Постанова від 15 липня 2026 р. у справі №580/10658/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 580/10658/25 Суддя (судді) першої інстанції: Олексій РІДЗЕЛЬ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Аліменка В.О.,

суддів Терези Ю.О., Файдюка В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2025 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И Л А:

До Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, у якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо відмови ОСОБА_1 у поновленні виплати пенсії з 08.08.2025, відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб";

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській область поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з 08.08.2025, відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2025 року позов задоволено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.

В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова.

З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення - скасуванню, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, Відповідно до пенсійного посвідчення серії НОМЕР_1 від 30.07.2008, позивачу призначено пенсію за вислугу років МО України довічно.

Згідно з довідкою від 20.05.2016 №7124000291, позивач є внутрішньо-переміщеною особою з АР Крим. Нове місце проживання: Черкаська обл., Чигиринський р-н, с. Суботів.

06.08.2025 позивач подав заяву про поновлення виплати пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за новим місцем проживання.

Листом від 05.09.2025 відповідач повідомив про відсутність підстав для поновлення виплати пенсії.

Зазначив, що враховуючи вимоги пункту 4 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 № 3-1, для поновлення виплати раніше призначеної пенсії за новим місцем проживання на контрольованій українською владою території особам, які до цього проживали на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя та отримували пенсію та соціальні послуги від Пенсійного фонду російської федерації або інших міністерств та відомств, що здійснюють пенсійне забезпечення у російській федерації, слід подати до органу Пенсійного фонду України заяву про поновлення виплати пенсії.

Крім того, необхідно отримати відповідні документи, зокрема, які містять інформацію про припинення виплати пенсії за попереднім місцем проживання.

Отже, для вирішення питання продовження виплати пенсії позивачу за новим місцем проживання згідно із Законом № 2262 необхідний атестат про припинення виплати пенсії за попереднім місцем отримання пенсії.

Не погоджуючись з такою відмовою, позивач звернувся в суд з цим позовом.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262-ХІІ (далі - Закон №2262-ХІІ), право на довічну пенсію за вислугу років мають особи з числа військовослужбовців (за винятком військовослужбовців строкової служби), а також особи рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, які відповідно до цього Закону набули необхідної вислуги років на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Державному бюро розслідувань, на посадах начальницького складу в Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України, а також у Державній кримінально-виконавчій службі України.

Статтею 48 Закону №2262-ХІІ визначено, що заява про призначення пенсії відповідно до цього Закону подається до територіального органу Пенсійного фонду України або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи у порядку, який затверджується правлінням Пенсійного фонду України за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері трудових відносин та соціального захисту населення, іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади, а також Службою зовнішньої розвідки України. При цьому днем звернення за призначенням пенсії вважається день подання до відповідного органу Пенсійного фонду України письмової заяви разом із повним пакетом документів, необхідних для вирішення питання про призначення пенсії, а якщо заява разом із документами надсилається поштовим зв`язком - датою звернення є дата їх відправлення.

Якщо до заяви про призначення пенсії не додано всіх необхідних документів, заявникові роз`яснюється, які саме документи необхідно подати додатково. У разі їх подання протягом трьох місяців з дня отримання такого роз`яснення днем звернення за призначенням пенсії вважається день первинного подання заяви або дата відправлення документів поштовим зв`язком, визначені частиною першою цієї статті.

Особа, яка звертається із заявою про призначення пенсії, повинна пред`явити паспорт або інший документ, що посвідчує її особу.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 30 січня 2007 року №3-1 (далі - Порядок №3-1) у редакції, чинній на момент звернення із заявою про поновлення виплати пенсії - 06.08.2025.

Відповідно до пункту 3 розділу І Порядку №3-1 заява, зокрема про поновлення виплати пенсії, подається особою безпосередньо до органу, який здійснює призначення пенсії.

Згідно з пунктом 5 розділу ІІ Порядку №3-1 переведення особи з одного виду пенсії на інший, а також поновлення виплати пенсії здійснюються на підставі документів, що містяться у пенсійній справі особи та відповідають вимогам законодавства, чинного на момент призначення пенсії, а також із врахуванням документів, поданих додатково.

Під час переведення з одного виду пенсії на інший або поновлення її виплати особа має право подати додаткові документи, що підтверджують обставини, які можуть впливати на розмір пенсійного забезпечення, зокрема щодо зміни кількості членів сім`ї, які перебували на утриманні пенсіонера чи померлого годувальника, виникнення або припинення права на надбавки, підвищення чи інші доплати.

Для громадян України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, не набули громадянства Російської Федерації та не отримують пенсію від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації, передбачено, що до документів, необхідних для поновлення виплати пенсії, додається заява у довільній формі про відсутність громадянства держави-окупанта. Орган, уповноважений призначати пенсію, поновлює її виплату таким особам після отримання на свій запит пенсійної справи разом із документами, що підтверджують припинення виплати пенсії органами пенсійного забезпечення Російської Федерації.

Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що у випадку, коли особі була призначена пенсія відповідно до Закону №2262-ХІІ, однак її виплата згодом була припинена на підставах, визначених законом, поновлення виплати такої раніше призначеної пенсії здійснюється за заявою пенсіонера, поданою до органу, який призначає пенсію, за місцем його проживання.

Як установлено судом, згідно з пенсійним посвідченням серії НОМЕР_1 від 30.07.2008 позивачу було призначено довічну пенсію за вислугу років Міністерства оборони України.

Відповідно до довідки від 20.05.2016 №7124000291 позивач має статус внутрішньо переміщеної особи з Автономної Республіки Крим. Його новим місцем проживання визначено: Черкаська область, Чигиринський район, село Суботів.

06.08.2025 позивач звернувся із заявою про поновлення виплати пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за своїм новим місцем проживання.

Наведені обставини у сукупності з положеннями Порядку №3-1 свідчать про те, що після отримання від позивача заяви про поновлення виплати пенсії відповідач був зобов`язаний розглянути питання щодо відновлення виплати раніше призначеної йому пенсії.

Щодо мотивів, викладених у спірному рішенні, стосовно відсутності документа, який підтверджує припинення виплати пенсії за попереднім місцем її отримання, суд зазначає таке.

Як уже зазначалося, відповідно до пункту 5 розділу ІІ Порядку №3-1 громадяни України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, не набули громадянства Російської Федерації та не отримують пенсійні виплати від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації, для поновлення виплати пенсії подають разом із наявними документами заяву у довільній формі про відсутність громадянства держави-окупанта. Водночас орган, який призначає пенсію, здійснює поновлення її виплати після надходження на його запит пенсійної справи разом із документами, що підтверджують припинення виплати пенсії органами пенсійного забезпечення Російської Федерації.

Суд звертає увагу, що особливість спірних правовідносин полягає у тому, що, з одного боку, орган Пенсійного фонду формально керується положеннями Порядку №3-1, відповідно до яких поновлення виплати пенсії можливе після надходження від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації пенсійної справи та документа про припинення виплати пенсії, однак, з іншого боку, очевидним є той факт, що в умовах збройної агресії Російської Федерації проти України отримання таких документів є фактично неможливим.

Так, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 у зв`язку зі збройною агресією Російської Федерації проти України на всій території України з 24.02.2022 запроваджено правовий режим воєнного стану.

Крім того, листування з Російською Федерацією припинено, що підтверджується офіційним повідомленням АТ «Укрпошта», розміщеним на його офіційному вебсайті.

Отже, на теперішній час повернення пенсійної справи позивача на територію України є об`єктивно неможливим, а її відсутність зумовлена настанням форс-мажорних обставин, пов`язаних із війною.

Крім того, колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 22.09.2021 у справі №308/3864/17, відповідно до якої відсутність паперової пенсійної справи не може бути підставою для відмови у поновленні виплати пенсії, оскільки особа не повинна зазнавати негативних наслідків через відсутність такої справи. Протилежний підхід фактично призводив би до безпідставного позбавлення особи права на поновлення пенсійного забезпечення.

Отже, сама по собі неможливість направлення запиту щодо витребування пенсійної справи позивача не може розглядатися як належна та достатня підстава для відмови у поновленні виплати пенсії.

Право особи на поновлення пенсійного забезпечення не ставиться у залежність від припинення дипломатичних відносин між державами, а також від фактичної неможливості витребування пенсійної справи чи отримання документа, який підтверджує припинення виплати пенсії органами пенсійного забезпечення Російської Федерації.

Відповідно до статті 46 Конституції України кожен громадянин має право на соціальний захист, що охоплює право на забезпечення у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від особи причин, а також у старості та в інших випадках, визначених законом. Реалізація цього права гарантується системою загальнообов`язкового державного соціального страхування за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних і приватних закладів для догляду за непрацездатними особами. При цьому пенсії та інші види соціальних виплат, які є основним джерелом існування, повинні забезпечувати рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

З метою реалізації закріплених Конституцією України соціальних гарантій було прийнято Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», статтею 17 якого передбачено, що основні державні соціальні гарантії встановлюються законами України з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень.

Таким чином, Конституція України як акт найвищої юридичної сили та закон прямої дії гарантує кожному право на пенсійне забезпечення та інші види соціальної допомоги. Непоновлення позивачу виплати пенсії за встановлених обставин свідчить про порушення гарантованих Конституцією України прав, передбачених не лише статтею 46, а й статтями 27 та 48 Основного Закону України, які гарантують право на життя та достатній життєвий рівень, що включає достатнє харчування, одяг і житло.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що відмова відповідача у поновленні виплати пенсії є протиправною.

Щодо позовної вимоги про поновлення виплати позивачу пенсії за вислугу років колегія суддів зазначає таке.

У пункті 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003 зазначено, що правосуддя визнається таким лише за умови його відповідності вимогам справедливості та забезпечення ефективного поновлення порушених прав. При цьому Конституційний Суд України звернув увагу, що статтею 8 Загальної декларації прав людини 1948 року закріплено право кожної особи на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами у разі порушення її основоположних прав, наданих конституцією чи законом. Аналогічні гарантії передбачені статтею 2 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Крім того, у пункті 2.3 Рішення Конституційного Суду України від 11.10.2018 №7-р/2018 зазначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а принцип юридичної визначеності як його складова не виключає можливості наділення органів публічної влади дискреційними повноваженнями. Разом із тим реалізація таких повноважень повинна супроводжуватися існуванням ефективного механізму запобігання їх свавільному застосуванню. Конституційний Суд України наголосив, що такий механізм має одночасно забезпечувати захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права та свободи і створювати можливість для особи передбачати дії таких органів.

Аналогічні підходи викладені у Доповіді «Верховенство права», схваленій Європейською комісією «За демократію через право» (Венеційською комісією) на 86-му пленарному засіданні 25- 26 березня 2011 року (CDL-AD(2011)003rev), відповідно до якої юридична визначеність та заборона свавілля є невід`ємними складовими принципу верховенства права.

Так, у пункті 45 зазначеної Доповіді вказано, що необхідність забезпечення юридичної визначеності не виключає можливості наділення органів влади дискреційними повноваженнями, однак закон повинен чітко визначати межі такої дискреції та порядок її реалізації. Виконавча влада не може бути наділена необмеженими дискреційними повноваженнями, а закон має визначати їх обсяг і спосіб здійснення настільки чітко, щоб особа могла ефективно захистити себе від свавільних рішень.

Крім того, у пункті 52 Доповіді наголошено, що хоча дискреційні повноваження є необхідними для належного функціонування публічної влади у сучасному суспільстві, їх реалізація не може бути свавільною, оскільки саме свавільне здійснення таких повноважень призводить до прийняття несправедливих, необґрунтованих, нерозумних або деспотичних рішень, що є несумісним із принципом верховенства права.

Наведені правові позиції Конституційного Суду України, а також положення Доповіді Венеційської комісії свідчать про те, що принцип верховенства права вимагає існування законодавчо визначених механізмів, які унеможливлюють свавільне втручання органів публічної влади у права та свободи особи під час реалізації ними дискреційних повноважень.

У постанові Верховного Суду від 20.03.2018 у справі №461/2579/17 зазначено, що відповідно до Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень під такими повноваженнями слід розуміти можливість адміністративного органу здійснювати вибір між кількома юридично допустимими рішеннями, обираючи те, яке він вважає найбільш доцільним за конкретних обставин. При цьому дискреція завжди обмежується вимогами закону, а тому свобода адміністративного розсуду не може бути необмеженою.

Враховуючи, що право позивача на отримання пенсії відповідно до Закону №2262-ХІІ відповідачем не заперечується, а також беручи до уваги, що така пенсія вже була призначена та виплачувалася позивачу, колегія суддів дійшла висновку, що вирішення питання щодо поновлення її виплати за встановлених обставин не належить до дискреційних повноважень органу Пенсійного фонду України, а є його обов`язком за наявності передбачених законом підстав.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, надав належну оцінку дослідженим доказам та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області - залишити без задоволення.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2025 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Суддя-доповідач В.О. Аліменко

Судді Ю.О.Тереза

В.В.Файдюк