Постанова від 15 липня 2026 р. у справі №320/6963/21 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/6963/21 Суддя (судді) першої інстанції: Лисенко В.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Аліменка В.О.,

суддів Терези Ю.О., Файдюка В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 липня 2025 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просив суд:

- визнати протиправним рішення відповідача від 24.02.2021 № 101650002280 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах;

- зобов`язати відповідача включити періоди роботи позивача на Трипільському біохімічному заводі, а саме: з 01.11.1990 по 05.09.1995 на посаді змінного майстра підготовки сировини; з 06.09.1995 по 30.04.1997 на посаді заступника начальника цеху підготовки сировини; з 01.04.1998 по 04.10.1999 на посаді механіка цеху підготовки сировини; з 01.12.2000 по 24.12.2000 на посаді механіка дільниці ППС; з 25.12.2000 по 30.05.2002 на посаді начальника відділення прийомки і підготовки сировини дільниці ППС; з 01.06.2002 по 18.05.2005 на посаді майстра прийомки і підготовки сировини відділення ППС до стажу роботи, що надає позивачу право на призначення пенсії за Списком № 2 виробництв, робіт, процесій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, відповідно до пункту "б" частини другої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII;

- зобов`язати відповідача призначити з 24.02.2021 позивачу пенсію на пільгових умовах.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що пенсійному органу надані всі необхідні документи для призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №2, відтак відмова відповідача у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах є протиправною.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14 липня 2025 року позов задоволено.

Визнано протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 24.02.2021 №101650002280 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ - 22933548, вул.Саєнка Андрія, буд.10, м.Фастів, Київська область, 08500) зарахувати до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах (Список №2) період роботи ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) з 01.11.1990 до 05.09.1995, з 06.09.1995 до 30.04.1997, з 01.04.1998 до 04.10.1999, з 01.12.2000 до 24.12.2000, з 25.12.2000 до 30.05.2002, з 01.06.2002 до 18.05.2005 та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах з 17.02.2021 за Списком №2 відповідно до ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

За змістом частини першої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції має бути розглянута протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

За приписами частини другої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п`ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу.

Згідно з частиною четвертою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі.

Пунктом 1 статті 6, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17 липня 1997 року, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку.

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду, з метою забезпечення повного та всебічного розгляду справи, а також прийняття законного та обґрунтованого рішення з дотриманням процесуальних прав усіх учасників судового процесу, дійшла висновку про наявність підстав для продовження строку розгляду апеляційної скарги на розумний строк.

Переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги на предмет законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з наступного.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується копією паспорту.

17.02.2021 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

24.02.2021 Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області прийнято рішення №101650002280, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, згідно з пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування у зв`язку з відсутністю необхідного пільгового стажу роботи за списком №2 та недосягненням пенсійного віку 55 років.

У рішенні зазначено про те, що за наданими документами страховий стаж ОСОБА_1 становить 37 років 3 місяці 6 днів. Згідно довідки ВАТ «Стиролбіотех» від 02.12.2014 №01-09/14-02-02-5 пільговий стаж за Списком № 2 - 2 роки 19 днів (до 21.08.1992).

Право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відсутнє.

Однак, вказаним рішенням відповідач не зарахував позивачеві до пільгового стажу періоду роботи на Трипільському біохімічному заводі після 1992 року (від 15.06.1994 згідно наказу №70 ВАТ «Трипільський біохімічний завод» перейменовано на ВАТ «Стиролбіотех») з підстав не зазначених у спірному рішенні.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законодавче регулювання права громадян на соціальний захист закріплено у статті 46 Конституції України, відповідно до якої кожен громадянин має право на соціальний захист, що охоплює право на забезпечення у випадках повної, часткової чи тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від особи причин, а також у старості та в інших випадках, визначених законом.

Зазначене право гарантується системою загальнообов`язкового державного соціального страхування, яка фінансується за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також коштів бюджету та інших джерел соціального забезпечення. Крім того, реалізація цього права забезпечується створенням мережі державних, комунальних і приватних закладів, призначених для догляду за непрацездатними особами.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, а також форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Починаючи з 01 січня 2004 року таким базовим законом є Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», який був прийнятий на заміну Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Отже, враховуючи, що Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та Закон України «Про пенсійне забезпечення» регулюють однакове коло правовідносин, перевага у застосуванні за загальним правилом належить нормам Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» як закону, прийнятому пізніше. Водночас положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються субсидіарно, тобто лише у тих випадках, коли відповідні питання не врегульовані Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Разом із тим суд звертає увагу, що із зазначеного загального правила існують окремі винятки.

Так, відповідно до пункту «б» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (у редакції Закону України від 02.03.2015 №213-VIII) право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають працівники, які були зайняті повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, передбачених Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, після досягнення 55-річного віку і за наявності не менше 30 років стажу роботи у чоловіків, з яких не менше 12 років 6 місяців припадає на роботи за Списком №2, а також не менше 25 років стажу у жінок, з яких не менше 10 років становить стаж роботи на зазначених роботах.

Закон України від 02.03.2015 №213-VIII набрав чинності 01 квітня 2015 року.

Водночас пунктом 2 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, роботах з особливо шкідливими та особливо важкими умовами праці за Списком №1, а також на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, здійснюється відповідно до окремого законодавчого акта через професійні та корпоративні фонди.

До моменту запровадження системи пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» за умови досягнення ними пенсійного віку та наявності трудового стажу, визначеного Законом України «Про пенсійне забезпечення». При цьому розмір пенсії визначається відповідно до статті 27 із урахуванням положень статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Одночасно зберігається порядок відшкодування витрат на виплату та доставку таких пенсій, який діяв до набрання чинності зазначеним Законом.

При цьому підприємства та організації за рахунок коштів, передбачених на оплату праці, зобов`язані здійснювати до Пенсійного фонду України платежі, що покривають фактичні витрати на виплату і доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, роботах з особливо шкідливими та особливо важкими умовами праці за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, за винятком осіб, які безпосередньо працювали повний робочий день на підземних роботах, включаючи особовий склад гірничорятувальних частин, з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, а також на будівництві шахт і рудників за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Відшкодування здійснюється починаючи з дня набрання чинності Законом у розмірі 20 відсотків із подальшим щорічним збільшенням на 10 відсотків до досягнення 100-відсоткового розміру компенсації фактичних витрат на виплату і доставку таких пенсій до моменту набуття особою права на пенсію за віком відповідно до цього Закону.

Водночас виплата пенсій особам, які були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах, включаючи особовий склад гірничорятувальних частин, з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудників за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, а також особам, яким пенсії призначено відповідно до пунктів «в»-«е» та «ж» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», здійснювалася до 01 січня 2005 року за рахунок коштів Пенсійного фонду України, а починаючи з 01 січня 2005 року - за рахунок коштів Державного бюджету України до досягнення ними пенсійного віку, визначеного статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Таким чином, навіть після набрання чинності Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» порядок призначення пенсій на пільгових умовах за Списком №2 продовжував регулюватися положеннями пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Такий порядок правового регулювання діяв до набрання чинності Законом України від 03.10.2017 №2148-VIII, тобто до 11 жовтня 2017 року, яким Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» було доповнено, зокрема, статтею 114.

Частиною першою статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на підземних роботах, роботах з особливо шкідливими та особливо важкими умовами праці за Списком №1, а також на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, за результатами атестації робочих місць, на роботах, що відповідно до частин другої та третьої цієї статті дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Пенсії за вислугу років призначаються на умовах, визначених частиною четвертою цієї статті. Розмір таких пенсій обчислюється відповідно до статті 27 із урахуванням положень статті 28 зазначеного Закону.

Разом із цим Законом України від 03.10.2017 №2148-VIII було викладено у новій редакції і пункт 2 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якого пенсійне забезпечення осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, роботах з особливо шкідливими та особливо важкими умовами праці за Списком №1, а також на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, здійснюється відповідно до окремого законодавчого акта через професійні та корпоративні фонди.

До моменту запровадження такої системи пенсійного забезпечення особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються вже безпосередньо за нормами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII пенсія за віком на пільгових умовах призначається працівникам, які були зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, після досягнення ними 55-річного віку та за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з яких щонайменше 12 років 6 місяців припадає на роботи за Списком №2, і не менше 25 років у жінок, з яких не менше 10 років становить стаж роботи на зазначених роботах.

У силу прямої вказівки Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII наведені вище положення набрали чинності та підлягають застосуванню з 01.10.2017.

Отже, починаючи з 01.10.2017, правове регулювання призначення пенсій за Списком №2 здійснювалося одночасно двома законодавчими актами, а саме: пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.

Такий підхід до нормативного регулювання зберігався до ухвалення Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу І та пункту 2 розділу ІІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII.

Пунктом 1 резолютивної частини зазначеного Рішення Конституційного Суду України такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), визнано статтю 13, частину другу статті 14, а також пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII у редакції зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII.

Відповідно до пункту 2 резолютивної частини цього Рішення Конституційного Суду України зазначені положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції Закону України від 02.03.2015 №213-VIII, які були визнані неконституційними, втратили чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Крім того, пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення Конституційний Суд України визначив, що до осіб, які працювали до 01.04.2015 на посадах, передбачених відповідними нормами, підлягають застосуванню стаття 13, частина друга статті 14 та пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII у редакції, чинній до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII.

Так, відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції, що діяла до внесення зазначених змін, право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають працівники, які були зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими та важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць. Таке право виникає у чоловіків після досягнення 55-річного віку за наявності не менше 25 років загального стажу роботи, з яких не менше 12 років 6 місяців становить стаж роботи за Списком №2, а у жінок - після досягнення 50-річного віку за наявності не менше 20 років загального стажу, з яких не менше 10 років припадає на зазначені роботи. Працівникам, які мають не менше половини необхідного спеціального стажу роботи із шкідливими та важкими умовами праці, пенсія на пільгових умовах призначається із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 12 цього Закону, на один рік за кожні два роки шість місяців такої роботи чоловікам та на один рік за кожні два роки такої роботи жінкам.

Отже, починаючи з 23.01.2020, в Україні одночасно діяли два закони, які регламентували порядок призначення пенсій за Списком №2, а саме: пункт «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції, що діяла до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII, та пункт 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а сформулювала правовий висновок, відповідно до якого у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи у національному законодавстві органи державної влади повинні застосовувати той підхід, який є найбільш сприятливим для особи.

Таким чином, при вирішенні цього спору підлягають застосуванню саме положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020, а не положення Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV.

Аналогічний правовий підхід викладений Верховним Судом у рішенні від 21.04.2021, ухваленому за результатами розгляду зразкової справи №360/3611/20.

Як убачається з матеріалів справи, станом на 17.02.2021 позивач уже досяг 55-річного віку, оскільки на цей момент йому виповнилося 57 років 1 місяць 4 дні.

З огляду на встановлені обставини справи суд дійшов висновку, що посилання відповідача в оскаржуваному рішенні на необхідність досягнення ОСОБА_1 60-річного віку для набуття права на призначення пенсії є помилковими та не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Щодо питання зарахування спірних періодів роботи до пільгового стажу суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» особи набувають право на призначення пенсії за віком після досягнення 60-річного віку за умови наявності страхового стажу, який у період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року має становити не менше 28 років.

Згідно з абзацом четвертим пункту 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» працівникам, які не мають повного стажу роботи з особливо шкідливими та особливо важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини такого стажу, за наявності відповідного страхового стажу, визначеного абзацами першим і п`ятнадцятим - двадцять третім цього пункту, пенсія на пільгових умовах призначається зі зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону. Для чоловіків таке зменшення становить один рік за кожні два роки шість місяців роботи у відповідних умовах.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи особи, є трудова книжка.

Відповідно до пункту 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, у випадках, коли трудова книжка не містить відомостей, які визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, установлених для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Отже, уточнююча довідка підприємства, установи чи організації є необхідною лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки або за відсутності в ній необхідних записів, які підтверджують право особи на пільгове пенсійне забезпечення.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що законодавство України надає пріоритет записам у трудовій книжці порівняно з відомостями, які містяться у первинних документах.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 у справі №234/13910/17, від 07.03.2018 у справі №233/2084/17 та від 16.05.2019 у справі №134/1630/16-а.

Щодо протиправності дій відповідача, які полягають у неврахуванні до пільгового стажу за Списком №2 періодів роботи позивача з 01.11.1990 до 05.09.1995, з 06.09.1995 до 30.04.1997, з 01.04.1998 до 04.10.1999, з 01.12.2000 до 24.12.2000, з 25.12.2000 до 30.05.2002, з 01.06.2002 до 18.05.2005 на ВАТ «Трипільський біохімічний завод», який у подальшому було перейменовано на ВАТ «Стиролбіотех», суд зазначає наступне.

З копії трудової книжки серії НОМЕР_2 від 10.09.1981 убачається, що позивач працював на ВАТ «Трипільський біохімічний завод», пізніше - ВАТ «Стиролбіотех», у такі періоди:

з 01.11.1990 по 05.09.1995 - змінним майстром підготовки сировини;

з 06.09.1995 по 30.04.1997 - заступником начальника цеху підготовки сировини;

з 01.04.1998 по 04.10.1999 - механіком цеху підготовки сировини;

з 01.12.2000 по 24.12.2000 - механіком дільниці ППС;

з 25.12.2000 по 30.05.2002 - начальником відділення приймання і підготовки сировини дільниці ППС;

з 01.06.2002 по 18.05.2005 - майстром приймання і підготовки сировини відділення ППС.

Вказані відомості також підтверджуються довідками ПрАТ «Стиролбіотех» від 02.12.2014 №01-09/14/12-02-02-Б та від 12.05.2021 №30.

Отже, зазначені документи підтверджують факт роботи ОСОБА_1 повний робочий день на посадах, які належать до робіт із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2.

Суд наголошує, що в оскаржуваному рішенні відповідач не навів жодних зауважень щодо належності оформлення трудової книжки позивача або змісту зазначених довідок.

Суд також звертає увагу, що всі перелічені вище посади, які обіймав позивач, передбачені Списками №2, затвердженими постановою Кабінету Міністрів СРСР №1173 від 22.08.1956, постановою Кабінету Міністрів СРСР №10 від 26.01.1991 та постановою Кабінету Міністрів України №162 від 11.03.1994.

Таким чином, з огляду на те, що трудова книжка позивача оформлена належним чином та містить усі необхідні записи щодо спірних періодів роботи, суд дійшов висновку про протиправність відмови відповідача у зарахуванні таких періодів до пільгового стажу позивача.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 24.02.2021 №101650002280 про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах на підставі підпункту 2 пункту 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з відсутністю пільгового стажу, а також у частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати позивачу до пільгового стажу за Списком №2 періоди роботи з 01.11.1990 до 05.09.1995, з 06.09.1995 до 30.04.1997, з 01.04.1998 до 04.10.1999, з 01.12.2000 до 24.12.2000, з 25.12.2000 до 30.05.2002, з 01.06.2002 до 18.05.2005 на ВАТ «Трипільський біохімічний завод», пізніше перейменованому на ВАТ «Стиролбіотех», підлягають задоволенню. Відповідач, усупереч вимогам частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, не довів правомірності своїх дій щодо відмови позивачу у зарахуванні спірних періодів роботи до пільгового стажу.

Щодо позовних вимог у частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області вирішити питання про призначення пенсії, тобто щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.

З практики Європейського суду з прав людини випливає, що національне законодавство має передбачати ефективний засіб юридичного захисту від свавільного втручання органів державної влади у права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для реалізації дискреційних повноважень без достатньо чіткого визначення умов і меж їх здійснення може породжувати юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права, або навіть спотворювати саму суть відповідного права. Тому закон має достатньо чітко визначати межі дискреції та порядок її реалізації з урахуванням легітимної мети відповідного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від можливих порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Конкретна правова норма повинна містити достатньо визначені положення щодо меж, характеру та порядку здійснення відповідних дискреційних повноважень органами державної влади. Якщо ж закон не є достатньо чітким, застосуванню підлягає принцип верховенства права.

Статтею 58 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що Пенсійний фонд України є органом, який призначає пенсії та готує документи для їх виплати. Отже, саме Пенсійний фонд України має виключну компетенцію щодо вирішення питань призначення пенсії.

З урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу щодо прийняття рішення про призначення пенсії та визначення підстав для її призначення або відмови у призначенні, суд дійшов висновку про необхідність зобов`язати відповідача призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до Закону №1058-IV, з урахуванням правових висновків суду.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, зводяться до повторення позиції, викладеної в акті перевірки, та не містять нових обставин чи належних доказів, які б свідчили про неправильне встановлення судом фактичних обставин справи або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

За таких обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення норм процесуального права, у зв`язку з чим підстав для його скасування чи зміни не вбачається.

За наведених обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував фактичні обставини справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги наведених висновків не спростовують, у зв`язку з чим підстав для скасування або зміни оскаржуваного судового рішення не вбачається.

Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.

Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.

За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки справа відповідно до п. 3 ч. 6 ст. 12 КАС України є справою незначної складності, судове рішення суду апеляційної інстанції згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених цим пунктом.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 липня 2025 року- залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5ст.328 КАС України.

Суддя-доповідач В.О. Аліменко

Судді Ю.О.Тереза

В.В.Файдюк