Постанова від 16 липня 2026 р. у справі №520/13546/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2026 р. Справа № 520/13546/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Фоміної Л.О.,

Суддів: Бегунца А.О. , Русанової В.Б. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕТАЛПЛАСТ» на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.04.2026, головуючий суддя І інстанції: Мороко А.С., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/13546/25

за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю

до Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕТАЛПЛАСТ»

про стягнення адміністративно-господарських санкцій,

ВСТАНОВИВ:

Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (далі – позивач) звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕТАЛПЛАСТ» (далі – ТОВ «МЕТАЛПЛАСТ», відповідач), в якому просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕТАЛПЛАСТ» (вул.Сидоренківська, 3, м. Харків 61030 Код ЄДРПОУ 30361225) на користь Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 1 під., 6 поверх, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14070760, отримувач: ГУК Харків обл/МТГ Харків/50070000, код: 37874947, р/р IBAN: UA658999980313171230000020649, Банк отримувача: Казначейство України) адміністративно-господарські санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 154009,87 грн (сто п`ятдесят чотири тисячі дев`ять грн.87 коп.).

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю протягом звітного 2024 року відповідачем не виконано. Розрахунок адміністративно-господарських санкцій виконується в автоматичному режимі без втручання працівників фонду, на підставі даних податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників-фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску, що надана роботодавцем до контролюючих органів за основним місцем обліку. При цьому, ст. 20 Закону № 875-XII на роботодавця покладено імперативний обов`язок щодо самостійного розрахування та сплати адміністративно-господарських санкцій у строк до 15 квітня року наступного, за роком у якому відбулось порушення, та не залежить від дати отримання відповідачем розрахунку Фонду. Відповідач не виконав норматив робочих місць для осіб з інвалідністю, а тому останньому з огляду на положення ст.ст. 18, 19 Закону № 875-XII правомірно нараховано адміністративно-господарські санкції.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 14.04.2026 адміністративний позов Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (майдан Свободи, буд. 5, Держпром.1 під., оф. 16, м. Харків, Харківський р-н, Харківська обл., 61022, код ЄДРПОУ 14070760) до Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕТАЛПЛАСТ» (вул. Сидоренківська, буд. 3, м. Харків, 61030, код ЄДРПОУ 30361225) про стягнення адміністративно-господарських санкцій задоволено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕТАЛПЛАСТ» на користь Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 1 під., 6 поверх, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14070760, отримувач: ГУК Харків обл/МТГ Харків/50070000, код: 37874947, р/р IBAN: UA658999980313171230000020649, Банк отримувача: Казначейство України) адміністративно-господарські санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 154009,87 грн. (сто п`ятдесят чотири тисячі дев`ять грн. 87 коп.).

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, та неправильне застосування норм матеріального права, просить:

- апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕТАЛПЛАСТ» (61030, м. Харків, вул. Сидоренківська, буд. 3, ЄДРПОУ: 30361225) задовольнити;

- скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від «14» квітня 2026 року у справі № 520/13546/25 про стягнення адміністративно-господарських санкцій з ТОВ «МЕТАЛПЛАСТ» у розмірі 154 009,87 (сто п`ятдесят чотири тисячі дев`ять гривень 87 коп.) гривень;

- прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (61022, м. Харків, майдан Свободи, буд. 5. Держпром. 1 під., оф. 16, ЄДРПОУ: 14070760) до Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕТАЛПЛАСТ» (61030, м. Харків, вул. Сидоренківська, буд. 3, ЄДРПОУ:

30361225) у повному обсязі;

- вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що проводити перевірки роботодавців щодо виконання нормативу робочих місць може лише Державна служба України з питань праці. Обов`язок зі сплати адміністративно-господарських санкцій виникає у підприємства виключно за наслідками такої перевірки та у разі підтвердження актом відповідного органу факту невиконання нормативу. Оскільки в матеріалах рішення суду першої інстанції та в матеріалах позовної заяви до суду першої інстанції відсутні докази звернення Позивача до територіального органу Державної служби України з питань праці або проведення останнім перевірки ТОВ «МЕТАЛПЛАСТ», позовні вимоги про стягнення адміністративно-господарських санкцій є безпідставними та передчасними.

Також апелянт зазначає, що на момент виникнення спірних правовідносин, які охоплюють увесь звітний період 2024 року, а також на момент ухвалення оскаржуваного рішення, Наказ Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316 уже не був чинним нормативно-правовим актом та не міг застосовуватися до спірних правовідносин, тобто Харківський окружний адміністративний суд фактично поклав в основу рішення нормативний акт, який на момент вирішення спору вже не мав юридичної сили. Висновки суду ґрунтуються на застосуванні закону, який не підлягав застосуванню. При цьому суд апеляційної інстанції також не може застосувати норми нового Наказу № 827-22 для виправдання висновків суду першої інстанції, оскільки це призвело б до виходу за межі позову.

Крім того, на переконання ТОВ «МЕТАЛПЛАСТ» зменшення кількості працівників, які є особами з інвалідністю, було спричинене виключно об`єктивними, незалежними від волі роботодавця обставинами (наслідки воєнного стану, звільнення за ініціативою самих працівників, скорочення виробництва), а не ухиленням підприємства від виконання свого соціального обов`язку.

Позивач, скориставшись правом, передбаченим статтею 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що відсутність подання відповідачем уточнюючих розрахунків із зміною коду категорії працівників (наприклад, з «громадянина з інвалідністю») свідчить про нездійснення ним всіх належних заходів для правильного звітування і, як наслідок, неналежне виконання обов`язку щодо працевлаштування осіб з інвалідністю. Хоча Наказ № 316 не застосовується, порушення відповідачем обов`язку за чинним нормативом існує і є підставою для накладення санкцій. З огляду на зазначене, позивач просить відмовити ТОВ «МЕТАЛПЛАСТ» у задоволенні апеляційної скарги повністю, залишити без змін рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2026 року у справі № 520/13546/25, зменшити суму компенсації судових витрат на оплату правничої допомоги адвоката до 500 гривень.

Відповідач подав відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якій вказує, що чинне законодавство України, зокрема Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», чітко розмежовує інформаційні повноваження Фонду (який є отримувачем даних в автоматизованому режимі) та контролюючі повноваження органів Держпраці. Наявність у Фонду математичного розрахунку, а саме «автоматичної системи» є лише первинним сигналом, інформаційним показником, але в жодному разі не є належним та допустимим доказом вини чи складу правопорушення з боку Відповідача. Фонд ініціював стягнення коштів за повної відсутності матеріалів та Акту перевірки органів Держпраці, який мав би зафіксувати склад правопорушення. За таких обставин, спірне нарахування санкцій прямо суперечить сталій судовій практиці, є безпідставним та підлягає скасуванню. Також відповідач вказав, що Харківське обласне відділення Фонду повністю залишило без відповіді та процесуального спростування ключові доводи відповідача щодо фактичного перебування у штаті підприємства осіб з інвалідністю. З огляду на зазначене апелянт просить його апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду першої інстанції – скасувати.

На підставі положень ч. 1 ст. 308, п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, дійшла таких висновків.

Судом встановлено такі обставини справи.

26 лютого 2025 року територіальним відділенням Фонду у автоматизованому режимі, за допомогою програмного комплексу «Реєстр роботодавців щодо виконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю» Централізованого банку даних з проблем інвалідності, сформовано та підписано розрахунок адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (далі розрахунок АГС) відповідачу, за формою, затвердженою Порядком, відповідно до якого:

- середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу за рік – 45;

- середньооблікова чисельність штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність – 1;

- норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю – 2;

- фонд оплати праці штатних працівників – 6875443,19 грн;

- середня річна заробітна плата штатного працівника – 152787,63 грн;

- кількість робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайнятих особами з інвалідністю – 1;

- сума коштів адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю - 152787,63 грн.

Із розрахунку стягнення суми заборгованості по сплаті адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю слідує, що сума адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2024 рік становить 152787,63 грн, а сума пені, нарахованої за несвоєчасну сплату адміністративного-господарських санкцій, складає 1222,24 грн.

Як вбачається з листа Харківського обласного центру зайнятості від 19.05.2025 протягом 2024 року ТОВ «МЕТАЛПЛАСТ» (ЄДРПОУ 30361225) до Харківської філії Харківського обласного центру зайнятості не надавало Інформацію про попит на робочу силу (вакансії) за формою 3-ПН (з позначкою «особи з інвалідністю, які не досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»).

За цей період до ТОВ «МЕТАЛПЛАСТ» не було працевлаштовано жодної людини з інвалідністю за направленням Харківської філії Харківського обласного центру зайнятості. Відмов з боку підприємства у працевлаштуванні людей з інвалідністю за направленням філії Харківського обласного центру зайнятості не було.

Оскільки адміністративно-господарські санкції та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій відповідачем у добровільному порядку не сплачено, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що з матеріалів справи не встановлено дотримання відповідачем нормативу щодо працевлаштування двох осіб з інвалідністю в 2024 році, як і не встановлено здійснення відповідачем подачі упродовж 2024 року звітів до центру зайнятості за формою 3-ПН «Звіт про наявність вакансій». Отже, відповідач не вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення правопорушення, а тому наявні підстави для стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій та пені.

Колегія суддів, надаючи оцінку спірним правовідносинам з урахуванням доводів сторін та висновків суду першої інстанції, зазначає таке.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом, який визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами, є Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 № 875-XII (далі – Закон № 875-XII).

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 17 Закону № 875-XII (тут і далі – в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.

Згідно з ч. 3 ст. 18 Закону № 875-XII підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону № 875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

За змістом ч. 4 ст. 19 Закону № 875-XII виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

Згідно з ч. 6 ст. 19 Закону № 875-XII Пенсійний фонд України у порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом України за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, надає Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю інформацію:

про працевлаштованих осіб з інвалідністю;

про створення підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю;

необхідну для обчислення кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті.

Відповідно до ч.ч. 7-8 ст. 19 Закону № 875-XII отримана від Пенсійного фонду України інформація, яка містить ознаки порушень законодавства про створення робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, є підставою для проведення перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю.

Отримана від Пенсійного фонду України інформація про працевлаштованих осіб з інвалідністю використовується в Централізованому банку даних з проблем інвалідності для визначення в автоматичному режимі осіб з інвалідністю, які можуть бути працевлаштовані.

Положеннями ч.ч. 12-13 ст. 19 Закону № 875-XII Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю щороку до 10 березня в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності здійснює визначення підприємств, установ та організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, які не забезпечили виконання у попередньому році нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, та надсилає їм розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, обчислених відповідно до статті 20 цього Закону.

Розрахунок надсилається у формі електронного документа через електронні кабінети підприємств, установ та організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України у формі та порядку, визначених Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю спільно з Пенсійним фондом України.

За змістом ч.ч. 1-5 ст. 20 Закону № 875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів).

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

У разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичної особи, яка використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом.

Отже, законом передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для суб`єктів господарювання, які використовують найману працю та мають середньооблікову чисельність штатних працівників 8 осіб і більше та не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих осіб з інвалідністю відповідно до установленого нормативу.

Позивач в апеляційній скарзі посилається на те, що суд першої інстанції не врахував, що проводити перевірки роботодавців щодо виконання нормативу робочих місць може лише Державна служба України з питань праці. Обов`язок зі сплати адміністративно-господарських санкцій виникає у підприємства виключно за наслідками такої перевірки та у разі підтвердження актом відповідного органу факту невиконання нормативу. Оскільки в матеріалах рішення суду першої інстанції та в матеріалах позовної заяви до суду першої інстанції відсутні докази звернення позивача до територіального органу Державної служби України з питань праці або проведення останнім перевірки ТОВ «МЕТАЛПЛАСТ», позовні вимоги про стягнення адміністративно-господарських санкцій є безпідставними та передчасними.

Колегія суддів вважає такі доводи необґрунтованими з огляду на таке.

На виконання вимог статей 19, 20 Закону № 875-XII постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 № 70 було затверджено, зокрема, Порядок проведення перевірки підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, що використовують найману працю (далі - Порядок).

На момент прийняття вказаної Постанови, зазначений Порядок визначав механізм проведення відділеннями Фонду соціального захисту інвалідів перевірок роботодавців щодо дотримання ними вимог статей 19 і 20 Закону № 875-ХІІ. Предметом проведення таких перевірок були: реєстрація роботодавців у відділеннях Фонду; подання роботодавцями до відділень Фонду звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів; виконання роботодавцями нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів; сплата роботодавцями суми адміністративно-господарських санкцій та пені.

Постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 № 466 було внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 № 70, якими Порядок проведення перевірки підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, що використовують найману працю, викладено в новій редакції.

В силу вказаних змін, перевірки суб`єктів господарювання, що використовують найману працю на предмет дотримання ними вимог статей 19 і 20 Закону № 875-ХІІ проводять Держпраці та її територіальні органи.

Разом з тим, Верховний Суд у постанові від 24.04.2025 у справі № 280/3642/23 дійшов таких висновків:

«…з 06 листопада 2022 року, з набранням чинності Законом України від 18 жовтня 2022 року № 2682-IX, Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю отримав повноваження застосовувати адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю (4 % від середньооблікової чисельності штатних працівників або одне місце для підприємств із 8-25 працівниками) на основі автоматизованого аналізу даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності, без необхідності проведення позапланових перевірок Держпраці, що робить правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 21 листопада 2022 року у справі № 400/3957/21, неактуальною для спірних правовідносин через зміни в правовому регулюванні.

Автоматизоване виявлення Фондом соціального захисту осіб з інвалідності роботодавців-порушників до 10 березня на основі даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності є реактивним заходом контролю, що відбувається після завершення звітного року. За результатами такого заходу Фонд може накласти на роботодавця адміністративно-господарські санкції та пеню відповідно до Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, затвердженого Постановою КМ України № 70...»

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.06.2025 у справі № 400/3796/24 та від 16.06.2025 у справі № 160/11423/23.

З огляду на викладене, колегія суддів не приймає до уваги посилання відповідача на те, що позовні вимоги про стягнення адміністративно-господарських санкцій є безпідставними та передчасними у зв`язку з відсутністю результатів його перевірки територіальним органом Держпраці.

Колегія суддів зазначає, що автоматизоване виявлення Фондом соціального захисту осіб з інвалідності роботодавців-порушників до 10 березня на основі даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності є реактивним заходом контролю, що відбувається після завершення звітного року. За результатами такого заходу Фонд може накласти на роботодавця адміністративно-господарські санкції та пеню відповідно до Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, затвердженого Постановою КМ України № 70.

Заходи контролю Держпраці та Фонду у питанні виявлення порушень у дотриманні нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю не підміняють один одного - проактивний контроль дає змогу Держпраці оперативно реагувати на потенційні порушення та притягувати посадових осіб до адміністративної відповідальності, а реактивний контроль у випадку встановлення порушення має наслідком для роботодавця сплату відділенню Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю суми адміністративно-господарських санкцій та пені, у разі порушення такої сплати санкції.

Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення послався на нечинний акт, а саме наказ Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316, колегія суддів враховує, однак зауважує, що основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини, є Закон № 875-ХІІ, який і був покладений в основу оскаржуваного рішення.

При цьому колегія суддів відхиляє доводи апелянта щодо неможливості суду апеляційної інстанції посилатися на норми чинного Наказу № 827-22, замість норм наказу Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316.

Відповідно до правової позиції, яка викладена, зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація учасниками справи спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.

Щодо посилання апелянта на те, що зменшення кількості працівників, які є особами з інвалідністю, було спричинене виключно об`єктивними, незалежними від волі роботодавця обставинами (наслідки воєнного стану, звільнення за ініціативою самих працівників, скорочення виробництва), а не ухиленням підприємства від виконання свого соціального обов`язку, колегія суддів зазначає таке.

Положення ст. 19 Закону № 875-ХІІ (станом на час виникнення спірних правовідносин) чітко встановлюють обов`язок для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, працевлаштовувати осіб з інвалідністю відповідно до встановлено нормативу у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Матеріалами справи підтверджується і сторонами не заперечується, що середньооблікова чисельність штатних працівників відповідача у 2024 році становила 45 осіб, отже норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів становить 2.

Водночас, середньооблікова чисельність штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність, - 1, тобто встановлений законом норматив не виконаний.

Колегія суддів зауважує, що наказом Міністерства економіки України від 12.04.2022 № 827-22, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 25.05.2022 за № 565/37901, затверджено Форму звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядок подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» (далі – Порядок № 827-22), який визначає механізм подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» (далі - форма № 3-ПН).

Згідно з п. 1.4 Порядку № 827-22 форма звітності № 3-ПН подається юридичними особами, фізичними особами - підприємцями, які в межах трудових відносин використовують працю фізичних осіб (далі - роботодавець), за наявності попиту на робочу силу (вакансії).

За змістом п. 1.5 Порядку № 827-22 форма звітності № 3-ПН заповнюється та подається роботодавцем до філії міжрегіонального/регіонального центру зайнятості (або до міського, районного, міськрайонного центру зайнятості до дати припинення їхньої діяльності) (далі - центр зайнятості) незалежно від місцезнаходження роботодавця з дня виникнення в нього потреби в підборі працівників та/або з дати відкриття вакансії, але не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення нового робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Форма № 3-ПН може подаватися роботодавцем в електронній формі (з накладенням чи без накладення електронного підпису або печатки, які базуються на кваліфікованих сертифікатах відкритих ключів) або в паперовій формі (із засвідченням підписом керівника/фізичної особи-підприємця або уповноваженої ним (нею) особи).

Положеннями п. 1.6 Порядку № 827-22 роботодавець визначає вид форми № 3-ПН - первинна або уточнювальна.

Первинна форма № 3-ПН подається з метою інформування про наявність попиту на робочу силу (вакансії).

Уточнювальна форма № 3-ПН подається в разі необхідності на заміну первинної та містить уточнення характеристик вакансії(й), зокрема умов праці, розміру заробітної плати, вимог до кандидата (ів) тощо. При цьому не можуть бути змінені дані щодо кількості вакансій та професійної назви робіт (професії/посади).

Згідно з п. 1.7 Порядку № 827-22 актуальність зазначеної(их) у поданій формі № 3-ПН вакансії(й) уточнюється фахівцем центру зайнятості не рідше ніж двічі на місяць під час особистої зустрічі з роботодавцем, шляхом електронної комунікації, зокрема мобільним чи фіксованим зв`язком, надсилання/отримання повідомлення електронною поштою. Також таке уточнення здійснюється перед направленням зареєстрованого безробітного або особи, яка шукає роботу, до роботодавця.

За змістом п. 1.8 Порядку № 827-22 роботодавець може самостійно повідомити центр зайнятості про закриття вакансії(й) шляхом електронної комунікації, зокрема мобільним або фіксованим зв`язком, надсилання повідомлення електронною поштою, а також під час особистої зустрічі з фахівцем центру зайнятості.

Отже, на роботодавця покладено обов`язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми № 3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Тобто, звіт за формою № 3-ПН є актом інформування органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю і, водночас, запитом про направлення на підприємство осіб з інвалідністю для працевлаштування.

Як вбачається з листа Харківської філії Харківського обласного центру зайнятості від 19.05.2025 № 3924/17.04/29, який був долучений позивачем до позовної заяви, протягом 2024 року ТОВ «МЕТАЛПЛАСТ» (ЄДРПОУ 30361225) до Харківської філії Харківського обласного центру зайнятості не надавало Інформацію про попит на робочу силу (вакансії) за формою 3-ПН (з позначкою «особи з інвалідністю, які не досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»).

За цей період до ТОВ «МЕТАЛПЛАСТ» не було працевлаштовано жодної людини з інвалідністю за направленням Харківської філії Харківського обласного центру зайнятості. Відмов з боку підприємства у працевлаштуванні людей з інвалідністю за направленням філії Харківського обласного центру зайнятості не було.

Колегія суддів зауважує, що з урахуванням середньооблікової чисельності штатних працівників відповідача у 2024 році, він був зобов`язаний мати працевлаштованими двох осіб з інвалідністю. Водночас у випадку звільнення однієї з таких осіб він міг або самостійно забезпечити зайняття цієї посади іншою особою з інвалідністю, або ж відповідно до Порядку № 827-22 подати форму № 3-ПН.

Подання такої форми свідчить про те, що учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

При цьому обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 Закону № 875-XII.

Однак, матеріалами справи підтверджується і апелянтом не заперечується, що ТОВ «МЕТАЛПЛАСТ» протягом 2024 року не надавало до Харківської філії Харківського обласного центру зайнятості Інформацію про попит на робочу силу (вакансії) за формою 3-ПН, тобто відповідач не вчинив усіх належних від нього заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам.

Щодо надання апелянтом нових доказів у справі разом з апеляційною скаргою колегія суддів зазначає таке.

За змістом ч.ч. 1, 3, 4 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Аналіз наведених норм процесуального права дає підстави для висновку, що суд апеляційної інстанції має право досліджувати нові докази, якщо неподання таких доказів до суду першої інстанції було зумовлене поважними причинами (поважність причин повинен довести скаржник).

Вказане положення закріплене законодавцем з метою забезпечення змагальності процесу в суді першої інстанції, де сторони повинні надати всі наявні в них докази, і недопущення зловживання стороною своїми правами.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає за можливе надати оцінку доказам, наданих відповідачем, які не подавалися до суду першої інстанції.

Колегія суддів зазначає, що ч. ч. 13, 14 ст. 19 Закону № 875-XII визначено, що Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю щороку до 10 березня в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності здійснює визначення підприємств, установ та організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, які не забезпечили виконання у попередньому році нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, та надсилає їм розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, обчислених відповідно до статті 20 цього Закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі – Закон № 2464-VI) Державний реєстр загальнообов`язкового державного соціального страхування складається з реєстру страхувальників і реєстру застрахованих осіб.

Реєстр застрахованих осіб - автоматизований банк відомостей, створений для ведення єдиного обліку фізичних осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню відповідно до закону (абз. 1 ч. 1 ст. 20 Закону № 2464-VI).

Закон № 2464-VI встановлює обов`язки платників єдиного внеску (роботодавця), зокрема подання звітності (ст. 6); визначає порядок нарахування та сплати єдиного внеску, що передбачає подання відповідної звітності (ст. 7).

Відповідно до абз. 3 ч. 1 ст. 20 Закону № 2464-VI Реєстр застрахованих осіб формує та веде Пенсійний фонд, користувачами цього реєстру є податкові органи, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, та Фонд загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

За змістом п. 5 Розділу І Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затверджене Постановою правління Пенсійного фонду України від 18.06.2014 № 10-1 (далі - Положення № 10-1) реєстр застрахованих осіб забезпечує: облік застрахованих осіб у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування та їх ідентифікацію; накопичення, зберігання та автоматизовану обробку інформації про страховий стаж та заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомогу, компенсацію), про набуття застрахованими особами права на отримання страхових виплат за окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; нарахування та облік виплат за окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з п. 3 Розділу IV Положення № 10-1 відомості до Реєстру застрахованих осіб, зміни, уточнення до них вносяться в електронній формі в автоматичному режимі на підставі, зокрема, звітності, що подається страхувальниками до Пенсійного фонду України.

Положення про централізований банк даних з проблем інвалідності, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2011 № 121, у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 07.04.2023 № 307, що застосовується з 10 березня 2023 року, передбачає, що до центрального банку даних з проблем інвалідності вносяться, зокрема, відомості про створення роботодавцями робочих місць для осіб з інвалідністю, зайнятість та працевлаштування таких осіб, відомості, необхідні для обчислення кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавцями відповідно до нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, встановленого частиною першою статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (п. 4 Положення).

З аналізу норм Закону № 2464-VI вбачається, що платник єдиного внеску зобов`язаний подавати достовірну звітність до Пенсійного фонду України, яка включає відомості про працівників, у тому числі осіб з інвалідністю.

У межах спірних правовідносин, з урахуванням наявних в матеріалах справи доказів, у тому числі і додатково наданих сторонами, судом встановлено, що за даними податкових розрахунків сум доходу, нарахованих (сплачених) на користь платників податків – фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску та 1, 2, 3, 4 квартали 2024 року у 2024 році відповідач зазначав наявність 2 осіб з інвалідністю лише в першому кварталі 2024 року, в другому-четвертому кварталах 2024 року така інформація відсутня.

Щодо наданих апелянтом документів на підтвердження виконання у 2024 році нормативу працевлаштованих осіб з інвалідністю (наявність інвалідності в трьох працівників) колегія суддів звертає увагу, що позивач зазначеною інформацією не володів та не міг володіти з огляду на її ненадання відповідачем раніше.

Вирішуючи спірні правовідносини, колегія суддів зазначає, що роботодавець, який виявив помилку в поданій звітності, має право подати уточнюючу звітність до Пенсійного фонду України відповідно до Положення № 10-1. Проте, якщо роботодавець подав звітність з неправильною середньообліковою чисельністю штатних працівників або не вказав у звітності працівника з інвалідністю (через помилку чи незнання про наявність у працівника статусу інвалідності) та не уточнив звітність до 10 березня, Фонд має всі підстави вважати, що норматив не виконано, і накласти санкції відповідно до статті 20 Закону № 875-XII.

Відповідальність за повноту, достовірність і своєчасність подання інформації до зазначених реєстрів покладається на роботодавця як джерело такої інформації. Несвоєчасне виправлення помилок у звітності до настання контрольної дати є ризиком роботодавця і не звільняє його від сплати адміністративно-господарської санкції, передбаченої статтею 20 Закону № 875-XII, навіть якщо фактичні обставини не відповідали поданій звітності.

Під час судового розгляду суд може врахувати, чи вживав роботодавець заходів для виправлення звітності до моменту накладення санкцій, а не переглядати результат автоматизованого аналізу даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності.

Таким чином, обов`язок роботодавця відповідати за достовірність звітності є ключовим у контексті виконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю. Для уникнення санкцій або успішного їх оскарження роботодавець має забезпечити точність і своєчасність звітності, а в разі помилок - оперативно їх виправити та надати докази виконання нормативу.

Таку правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 24.04.2025 у справі № 280/3642/23.

З урахуванням вищезазначеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач не вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення правопорушення, а тому наявні підстави для стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій.

Доводи апеляційної скарги зазначених висновків не спростовують.

З урахуванням того, що колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, питання щодо розподілу судових витрат, заявлених апелянтом, не вирішується.

Згідно із ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а отже апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду без змін, оскільки судом було правильно встановлено всі обставини справи, а рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕТАЛПЛАСТ» - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2026 року по справі № 520/13546/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Л.О. Фоміна

Судді А.О. Бегунц В.Б. Русанова