Постанова від 16 липня 2026 р. у справі №420/17888/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 липня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/17888/26

Перша інстанція: суддя Скупінська О.В.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Вербицької Н.В.,

суддів – Джабурії О.В.,

- Кравченка К.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 в Одеській області на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 16 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А :

12 червня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просив:

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо його призову, який має матір з інвалідністю II групи, у якої відсутні інші особи, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані її утримувати;

- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 13.05.2026 № 133 в частині призову на його військову службу під час мобілізації;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 виключити його, як солдата зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 .

15 червня 2026 року представник позивача подав до Одеського окружного адміністративного суду заяву про забезпечення позову, в якій просить суд заборонити Військовій частині НОМЕР_2 вчиняти будь які дії, пов`язані з переміщенням (переведенням) ОСОБА_1 для проходження військової служби під час мобілізації на особливий період до іншого місця служби або до іншої військової частини з Військової частини НОМЕР_2 до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі.

В обґрунтування заяви представник позивача зазначив, що у зв`язку із призовом на військову службу та зарахуванням до особового складу Військової частини НОМЕР_2 , позивач набув статусу військовослужбовця. Таким чином, у позивача виникли нові правовідносини проходження військової служби, особливості яких визначаються Законом «Про військовий обов`язок та військову службу». Питання переміщення військовослужбовців врегульоване нормами Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі Положення № 1153/2008). Нормами пункту 112 Положення встановлено, що військовослужбовець, який проходить військову службу за призовом, переміщується у зв`язку із службовою необхідністю та за станом здоров`я на нове місце військової служби без його згоди. Враховуючи викладене, командування Військової частини НОМЕР_2 , яке уповноважене на переміщення ОСОБА_1 , до іншої військової частини без його згоди, не обмежене можливостями під час судового розгляду справи, вчинити дії щодо такого переміщення позивача. Разом з тим, вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїми правами) буде свідчити про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 16 червня 2026 року ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні заяви про забезпечення позову.

Не погоджуючись із прийнятою ухвалою, представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить зазначену ухвалу скасувати та прийняти постанову, якою забезпечити позов шляхом заборони Військовій частині НОМЕР_2 вчиняти будь які дії, пов`язані з переміщенням (переведенням) ОСОБА_1 для проходження військової служби під час мобілізації на особливий період до іншого місця служби або до іншої військової частини з Військової частини НОМЕР_2 до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі.

В обґрунтування апеляційної скарги представник позивача вказує на те, що судом першої інстанції не враховано, що вжиття заходів забезпечення позову спрямоване виключно на тимчасове збереження становища позивача на час розгляду справи (залишення у позивача статусу військовослужбовця Військової частини НОМЕР_2 ), адже в іншому випадку відбудеться унеможливлення виконання рішення суду по суті спору. Апелянт звернув увагу, що ним заявлено вимогу про забезпечення позову шляхом заборони вчиняти дії щодо переміщення (переведення) з метою охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку суб`єкта владних повноважень, щоб забезпечити реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на його користь, у тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення, а не шляхом зупинення наказу чи розпорядження командира Військової частини НОМЕР_2 . Таким чином, посилання суду першої інстанції на до п. 10 ч. 3 ст. 151 КАС України є необґрунтованим та неспроможним.

Відповідно п.1 ч. 1 ст. 311, ст.312 КАС України, справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що заявника на випадок можливого настання негативних наслідків чи порушення прав в майбутньому не може визнаватись достатнім для вжиття заходів забезпечення позову. Суб`єктивне переконання заявника не може свідчити про явну протиправність оскаржуваного в позові рішення.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Частинами 1, 4 ст. 150 КАС України визначено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.

Згідно з ч. 2 цієї статті забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Таким чином, ст. 150 КАС України визначено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити її.

При вирішенні питання про забезпечення позову, суд має надати оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням наступних критеріїв: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги; ймовірності ускладнення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушення у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є у часниками даного судового процесу.

Перелік видів забезпечення позову встановлено ч. 1 ст. 151 КАС України, а саме:

1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;

2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;

4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Відповідно до п. 10 ч. 3 ст. 151 КАС України, не допускається забезпечення позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.

Тобто, процесуальний закон містить пряму заборону вживати заходи забезпечення позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.

Предметом розгляду даної справи є визнання протиправними дії ТЦК та СП щодо призову ОСОБА_1 , як такого, що має матір з інвалідністю II групи, у якої відсутні інші особи, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані її утримувати; та визнання протиправним та скасувати наказ від 13.05.2026 № 133 в частині призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період ОСОБА_1 та зобов`язання Військову частину НОМЕР_2 виключити позивача зі списків особового складу.

Судова колегія наголошує, що з моменту призову на військову службу під час мобілізації та відправку в військову частину статус особи змінюється з військовозобов`язаного на військовослужбовця.

За визначенням, що міститься в ч.9 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-XII від 25 березня 1992 року, військовослужбовці - особи, які проходять військову службу.

Згідно з п.4 ч.1 ст.24 Закону №2232-XII, початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.

У свою чергу, питання переміщення військовослужбовців врегульоване нормами «Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», яке затверджено Указом Президента України від 10.12.2008р. №1153/2008.

Пунктом 12 Положення №1153/2008 визначено, що встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.

З аналізу наведеної норми вбачається, що військовослужбовець може бути переведений з однієї військової частини до іншої у певних випадках за наказом уповноваженої особи.

Як встановлено вище, представник позивача просить забезпечити позов шляхом заборони військовій частині вчиняти дії щодо направлення позивача - діючого військовослужбовця - для проходження військової служби до іншого місця служби або до іншої військової частини з Військової частини НОМЕР_2 до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі.

Тобто, за своєю суттю вказаний захід забезпечення позову безпосередньо впливає на можливість прийняття командиром наказів в умовах воєнного стану, що не відповідає приписам п. 10 ч. 3 ст. 151 КАС України.

Крім того, як вірно зазначено судом першої інстанції, позивач не надав суду жодного доказу наявності наказу про переміщення з однієї військової частини до іншої як і те, що такі дії з боку військової частини здійснюються.

З викладеного вбачається, що обираючи спосіб забезпечення позову шляхом заборони переведення позивача до іншої військової частини, представник позивача фактично просить заборонити уповноваженій особі військової частини приймати у майбутньому накази відносно позивача. Тобто, обраний заявником спосіб забезпечення позову за своїм змістом є фактично забороною вчиняти дії щодо виконання відповідних наказів, які можуть бути видані командиром в майбутньому, що відповідно до п.10 ч.3 ст.151 КАС України, не допускається в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.

Крім того, ініціюючи питання щодо обрання такого способу забезпечення позову, як заборону на переведення до іншої військової частини позивач фактично намагається в межах інституту забезпечення позову визначити, по суті, «зручне» для себе місце проходження військової служби на період розгляду адміністративної справи, що вочевидь не відповідатиме меті забезпечення позову та завданням адміністративного судочинства.

Щодо доводів апелянта про те, що невжиття заходів щодо забезпечення позову призведе до неможливості відновлення порушеного права позивача, у зв`язку із вчиненням дій по його мобілізації, то судова колегія наголошує, що наведені доводи заявника не можуть визнаватись достатніми для вжиття заходів забезпечення позову, адже сформульовані як можливість/ймовірність їх настання у майбутньому, тобто ґрунтуються тільки на припущеннях.

Крім того, можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, оскільки суд здійснює захист реально порушених прав позивача, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому.

Додатково колегія суддів враховує, що заборона військовій частині здійснювати переведення до інших військових частин виходить за межі предмету судового розгляду у цій справі, оскільки предметом судового розгляду у справі є правомірність вже прийнятих наказів відповідачами, а не законність ймовірних наслідків їх прийняття.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06.09.2019 року у справі №826/13306/18, від 13.03.2024 року у справі № 640/273/22.

Спосіб забезпечення даного позову, про який просить позивач, не є нерозривно пов`язаним із підставами та предметом адміністративного позову, оскільки ніяк не вплине на можливість припинення юридичної сили оскаржуваними наказами у разі набрання законної сили рішенням суду, якщо позов буде задоволено.

Оцінюючи викладене в сукупності, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно та у достатньому обсязі встановив обставини справи, і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до ст.316 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 238, 308, 311, 312, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в Одеській області – залишити без задоволення.

Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 16 червня 2026 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Головуючий: Н.В.Вербицька

Суддя: О.В.Джабурія

Суддя: К.В.Кравченко