 року у справі №580/3451/21, від 20 липня 2022 року у справі №340/2476/21, від 11 липня 2022 року у справі №620/613/21, від 29 червня 2022 року у справі №640/19118/18 та від 18 травня 2022 року у справі №380/12337/20.

За таких обставин суд вважає, що порушене право позивача підлягає судовому захисту шляхом визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України щодо застосування обмеження максимального розміру пенсії під час її виплати з 01 березня 2024 року.

Крім того, належним способом захисту порушеного права позивача є покладення на відповідача обов`язку здійснювати виплату пенсії з 01 березня 2024 року без застосування обмеження її максимальним розміром.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії з урахуванням індексації без застосування обмеження максимальним розміром суд зазначає таке.

Відповідно до статті 64 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» у редакції Закону України №2040-ІХ від 15 лютого 2022 року, яка застосовується з 01 березня 2022 року, у випадку якщо пенсії, призначені військовослужбовцям, іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, а також членам їх сімей, протягом попереднього календарного року та до дати проведення індексації у відповідному році не перераховувалися відповідно до частини четвертої статті 63 Закону №2262, для забезпечення індексації здійснюється перерахунок таких пенсій у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, із застосуванням коефіцієнта збільшення, який визначається відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». При цьому сума індексації враховується під час подальших перерахунків пенсії, що проводяться відповідно до статті 63 Закону №2262.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року №118 «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році» передбачено, що з 01 березня 2022 року пенсії, призначені відповідно до статей 13, 21 та 36 Закону №2262, підвищуються на коефіцієнт збільшення, визначений зазначеною постановою, у межах максимального розміру пенсії, встановленого законом.

Аналогічне нормативне регулювання міститься і в пункті 2 постанови Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2023 року №168 «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році», яким передбачено проведення індексації пенсій зазначеної категорії осіб з 01 березня 2023 року із застосуванням відповідного коефіцієнта збільшення та з урахуванням положень цієї постанови.

Крім того, підпунктом 1 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2024 року №185 «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році» встановлено, що з 01 березня 2024 року розміри пенсій, призначених відповідно до статей 13, 21 та 36 Закону №2262, підвищуються на коефіцієнт збільшення, визначений цією постановою, у межах максимального розміру пенсії, встановленого законом.

Водночас абзацом другим пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України №118 визначено, що з 01 березня 2022 року перерахунок пенсій відповідно до Порядку проведення перерахунку пенсій згідно з частиною другою статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 лютого 2019 року №124, здійснюється із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,14.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України №168 передбачено, що з 01 березня 2023 року перерахунок пенсій відповідно до Порядку проведення перерахунку пенсій згідно з частиною другою статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 лютого 2019 року №124 «Питання проведення індексації пенсій у 2019 році», здійснюється із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,197.

Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України №185, з 01 березня 2024 року перерахунок пенсій згідно з Порядком проведення перерахунку пенсій відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 лютого 2019 року №124 «Питання проведення індексації пенсій у 2019 році», проводиться із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,0796.

Згідно з абзацом другим пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України №118, абзацом другим пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України №168 та абзацом другим підпункту 1 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України №185, підвищення пенсії встановлюється додатково до щомісячної доплати до пенсії, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 14 липня 2021 року №713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб».

Крім того, підвищення пенсії, проведене відповідно до зазначених постанов Кабінету Міністрів України, враховується під час подальших перерахунків пенсії згідно з частиною четвертою статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», що прямо передбачено абзацом четвертим пункту 2 постанови №118, абзацом четвертим пункту 2 постанови №168 та абзацом четвертим підпункту 1 пункту 2 постанови №185.

Щодо наявності у пункті 2 постанови Кабінету Міністрів України №118, пункті 2 постанови Кабінету Міністрів України №168 та підпункті 1 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України №185 застереження про те, що підвищення пенсій із застосуванням відповідного коефіцієнта збільшення здійснюється «у межах максимального розміру пенсії, визначеного законом», колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до загального правила вирішення колізій, закріпленого у частині третій статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або відповідні положення міжнародного договору України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а сформулювала правовий висновок про те, що за наявності неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади повинні застосовувати підхід, який є найбільш сприятливим для особи.

У спірних правовідносинах положення постанов Кабінету Міністрів України №118, №168 та №185 у частині застереження про проведення індексації пенсії в межах максимального розміру пенсії не можуть застосовуватися у спосіб, який суперечить положенням Закону №2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016. Саме ці положення мають спеціальний характер для спірних правовідносин та підлягають застосуванню при визначенні обсягу пенсійних прав позивача.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що закон не наділяє територіальний орган Пенсійного фонду України повноваженнями на власний розсуд визначати підстави чи умови обмеження пенсійних виплат. Відтак дії Головного управління Пенсійного фонду України щодо застосування такого обмеження суперечать вимогам частини другої статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією і законами України.

З урахуванням наведеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість доводів позивача щодо необхідності нарахування та виплати індексації пенсії відповідно до постанов Кабінету Міністрів України №118, №168 та №185, з урахуванням раніше проведених виплат, без застосування обмеження пенсії максимальним розміром.

Також колегія суддів бере до уваги, що пенсія позивачу виплачується виходячи з основного розміру 80 відсотків відповідного грошового забезпечення, що відповідачем належними доказами не спростовано.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, надав їм належну правову оцінку та обґрунтовано дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, зводяться до помилкового тлумачення норм матеріального права та фактично ґрунтуються на необхідності застосування обмеження максимального розміру пенсії, яке у спірних правовідносинах не підлягає застосуванню з огляду на Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016 та усталену практику Верховного Суду.

За таких обставин апеляційна скарга Головного управління Пенсійного фонду України задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно встановив фактичні обставини справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги наведених висновків не спростовують та зводяться фактично до незгоди апелянта із наданою судом оцінкою встановлених у справі обставин.

Підстав для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення колегія суддів не вбачає.

За наведених обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував фактичні обставини справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги наведених висновків не спростовують, у зв`язку з чим підстав для скасування або зміни оскаржуваного судового рішення не вбачається.

Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.

Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.

За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки справа відповідно до п. 3 ч. 6 ст. 12 КАС України є справою незначної складності, судове рішення суду апеляційної інстанції згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених цим пунктом.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 червня 2025 року- залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5ст.328 КАС України.

Суддя-доповідач В.О. Аліменко

Судді Ю.О.Тереза

В.В.Файдюк