Постанова від 15 липня 2026 р. у справі №580/4812/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 580/4812/25 Суддя (судді) першої інстанції: Віталіна ГАЙДАШ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Аліменка В.О.,

суддів Терези Ю.О., Файдюка В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 11 червня 2025 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправними дій,-

В С Т А Н О В И Л А

До Черкаського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому позивачка просила:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови позивачці у нарахуванні та виплаті грошової допомоги відповідно до п. 7-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області зарахувати позивачці період її роботи з 01.01.1987 по 19.06.1994 до спеціального стажу, який дає право на пенсійне забезпечення за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а також здійснити нарахування та виплату грошової допомоги відповідно до п. 7-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що на її думку відповідач 2 протиправно відмовив у нарахуванні та виплаті їй грошової допомоги відповідно до п. 7-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 11 червня 2025 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області ОСОБА_1 про відмову у призначенні ОСОБА_1 грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню та виплачується під час призначення пенсії за віком, у розмірі 10 (десяти) місячних пенсій станом на день її призначення, відповідно до вимог п. 7-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 період її роботи з 01.01.1987 по 19.06.1994 до спеціального стажу, який дає право на пенсійне забезпечення за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а також здійснити нарахування та виплату грошової допомоги відповідно до п. 7-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги на предмет законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з наступного.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивачці з 27.10.2024 відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» призначена пенсія за віком.

Позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області із заявою в якій просила нарахувати та виплатити їй грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню та виплачується під час призначення пенсії за віком, у розмірі 10 місячних пенсій станом на день її призначення, відповідно до вимог п. 7-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області у порядку екстериторіальності рішенням від 25.03.2025 №230850003255 відмовило позивачці у нарахуванні та виплаті грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню та виплачується під час призначення пенсії за віком, у розмірі 10 місячних пенсій станом на день її призначення, відповідно до вимог п. 7-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки вона не має необхідного стажу у закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Позивач, вважаючи вказане рішення протиправним та таким що підлягає скасуванню, звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які є застрахованими особами відповідно до цього Закону, досягли встановленого ним пенсійного віку або в установленому законодавством порядку визнані особами з інвалідністю та мають необхідний страховий стаж для призначення відповідного виду пенсії. У разі смерті таких осіб право на відповідні пенсійні виплати мають члени їхніх сімей, визначені статтею 36 цього Закону, а також інші особи, передбачені його положеннями.

Згідно з пунктом «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ (далі - Закон № 1788-ХІІ) право на призначення пенсії за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення за наявності спеціального стажу роботи тривалістю від 25 до 30 років відповідно до Переліку посад і закладів, який затверджується Кабінетом Міністрів України. Таке право виникає незалежно від віку особи.

Положеннями пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV встановлено, що особам, які на день досягнення пенсійного віку, визначеного статтею 26 цього Закону, працювали у закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону № 1788-ХІІ надає право на призначення пенсії за вислугу років, мають необхідний страховий стаж на таких посадах (для чоловіків - не менше 35 років, для жінок - не менше 30 років) та до цього часу не отримували жодного виду пенсії, під час призначення пенсії за віком виплачується одноразова грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій, визначених станом на день її призначення.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, відповідно до записів трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 загальний страховий стаж позивачки перевищує 42 роки. При цьому спеціальний стаж роботи, що враховується відповідно до пункту «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ, становить 29 років 1 місяць 4 дні, у тому числі період роботи з 16 серпня 1986 року по 01 вересня 1994 року на посаді вчителя географії, який складає 8 років 17 днів.

Як убачається з матеріалів справи, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, розглянувши заяву позивачки за принципом екстериторіальності, рішенням від 25 березня 2025 року № 230850003255 відмовило їй у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій, передбаченої пунктом 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV. Підставою для прийняття такого рішення зазначено відсутність у позивачки необхідного стажу роботи саме у закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, які дають право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону № 1788-ХІІ.

Разом із тим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наведені відповідачем підстави для відмови не ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права.

Так, відповідно до пункту 2 приміток до Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 909 (далі - Перелік № 909), робота за відповідною спеціальністю у закладах, установах та на посадах, визначених цим Переліком, надає право на пенсію за вислугу років незалежно від форми власності чи відомчої належності відповідних закладів та установ.

Крім того, під час спірного періоду трудової діяльності позивачки правовий режим власності визначався Законом України «Про власність» від 07 лютого 1991 року № 697-ХІІ (далі - Закон № 697-ХІІ).

Згідно з частиною четвертою статті 2 зазначеного Закону в Україні визнавалися три форми власності: приватна, колективна та державна.

Водночас відповідно до частини першої статті 20 Закону № 697-ХІІ суб`єктами права колективної власності визнавалися, зокрема, трудові колективи державних підприємств, колективні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства, господарські товариства, господарські об`єднання, професійні спілки, політичні партії, інші громадські та релігійні організації, які є юридичними особами.

Колегія суддів також враховує, що на час проходження позивачкою відповідної трудової діяльності діяла Конституція Української РСР від 20 квітня 1978 року.

Так, статтею 10 Конституції УРСР було визначено, що економічну основу держави становить соціалістична власність на засоби виробництва, яка існує у формах державної (загальнонародної) та колгоспно-кооперативної власності.

Водночас стаття 11 Конституції УРСР передбачала, що у виключній власності держави перебувають земля, її надра, води, ліси, а також основні засоби виробництва у промисловості, будівництві та сільському господарстві, засоби транспорту і зв`язку, банки, майно державних підприємств, установ та організацій, основний міський житловий фонд та інше майно, необхідне для здійснення функцій держави.

Отже, системний аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що у відповідний історичний період колгоспно-кооперативна форма власності належала до різновидів соціалістичної власності та функціонувала в межах єдиної державної економічної системи, а не була формою приватної чи особистої власності.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що період роботи позивачки у дитячому садку колгоспу на посадах вихователя та завідувача не може бути виключений із спеціального стажу лише з підстав форми власності такого закладу. Відтак зазначений період роботи обґрунтовано прирівняний судом першої інстанції до роботи у закладах державної та комунальної форми власності для цілей застосування пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV.

Наведений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 31 січня 2019 року у справі № 466/2943/17, у якій суд касаційної інстанції дійшов аналогічного висновку щодо застосування норм законодавства, які регулюють питання зарахування відповідного стажу роботи для призначення грошової допомоги.

Крім того, пунктом 2 приміток до Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 909, прямо визначено, що робота за відповідною спеціальністю у закладах, установах та на посадах, включених до зазначеного Переліку, надає право на пенсію за вислугу років незалежно від форми власності чи відомчої належності відповідних закладів та установ.

З огляду на наведене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що періоди роботи позивачки на посадах вихователя та завідувача дитячого садка підлягають зарахуванню до спеціального стажу працівника освіти, який відповідно до вимог законодавства надає право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги, що не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії.

Положеннями пунктів 5, 6 та 7 Порядку обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати встановлено, що така грошова допомога надається особам, яким починаючи з 01 жовтня 2011 року призначається пенсія за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та які на день досягнення пенсійного віку, визначеного статтею 26 Закону № 1058-IV, працювали у закладах чи установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» надає право на пенсію за вислугу років, мають необхідний страховий стаж на таких посадах (для чоловіків - не менше 35 років, для жінок - не менше 30 років), а також до призначення пенсії не отримували жодного її виду.

Цими ж положеннями Порядку визначено, що для обчислення розміру одноразової грошової допомоги враховується місячний розмір пенсії, визначений відповідно до статей 27 та 28 Закону № 1058-IV станом на день її призначення, а виплата зазначеної допомоги здійснюється органами Пенсійного фонду України одноразово у розмірі десяти місячних пенсій за рахунок коштів Державного бюджету України одночасно з першою виплатою призначеної пенсії.

Водночас пунктом 2 зазначеного Порядку передбачено, що до страхового стажу, який надає право на отримання такої грошової допомоги, зараховуються періоди роботи у закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років відповідно до пунктів «е» та «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та які передбачені Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року № 909.

При цьому страховий стаж, визначений пунктами 2 та 3 зазначеного Порядку, обчислюється у календарному порядку, а також допускається підсумовування окремих періодів роботи, які відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону № 1788-ХІІ дають право на призначення пенсії за вислугу років.

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права свідчить про те, що необхідними умовами для набуття права на одноразову грошову допомогу є: призначення особі пенсії за віком після 01 жовтня 2011 року відповідно до Закону № 1058-IV; наявність необхідного страхового стажу роботи на відповідних посадах; робота на день досягнення пенсійного віку у закладах та установах, визначених законодавством; а також відсутність факту отримання будь-якого виду пенсії до її призначення.

Оскільки, як правильно встановив суд першої інстанції, позивачка відповідає усім зазначеним умовам, а її спеціальний стаж роботи підтверджений належними та допустимими доказами, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у неї права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV.

Вирішуючи питання про належний спосіб захисту порушеного права, колегія суддів виходить із положень частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких суд зобов`язаний забезпечити ефективний захист порушених прав особи.

З огляду на те, що саме Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області у порядку екстериторіальності розглянуло заяву позивачки та прийняло оскаржуване рішення від 25 березня 2025 року № 230850003255, суд першої інстанції обґрунтовано поклав саме на цей територіальний орган Пенсійного фонду України обов`язок зарахувати період роботи позивачки з 01 січня 1987 року по 19 червня 1994 року до спеціального стажу, який дає право на пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а також здійснити нарахування та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у зазначеній частині, оскільки саме такий спосіб судового захисту є ефективним, відповідає характеру допущеного порушення та забезпечує реальне поновлення порушеного права позивачки.

Підстав для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення колегія суддів не вбачає.

За наведених обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував фактичні обставини справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги наведених висновків не спростовують, у зв`язку з чим підстав для скасування або зміни оскаржуваного судового рішення не вбачається.

Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.

Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.

За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки справа відповідно до п. 3 ч. 6 ст. 12 КАС України є справою незначної складності, судове рішення суду апеляційної інстанції згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених цим пунктом.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області - залишити без задоволення.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 11 червня 2025 року- залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5ст.328 КАС України.

Суддя-доповідач В.О. Аліменко

Судді Ю.О.Тереза

В.В.Файдюк