Постанова від 15 липня 2026 р. у справі №320/9958/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/9958/24 Суддя (судді) першої інстанції: Щавінський В.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Аліменка В.О.,

суддів Терези Ю.О., Файдюка В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та Міністерства внутрішніх справ України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 06 червня 2025 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства внутрішніх справ України, у якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нерозгляду його звернення від 18 вересня 2023 року, а також зобов`язати Міністерство внутрішніх справ України повторно розглянути зазначене звернення та надати повну, об`єктивну й обґрунтовану відповідь по суті порушених у ньому питань у строки, визначені Законом України «Про звернення громадян».

Позов обґрунтовано тим, що, незважаючи на направлення звернення на офіційну електронну адресу Міністерства внутрішніх справ України, відповідь у встановлений законом строк позивачу не була надана. Крім того, на думку позивача, надана відповідачем архівна довідка не містила усіх відомостей щодо нарахованого йому грошового забезпечення та сплати страхових внесків за окремі періоди проходження служби, у зв`язку із чим він вважав своє звернення фактично нерозглянутим.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду адміністративний позов задоволено частково.

Суд першої інстанції визнав протиправною бездіяльність Міністерства внутрішніх справ України, яка полягала у порушенні встановленого Законом України «Про звернення громадян» строку розгляду звернення позивача від 18 вересня 2023 року.

Разом із тим у задоволенні позовної вимоги про зобов`язання відповідача повторно розглянути звернення та надати іншу відповідь суд відмовив, виходячи з того, що звернення позивача фактично було розглянуте, відповідь на нього надана, а доводи позивача стосуються не дотримання порядку розгляду звернення, а змісту архівної довідки, яка була підготовлена відповідачем за результатами його розгляду. Такі правовідносини не охоплюються предметом цього спору та не можуть бути перевірені в межах позовних вимог, заявлених у даній справі.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду у відповідній частині та ухвалити нове, яким позов задовольнити повністю.

На обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції неповно з`ясував фактичні обставини справи та неправильно застосував норми матеріального права. На його думку, Міністерство внутрішніх справ України не виконало покладеного на нього Законом України «Про звернення громадян» обов`язку щодо всебічного та об`єктивного розгляду звернення, оскільки надана відповідь не містить усіх відомостей, про надання яких він просив, а тому саме по собі направлення листа не може свідчити про належний розгляд звернення. Також апелянт посилається на положення Закону України «Про звернення громадян» та окремі висновки Верховного Суду, вважаючи, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у застосуванні належного способу захисту його порушеного права.

Міністерство внутрішніх справ України, не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, зазначає, що звернення позивача було розглянуто у межах повноважень відповідача, за результатами його розгляду підготовлено відповідь та архівну довідку, а тому відсутні підстави для визнання бездіяльності протиправною. Також апелянт вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував положення Закону України «Про звернення громадян», оскільки несвоєчасне направлення відповіді саме по собі не свідчить про допущення протиправної бездіяльності.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав для проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.

В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова.

З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

За змістом частини першої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції має бути розглянута протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

За приписами частини другої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п`ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу.

Згідно з частиною четвертою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі.

Пунктом 1 статті 6, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17 липня 1997 року, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку.

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду, з метою забезпечення повного та всебічного розгляду справи, а також прийняття законного та обґрунтованого рішення з дотриманням процесуальних прав усіх учасників судового процесу, дійшла висновку про наявність підстав для продовження строку розгляду апеляційної скарги на розумний строк.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла таких висновків

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, рудиусом В.В. 18.09.2023 надіслано звернення на офіційну електронну адресу відповідача МВС України для звернень громадян.

МВС України відповідь на звернення зареєструвало 24.10.2023 за №П-26928/11-27375-2023 від 24.10.2023, якою надано довідку про нараховане грошове забезпечення за період з листопада 2010 року по серпень 2011 року та червня 2012 року по листопад 2015 року.

Відповідь на звернення надіслана на електронну пошту позивача 26.10.2023 та відправлено засобами поштового зв?язку 27.10.2023.

На думку позивача, відповідачем порушено строки розгляду та надано не повну відповідь на його звернення, у зв`язку із чим, останній звернувся до суду із цим позовом.

Дослідивши подані сторонами докази та матеріали справи, перевіривши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, колегія судді погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог з огляду на таке.

Відповідно до статті 40 Конституції України кожному гарантується право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, які зобов`язані розглянути звернення та надати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Правові засади реалізації громадянами права на звернення, порядок його здійснення, а також обов`язки органів державної влади щодо розгляду звернень визначені Законом України «Про звернення громадян».

Згідно зі статтями 15, 19 та 20 зазначеного Закону органи державної влади зобов`язані об`єктивно, всебічно і своєчасно розглядати звернення громадян, перевіряти викладені у них доводи, приймати рішення відповідно до вимог законодавства та повідомляти заявника про результати їх розгляду у строки, визначені законом.

Колегія суддів не приймає доводи апеляційної скарги Міністерства внутрішніх справ України щодо відсутності підстав для визнання його бездіяльності протиправною з огляду на таке.

Як установлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, звернення позивача надійшло до Міністерства внутрішніх справ України 18 вересня 2023 року, тоді як відповідь за результатами його розгляду була підготовлена та направлена заявнику лише після спливу строку, визначеного статтею 20 Закону України «Про звернення громадян». Зазначені обставини відповідачем фактично не заперечуються.

Відповідно до статей 15, 19 та 20 Закону України «Про звернення громадян» обов`язок суб`єкта владних повноважень полягає не лише у підготовці відповіді на звернення, а й у її своєчасному наданні заявникові у визначений законом строк.

Отже, своєчасність розгляду звернення є самостійною вимогою закону, недотримання якої свідчить про порушення встановленого порядку реалізації права особи на звернення незалежно від того, чи була відповідь надана в подальшому.

Сам по собі факт направлення відповіді після спливу встановленого законом строку не усуває допущеного порушення та не може свідчити про належне виконання відповідачем покладених на нього обов`язків.

Саме тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що несвоєчасний розгляд звернення є протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, яка підлягає судовому визнанню незалежно від подальшого усунення такого порушення.

Посилання апелянта на те, що відповідь була підготовлена та надіслана позивачу, не спростовують установленого судом факту порушення строків її надання, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції в цій частині.

Не заслуговують на увагу й доводи апеляційної скарги про те, що відповідач діяв у межах своїх повноважень та виконав вимоги Закону України «Про звернення громадян».

Здійснення суб`єктом владних повноважень своїх функцій повинно відбуватися не лише в межах компетенції, а й у спосіб та строки, визначені законом. Недодержання передбаченого законом порядку реалізації владних повноважень є самостійною підставою для визнання відповідних дій чи бездіяльності протиправними.

За змістом частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний суд перевіряє, чи прийняті рішення, вчинені дії або допущена бездіяльність суб`єкта владних повноважень, зокрема, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, своєчасність здійснення повноважень є одним із критеріїв законності діяльності суб`єкта владних повноважень.

Установивши, що відповідь на звернення позивача була надана з порушенням строку, визначеного статтею 20 Закону України «Про звернення громадян», суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для визнання бездіяльності відповідача протиправною.

Колегія суддів також враховує, що апеляційна скарга Міністерства внутрішніх справ України фактично не містить доводів, які б спростовували встановлені судом першої інстанції фактичні обставини справи або свідчили про неправильне застосування ним норм матеріального права. Наведені у скарзі аргументи переважно зводяться до власного тлумачення відповідачем наслідків порушення строку розгляду звернення, однак не спростовують самого факту такого порушення.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що Міністерством внутрішніх справ України було допущено протиправну бездіяльність, яка полягала у недотриманні встановленого законом строку розгляду звернення позивача, а тому підстав для скасування рішення суду в цій частині не вбачається.

Як установлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, звернення позивача від 18 вересня 2023 року Міністерством внутрішніх справ України було розглянуто із порушенням встановленого Законом України «Про звернення громадян» строку, у зв`язку із чим суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача в цій частині. Зазначений висновок суду першої інстанції сторонами не оскаржується та предметом апеляційного перегляду не є.

Спірним у даній справі є виключно питання щодо наявності підстав для зобов`язання Міністерства внутрішніх справ України повторно розглянути звернення позивача та надати іншу відповідь.

Оцінюючи наведені в апеляційній скарзі доводи, колегія суддів виходить із того, що предметом судового контролю у цій справі є дотримання відповідачем вимог Закону України «Про звернення громадян» під час розгляду звернення позивача, а не правильність чи повнота відомостей, викладених у документах, підготовлених за результатами такого розгляду.

Матеріалами справи підтверджується, що за результатами розгляду звернення відповідачем позивачу було надано письмову відповідь та архівну довідку, у якій викладено інформацію, що містилася у наявних архівних документах Міністерства внутрішніх справ України. Сам факт направлення відповіді свідчить про те, що звернення позивача не залишалося без розгляду.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що незгода заявника зі змістом наданої відповіді або переконання про її неповноту саме по собі не свідчить про порушення відповідачем вимог Закону України «Про звернення громадян» та не може ототожнюватися із нерозглядом звернення.

Із матеріалів справи убачається, що фактично доводи позивача зводяться до незгоди із змістом архівної довідки, оскільки, на його переконання, у ній відсутні окремі відомості щодо проходження служби, грошового забезпечення та сплати страхових внесків за відповідні періоди.

Разом із тим такі обставини виходять за межі предмета цього адміністративного спору.

Закон України «Про звернення громадян» регулює порядок реалізації права особи на звернення та визначає обов`язок суб`єкта владних повноважень своєчасно розглянути таке звернення і повідомити заявника про результати його розгляду. Натомість питання правильності оформлення архівної довідки, повноти відображених у ній відомостей або наявності підстав для внесення до неї змін становлять самостійний предмет правового регулювання та можуть бути предметом окремого судового захисту у разі виникнення відповідного спору.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що обраний позивачем спосіб захисту в частині зобов`язання відповідача повторно розглянути звернення не відповідає характеру спірних правовідносин та не забезпечить ефективного поновлення його прав.

Фактично вимога про повторний розгляд звернення спрямована не на усунення порушення процедури його розгляду, а на отримання іншого за змістом документа, що не узгоджується із предметом заявлених позовних вимог.

Посилання апелянта на положення Закону України «Про звернення громадян» не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, оскільки наведені норми визначають обов`язок суб`єкта владних повноважень розглянути звернення та надати відповідь, однак не наділяють суд повноваженнями зобов`язувати такий орган повторно розглядати звернення лише з підстав незгоди заявника зі змістом вже наданої відповіді.

Крім того, колегія суддів критично оцінює посилання апелянта на правові висновки Верховного Суду, оскільки вони сформульовані за інших фактичних обставин справ та не спростовують висновків суду першої інстанції у даному спорі. У цій справі встановлено, що звернення позивача було розглянуто, відповідь на нього надано, а предмет незгоди позивача стосується виключно її змісту, а не факту розгляду звернення як такого.

Саме тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні відповідної позовної вимоги.

Колегія суддів також враховує, що відповідно до статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України судовий захист повинен бути ефективним та забезпечувати реальне поновлення порушеного права особи.

Ефективний спосіб захисту має відповідати характеру порушеного права та бути спрямованим на усунення саме того порушення, яке стало підставою звернення до суду.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що обираючи спосіб захисту порушеного права, суд повинен виходити з його ефективності та можливості реального відновлення порушеного права особи, а не створення формального механізму повторного здійснення суб`єктом владних повноважень уже виконаних ним процесуальних дій.

Як установлено судом першої інстанції, Міністерством внутрішніх справ України після надходження звернення позивача його було розглянуто, за результатами розгляду підготовлено відповідь та направлено заявнику відповідні документи. Саме тому обов`язок відповідача щодо розгляду звернення є виконаним, хоча і з порушенням строку, що вже отримало належну правову оцінку суду першої інстанції.

За таких обставин повторне покладення на відповідача обов`язку повторно розглянути те саме звернення не призведе до поновлення порушеного права позивача, оскільки фактично спрямоване на спонукання відповідача до прийняття іншого за змістом рішення або оформлення іншого документа, що не відповідає предмету цього адміністративного спору.

Колегія суддів наголошує, що адміністративний суд не наділений повноваженнями підміняти собою суб`єкта владних повноважень та визначати зміст відповіді, яка повинна бути надана заявникові, або зобов`язувати такий орган викладати інформацію у спосіб, який вважає правильним позивач, якщо законом відповідні дискреційні повноваження покладені саме на цей орган.

У разі якщо позивач вважає, що архівна довідка містить неповні чи недостовірні відомості або не відображає усіх даних щодо проходження ним служби, розміру грошового забезпечення чи сплати страхових внесків, такі обставини можуть бути предметом самостійного судового оскарження, однак вони не свідчать про нерозгляд звернення у розумінні Закону України «Про звернення громадян».

Таким чином, доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди апелянта з правовою оцінкою встановлених судом першої інстанції обставин та власного тлумачення норм матеріального права, однак не містять обставин, які б свідчили про неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що відповідно до статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України є підставами для скасування або зміни судового рішення.

Колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, правильно визначив характер спірних правовідносин, надав належну оцінку наявним у матеріалах справи доказам, вірно застосував норми матеріального права та не допустив порушень норм процесуального права, які могли б вплинути на правильність вирішення спору.

За наведених обставин колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для задоволення як апеляційної скарги ОСОБА_1 , так і апеляційної скарги Міністерства внутрішніх справ України.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, доводи апеляційних скарг не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, який повно встановив фактичні обставини справи, правильно застосував норми матеріального права та не допустив порушень норм процесуального права, що відповідно до статті 317 КАС України могли б бути підставою для скасування або зміни судового рішення.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Міністерства внутрішніх справ України - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 06 червня 2025 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Суддя-доповідач В.О. Аліменко

Судді Ю.О.Тереза

В.В.Файдюк